Ухвала

від 23.09.2024 по справі 600/8118/23-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 вересня 2024 року

Київ

справа №600/8118/23-а

адміністративне провадження №К/990/34648/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П.,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2024 у справі № 600/8118/23-а за первісним позовом Головного управління ДПС у Чернівецькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

10.09.2024 до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 (далі - скаржник, ОСОБА_1 ), направлена до суду поштою 23.08.2024. Касаційна скарга подана і підписана представником скаржника - адвокатом Приймак Людмилою Іванівною.

Під час вирішення питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з такого.

1. У порушення вимог пункту 2 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у касаційній скарзі не зазначено відомостей про наявність або відсутність електронних кабінетів.

2. Відповідно до частини четвертої статті 330 КАС України до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.

12.09.2024 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшла квитанція про сплату судового збору в сумі 2422,00 грн, що, однак, не відповідає розміру, встановленому законом.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 01.01.2024 - не більше 60560 грн).

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI (у редакції чинній на день подання первісного позову) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2684 грн) і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (26840 грн).

Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI (у редакції чинній на день подання зустрічного позову до суду) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1211,20 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (15140 грн).

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 3674-VI якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).

Частиною п`ятою наведеної статті встановлено, що за подання зустрічних позовних заяв, а також заяв про вступ у справу третіх осіб із самостійними позовними вимогами судовий збір справляється на загальних підставах.

Як вбачається зі змісту судових рішень у цій справі, предметом судового розгляду було два самостійні позови: суб`єкта владних повноважень до фізичної особи про стягнення податкового боргу та зустрічний позов фізичної особи до суб`єкта владних повноважень про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень. Враховуючи зміст позовних вимог, сторонами у справі заявлено вимоги, які мають майновий характер.

Вирішуючи питання порядку розрахунку судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги у цій справі, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 31.05.2017 у справі № 911/1106/16 (провадження №3-164гс17), відповідно до яких у разі оскарження в апеляційному порядку судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду первісного та зустрічного позовів, якщо сторона не згодна з таким рішенням у цілому, судовий збір має сплачуватися з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів, а у разі оскарження судового рішення лише в частині вирішення одного із позовів судовий збір має сплачуватися, виходячи із розміру ставки, що підлягала сплаті при поданні відповідного позову.

Незважаючи на те, що цей висновок стосується сплати судового збору за подання апеляційної скарги у справі, розглянутій за правилами господарського судочинства, колегія суддів вважає, що безпосередній підхід до розуміння порядку розрахунку судового збору, який підлягає сплаті у разі оскарження судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду первісного та зустрічного позовів, є застосовним до перевірки поданої у цій справі касаційної скарги.

Зі змісту судових рішень вбачається, що суд першої інстанції задовольнив первісний позов ГУ ДПС про стягнення податкового боргу і відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про скасування податкових повідомлень-рішень. Апеляційний суд зазначене рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, скаржник ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду.

Первісний позов у цій справі заявлено суб`єктом владних повноважень у 2023 році, який містить вимоги майнового характеру у загальній сумі 41313,45 грн, відповідно, за подання первісного позову у цій справі сплаті підлягав судовий збір в мінімальному розмірі - в сумі 2684 грн.

З огляду на наведене, за подання касаційної скарги у цій справі у випадку незгоди з судовими рішеннями в частині вирішеного первісного позову судовий збір має бути сплачений в сумі 5368 грн (2684 грн * 200%).

Зустрічний позов у цій справі заявлено фізичною особою у 2024 році, який містить вимоги майнового характеру у загальній сумі 40432,35 грн, відповідно, за подання зустрічного позову у цій справі сплаті підлягав судовий збір в мінімальному розмірі - в сумі 1211,20 грн.

З огляду на наведене, за подання касаційної скарги у цій справі у випадку незгоди з судовими рішеннями в частині вирішеного зустрічного позову судовий збір має бути сплачений в сумі 2422,40 грн (1211,20 грн * 200%).

Враховуючи, що ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення у повному обсязі, тобто в частині вирішення обох позовів, судовий збір має сплачуватися з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів. Загальна сума судового збору, що підлягає сплаті за подання касаційної скарги у цій справі складає 7790,40 грн.

З урахуванням суми сплаченого ОСОБА_1 судового збору, скаржнику слід доплатити судовий збір в сумі 5368,40 грн (7790,40 грн - 2422 грн).

Судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду сплачується шляхом внесення або перерахування коштів за реквізитами:

Отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102

Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783

Банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)

Номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007

Код класифікації доходів бюджету - 22030102

Найменування податку, збору, платежу - Судовий збір (Верховний Суд, 055)

Призначення платежу - *;101;

---

(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом

---

(ПІБ чи назва установи, організації позивача), ВЕРХОВНИЙ СУД (назва відповідного касаційного суду, де розглядається справа, або Велика Палата Верховного Суду), номер справи, у якій сплачується судовий збір.

3. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються вимоги особи, що подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.

Як вже зазначалося, ОСОБА_1 у касаційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції і постанову апеляційного суду. Однак, у касаційній скарзі не наведено вимог щодо судового рішення, яке має ухвалити суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги відповідно до повноважень суду, що встановлені статтею 349 КАС України.

4. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Усталеною є позиція Верховного Суду про те, що вимогам касаційної скарги щодо скасування судового рішення має кореспондувати викладення у касаційній скарзі підстав для оскарження судового рішення у взаємозв`язку із усіма висновками, які стали підставою для його ухвалення. Тобто, вимоги касаційної скарги мають бути сформульовані і відповідати їх безпосередньому обґрунтуванню.

(1) Зі змісту касаційної скарги не вбачається викладення підстав касаційного оскарження судових рішень в частині задоволеного первісного позову ГУ ДПС про стягнення податкового боргу. Відсутнє посилання на норми права, які, на переконання скаржника, були застосовані неправильно. Відсутнє й відповідне обґрунтування.

(2) Зі змісту касаційної скарги неможливо встановити, щодо якого саме висновку судів попередніх інстанцій скаржник вважає підставою для касаційного оскарження - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Крім того, наведені скаржником висновки Верховного Суду (постанови від 15.05.2018 у справах №806/2461/17, №806/2676/17) ухвалені у правовідносинах, які не є подібними, оскільки у цих справах податок визначався на підставі пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, в той час як у справі, у якій подано касаційну скаргу, - на підставі пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України. До того ж від деяких висновків, викладених у постанові від 15.05.2018 у справі №806/2676/17, Верховний Суд відступив в порядку, встановленому статтею 346 КАС України, постановою від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.

Крім того, є підстави вважати, що приведені скаржником вищенаведені висновки Верховного Суду, а також постанови від 24.07.2024 у справі № 400/2283/20, від 09.05.2023 у справі № 380/10802/22, наводяться з метою доведення того, що пункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не встановлює такої умови для отримання пільги як обов`язкове використання будівель сільськогосподарського призначення у діяльності сільськогосподарського товаровиробника.

Водночас такий висновок у наведених позивачем постановах Верховного Суду відсутній.

Колегія суддів звертає увагу, що підставою для відмови ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову став такий висновок судів попередніх інстанцій з питання застосування підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України: застосування його приписів передбачає наявність двох умов, перша з яких - власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) є сільськогосподарським товаровиробником, а друга - об`єкт нерухомості (будівля, споруда) призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності (що, власне, випливає із обраного законодавцем класу будівель). Залежно від періоду (до і після 01 січня 2019 року) застосовувалася додаткова умова - безпосереднє використання власником (без здачі в оренду лізинг, позичку).

Застосовуючи такий висновок до спірних у цій справі правовідносин, суди, проаналізувавши вимоги Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», Закону України «Про сільськогосподарський перепис», Закону України «Про фермерське господарство» з питання визначення статусу сільськогосподарського товаровиробника, дійшли висновку, що діяльність позивача під такий статус не підпадає, оскільки:

- сам факт створення позивачем фермерського господарства, яке використовує спірні об`єкти нерухомості у межах провадження сільськогосподарської діяльності, за діючого правового регулювання, не впливає на можливість застосування пільги, визначеної підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України;

- декларовані ОСОБА_1 види діяльності, за якими у період з 2018 по 2021 роки він отримував дохід, не пов`язані з товаровиробництвом, оскільки ОСОБА_1 не мав у власності ні землі, ні скота, ні транспорту, а здійснював допоміжну діяльність у рослинництві та перепродаж зернових, будь-чого він не виробляв, а тому не може вважатися товаровиробником у розумінні ПК України. Щодо наданих суду договорів про здійснення спільної діяльності №18/22 від 10.01.2018 року та 18/02 від 26.02.2018 року, укладених між ТОВ "Партнер" та ФОП ОСОБА_1 , то відповідно до пунктів 2.3 цих договорів, ОСОБА_1 мав здійснювати виключно обробку, посів, збирання урожаю вирощеного на цих земельних ділянках, що є допоміжною діяльністю у рослинництві (КВЕД-2010: Клас 01.61), яка за своєю природою не є сільськогосподарським товаровиробництвом;

- платниками єдиного податку другої групи є насамперед надавачі послуг, а не товаровиробники. У разі коли фізична особа-підприємець є сільськогосподарським товаровиробником, вона має бути платником єдиного податку четвертої групи та проводити діяльність виключно в межах фермерського господарства, зареєстрованого відповідно до Закону України "Про фермерське господарство", за умови виконання сукупності таких вимог серед яких, здійснення виключно вирощування, відгодовування сільськогосподарської продукції, збирання, вилов, переробку такої власновирощеної або відгодованої продукції та її продаж.

