Рішення

від 06.07.2021 по справі 922/1118/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1118/21

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

при секретарі судового засідання Федоровій К.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Куп`янської окружної прокуратури Харківської області, м. Куп`янськ до Куп`янської міської ради Харківської області, м. Куп`янськ (перший відповідач) , Фізичної особи-підприємця Потапової Лідії Вікентіївни, м. Куп`янськ (другий відповідач) про про визнання незаконним рішення, визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту та зобов`язання повернути земельну ділянку за участю представників учасників справи:

позивача - Клейн Л.В.

першого відповідача - Бессонова О.М.

другого відповідача - Татевосян А.А.,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - Куп`янської міської ради Харківської області (перший відповідач) та ФОП Потапової Лідії Вікентіївни (другий відповідач), в якому просить суд:

- визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1147/15-VII від 12.03.2019 "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня";

- визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 08.05.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0019 га, кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня , укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Потаповою Лідією Вікентіївною;

- зобов`язати фізичну-особу підприємця Потапову Лідію Вікентіївну повернути земельну ділянку, площею 0,0019 га, нормативною грошовою оцінкою 14548,87 грн., кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня , у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр-т. Конституції, 3, код 33714382).

Судові витрати по оплаті судового збору позивач просить суд покласти на відповідачів.

Ухвалою суду від 05.04.2021 позовна заява була прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Другим відповідачем, 26.04.2021, до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі. В обґрунтування заперечень проти позову, зокрема, вказує на те, що Куп`янська міська рада як суб`єкт здійснення права комунальної власності по відношенню до земельної ділянки, в силу ч.1 ст. 317 та ч.1 ст. 319 Цивільного кодексу України (застосування яких до органу місцевого самоврядування обумовлено горизонтальним характером правовідносин з другим відповідачем у розумінні ч.1 ст. 1 Цивільного кодексу України), уповноважена була самостійно визначатися з формою/способом реалізації права на розпорядження земельною ділянкою. Оскільки таке розпорядження шляхом договору сервітуту передбачено законом та адекватне меті використання, то підстави стверджувати про пріоритетність орендної форми відсутні. Підхід прокуратури, що потреба другого відповідача може та повинна бути задоволена шляхом оренди земельної ділянки, рівнозначний виключенню повноважень, передбачених пп. в) ч. 1 ст. 99 Земельного кодексу України, що не відноситься до компетенції ані прокуратури, ані суду. Виходячи з аналізу норм Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Мінрегіонбуду України № 244 від 21 жовтня 2011 року, а також норм Земельного та Цивільного кодексів України, враховуючи те, що відсутність документа на землекористування не є підставою для відмови у видачі паспорта прив`язки і, відповідно до пункту 2.20 Порядку, встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив`язки, беручи до уваги заборону вимагати інші, крім визначених Порядком, документи і погодження - складається ситуація передбачена статтею 401 Цивільного кодексу України і під встановленою тимчасовою спорудою іншого способу врегулювання земельних відносин крім встановлення сервітуту, визначеного пунктом "в" статті 99 Земельного кодексу України в редакції Закону України № 191-VIII від 12 лютого 2015 року, чинним законодавством України не передбачено. Таким чином, Куп`янська міська рада Харківської області мала право на укладення договору особистого строкового сервітуту як власник земельної ділянки, а строковість та платність користування земельною ділянкою притаманна не тільки договору оренди земельної ділянки, але і договору сервітуту. Здійснення оплати за договором сервітуту жодним чином не порушує права держави та не завдає збитків територіальній громаді, а тому ці доводи є необґрунтованими та безпідставними. У практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Серков проти України") напрацьовано три критерії, які слід оцінювати стосовно сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якою необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Другий відповідач зазначає, що задоволення позовних вимог у даній справі у будь-якому випадку не відповідатиме наведеному "принципу пропорційності", оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на відповідача, який за сприяння органів влади добросовісно набув право сервітуту спірної земельної ділянки, а у випадку задоволення позову буде свого права позбавлений, крім того, без жодної компенсації.

