Постанова

від 10.12.2024 по справі 903/601/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року Справа №903/601/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2024 (суддя Якушева І.О., повний текст рішення складено 23.09.2024)

за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Луцької міської ради

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова"

про стягнення 1722717,25 грн

за участю:

прокурора - Манжаюка Д.Л.,

представника позивача - не з`явився,

представника відповідача - Мельничука С.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Волинської області від 11.09.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, аналізуючи чинне законодавство станом на момент виникнення спірних правовідносин, а також враховуючи правові висновки Верховного Суду щодо сплати пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту, вказав, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, яким було виключено ст.40 із Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", не скасував самого інституту пайового внеску, а лише змінив порядок його сплати з 01.01.2020 на період 2020 року, адже саме за замовниками будівництва законодавчо закріплено обов`язок звернутись до органу місцевого самоврядування з питання сплати внеску пайової участі, встановлено строки такого звернення та визначено відповідну процедуру.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначив, що відповідач був зобов`язаний у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва першої черги у строк до 10.01.2020. При цьому, суд встановив, що відповідач у січні 2020 року не звертався до Луцької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва першої черги.

Водночас, надаючи оцінку здійсненого прокуратурою розрахунку пайового внеску, суд першої інстанції дійшов висновку, що ні прокурором, ні позивачем не надано суду муніципальний нормативно-правовий акт, який має обов`язкову юридичну силу на відповідній території, та який би регулював порядок залучення, містив розрахунок розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Луцька, методику такого розрахунку. Використання у розрахунку показника опосередкованої вартості спорудження житла станом на момент введення об`єкта в експлуатацію, тобто за 2022 рік, до розрахунку, виконаного у 2024 році, прокурором не обґрунтовано.

Таким чином, враховуючи норми законодавства, які регулюють правові та організаційні основи містобудівної діяльності, з огляду на встановлені судом фактичні обставини, суд дійшов висновку, що заявлена прокурором вимога про стягнення з відповідача 1722717,25 грн пайової участі у створенні соціальної та інженерної-транспортної інфраструктури міста Луцька не підлягає до задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник керівника Волинської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Апелянт, зокрема, вказує, що у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо сплати пайової участі, право Луцької міської ради на отримання цих коштів є порушеним і у неї виникає право вимагати стягнення цих коштів, обов`язок сплати яких виникає через пряму вказівку закону. У такому разі замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок позивача зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути такі кошти на підставі ст.1212 ЦК України.

Вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на те, що прокурором і позивачем не надано доказів на підтвердження прийняття Луцькою міською радою нормативно-правового акту (порядку), який би регулював порядок залучення, містив розрахунок розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Луцька, методику такого розрахунку. Прокурор в своєму позові не посилався на нормативні акти Луцької міської ради у цій сфері, оскільки керувався приписами Закону №132-IX, які містять відмінне від ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" правове регулювання спірних відносин.

Скаржник звертає увагу, що до моменту прийняття об`єкта відповідача в експлуатацію (29.12.2022), а також звернення прокурора до позивача та пред`явлення цього позову, рішення Луцької міської ради від 24.12.2019 №68/85 "Про затвердження у новій редакції Положення про порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури міста Луцька", втратило свою чинність згідно із рішенням ради від 26.10.2022 №36/43, а тому на момент прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію рішення Луцької міської ради, які стосувалися порядку пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, вже були не чинними. Водночас, Законом №132-IX визначено конкретні розмір та порядок, за яким замовник будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховує до місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайову участь), чим прокурор і керувався при поданні позову.

Крім того, щодо розрахунку пайової участі, зауважує, що у справі №914/2145/23 (постанова Верховного Суду від 15.08.2024) розрахунок пайової участі у зв`язку із будівництвом відповідачем другої черги об`єкта здійснений прокурором на підставі абз. 2 п.2 розд. ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону №132-ІХ, із врахуванням величини загальної площі квартир об`єкта будівництва другої черги (згідно з актом готовності об`єкта будівництва (друга черга) до експлуатації від 20.04.2021), а також показників опосередкованої вартості спорудження житла, які діяли на момент введення об`єкта в експлуатацію. Вважає, що суд першої інстанції повинен був врахувати наведену прокурором судову практику для забезпечення єдності судової практики, що є реалізацією принципу правової визначеності.

