Ухвала

від 20.09.2024 по справі 914/2159/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

20.09.2024 Справа№914/2159/24

Суддя Господарського суду Львівської області Гоменюк З.П., розглянувши матеріали

заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМ БУД», Київська область, м. Київ

про вжиття заходів забезпечення позову

у справі №914/2159/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМ БУД», Київська область, м. Київ

до відповідача Приватного підприємства «Виробничо-торгова фірма «Новація», Львівська область, м. Львів

про стягнення 3146948,46 грн заборгованості за договором поставки №05/06-1.

Представники сторін не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМ БУД» до відповідача Приватного підприємства «Виробничо-торгова фірма «Новація» про стягнення 3146948,46 грн заборгованості за договором поставки №05/06-1, з яких: 2419200,00 грн - попередня оплата за непоставлений товар, 122948,46 грн - пеня, 604800,00 грн - штраф.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2024, справу №914/2159/24 передано на розгляд судді Гоменюк З.П..

18.09.2024 через систему «Електронний суд» (документ сформовано 17.09.2024) від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову (вх.№3483/24), в якій заявник просить:

- до вирішення справи по суті вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на грошові кошти Приватного підприємства «Виробничо-торгова фірма «Новація» в межах ціни позову у розмірі 3146948,46 грн на банківський рахунок НОМЕР_1 у банку АБ «Південний», м. Львова, а також на всіх інших рахунках у банківських та інших фінансово-кредитних установах.

Розглянувши подану заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Згідно із статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 ст. 138 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заява про забезпечення позову подається: до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.

Відповідно до ч.ч.1, 3, 4 статті 140 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

Суд, ознайомившись із матеріалами заяви про забезпечення позову, не вбачає необхідності у наданні додаткових доказів та пояснень, а відтак, і існування виняткового випадку для призначення заяви до розгляду в судовому засіданні з викликом сторін.

Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов`язковості судових рішень. Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявник покликається на те, що 05.06.2024 року між Приватним підприємством «Виробничо-торгова фірма «Новація» (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДМ БУД» (надалі - покупець) укладено договір поставки №05/06-1 (надалі - договір).

У подальшому, заявник вказує на те, що між сторонами договору 05.06.2024 року підписано додаток №1 до договору - специфікацію № 1 на відвантаження товару (надалі - специфікація №1) та 12.06.2024 підписано додаток №2 до договору - специфікацію 2 на відвантаження товару (надалі -специфікація №2).

Так, заявник вказує, що на виконання умов договору та специфікацій ним було здійснено перерахунок грошових коштів на користь відповідача як передоплата за товар на загальну суму 2419200,00 грн. З огляду на викладене, заявник вважає, що ним виконано належним чином умови договору та у визначений строк перераховано на рахунок відповідача передоплату (авансовий платіж) у розмірі, встановленому у специфікаціях.

Отже, заявник просить суд врахувати, що станом на момент звернення до суду з цим позовом, відповідачем не було виконано вимогу позивача щодо повернення сплаченої суми попередньої оплати за договором у відповідності до специфікацій №1 та №2, а також не було сплачено суму нарахованих штрафних санкцій на підставі п.п. 8.3., 8.4., 8.7. договору, у зв`язку з чим позивач вважає, що у відповідача виникла перед ним заборгованість на загальну суму 3146948,46 грн.

Одночасно, заявник повідомив суду про те, що ним неодноразово здійснювались заходи щодо врегулювання спірних відносин з відповідачем шляхом телефонних дзвінків, однак, як зазначає позивач, відповідач на його думку свідомо уникає розмови щодо повернення сплаченої суми попередньої оплати. Крім того, позивач стверджує, що під час однієї з розмов відповідач повідомив, що планує здійснювати реорганізацію підприємства і тільки після такої реорганізації обіцяв сплатити грошові кошти на користь позивача.

З огляду на вище наведене, заявник вважає, що у нього є обґрунтовані підстави стверджувати, що потенційно відповідач таким чином може фактично вивести грошові кошти з рахунків ПП «Виробничо-торгова фірма «Новація», а відтак, вказані дії, на думку заявника, можуть у подальшому унеможливити стягнення з відповідача на користь позивача попередньої оплати за непоставлений товар та штрафних санкцій.

Крім того, заявник покликався на обставини щодо існування в нього договірних відносин щодо товару, який визначений договором поставки №05/06-1 від 05.06.2024 року та зазначений у специфікаціях до цього договору. Так, позивач покликався на те, що такий товар повинен був поставлений на виконання іншого договору на поставку у межах державної оборонної закупівлі. З вище наведеного, заявник дійшов висновку про те, що грошові кошти у межах іншого договору, є фактично державними коштами. Враховуючи наведене, позивач припускає, що існує ризик не повернення відповідачем на користь позивача попередньої оплати, що у свою чергу, у подальшому унеможливить позивача здійснити повернення державі коштів, що потенційно може завдати державі збитків та стати предметом кримінального провадження.

З огляду на усе вище перелічене, заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладання арешту на рахунки відповідача, а невжиття відповідних заходів, на його думку, може істотно ускладнити чи навіть унеможливити виконання рішення суду у цій справи, що не призведе до ефективного захисту порушеного права позивача.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно ч. 4 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 139 Господарського процесуального кодексу України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17

Суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст. 55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011).

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Заходи до забезпечення позову можуть вживатися лише за умов, визначених ст. 136 Господарського процесуального кодексу України, а саме якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі №753/22860/17).

У постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Предметом спору у цій справі є майнова вимога про стягнення попередньої оплати з відповідача на користь позивача та застосування штрафних санкцій за договором поставки №05/06-1 від 05.06.2024 року.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі №916/2786/17).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував увагу Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі №902/1051/19, від 11.08.2020 у справі №911/3136/19, від 26.08.2020 у справі №907/73/19, від 19.10.2020 у справі №915/373/20, від 14.07.2021 у справі №910/17014/20, від 28.07.2021 у справі №910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі №913/2239/21.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі №915/870/18, від 31.08.2020 у справі №917/1274/19.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.04.2018 у справі №914/1475/17 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі №904/4982/21.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частинами 1-2 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

З огляду на положення ст. ст. 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже, суд дійшов висновку, що заявник припускає наявність факту реорганізації юридичної особи відповідача, що у подальшому може призвести до виведення грошових активів з рахунків відповідача. Жодного доказу на підтвердження наведених обставин заявником не надано. Більше того, сам заявник зазначив про те, що у телефонному режимі відповідач повідомив про те, що після проведення процедури з реорганізації підприємства він поверне кошти.

Також судом не береться до уваги доводи заявника в частині покликання на те, що у нього є договірні відносини у межах державних коштів, а товар, який мав бути отриманий позивачем від відповідача за договором поставки №05/06-1 від 05.06.2024 року належить до предмету іншого договору. Заявником не доведено та належними доказами не підкріплено факт існування іншого договору, не надано суду документів, які б підтверджували б факт переведення коштів від держави на рахунок позивача. Також, заявник лише припускає про можливість завдання збитків державі та виникнення кримінального провадження. Суд звертає увагу одночасно на те, що саме посилання на існування інших договорів позивача з третіми особами, які не є сторонами справи №914/2159/24 не дає суду право стверджувати про дійсність існування таких договірних відносин, а також, вважати що такі договори може впливати на взаємостосунки сторін у межах предмету спору у цій справі, що розглядається Господарським судом Львівської області.

Підставами забезпечення позову є: 1) наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі; 2) наявність неможливості захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів; 3) необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав, свобод та інтересів позивача в разі невжиття цих заходів.

Таким чином, суд зазначає, що саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарського процесуального кодексу України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Вищевикладене відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Отже, самі лише твердження про ті чи інші обставини без належного підтвердження доказами не можуть достеменно свідчити про обставини, зазначені заявником.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів і ускладнень ефективного захисту або поновлення оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся у випадку задоволення позову.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

При цьому, судом має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе відновити свій правовий стан, який існував до імовірного порушення його прав та захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Крім того, суд зауважує, що застосування заходів забезпечення позову може мати місце лише за наявності підстав, викладених у законі.

При подачі заяви про забезпечення позову заявник насамперед повинен обґрунтувати звернення із заявою відповідними доказами, що підтверджують необхідність вжиття відповідних заходів.

У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.

Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 у справі №905/3773/14-908/5138/14 звертав увагу на те, що при виконанні судових рішень слід керуватися інтересами стягувача, оскільки стягувач вправі очікувати від держави вчинення всіх дій, які б наближали його до виконання судового рішення. У цьому сенсі наявність невиконаного судового рішення не вселятиме стягувачеві надію, що Україна як держава робить усе, аби наблизити стягувача до бажаної ним законної мети виконання судового рішення як стадії реалізації права стягувача на справедливий суд у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейським судом з прав людини у справі Горнсбі проти Греції (рішення від 19.03.97) зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

У Рішенні Європейського Суду з прав людини «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в п. 1 ст. 6 процесуальні гарантії, що надаються сторонам, - справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд - не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов`язалися поважати, підписавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, постановленого судом, мало вважатися невіддільним складником «судового розгляду», передбаченого у статті 6.

При цьому, сфера зобов`язань Договірних держав за ст. 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом. Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Крім того, заявником не наведено суду дійсних обставин, що ускладнювали б можливість виконання рішення суду у цій справі, з якими пов`язується необхідність застосування відповідних заходів забезпечення.

При цьому варто акцентувати увагу на тому, що на стадії прийняття рішення про забезпечення позову судом не досліджується обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом встановлення судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 02.09.2019 у справі №917/137/19, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20, від 21.01.2021 у справі №924/881/16 (924/811/20), від 17.09.2021 у справі №910/3547/21).

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Суд зазначає, що під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов`язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача покладається саме на заявника.

Дослідивши та надавши оцінку матеріалам заяви щодо забезпечення позову в їх сукупності, суд зазначає, що заявником не надано належних доказів, які б свідчили про те, що припущення заявника про прийняття рішення на загальних зборах, яке має лише відбутися порушує права позивача та у подальшому може вплинути на виконання рішення суду, у разі його задоволення.

Заявником не долучено доказів, які б свідчили про вчинення відповідачем, певних дій, що можуть стати істотною перешкодою під час виконання судового рішення у цій справі у випадку задоволення позовних вимог.

Суд вважає, що заявником не обґрунтовано, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може призвести до неможливості ефективного захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

За таких обставин, оскільки, заявником не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 6 ст.140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за подання заяви про забезпечення позову залишається за заявником.

При цьому, слід наголосити, що у разі виникнення дійсних належним чином підтверджених обставин, які були б достатніми для забезпечення позову, та необхідність застосування заходів забезпечення позову, про вжиття яких просить заявник, останній не позбавлений права та можливості звернутись з відповідною заявою до суду в процесі розгляду спору.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 138-140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ДМ БУД» про забезпечення позову у справі №914/2159/24 (вх.№3483/24 від 18.09.2024) - відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

Суддя Гоменюк З.П.