Першим відповідачем, 26.04.2021, до суду був поданий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні у повному обсязі. В обґрунтування заперечень проти позову, зокрема, вказує на те, що договір від 08.05.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та ФОП Потаповою Л.В. відповідно до ст. 402 Цивільного кодексу України, ст. 100 Земельного кодексу України та зареєстрований відповідно до вимог Закону України "Про Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а тому будь-які підстави, для визнання незаконним рішення міської ради та визнання недійсним договору про встановлення особистого строкового земельного сервітуту відсутні. У разі участі у земельних торгах тільки одного учасника - суб`єкта господарювання, який вже розмістив на земельній ділянці відповідно до паспорту прив`язки ТС, останній буде позбавлений можливості оформити право оренди внаслідок визнання торгів такими, що не відбулися. Законодавець, врахувавши дані проблеми, з якими можуть стикатись суб`єкти господарювання та органи місцевого самоврядування прийняв наступні кроки: 05.04.2015 набрав чинності Закон України '"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)", яким, зокрема, внесені зміни до ст. 99 Земельного кодексу України, де передбачена можливість використання земельної ділянки для розміщення ТС на праві земельного сервітуту. Тому міська рада за наявності інших (простіших) механізмів врегулювання зазначеного питання, не зобов`язана надавати земельні ділянки виключно шляхом проведення земельних торгів, для розміщення тимчасових споруд, що не є будівлею та не містить навіть фундаменту, дані дії є недоцільними та такими, що зумовлюють зайве посилення навантаження на дрібний бізнес.

У судовому засіданні 06.07.2021 позивач підтримав позов у повному обсязі та просив суд його задовольнити.

Присутні у судовому засіданні 06.07.2021 представники першого та другого відповідачів проти позову заперечували та просили суд відмовити в його задоволенні.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, представників першого та другого відповідачів, суд встановив наступне.

Як зазначає позивач у позові, Ізюмською місцевою прокуратурою Харківської області під час вивчення стану дотримання вимог земельного законодавства на території м. Куп`янськ Харківської області виявлено порушення в частині передачі земельної ділянки згідно укладеного договору особистого строкового земельного сервітуту.

Так, в ході здійснення моніторингу рішень органів місцевого самоврядування встановлено, що 12.03.2019 Куп`янською міською радою Харківської області прийнято рішення №1147/15-VІІ "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня".

Відповідно до пункту 1 вказаного рішення ФОП Потаповій Лідії Вікентіївні надано земельну ділянку, яка перебуває у комунальній власності, зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виконавчим комітетом Куп`янської міської ради Харківської області, номер запису про право власності: 29934970 від 16.01.2019, з кадастровим номером 6310700000:26:010:0002, площею 0,0019 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗ - В.03.07), землі житлової та громадської забудови, в користування за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту строком на 5 (п`ять) років під розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня .

Пунктом 3 рішення ради зобов`язано ФОП Потапову Л.В. у місячний термін укласти договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту щодо вищевказаної земельної ділянки та зареєструвати інше речове право, право користування (сервітут), в установленому законом порядку.

08.05.2019 між Куп`янською міською радою Харківської області (власник) та фізичною особою-підприємцем Потаповою Л.В. (сервітуарій) укладено договір про встановлення особистого строкового земельного сервітуту (далі - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору земельний сервітут встановлюється відносно земельної ділянки площею 0,0019 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня , кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, в інтересах сервітуарія на право розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності.

Згідно з пунктом 1.2 договору будь-які обмеження та обтяження на земельну ділянку відсутні.

Пунктом 2.1 договору встановлено строковий земельний сервітут строком на 5 років.

Згідно п. 2.3 договору по закінченню терміну даного договору його дію може бути продовжено за домовленістю сторін, про що сервітуарій не пізніше як за 60 днів до закінчення строку дії договору повинен повідомити письмово власника про намір продовжити його дію.

Згідно пункту 3.1 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 14 548,87 грн., річна плата по договору встановлюється у розмірі 7,5% від нормативної грошової оцінки землі, а саме: сервітуарій сплачує рівними частинами щомісячно до 30 числа кожного місяця 90,93 грн.

