Ухвала

від 16.09.2024 по справі 761/18810/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/18810/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження №11-кп/824/4704/2024 Суддя - доповідач - ОСОБА_2

Ухвала

Іменем України

16 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02.07.2024,

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02.07.2024 клопотання прокурора задоволено. Продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою до 29 серпня 2024 року включно. Визначено ОСОБА_6 розмір застави у вигляді 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 605 600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок, з покладенням у разі внесення застави обов`язків, передбачених п.п.2, 3, 8 ч.5 ст. 194 КПК України.

При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував відомості, які характеризують ОСОБА_6 , а саме те, що він є раніше не судимою особою, однак на даний час обвинувачується у вчиненні закінченого замаху на особливо тяжкий корисливий злочин, що полягає в умисному заволодінні чужим майном (шахрайство), вчиненому в особливо великих розмірах, що свідчить про істотну суспільну небезпечність таких дій, та беручи до уваги відсутність у обвинуваченого стійких соціальних зв`язків, суд дійшов висновку, що останній, за умови перебування неізольованим від суспільства в межах запобіжного заходу, може переховуватись від суду. Крім того, враховуючи обізнаність обвинуваченого про свідків у кримінальному провадженні, які, враховуючи стадію судового розгляду, мають надати свої показання в суді, суд дійшов висновку, що обвинувачений може незаконно впливати на них з метою уникнення кримінальної відповідальності. Також, зважаючи, що ОСОБА_6 офіційно не працевлаштований, тобто не має стабільного джерела прибутку, суд дійшов висновку, що обвинувачений ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення, зокрема аналогічне.

При цьому у відповідності до п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, визначаючи ОСОБА_6 розмір застави суд взяв до уваги певну тривалість кримінального провадження, а також тривалість утримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, що з урахуванням практики ЄСПЛ, зокрема загальних висновків, викладених у справах «Штепа проти України», «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria), має місце зменшення ризику непроцесуальної поведінки обвинувачених зі спливом часу, за умови відсутності появлення нових обставин, що виправдовуватимуть застосування раніше обраного запобіжного заходу, та в даному конкретному випадку вважав доцільним визначення альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у вигляді 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 605 600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, захисник обвинуваченого ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення КПК України та норм Європейського права, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02 липня 2024 року та ухвалити нову ухвалу, обравши більш м`який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби або визначити заставу у розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В обґрунтування апеляційних вимог захисник вказує, що обрання тримання під вартою із застосованим розміром застави, передбаченим щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину - 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до п.5 ст. 185 КПК України, є занадто суворим заходом, розходиться з практикою ЄСПЛ та судовою практикою України та є непомірно великою сумою для обвинуваченого.

Апелянт зазначає, що судом не взято до уваги те, що матеріальна шкода відсутня, обвинувачений раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягувався, одружений, має на утриманні сина 2002 р.н. - інваліда з дитинства 3-ї групи та неповнолітню доньку 2008 р.н., а також батьків пенсіонерів, злочин не пов`язаний зі злочинами проти життя та здоров`я.

Також апелянт вказує, що жоден з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, прокурором не доведений. Щодо ризику незаконно впливати на свідка з поясненням того, що заявником у вказаному кримінальному провадженні є ОСОБА_8 , який є знайомим обвинуваченого, то вже протягом трьох останніх судових засідань обвинувачення повідомляє суд про те, що місцезнаходження ОСОБА_8 невідоме ані обвинуваченню, ані працівникам органу досудового розслідування, які залучали заявника до конфіденційного співробітництва, та відповідно, обвинувачення не може забезпечити його явку до суду для надання показань, а тому, і обвинувачений, навіть при бажанні вплинути на свідка не зможе це зробити, оскільки більше двох років перебуває під арештом і тому не може навіть потенційно знати де знаходиться свідок.

Крім того, апелянт вказує, що ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також нічим не підтверджений, а є лише припущенням обвинувачення. При цьому, обвинувачення посилається на те, що органом досудового розслідування не встановлено джерел легального заробітку обвинувачення, разом з цим захист неодноразово звертав увагу суду на те, що обвинувачений на момент затримання займався підприємницькою діяльністю у статусі фізичної особи підприємця та мав стабільний заробіток.

Щодо ризику переховуватись від суду, апелянт вказує, що обвинувачений неодноразово заявляв суду, що не має наміру ухилятись від розгляду справи та у разі обрання щодо нього запобіжного заходу, не пов`язаного з арештом, він зобов`язується прибувати в судові засідання та навпаки сам зацікавлений у доведеності своєї невинуватості.

Щодо розміру визначеної судом застави апелянт зазначає, що оскільки обвинувачений вже більше двох років знаходиться під вартою, та відповідно не він, не його близькі та родичі не мають можливості внести заставу, оскільки її розмір є надмірним. Для обвинуваченого, який є фізичною особою підприємцем та не має постійного фіксованого заробітку, застава у розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на даний час становить 605 600 грн., є непомірною і внести її нереально. На думку захисту, застава в розмірі вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання обвинуваченим встановленню істини у кримінальному провадженні.

В апеляційній скарзі захисник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за його та обвинуваченого участю, однак 02.09.2024 направив на адресу суду клопотання, узгоджене з обвинуваченим ОСОБА_6 , де просив розгляд апеляційної скарги здійснювати без участі сторін, а тому апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку, передбаченому ч.4 ст. 422-1 КПК України - без участі сторін.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, вивчивши надані в копіях матеріали, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

З оскаржуваної ухвали суду першої інстанції слідує, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадження №12021010000000130 від 16.11.2021 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України.

Прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке обґрунтоване наявністю ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 02.07.2024 клопотання прокурора задоволено та продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою до 29 серпня 2024 року включно, та визначено розмір застави у вигляді 200 (двісті) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 605 600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) гривень 00 копійок, з покладенням у разі внесення застави обов`язків, передбачених п.п.2, 3, 8 ч.5 ст. 194 КПК України.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

При розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 судом першої інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.

Доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Як правильно встановив суд першої інстанції, характер висунутого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні закінченого замаху на особливо тяжкий корисливий злочин проти власності, вчинений в особливо великих розмірах, що свідчить про істотну суспільну небезпечність таких дій, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованому кримінальному правопорушенні, за який у випадку доведеності винуватості загрожуєпокарання у виді позбавлення волі на строк до дванадцяти років,а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, який офіційно не працевлаштований, тобто не має стабільного джерела прибутку, відсутність у останнього міцних соціальних зв`язків, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_6 може переховуватися від суду та вчинити інше кримінальне правопорушення, такі ризики наявні і виправдовують подальше його тримання під вартою.

Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Посилання захисника на те, що обвинувачений одружений, має на своєму утриманні сина 2002 року народження - інваліда з дитинства 3-ї групи та неповнолітню доньку 2008 року народження, а також батьків пенсіонерів, з урахуванням обсягу обвинувачення, конкретних обставини кримінального правопорушення, яке інкриміновано обвинуваченому, на переконання колегії суддів, не може слугувати підтвердженням його належної процесуальної поведінки та свідчити про наявність таких соціальних зв`язків в місці його постійного проживання, які б в сукупності з усіма врахованими судом першої інстанції обставинами, зменшували встановлені в ході судового розгляду провадження ризики, передбачені ст. 177 КПК України.

Що стосується тверджень захисника про те, що його підзахисний до затримання займався підприємницькою діяльністю у статусі фізичної особи підприємця та мав стабільний заробіток, то такі твердження захисника є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються доказами, які б свідчили про те, що ОСОБА_6 мав від своєї діяльності стабільний прибуток. Те, що ОСОБА_6 з 2021 року зареєстрований, як фізична особа - підприємець, не дає суду підстави вважати, що останній здійснював економічну діяльність та мав стабільний дохід, а також утримував свою сім`ю.

Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений раніше не судимий, наміру ухилятись від суду не має та інкримінований йому злочин не пов`язаний проти життя та здоров`я, жодним чином не спростовує обґрунтованість ризиків та доцільність продовження строку тримання під вартою, а також не дає достатніх підстав вважати, що обвинувачений ОСОБА_9 , не зможе здійснити дії, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України.

Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_6 впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, на даному етапі провадження, де свідки мають надати свої показання, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений, який обізнаний про свідків може впливати на них, з метою зміни ними показів.

Доводи захисника про те, що наразі місцезнаходження свідка ОСОБА_8 не відоме, як на відсутність ризику впливу обвинуваченого на свідків, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду і докази у повному обсязі ще не дослідженні, не допитані свідки, показання яких суд сприймає безпосередньо, а тому враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, існує велика ймовірність того, що обвинувачений, який обізнаний про всіх свідків, усвідомлюючи тяжкість покарання, що йому загрожує, може незаконно впливати на них.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч.1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченого, на даній стадії судового розгляду, вказують на наявність підстав для продовження строку дії обраного йому запобіжного заходу. Зважаючи на наведене, підстав вважати, що інші, менш суворі запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також твердження апелянта про те, що прокурором не доведено існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними.

Приписи ч. 4 ст. 182 КПК України визначають, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

У рішенні від 13 січня 2022 року у справі «Істоміна проти України» (Istomina V. Ukraine, заява № 23312/15) ЄСПЛ зазначив, що застава має на меті не забезпечення відшкодування шкоди, завданої у справі, а передусім забезпечення явки особи на судове засідання. Тому розмір застави повинен оцінюватись залежно від особи, про яку йде мова, із урахуванням його/її матеріального стану та інших релевантних критеріїв, що свідчать на користь чи проти явки особи до суду. Сума шкоди у справі може бути одним із факторів, що виправдовує вищу суму застави, але лише у поєднанні з іншими критеріями серйозністю вчиненого злочину, ризику втечі тощо.

Щодо доводів в апеляційній скарзі захисника про непомірність розміру застави, визначеної ОСОБА_6 , то колегія суддів, вважає їх безпідставними, оскільки, судом першої інстанції у даному провадженні було взято до уваги, всі обставини, які враховуються при визначені розміру застави у своїй сукупності, в тому числі і обставини та тяжкість кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, а також, певну тривалість кримінального провадження та утримання обвинуваченого під вартою, що зменшило ризик не процесуальної поведінки обвинуваченого, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру альтернативного запобіжного заходу у виді застави до 200 (двохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що, на переконання колегії суддів є цілком достатнім для виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків, а перспектива втрати даного грошового забезпечення у випадку порушення ним встановлених обов`язків послужить достатнім стримуючим фактором, що виключить з його сторони будь-яке бажання переховуватися від суду або вчинити інше кримінальне правопорушення, чи інші протиправні дії.

Відтак, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.

Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, а не інший запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, як про це просить захисник, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків у даному кримінальному провадженні.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 02.07.2024, якою продовжено строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою до 29 серпня 2024 року включно, з визначенням розміру застави - без змін.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4