Ухвала

від 23.09.2024 по справі 560/9615/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/9615/24

УХВАЛА

23 вересня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в складі колегії: головуючого-судді Тарновецького І.І. , суддів Петричковича А.І. , Гнап Д.Д. розглянувши в письмовому провадженні клопотання по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Мністерства цифрової трансформації України , Печерського районного в місті Києві ТЦК та СП , ІНФОРМАЦІЯ_3 , Хмельницької обласної державної адміністрації , Генерального штабу Збройних Сил України , Національної поліції України , Адміністративно-господарчого управління Генерального штабу Збройних Сил України , Управління Західного оперативного Командування , Командування Сухопутних військ Збройних Сил України Військова частина НОМЕР_1 , Кабінету Міністрів України про визнання дій та бездіяльності протиправними,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Міністерства цифрової трансформації України, Печерського районного в місті Києві ТЦК та СП, ІНФОРМАЦІЯ_3 , Хмельницької обласної державної адміністрації, Генерального штабу Збройних Сил України, Національної поліції України, Адміністративно-господарчого управління Генерального штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 Військова частина НОМЕР_1 , Кабінету Міністрів України про визнання дій та бездіяльності протиправними.

Ухвалою суду від 06.08.2024 відкрито провадження у справі та вирішено її розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

До суду від позивача надійшло клопотання, в якому останній просить суд здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, в судовому засіданні з викликом сторін.

Визначаючись щодо заявленого клопотання, суд зазначає наступне.

У відповідності до п. 20 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.

Пунктом 10 ч. 6 ст. 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а ч. 2 ст. 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Тобто, виключний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, міститься в ч. 4 ст. 257 КАС України.

При цьому, суд наголошує, що практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною на підставі Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 №475/97-ВР (далі Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08.12.1983 у справі "Ахеn v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25.04.2002 "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява №64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Крім цього, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.11.2006 (скарга 73053/01 CASE OF JUSSILA v. FINLAND, суд вказав на те, що: "Європейський Суд не сумнівається в тому, що письмове провадження у справі часто може виявитись більш ефективним, ніж усний розгляд, для перевірки та забезпечення того, що платник податків надав точний звіт про свій майновий стан, підкріплений всіма необхідними документами. Суд не вважає переконливим довід заявника, що в ході розгляду цієї справи виникли міркування щодо достовірності, які потребували надання пояснень в усній формі.... та приймає довід держави-відповідача, що будь - які питання факту та питання права в цій справі могли бути належним чином розглянуті та вирішені на підставі матеріалів, наданих у письмовому вигляді. ... Оскільки заявнику була надана повна можливість наводити свої доводи у письмовому вигляді та надавати коментарі щодо відомостей, які надходили від податкових органів, Суд дійшов висновку, що вимоги справедливого судочинства були дотримані...".

Суд погоджується з такою позицією щодо Європейського суду з прав людини щодо застування п.1 ст.6 Конвенції.

Характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагає проведення судового засідання, а бажання сторони у справі викласти під час проведення судового засідання свої аргументи, які висловлені нею або можуть бути висловлені у відзиві на позовну заяву, не зумовлює необхідність призначення до розгляду справи за участю сторін.

При цьому, позивач в поданій до суду уточненій позовній заяві від 22.07.2024 просить суд стягнути з відповідачів вартість його порушеного права.

Статтею 12 КАС України, діючою на момент подачі позовної заяви, визначено підстави розгляду справ, виключно за правилами загального позовного провадження, зокрема, щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд зазначає, що позивачем не зазначено вимог, саме про відшкодування шкоди та не визначено конкретної суми заподіяної шкоди рішенням, дією чи бездіяльністю із визначенням суб`єкта владних повноважень, що спричинили таку шкоду.

З наведеного позивачем розрахунку у позовній заяві від 22.07.2024 суд не вбачає за можливість встановити конкретної суми шкоди, а тому ці обставини не свідчать про необхідність розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

При цьому, суд зазначає, що позивач у відповіді на відзив Військової частин НОМЕР_1 просить суд збільшити розмір позовних вимог до не менше як 303000 тис. гривень через те, що справа досі в порушення закону розглядається в спрощеному провадженні, а єдиним способом переходу до загального провадження є підвищення позовних вимог, в тому числі і по причині туподумності відповідачів які завдають своїми відзивами та запереченнями додаткових фізичних та моральних страждань позивачу.

Суд визначаючись щодо викладеного зауважує, що відповідно до частини 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статі 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право: подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Позивачем заяви про уточнення позовних вимог, в частинні визначення конкретної суми заподіяної йому шкоди суб`єктами владних повноважень, у відповідності до норм Кодексу адміністративного судочинства до суду не надано.

А тому, враховуючи зазначене суд не вбачає підстав для врахування визначеної ОСОБА_1 у його відповідях на відзив відповідачів суми вартості порушеного права, оскільки позивачем не подано до суду заяви про уточнення позовних вимог, в частинні визначення конкретної суми заподіяної йому шкоди суб`єктами владних повноважень, що позбавляє суд можливості віднести цю справу до категорії справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.

За таких підстав, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання та призначення розгляду справи за правилами загального позовного провадження, в судовому засіданні з викликом сторін.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що позивач у своїх відповідях на відзив відповідачів просить суд стягнути на його користь вартість його порушеного права суб`єктами владних повноважень, однак законодавство України не передбачає такого поняття, як "вартість порушеного права особи суб`єктами владних повноважень".

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

У відповідності до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Також, суд зазначає, що нормами Цивільного кодексу України (ст.ст. 23, 1166 ЦК України) передбачено право особи на відшкодування моральної та майнової шкоди.

Аналізуючи викладене вище та з урахуванням ст. 56 Конституції України, ч. 5 ст. 21 КАС України, ст.ст. 23, 1166 ЦК України суд зазначає, що позивач має право заявляти вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, моральної та майнової шкоди.

До того ж, позивач у відповіді на відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 від 03.09.2024 просить суд викликати свідка ОСОБА_2 колишнього військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Розглянувши матеріали справи та подане позивачем клопотання про виклик свідка, суд зазначає наступне.

Згідно частинами 1, 2 статті 91 Кодексу адміністративного судочинства України, показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Відповідно до статті 92 Кодексу адміністративного судочинства України, виклик свідків здійснюється за заявою учасника справи. У заяві про виклик свідка зазначаються його ім`я, місце проживання (перебування) або місце роботи, обставини, які він може підтвердити.

Заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання у справі.

Тобто, процесуальними нормами встановлені чіткі вимоги до заяви про виклик свідків, які є обов`язковими для врахування сторонами. При цьому, з аналізу наведених норм вбачається, що така заява може бути подана у випадку розгляду справи з викликом сторін за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.

Разом з тим, розгляд цієї справи призначений в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що виключає можливість виклику та допиту свідків.

Крім цього, суд розглянувши дане клопотання зазначає про відсутність підстав для виклику свідка по справі.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про виклик свідка не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 248, 256, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження - відмовити.

В задоволенні клопотання ОСОБА_1 про виклик свідка - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Головуючий суддя СуддіІ.І. Тарновецький А.І. Петричкович Д.Д. Гнап