Постанова
від 11.09.2024 по справі 903/62/23
ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року Справа № 903/62/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" та апеляційної скарги Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича на ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року по справі №903/62/23 (суддя Кравчук А.М.)

час та місце постановлення ухвали: 24 липня 2024 року; м. Луцьк, пр. Волі, 54а; повний текст ухвали складено 26 липня 2024 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг

до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Волиньгаз"

про стягнення 76 775 555 грн 33 коп.

за участю представників сторін:

від Позивача - Митюк С.П.;

від Відповідача - Козлюк З.Р.;

від Третьої особи - не з`явився;

від Органу виконання - Косяк Н.В..

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року стягнуто з Акціонерне товариство Оператор газорозподільної системи Волиньгаз (надалі Відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Оператор газотранспортної системи України (надалі Позивача) 55 104 808 грн 38 коп. основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп. пені, 1 834 313 грн 06 коп. 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп інфляційних втрат.

13 червня 2024 року через електронний кабінет надійшла скарга Відповідача на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича (надалі Орган виконання), згідно якої Відповідач просив визнати неправомірними дії Органу виконання щодо:

·винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №75256047 від 10 червня 2024 року щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року на виконання рішення Господарського суду Волинської області про стягнення з Відповідача на користь Позивача 55 104 808 грн 38 коп основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп пені, 1 834 313 грн 06 коп 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп інфляційних втрат, 939 400 грн 00 коп витрат по сплаті судового збору;

·винесення постанови від 10 червня 2024 року в ВП №75256047 про стягнення з Відповідача основної винагороди в сумі 1 486 209 грн 61 коп.;

· винесення постанови від 10 червня 2024 року у ВП №75256047 про стягнення з боржника мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн;

·винесення постанови від 10 червня 2024 року в ВП №75256047 про арешт коштів Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.;

·винесення постанови від 10 червня 2024 року в ВП №75256047 про арешт майна боржника в сумі 16 348 805 грн 74 коп.;

· винесення постанови від 10 червня 2024 року в ВП №75256047 про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61913459 грн 20 коп. за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23;

·зобов`язання приватного виконавця Органу виконавця усунути порушення (поновити порушене право Відповідача) шляхом: вжиття всіх необхідних заходів, пов`язаних із зняттям арешту у ВП №75256047 з усіх грошових коштів/електронних грошей, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях і належать боржнику, рухомого та нерухомого майна боржника: Відповідач, а саме: надіслати постанову про зняття арешту органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про арешт коштів і майна Відповідача та сторонам виконавчого провадження; повернення на рахунок Відповідача суми 1 514 209 грн 82 коп. незаконно списаних коштів; винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу в зв`язку із тим, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Скаржник у заявах від 3 липня 2024 року та 9 липня 2024 року просив суд прийняти уточнення до скарги та визнати неправомірними дії Органу виконання щодо винесення постанов від 10 червня 2024 року ВП №75256047 про: відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року; стягнення з Відповідача основної винагороди в сумі 1486209 грн 61 коп.; стягнення з Відповідача мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн 00 коп.; арешт коштів Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.; арешт майна Відповідача в сумі 16348805 грн 74 коп.; зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61 913 459 грн 20 коп за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23; визнати протиправними та скасувати постанови Органу виконання від 10 червня 2024 року ВП №75256047 про: відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року; стягнення з Відповідача основної винагороди в сумі 1486209 грн 61 коп.; стягнення з Відповідача мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн 00 коп; арешт коштів Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.; арешт майна Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.; зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61913459 грн 20 коп. за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23.

Відповідач звертаючись до Господарського суду Волинської області із скаргою на дії Органу виконання в якій вказав, що на дату відкриття спірного виконавчого провадження частка держави в особі вищевказаного центрального органу виконавчої влади у статутному капіталі Відповідача перевищує 25 відсотків. На переконання скаржника зазначена обставина з огляду на приписи пункту 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» унеможливлює здійснення Органом виконання примусового виконання рішень щодо Відповідача, а тому, як вказав Відповідач, у нього не було підстав для відкриття спірного виконавчого провадження та здійснення будь-яких виконавчих дій, у тому числі винесення постанов про арешт коштів та майна Відповідача, про зупинення вчинення виконавчих дій від 10 червня 2024 року.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року скаргу Відповідача на дії Органу виконання задоволено частково. Визнано неправомірним дії Органу виконання щодо винесення постанов від 10 червня 2024 року ВП №75256047 про: відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року; арешт коштів Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.; арешт майна Відповідча в сумі 16 348 805 грн 74 коп.; зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61 913 459 грн 20 коп за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23. Визнано протиправною та скасовано постанову Органу виконання від 10 червня 2024 року ВП №75256047 про: відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року; арешт коштів Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.; арешт майна Відповідача у межах суми 16 348 805 грн 74 коп.; зупинено вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61 913 459 грн 20 коп. за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23.

Провадження щодо розгляду скарги Відповідача на дії Органу виконання в частині вимог щодо визнання його неправомірних дій, протиправними та скасувати постанови від 10 червня 2024 року у ВП №75256047 про стягнення з Відповідача основної винагороди в сумі 1 486209 грн 61 коп., про стягнення з Відповідача мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн закрито.

Мотивуючи прийняту ухвалу, місцевий господарський суд виходив, зокрема з того, що на виконання вимог ухвали Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року в справі №757/11783/22-к та розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 травня 2022 року № 429-р між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі АРМА) та АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» укладено договір управління активами №11/2022. Згідно умов даного договору АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» отримало в управління акції Відповідача у кількості 18136811 штук іменних акцій, що становить 81,48% статутного капіталу товариства. Таким чином, з 24 травня 2022 року корпоративні права Відповідача передано в управління АРМА в розмірі, що перевищує 25 % розміру статутного капіталу.

Водночас, як вказав місцевий господарський суд в оскаржуваному судовому рішенні, станом на момент відкриття Органом виконання спірного виконавчого провадження корпоративні права Відповідача вважалися активами, які були передані в управління АРМА на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року в справі №757/11783/22-к. При цьому, відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочині» управління активами, що здійснюється АРМА, включає діяльність із володіння, користування та розпорядження активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні. Місцевий господарський суд виснував, що обсяг вказаних прав АРМА є тотожнім змісту права власності, який наведений у статті 317 Цивільного кодексу України. З наведеного суд першої інстанції зробив висновок, що на час здійснення АРМА діяльності з управління корпоративними правами Відповідача до нього фактично перейшли всі повноваження власника.

Суд першої інстанції вказав, що пункт 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» не має будь-якої вказівки на те, що частка держави в розмірі більш ніж 25% статутного капіталу має належати їй лише на праві власності, з чого виснував, що вказана норма може бути поширена у тому числі й на випадки тимчасового здійснення АРМА, як органом центральної в діяльності з управління корпоративними правами відповідної юридичної особи.

Також, місцевий господарський суд в своїй ухвалі зауважив, що Закон України "Про виконавче провадження" встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні скарги Відповідача на дії Органу виконання, в частині задоволеній ухвалою Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року в справі № 903/62/23 відмовити повністю (том 3, а. м.о. 149-157).

