Постанова

від 11.09.2024 по справі 922/1118/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/1118/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Білоусова Я.О.,

суддя Мартюхіна Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.М.,

представників сторін:

прокурор Кадацька Д.М., службове посвідчення №072726 від 01.03.2023,

1-го відповідача не з`явився,

2-го відповідача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Куп`янської міської ради Харківської області (вх.№2441Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Погореловою О.В., час проголошення рішення - 11:03год., дата складання повного тексту рішення - 13.07.2021, у справі № 922/1118/21

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області, м. Куп`янськ,

до 1-го відповідача Куп`янської міської ради Харківської області, м. Куп`янськ,

2-го відповідача фізичної особи-підприємця Потапової Лідії Вікентіївни, м. Куп`янськ,

про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту та зобов`язання повернути земельну ділянку

ВСТАНОВИВ:

Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Куп`янської міської ради Харківської області та ФОП Потапової Лідії Вікентіївни, в якому просить суд:

- визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1147/15-VII від 12.03.2019 "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня";

- визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 08.05.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0, 0019га, кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Потаповою Лідією Вікентіївною;

- зобов`язати фізичну-особу підприємця Потапову Лідію Вікентіївну повернути земельну ділянку площею 0, 0019га, нормативною грошовою оцінкою 14 548, 87грн, кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області.

Як зазначає прокурор, Куп`янською міською радою надано земельну ділянку ФОП Потаповій Л.В. для здійснення підприємницької діяльності в порушення вимог законодавства, зокрема, порядку та підстав надання земельних ділянок. Суть правовідносин між сторонами договору, їх зміст та мета отримання земельної ділянки не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а зміст договору суперечить положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", і цей договір не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені.

Прокурор посилається на те, що враховуючи категорію та цільове призначення спірної земельної ділянки, мету укладення спірного договору, а також його оплатний характер, між сторонами договору склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у статті 1 Закону України "Про оренду землі". Отже, враховуючи вказані обставини та норми чинного законодавства, правом земельного сервітуту було підмінене право оренди земельної ділянки, яке відповідно до частини 2 статті 124 та частини 1 статті 134 Земельного кодексу України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів, що у спірних правовідносинах дотримано не було.

Отже, як вказує прокурор, рішення Куп`янської міської ради повинно бути скасовано, договір сервітуту визнано недійсним, а земельна ділянка - повернута територіальній громаді м. Куп`янськ в особі Куп`янської міської ради.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі №922/1118/21 позов задоволено повністю; визнано незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1147/15-VII від 12.03.2019 "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня"; визнано недійсним і припинено на майбутнє договір від 08.05.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0, 0019га, кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Потаповою Лідією Вікентіївною; зобов`язано фізичну-особу підприємця Потапову Лідію Вікентіївну повернути земельну ділянку площею 0, 0019га, нормативною грошовою оцінкою 14 548, 87грн, кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області; стягнуто з фізичної особи-підприємця Потапової Лідії Вікентіївни та Куп`янської міської ради Харківської області на користь Харківської обласної прокуратури по 3 405, 00грн судового збору з кожного.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки. Договір не містить всіх істотних умов договору оренди. Незаконна передача означеної земельної ділянки в користування на умовах особистого сервітуту порушує державні інтереси, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір про встановлення особистого земельного сервітуту від 08.05.2019 суперечить вимогам законодавства, тому вимога прокурора про визнання оспорюваного договору недійсним, відповідно до статей 203 та 215 Цивільного кодексу України є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Місцевий господарський суд надав оцінку оспорюваному рішенні від 12.03.2019 №1147/15-VII Куп`янської міської ради як такому, що суперечить нормам законодавства та порушує економічні інтереси територіальної громади міста Куп`янськ, які полягають у неотриманні грошових коштів у належному розмірі за користування земельною ділянкою у місті в цілях ведення підприємницької діяльності; суд дійшов висновку, що Куп`янська міська рада не врахувала особливості правовідносин по користуванню землею на праві сервітуту і постановила рішення, яке суперечить закону, з огляду на що, рішення Куп`янської міської ради є незаконним і підлягає скасуванню.

За таких обставин, і вимога прокурора про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку є обґрунтованою.

