Рішення

від 11.09.2024 по справі 903/601/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 вересня 2024 року Справа № 903/601/24

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П.,

за участю представників:

від позивача: н/з,

від відповідача: Мельничук С.М. діє в порядку самопредставництва,

в судовому засіданні взяв участь прокурор відділу Волинської обласної прокуратури Гудков М.В. (службове посвідчення №071757 від 01.03.2023),

розглянувши справу

за позовом заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Супернова, м. Луцьк

про стягнення 1722717,25 грн.,

в с т а н о в и в:

24.06.2024 через систему Електронний суд до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява №53-5691вих-24 від 24.06.2024 заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради, в якій заступник керівника Луцької окружної прокуратури просить стягнути з Обслуговуючого кооперативу Житлово-будівельний кооператив Супернова безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в сумі 1722717,25 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем як замовником будівництва вимог п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (надалі - Закон № 132-ІХ), невиконанням ним свого обов`язку щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури міста у зв`язку з будівництвом житлового будинку (першої черги) в період з 2019 року по 2022 рік, тому кошти у заявленій сумі є безпідставно збереженими та підлягають стягненню на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України).

Ухвалою суду від 01.07.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 17.07.2024;встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України до 15.07 .2024.

12.07.2024 через систему Електронний суд від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від, в якому відповідач просить:

- відмовити у задоволенні позову;

- залучити до участі у справі третіми особами на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, пайовиків будинку №6, які зазначені в довідці №16 від 03.07.2024;

- залучити до участі у справі третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунальне підприємство Луцькводоканал.

15.07.2024 через систему Електронний суд від заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області надійшла відповідь на відзив №53-6394вих-24 від 15.07.2024.

15.07.2024 через систему Електронний суд від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

16.07.2024 через систему Електронний суд від заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області надійшли пояснення у справі з урахуванням заперечень представника відповідача №53-6434вих24 від 16.07.2024.

16.07.2024 через систему Електронний суд від позивача надійшла заява, в якій позивач просив справу розглядати без участі представника позивача; позовну заяву підтримує та просить задовольнити повністю; проти закриття підготовчого провадження не заперечує.

16.07.2024 через систему Електронний суд від відповідача надійшли заперечення на клопотання, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні заяви про розгляд справи без участі представника позивача; визнати обов`язковою участь позивача.

17.07.2024 в судове засідання представник позивача не з`явився.

Відповідач в судове засідання 17.07.2024 повноважного представника не направив.

Ухвалою суду від 06.07.2024 було відкладено підготовче засідання на 31.07.2024; відкладено розгляд клопотань відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору; постановлено прокурору та позивачу до 29.07.2024 подати письмові пояснення на клопотання відповідача про залучення третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунальне підприємство Луцькводоканал; запропоновано позивачу до 29.07.2024 подати відповідь на відзив відповідача; визнано явку представника позивача Луцької міської ради в судове засідання 31.07.2024 обов`язковою.

23.07.2024 через систему Електронний суд від заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області надійшли пояснення у справі на виконання ухвали суду від 17.07.2024, в яких заступник керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області просить відмовити у задоволенні клопотань відповідача про залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору.

25.07.2024 через систему Електронний суд від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив прокурора.

26.07.2024 через систему Електронний суд від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач просить позовні вимоги задовольнити повністю ; у задоволенні клопотання про залучення третіх осіб відмовити.

30.07.2024 через систему Електронний суд від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача.

31.07.2024 через систему Електронний суд від позивача надійшли пояснення на заперечення на відзив відповідача.

31.07.2024 в судовому засіданні представник відповідача підтримав клопотання та просив залучити до участі у справі третіми особами на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, пайовиків будинку №6, які зазначені в довідці №16 від 03.07.2024; залучити до участі у справі третьою особою на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунальне підприємство Луцькводоканал.

31.07.2024 у судовому засіданні прокурор та представник позивача заперечили проти задоволення клопотань відповідача.

Ухвалою суду від 31.07.2024 клопотання відповідача про залучення до участі у справі третіми особами на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, пайовиків будинку №6, які зазначені в довідці №16 від 03.07.2024; КП «Луцькводоканал» залишено судом без задоволення

31.07.2024 представник відповідача заявив клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у КП «Луцькводоканал» пояснення щодо виконання кільцювання водопроводу на вул. Потебні з водопроводом на вул. Львівській та його вартість з метою підтвердження прийняття містом водопроводу, який було побудовано відповідно до п.8 Технічних умов №150 від 30.12.2015.

31.07.2024 в судовому засіданні прокурор та позивач заперечили проти задоволення клопотання представника відповідача про витребування доказів та зазначили, що суд може витребувати докази, а не пояснення.

У судовому засіданні 31.07.2024 суд відмовив у задоволенні клопотання з мотивів, наведених в ухвалі від 31.07.2024.

Також в судовому засіданні 31.07.2024 представник відповідача заявив клопотання про відкладення підготовчого судового засідання для подачі додаткових доказів вартості будівництва кільцювання водопроводу на вул. Потебні з водопроводом на вул. Львівській, у задоволення якого судом відмовлено з підстав, наведених в ухвалі від 31.07.2024.

Ухвалою суду від 31.07.2024 було закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 28.08.2024.

У судовому засіданні з 28.08.2024 до 04.09.2024, з 04.09.2024 до 11.09.2024 оголошувались перерви.

У судовому засіданні 11.09.2024 представник відповідача просив приєднати додаткові пояснення від 09.09.2024 та врахувати їх під час розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст.210 ГПК України учасники справи можуть давати свої пояснення з приводу письмових, речових та електронних доказів або протоколів їх огляду, ставити питання експертам. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої було викликано експерта.

Оскільки станом на 11.09.2024 суд знаходився на стадії дослідження доказів, то на підставі ч. 4 ст. 210 ГПК України суд задовольнив клопотання представника відповідача та приєднав додаткові пояснення від 09.09.2024, як пояснення щодо доказів, оформлене письмово.

11.09.2023 справу розглянуто за відсутності представника позивача з огляду на те, що представника позивача про оголошення перерви було повідомлено у судовому засіданні 04.09.2024, а у заяві від 10.09.2024 представник позивача просив розглядати справу за його відсутності у зв`язку із зайнятістю в іншій справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, який був присутній у судових засіданнях 28.08.2024, 04.09.2024, представника відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI (надалі - Закон № 3038-VI).

За статтею 1 Закону № 3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Частиною першою статті 2 цього Закону передбачено, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2019 у справі №911/594/18 вказала, що при визначенні поняття забудова території, як об`єкта сплати пайового внеску на розвиток інфраструктури слід керуватися саме Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

02.07.2019 позивачу було видано дозвіл № ІУ113191831301 на виконання будівельних робіт по об`єкту «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку (позиція №7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку».

Згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 20.12.2022, складеного та затвердженого Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Супернова», у період із липня 2019 року по грудень 2022 року відповідач на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 02.07.2019 № ІУ113191831301 здійснював будівництво об`єкта - «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (позиція №7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку», черга № 1.

Код об`єкта відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018 2000: 1122.1 - «Будинки багатоквартирні масової забудови».

Відповідно до ч.5 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

29.12.2022 Державна інспекція архітектури та містобудування України видала відповідачу сертифікат № ІУ 123221221724, яким засвідчила відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.

На підтвердження факту періоду будівництва прокурор до позовної заяви приєднав електронні копії відеозаписів про хід будівництва, які були оглянуті у судовому засіданні.

Як вбачається із п. 12 акта готовності об`єкта до експлуатації (дата створення: 20.12.2022), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-ІХ).

Ці відомості є також у відкритому доступі в мережі Інтернет - «Портал Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва» (вебсайт « e-construction.gov.ua»).

Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між позивачем та відповідачем не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету ОК ЖБК «Супернова», в тому числі на виконання вимог Закону №132-ІХ, не сплачувалися, як підставу для звільнення від сплати пайової участі відповідач вказав норми пункту 13 розділу І Закону №132-ІХ.

Розмір пайової участі -1 722 717,25 грн., заявлену до стягнення з відповідача, прокурор, посилаючись на абзац 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, визначив виходячи з розрахунку:

- 4597,1 кв.м. х 18737 грн. = 86 135 862,7 грн; 86 135 862,7 грн х 2% = 1 722 717,25 грн. , де

- 4597,1 кв.м. загальна площа квартир, визначена згідно із сертифікатом від 29.12.2022 № ІУ 123221221724;

- 18737 грн. - вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Волинської області, яка затверджена наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 № 214 «Про затвердження показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розрахованої станом на 01 жовтня 2022 року)».

Показник опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України взято станом на дату прийняття об`єкта в експлуатацію -29.12.2022.

Предметом позовних вимог у справі №903/601/24 є вимога про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів пайової участі замовника у розвитку населеного пункту.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (частина 2). За змістом зазначеної статті Закону пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеною у постановах від 08.10.2019 у справі № 911/594/18 і від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, був обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

За змістом зазначених норм закону відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми таке зобов`язання повинне бути виконане до прийнятті новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Однак, на момент прийняття спірного об`єкта в експлуатацію (першої черги 29.12.2022) статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" було виключено на підставі Закону №132-ІХ (з 01.01.2020).

Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", згідно з яким протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (надалі - пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання (частина 1).

Отже, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року (ч. 1 п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ).

Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку про те, що законодавець під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: (1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; (2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом у постановах від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21.

Отже, з наведеного вбачається, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX, виключивши статтю 40 із Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI, не скасував самого інституту пайового внеску, а лише змінив порядок його сплати з 01.01.2020 на період 2020 року, адже саме за замовниками будівництва законодавчо закріплено обов`язок звернутись до органу місцевого самоврядування з питання сплати внеску пайової участі, встановлено строки такого звернення та визначено відповідну процедуру.

Враховуючи наведене, відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва першої черги у строк до 10.01.2020.

Проте, відповідач у січні 2020 року не звертався до Луцької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва першої черги.

Правові висновки щодо ефективного способу захисту порушеного права у правовідносинах з оплати пайової участі наведені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19.

Відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва першої черги на виконання вимог абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Невиконання відповідачем - Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Супернова законодавчо закріпленого обов`язку сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом першої черги об`єкта до введення об`єкта в експлуатацію послужила підставою для звернення прокурора з позовом до суду про стягнення цих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України й самостійного визначення ним розміру пайової участі.

У постанові від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що, визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок щодо обов`язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17).

Господарський суд з огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України має з`ясувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.

Пунктом 3 частини третьої статті 162 ГПК України визначено, що позовна заява повинна містити обгрунтований розрахунок сум, що стягуються.

Обґрунтований розрахунок позовних вимог це такий розрахунок, що містить обчислення, порядок нарахування сум (множення, додавання, нарахування процентів та інше) та підстави такого нарахування, передбачені законом або умовами угоди, відображення проведених оплат, тощо.

З тексту позовної заяви вбачається, що розрахунок пайової участі відповідача у зв`язку з будівництвом першої черги об`єкта здійснений прокурором у 2024 році, посилаючись на абзац 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, з урахуванням величини загальної площі квартир об`єкта будівництва першої черги, яка визначена згідно із сертифікатом від 29.12.2022 № ІУ 123221221724, та показника опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області станом на 2022 рік, визначеного згідно з наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 № 214, виходячи з розрахунку: 4597,1 кв.м. х 18737 грн. = 86 135 862,7 грн.; 86 135 862,7 грн. х 2% = 1 722 717,25 грн.

У листі-відповіді Луцької міської ради №1.1-9/2206/2024 від 17.05.2024 на адресу окружної прокуратури, який прокурор додав до позовної заяви, розмір пайової участі обчислений органом місцевого самоврядування виходячи з вартості будівництва житла 11390 грн./кв.м., тобто, згідно з поясненнями представника позивача у судовому засіданні, станом на час отримання дозволу на виконання будівельних робіт, а в розрахунку суми позову, поданому прокурором до суду, використана вартість 1 кв. м. з площі квартир будинку, зазначена станом на дату прийняття об`єкта в експлуатацію у розмірі 18737 грн.

Приписи пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX передбачають обов`язок сплачувати пайовий внесок протягом 2020 року та містять норми щодо його розміру.

Разом з цим, відповідно до підпункту 5 пункту "а" статті 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", серед власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів міських рад передбачає залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об`єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до частини першої статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

У постанові від 14 грудня 2021 року у справі №910/19088/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що норми Порядку, який є дійсним та чинним і в силу наведених положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 144 Конституції України розповсюджується на всю територію міста Києва та підлягає обов`язковому виконанню замовниками будівництва/реконструкції об`єктів, розташованих на його території, тобто є муніципальним нормативно-правовим актом, який має обов`язкову юридичну силу на відповідній території.

Проте, доказів на підтвердження прийняття такого Порядку, який би регулював порядок залучення, містив розрахунок розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Луцька, методику такого розрахунку ні прокурором, ні позивачем суду не подано.

Використання у розрахунку показника опосередкованої вартості спорудження житла станом на момент введення об`єкта в експлуатацію, тобто за 2022 рік, до розрахунку, виконаного у 2024 році, прокурором не обгрунтовано.

Законом № 132-ІХ, на підставі якого виконано розрахунок, не врегульовано, за який період нараховується плата і за який період застосовується показник опосередкованої вартості спорудження житла.

Абзацом другим пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-ІХ передбачений обов`язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів. На це вказує і Міністерство розвитку громад та територій України, яке є центральним органом виконавчої влади у сфері будівництва та містобудування, у листі №1/15.2/515-21 від 12.02.2021.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи норми законодавства, які регулюють правові та організаційні основи містобудівної діяльності, з огляду на встановлені судом фактичні обставини, заявлена прокурором вимога про стягнення з відповідача 1722717,25 грн. пайової участі у створенні соціальної та інженерної-транспортної інфраструктури міста Луцька не підлягає до задоволення.

У позовній заяві прокурор посилається на судову практику у подібних справах, й, зокрема, на постанови Верховного Суду.

Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Справа №910/9548/21, на яку посилається прокурор, не є подібною справі №903/601/24, оскільки будівництво об`єкту у справі №910/9548/21було закінчено у червні 2020 року, тобто у передбачений перехідною нормою період, а тому суд дійшов висновку про те, що якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені або будівництво яких розпочате у 2020 році абзацом другим пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Посилання на правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 є безпідставними, оскільки у цих справах підставою стягнення було невиконання замовником будівництва своїх зобов`язань про сплату пайової участі на підставі ст.40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», правовідносини у справі №643/21744/19 існували до прийняття Закону №132-ІХ. Також у цих справах був інший предмет спору визнати укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста.

Предметом спору в адміністративній справі №140/5484/21 було визнання протиправним та скасування рішення, викладеного у формі повідомлення про повернення на доопрацювання декларації про готовність об`єкта до експлуатації, а тому справи №140/5484/21 і №903/601/24 не є подібними, а висновки суду у вказаній справі не можуть бути застосовані під час розгляду господарської справи про стягнення коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункиту

Аналіз правовідносин між сторонами у справі № 914/2145/23 дозволяє дійти висновку про те, що відповідач здійснював будівництво у кілька черг в період з 2019 року по 2021 рік. Розрахунок розміру пайового внеску виконано прокурором наступним чином:

- по першій черзі, будівництво якої було розпочато 26.09.2019 - на підставі п. 2 ч. 6 ст. 40 Закону № 3038-VІ (4% загальної кошторисної вартості будівництва), оскільки будівництво розпочато у 2019 році, однак договір пайової участі укладено не було;

- по другій черзі, будівництво якої було розпочато 10.08.2020 - на підставі п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ (2 % опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області станом на 01.10.2020), оскільки будівництво розпочато у 2020 році.

Позовну заяву у справі № 914/2145/23 було подано прокурором у липні 2023 року, а розрахунок пайової участі по другій черзі будівництва виконано, використовуючи показник опосередкованої вартості спорудження житла на час початку її будівництва.

У постанові від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що такий розрахунок визнаний судом першої інстанції обґрунтованим та арифметично правильним, з чим погоджується й суд касаційної інстанції, оскільки він відповідає приписам абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Таким чином, висновки, наведені у постанові Верхового Суду від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 не підтверджують доводів прокурора щодо правомірності розрахунку пайової участі у справі № 903/601/24, який виконаний з використанням опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області станом на 2022 рік, тобто на час завершення будівництва першої черги будинку.

Щодо права прокурора на звернення з позовом до суду.

Як встановлено судом та не заперечено сторонами, Луцькою міською радою, за наявності підстав не було вжито заходів захисту інтересів держави з метою надходження коштів до місцевого бюджету.

Відповідно до частин третьої - п`ятої статті 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Підставою для звернення з даним позовом до суду прокурором вказано на порушення норм інвестиційного законодавства, що, на думку прокуратури, суттєво порушує інтереси територіальної громади, а тому є підставою для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави.

До моменту звернення прокурора з позовом, а також після його подання, позивач не звертався до суду з позовом з аналогічним предметом.

Таким чином, дії позивача свідчать про пасивність його поведінки, оскільки знаючи про порушення інтересів держави та маючи відповідні повноваження для їх захисту, не звертався до суду.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи № 806/1000/17).

У справі, що розглядається, прокурор належним чином обґрунтував наявність інтересів держави, посилаючись на те, що кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов`язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Позивач самостійно не звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача безпідставно збережених грошових коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, що призводить до неотримання прибутку територіальною громадою.

За таких обставин, прокурор обгрунтовано звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Луцької міської ради та належним чином обґрунтував порушення інтересів держави, необхідність їх захисту та неналежного здійснення захисту позивачем.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову на підставі ст. 129 ГПК України витрати, пов`язані з оплатою судового збору, слід покласти на прокурора.

Керуючись ст. 129, ст. ст. 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду впродовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено і підписано 23.09.2024.

Суддя І. О. Якушева