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Позивач звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що Відповідно до умов Договору №11/2022 від 5 липня 2022 року АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» передано в управління акції, що належать ПрАТ «ГАЗТЕК», ТОВ «ОМЕГА-КАПІТАЛ», ТОВ «ТРАНЗИТ-ІНВЕСТ». Управитель набуває повноваження щодо реалізації прав на цінні папери, прав за цінними паперами з дати укладення такого договору. Строк управління активами визначений з дати підписання договору і до 5 липня 2027 року або до усунення ризику збою та/або переривання функціонування Активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій, і завершення здійснення процесуальних заходів, про що Управитель отримає повідомлення від Установника Управління, та перебігу наступних п`яти місяців після такого повідомлення, або до дня одержання Управителем повідомлення про намір припинення (розірвання) дії договору у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора. Дані щодо припинення цього договору вносяться до системи Депозитарного обліку цінних паперів. Прийняття Управителем активів в управління за цим договором, наявність активів на балансі Управителя не призводить до виникнення в Управителя права власності, а також права довірчої власності на активи.

Скаржник в апеляційній скарзі зазначає, що потрібно розрізняти: передачу активів в управління АРМА від їх конфіскації, стягнення в дохід держави та/або націоналізації, за умовами яких, на відміну від управління, активи вилучаються або переходять у власність держави.

Також Позивач в своїй апеляційній скарзі зауважив, що корпоративних прав із встановленням заборони на розпорядження акціями у кримінального провадженні веде до тимчасового позбавлення власника акцій можливості розпоряджатися цими акціями, згідно з частиною 1 статті 170 КПК України, а не до переходу права власності. Апелянт з огляду на вказане вважає, що висновок суду щодо не підвідомчості приватному виконавцю виконання рішення у даній справі відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» (так як ніби-то виконання рішення у даній справі віднесено до компетенції державної виконавчої служби) є безпідставним та таким, що ґрунтується на невірному трактуванні згаданого положення Закону.

Окрім того погоджуючись з винесеною ухвалою, Орган виконання звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив прийняти постанову, якою скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року у справі №903/62/23 в частині задоволення скарги на дії Органу виконання та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Відповідача на дії приватного виконавця в повному обсязі. Залишити ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року у справі №903/62/23 в частині закриття провадження щодо розгляду скарги Відповідача на дії Органу виконання в силі та без змін (том 3, а. м.о. 176-198).

Мотивуючи дану апеляційну скаргу Орган виконання звертає увагу, що однією з ключових функцій Національного агентства є управління арештованими в кримінальному провадженні активами та що саме воно забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано в кримінальному провадженні.

Орган виконання зауважив, що особливості управління активами є те. що: активи лишаються власністю особи, у якої вони були вилучені; управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління; не потребує витрат із державного бюджету. Вказує, що основною метою накладення арешту на майно в кримінальному провадженні є забезпечення невідворотності настання негативних наслідків для особи за вчинення кримінальних правопорушень, насамперед корупційних.

Орган виконання в свої апеляційній скарзі також зазначив, що Управитель набуває повноваження щодо реалізації прав на цінні папери, прав за цінними паперами з дати укладення такого договору. Строк управління активами визначений з дати підписання договору і до 5 липня 2027 року або до усунення ризику збою та/або переривання функціонування Активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій, і до завершення здійснення процесуальних заходів, про що Управитель отримає повідомлення від Установника Управління, та перебігу наступних п`яти місяців після такого повідомлення, або до дня одержання Управителем повідомлення про намір припинення (розірвання) дії договору у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, яке набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, набрання законної сили судовим рішенням про конфіскацію, спеціальну конфіскацію, стягнення активів в дохід Держави в кримінальному провадженні, які перебувають в управлінні АРМА, або у випадку, визначеному у розділі 6 договору.

Крім того, скаржник доводить, що арешт корпоративних прав із встановленням заборони на розпорядження акціями у кримінального провадженні веде до тимчасового позбавлення власника акцій можливості розпоряджатися цими акціями, згідно з частиною першою статті 170 КПК України, а не до переходу права власності. Орган виконання вказав, що за вищевказаною інформацією, яка не змінилася станом на 31 грудня 2022 року відсоток акцій у статутному капіталі Відповідача, що належить державі у графі 5 становить « 0», тобто відсутній. Апелянт при цьому надав сформований витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Відповідача та вказуючи, що у ньому відсутні відомості про те, що частка держави у статутному капіталі боржника перевищує 25 відсотків (графа 6 - Центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить юридична особа публічного права або який здійснює функції з управління корпоративними правами держави у відповідній юридичній особі). Наголошує, що інформація про наявність у статутному капіталі Відповідача частки держави, яка перевищує 25 відсотків, відсутня і у сформованому витягу. Орган виконання виснував, що Відповідачем не надано доказів в обґрунтування, яке саме порушено право під час відкриття виконавчого провадження №75256047, так як примусове виконання не є порушенням права, а навпаки поновлення конституційного права Стягувача на виконання рішення та вільне володіння своїм майном.

Окрім того, Орган виконання в апеляційній скарзі вказав, що згідно Договору про надання правничої допомоги, вартість послуг на всіх стадіях (частинах) судового розгляду у Господарському суді Волинської області у справі №903/62/23 становить 30000 грн та у Північно-західному апеляційному господарському суді у справі №903/62/23 становить 40000 грн, незалежно від кількості судових засідань. Саме тому, Орган виконання просив покласти витрати Органу виконання на професійну правничу допомогу в розмірі 70 000 грн на Відповідача, вказуючи, що відповідна заява подавалася суду першої інстанці.

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 22 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Органу виконання.

Ухвалою Північнозахідного апеляційного господарського суду від 22 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною Позивача на ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року по справі №903/62/23. Об`єднано апеляційну скаргу Органу виконання та Відповідача на ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року по справі №903/62/23 у одне апеляційне провадження для спільного розгляду.

На виконання вимог ухвали Північнозахідного апеляційного господарського суду 30 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Органу виконання та апеляційну скаргу Позивача в якому просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, а апеляційні скарги без задоволення. Відповідач вказав, що відповідно до підпункту 4.3.2 пункту 4.3 розділу 4 Договору управління активами (майном) від 5 липня 2022 року №11/2022 управитель має право здійснювати повноваження та мати всі права власника Активів та акціонера юридичних осіб, корпоративні права яких передаються в управління, реалізовувати права акціонера, визначені статтею 25 Закону України «Про акціонерні товариства» з урахуванням вимог та обмежень, встановлених законом та цим Договором. Крім того, відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4. розділу 4 Договору управління активами (майном) від 5 липня 2022 року №11/2022 управитель зобов`язаний управляти активами відповідно до умов цього Договору та виконувати обов`язки акціонера, визначені статтею 29 Закону України «Про акціонерні товариства».

Відповідач вказав, що з врахуванням того, що частка держави у статутному капіталі якого перевищує 25 відсотків (керуючий рахунками в цінних паперах АРМА, управитель від АРМА АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз), керуючись частиною 2 статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» Орган виконання не має права здійснювати примусове виконання рішення господарського суду Волинської області у даній справі про стягнення з Відповідача на користь Позивача, а виконання рішення у даній справі відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» віднесено до компетенції державної виконавчої служби.