Поряд з цим, місцевий господарський суд встановив, що з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Куп`янську міську раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Куп`янська міська рада Харківської області з рішенням місцевого господарського суду не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню; просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі №922/1118/21 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі; судові витрати просить покласти на позивача.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що положеннями земельного законодавства з 01.04.2018 передбачена можливість використання земельної ділянки для розміщення тимчасової споруди на праві земельного сервітуту, що було враховано радою під час прийняття оскаржуваного рішення та укладення оспорюваного договору.

Поряд з цим, як вважає апелянт, суд першої інстанції не врахував, що земельна ділянка була обтяжена майном (торговим кіоском) ФОП Потапової Л.В.

Крім того, апелянт посилається на те, що матеріали справи не містять належних доказів направлення прокурором Куп`янській міській раді повідомлення про намір звернення до суду з позовом відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Куп`янської міської ради Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі №922/1118/21; призначено справу до розгляду.

30.08.2021 від ФОП Потапової Л.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що відповідачі мали право на укладення договору особистого строкового сервітуту, а строковість та платність користування земельною ділянкою притаманна не тільки договору оренди земельної ділянки, але і договору сервітуту.

Поряд з цим, на думку 2-го відповідача, оскаржуване рішення є ненормативним актом, який вичерпав свою дію у зв`язку із наданням 2-му відповідачу у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту, а тому позовні вимоги про визнання незаконним цього рішення задоволенню не підлягають.

На думку 2-го відповідача, прокурором не обґрунтовано, які права та інтереси держави порушені через прийняття оскаржуваного рішення та укладення оспорюваного договору; також 2-ий відповідач посилається на те, що прокурором порушено вимоги статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

З огляду на викладене, просить апеляційну скаргу задовольнити, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати.

30.08.2021 від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, зазначає, що із обставин справи не вбачається, що потреба у встановленні строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, зокрема шляхом надання земельної ділянки.

Крім того, прокурор зазначає, що процедура, передбачена статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо попереднього повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, застосовується тільки для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

З огляду на викладене, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 без змін.

Під час апеляційного провадження у цій справі колегією суддів встановлено, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 07.07.2021 передав справу №925/1133/18 на розгляд судовій палаті для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №908/1664/19 про те, що визначення прокурором свого правового статусу як самостійного позивача не нівелює його обов`язку дотримання процедури, передбаченої абзацами 3, 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Поряд з цим, ухвалою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 07.09.2023 справу №925/1133/18 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Зважаючи, що правовідносини у даній справі №922/1118/21 та у справі №925/1133/18, за сферою правового регулювання є подібними, висновок Верховного Суду по справі №925/1133/18 має значення для вирішення спору в цій справі, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2021 зупинено провадження у справі №922/1118/21 за апеляційною скаргою Куп`янської міської ради Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 до складення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду повного тексту судового рішення у справі №925/1133/18.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2024, у зв`язку з відставкою суддів Бородіної Л.І. та Гези Т.Д., для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, у разі зміни складу колегії суддів, розгляд справи розпочинається спочатку.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 поновлено провадження за апеляційною скаргою Куп`янської міської ради Харківської області на рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі №922/1118/21; встановлено учасникам справи строк до 02.09.2024 для подання пояснень з урахуванням правової позиції, викладеної Верховним Судом у справі №925/1133/18; призначено справу до розгляду на "11" вересня 2024 р. об 11:00год.

28.08.2024 від прокурора надійшли письмові пояснення з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

03.09.2024 від Куп`янської міської військової адміністрації Куп`янського району Харківської області надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними в матеріалах справи документами; зазначає, що вимога про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи; також посилається на те, що строк дії оспорюваного договору закінчився.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 11.09.2024 прокурор проти доводів апеляційної скарги заперечує.

Відповідачі своїм правом на участь у судовому засіданні не скористалися; були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання.

Поштовий конверт з копією ухвали Східного апеляційного господарського суду від 07.08.2024, що був надісланий на адресу 2-го відповідача, повернувся до суду з відміткою підприємства поштового зв`язку "за закінченням терміну зберігання".

