Постанова

від 24.09.2024 по справі 927/863/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2024 р. Справа№ 927/863/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 24.09.2024 у справі №927/863/23 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024, повний текст якого складений 06.06.2024,

у справі № 927/863/23 (суддя Романенко А.В.)

за позовом заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД»

про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 350 896,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом в інтересах держави в особі Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД», у якому просив:

- визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 31.12.2021 та № 2 від 01.04.2022 до укладеного між позивачем та відповідачем договору № 373 від 23.12.2021;

- стягнути з відповідача пеню в сумі 253 036,55 грн. та штраф в сумі 97 859,46 грн. нараховані за порушення відповідачем строків виконання робіт за спірним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор послався на те, що:

- спірні додаткові угоди є недійсними, оскільки вони укладені з порушенням вимог законодавства у сфері публічних закупівель, а саме п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки зміна строку виконання робіт відбулась без документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження;

- оскільки оскаржуваними додатковими угодами було змінено строк виконання робіт, визнання їх недійсними буде свідчить про те, що роботи за спірним договором мали бути виконані у строк до 31.12.2021, а відтак, враховуючи, що такі роботи відповідачем у визначений строк виконані не були, позивач має право на стягнення штрафних санкцій у заявленому до стягнення розмірі.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.09.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 у цій справі, позов залишено без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що:

- виконання робіт з капітального ремонту внутрішньої системи опалення неможливо виконати за 7 днів, тому обґрунтованим стало укладання 31.12.2021 додаткової угоди № 1 до спірного договору з терміном виконання робіт до 31.03.2022;

- при укладанні додаткової угоди № 2 від 01.04.2022 відповідач дотримався порядку повідомлення і підтвердив настання та існування форс-мажорних обставин у встановлений договором спосіб та строк, через які роботи за спірним договором у визначений сторонами термін відповідач виконати не міг;

- на момент розгляду справи спірний договір припинив свою дію згідно з укладеною між сторонами додатковою угодою № 3 від 05.12.2022, відповідно до якої відповідач виконав, а замовник прийняв та оплатив роботи на загальну суму 434 372,73 грн.;

- оскільки підстави для визнання недійсними додаткових угод № 1 від 31.12.2021 та № 2 від 01.04.2022 до укладеного між позивачем та відповідачем договору № 373 від 23.12.2021 відсутні, враховуючи що сторони досягнули домовленості про розірвання такого договору, внаслідок чого зобов`язання відповідача з виконання робіт з капітального ремонту внутрішньої системи опалення припинилися, відсутні і підстави для стягнення штрафних санкцій.

Постановою Верховного Суду від 27.02.2024 рішення Господарського суду Чернігівської рішенням від 20.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 скасовані, справу №927/863/23 передано на новий розгляд до Господарського суду Чернігівської області.,

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

- відповідач, як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з відповідачем договір виконання робіт (укладений відповідно до відкритих торгів), усвідомлював, що кінцевою датою виконання робіт є дата, визначена у графіку до спірного договору, з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання у погоджені сторонами строки. Тобто відповідач, підписавши спірний договір, погодив усі його істотні умови, зокрема, щодо кінцевої дати виконання робіт;

- положення ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов`язань у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (див. постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21);

- отже, під час дії спірного договору сторони могли змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов`язань (строк виконання робіт), шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 907/811/21), проте суди попередніх інстанцій не встановлювали обставин наявності документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили укладення оспорюваного правочину та внесення змін до спірного договору про продовження строку виконання робіт та не встановили наявності / відсутності фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваних правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Під час нового розгляді справи в суді першої інстанції відповідач послався на пропуск позивачем строків позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій та звернувся до суду з заявою про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій, а прокурор заперечив проти задоволення такої заяви з посиланням на те, що такий строк ним пропущено не було, оскільки постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України, а у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності зупинився на строк дії такого стану.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/863/23 позовні вимоги задоволені повністю.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсними спірних додаткових угод суд першої інстанції виходив з відсутності об`єктивних обставин, що унеможливили виконання відповідачем обумовлених спірним договором робіт, у погоджений сторонами строк (до 31.12.2021), а позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій - з того, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем договірних зобов`язань у частині виконання, обумовлених спірним договором, робіт у погоджений строк, що свідчить про наявність підстав для стягнення з відповідача штрафних санкцій у заявленому позивачем розмірі.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що прокурор звернувся за захистом порушеного права в строк визначений законом, оскільки строки позовної давності передбачені нормами статей 257, 257 ЦК України продовжені.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/863/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що:

- факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є загальновідомим, як і той факт, що бойові дії на території Чернігівщини почалися 24.02.2022, а вся область офіційно була деокупована лише 03.04.2022, а відтак визнання принаймні додаткової угоди № 2 від 01.04.2022 недійсної з підстав порушення вимог п. 4 частини 5 статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», є безпідставним;

- судом першої інстанції не досліджено питання свободи договору, оскільки законодавством в сфері публічних закупівель надано право змінити істотні умови договору про закупівлю шляхом продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг;

- основна сума штрафних санкцій нарахована в період дії форс-мажорних обставин, без дослідження вини відповідача та дослідження майнових втрат позивача;

- весь 2021 рік та 2022 рік ведення карантину зумовлював обмеження діяльності суб`єктів господарювання та локдаунів, негативно позначилося на фінансовому стані відповідача та власне і звичній господарській діяльності суб`єктів господарювання, проте відповідач продовжував здійснювати господарську діяльність навіть в ці складні часи, намагався зберегти усі робочі місця, заробітну плату працівникам, своєчасно здійснював сплату податків до бюджету та намагався своєчасно виконувати зобов`язання перед контрагентами. Після 24.02.2022 у зв`язку з введенням військового стану положення відповідача не стало кращим, а навіть погіршило господарську діяльність.

З огляду на вказані обставини, враховуючи інтереси обох сторін, майновий стан відповідача, відсутність доказів негативних наслідків у позивача від несвоєчасної виконання зобов`язання, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, а також те, що порушення зобов`язання у даній справі не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, апелянт просить врахувати вищезазначене та керуючись ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. З ст. 551 ЦК України зменшити розмір санкцій та відмовити позивачу у задоволенні його вимоги щодо стягнення пені та штрафу.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2024, справу № 927/863/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Скрипка І.М., Гончаров С.А..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2024 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/863/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 927/863/23.

11.07.2024 від Господарського суду Чернігівської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 залишено без руху апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/863/23 та надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху шляхом надання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 12 757,73 грн. та доказів надсилання копії апеляційної скарги та доданих до неї документів позивачу (Киселівській сільській раді Чернігівського району Чернігівської області) та заступнику керівника Чернігівської обласної прокуратур.

30.07.2024 від скаржника до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої додані витребувані докази.

У зв`язку з перебуванням судді Скрипки І.М., яка не є головуючою суддею, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/2511/24 від 01.08.2024 призначений повторний автоматизований розподіл судової справи № 927/863/23.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.08.2024, справу № 927/863/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді - Гончаров С.А., ОСОБА_1..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/863/23 прийнято до свого провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді - ОСОБА_1., Гончаров С.А., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/863/23, розгляд апеляційної скарги призначено на 24.09.2024 о 10:30 год.

09.08.2024 до суду від керівника Чернігівської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому керівник Чернігівської окружної прокуратури, з посиланням на те, що

- відповідач не довів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов`язань за спірним договором, а загальний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022, яким з 24.02.2022 було засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) на всій території України, не є належним і допустимим доказом наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання за спірним договором, що пов`язане з настанням обставин непереборної сили, оскільки згідно зі ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) шляхом видачі сертифіката про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності;

- роботи згідно спірного договору № 373 від 23.12.2021 мали бути виконані ще до 31.12.2021, тобто роботи повинні були виконані ще за два місяці до початку військової агресії Російської Федерації, а тому пов`язувати початок воєнного стану у державі із мотивами укладення додаткових угод, неможливо;

- підстави для зменшення штрафних санкцій судом відсутні,

вказує, що апеляційна скарга є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 є законним, ухваленим на підставі повного, всебічного та об`єктивного дослідження обставин справи, з урахуванням судової практики, а також належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2., який не є головуючим суддею, у відставку розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/3429/24 від 19.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/863/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/863/23 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Станік С.Р.

