Постанова

від 23.09.2024 по справі 910/5637/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"23" вересня 2024 р. Справа№910/5637/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення та виклику учасників справи) апеляційну скаргу Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація»

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024

у справі №910/5637/24 (суддя Босий В.П.)

за позовом Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація»

до Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій

про стягнення 770 602,91 грн

ВСТАНОВИВ:

Український державний науково-дослідний та проектний інститут «УкрНДІпроектреставрація» (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій (надалі - відповідач) про стягнення 770 602,91 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання на підставі договору закупівлі послуг №454-СІБД від 17.11.2020, у зв`язку з чим позивачем (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) заявлено про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 129 028,63 грн. та інфляційних у розмірі 641 574,28 грн.

Господарський суд міста Києва рішенням від 08.07.2024 у справі №910/5637/24 позов Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» задовольнив повністю. Стягнув з Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій на користь Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» 3% річних у розмірі 129 028, 63 грн та інфляційні у розмірі 641 574, 28 грн. Витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 559,04 грн поклав на позивача.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції, дійшов висновку, що факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором у розмірі 1 852 000,00 грн встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2023, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024, у справі №910/14283/21, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для даної справи і встановлені в ньому обставини не підлягають повторному доведенню. Вказаним рішенням суду ухвалено стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 53 276,71 грн за період з 26.01.2021 до 10.01.2022, та інфляційні у розмірі 159 272,00 грн. за період з лютого по грудень 2021 року. Встановив, що станом на 07.05.2024 заборгованість відповідачем так і не була сплачена, що не заперечувалась відповідачем, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази в підтвердження погашення наявної за Договором заборгованості.

Відтак, за прострочення виконання грошового зобов`язання за Договором позивачем донараховано відповідачу 3% річних у розмірі 129 028,63 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 11.01.2022 по 07.05.2024 та інфляційні у розмірі 641 574,28 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з січня 2022 року по березень 2024 року, а судом першої інстанції стягнуто заявлену суму з відповідача.

Проте, суд першої інстанції вказав, що в матеріалах справи відсутні докази пред`явлення відповідачу вимоги про сплату заявлених у даній справі 3% річних та інфляційних до звернення із позовом до суду, а в позові зазначено про те, що заходи досудового врегулювання спору позивачем не вживались, що фактично позбавляє відповідача можливості уникнути судових витрат у вигляді судового збору за подання позову, і в такому випадку у суду відсутні підстави вважати сплату судового збору за подання даного позову до суду неминучою та необхідною витратою, без якої відновлення порушених, не визнаних або оспорюваних прав позивача не можливе.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Український державний науково-дослідний та проектний інститут «УкрНДІпроектреставрація» звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24 в частині пункту 3 резолютивної частини щодо покладення на позивача витрат по сплаті судового збору у розмірі 11 559, 04 грн; в цій частині постановити нове рішення, яким покласти витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 559, 04 грн на відповідача; на підставі ч. 3 ст. 269 ГПК України прийняти та дати оцінку доказам, які внаслідок спрощеного порядку розгляду справи та викладених виключно в оскаржуваному судовому рішенні висновків про покладення судового збору, не були подані в суді першої інстанції, однак свідчать про те, що позивач не просто очікував наростання інфляційних втрат, 3 % річних, а пред`являв вимоги щодо примусового виконання зобов`язань відповідача та рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/14283/21.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що якщо попереднє, до подання позову звернення кредитора до боржника з вимогою про сплату інфляційних втрат та процентів річних не є обов`язковою, то підстав застосовувати процесуальні санкції за частиною 9 статті 129 ГПК України до позивача у вигляді відмови у відшкодування судових витрат суд першої інстанції не мав.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2024 апеляційну скаргу Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 23.07.2024 витребув з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5637/24. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24.

Матеріали справи №910/5637/24 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 29.07.2024.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 31.07.2024 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24. Розгляд апеляційної скарги призначено у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

20.08.2024 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції є необґрунтованою.

