ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2024 року
м. Хмельницький
Справа № 686/27522/22
Провадження № 22-ц/4820/24/24
Хмельницький апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.
секретар судового засідання Дубова М.В.
з участю: прокурора, відповідача, його представника
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/27522/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 травня 2023 року у цивільній справі за позовом Заступника керівника Хмельницької окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації до Хмельницької міської ради та ОСОБА_1 , третя особа Державне підприємство «Старокостянтинівське лісове господарство», про визнання недійсним рішення, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, припинення права власності на неї та зобов`язання до вчинення певних дій.
Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з апеляційною скаргою, суд
в с т а н о в и в :
В грудні 2022 року заступник керівника Хмельницької окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації звернувся до суду з позовом та просив ухвалити рішення, яким визнати недійсним рішення Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року № 5 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 0,25 га та передачі її у власність ОСОБА_1 з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234; визнати незаконною та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку, припинивши його право власності на нею; визнати незаконною та скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію вказаної земельної ділянки та зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, яка знаходиться на території Хмельницької територіальної громади, на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації.
В обґрунтування позову вказував, що розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 24 грудня 2008 року № 633/2008-р передано у постійне користування земельні ділянки лісогосподарського призначення Хмельницького району площею 2937 га, в тому числі, Давидковецької сільської ради 71 га, ДП «Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Хмельницькоблагроліс», правонаступником якого на даний час є ДП «Старокостянтинівське лісове господарство» (Накази Державного агентства лісових ресурсів України від 15 серпня 2017 року №346 та від 27 вересня 2021 року №588).
Рішенням Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року №5 вирішено передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 площею 0,25 га із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району
Однак, вказана земельна ділянка повністю накладається на земельні ділянки ДП «Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Хмельницькоблагроліс», що підтверджується схемою, виготовленою ПП Земельно-Юридичний центр.
Земельна ділянка з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 перебуває в постійному користуванні ДП «Старокостянтинівське лісове господарство» і припинення його такого права не здійснювалось.
Таким чином, ОСОБА_1 незаконно передано у власність земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 0,25 га з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234.
Отже, посилаючись на посилався на порушення інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин, оскільки земельну ділянку передано у власність з порушенням процедури, встановленої Земельним Кодексом України та Лісовим Кодексом України, оскільки вона не могла бути передана у користування для будівництва і обслуговування житлового будинку, просив ухвалити рішення, яким задоволити позов.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 02 травня 2023 року вказаний позов було задоволено. Визнано недійсним рішення Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року №5 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 0,25 га та передачі її у власність ОСОБА_1 з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234.
Визнано незаконною та скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 площею 0,25 га, припинено його право власності на вказану земельну ділянку.
Визнано незаконною та скасовано в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 площею 0,25 га.
Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 площею 0,25 га, яка знаходиться на території Хмельницької територіальної громади, на користь держави в особі Хмельницької обласної військової адміністрації.
Стягнуто з Хмельницької міської ради та ОСОБА_1 на користь Хмельницької обласної прокуратури судовий збір в сумі по 5582 грн. 25 коп. з кожного.
Не погоджуючись із таким рішенням ОСОБА_1 , через свого представника адвоката - Шкодяка І.А. подав апеляційну скаргу, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові прокурора.
Так, апелянт вважає, що при вирішенні цього спору, суд не в повному обсязі дав оцінку доказам та запереченням сторін, не навів підстав та мотивів для відмови в прийнятті висновків судової земельно-технічної експертизи, та фактично за відсутності належних доказів, необґрунтовано прийшов до висновку, що спірна земельна ділянка відносить до земель лісогосподарського призначення.
Також вказує, що судом не враховано право ОСОБА_1 на мирне володіння земельною ділянкою, передбачене Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини, Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Крім того, при вирішенні вказаного спору суду слід було врахувати правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 15.09.2021 року, викладені по справі № 373/462/19, зокрема, щодо врахування первинних документів при віднесенні земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення.
Отже, посилаючись на вищевикладені підстави для скасування оскаржуваного рішення, просив задоволити апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу Хмельницка міська рада підтримала доводи апеляційної скарги, просить задоволити скаргу, рішення Хмельницького міськрайонного суду від 02 травня 2023 року скасувати.
Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає її безпідставною, а оскаржуване рішення законним і обґрунтованим.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішенню суду скасуванню в частині з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Судом встановлено, що розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 24 грудня 2008 року №633/2008-р передано у постійне користування земельні ділянки лісогосподарського призначення Хмельницького району площею 2937 га, в тому числі, Давидковецької сільської ради 71 га, ДП «Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Хмельницькоблагроліс», правонаступником якого на даний час є ДП Старокостянтинівське лісове господарство.
Рішенням Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року №5 вирішено передати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 площею 0,25 га із земель комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району
24 жовтня 2016 року право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Згідно з листом Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 16.12.2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 є землями лісогосподарського призначення і зазначена в планово-картографічних матеріалах лісовпорядкування та відповідно призначена для ведення лісового господарства.
Відповідно Листа Державного підприємства «Проскурівське лісове господарство» від 19.11.2021 року земельна ділянка з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 є землями лісогосподарського призначення, що підтверджується розпорядженням голови Хмельницької обласної державної адміністрації про передачу земельних ділянок лісогосподарського призначення ДП ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс» ( на даний час ДП «Проскуріське лісове господарство»), планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Проскуріське лісове господарство», таксаційного опису Хмельницького лісництва, планшетами, матеріалами лісовпорядкування ДП ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс», розроблених Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект»).
За повідомленням Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект» згідно Публічної кадастрової карти та матеріалів лісовпорядкування 2015 року земельна ділянка з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 накладається на землі лісогосподарського призначення 64 кварталу, що перебувають в користуванні ДП «Проскуріське лісове господарство», що підтверджується і доданим витягом з Публічної кадастрової карти.
Крім того вказані обставини також підтверджуються планшетом № 13 матеріалів лісовпорядкування 2015 року ДП ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс», проектом організації та розвитку лісового господарства ДП ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс», витягом з публічної кадастрової карти та іншими письмовими доказами.
На даний час ДП «Проскуріське лісове господарство» перебуває в стані припинення шляхом його реорганзації шляхом приєднання до ДП «Старокостянтинівське лісове господарство».
Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту
зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК України).
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої
статті 84 ЗК України).
Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.
Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.
Згідно пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Відповідно до статті 33 ЛК України сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території: передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними; беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; організовують благоустрій лісових ділянок і культурно-побутове обслуговування відпочиваючих у лісах, що використовуються для цих цілей; встановлюють порядок використання коштів, що виділяються з місцевого бюджету на ведення лісового господарства; вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.
Відповідно до змісту статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.
Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності.
Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях,не пов`язаних з веденням лісового господарства.
Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України.
Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.
Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.
Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловлених у постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15.
Згідно зі статтею 12, частиною першою статті 20, частиною першою статті 122 та частиною третьою статті 149 ЗК України, статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 33 ЛК України сільські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.
У відповідності до ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ст. 193 ЗК України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.
В силу ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
Згідно з ч.1 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Частинами 3,4 цієї статті передбачено, що сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Частиною 13 ст.79-1 ЗК України визначено, що земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі: поділу або об`єднання земельних ділянок; скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України Про Державний земельний кадастр, не було зареєстровано протягом року з вини заявника. Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).
За змістом ст.16 Закону України "Про державний земельний кадастр", земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Кадастровий номер скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки.
За нормами ч. 10 ст. 24 статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Згідно з частиною 3 статті 26 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224 цс 14).
Встановивши, що передана у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення,у встановленому законом порядку не вилучалася у законного користувача - ДП ДП «Проскуріське лісове господарство», суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про незаконність рішення Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року №5 про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234, яка належать до земель лісогосподарського призначення, оскільки цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства не змінювалось.
При цьому суд вважає, що рішенням Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року №5 було неправомірно змінено цільове призначення спірної земельної ділянки, а тому орган місцевого самоврядування прийняв рішення з перевищенням наданих йому законом повноважень.
Суд, встановив, що спірна земельна ділянка є землею лісового фонду та перебувала в державній власності до прийняття оскаржуваних рішень й їх передачі ОСОБА_1 .