У відповідності до ст.263 ГПК України відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що розмір пайової участі у різні періоди (до 01.01.2020 і упродовж 2020) визначався за різними методиками, а тому прокурор мав довести у який момент і у якому розмірі виникло зобов`язання кооперативу. Законодавство не передбачає порядку зміни розміру зобов`язання з плином часу, а тому розмір зобов`язання є незмінним з січня 2020 року або іншої дати, якщо будівництво розпочалося у 2020 році, і до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Вважає, що розрахунок розміру пайової участі за показником опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області станом на 01.10.2022 році у розмірі 18737 грн за один квадратний метр є абсолютно безпідставним, а тому суд першої інстанції вказав, що використання у розрахунку показника опосередкованої вартості спорудження житла станом на момент введення об`єкта експлуатацію, тобто за 2022 рік, до розрахунку, виконаного у 2024 році, прокурором не обґрунтовано.

Також відповідач вказує на безпідставність доводів апелянта, що місцевий господарський суд власного розрахунку суми, що підлягає стягненню (з урахуванням конкретних обставин справи, які судом визнано доведеними), не здійснив, оскільки вважає, що таким чином прокурор фактично намагається перекласти обов`язок щодо доказування позовних вимог на господарський суд, що порушує засади рівності та змагальності сторін у господарському процесі.

Відповідач просив залишити рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2024 року без змін, а апеляційну скаргу заступника керівника Волинської обласної прокуратури - без задоволення.

У судове засідання, призначене на 10.12.2024 року, позивач не забезпечив явку повноважного представника, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення учасників справи про день, час та місце розгляду справи, зважаючи на строк розгляду апеляційної скарги, визначений ч.1 ст.273 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 02.07.2019 відповідачу було видано дозвіл №ІУ113191831301 на виконання будівельних робіт по об`єкту "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку (позиція №7 по детальному плану) на вул.Цегельній, 28 у м. Луцьку".

Згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 20.12.2022, у період із липня 2019 року по грудень 2022 року Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 02.07.2019 №ІУ113191831301 здійснював будівництво об`єкта - "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку" (позиція №7 по детальному плану) на вул.Цегельній, 28 у м. Луцьку", черга №1.

Відповідно до п. 12 акта готовності об`єкта до експлуатації (дата створення: 20.12.2022), пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі п. 13 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-ІХ).

29.12.2022 Державна інспекція архітектури та містобудування України видала відповідачу сертифікат №ІУ123221221724, яким засвідчила відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.

Прокурор, вказуючи на неукладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту між позивачем та відповідачем, а також несплату ОК ЖБК "Супернова" відповідних грошових коштів до місцевого бюджету, в тому числі на виконання вимог Закону №132-ІХ, що свідчить про невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом першої черги об`єкта до введення об`єкта в експлуатацію, звернувся з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Як вбачається з матеріалів справи, листами від 10.05.2024, від 28.05.2024 з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді Луцька окружна прокуратура повідомила Луцьку міську раду про існування порушень інтересів держави щодо несплати ОК ЖБК "Супернова" пайової участі за будівництво спірного об`єкта.

Листом від 17.05.2024 Луцька міська рада повідомила прокуратуру, що ОК ЖБК "Супернова" не звертався до органу місцевого самоврядування щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури, відповідно кошти до бюджету територіальної громади не надходили. Також міська рада вказала, що заходи щодо стягнення коштів пайової участі не вживались.

Із метою здійснення представництва інтересів держави у суді, Луцькою окружною прокуратурою у порядку ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено Луцьку міську раду про наявність підстав для представництва інтересів держави намір звернутися із відповідним позовом до суду.

Колегія суддів враховує, що якщо попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то у такому випадку наявні підстави для представництва, передбачені абз.1 ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру". У цьому разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом.

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 14.06.2022 у справі №927/172/21, від 28.06.2022 у справі №916/1283/20, від 13.09.2022 у справі №910/14844/21.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги отримання відповіді Луцької міської ради про невжиття заходів претензійно-позовного характеру, відсутність будь-яких посилань на вчинення дій для усунення виявлених порушень в майбутньому, що фактично свідчить про усунення міської ради від реалізації повноважень по захисту інтересів держави, що свідчить про її бездіяльність, а також зважаючи на відсутність заперечення уповноваженого органу на повідомлення про намір здійснювати представництво, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо дотримання прокурором порядку, передбаченого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивач належним чином не здійснив захист інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI, відповідно до ст.1 якого замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

У відповідності до ч.1 ст.2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Як вірно встановлено господарським судом, відповідачем 02.07.2019 отримано дозвіл на виконання будівельних робіт ІУ113190522008, 29.12.2022 - сертифікат про відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердження його готовності до експлуатації.

Статтею 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, яка діяла до 31.12.2019 року) закріплювався обов`язок замовника будівництва, що має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, взяти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту (крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті) шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

У свою чергу, органи місцевого самоврядування встановлювали порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Порядок укладення договір пайової участі за вказаною статтею Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачався у декілька етапів: замовник повинен був звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору про пайову участь, яка реєструвалась органами місцевого самоврядування. На підставі доданих замовником до заяви документів, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта, протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви визначався розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, з органом місцевого самоврядування укладався договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, істотними умовами якого були розмір пайової участі, строк (графік) її сплати, відповідальність сторін, невід`ємною частиною такого договору був розрахунок величини пайової участі (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. Замовник до прийняття об`єкта в експлуатацію повинен був сплатити в повному обсязі кошти пайової участі єдиним платежем або частинами, якщо договором було передбачено графік сплати пайової участі.

Отже, зі змісту ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачалося, якщо об`єкт будівництва не відносився до переліку об`єктів, у разі будівництва яких замовники не залучалися до пайової участі, укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковував перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, було обов`язковим через пряму вказівку закону.

Верховний Суд, вирішуючи спори щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інфраструктури населеного пункту, неодноразово зазначав, що відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання має бути виконано до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Разом з тим, 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон №132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено ст.40 Закону №3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Закону №132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідно до ст.5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Аналіз правової природи цих правовідносин дає підстави для висновку, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення ст.40 Закону "Про регулювання містобудівної діяльності" після втрати нею чинності.

Разом з тим, п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи питання пайової участі забудовника у розвитку інфраструктури населеного пункту та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила, що:

"- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону №3038-VI, яка передбачала обов`язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов`язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об`єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов`язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов`язати укласти договір або визнати договір укладеним;

- у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

- у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування."

Колегія суддів враховує, що законодавцем під час внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (шляхом виключення ст.40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (абз. 2 п. 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Отже, у даному випадку, обов`язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами п.2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX.

Апеляційний суд зауважує, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Отже, у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги пп.3, 4 абз.2 п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Наведене свідчить про те, що норми абз.1, 2 п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.

Колегією суддів встановлено, що згідно з актом готовності об`єкта до експлуатації від 20.12.2022, у період із липня 2019 по грудень 2022 ОК "ЖБК "Супернова" на підставі дозволу на виконання будівельних робіт №ІУ113191831301 від 02.07.2019, було здійснено будівництво об`єкта: "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку (позиція №7 по детальному плану) на вул. Цегельній, 28 у м. Луцьку".

29.12.2022 Державна інспекція архітектури та містобудування України видала відповідачу сертифікат №ІУ 123221221724, яким засвідчила відповідність вказаного закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтвердила його готовність до експлуатації.

Таким чином, враховуючи, що згідно дозволу на виконання будівельних робіт будівництво об`єкта розпочалося в липні місяці 2019 року, тобто до набрання чинності як Законом №132-ІХ в цілому (17.10.2019), так і до набрання чинності його окремої частини - п. 13 р. І (01.01.2020), відповідач зобов`язаний був у період з початку будівельних робіт забудови і до 01.01.2020 звернутися до Міськради із заявою про укладення договору про пайову участь, до якої додати документи, що підтверджують кошторисну вартість будівництва об`єкта та очікувати від Міськради відповідного розрахунку та примірника договору.