24.09.2024 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження, в якому заявник, з поисланням на перебування керівника на лікарняному, що унеможливлює прийняття ним участі в судому засіданні, просить відклати розгляд справи на пізніший термін.

Порадившись на місці, колегія суддів не зійшла підстав для задоволення поданого відповідачем клопотання про відкладення з огляду на наступне.

За приписами ч. 11 ст. 270 ГПК України, яка встановлює порядок розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Колегія суддів зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні.

Відтак, колегія суддів в цьому випадку не визнає поважними причини неявки у судове засідання 24.09.2024 у цій справі уповноваженого представника відповідача та зауважує відповідачу на тому, що за приписами ч. 1 ст. 58 ГПК України представником у суді може бути адвокат, а з наявних у матеріалах справи доказів слідує, що представником відповідача є адвокат Борода А.В., повноваження якого підтверджуються ордером на надання правничої (правової) допомоги серія СВ № 1092374,, доказів неможливості взяти участь в судовому засіданні якого суду не надано.

Окрім того, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією із засад здійснення судочинства встановлено розумні строки розгляду справи судом.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України», рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі «Фрідлендер проти Франції»). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі «Красношапка проти України»).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглядати апеляційну скаргу в судовому засіданні 24.09.2024 за відсутності уповноваженого представника відповідача. Відсутність представника відповідача в цьому випадку не перешкоджає розгляду апеляційної скарги та не повинна заважати здійсненню правосуддя, оскільки процесуальну позицію відповідача викладено у апеляційній скарзі, а участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою.

Близька за змістом правова позиції щодо відсутності підстав для задоволення клопотання учасника справи про відкладення розгляду справи викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.07.2022 у справі № 910/11818/18.

Станом на 24.09.2023 до Північного апеляційного господарського суду інших відзивів на апеляційну скаргу та клопотань від учасників справи не надходило.

Позивач та відповідач представників в судове засідання не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників позивача та відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає зміні чи скасуванню, з наступних підстав.

10.12.2021 на вебпорталі Zakupki.ua (https://zakupki.com.ua), який є офіційним майданчиком публічних закупівель Prozorro, опубліковане оголошення про проведення процедури закупівлі робіт за кодом Національного класифікатора України - «ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація», очікуваною вартістю 1 407 930,00 грн., ідентифікатор закупівлі UА-2021-12-10-010209-с. Кінцевою датою подання тендерних пропозицій визначено 21.12.2021. Строк поставки товарів (надання послуг, виконання робіт) визначений до 31.12.2021.

Розкриття пропозицій відбулося 21.12.2021, за реєстром отриманих тендерних пропозицій участь у процедурі закупівлі взяли 2 учасники - Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрспецсервіс» (код ЄДРПОУ 24838096) та ТОВ «ФДС БУД» (код ЄДРПОУ 43459201).

За протоколом уповноваженої особи Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 22.12.2021 переможцем визначене TOB «ФДС БУД» (код ЄДРПОУ 43459201), оприлюднене повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

За результатами цих торгів 23.12.2021 позивач (замовник) та відповідач (виконавець) уклали договір № 373 (далі Договір), в п. 1.1 якого погодили, що виконавець приймає на себе зобов`язання із своїх матеріалів, своїми силами та засобами виконати роботи: «Капітальний ремонт (технічне переоснащення) внутрішньої системи опалення (встановлення котла(ів) на альтернативному виді палива в Снов`янському закладі загальної середньої освіти І-ІІ ступенів Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за адресою: с. Снов`янка, вул. Лісова 1-В (код ДК 021:2015:45453000-7 - Капітальний ремонт і реставрація)», а замовник - прийняти та оплатити їх.

Згідно з п. 2.1. Договору загальна вартість робіт за цим Договором складає 1 397 992,27 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 2.2. Договору джерело фінансування - субвенція з Державного бюджету місцевим бюджетам на соціально-економічний розвиток окремих територій.

Згідно з п. 2.3. Договору оплата здійснюється на підставі актів виконаних робіт у національній валюті шляхом перерахування в безготівковій формі грошових коштів замовником на поточний рахунок виконавця, вказаний в цьому Договорі, протягом 10 робочих днів.