Окрім того, Відповідач вказав, що якщо ознайомитись із обсягом додатків, які додані адвокатом, то можна зробити висновок, то на 90% це документи виконавчого провадження, які отримані та виготовлені самим Приватним виконавцем в рамках виконання свої обов`язків як приватного виконавця (заява стягувача, постанови про відкриття виконавчого провадження, запити до ДПС, постанови про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні, про арешт майна боржника у виконавчому провадженні та про зупинення вчинення виконавчих дій), це-по-перше, а по-друге, майже всі документи, які додані адвокатом до письмових пояснень на скаргу та до апеляційної скарги, були надані суду АТ «Волиньгаз» разом зі скаргою на дії приватного виконавця. Таким чином, адвокату не було потреби ані відшукувати документи, це документи Клієнта, ані не було потреби повторно формувати пакети документів для учасників справи, оскільки ці документи як учасників виконавчого провадженні вони були наявні. Також, якщо порівняти письмові пояснення на скаргу Позивача та апеляційну скаргу, підготовлені представником Приватного виконавця, то можна зробити висновок, що за своїм змістом, аргументами та додатками до них ці документи є ідентичними, тобто під час підготовки апеляційної скарги адвокатом не витрачався час більший, ніж при складанні письмових пояснень на скаргу на дії Приватного виконавця, тому оптимальною є до стягнення сума в розмірі 3000 грн судових витрат.

Ухвалою Північно західного апеляційного господарського суду від 2 вересня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено, призначено розгляд апеляційної скарги на 11 вересня 2024 року об 15:20 год..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 вересня 2024 року клопотання представників Позивача та Органу виконання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено; призначено розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судовому засіданні від 11 вересня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу в задоволеній частині скасувати та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні скарги Відповідача на дії Органу виконання. Позивач звернув увагу апеляційного господарського суду на те, що відповідно до умов Договору №11/2022 від 5 липня 2022 року АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» передано в управління акції, що належать ПрАТ «ГАЗТЕК», ТОВ «ОМЕГА-КАПІТАЛ», ТОВ «ТРАНЗИТ-ІНВЕСТ». Управитель набуває повноваження щодо реалізації прав на цінні папери, прав за цінними паперами з дати укладення такого договору. Строк управління активами визначений з дати підписання договору і до 5 липня 2027 року або до усунення ризику збою та/або переривання функціонування Активів. Позивач зазначив, що потрібно розрізняти передачу активів в управління АРМА від їх конфіскації, стягнення в дохід держави та/або націоналізації, за умовами яких, на відміну від управління, активи вилучаються або переходять у власність держави. Також Позивач зауважив, що корпоративних прав із встановленням заборони на розпорядження акціями у кримінального провадженні веде до тимчасового позбавлення власника акцій можливості розпоряджатися цими акціями, згідно з частиною 1 статті 170 КПК України, а не до переходу права власності. Отже, висновок суду щодо не підвідомчості приватному виконавцю виконання рішення у даній справі відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», так як, виконання рішення у даній справі віднесено до компетенції державної виконавчої служби, є безпідставним та таким, що ґрунтується на невірному трактуванні згаданого положення Закону. Представник Позивача підтримав вимоги Органу виконання щодо покладення на Відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 70 000 грн..

В судовому засіданні від 11 вересня 2024 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Органу виконання підтримав доводи апеляційної скарги та просив оскаржувану ухвалу скасувати в частині задоволення скарги та прийняте нове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Відповідача на дії приватного виконавця в повному обсязі. Залишити ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року у справі №903/62/23 в частині закриття провадження щодо розгляду скарги Відповідача на дії Органу виконання в силі та без змін. Орган виконання вказав, що однією з ключових функцій Національного агентства є управління арештованими в кримінальному провадженні активами. Саме воно забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано в кримінальному провадженні. Орган виконання зауважив, що особливості управління активами є те. що активи лишаються власністю особи, у якої вони були вилучені та управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління. Основною метою накладення арешту на майно в кримінальному провадженні є забезпечення невідворотності настання негативних наслідків для особи за вчинення кримінальних правопорушень, насамперед корупційних. Орган виконання зауважив, що Управитель набуває повноваження щодо реалізації прав на цінні папери, прав за цінними паперами з дати укладення такого договору, при цьому арешт корпоративних прав із встановленням заборони на розпорядження акціями у кримінального провадженні веде до тимчасового позбавлення власника акцій можливості розпоряджатися цими акціями, а не до переходу права власності. Орган виконання вказав, що за вищевказаною інформацією, яка не змінилася станом на 31 грудня 2022 року відсоток акцій у статутному капіталі Відповідача, що належить державі у графі 5 становить « 0», тобто відсутній. Надаємо сформований витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Відповідача та встановлено, що в останньому відсутні відомості про те, що частка держави у статутному капіталі боржника перевищує 25 відсотків. Інформація про наявність у статутному капіталі Відповідача частки держави, яка перевищує 25 відсотків, відсутня і у сформованому витягу. Орган виконання виснував, що Відповідачем не надано доказів в обґрунтування, яке саме порушено право під час відкриття виконавчого провадження №75256047, так як примусове виконання не являється порушенням права, а навпаки поновлення конституційного права Стягувача на виконання рішення та вільне володіння своїм майном. Окрім того, Орган виконання вказав, що згідно Договору про надання правничої допомоги, вартість послуг на всіх стадіях судового розгляду у Господарському суді Волинської області у справі №903/62/23 становить 30 000 та у Північно-західному апеляційному господарському суді у справі №903/62/23 становить 40000, незалежно від кількості судових засідань. Саме тому, Орган виконання просив покласти витрати Органу виконання на професійну правничу допомогу в розмірі 70 000 грн на Відповідача.

В судовому засіданні від 11 вересня 2024 року, представник Первісного Позивача просив скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 19 грудня 2023 року в справі №903/311/20 та відмовити Первісному Відповідачу у задоволені скарги на дії Органу виконання про визнання протиправною та скасування вимоги №181305 від 6 грудня 2023 року. Представник Первісного Позивача вказав, що Державний виконавець діяв у відповідності до позиції викладеній в ухвалі Господарського суду Волинської області від 11 серпня 2022 року та постанові Північно-західного апеляційного господарського суду 6 жовтня 2022 року в справі №903/311/20. Після огляду спеціалістом Аналізатора, враховуючи недоліки по комплектності Аналізатора та небезпечній експлуатації Аналізатора, в такому стані та з наявними складовими, що були встановлено у висновку спеціаліста, для надання відповіді на питання щодо справного стану, Орган виконання правомірно зобов`язав Первісного Відповідача, на відповідальному зберіганні у якого знаходиться Аналізатор, надати Аналізатор Спеціалісту за його робочою адресою. Адже Спеціалістом має бути проведений огляд з використанням відповідного вимірювального обладнання, інструментів, аналогічного аналізатора, приміщення із необхідними умовами . Окрім того, представник Первісного Позивача вказав, що за 3 роки тривалості виконавчого провадження № 64020046, Орган виконання, вчиняє дії з метою реального виконання рішення суду.