Верховний Суд неодноразово висловлював (підтримував) позицію, за якою листи, що повернулися з відмітками: "адресат відсутній, за закінченням терміну зберігання або інші причини, є належно врученими, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Так, у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 28.01.2019 у справі №915/1015/16 зазначено наступну правову позицію.

Відповідно до частин 3, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, прокурор висловив доводи і вимоги щодо апеляційної скарги, апелянт звернувся з клопотанням про розгляд скарги без його участі, а 2-ий відповідач вважається належним чином повідомленим про час, дату та місце судового засідання, і неявка його представника у судове засідання не перешкоджає розгляду скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, а також доводи, викладені прокурором і 2-им відповідачем у відзивах на апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні прокурора, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, 12.03.2019 Куп`янською міською радою Харківської області прийнято рішення №1147/15-VІІ "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня".

Відповідно до пункту 1 вказаного рішення, ФОП Потаповій Лідії Вікентіївні надано земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виконавчим комітетом Куп`янської міської ради Харківської області, номер запису про право власності: 29934970 від 16.01.2019, з кадастровим номером 6310700000:26:010:0002, площею 0, 0019га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ - В.03.07), землі житлової та громадської забудови, в користування за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту строком на 5 (п`ять) років під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня.

Пунктом 3 рішення ради зобов`язано ФОП Потапову Л.В. у місячний термін укласти договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту щодо вищевказаної земельної ділянки та зареєструвати інше речове право, право користування (сервітут), в установленому законом порядку.

08.05.2019 між Куп`янською міською радою Харківської області (власник) та фізичною особою-підприємцем Потаповою Л.В. (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору, земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 0, 0019га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, в інтересах сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 1.2 договору, будь-які обмеження та обтяження на земельну ділянку відсутні.

Пунктом 2.1 договору встановлено строковий земельний сервітут строком на 5 років.

Згідно з пунктом 2.3 договору, по закінченню терміну даного договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сервітуарій не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії договору повинен повідомити письмово власника про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 3.1 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 14 548, 87грн, річна плата по договору встановлюється у розмірі 7, 5% від нормативної грошової оцінки землі, а саме: сервітуарій сплачує рівними частинами щомісячно до 30 числа кожного місяця 90, 93грн.

Договір підписаний представниками обох сторін.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права власності №31543544, державним реєстратором виконавчого комітету Куп`янської міської ради 13.05.2019 за №46859418, здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельну ділянку, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня , кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, правокористувач, сервітуарій: Потапова Лідія Вікентїївна, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Міськрайонним управлінням у Куп`янському районі та м. Куп`янськ ТУ Держгеокадастру у Харківській області від 23.04.2019 №18-20-0.23,032-8365/183-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310700000:26:010:0002 становить 14 548, 87грн.

Щодо права прокурора звернення з даним позовом суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Таким чином, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

У постанові Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №915/162/19 зазначено, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Як зазначає прокурор, згідно з вимогами частини 1 статті 13 та частини 1 статті 14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Вказані порушення інтересів держави та інтересів територіальної громади міста свідчать про наявність "порушень інтересів держави" у розумінні статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність підстав представництва.

Інтереси держави у сфері захисту земельних правовідносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисту законних форм землекористування.

Незаконна передача земельних ділянок у користування порушує зазначені державні інтереси, унеможливлює правомірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельними ділянками.

Компетентним суб`єктом, який має здійснювати захист вказаних інтересів держави на момент виникнення спірних правовідносин, є Куп`янська міська рада Харківської області.

Так, відповідно до статті 189 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські, районні та обласні ради здійснюють самоврядний контроль за використанням та охороною земель.

Крім того, Куп`янська міська рада Харківської області, як орган місцевого самоврядування територіальної громади, виступала суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку (статті 80, 83 Земельного кодексу України) та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Місцевою прокуратурою Харківської області під час вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства на території м. Куп`янськ Харківської області виявлено порушення в частині передачі земельної ділянки згідно укладеного договору особистого строкового земельного сервітуту.

Разом з цим, Куп`янська міська рада Харківської області є одним з учасників спірних правовідносин, яким допущено порушення державних інтересів, вона виступає відповідачем у даній справі.

Таким чином, органи влади або посадові особи, які здійснюють захист державних інтересів у спірних правовідносинах, відсутні.

У зв`язку з цим, прокурор самостійно представляє інтереси держави та звертається до суду як позивач.

При цьому, встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункти 26, 27; від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, пункти 57, 58; від 28.09.2022 у справі №483/448/20, пункт 7.18; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Звертаючись до суду у цій справі прокурор вказав, що є позивачем, бо орган місцевого самоврядування - один зі співвідповідачів, рішення якого оскаржуються через недотримання вимог законодавства стосовно передання земельної ділянки в користування.

Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, навів підставу для представництва інтересів держави.

Відтак, прокурор не має надавати докази, що він до подання цього позову звертався до уповноваженого органу, а уповноваженим органом надана відповідь, що такий орган невзмозі здійснити захист інтересів.

З огляду на викладене, судова колегія відхиляє доводи апелянта та 2-го відповідача, що прокурором не обґрунтовані та не доведені підстави представництва інтересів держави в суді.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Порядок та підстави для встановлення земельного сервітуту унормовані положеннями Земельного та Цивільного кодексів України.

Відповідно до статті 395 Цивільного кодексу України до речових прав на чуже майно належить, зокрема, право користування (сервітут).

Згідно з частиною 1 статті 401 Цивільного кодексу України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередач, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (частина 1 статті 404 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 99 Земельного кодексу України передбачено види права земельного сервітуту, зокрема і право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та інші земельні сервітути.

Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом. Він повинен звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.

Метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі №325/329/19, від 29.01.2020 у справі №304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі №539/1427/16-ц).

Отже, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею.

Водночас, згідно зі статтею 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі статтею 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Положеннями статті 25 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями статті 775 Цивільного кодексу України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).

2-ий відповідач посилається на те, що строковість та платність користування земельною ділянкою притаманна не тільки договору оренди земельної ділянки, але і договору сервітуту.

Однак, за змістом наведених правових положень, договір оренди землі на відміну від договору сервітуту, передбачає передачу орендареві повноважень щодо володіння та користування об`єктом оренди, що відповідає змісту статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі".

Отже, основна відмінність між договором про встановлення сервітуту та договором оренди земельної ділянки полягає в тому, що встановлення земельного сервітуту не припиняє прав власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений сервітут, володіти, користуватися (згідно з цільовим призначенням земельної ділянки) та розпоряджатися нею, у той час як договір оренди надає орендареві права володіння та користування орендованою земельною ділянкою та зобов`язує його повернути земельну ділянку після закінчення договору оренди орендодавцеві.

Таким чином, в орендних правовідносинах земельна ділянка вибуває з володіння та користування орендодавця, в той час як власник (землекористувач) земельної ділянки, обтяженої сервітутом, продовжує володіти і користуватися нею згідно з її цільовим призначенням.

Згідно з частинами 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За змістом частини 1 статті 235 Цивільного кодексу України удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 08.09.2021 у справі №915/857/20.

Як встановив суд першої інстанції, земельна ділянка з кадастровим номером 6310700000:26:010:0002 за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, загальною площею 0, 0019га знаходиться в комунальній власності та відповідно до оскаржуваних рішення ради та укладеного договору сервітуту буде використовуватися для розміщення об`єкта торгівельного призначення. На цій земельній ділянці розташована тимчасова споруда - торгівельний павільйон, що не може не свідчити про провадження фізичною особою-підприємцем Потаповою Л.В. підприємницької діяльності.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що із встановлених обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів не вбачається, що потреба у встановлені строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, зокрема, шляхом надання земельної ділянки в оренду.

З оспорюваного договору вбачається, що метою встановлення земельного сервітуту є саме розміщення тимчасової споруди, що передбачає здійснення підприємницької діяльності.

Задоволення такої потреби не є вимушеними діями, також вони не зумовлюють неможливість або утруднення користування сусідньою або іншою земельною ділянкою.

Натомість, правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія (особи, на користь якої встановлено сервітут) здійснювати підприємницьку діяльність на території, якою він користується, а також отримувати продукцію і доходи від користування землею.

Відповідачами не доведено неможливість задоволення потреб ФОП Потаповою Л.В. в користуванні спірною земельною ділянкою в інший спосіб, ніж встановлення сервітуту.

Щодо доводів апелянта, що положеннями земельного законодавства з 01.04.2018 передбачена можливість використання земельної ділянки для розміщення тимчасової споруди на праві земельного сервітуту, судова колегія зазначає таке.

Положеннями статті 98 Земельного кодексу України, на яку посилається апелянт, передбачено право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Поряд з цим, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках - коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею.

Саме зазначені обставини необхідно встановити під час розгляду позовних вимог щодо визнання недійсним договору про встановлення сервітуту з підстав невідповідності його приписами Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №914/427/20 суд дійшов такого висновку: "Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі, за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. …юридична конструкція земельного сервітуту передбачає, що потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном, повинні мати характер вимушених, зумовлювати неможливість або утруднення користування сусідньою або іншою земельною ділянкою".

Відтак, безпідставними є доводи апелянта, що суд першої інстанції не врахував, що земельна ділянка була обтяжена майном (торговим кіоском) ФОП Потапової Л.В.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину.

Тобто відсутність в оспорюваному правочині чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договору оренди не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельної ділянки в користування.

У даному ж випадку очевидно, що дії відповідачів були спрямовані на оплатну передачу 2-му відповідачу земельної ділянки в користування для ведення господарської діяльності, що передбачає укладення не договору про встановлення сервітуту, а договору оренди земельної ділянки.

Отже, сторонами у справі укладений удаваний договір про встановлення сервітуту з метою прихований інший договір - оренди земельної ділянки.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина друга статті 124 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень частини першої статті 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відтак, потреби ФОП Потапової Л.В. у спірній ділянці могли бути задоволені шляхом надання її в оренду, а передача земельної ділянки повинна була проводитись на умовах оренди в порядку, визначеному статтями 124, 134 Земельного кодексу України та згідно положень Закону України "Про оренду землі".

Вищенаведені вимоги при передачі спірної земельної ділянки 2-му відповідачу дотримані не були, відповідні рішення щодо проведення земельних торгів, рішення про передачу земельної ділянки в оренду в матеріалах справи відсутні.

Крім того, відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України "Про оренду землі", є підставою для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги прокурора про визнання недійсним і припинення на майбутнє договору від 08.05.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0, 0019га, кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Потаповою Л.В.

І те, що строк договору після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення сплив, не змінює законного та обґрунтованого висновку місцевого господарського суду.

Статтею 21 Цивільного кодексу України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Оскаржуване рішення Куп`янської міської ради від 12.03.2019 №1147/15-VII суперечить наведеним вище нормам законодавства та порушує економічні інтереси територіальної громади міста Куп`янськ, які полягають у неотриманні грошових коштів у належному розмірі за користування земельною ділянкою у місті в цілях ведення підприємницької діяльності.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Куп`янська міська рада прийняла рішення, яке суперечить закону, з огляду на що, оскаржуване рішення Куп`янської міської ради є незаконним і підлягає скасуванню.

Щодо доводів відповідачів, що оскаржуване рішення є ненормативним актом, який вичерпав свою дію, судова колегія зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні за змістом висновки викладено у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц).

Серед способів захисту порушених прав та інтересів законодавець у пункті 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України розрізняє визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади.

Аналіз статей 21, 393 Цивільного кодексу України свідчить, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.

У спірних правовідносинах прокурор звернувся з позовом, вимоги якого в цілому забезпечують ефективний спосіб захисту порушеного права держави.

Оскільки суд дійшов висновку про незаконність оскаржуваного рішення Куп`янської міської ради від 12.03.2019 №1147/15-VII і недійсність договору від 08.05.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0, 0019га, кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, укладеного між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Потаповою Л.В., вимога прокурора про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин, що мають значення для справи, та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу Куп`янської міської ради Харківської області слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі № 922/1118/21 - залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати апелянта зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта

Керуючись ст.ст. 129, 256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Куп`янської міської ради Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 06.07.2021 у справі № 922/1118/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження постанов передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 23.09.2024.

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя Н.О. Мартюхіна