Крім того в судовому засіданні апеляційного було встановлено, що спірна земельна ділянка на час її передачу ОСОБА_1 знаходила поза межами населеного пункту с. Давидківці, не перебувала в комунальній власності та була державною власністю, а тому на час її передачі у власність відповідачу Давидковецька селищна рада в силу діючого на той час законодавства на мала повноважень розпоряджатись землями державної власності за межами населеного пункту с. Давидківці.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд на підставі установлених обставин справи, а також вказаних вище норм матеріального права та статей 19, 84 ЗК України, статті 5 ЛК України дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка станом на момент відведення першому власнику відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України, та що Давидковецька сільська рада не була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісогосподарського призначення, які перебували в державній власності, враховуючи, що передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, відповідно до статті 27 ЛК України, статті 149 ЗК України належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, тоді як жодних дій щодо вилучення чи зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України не вчинялося, а спірні земельні ділянки вибули із володіння власника - держави поза її волею. Відповідно до положень статей 122, 149 ЗК України у Давидковецько міської ради відсутні повноваження щодо надання у власність громадянам земель лісогосподарського призначення.
Доводи апеляційної скарги, що при вирішенні цього спору, суд не в повному обсязі дав оцінку доказам та запереченням сторін, не навів підстав та мотивів для відмови в прийнятті висновків судової земельно-технічної експертизи, та фактично за відсутності належних доказів, необґрунтовано прийшов до висновку, що спірна земельна ділянка відносить до земель лісогосподарського призначення слід відхилити.
Вказані доводи апелянта спростовуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, а саме листом Хмельницького обласного управління лісового та мисливського господарства від 16.12.2021 року, листом Державного підприємства «Проскурівське лісове господарство» від 19.11.2021, планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування (проект організації та розвитку лісового господарства ДП «Проскуріське лісове господарство», таксаційного опису Хмельницького лісництва, планшетами, матеріалами лісовпорядкування ДП ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс», розроблених Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням «Укрдержліспроект»), повідомленням Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання «Укрдержліспроект», витягом з Публічної кадастрової карти, планшетом № 13 матеріалів лісовпорядкування 2015 року ДП ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс» та іншими письмовими доказами.
Вказані письмові докази апелянтом жодним чином не спростовано.
Посилання апелянта на висновок експерта в суді першої інстанції є необгрунтованими, оскільки за даним висновком визначити накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення немає можливості через не надання експерт у необхідних матеріалів.
Також в суді апеляційної інстанції за клопотанням апелянта по справі було призначено судову земельну-технічну експертизу для встановлення питання чи накладається спірна земельна ділянка на землі лісогосподарського призначення.
За висновком судової земельно-технічної експертизи земельна ділянка з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 згідно даних правовстановлюючих документів на кладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в користуванні ДП «Старокостянтинівське лісове господарство» - квартал 62, площа накладення орієнтовно становить 0,1098 га, тобто близько 44% від площі спірної земельної ділянки. Визначення меж лісонасаджень кварталу № 62 згідно Планшету № 13 лісовпорядквування 2015 проведено єдиним можливим методом шляхом оцифрування наявного в справі роздрукованого Планшету № 13, що, враховуючи масштаб плану, а також виявлені неточності у розташуванні прив`язок на плані до системи координат, передбачає значні похибки. З врахуванням таких похибок все одно можна стверджувати, що земельна ділянка частково накладається на лісонасадження кварталу № 62, водночас розміри та площа таких накладень можуть суттєво відрізнятись від визначених (орієнтовно 50%).
Отже навіть даним висновком встановлено накладення спірної земельної ділянки на землі лісогосподарського призначення, однак даний висновок ґрунтується на припущеннях, а тому в силу вимог ст. 81 ЦПК України не є належним та допустимим доказом по справі і не приймається до уваги апеляційним судом при ухваленні судового рішення.
Відхиляє суд і твердження апелянта про неврахування судом права ОСОБА_1 на мирне володіння земельною ділянкою, передбачене Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини, Положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки, яка є державною власністю та належить до земель лісового фонду.
Отже використання земельних ділянок лісового фонду не за цільовим призначенням, може призводити до порушення екосистеми, втрати лісових насаджень, відновлювальної та регенеративної функції лісів, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей.