В судовому засіданні від 6 березня 2024 року, представник Відповідача просив залишити ухвалу Господарського суду Волинської області від 19 грудня 2023 року в справі №903/62/23 без змін та відмовити Органу виконання і Позивачу у задоволені апеляційних скарг на ухвалу. Представник Відповідача вказав, що відповідно до підпункту 4.3.2 пункту 4.3 розділу 4 Договору управління активами (майном) від 5 липня 2022 року №11/2022 управитель має право здійснювати повноваження та мати всі права власника Активів та акціонера юридичних осіб, корпоративні права яких передаються в управління, реалізовувати права акціонера, визначені статтею 25 Закону України «Про акціонерні товариства» з урахуванням вимог та обмежень, встановлених законом та цим Договором. Крім того, відповідно до підпункту 4.4.1 пункту 4.4. розділу 4 Договору управління активами (майном) від 5 липня 2022 року №11/2022 управитель зобов`язаний управляти активами відповідно до умов цього Договору та виконувати обов`язки акціонера, визначені статтею 29 Закону України «Про акціонерні товариства». Відповідач вказав, що з врахуванням того, що частка держави у статутному капіталі якого перевищує 25 відсотків (керуючий рахунками в цінних паперах АРМА, управитель від АРМА АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз), керуючись частиною 2 статтею 5 Закону України «Про виконавче провадження» Орган виконання не має права здійснювати примусове виконання рішення господарського суду Волинської області у даній справі про стягнення з Відповідача на користь Позивача, а виконання рішення у даній справі відповідно до статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» віднесено до компетенції державної виконавчої служби. Окрім того, Відповідач вказав, що якщо ознайомитись із обсягом додатків, які додані адвокатом, то можна зробити висновок, то на 90% це документи виконавчого провадження, які отримані та виготовлені самим Приватним виконавцем в рамках виконання свої обов`язків як приватного виконавця. Таким чином, як вказав представник Відповідача, адвокату не було потреби ані відшукувати документи, це документи Клієнта, ані не було потреби повторно формувати пакети документів для учасників справи, оскільки ці документи як учасників виконавчого провадженні вони були наявні. Також, якщо порівняти письмові пояснення на скаргу Позивача та апеляційну скаргу, підготовлені представником Приватного виконавця, то можна зробити висновок, що за своїм змістом, аргументами та додатками до них ці документи є ідентичними, тобто під час підготовки апеляційної скарги адвокатом не витрачався час більший, ніж при складанні письмових пояснень на скаргу на дії Приватного виконавця, тому оптимальною є до стягнення сума в розмірі 3000 грн судових витрат.

Заслухавши пояснення представників Органу виконання, Відповідача та Позивача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційних скарг стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу Органу виконання та Позивача слід задоволити, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні скарги Відповідача на дії Органу виконання, а також відмовити в задоволенні скарги щодо визнання протиправною та скасування постанови Органу виконання від 10 червня 2024 року ВП №75256047. В решті ухвалу залишити без змін. При цьому колегія апеляційного господрського суду виходила з наступного.

Як слідує з матеріалів справи, відповідно до рішення Господарського суду Волинської області від 5 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21 жовтня 2020 року, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 55 104 808 грн 38 коп. основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп пені, 1 834 313 грн 06 коп. 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп. інфляційних втрат. Також судовим рішенням покладено на Відповідача витрати по сплаті судового збору в розмірі 939 400 грн 00 коп..

На виконання рішення Господарського суду Волинської області від 5 серпня 2020 року в справі №903/62/23 видано наказ №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року.

10 червня 2024 року Органом виконання винесено постанови про:

·відкриття виконавчого провадження №75256047 по виконанню наказу Господарського суду Волинської області №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача 55104808 грн 38 коп. основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп. пені, 1 834 313 грн 06 коп. 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп. інфляційних втрат, 939 400 грн витрат по сплаті судового збору. Органом виконання визначено, що стягується заборгованість за період з 1 березня 2022 року по 30 листопада 2022 року в сумі 1 245 519 грн 64 коп., 1 600 297 грн 25 коп., 12 016 279 грн 24 коп.;

· стягнення з Відповідача основної винагороди в сумі 1 486 209 грн 61 коп;

· визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн;

· арешт коштів Відповідача в межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди Органу виконання, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 16 348 805 грн 74 коп.;

·арешт майна Відповідача в межах суми звернення стягнення з урахуванням основної винагороди Органу виконання, мінімальні витрати виконавчого провадження, штрафів, яка становить 16 348 805 грн 74 коп.;

· зупинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61913459 грн 20 коп. за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23.

При цьому як встановлено апеляційним господарським судом Органом виконання здійснено списання грошових коштів з рахунку Відповідача 10 червня 2024 року в сумі 550 000 грн з призначенням платежу « 101/550000.00/UAH/ПДВ АТ «Волиньгаз» травень 2024р.», 11 червня 2024 року в сумі 1 514 209 грн 82 коп з призначенням платежу «ч/спл Стягнення боргу за ВП №75256047 згідно наказу про примусове виконання рішення №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року, що видав Господарський суд Волинської області, суддя А.М. Кравчук.

Від Відповідача надійшла скарга на дії Органу виконання, згідно якої Відповідач просив визнати неправомірними дії Органу виконання щодо:

·винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №75256047 від 10 червня 2024 року щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року на виконання рішення Господарського суду Волинської області про стягнення з Відповідача на користь Позивача 55 104 808 грн 38 коп. основного боргу, 5 176 830 грн 02 коп. пені, 1 834 313 грн 06 коп. 3% річних, 14 659 603 грн 87 коп інфляційних втрат, 939 400 грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору;

·винесення постанови від 10 червня 2024 року в ВП №75256047 про стягнення з Відповідача основної винагороди в сумі 1 486 209 грн 61 коп.;

· винесення постанови від 10 червня 2024 року в ВП №75256047 про стягнення з Відповідача мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн;

·винесення постанови від 10 червня 2024 року в ВП №75256047 про арешт коштів Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.;

· винесення постанови від 10 червня 2024 року в ВП №75256047 про арешт майна Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.;

·винесення постанови від 10 червня 2024 року в ВП №75256047 про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61913459 грн 20 коп. за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23;

·зобов`язати Органу виконання усунути порушення (поновити порушене право Відповідача) шляхом: вжиття всіх необхідних заходів, пов`язаних із зняттям арешту у ВП №75256047 з усіх грошових коштів/електронних грошей, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях і належать Відповідачу, рухомого та нерухомого майна Відповідача, а саме: надіслати постанову про зняття арешту органу (установі), якому надіслана для виконання постанова про арешт коштів і майна Відповідача та сторонам виконавчого провадження; повернення на рахунок Відповідача НОМЕР_1 в філії Волинського обласного управління АТ Ощадбанк м.Луцьк суми 1 514 209 грн 82 коп. незаконно списаних коштів; винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу в зв`язку із тим, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Скаржник у заявах від 3 липня 2024 року та 9 липня 2024 року просив суд прийняти уточнення до скарги та визнати неправомірними дії Органу виконання щодо винесення постанов від 10 червня 2024 року ВП №75256047 про: відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року; стягнення з Відповідача основної винагороди в сумі 1486209 грн 61 коп.; стягнення з Відповідача мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн 00 коп.; арешт коштів Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.; арешт майна Відповідача в сумі 16348805 грн 74 коп.; зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61 913 459 грн 20 коп за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23. Також скаржник просив визнати протиправними та скасувати постанови Органу виконання від 10 червня 2024 року ВП №75256047 про: відкриття виконавчого провадження щодо виконання наказу Господарського суду Волинської області по справі №903/62/23-1 від 25 квітня 2024 року; стягнення з Відповідача основної винагороди в сумі 1486209 грн 61 коп.; стягнення з Відповідача мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн 00 коп.; арешту коштів Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.; арешту майна Відповідача в сумі 16 348 805 грн 74 коп.; зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання у частині виконання 61913459 грн 20 коп. за наказом про примусове виконання рішення Господарського суду Волинської області від 14 лютого 2024 року в справі №903/62/23.