Договір підписаний представниками обох сторін.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права власності №31543544, державним реєстратором виконавчого комітету Куп`янської міської ради 13.05.2019 за №46859418, здійснено державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельну ділянку, за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня , кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, правокористувач, сервітуарій: Потапова Лідія Вікентїївна , цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Відповідно до Витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданого Міськрайонним управлінням у Куп`янському районі та м. Куп`янськ ТУ Держгеокадастру у Харківській області від 23.04.2019 №18-20-0.23,032-8365/183-19 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 6310700000:26:010:0002 становить 14 548,87 грн.

Звертаючись з даним позовом до суду прокурор вказує на те, що Куп`янською міською радою надано земельну ділянку ФОП Потапова Л.В. для здійснення підприємницької діяльності в порушення вимог законодавства, зокрема, порядку та підстав надання земельних ділянок. Суть правовідносин між сторонами договору, їх зміст та мета отримання земельних ділянок не відповідає такому правовому інституту, як земельний сервітут, а зміст договору суперечить положенням Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі", і цей договір не спрямований на реальне настання наслідків, що ним обумовлені. Ураховуючи категорію та цільове призначення спірних земельних ділянок, мету укладення спірного договору, а також його оплатний характер, між сторонами договору склалися правовідносини щодо платного володіння та користування земельною ділянкою для здійснення підприємницької діяльності, що відповідає визначенню оренди землі, наведеному у ст. 1 Закону України "Про оренду землі". Отже, враховуючи вказані обставини та норми чинного законодавства, правом земельного сервітуту було підмінене право оренди земельної ділянки, яке відповідно до ч. 2 ст. 124 та ч. 1 ст. 134 ЗК України набувається на конкурентних засадах за результатами земельних торгів. Отже, вищевказане рішення Куп`янської міської ради щодо надання у користування земельної ділянки під розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності прийняте з порушенням вимог законодавства та повинно бути скасоване, так само як і укладений на його підставі договір є таким, що не відповідає вимогам законодавства, у зв`язку з чим рішення Куп`янської міської ради повинно бути скасовано, договір сервітуту визнано недійсним, а земельна ділянка повинна бути повернута територіальній громаді м. Куп`янськ в особі Куп`янськ міської ради.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Спірні земельні правовідносини виникли з приводу користування земельною ділянкою, що перебуває в комунальній власності.

За приписами частин другої, четвертої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Право на землю за законодавством України набувається через право власності, право користування (постійне користування і оренда) та право земельного сервітуту.

Статтею 401 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно частин першої, другої статті 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Частинами першою, другою статті 404 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо.

Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Види права земельного сервітуту встановлені статтею 99 Земельного кодексу України. Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів, зокрема, на право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (пункт в).

Відповідно до частин першої, абзаців 1, 4 частини другої статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (частини перша, друга статті 15 Закону України "Про оренду землі").

З положень частини п`ятої статті 403 Цивільного кодексу України і частини третьої статті 98 Земельного кодексу України вбачається, що встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Тоді як за змістом статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" оренда передбачає для орендаря усі права щодо володіння та користування об`єктом оренди, права орендаря не можуть бути обмежені власником.

Тобто, на відміну від договору оренди землі, за яким орендареві передається право володіння та користування земельною ділянкою, за правом земельного сервітуту жодну із правомочностей власника земельної ділянки набувач сервітуту в повному обсязі не отримує.

При цьому у відповідності до частини четвертої статті 98 Земельного кодексу України сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений, та встановлюється виключно у разі, коли потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, не можуть бути задоволені іншим способом (частина перша статті 401 Цивільного кодексу України).

Зі змісту наведених норм права вбачається, що право земельного сервітуту може бути встановлене щодо земельної ділянки для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом, тобто у виняткових випадках, коли в іншій спосіб це здійснити неможливо.