З огляду на це закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок лісового фонду.
Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України). Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України).
У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопад 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 №183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 у справі № 367/2022/15-ц).
З огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані норми права, колегія суддів визнає відсутність невідповідності заходу втручання держави у право власності поточного володільця спірної земельної ділянки ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Не спростовують висновків суду і інші доводи апеляційної скарги.
В той же час, задовольняючи позовні вимоги прокурора в частині визнання недійсним рішення Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року №5 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 0,25 га та передачі її у власність ОСОБА_1 з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234, суд першої інстанції не звернув уваги на норми цивільного законодавства та правові позиці Великої Палати Верховного Суду.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Предметом спору в цій справі є визнання недійсним рішення Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року №5 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 0,25 га та передачі її у власність ОСОБА_1 з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234.
На думку прокурора, спірна земельна ділянка повністю накладається на земельні ділянки ДП «Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Хмельницькоблагроліс», і не могла надаватися у приватну власність.
Отже, позовні вимоги заявлено прокурором, у тому числі, з підстав порушення Давидковецькою сільською радою норм ЗК України при виділенні земельної ділянки ОСОБА_1 .
З врахуванням обставин справи колегія суддів вважає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання недійсним рішення сільської ради є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення сільської ради недійсним не може призвести і не призведе до захисту або відновлення порушеного речового права держави (у разі його наявності), зокрема повернення у володіння або користування спірної земельної ділянки.
Серед способів захисту речових прав Цивільний кодекс України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166, 1167, 1173).
Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 359/3373/16-ц від 23 листопада 2021 року (п.п. 148-151) вказала, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акту на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.
Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39), від 1 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та № 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).
У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог заступника керівника Окружної прокуратури м. Хмельницького, в інтересах держави, про визнання недійсним рішення Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року №5 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 0,25 га та передачі її у власність ОСОБА_1 не призведе до поновлення прав держави, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту, тобто повторного звернення до суду.
Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, про що прокурором вказано у інших позовних вимогах в даній справі..
Оскільки обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, то рішення суду в частині визнання недійсним рішення Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року №5 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 0,25 га та передачі її у власність ОСОБА_1 з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині саме з вказаних підстав.
На підставі частини 1 статті 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідачів на користь Хмельницької обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір.
Так Хмельницькою обласною прокуратурою було заявлено чотири вимоги немайнового характеру, при подачі позову було сплачено судовий збір в загальній сумі 4962 грн. та 1240.5 грн. за подання заяви про забезпечення позову, що в загальному складає 6202,5.
ОСОБА_1 при подачі апеляційної скарги було сплачено 7443 грн.
Оскільки судом задоволено позов частково щодо трьох вимог немайнового характеру, а в задоволенні одної вимоги відмовлено, то з Хмельницької міської ради та ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір, сплачений за подання позову та заяви про забезпечення позову на користь Хмельницької обласної прокуратури судовий збір в сумі по 2325,94 (6202,5/4х3/2) з кожного, а з Хмельницької обласної прокуратури на користь на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 1860,75 грн (7443/4).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 02 травня 2023 року в частині визнання недійсним рішення Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року №5 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 0,25 га та передачі її у власність ОСОБА_1 з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним рішення Давидковецької сільської ради від 29 вересня 2016 року № 5 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 0,25 га та передачі її у власність ОСОБА_1 з кадастровим номером 6825082400:01:004:0234 відмовити.
Стягнути з Хмельницької міської ради та ОСОБА_1 судовий збір, сплачений за подання позову та заяви про забезпечення позову, на користь Хмельницької обласної прокуратури судовий збір в сумі по 2325,94 з кожного,
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Стягнути з Хмельницької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1860,75 грн, сплачений при подачі апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 23 вересня 2023 року.
Судді А.М. Костенко
Р.С. Гринчук
Т.В. Спірідонова
Суд | Хмельницький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 17.09.2024 |
Оприлюднено | 25.09.2024 |
Номер документу | 121793157 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: спори про припинення права власності на земельну ділянку |
Цивільне
Хмельницький апеляційний суд
Костенко А. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні