Ухвала

від 27.11.2024 по справі 761/18810/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/18810/22 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/5754/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

27 листопада 2024 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:

ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретар - ОСОБА_5

за участю:

прокурора - ОСОБА_6

захисника - ОСОБА_7

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року,

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 рокуОСОБА_8 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 13 грудня 2024 року та визначено заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605 600 грн.

В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченого з метою забезпечення його належної процесуальної поведінки.

В апеляційній скарзі захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 указано на незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги захисник зазначив про те, що суд належним чином не перевірив, а сторона обвинувачення не довела жодного з ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Так, захисник вказав про відсутність ризику переховування обвинуваченого від суду, оскільки обвинувачений не має такого наміру і бажає доводити перед судом свою невинуватість, ризик незаконного впливу на свідка також відсутній з огляду на те, що ні сам обвинувачений, ні прокурор не знають місцезнаходження свідка, а ризик вчинення іншого кримінального правопорушення є лише припущенням сторони обвинувачення з огляду на відсутність в ОСОБА_8 легального заробітку, однак сторона захисту неодноразово вказувала на те, що обвинувачений до моменту затримання займався підприємницькою діяльністю і мав стабільний заробіток. Вважає, що суд не взяв до уваги дані, що характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, одружений, має на своєму утриманні неповнолітню доньку 2008 року народження, сина 2002 року народження, який є особою з інвалідністю, та батьків-пенсіонерів. Також, на думку апелянта, визначена судом застава у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, відповідно до п. 5 ст. 182 КПК України, є занадто суворим запобіжним заходом, що суперечить практиці ЄСПЛ та судовій практиці України, та є непомірно великою сумою для обвинуваченого. Відтак просить суд оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_8 більш м`який запобіжний захід у виді домашнього арешту із забороною залишати житло в нічний період доби або визначити заставу в розмірі, визначеному ч. 5 ст. 182 КПК України.

Вислухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення захисника, який подану апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити; прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги захисника, вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов`язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Як вбачається із матеріалів провадження, питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.

У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченогоОСОБА_8 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.

Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_8 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 190 КК України(в редакціїстаном на01.02.2022), який є особливо тяжким злочином проти власності, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 12 років. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, що суд зобов`язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, поставленого у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Крім того, колегією суддів враховується та обставина, що ОСОБА_8 має житловий будинок на території АР Крим, яка наразі є тимчасово окупованою територію, його діти та дружина проживають за межами України, що свідчить про відсутність у нього будь-яких міцних соціальних зв`язків на території України, які б стримали його вчинити дії, спрямовані на переховування від суду. Наведене указує на існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_8 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується той факт, що обвинувачений офіційно не працевлаштований та не має постійного джерела доходу, а тому може вчинити аналогічні кримінальні правопорушення з корисливих мотивів. Обраний запобіжний захід у виді тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.

Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження та наявні дані, що характеризують особу обвинуваченого свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_8 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.

Посилання в апеляційній скарзі захисника на дані, які характеризують особу обвинуваченого, а саме те, що він раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, одружений, має на своєму утриманні неповнолітню доньку 2008 року народження, сина 2002 року народження, який є особою з інвалідністю, та батьків-пенсіонерів, є не у повній мірі обґрунтованим, оскільки наявність вказаних даних не може саме по собі свідчити про наявність таких обставин, які зможуть усунути існуючі ризики. Крім того, вказівку захисника про те, що обвинувачений до моменту затримання займався підприємницькою діяльністю і мав стабільний заробіток, а тому ризик вчинення іншого кримінального правопорушення є лише припущенням сторони обвинувачення, колегія суддів вважає необґрунтованою, оскільки за своєю правовою природою ризик вчинення обвинуваченим дій, перелік яких визначений ч. 1 ст. 177 КПК України, є твердженням, яке ґрунтується на доказах про ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у один із способів, зазначених в указаній нормі закону. Така протидія може мати місце як у майбутньому, так і нинішньому чи минулому.

Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то колегія суддів у цьому питанні зважає на наступне.

На думку колегії суддів, запобіжний захід у виді домашнього арешту не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_8 та попередити наявні ризики, у зв`язку із їх недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.

Дієвим заходом, який в змозі виконати завдання по мінімізації ризику переховування обвинуваченого від суду є запобіжний захід у виді застави, який застосований судом першої інстанції щодо обвинуваченого і який є альтернативним до запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.

При цьому, на думку колегії суддів, відсутні підстави для зміни розміру застави, яка була визначена обвинуваченому, а саме в розмірі 605 600 (шістсот п`ять тисяч п`ятсот) гривень, враховуючи, що згідно з обвинувальним актом предметом кримінального правопорушення є грошові кошти у розмірі 60 тис. дол. США, а тому саме вказаний розмір застави буде достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.

На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків у цьому кримінальному провадженні.

Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 , у зв`язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника обвинуваченого - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2024 року щодо ОСОБА_8 залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

СУДДІ

---

---

---

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4