За приписами ч.ч. 1-3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Щодо наданих позивачем доказів, а саме: копії заяви від 22.05.2024 №22-05/КНМЦ-ДКС/1; копії наказів Господарського суду міста Києва від 15.05.2022 та від 21.05.2022 у справі №910/14283/21; копії описів та накладної про направлення до органів державного казначейства заяви представника позивача про примусове виконання наказів Господарського суду міста Києва від 15.05.2022 та від 21.05.2022 у справі №910/14283/21; копії адвокатських запитів; копії листа Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві від 26.06.2024 №08-07.3-06, то слід зазначити наступне.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №822/1736/18, від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 15.12.2020 у справі №925/1052/19, від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Враховуючи зазначене, вказані докази не приймається судом апеляційної інстанції до розгляду на підставі частини 3 статті 269 ГПК України.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.11.2020 між Київським центром (замовник) та УДНДПІ «УкрНДІпроектреставрація» (виконавець) було укладено договір закупівлі послуг №454-СІБД (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується надати послуги у сфері містобудування ДК 021:2015 -71410000-5 (Розроблення науково-проектної документації «Межі та режими використання зон охорони пам`яток садово-паркового мистецтва м. Києва»), а замовник - прийняти та оплатити такі послуги.

Згідно з п. 2.1 Договору вартість послуг зазначених у п. 1.1 цього договору визначена на підставі кошторису (додаток №3 до договору) та протоколу погодження договірної ціни (додаток №2 до договору) та становить 1 852 000,00 грн. (один мільйон вісімсот п`ятдесят дві тисячі грн. 00 коп.), в т.ч. ПДВ 308 666,67 грн. (триста вісім тисяч шістсот шістдесят шість грн.. 67 коп.) і включає в себе усі витрати виконавця, пов`язані з виконанням договору.

Пунктом 2.3 Договору визначено, що оплата послуг здійснюється замовником поетапно на підставі актів здачі-приймання наданих послуг у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця. Остаточний розрахунок за останнім етапом надання послуг здійснюється після затвердження науково-проектної документації Департаментом охорони культурної спадщини виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до п. 2.4 Договору замовник здійснює оплату тільки за фактично надані послуги протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання сторонами акту здачі-приймання наданих послуг, який відображає обсяг послуг та вартість, наданих виконавцем послуг

Згідно з п. 3.1 Договору виконавець надає замовнику послугу поетапно відповідно до Календарного графіку надання послуг (додаток №4 до договору) та надає акт здачі-приймання наданих послуг протягом 5 (п`яти) робочих днів після кожного етапу згідно Календарного графіку надання послуг.

Замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів з дати отримання акту здачі-приймання послуг перевіряє відповідність обсягу та якості наданих послуг вимогам договору, за результатами перевірки підписує та спрямовує виконавцю акт здачі-приймання наданих послуг або мотивовану відмову від приймання послуг (п. 3.2 Договору).

Пунктом 3.3 Договору передбачено, що у разі виявлення замовником під час приймання наданих послуг недоліків, сторонами складається акт, у якому фіксується перелік недоліків наданих послуг та строки для їх усунення виконавцем.

У п. 3.4 Договору сторони дійшли згоди, що виконавець усуває недоліки власними силами та за рахунок власних коштів у строки, зазначені замовником.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2023, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024, у справі №910/14283/21 встановлено факт неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання за Договором та встановлено наявність заборгованості перед позивачем у розмірі 1 852 000,00 грн., а також за прострочення виконання грошового зобов`язання з відповідача стягнуто 3% річних у розмірі 53 276,71 грн. за період з 26.01.2021 до 10.01.2022, та інфляційні у розмірі 159 272,00 грн. за період з лютого по грудень 2021 року.

Позивач донарахував 3% річних у розмірі 129 028,63 грн, нараховані за період з 11.01.2022 по 07.05.2024, та інфляційні у розмірі 641 574,28 грн, нараховані за період з січня 2022 року по березень 2024 року та звернувся до суду з даним позовом.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що він правильний та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 129 028,63 грн та інфляційні у розмірі 641 574,28 грн.