Скаржник зазначає, що з 24 травня 2022 року та на дату відкриття спірного виконавчого провадження частка держави в особі вищевказаного центрального органу виконавчої влади у статутному капіталі Відповідача перевищує 25 відсотків. Зазначена обставина на його переконання з огляду на приписи пункту 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» унеможливлює здійснення Органом виконання примусового виконання рішень щодо Відповідача, а тому, як вказав Відповідач, у нього не було підстав для відкриття спірного виконавчого провадження та здійснення будь-яких виконавчих дій, у тому числі винесення постанов про арешт коштів та майна Відповідача, про зупинення вчинення виконавчих дій від 10 червня 2024 року.

Колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права; у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За результатами розгляду даної справи, провадження щодо розгляду скарги Відповідача на дії Органу виконання в частині вимог щодо визнання його неправомірних дій, протиправними та скасувати постанови від 10 червня 2024 року в ВП №75256047 про стягнення з боржника основної винагороди в сумі 1486209 грн 61 коп., про стягнення з боржника мінімальних витрат виконавчого провадження в сумі 500 грн закрито, що Органом виконання та Позивачем в апеляційних скаргах не оскаржується.

Предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду, зважаючи на доводи та зміст апеляційних скарг у даній справі є ухвала місцевого господарського суду в частині визнання неправомірними дій Органу виконання щодо винесення постанов від 10 червня 2024 року ВП №75256047 та визнання протиправними та скасування постанов Органу виконання від 10 червня 2024 року ВП №7525604.

Досліджуючи дані правовідносини на предмет їх нормативно правового регулювання в процесі виконання судового рішення, колегія суду приймає до уваги наступні положення діючого законодавства України.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до статей 18, 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

У відповідності до статті 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Законом України "Про виконавче провадження", встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 2 частини 2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено обов`язок виконавця здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України та при здійсненні виконавчого провадження діяв у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений Законом України «Про виконавче провадження», а тому просить відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.

У відповідності до частини 2 статті 343 Господарського процесуального України: у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно частини 3 статті 343 Господарського процесуального кодексу України: якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Розглядаючи основні доводи, котрими Орган виконання та Позивач обгрунтовує не підставність звернення Відповідача до суду із скаргою та наведені в апеляційних скаргах доводи стосовно того, що у статутному капіталі Відповідача корпоративні права держави відсутні, що на їх переконання вказує на відсутність підстав для застосування до даних правовідносин пункту 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», колегія суду зауважує таке.

Суд першої інстанції як і Відповідач виснували про те, що частка держави в управлінні активами Відповідача перевищу 20% з огляду на таке.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 травня 2022 року в справі №757/11188/22-к накладено арешт на корпоративні права, заборонено здійснювати облікові операції щодо внесення змін до системи депозитарного обліку щодо цих акцій та розпоряджатися ними, що належать на праві власності, зокрема:

·ПрАТ "ГАЗТЕК" (ідентифікаційний код 31815603), а саме: цінні папери - акції, вид цінного паперу 01110100 (акція проста бездокументарна іменна), емітовані Відповідачем у кількості 10 809 770 штук номінальною вартістю 0,25 грн кожна (депозитарна установа Публічне акціонерне товариство "Банк "КЛІРИНГОВИЙ ДІМ, ідентифікаційний код 21665382), що належать ПрАТ "ГАЗТЕК" (ідентифікаційний код 31815603), та становлять 48,5732 % від загальної кількості;

· ТОВ "ОМЕГА-КАПІТАЛ" (ідентифікаційний код 35488730), а саме: цінні папери - акції, вид цінного паперу 01110100 (акція проста бездокументарна іменна), емітовані Відповідачем у кількості 1849357 штук номінальною вартістю 0,25 грн кожна (депозитарна установа Публічне акціонерне товариство "Банк "КЛІРИНГОВИЙ ДІМ, ідентифікаційний код 21665382), що належать ТОВ "ОМЕГА-КАПІТАЛ" (ідентифікаційний код 35488730), та становлять 8,31 % від загальної кількості;

·ТОВ "ТРАНЗИТ-ІНВЕСТ" (ідентифікаційний код 35488715), а саме: цінні папери - акції, вид цінного паперу 01110100 (акція проста бездокументарна іменна), емітовані Відповідачем (ідентифікаційний код 03339459) у кількості 5 477 684 штук номінальною вартістю 0,25 грн. кожна (депозитарна установа Публічне акціонерне товариство "Банк "КЛІРИНГОВИЙ ДІМ, ідентифікаційний код 21665382), що належать ТОВ "ТРАНЗИТ-ІНВЕСТ" (ідентифікаційний код 35488715), та становлять 24,6137 % від загальної кількості.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року в справі №757/11783/22-к в управління Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів передано корпоративні права, а саме цінні папери ПАТ «Газтек», Відповідача, що в сукупності становить 81,48% статутного капіталу товариства.

В подальшому, з метою запобігання ризику виникнення надзвичайної ситуації в енергетичній сфері, відповідно до статті 21-1 Закону України "Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів", розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28 травня 2022 року N 429-р за пропозицією Національного агентства з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, і Міністерства енергетики прийнято рішення щодо передачі в управління АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" активів, на які згідно ухвали Печерського районного суду м.Києва від 17 травня 2022 року в справі № 757/11188/22-к (кримінальне провадження №62021000000000160 від 22.07.2021) накладено арешт.

На виконання вимог ухвали Печерського районного суду м. Києва від 24 травня 2022 року в справі № 757/11783/22-к та розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 травня 2022 року № 429-р від 5 липня 2022 року між Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів та АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" укладено договір управління активами №11/2022 (надалі - Договір). Згідно умов Договору АТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" отримало в управління акції Відповідача у кількості 18 136 811 штук іменних акцій, що становить 81,48% статутного капіталу товариства.

Як виснував суд першої інстанції та Відповідач в скарзі на дії Органу виконання з 24 травня 2022 року, корпоративні права Відповідача передано в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (надалі - Національне агентство) в розмірі, що перевищує 25% статутного капіталу, що свідчить про те, що Орган виконання (приватний виконавець) керуючись пунктом 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» не мав права здійснювати примусове виконання рішень в даній справі.

Пунктом 2 частини 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету.

Таким чином, у пункті 2 частині 2 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено обмеження у здійсненні приватним виконавцем примусового виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, зокрема, обмеження стосується боржників - юридичних осіб, у статутному капіталі яких більше 25 відсотків часток належать державі.

Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» передбачено, що єдиною державною інформаційною системою, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи є Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі Єдиний державний реєстр). Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб: центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить юридична особа публічного права або який здійснює функції з управління корпоративними правами держави у відповідній юридичній особі.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань» передбачає, що відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді: безоплатного доступу через портал електронних сервісів до: відомостей з Єдиного державного реєстру, які актуальні на момент запиту, необхідних для видачі документів дозвільного характеру та ліцензій, а також про видані документи дозвільного характеру та ліцензії, для укладення цивільно-правових договорів, у тому числі щодо наявності запису про державну реєстрацію припинення або перебування юридичної особи у стані припинення, державну реєстрацію припинення чи перебування у процесі припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, про місцезнаходження, види діяльності, центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо така частка становить не менше 25 відсотків.

Розділом п`ятим Порядку надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, передбачено, що відомості про юридичну особу містять відомості про центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство, або частку держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відсотків.

Колегія суду зауважує, що у наявному в матеріалах справи витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Відповідача відсутні відомості про наявність частки держави у статутному капіталі Відповідача.

Матеріали справи містять інформацію з інформаційного ресурсу smida.gov.ua, даний ресурс дозволяє учасникам ринку оприлюднювати регульовану інформацію в загальнодоступній інформаційній базі даних Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та подавати електронну звітність та/або адміністративні дані до НКЦПФР відповідно до встановлених вимог.

За вищевказаною інформацією, відсоток акцій у статутному капіталі Відповідача, що належить державі становить « 0», тобто відсутній. Також, у витязі з інформаційного ресурсу smida.gov.ua зазначено що власниками Відповідача являються ПрАТ «ГАЗТЕК», ТОВ «ТРАНЗИТ ІНВЕСТ», ТОВ «ОМЕГА-КАПІТАЛ».

При цьому покликання Відповідача як на доказ введення управителя як власника акціями та корпоративними правами до статутного фонду Відповідача на інформаційну довідку Національного депозитарію України від 16 лютого 2023 року 3100746 (том 1, а.м.с. 11) не заслуговує на увагу з огляду на таке.

В силу дії частини 2 статті 9 Закону України «Про депозитарну систему України», центральний депозитарій - юридична особа, що функціонує у формі публічного акціонерного товариства відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" з урахуванням особливостей, установлених цим Законом. Центральний депозитарій забезпечує формування та функціонування системи депозитарного обліку цінних паперів. Центральний депозитарій веде депозитарний облік всіх емісійних цінних паперів, крім тих, облік яких веде Національний банк України відповідно до компетенції, визначеної цим Законом.

Відтак інформація відображена в інформаційній довідці Національного депозитарію України від 16 лютого 2023 року 3100746 свідчить про депозитарний облік цінних паперів, а не про власників Відповідача (які є акціонерами Відповідача, що наділені всім спектром права власності на такі акції).

Відтак, з доказів котрі є належними в підтвердження обставин складу статутного фонду юридичної особи, а саме відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Інформації про емітента розміщенної на сайті «SMIDA», інформації про структуру власності підприємства вбачається, що у статутному капіталі Відповідача корпоративні права держави відсутні.

Таким чином безпідставним є ототожнення передання в управління АРМА корпоративних прав акціонерів Відповідача, з переходом у державне володіння саме права власності на частки (корпоративні права) у статутному капіталі Відповідача в силу таких дій.

Разом з тим, з наявного у матеріалах справи витягу з інформаційного ресурсу smida.gov.ua щодо власника АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» вбачається, що ним являється Третя особа. При цьому, 100% акцій АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», належить на праві приватної власності саме Третій особі, а не державі (на що суд першої інстанції уваги не звернув).

Дана обставина вбачається зі Статуту АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз», доступ до якого є відкритим та загальнодоступним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд безпідставно ототожнив поняття «держава» та юридичну особу - АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» і Третю особу, приймаючи оспорену ухвалую

Схожа правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 10 липня 2020 року по справі №913/398/16.

Вищенаведені обставини свідчать про відсутність у статутному фонді Відповідача частки держави в розмірі, що перевищує 25 відсотків, оскільки держава на даний час володіє акціями у статутному капіталі Відповідача.

При цьому колегія суду звертає увагу Відповідача та суду першої інстанції, що в даному випадку відбулося саме накладення арешту на корпоративні права. При цьому, потрібно розрізняти: передачу активів в управління АРМА від їх конфіскації, стягнення в дохід держави та/або націоналізації, за умовами яких, на відміну від управління, активи вилучаються або переходять у власність держави. Апеляційни господарський суд констатує, що однією з ключових функцій АРМА є управління арештованими в кримінальному провадженні активами. Саме воно забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері управління активами, на які накладено арешт або які конфісковано в кримінальному провадженні.

Строк управління активами, що передані АРМА, залежить від строку дії арешту в кримінальному провадженні. З припиненням арешту або закриттям кримінального провадження припиняється і дія управління арештованим майном.

У Законі України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» вказано, що: управління активами здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості; управління рухомими та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється АРМА шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

При цьому Закон вирізняє особливості управління активами: активи лишаються власністю особи, у якої вони були вилучені; управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління; не потребує витрат із державного бюджету.

Управління припиняється в разі: скасування арешту прийнятих в управління активів; їх конфіскації; спеціальної конфіскації; іншого судового рішення про їх стягнення в дохід держави. Основною метою накладення арешту на майно в кримінальному провадженні є забезпечення невідворотності настання негативних наслідків для особи за вчинення кримінальних правопорушень, насамперед корупційних. Це здійснюється через позбавлення особи економічних переваг, одержаних унаслідок її протиправної поведінки, а також унеможливлення одержання такою особою будь-яких переваг унаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Незастосування заходів щодо передачі в управління АРМА майна та, у результаті цього, невжиття заходів щодо збереження арештованого майна утруднить або зробить неможливим (втрата, погіршення фізичного стану майна, зменшення його економічної вартості) застосування негативних наслідків до підозрюваних у разі винесення обвинувального та/або виправдувального вироку.

28 травня 2022 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 429-р «Деякі питання управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у виняткових випадках», яким погодив пропозицію АРМА і Міністерства енергетики щодо передачі в управління АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні.

Це розпорядження було прийнято у порядку статті 21-1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

На виконання ухвали слідчого судді та розпорядження Кабінету Міністрів України було укладено Договір.

Дослідивши умови Договору суд апеляційної інстанції констатує, що АТ «ДАТ «Чорноморнафтогаз» передано в управління акції, що належать ПрАТ «ГАЗТЕК», ТОВ «ОМЕГА-КАПІТАЛ», ТОВ «ТРАНЗИТ-ІНВЕСТ». Управитель набуває повноваження щодо реалізації прав на цінні папери, прав за цінними паперами з дати укладення такого договору. Строк управління активами визначений з дати підписання Договору і до 5 липня 2027 року або до усунення ризику збою та/або переривання функціонування Активів, що може призвести до виникнення надзвичайних ситуацій, і до завершення здійснення процесуальних заходів, про що Управитель отримає повідомлення від Установника Управління, та перебігу наступних п`яти місяців після такого повідомлення, або до дня одержання Управителем повідомлення про намір припинення (розірвання) дії Договору у разі надходження винесеного у межах наданих законом повноважень рішення прокурора, а також судового рішення, яке набрало законної сили, яким скасовано арешт прийнятих в управління активів, набрання законної сили судовим рішенням про конфіскацію, спеціальну конфіскацію, стягнення активів в дохід Держави в кримінальному провадженні, які перебувають в управлінні АРМА, або у випадку, визначеному у розділі 6 договору. Дані щодо припинення цього договору вносяться до системи Депозитарного обліку цінних паперів.