Натомість, апеляційним судом встановлено, що ОК "ЖБК "Супернова" як замовник будівництва до Луцької міської ради із заявою про укладення договору про пайову участь не звертався, відповідно такий договір між сторонами не укладався, та як наслідок грошові кошти до місцевого бюджету відповідачем не сплачувались, що свідчить про порушення останнім норми ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" щодо обов`язкової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту, яка на момент початку побудови об`єкта і до 01.01.2020 була чинною.

При цьому, враховуючи, що у цій справі будівництво об`єкту розпочате у липні 2019 році, абз.2 п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених пп.2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Із матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства щодо містобудівної діяльності, ОК "ЖБК "Супернова" до Луцької міської ради протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 з заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва не звернувся.

У постановах від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог пп.3 абз.2 п.2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Разом з тим, у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування (в інтересах якого у цій справі діє прокурор) з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України. Така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 у справі №916/2709/.

Окрім того, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абз.2 п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених пп.2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію. Такі висновки відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (ст.40 Закону №3038-VI) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №910/9548/21).

Отже, враховуючи викладене, відповідач зобов`язаний був у 2020 році звернутися до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва в строк до 10.01.2020 і до введення об`єкта в експлуатацію сплатити пайові внески (грудень 2022).

При цьому, доводи відповідача про те, замовник звільняється від сплати коштів пайової участі на підставі п. 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким виключено ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка регулювала сплату коштів пайової участі, не заслуговують на увагу, оскільки будівництво об`єкту розпочате у 2019 році, а тому згідно з абз.2 п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених пп.2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено обов`язок відповідача, як замовника будівництва здійснити оплату пайової участі щодо об`єкта будівництва у 2020 році до прийняття його в експлуатацію, що визначено безпосередньо п.4 ч.2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ.

Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов`язку щодо сплати пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта саме до введення об`єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відтак, замовник будівництва (відповідач) зобов`язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.

Щодо визначення розміру пайової участі колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, розрахунок розміру пайової участі у зв`язку з будівництвом об`єкта, проведено на підставі Закону №132-ІХ, сертифікату готовності об`єкта до експлуатації від 29.12.2022 №ІУ123221221724 та затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 №214 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (термін дії наказу з 17.11.2022 по 09.03.2023, тобто показники діяли на дату прийняття об`єкту в експлуатацію - 29.12.2022).

Згідно даних акта готовності об`єкта до експлуатації від 20.12.2022 та сертифіката від 29.12.2022 №ІУ123221221724, загальна площа квартир об`єкта будівництва становить 4597,1 кв.м.

Відповідно до затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 №214 показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які діяли станом на дату прийняття об`єкта в експлуатацію, вартість 1 кв.м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) на території Волинської області становить 18737,00 грн.

В абз.2 п.2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX законодавець диференціює різні методи розрахунку визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури. Одним з критеріїв диференціації є критерій розмежування нежитлових споруд та житлових будинків.

Отже, для законодавця саме фактор будівництва будинку з метою створення житла є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі, а відтак, зазначений критерій підлягає застосуванню і при визначенні вартості спорудження житла. При цьому, визначення такої вартості відбувається за допомогою застосування опосередкованого методу, тобто з врахування спорудження саме житлової площі.

Вказане відповідає положенням наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 №214, яким затверджено саме показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, при чому опосередковуючим чинником для житлових будинків є саме площа квартир.

Отже, пайова участь при зведенні об`єкта будівництва: "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку (позиція №7 по детальному плану) на вул.Цегельній, 28 у м. Луцьку (І черга)" розраховується за наступною формулою: (Ов*м2)*2%, де Ов - показник опосередкованої вартості спорудження житла у Волинській області, грн. за 1 кв. м. (відповідно до наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 17.11.2022 №214); м2 - загальна площа квартир (відповідно до даних сертифікату від 29.12.2022 №ІУ123221221724); 2 % - розмір пайової участі для житлових будинків (пп. 2 п. 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні").

Таким чином, розмір пайової участі, що мав бути сплачений відповідачем, складає 1722717,25 грн (18737,00 грн * 4597,1 кв.м.)*2%).