Із встановлених обставин справи та досліджених доказів не вбачається, що потреба у встановлені строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності на спірній земельній ділянці не могла бути задоволена іншим способом, аніж встановлення земельного сервітуту, зокрема, шляхом надання земельної ділянки в оренду.

Так зміст статті 1 Закону України "Про оренду землі" напряму передбачає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Зі спірного договору вбачається, що метою встановлення земельного сервітуту є розміщення тимчасової споруди, що передбачає здійснення підприємницької діяльності.

Правова природа сервітуту не передбачає можливості сервітуарія (особи, на користь якої встановлено сервітут) здійснювати підприємницьку діяльність на території, якою він користується, а також отримувати продукцію і доходи від користування землею.

Натомість орендар вправі самостійно господарювати на земельній ділянці, проводячи при цьому підприємницьку або інший вид діяльності. Відповідно, орендар може мати економічну вигоду від такого господарювання на землі, а саме - отримувати продукцію і доходи.

Так, з наданих до матеріалів справи документів вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6310700000:26:010:0002 за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, загальною площею 0,0019 га знаходиться в комунальній власності та буде використовуватися для розміщення об`єкта торгівельного призначення. На цій земельній ділянці розташована тимчасова споруда - торгівельний павільйон, що не може не свідчити про провадження фізичною особою-підприємцем Потаповою Л.В. підприємницької діяльності.

Відповідно до частини першої, пункту "а" частини другої статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

За змістом статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (частина друга статті 124 Земельного кодексу України).

Відповідно до положень частини першої статті 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Вищенаведені вимоги при передачі спірної земельної ділянки відповідачу дотримані не були, відповідні рішення щодо проведення земельних торгів, рішення про передачу земельної ділянки в оренду в матеріалах справи відсутні.

Виходячи зі змісту статті 15 Закону України "Про оренду землі" укладений сторонами договір не містить відомостей щодо об`єкта оренди, умов щодо орендної плати у відповідності до вимог закону.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 17, 19 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід`ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об`єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що наявний в матеріалах справи правочин не відповідає вимогам законодавства щодо надання в користування земельної ділянки. Договір не містить всіх істотних умов договору оренди. Незаконна передача означеної земельної ділянки в користування на умовах особистого сервітуту порушує державні інтереси, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу приписів частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що договір про встановлення особистого земельного сервітуту від 08.05.2019 суперечить вимогам законодавства, тому вимога прокурора про визнання оспорюваного договору недійсним, відповідно до статей 203 та 215 Цивільного кодексу України - є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №916/1979/13 викладена наступна правова позиція.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, як зазначено у частинах першій, другій статті 55 Конституції України.

Саме суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості звернутися з відповідною заявою до компетентного суду.

Відповідно до Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції України і законів держави. Конституція України (частина друга статті 19) передбачає, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Цей принцип знайшов своє відображення у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

У частинах першій та четвертій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права і обов`язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією, породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону № 280/97-ВР наділені значними повноваженнями у різних галузях, зокрема, у сфері регулювання земельних відносин.

Пункт 34 частини 1 статті 26 зазначеного Закону встановлює, що до питань місцевого значення належить регулювання сільськими, селищними, міськими радами земельних відносин.

Також відповідно до пунктів "а", "г" статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З аналізу вказаних норм у їх сукупності можна зробити висновок, що прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статей 152, 155 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. Землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

У Рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 Конституційний Суд України вказав, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Разом з тим із вказаного Рішення Конституційного Суду України вбачається, що такі рішення органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в інший спосіб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до частини другої статті 55, статті 124 Конституції України.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 ЦК України, якщо фактично підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Статтею 21 ЦК України визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 цього Кодексу правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Суд оцінює спірне рішення від 12.03.2019 №1147/15-VII Куп`янської міської ради як таке, що суперечить наведеним вище нормам законодавства та порушує економічні інтереси територіальної громади міста Куп`янськ, які полягають у неотриманні грошових коштів у належному розмірі за користування земельною ділянкою у місті в цілях ведення підприємницької діяльності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що Куп`янська міська рада не врахувала особливості правовідносин по користуванню землею на праві сервітуту і постановила рішення, яке суперечить закону, з огляду на що, рішення Куп`янської міської ради є незаконним і підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

За таких обставин, вимога прокурора про зобов`язання повернути спірну земельну ділянку є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави зробити висновок, що "інтереси держави" (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави Україна (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Інтереси держави Україна та інтереси, певної територіальної громади є частинами одного цілого - "інтересів держави", про які зазначено в ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Інтереси держави Україна та інтереси певної територіальної громади можуть збігатися повністю, частково або навіть взагалі не пересікатися.

Рішенням Конституційного Суду України №З-рп/99 від 08.04.1999 визначено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Рішенням Конституційного Суду України №7-рп/99 від 16.04.2009 визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Вказані порушення інтересів держави та інтересів територіальної громади області свідчать про наявність "порушень інтересів держави" у розумінні ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" та наявність підстав представництва.

Інтереси держави у сфері захисту земельних правовідносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, додержання законодавчого порядку їх відчуження, а також у визнанні та захисту законних форм землекористування.

Незаконна передача земельних ділянок у користування порушує зазначені державні інтереси, унеможливлює правомірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельними ділянками.

Компетентним суб`єктом, який має здійснювати захист вказаних інтересів держави, є Куп`янська міська рада Харківської області.

Так, відповідно до ст. 189 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські, районні та обласні ради здійснюють самоврядний контроль за використанням та охороною земель.

Крім того, Куп`янська міська рада Харківської області, як орган місцевого самоврядування територіальної громади, виступає суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку (ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України) та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав.

Разом з цим, Куп`янська міська рада Харківської області є одним з учасників спірних правовідносин, яким допущено порушення державних інтересів, вона виступає відповідачем у даній справі.

Таким чином, органи влади або посадові особи, які здійснюють захист державних інтересів у спірних правовідносинах, відсутні.

У зв`язку з цим, прокурор самостійно представляє інтереси держави та звертається до суду як позивач.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Куп`янську міську раду одним із співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування її рішення, суд вважає що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернувся до суду як самостійний позивач.

Вказана правова позиція викладена також у висновках Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 698/119/18.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи на наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову прокурора як обґрунтованого, доведеного наданими доказами та не спростованого відповідачами.

Щодо інших аргументів сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).

Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідачів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконним рішення Куп`янської міської ради Харківської області №1147/15-VII від 12.03.2019 "Про надання у користування земельної ділянки за договором про встановлення особистого строкового земельного сервітуту за адресою: м. Куп`янськ, вул. 1 Травня".

Визнати недійсним і припинити на майбутнє договір від 08.05.2019 про встановлення особистого строкового земельного сервітуту на земельну ділянку, власником якої є Куп`янська міська рада Харківської області, площею 0,0019 га, кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, укладений між Куп`янською міською радою Харківської області та фізичною особою-підприємцем Потаповою Лідією Вікентіївною.

Зобов`язати фізичну-особу підприємця Потапову Лідію Вікентіївну повернути земельну ділянку, площею 0,0019 га, нормативною грошовою оцінкою 14548,87 грн., кадастровий номер 6310700000:26:010:0002, розташовану за адресою: Харківська область, м. Куп`янськ, вул. 1 Травня, у стані, в якому вона була одержана, Куп`янській міській раді Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр-т. Конституції, 3, код 33714382).

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Потапової Лідії Вікентіївни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) - 3405,00 грн. судового збору.

Стягнути з Куп`янської міської ради Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр-т. Конституції, 3, код ЄДРПОУ 33714382) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 02910108) - 3405,00 грн. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Позивач - Керівник Куп`янської окружної прокуратури Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, вул. Харківська, 7).

Перший відповідач - Куп`янська міська рада Харківської області (63701, Харківська область, м. Куп`янськ, пр-т. Конституції, 3, код ЄДРПОУ 33714382).

Другий відповідач - Фізична особа-підприємець Потапова Лідія Вікентіївна ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Повне рішення підписано 13 липня 2021 року.

Суддя О.В. Погорелова