В силу дії пункту 3.2 Договору, прийняття Управителем активів в управління за цим Договором, наявність активів на балансі Управителя не призводить до виникнення в Управителя права власності, а також права довірчої власності на активи.

При цьому, колегія суду відхиляє доводи Відповідача наведені в скарзі на дії Органу виконання з покликанням при цьому на пункт 4.3 Договору (управитель здійснює повноваження власника Акціями та акціонера юридичних осіб, корпоративні права яких передані в управління), оскільки, управитель під час виконання своїх повноважень згідно умов Договору здійснює права акціонера за виключенням права розпорядження акціями, що вказує про відсутність усієї тріади необхідної для здійснення права власності (володіння, користування, розпорядження), та що вказує лише про управління такими акціями та корпоративними права. Водночас вказане жодним чином і не вказує про частку держави у статутному капіталі Відповідача, як і не вказує на право власності такими корпоративними правами та акціями (суд також звертає увагу, що представник Відповідача в судовому засіданні від 11 вересня 2024 року не заперечував, що до управителя не перейшло право власності на акції та корпоративній права, а лише перейшли права, якими наділений акціонер в силу статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства», окрім права розпоряджатися такими акціями).

Дане в котре підтверджує ту обставину, що не зважаючи на те, що до управителя в силу ухвали слідчого судді та розпорядження Кабінету Міністрів України перейшли права, якими наділений акціонер в силу статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» на акції та корпоративні права Відповідача, однак такий тимчасовий перехід прав не свідчить про перехід саме права власності в цілому на акції, а лише вказує про тимчасове обмеження власників акцій на управління їхніми активами з метою ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості.

Суд апеляційної інстанції, що корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

У відповідності до пункту 8 частини 1 статті 2 Закону України «Про акціонерні товариства» корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Статтею 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» визначено, що Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами, сума або вартість яких перевищує 200 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня відповідного року.

Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

Згідно із статтею 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Національним агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Ухвала про арешт майна з визначеними межами заходів забезпечення у кримінальному провадженні (заборона здійснювати облікові операції щодо внесення змін до системи депозитарного обліку щодо цих акцій та розпоряджатися ними) не поширюється на гарантоване Конституцією України право власності корпоративними правами та акціями. Законом не встановлено, що договір про управління активами позбавляє чи обмежує власника користуватись своїми правами. Управитель не здійснює діяльність з управління портфелем фінансових інструментів, а лише управляє активами.

Відтак арешт корпоративних прав із встановленням заборони на розпорядження акціями у кримінального провадженні веде до тимчасового позбавлення власника акцій можливості розпоряджатися цими акціями, згідно з частиною 1 статті 170 Кримінально процесуального кодексу України, а не до переходу права власності.

Отже, підсумовуючи усе описане вище колегія суддів виснує, про підвідомчість приватному виконавцю виконання рішення у даній справі та про відсутність підстав для застосування до даних правовідносин статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, котрі б вказували на те, що в статутному капіталі Відповідача частка держави становить 25% і більше.

З огляду на встановлені обставини справи та викладені вище норми закону, враховуючи відсутність доказів котрі б вказували на те, що у статутному фонді Відповідача частки держави становить 25 відсотків колегія суду виснує, що Орган виконання (приватний виконавець) діяв в межах наданих йому Законом повноважень та з підстав передбачених Законом України «Про виконавче провадження», а відтак правомірно прийняв до виконання наказ Господарського суду Волинської області виконавче провадження №75256047.

Враховуючи усе вищевстановлене в даному судовому рішенні, колегія суддів доходить висновку, що дії Органу виконання щодо винесення оскаржуваних постанов, не суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження», є законними, а відтак такими, що не підлягають скасуванню.

Згідно частин 1, 2 статті 343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

В силу дії пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

У відповідності до частини 1 статтею 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги Органу виконання та Позивача підлягають задоволенню, а ухвала Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року - скасуванню з прийняттям нового судового рішення про відмову в задоволенні скарги Відповідача на дії та постанови Органу виконання.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання скарги на дії Органу виконання та апеляційних скарг покладаються на Відповідача.

Водночас, розглянувши заяву представника Органу виконання про стягнення витрат на правничу допомогу надану під час розгляду справи в суді першої інстанції та апеляційному господарському суді, колегія суду зауважує наступне.

Відповідно до статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд констатує, що заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України: учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

В силу дії пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (а саме: - подання (заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи); зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

За положеннями частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України вбачається що, судові витрати складаються з: судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального України: витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (аналогічна правова позиція наведена і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

В силу дії статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність": гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Даний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду при цьому зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Разом з тим чинне процесуальне законодавство також визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В силу дії частин першої та другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначає, що разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частини п`ята та шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок наведно і в додатковій ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 року у справі № 927/237/20.

В той же час, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 7 липня 2021 року в справі № 910/12876/19, зокрема, що нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 листопада 2023 року в справі № 914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 30000 грн понесених в суді першої інстанції та 40000 грн витрат, понесених в суді апеляційної інстанції Органом виконання подано договір про надання адвокатських послуг №12/24 від 17 червня 2024 року (надалі Договір; том 2 а.м.о. 202).

З дослідженням змісту Договору вбачається, що під юридичною допомогою вважається: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності приватного виконавця; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів приватного виконавця у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно пункту 4.1 Договору, за погодженням сторін вартість послуг являється гонораром фіксованого розміру за надані послуги з урахуванням складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта та інших істотних обставин, відповідає розумності та з урахуванням витраченого адвокатом часу з надання професійної правничої допомоги спрямованої на повне юридичне супроводження питань, пов`язаних з оскарженням дій або бездіяльності приватного виконавця для забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно з підпунктами 4.1.1 та 4.1.2 Договору, вартість послуг на всіх стадіях (частинах) судового розгляду у Господарському суді Волинської області у справі №903/62/23 становить 30 000 грн та у Північно-західному апеляційному господарському суді у справі №903/62/23 становить 40000 грн незалежно від кількості судових засідань.

Зважаючи на втановлення в пункті 4.1 Договору фіксованої межі вартості наданих послуг, то колегія суду наголошує, що відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21, такий детальний опис робіт не потрібний.

При цьому апеляційний господарський суд наголошує, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

При цьому, Органом виконання подано додаткові заперечення від 22 липня 2024 року, в яких зазначено про стягнення судових витрат в розмірі 30000 грн понесених в суді першої інстанції із долученням Договору №12/24 про надання правової допомоги (том 2, а.м.о. 116-117).

В той же час, Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу Органу виконання просив зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу до 1000 грн судових витрат за надані послуги в суді першої інстанції та до 2000 грн за надані послуги в суді апеляційної інстанції. Відповідач вказав, що якщо ознайомитись із обсягом додатків, які додані адвокатом, то можна зробити висновок, то на 90% це документи виконавчого провадження, які отримані та виготовлені самим Органом виконання в рамках виконання свої обов`язків як приватного виконавця (заява стягувача, постанови про відкриття виконавчого провадження, запити до ДПС, постанови про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні, про арешт майна боржника у виконавчому провадженні та про зупинення вчинення виконавчих дій), та що майже всі документи, які додані адвокатом до письмових пояснень на скаргу та до апеляційної скарги, були надані суду Відповідачем разом зі скаргою на дії Органу виконання. Таким чином, на переконання Відповідача, адвокату не було потреби ані відшукувати документи, це документи Клієнта, ані повторно формувати пакети документів для учасників справи, оскільки ці документи як учасників виконавчого провадженні вони були наявні. Відповідач при цьому констатує, що якщо порівняти письмові пояснення на скаргу Відповідача та апеляційну скаргу, підготовлені представником Органу виконання, то можна зробити висновок, що за своїм змістом, аргументами та додатками до них ці документи є ідентичними, тобто під час підготовки апеляційної скарги не витрачався час більший, ніж при складанні письмових пояснень на скаргу на дії Приватного виконавця.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.