Виходячи з умов п. 1.3. роботи за цим Договором мають бути виконані в термін до 31.12.2021.

Відповідно до п. 3.1.1. виконавець зобов`язаний виконати роботу, обумовлену Договором, своїми засобами, зі своїх матеріалів, якісно та в установлений строк.

За порушення умов цього Договору сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України та цим Договором (п. 6.1.).

Згідно з п. 6.2. Договору, якщо виконавець своєчасно не розпочав роботу або виконує роботу настільки повільно, що закінчення її в строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися в односторонньому порядку від Договору та вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 6.3. Договору в разі порушення з вини виконавця кінцевого строку завершення виконання робіт, який передбачений п. 1.2. цього Договору, виконавець сплачує замовнику за ч. 2 ст. 231 ГК України пеню в розмірі 0,1 % від загальної вартості робіт (ціни Договору) за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % (сім відсотків) від загальної вартості робіт (ціни Договору).

Застосування штрафних санкцій до сторони, яка порушила зобов`язання, не звільняє її від виконання таких зобов`язань, крім випадків, коли замовник відмовляється від прийняття виконання зобов`язань згідно з умовами Договору (п. 6.6. Договору).

Збитки, завдані замовнику неналежним виконанням/невиконанням виконавцем зобов`язань підлягають відшкодуванню в повній сумі встановлених Договором штрафних санкцій (п. 6.7. Договору).

У додатках № 1 та № 2 до Договору сторони погодили календарний графік виконання робіт та план фінансування виконаних робіт, за якими протягом грудня 2021 року відповідач зобов`язався здійснити монтаж транспортабельної модульної котельні та придбання устаткування.

31.12.2021 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою продовжений строк виконання робіт до 31.03.2022. Також сторони погодили календарний графік виконання робіт та план фінансування виконаних робіт за якими протягом грудня 2021 - березня 2022 років зобов`язався здійснити загальнобудівельні роботи вартістю 296 695,90 грн. (грудень 2021 - березень 2022 років), сантехнічні роботи - 855 045,28 грн. (грудень 2021 року - лютий 2022 року), вентиляцію - 204 461,80 грн. (січень 2022 року), електромонтажні роботи - 41 789,29 грн. (лютий 2022 року).

01.04.2022 сторонами укладено додаткову угоду № 2 до Договору, якою продовжений строк виконання робіт до 31.12.2022. Також сторони погодили календарний графік виконання робіт, за яким протягом грудня 2021 - серпня 2022 років зобов`язався здійснити загальнобудівельні роботи вартістю 296 695,90 грн. (грудень 2021 - серпень 2022 років), сантехнічні роботи - 855 045,28 грн. (грудень 2021 року - липень 2022 року), вентиляцію - 204 461,80 грн. (квітень 2022 року), електромонтажні роботи - 41 789,29 грн. (травень 2022 року).

05.12.2022 сторонами укладено додаткову угоду № 3 до Договору, якою сторони припинили строк дії Договору, зазначивши, що дійшли згоди розірвати Договір відповідно до ст.ст. 651, 653, 654 ЦК України за взаємною згодою сторін, у зв`язку з неможливістю виконання виконавцем його умов. Сторони підтвердили, що станом на день укладення цієї Додаткової угоди виконавець виконав, а замовник прийняв та оплатив роботи на загальну суму 434 372 ,73 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом заступник керівника Чернігівської окружної прокуратури просить:

- визнати недійсними додаткові угоди № 1 від 31.12.2021 та № 2 від 01.04.2022 до Договору;

- стягнути з відповідача пеню в сумі 253 036,55 грн. та штраф в сумі 97 859,46 грн. нарахованих за порушення відповідачем строків виконання робіт за Договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор послався на те, що:

- спірні додаткові угоди є недійсними, оскільки укладені з порушенням вимог законодавства у сфері публічних закупівель, а саме п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки зміна строку виконання робіт відбулась без документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження;

- оскільки оскаржуваними додатковими угодами було змінено строк виконання робіт, визнання їх недійсними буде свідчить про те, що роботи за Договором мали бути виконані у строк до 31.12.2021, а відтак, враховуючи, що такі роботи відповідачем у визначений строк виконані не були, позивач має право на стягнення штрафних санкцій у заявленому до стягнення розмірі.

Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Щодо наявності у заступника керівника Чернігівської окружної прокуратури законних повноважень звертатися з цим позовом до суду в інтересах держави та визначення позивачем саме Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до приписів ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»:

- представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1);

- прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч. 3).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Матеріали справи свідчать, що в обґрунтування підстав для звернення з цим позовом, прокурор посилається на те, що позивачем, як органом уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, не вжито належних заходів щодо усунення порушень в межах своїх повноважень, в тому числі шляхом звернення до суду, в той час як укладення спірних угод призвело до неефективного, неекономного використання коштів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі бюджету, фінансів і цін, зокрема, віднесене фінансування видатків з місцевого бюджету в установленому законом порядку (п. 4 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування»).

Матеріальною основою місцевого самоврядування є рухоме та нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є в комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Згідно з ч. 5 ст. 22 БК України, головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет).

Правовідносини, пов`язані з використанням бюджетних коштів, у тому числі і місцевих бюджетів, становлять суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) угод, на підставі яких ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 БК України, має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів, де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Статтею 1 БК України встановлено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 БК України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Джерелом фінансування робіт за Договором є бюджетні кошти.

Відповідно до ст. 22 БК України позивач є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, що уповноважений на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язаний ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Киселівська сільська рада як орган місцевого самоврядування, є розпорядником бюджетних коштів у розумінні ст. 22 БК України, що уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, водночас, зобов`язана ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в бюджетній сфері.

За таких обставин колегія суддів вважає, що прокурор правильно визначив позивача у цій справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно.

«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 у справі № 910/119/19.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст.129 Конституції України).

За приписами ст. 53 ГПК України:

- у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч. 3);

- прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4).

Таким чином, прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

За висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прийнятої у зв`язку з необхідністю вирішення виключної правової проблеми, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо підстав здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором:

- прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу;

- бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк;

- звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення;

- невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо;

- Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи;

- однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності;

- таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Прокурор попередньо звертався до Киселівської сільської ради листом від 22.05.2023 № 55-75-5138вих-23 про надання інформації щодо укладання договору № 373 від 23.12.2021 та додаткових угод до нього.

Киселівська сільська рада, на звернення прокурора, листом № 02-18/684 від 25.05.2023 повідомила, що 05.12.2022 між позивачем та відповідачем укладена Додаткова угода про розірвання Договору, за взаємною згодою, в зв`язку з неможливістю виконання відповідачем умов Договору.

Киселівською сільською радою підтверджене нездійснення жодних заходів, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом.

У постановах Верховного Суду від 23.03.2021 у справі №917/665/20, 07.04.2021 у справі №913/124/20, 09.06.2021 у справі №916/1674/18 (у цих справах суди встановили, що проміжок часу між повідомленням органу, здійсненого прокурором в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», та зверненням до суду з позовом є незначним) зроблено наступні висновки:

- суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, чи існував факт незвернення вказаного органу до суду при наявності для цього підстав;

- така обізнаність має бути підтверджена достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені;

- суди попередніх інстанцій при наданні висновків про недотримання прокурором розумного строку зосередилися на часовому проміжку, який минув між повідомленням, яке прокурор надіслав органу, та поданням позову у справі, проте не приділили достатньої уваги тому, що такий проміжок не завжди є вирішальним у питаннях дотримання прокурором приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; такий підхід є занадто формалізованим , критерій «розумності» строку має визначатися з урахуванням великого кола чинників і не може бути оцінений виключно темпорально.

Виходячи з висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, прокурору для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі компетентного органу достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Враховуючи вищезазначене та зважаючи на те, що позивач самостійно не звернувся до суду з вказаним позовом, колегія суддів вважає, що у цій справі прокурором належним чином обґрунтовано підстави щодо представництва.

Щодо спору сторін по суті колегія суддів зазначає про таке.

Позовні вимоги в частині визнання недійсними додаткових угод № 1 від 31.12.2021 та № 2 від 01.04.2022 до Договору до Договору ґрунтуються на порушенні сторонами вимог . 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (далі Закон).

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

За змістом ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Згідно з ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 180 ГК України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами в передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, оскільки факт укладення договору за загальним правилом пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливим є визначення, які умови належать до числа істотних.

Істотними слід вважати умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

Так, істотною умовою договору в усіх без винятку випадках є умова про предмет договору.

Істотними умовами також є умови, що прямо визначені в якості істотних нормами чинного законодавства, або хоча й не визначені прямо, однак є необхідними для договорів певного виду.

Крім того, істотними умовами є будь-які інші умови, відносно яких має бути досягнута згода на вимогу будь-якої сторони, тобто такі умови, за відсутності яких сторона, яка на них наполягає, не бажає укладати відповідний договір.

Частиною 3 ст. 180 ГК України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Вказана норма визначає, що предмет, ціна та строк дії договору є істотними умовами, які сторони повинні погодити при укладенні договору. Тобто це правило є загальним у всіх без винятків випадках.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

За ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання в розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 849 ЦК України замовник має право в будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її в строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

За ч. 2 ст. 852 ЦК України за наявності в роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Умова щодо строку виконання робіт, обумовлених Договором, включена замовником до тендерної документації під час проведення спрощеної / допорогової закупівлі UA-2021-12-10-010209-c.

Отже, умова щодо строку виконання робіт є істотною умовою Договору.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад викладені в Законі, метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища в сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції в цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону договір про закупівлю - господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі / спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.

Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Так, ст. 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов`язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження, в тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Отже, положення ст. 41 Закону передбачають можливість внесення змін до договору про закупівлю (зміна істотних умов) щодо продовження строку виконання зобов`язань у разі виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (постанови Верховного Суду від 05.09.2018 у справі № 910/21806/17, від 06.06.2023 у справі № 910/21100/21), що свідчить про те, що сторони могли змінити таку істотну умову, як строк виконання зобов`язань (строк виконання робіт), шляхом продовження такого строку, однак виключно лише за наявності виникнення документально підтверджених об`єктивних обставин, що спричинили таке продовження (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 907/811/21).

У позові прокурор вказав на те, що не існувало визначених . 4 ч. 5 ст. 41 Закону підстав для внесення Додатковими угодами № 1 та № 2 змін до Договору про продовження строку виконання зобов`язань з виконання робіт, а тому оспорюваний правочин укладений всупереч вказаній нормі та підлягає визнанню недійсним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач наведених доводів прокурора не спростував, будь-яких доказів на підтвердження існування об`єктивних обставин, що унеможливили виконання робіт, обумовлених Договором, у погоджений сторонами строк (по 31.12.2021), до суду не надав, так само позивач не надав будь-яких пояснень щодо підстав пролонгування сторонами термінів виконання робіт за Договором до 31.03.2022.

Слід окремо зауважити на наступному.

Відповідач прийнявши участь у тендері, за результатами якого став переможцем та уклав Договір, взяв на себе зобов`язання з виконання робіт, обумовлених Договором та додатками №№ 1 та 2 до нього, а саме здійснити монтаж транспортабельної модульної котельні та придбання устаткування на загальну суму 1 397 992,27 грн, у строк по 31.12.2021.

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Отже, в разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків у результаті тих чи інших її дій та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.

Кожна сторона договору має добросовісно користуватися наданими їй правами, не допускати зловживання правом, його використання на шкоду іншим особам (ст. 13 ЦК України).

Відповідач, як юридична особа, яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, будучи виконавцем робіт, був обізнаний про ймовірні строки їх виконання, а також повинен був розумно оцінити цю обставину, з урахуванням виду своєї діяльності та можливості виконання зобов`язання в погоджені сторонами строки, а підписавши Договір, усвідомлював, що кінцевою датою виконання робіт є дата, визначена в Календарному графіку виконання робіт (додаток № 1 до Договору) та погодився з його умовами, в тому числі щодо строку виконання робіт .

При цьому, відповідач мав право відмовитись від укладення відповідного договору, однак цим правом не скористався.

Будь-який замовник робіт, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні строків їх виконання, а відповідно й у зміні відповідних умов договору.

Отже, позивач мав беззаперечне право на отримання робіт у визначені Договором строки, однак, без будь-яких заперечень підписав додаткові угоди, внаслідок чого строк виконання робіт було збільшено на 1 рік.

Така поведінка сторін призвела до повного нівелювання результатів відкритих торгів.

Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб`єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.

Відповідно до ст. 5 Закону закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища в сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції в цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору з одним строком виконання робіт та його подальше збільшення без наявності об`єктивних підстав для цього у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку виконавця, та свідчить про свідоме прийняття на себе зобов`язань, які він не в змозі виконати.

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів наявності об`єктивних обставин, що унеможливили виконання відповідачем робіт, обумовлених Договором, у погоджений сторонами строк по 31.12.2021, що узгоджувалось з умовами тендерної документації замовника на момент проведення спрощеної закупівлі.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що факт початку дії воєнного стану в Україні з 24.02.2022 є загальновідомим, як і той факт, що бойові дії на території Чернігівщини почалися 24.02.2022, а вся область офіційно була деокупована лише 03.04.2022, а відтак визнання Додаткової угоди № 2 від 01.04.2022 недійсної з підстав порушення вимог п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону, є безпідставним та зауважує йому на тому, що за умовами Договору він прийняв на себе зобов`язання виконати роботи у строк до 31.12.2021, тобто ще до початку дії воєнного стану в Україні.

Враховуючи обставини, які викладені вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними додаткових угод № 1 від 31.12.2021 та № 2 від 01.04.2022 до Договору. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення таких позовних вимог залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 253 036,55 грн. та штрафу в сумі 97 859,46 грн., нарахованих за порушення відповідачем строків виконання робіт за Договором, колегія суддів зазначає про таке.

Положення ст. 216 ЦК України визначають, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За приписами ч. 1 ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1).

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина 2).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Недійсність додаткових угод № 1 від 31.12.2021 та № 2 від 01.04.2022 до Договору означає, що термін відповідач мав виконати роботи у термін визначений у Договорі, тобто до 31.12.2021.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до п. 6.3. Договору в разі порушення з вини виконавця кінцевого строку завершення виконання робіт, який передбачений п. 1.2. цього Договору, виконавець сплачує замовнику за ч. 2 ст. 231 ГК України пеню в розмірі 0,1 % від загальної вартості робіт (ціни Договору) за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7 % (сім відсотків) від загальної вартості робіт (ціни Договору).

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт невиконання робіт у визначені Договором строки (до 31.12.2021), яке тривало більше 30 днів, позивач відповідно до положень Договору має право нарахувати пеню та штраф та звернутися за їх стягненням до суду.

При цьому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо обґрунтованості здійснених прокурором розрахунків пені та штрафу.

Щодо посилань відповідача на те, що несвоєчасне виконання ним обов`язків за Договором було наслідком обставин непереборної сили (форс-мажору) військової агресії Російської Федерації проти України, колегія суддів зазначає про таке.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені ст. 617 ЦК України згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У Договорі сторонами погоджено, що:

- якщо унаслідок дії форс-мажорних обставин (техногенного / природного / соціально-політичного / військового характеру, обставин юридичного форс-мажору (дія / рішення органів державної влади, органів / установ, що містять заборону, або обмеження з питань, які мають пряме безпосереднє) відношення до виконання цього Договору)), унеможливлює виконання будь-якою стороною зобов`язань за цим Договором, така сторона повинна повідомити у письмовій формі про це іншу сторону в 5-денний термін з моменту їх виникнення, якщо тільки саме ці обставини не заважають наданню такого повідомлення (п. 7.1);

- неповідомлення або несвоєчасне повідомлення однієї із сторін про неможливість виконання прийнятих за цим Договором зобов`язань, позбавляє сторону права посилатися на будь-яку вищевказану обставину, як на підставу, що звільняє від відповідальності за невиконання зобов`язань (п. 7.2);

- доказом дії форс-мажорних обставин є документи (оригінали), які видаються Торгово- промисловою палатою України / іншою Торгово-промисловою палатою / або іншим компетентним органом установою (п. 7.3).

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

Також колегія суддів зазначає про наступне.

За умовами, погодженими сторонами у Договорі, настання форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено відповідно до законодавства України.

Відповідно до абз. 3 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» ТПП та уповноважені нею регіональні ТПП засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

У ст. 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП від 18.12.2014 №44(5) (далі - Регламент), вказано, що сертифікат (в певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ встановленої ТПП форми, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП або регіональною ТПП згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Відповідно до ст.6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за особистим зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та / чи іншим зобов`язанням / обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Торгово-промисловою Палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист № 2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Слід зазначити про те, що лист ТПП № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

В свою чергу відповідачем не було надано сертифікату про форс-мажорні обставини, який би встановлював наявність форс-мажорних обставин саме за Договором.

Верховний Суд в постанові від 25.01.2022. № 904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті виконаних робіт, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

До того ж, строк виконання відповідачем зобов`язання з виконання робіт сплив майже за 2 місяця до початку обставин непереборної сили, на які посилається відповідач.

Щодо наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Зменшення (за клопотанням сторони) заявлених штрафних санкцій , які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.

В суді першої інстанції відповідач не зазначав про наявність підстав для зменшення розміру штрафної санкції.

У апеляційній скарзі апелянт у обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру пені та штрафу, окрім наявності форс-мажорних обставин, правова оцінка наявності яких колегією суддів вже надана вище, послався на те, що слід врахувати інтереси обох сторін, майновий стан відповідача та відсутність доказів негативних наслідків у позивача від несвоєчасної виконання зобов`язання, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, а також те, що порушення зобов`язання у даній справі не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Колегія суддів зазначає про те, що наведені відповідачем підстави не можуть бути визнані такими, які свідчать про наявність виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій.

Отже, колегія суддів вважає, що підстави для зменшення розміру пені та штрафу відсутні.

Щодо посилань відповідача на пропуск прокурором строків позовної давності для звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені та штрафу, слід зазначити про таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У ч. 1 ст. 258 ЦК України вказано, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідач зазначає, що прокурором було пропущено строк позовної давності щодо вимоги про стягнення штрафу та пені, оскільки позивачем заявлено до стягнення пеню, нараховану за період з 01.01.2022 по 30.06.2022, а також штраф право на нарахування якого виникло 31.01.2022, строк позовної давності щодо яких спливає у період з 01.01.2023 по 30.06.2023, проте з цим позовом прокурор звернувся до суду 23.06.2023, а відтак пропустив строк спеціальної позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу, а також пені, нарахованої за період до 22.06.2022.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, за змістом положень п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, серед іншого, статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

В свою чергу, положеннями п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України - у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже, прокурором не було пропущено строк спеціальний позовної давності для звернення з даним позовом до суду, оскільки постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із відповідними змінами і доповненнями) № 211 від 11.03.2020 з 12.03.2020 на усій території України встановлено карантин, строк дії якого неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України, а у період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності зупинився на строк дії такого стану, а відтак, враховуючи, що право вимоги сплатити пеню та штраф виникло у позивача під час дії запровадженого в Україні карантину, дія якого припинилась лише 30.06.2023, а після введення воєнного стану в Україні (з 24.02.2022) перебіг строків позовної давності зупинено, то станом на дату подання позову строк позовної давності за даною вимогою не був пропущений прокурором.

Колегія суддів зауважує апелянту на тому, що строк позовної давності не є процесуальним строком, який встановлюється та регулюється положеннями відповідних процесуальних кодексів, а його дію продовжено/зупинено в силу норм закону (п.п. 12, 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України), застосування яких не поставлено в залежність від будь-яких інших обставин окрім дії карантину або дії воєнного стану.

За таких обставин суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги про стягнення пені в сумі 253 036,55 грн. та штрафу в сумі 97 859,46 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/863/23, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Враховуючи вимоги та доводи апеляційної скарги, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД» задоволенню не підлягає.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 267-271, 273, 275, 276, 281-285, 287 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФДС БУД» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/863/23 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 05.06.2024 у справі № 927/863/23 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Повернути до Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/863/23.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст судового рішення складено 24.09.2024.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

С.А. Гончаров