Отже, ОСОБА_1 , будучи засновником фермерського господарства та фізичною особою підприємцем, у період з 2018 року по 2021 рік (роки нарахування податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) не був у розумінні ПК України сільськогосподарським товаровиробником, оскільки доказів здійснення ним виробництва і самостійної переробки власно виробленої продукції рослинництва і тваринництва, він суду не надав.

Окремо суди дійшли також висновку про невідповідність нерухомості ОСОБА_1 другій умові, визначеній у підпункті "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, оскільки відсутні будь-які докази використання (прямо чи побічно) спірних будівель у виробництві сільськогосподарської продукції (здійснення сільськогосподарської діяльності).

У касаційній скарзі відсутні доводи про незгоду з судовими рішеннями в частині того, що однією із умов для застосування підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є те, що власник об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) має бути сільськогосподарським товаровиробником.

Водночас, скаржник, фактично, заперечує висновок судів про те, що його діяльність не підпадає під статус «сільськогосподарського товаровиробника». Тобто, позивач не погоджується із застосуванням Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», Закону України «Про сільськогосподарський перепис», Закону України «Про фермерське господарство» у сукупності зі здійсненою судами оцінкою діяльності позивача.

Крім того, у касаційній скарзі висловлюється незгода із висновками судів про те, що другою умовою для застосування підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є обов`язкове встановлення факту використання об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) у сільськогосподарській діяльності.

Однак, касаційна скарга не містить викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень в межах цих доводів із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.

Водночас, викладені у касаційній скарзі доводи із посиланням на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України щодо можливості застосування пільги, встановленої підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, до платників єдиного податків другої і третьої груп можуть бути визнані достатніми, за умови усунення інших недоліків касаційної скарги. Це обґрунтовується тим, що не лише висновок судів в цій частині став підставою для відмови у задоволенні ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову.

Суд роз`яснює скаржникові, що обов`язковими умовами під час оскарження судових рішень на підставі пунктів 1 - 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга) (для пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України)

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу; 4) висновок, який на думку скаржника відповідає правильному тлумаченню і застосуванню цієї норми (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);

- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Також обов`язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.

Отже, касаційна скарга має містити обґрунтування неправильного застосування судами норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права у взаємозв`язку із усіма висновками судів попередніх інстанцій, які стали підставою для ухвалення судового рішення та обов`язковим посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України (з наведенням обов`язкових умов у їх взаємозв`язку, передбачених для відповідної підстави).

У випадку, якщо скаржник вважає, що суди під час вирішення спору застосували висновки Верховного Суду, сформульовані у правовідносинах, які не є подібними, скаржник, обґрунтовуючи неправильне застосування судами норм матеріального права, повинен поряд із аргументами про застосування висновку Верховного Суду у неподібних правовідносинах зазначити або висновок Верховного Суду, який наявний у подібних правовідносинах, або обґрунтувати відсутність такого висновку у подібних правовідносинах.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд.

У зв`язку з наведеним, скаржнику необхідно подати уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судових рішень має бути викладено з урахуванням роз`яснень, наданих судом.

Частиною другою статті 332 КАС України встановлено, що до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

З огляду на викладене, касаційна скарга залишається без руху з наданням скаржнику строку для усунення виявлених недоліків.

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 329, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 15.04.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2024 у справі № 600/8118/23-а - залишити без руху.

Надати скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії зазначеної ухвали суду для усунення недоліків касаційної скарги, а саме:

- зазначити відомості про наявність або відсутність електронних кабінетів;

- надати платіжний документ про доплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі, встановленому Законом № 3674-VI;

- уточнити вимоги до суду касаційної інстанції, виходячи з його повноважень, встановлених статтею 349 КАС України;

- надати уточнену касаційну скаргу, зміст якої щодо підстав для касаційного оскарження судових рішень має бути викладено з урахуванням роз`яснень, наданих судом.

Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали в установлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута скаржнику.

Також роз`яснити скаржнику, що у разі подання уточненої касаційної скарги в електронній формі через електронний кабінет скаржник має додати докази надсилання її копії іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 44 КАС України (шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності у іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність у іншого учасника справи електронного кабінету - в паперовій формі листом з описом вкладення).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон Л.І. Бившева В.П. Юрченко