Враховуючи ті обставини, що відповідачем не було виконано обов`язку зі сплати органу місцевого самоврядування грошових коштів пайової участі, колегія суддів дійшла висновку, що позов прокурора підлягає задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь Луцької міської ради грошових коштів пайової участі у сумі 1722717,25 грн.

Оцінюючи доводи відповідача про безпідставність застосування показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які діяли станом на дату прийняття об`єкта в експлуатацію, апеляційний суд враховує, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України (постанова Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №915/149/23).

Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію правовідносини між сторонами щодо забудови земельної ділянки припиняються.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

Водночас, ключовим і визначальним у цьому спорі, з врахуванням підстави позовних вимог та можливості застосування ст.1212 ЦК України, є саме строк, коли забудовник порушив визначенні законом зобов`язання.

Колегія суддів зауважує, що оскільки замовник у добровільному порядку не виконав законодавчо визначений обов`язок та відповідно самостійно не перерахував кошти пайової участі до дати прийняття спірного об`єкту в експлуатацію, а відтак саме з моменту введення об`єкта будівництва в експлуатацію замовник без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.

З огляду на викладене, при розрахунку пайової участі враховуються показники опосередкованої вартості спорудження житла у відповідному регіоні, які були чинними станом на момент введення об`єкта будівництва до експлуатації, що спростовує відповідні доводи відповідача.

Аналогічна методика розрахунків застосована в постановах Верховного Суду від 15.08.2024 у справі №914/2145/23, від 03.12.2024 у справі №910/6226/23.

Окрім того, щодо доводів відповідача про звільнення його від обов`язку сплати пайової участі на підставі п.8 технічних умов №150 від 30.12.2015 (т.1, а.с.118), який передбачав зкільцювання водопровідної мережі вул. Львівська і Потебні, апеляційний суд враховує таке.

Аналіз норм ч.1 ст.40, ч.5 ст.30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у редакції чинній станом на момент отримання дозволу на будівництво) у сукупності свідчить, що: по-перше, величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування; по-друге, в разі якщо технічними умовами, у разі їх наявності на момент укладення договору, передбачається необхідність будівництва /замовником об`єктів інженерної інфраструктури поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується, що має бути унормовано у сторонами у договорі.

У разі відсутності укладеного договору про пайову участь, відшкодування замовнику будівництва різниці між здійсненими витратами будівництва інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту відбувається на підставі рішення органу місцевої влади про вартість такого відшкодування. Подібні за змістом висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №917/1854/21, від 22.11.2023 у справі №917/1855/21, від 20.08.2024 у справі №910/7707/19.

Водночас, апеляційний судом встановлено, що відповідач, як замовник будівництва не уклав відповідний договір пайової участі, як і не звертався до Луцької міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва протягом 10 робочих днів після 01.01.2020. Прийняття рішень органу місцевої влади щодо відшкодування замовнику будівництва різниці між здійсненими витратами будівництва інженерних мереж та/або об`єктів інженерної інфраструктури та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту також судом не встановлено. Відтак, відповідні доводи відповідача не заслуговують на увагу та не приймаються апеляційним судом.

Згідно п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.1, 3, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є нез`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2024 та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з підстав невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, та неправильного застосування судом норм матеріального права.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, апеляційним судом, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги, здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Волинської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2024 у справі №903/601/24 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Волинської області від 11.09.2024 у справі №903/601/24 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задоволити.

4. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" (43018, м.Луцьк, вул.Цегельна, буд.28, код ЄДРПОУ 40119113) на користь Луцької міської ради (43025, м.Луцьк, вул.Богдана Хмельницького, 19, код ЄДРПОУ 34745204) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в сумі 1722717,25 грн.

5. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Супернова" (43018, м.Луцьк, вул.Цегельна, буд.28, код ЄДРПОУ 40119113) на користь Волинської обласної прокуратури (43025, м.Луцьк, вул.Винниченка, 15, код ЄДРПОУ 02909915) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 20672,60 грн та апеляційної скарги в сумі 31008,91 грн.

6. Господарському суду Волинської області видати судові накази.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "16" грудня 2024 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.