Аналогічна за змістом позиція викладена і Верховним Судом у постанові від 30 січня 2023 року у справі №910/7032/17.

В той же час, дослідивши зміст послуг щодо надання правничої допомоги по даній справі та докази на підтвердження їх надання, суд апеляційної інстанції, що представником Органу виконання підготовлено та подано як до місцевого господарського суду так і до апеляційного господарського суду копії матеріалів виконавчого провадження №75256047. При цьому, представник Органу виконання зауважує, що ним надані наступні послуги: формування правової позиції Замовника щодо письмових пояснень на скаргу Відповідача на дії приватного виконавця у справі №903/62/23; складання письмових пояснень на скаргу Відповідача на дії приватного виконавця у справі №903/62/23 (вих. №23/06 від 23 червня 2024 року); формування пакету документів та виготовлення копій (сканкопій) на скаргу Відповідача на дії приватного виконавця у справі №903/62/23; виготовлення копій (сканкопій) для Суду та сторін справи (з матерів виконавчого провадження №75256047 та додатків); складання клопотання про залишення без розгляду подані Відповідачем додаткові пояснення від 3 липня 2024 року та заяву про уточнення вимог до скарги (вих. №09/07 від 9 липня 2024 року); складання заперечення проти додаткових пояснень від 3 липня 2024 року та заяви про уточнення вимог від 9 липня 2024 року (вих. №25/07 від 23 липня 2024 року); направлення письмових пояснень, клопотання з додатками, заперечення сторонам по справі з урахуванням наявності світла та інтернету у робочий час засобами Електронного кабінету представника; формування правової позиції Замовника щодо апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року у справі №903/62/23; складання письмової апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року у справі №903/62/23 (вих. №05/08 від 5 серпня 2024 року); направлення апеляційної скарги з додатками сторонам по справі з урахуванням наявності світла та інтернету у робочий час засобами Електронного кабінету представника приватного виконавця у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

Відтак, всі роботи котрі вчинені на підставі договору про надання правничої допомоги, зводилися саме до робіт пов`язаних із написанням письмових пояснень на скаргу Відповідача на дії приватного виконавця у справі №903/62/23 та складання письмової апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року у справі №903/62/23. В той же час, дослідивши апеляційної скарги вбачається, що вони в більшості фактично дублюють зміст письмових пояснень, заперечень на скаргу, що подавалися місцевому господарському та за які Орган виконання просить стягнути судові витрати.

Аналогічна позиція наведена і в постанові Великої Палати Верховного суду від 22 травня 2024 року по справі №754/8750/19.

При цьому, колегія суду зазначає, що більшість документів поданих Органом виконання є саме сканкопією матеріалів виконавчого провадження №75256047.

За таких обставин суд приходить до висновку, що розмір таких витрат, з огляду на розмір витрат, що також підлягає стягненню в суді першої інстанції, є завищенними та по-суті, порушують критерій розумності їх розміру, що є підставою для їх зменшення.

Підсумовуючи усе вищевказане колегія суду наголошує, що при оцінці витрат на професійну допомогу адвоката в суді першої та апеляційному господарському суді, суд бере до уваги те, що навідміну від розгляду справи в суді першої інстанції, де представником Позивача збиралися та подавалися докази на підтвердження своєї позиції, більш тривалий розгляд справи, в суді апеляційної інстанції представником Органу виконання відстоювалася позиція сформована ним в суді першої інстанції, що і знайшло своє відображення в поданій апеляційній скарзі.

Отже виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності, принципу розумності судових витрат, враховуючи вищезазначене та всі аспекти і складність даної справи, враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року по справі 922/1964/21 щодо можливості зменшення фіксованохї суми гонорару, враховуючи заперечення Відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, а також зважаючи на задоволення апеляційної скарги Органу виконання, суд апеляційної інстанції доходить висновку про стягнення з Відповідача на користь Органу виконання 10000 грн судових витрат на правничу допомогу, понесену в місцевому господарському суді та 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (адже сторони по-суті продублювали доводи та матеріали, що вже наводились і надавались суду першої інстанції, котрий і збирає докази в справі), адже саме такий їх розмір судом визначається як справедливий, а також таким, що відповідає критерію реальності та розумності таких витрат. В задоволенні решти судових витрат на правничу допомогу апеляційний господарський суд відмовляє.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року по справі №903/62/23 - задоволити.

2. Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича на ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року по справі №903/62/23 - задоволити.

3. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року по справі №903/62/23 - скасувати в частині задоволення скарги Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича та в частині визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича від 10 червня 2024 року ВП №75256047.

4. Прийняти в цій частині нове рішення, яким: відмовити в задоволенні скарги Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича; відмовити в задоволенні скарги Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз щодо визнання протиправною та скасування постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича від 10 червня 2024 року ВП №75256047.

5. В решті ухвалу Господарського суду Волинської області від 24 липня 2024 року по справі №903/62/23 - залишити без змін.

6. Стягнути з Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз (43006, м. Луцьк, вул. Франка, 12; код 03339459) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (03065, м. Київ, вул. Гузара Любомира, буд. 44; код 42795490) 2 422 грн за подання апеляційної скарги.

7. Стягнути з Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз (43006, м. Луцьк, вул. Франка, 12; код 03339459) на користь Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича (04070, м. Київ, вул. Спаська, буд. 35, 2-й поверх, офіс 10; РНОКПП НОМЕР_2 ) 3 024 грн за подання апеляційної скарги.

8. Заяву представника приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича про покладення витрат на професійну правничу допомогу задоволити частково.

9. Стягнути з Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Волиньгаз (43006, м. Луцьк, вул. Франка, 12; код 03339459) на користь Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Щербакова Ігоря Миколайовича (04070, м. Київ, вул. Спаська, буд. 35, 2-й поверх, офіс 10; РНОКПП НОМЕР_2 ) 10 000 грн судових вират на правничу допомогу, понесених в місцевому господарському суді та 5 000 грн судових витрат, понесених на правничу допомогу в апеляційному господарському суді.

10. В стягненні решти судових витрат відмовити.

11. Господарському суду Волинської області видати відповідні накази.

12. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

13. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

14. Справу № 903/62/23 повернути Господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови виготовлено 23 вересня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

СудПівнічно-західний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення11.09.2024
Оприлюднено25.09.2024
Номер документу121806584
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань надання послуг

Судовий реєстр по справі —903/62/23

Ухвала від 16.12.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Постанова від 04.12.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 03.12.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Постанова від 20.11.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 19.11.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 18.11.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Постанова від 06.11.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 12.11.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 12.11.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

Ухвала від 05.11.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Василишин А.Р.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні