Рішення

від 09.09.2024 по справі 910/1153/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.09.2024Справа № 910/1153/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В.В., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянувши у порядку загального позовного провадження

позовну заяву Міністерства соціальної політики України, м. Київ

до

1. Компанії «Belintech Ltd», Великобританія,

2. Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій "Інфоплюс"», м. Київ,

3. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс», м. Київ,

4. Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс карт сервіс», м. Київ

про визнання договору недійсним,

Представники сторін:

від позивача: Глущенко Д.В.;

від відповідача-1: не з`явилися;

від відповідача-2: Окара І.В., Лічман Т.В.;

від відповідача-3: не з`явилися;

від відповідача-4: не з`явилися;

вільний слухач: ОСОБА_1

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Міністерство соціальної політики України (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Компанії «Belintech Ltd» (далі - Belintech Ltd/відповідач-1), Приватного акціонерного товариства «Центр комп`ютерних технологій "Інфоплюс"» (далі - АТ "Інфоплюс"»/відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс» (далі - ТОВ «Лайм Системс»/відповідач-3) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс карт сервіс» (далі - ТОВ «Лайм Системс карт сервіс»/відповідач-4) про визнання недійсним договору про співпрацю щодо розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління в рамках проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України №17/1020 від 10.10.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір про визнання недійсним договору про співпрацю щодо розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління в рамках проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України №17/1020 від 10.10.2017: не є засновницьким договором, не є договором про спільну діяльність, не є договором комерційного посередництва (агентських відносин), не є договором комісії, не є договором представництва, у зв`язку із чим суперечить ч. 1 ст. 2023 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним. Крім того, позивач вказує на нікчемність цього договору із посиланням на ст. 228 Цивільного кодексу України.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 05.02.2024 позовну заяву Міністерства соціальної політики України залишив без руху, встановив позивачу спосіб та строк усунення недоліків поданої позовної заяви.

09.02.2024 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.02.2024 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 25.03.2024.

06.03.2023 через систему «Електронний суд» від АТ "Інфоплюс"» надійшли: відзив на позовну заяву, заява про застосування строків позовної давності, а також клопотання про зупинення провадження у справі з метою належного повідомлення відповідача-1 про дату, час та місце розгляду справи.

У відзиві на позовну заяву АТ "Інфоплюс"» заперечує проти задоволення позову, посилаючись на принцип свободи договору, закріплений у ст. 6 та ст. 627 Цивільного кодексу України, а також стверджує про те, що оспорюваний договір не містить ознак порушення публічного порядку.

13.03.2024 через систему «Електронний суд» позивач подав відповідь на відзив відповідача-2, клопотання про зобов`язання відповідачів надати відповіді на питання, а також заперечення проти заяви щодо застосування строків позовної давності.

18.03.2024 через систему «Електронний суд» від ТОВ «Лайм Системс» надійшла заява про застосування строків позовної давності.

18.03.2024 через систему «Електронний суд» АТ "Інфоплюс"» подало заперечення на відповідь на відзив та на клопотання позивача про зобов`язання надати відповіді на питання.

18.03.2024 через систему «Електронний суд» від ТОВ «Лайм Системс карт сервіс» надійшла заява про застосування строків позовної давності.

25.03.2024 до канцелярії суду від АТ "Інфоплюс"» надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, в якому відповідач-2 одночасно просить суд поновити строк на його подання.

У підготовчому засіданні 25.03.2024 представник позивача подав заперечення проти зупинення провадження у справі.

Як встановлено судом, відповідач-1 у справі - Компанія «Belintech Ltd» є нерезидентом України, місцезнаходженням якої є Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії. При цьому, у позовній заяві Міністерство соціальної політики України зазначило адресу місцезнаходження Компанії «Belintech Ltd» в Україні: 02002, місто Київ, вулиця Митрополита Андрія Шептицького, будинок 4А.

Разом із тим, заслухавши у підготовчому засіданні 25.03.2024 представників позивача та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відсутність належних та допустимих доказів наявності офіційного представництва Компанії «Belintech Ltd» в Україні за вказаною позивачем адресою.

За таких обставин, Господарський суд міста Києва ухвалою від 25.03.2024 відклав підготовче засідання на 24.06.2024, при цьому, зобов`язав Міністерство соціальної політики України надати суду переклад на англійську мову, з нотаріальним засвідченням його вірності, позовної заяви, ухвали Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 та ухвали Господарського суду міста про відкриття провадження від 19.02.2024 у справі №910/1153/24 у двох примірниках та зупинив провадження у справі №910/1153/24 до вручення судових документів Компанії «Belintech Ltd» чи надходження повідомлення про неможливість такого вручення.

12.04.2024 до канцелярії суду від Міністерства соціальної політики України надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи перекладу на англійську мову, з нотаріальним засвідченням його вірності, позовної заяви, ухвали Господарського суду міста Києва від 25.03.2024 та ухвали Господарського суду міста про відкриття провадження від 19.02.2024 у справі №910/1153/24.

18.04.2024 через систему «Електронний суд» АТ "Інфоплюс"» подало клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

06.06.2024 через систему «Електронний суд» від АТ "Інфоплюс"» надійшло клопотання про витребування у позивача додаткових доказів.

21.06.2024 на електронну адресу суду від Компанії «Belintech Ltd» надійшов лист, в якому відповідач-1 повідомляє суд, що підтримує правову позицію та доводи АТ "Інфоплюс"».

Господарський суд міста Києва ухвалою від 24.06.2024 поновив провадження у справі №910/1153/24.

24.06.2024 суд протокольними ухвалами відмовив відповідачу-2 у задоволенні клопотання про витребування доказів у справі та позивачу у задоволенні клопотання про витребування доказів в АТ "Інфоплюс"». Водночас, суд зобов`язав позивача у строк до 15.07.2024 надати суду письмові пояснення щодо отримання конкурсної пропозиції від 24.10.2017 за підписом директора Компанії «Belintech Ltd» Кирила Задойко на предмет укладення договорів №17/1020 від 10.10.2017 та №ІСВ-А1/1 від 28.02.2018 та відклав підготовче засідання на 22.07.2024.

10.07.2024 через систему «Електронний суд» ТОВ «Лайм Системс карт сервіс» подало заяву про розгляд справи без участі його представника.

15.07.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

19.07.2024 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

22.07.2024 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 09.09.2024.

09.09.2024 у судове засідання з`явилися представники позивача та відповідача-2.

Зокрема, представник Міністерства соціальної політики України у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представники АТ "Інфоплюс"», у свою чергу, проти задоволення позову заперечували із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Компанія «Belintech Ltd», ТОВ «Лайм Системс» та ТОВ «Лайм Системс карт сервіс» у судове засідання представників не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.10.2017 між Компанією «Belintech Ltd» (далі - сторона 1), Приватним акціонерним товариством «Центр комп`ютерних технологій "Інфоплюс"» (далі - сторона 2), Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс» (далі - сторона 3) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лайм Системс карт сервіс» (далі - сторона 4) укладено договір про співпрацю щодо розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління в рамках проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України №17/1020.

Сторони домовились за даним договором створити договірний Консорціум (без створення окремої юридичної особи та без об`єднання вкладів) з метою участі в проекті з модернізації системи соціальної підтримки населення України, а саме - для розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (п. 1.1. договору).

Згідно із п. 1.2. договору співпраця сторін передбачає об`єднання досвіду та напрацювань кожного із учасників Консорціуму для досягнення мети.

У відповідності до п. 1.3. договору, замовником в рамках даного договору є Міністерство соціальної політики України.

Сторони домовились, що Компанія «Belintech Ltd» буде відповідальним представником Консорціуму у всіх взаємовідносинах із замовником, в тому числі при підписанні та поданні замовнику листа про зацікавленість, наданні технічних та фінансових пропозицій, при підписанні договору (контракту) із замовником від імені всіх учасників Консорціуму (п. 3.1. договору).

У п. 3.2. та п. 3.3. договору узгоджено, що у разі необхідності сторони надають стороні 1 окремі довіреності на підписання документів в межах даного договору. Для виконання завдань в рамках підписаного договору (контракту) із замовником сторони будуть укладати зі стороною 1 окремі двосторонні договори на виконання певного переліку робіт, та одержувати оплату по ньому.

Співробітництво в рамках даного договору ведеться у формі окремих двосторонніх договорів між сторонами. Також в рамках договору відсутнє будь-яке спільне майно, кошти сторін. Сторони не отримують спільний прибуток, внаслідок чого не ведуть спільний бухгалтерський та податковий облік. Даний договір не є договором простого товариства (п. 3.4. договору).

Відповідно до п. 3.5. договору, у разі невиконання стороною 1 з будь-яких причин обов`язків відповідального представника Консорціуму згідно п. 3.1., функції та обов`язки такого представника приймає на себе сторона 2.

Згідно із п. 4.1. договору результатом спільної діяльності сторін, передбаченої цим договором, є виконання договору (контракту) із замовником.

У відповідності до п. 4.2. та п. 4.3. договору, фінальний звіт за результатом виконання договору (контракту) із замовником складає сторона 1 на підставі власної інформації та інформації від інших сторін за договорами зі стороною 1, з урахуванням переліку робіт, виконаних кожною зі сторін. Сторони кожна та окремо, не є суб`єктами договірних відносин із замовником.

Даний договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до повного виконання сторонами умов цього договору та умов підписаного договору (контракту) із замовником (п. 5.1. договору).

У п. 5.3. договору зазначено, що сторони підтверджують та заявляють, що на дату підписання договору ними досягнуто згоди з усіх умов, які є істотними для цього договору.

Пунктом 9.1. договору передбачено, що договір складено українською мовою у п`яти автентичних примірниках, по одному примірнику для кожної зі сторін та один примірник - для замовника.

Згідно із п. 9.2. договору усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов`язані із ним, у тому числі пов`язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків його недійсності або порушення договору, регулюються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

Отже, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що договір про співпрацю щодо розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління в рамках проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України №17/1020, який укладено між відповідачами, є недійсним, оскільки не підпадає під жодну з класифікацій договорів, передбачених Цивільним кодексом України. Крім того, позивач вказує на те, що цей договір порушує публічний порядок і був укладений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, згідно із положеннями статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому у справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Отже, судом вище встановлено, що між відповідачами -1, -2, -3 та -4 укладено договір про співпрацю щодо розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління в рамках проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України №17/1020 від 10.10.2017.

При цьому, із п. 1.1. цього договору вбачається, що сторони домовились створити договірний Консорціум (без створення окремої юридичної особи та без об`єднання вкладів) з метою участі в проекті з модернізації системи соціальної підтримки населення України, а саме - для розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління.

Замовником такого проекту є Міністерство соціальної політики України (п. 1.3. договору).

Позивач вважає, що цей договір про співпрацю, укладено без дотримання норм чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.

Так, відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Суд зазначає, що договір про співпрацю щодо розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління в рамках проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України №17/1020 від 10.10.2017, укладений між Компанією «Belintech Ltd», АТ "Інфоплюс"», ТОВ «Лайм Системс» та ТОВ «Лайм Системс карт сервіс» передбачає права і обов`язки саме для цих осіб.

Разом із тим, частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Так, позивач не є стороною договору, правомірність укладення якого ним оспорюється, однак як зазначено вище, цей договір укладено з метою участі в проекті з модернізації системи соціальної підтримки населення України, а саме - для розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління, замовником якого є позивач.

З матеріалів справи вбачається, що 28.02.2018 між Міністерством соціальної політики України та Консорціумом у складі Belintech Ltd, АТ "Інфоплюс"», ТОВ «Лайм Системс» та ТОВ «Лайм Системс карт сервіс» укладено договір №ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)».

Таким чином, суд погоджується із доводами позивача, що визнання недійсним оспорюваного договору вплине на права та обов`язки сторін за договором №ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)», укладеного між позивачем та Консорціумом у складі Belintech Ltd, АТ «ЦКТ "Інфоплюс"», ТОВ «Лайм Системс» та ТОВ «Лайм Системс карт сервіс».

Отже, позивач вказує на те, що оспорюваний договір не підпадає під жодну із класифікацій договорів, передбаченої чинним законодавством України.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Свобода договору закріплена у статті 627 ЦК України, виходячи зі змісту якої відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Тлумачення статті 6 ЦК України свідчить, що сторони мають право укладати договори, які не передбачені актами цивільного законодавства, за умови, що вони відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Такі договори є непоіменованими, оскільки не визначені в актах законодавствах. Свої відносини в непоіменованих договорах сторони врегульовують на власний розсуд.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.04.2022 у справі 175/3873/17.

Отже, зміст договору про співпрацю щодо розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління в рамках проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України №17/1020 від 10.10.2017 свідчить про наявність між відповідачами -1, -2, -3 та -4 договірних правовідносин, а саме, виникнення непоіменованого договору, метою якого є участь відповідачів в проекті з модернізації системи соціальної підтримки населення України, а саме - для розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління, замовником якого є позивач.

Таким чином, дослідивши умови договору №17/1020 від 10.10.2017, суд дійшов висновку, що для належного виконання умов договору №ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)» від 28.02.2018, відповідачі уклали між собою договір про співпрацю, в якому погодили предмет та цілі договору, права та обов`язки сторін за цим договором, правила взаємодії між сторонами при виконанні завдань в рамках виконання договору ІСВ-А1/1 «Розробка та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління (перша черга)» від 28.02.2018, а також результат, який має бути досягнутий при виконанні проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України, що не суперечить нормам чинного законодавства.

З огляду на наведене, суд зазначає, що твердження позивача про невідповідність договору про співпрацю щодо розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління в рамках проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України №17/1020 від 10.10.2017, укладеного між Компанією «Belintech Ltd», АТ "Інфоплюс"», ТОВ «Лайм Системс» та ТОВ «Лайм Системс карт сервіс» нормам чинного законодавства України не знайшло свого підтвердження.

Щодо твердження позивача із посиланням на нікчемність укладеного між відповідачами договору про співпрацю щодо розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління в рамках проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України №17/1020 від 10.10.2017, які ґрунтуються на положеннях статті 228 ЦК України, суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Така правова позиція узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 у справ №910/4932/19.

Отже, дослідивши умови договору про співпрацю щодо розробки та удосконалення прикладного програмного забезпечення інформаційної системи управління в рамках проекту з модернізації системи соціальної підтримки населення України №17/1020 від 10.10.2017, суд дійшов висновку, що цей договір не порушує публічний порядок.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1-4 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПКУкраїни.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 76, ст. 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ураховуючи встановлене вище, дослідивши надані сторонами докази, а також заслухавши у судовому засіданні представників сторін, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві, що має наслідком відмову у задоволенні позову.

Витрати по сплаті судового збору згідно ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76, 129, 145, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Міністерства соціальної політики України відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Повний текст рішення складено: 24.09.2024.

Суддя Віта БОНДАРЧУК