Суд першої інстанції зазначив, що конструкція положень статті 625 Цивільного кодексу України свідчить про те, що обов`язок сплати 3% річних та інфляційних за прострочення виконання грошового зобов`язання виникає саме на вимогу кредитора, тобто останньому надано право їх вимагати від боржника, яким він може і не скористатись.

Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що це не свідчить про обов`язковість досудового врегулювання спору про стягнення 3% річних та інфляційних, оскільки саме по собі звернення із позовом до суду і є вимогою кредитора, проте надання розумної можливості боржнику добровільно сплатити суми 3% річних та інфляційних ще до звернення до суду із відповідним позовом дає можливість встановити неминучість сплати судового збору, як необхідної складової для звернення до суду за захистом своїх порушених, не визнаних або оспорюваних прав у зв`язку з чим витрати по сплаті судового збору у розмірі 11 559,04 грн поклав на позивача.

Так, предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24 в частині покладення на позивача судових витрат у справі №910/5637/24, зокрема - судового збору у розмірі 11 559,04 грн сплаченого позивачем під час подання позовної заяви.

В іншій частині рішення суду першої інстанції жодною зі сторін не оскаржується, з огляду на що в іншій частині рішення суду першої інстанції не переглядається Північним апеляційним господарським судом.

При ухваленні рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (п.5 ч.1 ст.237 ГПК України). У резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат (п.2 ч.5 ст.238 ГПК України).

Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

У ч.1 ст.123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.123 ГПК України).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені у Законі України "Про судовий збір".

Загальні правові засади розподілу судових витрат визначені у ст.129 ГПК України, у ч.1 якої містяться положення про розподіл судового збору.

Так, відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На відміну від загального правила пропорційного розподілу судових витрат у випадку часткового задоволення позовних вимог, що закріплене у частинах 1 та 4 ст.129 ГПК України, в частинах 5-7 і 9 ст.129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Частиною 9 ст.129 ГПК України визначено два випадки, за яких суд з власної ініціативи може відступити від загального правила розподілу судових витрат (від правила їх пропорційного розподілу): 1) зловживання стороною чи її представником процесуальними правами; 2) виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, зазначила, що процесуальним законом не визначено поняття неправильних дій сторони, при цьому висновок суду про необхідність покладення судових витрат на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір, повинен бути належним чином обґрунтованим.

Скаржник вказує, що суд першої інстанції не вказав де позивач зловживав правами та які в цьому ознаки, оскільки саме у бездіяльності відповідача наявні ознаки порушення договору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 25.04.2024 у справі №910/11896/23 виходив із того, що норма ч. 9 ст. 129 ГПК України може бути застосована при наявності одночасно таких умов:

1) вирішення судом спору по суті;

2) встановлення судом одного із таких випадків: зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

При цьому суд має:

1) оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі з використанням критеріїв, визначених у ч. 5 ст. 129 ГПК України;

2) враховувати загальні засади цивільного законодавства, такі як справедливість, добросовісність та розумність, які і встановлюють певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Загальне правило розподілу судових витрат містить у ч. 1 ст. 129 ГПК України на відміну ч. 9 цієї норми носить диспозитивний характер і є правом суду на її застосування з урахуванням конкретних обставин та за внутрішнім переконанням.

Таким чином, встановлено право, а не обов`язок суду розподілити судові витрати у відповідний спосіб.

Разом з тим суд не звільняється від обов`язку обґрунтувати свій висновок.

Стверджуючи про неправильність дій сторони, суд повинен належним чином мотивувати, в чому саме полягають такі ознаки та якими доказами вони підтверджуються.

Суд першої інстанції, керуючись ч. 9 ст.129 ГПК України покладав судові витрати зі сплати судового збору за подання позову на позивача, зазначивши, що оскільки заходи досудового врегулювання спору позивачем не вживались, що фактично позбавило відповідача можливості уникнути судових витрат у вигляді судового збору за подання позову.

Проаналізувавши наведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору, зміст оскаржуваного рішення, а також доводи позивача, суд апеляційної інстанції відзначає, що суд першої інстанції у даному випадку скористався своїми дискреційними повноваженнями із порушенням правил застосування ч. 9 ст. 129 ГПК України з огляду на наступне.

Судом першої інстанції у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24 встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання із оплати наданих позивачем на підставі Договору послуг, у зв`язку з чим позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 129 028,63 грн., нараховані за період з 11.01.2022 по 07.05.2024, та інфляційних у розмірі 641 574,28 грн., нараховані за період з січня 2022 року по березень 2024 року.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 3 статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Звертаючись з позовом до місцевого господарського суду, позивач в позовній заяві вказував, що станом на час подання позовної заяви відповідач ухиляється від виконання зобов`язання по оплаті вартості виконаних позивачем робіт за Договором та зазначені доводи підтвердженні рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2023, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.03.2024, у справі №910/14283/21, тобто бездіяльність відповідача фактично призвела до вимушеного звернення позивача до суду за захистом порушених прав.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на правову допомогу, суд першої інстанції: не навів в мотивувальній частині рішення належного обґрунтування щодо неправильності дій позивача у контексті аргументів та вимог його позовної заяви, а саме: в чому полягають неправильні дії позивача, зважаючи на встановлену судом першої інстанції правильність здійснення позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат; послався лише на дії позивача щодо не вжиття заходів досудового врегулювання спору.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач звернувшись з позовною заявою до суду не зловживав своїми процесуальними правами, оскільки право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується та ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Крім того позовні вимоги позивача судом першої інстанції задоволено в повному обсязі, що підтверджує законність та обґрунтованість позовних вимог позивача.

Суд апеляційної інстанції вважає, що дії позивача щодо подання позовної заяви, без вжиття заходів досудового врегулювання спору направлені на захист його інтересів і не можуть вважатись неправомірними та тягнути за собою обов`язок нести судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у випадку повного задоволення позовних вимог.

З урахуванням обставин, що склалися, за відсутності чіткого правового регулювання процесуальним законом розподілу судових витрат саме у такому випадку, суд керується принципом, за яким судові витрати несе та із сторін, з вини якої такі витрати виникли, а саме у зв`язку з прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем, яке між іншим заперечувалось ним у відзиві на позову заяву та відхилено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Суд першої інстанції вказав, що відповідач нехтував своїми грошовими зобов`язанням як до введення воєнного стану, так і після нього, що не дало підстави для висновку судом першої інстанції про добросовісне ведення господарської діяльності відповідачем.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з повним задоволенням позовних вимог позивача (3% річних у розмірі 3% річних у розмірі 129 028, 63 грн та інфляційних у розмірі 641 574, 28 грн грн стягнутих рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24), судовий збір, у відповідності до статті 129 ГПК України має бути покладений на відповідача та становить 11 559,04 грн.

За Законом України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (стаття 17).

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам апелянта з посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24 підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24 підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат та ухваленню в цій частині нового рішення.

Враховуючи те, що судовий збір за оскарження судового рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат не сплачується, то відповідно судовий збір згідно з приписами статті 129 ГПК України розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24 задовольни частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі №910/5637/24 скасувати в частині покладення на позивача витрат по сплаті судового збору у розмірі 11 559,04 грн та ухвалити нове рішення в цій частині, яким:

«Стягнути з Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню пам`яток історії, культури і заповідних територій (04070, м. Київ, вул. Спаська, будинок 12, код ЄДРПОУ 21507625) на користь Українського державного науково-дослідного та проектного інституту «УкрНДІпроектреставрація» (04070, м. Київ, Контрактова площа, будинок 4, код ЄДРПОУ 05482989) 11 559 (одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять гривень) грн 04 коп судового збору.

3. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.

4. Матеріали справи №910/5637/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова