Постанова

від 25.09.2024 по справі 469/109/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

25.09.24

22-ц/812/1322/24

Провадження № 22-ц/812/1322/24 Суддя першої інстанції Гапоненко Н.О.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 вересня 2024 року м. Миколаїв Справа № 469/109/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Яворської Ж. М.,

при секретарі судового засідання Горенко Ю.В.,

за участю представника відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою підприємства комунальної власності області «Фармація», на заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Гапоненко Н.О., в залі судового засідання в с-ще Березанка, за позовом ОСОБА_2 до підприємства комунальної власності області «Фармація» про стягнення заборгованості по заробітній платі,

В С Т А Н О В И В:

24 січня 2023 року ОСОБА_2 звернулась од суду з позовом до підприємства комунальної власності області «Фармація» (далі ПКВО «Фармація») про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позов обґрунтовував тим, що в період з 17 квітня 2000 року по 17 листопада 2022 року вона працювала на посаді фармацевта Березанської центральної районної аптеки № 35- філії ПКВО «Фармація».

Згідно наказу № 218 від 14 листопада 2022 року її було звільнено з займаної посади 17 листопада 2022 року за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України. Бухгалтера ПКВО «Фармація» зобов`язано нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за 42 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 27 січня 2021 року по 17 листопада 2022 року.

Разом з тим, в день звільнення їй не було виплачені всі належні від підприємства суми, а саме на день звільнення відповідач нарахував, але не виплатив заробітну плату за період з червня до 17 листопада 2022 року. Так, згідно розрахункового листа ПКВО «Фармація» станом на день звільнення позивачки за підприємством рахується заборгованість в сумі 42064.04 грн.

Крім того, при зверненні до головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області при перевірці даних за формою ОК-07 була виявлена відсутність інформації за період її роботи в Березанській ЦРА № 35 з січня 2022 року по день звільнення 17 листопада 2022 року, та несплата відповідачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в результаті чого вказаний період роботи не включений до її страхового стажу, що позбавляє її соціальних гарантій, передбачених чинним законодавством.

Після її письмового звернення до керівника Березанської центральної районної аптеки № 35 про проведення з нею повного розрахунку, сплати заборгованості по заробітній платі та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за січень-листопад 2022 року, відповідач 10 грудня 2022 року в рахунок погашення заборгованості за червень 2022 року перерахував на її картку 2433 грн; 28 грудня 2022 року 3650.01 грн, 30 грудня 2022 року 5994.30 грн та 5885.16 грн.

Таким чином відповідач не провів з нею повний розрахунок за відпрацьований на підприємстві час.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ПКВО «Фармація» на її користь заборгованість із заробітної плати за період з вересня 2022 року по 17 листопада 2022 року в сумі 24101.57 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 18 листопада 2022 року по день подачі позову 23 січня 2023 року, що в сумі складає 16530 грн; стягнути компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 1519.13 грн; зобов`язати ПКВО «Фармація» здійснити нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи позивачки з 01 січня 2022 року по 17 листопада 2022 року.

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 18 травня 2024 року позов задоволено повністю.

Стягнуто з ПКВО «Фармація» на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати за період з вересня 2022 року по 17 листопада 2022 року в сумі 24 101,57 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16 530 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 1519.13 грн; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6374.50 грн та витрати на оплату судового збору в сумі 2147.20 грн, усього стягнути 50672.40 грн.

Зобов`язано ПКВО «Фармація» здійснити нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи ОСОБА_3 з 01 січня 2022 року по 17 листопада 2022 року.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконав свій обов`язок із проведення з позивачем повного розрахунку в день звільнення, спору щодо розміру відшкодування між сторонами немає, а тому є підстави як для стягнення заборгованості із заробітної плати в розмірі 24101.57 грн, так і для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Розрахунки, наведені позивачем у позовній заяві, відповідачем не спростовані, відповідають вимогам законодавства, а тому вказані суми підлягають стягненню з відповідача.

Зважаючи на те, що відповідач не виконав вимог положень законодавства, що вбачається з повідомлення ПКВО «Фармація» від 16 грудня 2022 року та індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, призвело до порушення права позивачки, зокрема, щодо нарахування її страхового стажу, її вимога щодо зобов`язання відповідача нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок за період з січня по вересень 2023 року підлягає задоволенню.

Не погодившись з заочним рішення суду, в частині стягнення заборгованості із заробітної плати, стягнення суми судового збору та зобов`язання здійснити перерахунок та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, ПКВО «Фармація» подало апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити частково. Стягнути з ПКВО «Фармація» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16 530 грн; компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 1519.13 грн; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6374.50 грн та витрати на оплату судового збору в сумі 1073.60 грн, усього стягнути 25497.23 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що в установчій частині заочного рішення суд першої інстанції зазначає, що відповідач надав до суду платіжні доручення про виплату позивачу заборгованості із заробітної плати у розмірі 24101.57 грн, але надалі в резолютивній частині, суд зазначає: «Стягнути з Підприємства комунальної власності області «Фармація» (адреса: 54018, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 16, ЄДРПОУ 25380558) на користь ОСОБА_3 заборгованість із заробітної плати за період з вересня 2022 року по 17 листопада 2022 року в сумі 24101,57 грн». Тобто суд виносить ухвалу про сплату вже сплаченої заборгованості.

Крім того при винесенні заочного рішення судом не прийнято до уваги інформація відповідача щодо сплати єдиного соціального внеску, оскільки відповідно до норм чинного законодавства України не можливо сплатити заробітну плату без сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Також відповідач не погоджується з сумою судового збору сплаченого позивачем. Відповідно до частини 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на час подачі позивачем позовної заяви до суду складала 1073.60 грн.

На час розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від позивача не надходило.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першоїінстанції таматеріалами справивстановлено,що зтрудової книжки НОМЕР_1 вбачається,що ОСОБА_4 працювала напосаді фармацевтаБерезанської центральноїрайонної аптеки№ 35 філії ПКВО «Фармація» з 17 квітня 2000 року по 17 листопада 2022 року.

Наказом № 218-К від 14 листопада 2022 року ОСОБА_3 звільнено з займаної посади на підставі статті 38 КЗпПУ за власним бажанням з нарахуванням грошової компенсації за 42 календарних дні невикористаної щорічної відпустки за період роботи з 27 січня 2021 року по 17 листопада 2022 року.

З довідки про заборгованість по заробітній платі вбачається, що станом на 16 грудня 2022 року заборгованість з виплати заробітної плати перед ОСОБА_3 становить 39631.04 грн.

Згідно з повідомленням ПКВО «Фармація» від 16 грудня 2022 року, відповідно до розрахунку ОСОБА_3 була нарахована компенсація за 42 календарних дні невикористаної щорічної відпустки у розмірі 10847.34 грн та заробітну плату у розмірі 31216.07 грн. При цьому роботодавець повідомив позивача про те, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування буде сплачений після виплати заборгованості по заробітній платі, на підставі чого період роботи буде внесений до страхового стажу. Також послався на пункт 4 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин під час воєнного стану».

З розрахункової відомості за грудень 2022 року ПКВО «Фармація» вбачається, що ОСОБА_3 частково виплачено заробітну плату в розмірі 17962.47 грн.

Після звернення позивача до суду їй виплачено заборгованість із заробітної плати: 15 листопада 2023 року 5 994.30 грн, 16 листопада 2023 року 5994.30 грн, 17 листопада 2023 року 12112.97 грн, на загальну суму 24101.57 грн.

Частинами 1, 4 та 5 статті 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частиною 1 статті 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Частиною 3 статті 15 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині 5 статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою). Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникам за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

Для належної кваліфікації наявності трудових відносин слід виходити з наступного.

У частині 1 статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, фізичної організації або уповноваженим органом чи особою, за якою працівник зобов`язаний виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, власник підприємства, установи або організації, уповноваженим ним органом, чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникам заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою.

Як зазначається в статті 48 КЗпП України основним документом про трудову діяльність працівника є його трудова книжка, яка заповнюється роботодавцем.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право подавати його до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Системний аналіз статей 21, 94, 233 КЗпП України дає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких умов, з урахуванням положення статей 77 , 81 ЦПК України, саме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).

Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі N 242/5780/16-ц.

Крім того, роботодавцю необхідно утримувати із заробітної плати працівника військовий збір, податок на доходи фізичних осіб, а також нараховувати та сплачувати єдиний соціальний внесок із власних доходів, з огляду на розмір заробітної плати працівника.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (соціальні гарантії на випадок безробіття, нещасних випадків чи професійних захворювань, пенсійне забезпечення та інші виплати).

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон) встановлено розмір мінімального страхового внеску, який підлягає сплаті щомісяця.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід).

Платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці.

До роботодавців, як платників єдиного внеску згідно підпункту 1 частини 1 статті 4 Закону відносяться, зокрема, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Базою нарахування єдиного внеску для таких платників є сума нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Отже єдиний внесок підлягає сплаті платниками такого внеску з урахуванням виплаченої працівнику заробітної плати.

З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або з`являються серйозні (факти), які обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші ресурси, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона зобов`язана довести ті факти, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень. Докази подані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставинам, які мають значення для ухвалення рішень у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, настає спір. Доказування не може обґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України ).

З урахуванням наданих сторонами доказів суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при звільненні позивачки заборгованість по заробітній платі їй була виплачена не в повному обсязі, чим порушено її право на отримання заробітної плати, яке підлягало захисту в судовому порядку.

Між тим, як правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваном рішенні, після звернення до суду з вказаним позовом заборгованість по заробітній платі була виплачена відповідачем в повному обсязі. Отже на час ухвалення судового рішення правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі у розмірі 24101.57 грн були відсутні, а тому суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивачки заборгованість по заробітній платі у розмірі 24 101.57 грн.

З огляду на наведені норми матеріального права суд першої інстанції також передчасно дійшов до висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов`язання ПКВО «Фармація» здійснити нарахування та с плату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи позивачки з 01 січня по 17 листопада 2022 року з огляду на те, що такий внесок було сплачено відповідачем при виплаті заборгованості по заробітній платі, про що свідчать надані останнім копії платіжних інструкцій за період з січня по листопада 2022 року.

За такого доводи апеляційної скарги ПКВО «Фармація» заслуговують на увагу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

З урахуванням викладеного рішення районного суду в оскаржуваній частині відповідно до пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині позовних вимог про стягнення з ПКВО «Фармація» заборгованості по заробітній платі у розмірі 24 101 грн 57 коп. та зобов`язання здійснити нарахування та сплату єдиного внеску, тому апеляційний суд переглядає оскаржуване судове рішення в апеляційному порядку на предмет законності і обґрунтованості саме у цій частині та в межах доводів, наведених заявником в апеляційній скарзі.

В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується, тому апеляційний суд не вдається до оцінки і аналізу їх законності і обґрунтованості у неоскарженій частині.

Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, то відповідно до пункту 13 частини 1 статті 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду першої інстанції та при подачі апеляційної скарги підлягають перерозподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

Позивачка звернулась до суду першої інстанції заявивши 4 позовні вимоги, три вимоги майнового характеру та 1 вимогу немайнового характеру.

За двома вимогами майнового характеру позивачка звільнена від сплати судового збору.

За одну вимогу майнового характеру та 1 вимогу немайнового характеру позивачка при зверненні до суду сплати судовий збір у розмірі 2 147.20 (1 073.60 + 1 073.60) грн.

За результатами перегляду рішення суду судом апеляційної інстанції позовні вимоги було задоволено частково. Задоволено позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за цією вимогою позивачка не звільнена від сплати судового збору) та вимогу про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати (за цією вимогою позивачка звільнена від сплати судового збору).

Крім того, позивачці було відмовлено у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки вказану заборгованість було сплачено ПКВО «Фармація» під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Проте, на час звернення до суду з позовом, вказана заборгованість по заробітній платні не була сплачена, за такого за вказаною вимогою підлягав сплаті судовий збір (позивачка звільнена від сплати судового збору за даною позовною вимогою). Отже судовий збір за таку позовну вимогу складатиме 1 073.60 грн.

Ураховуючи вищевикладене, з ПКВО «Фармація» на користь держави підлягає стягненню судовий збір за дві позовні вимоги майнового характеру з якими позивачка звернулась до суду з позовом (за вимогу про стягнення заборгованості із заробітної плати та за вимогу про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати) в розмірі 2 147 20 (1 073.60 + 1 073. 60) грн.

Також з ПКВО «Фармація» підлягає стягненню судовий збір на користь ОСОБА_2 за задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1 073.60 грн.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою ПКВО «Фармація» оскаржило рішення суду першої інстанції в частині задоволення 2 позовних вимог, однієї майнового характеру та однієї немайнового характеру (за однією вимогою позивачка звільнена від сплати судового збору, а за іншою ні).

За результатами перегляду апеляційною інстанцією заочного рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 18 березня 2024 року апеляційну скаргу ПКВО «Фармація» задоволено в повному обсязі.

За такого, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ПКВО «Фармація» судовий збір за подання апеляційної скарги, в частині оскарження вимоги, за якою позивачка не звільнена від сплати судового збору, в розмірі 1 610.41 грн.

Судовий збір сплачений ПКВО «Фармація» за подання апеляційної скарги, в частині оскарження вимоги, за якою ОСОБА_2 звільнена від сплати судового збору, слід компенсувати ПКВО «Фармація» за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, в розмірі 1 610.41 грн.

Застосувавши правило взаємозаліку обов`язку сторін зі сплати судового збору одне одному, остаточно з ОСОБА_2 на користь ПКВО «Фармація» підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в розмірі 536.80 (1 610.40 1 073.60) грн.

Керуючись статтями 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу підприємства комунальної власності області «Фармація» задовольнити.

Заочне рішення Березанського районного суду Миколавїської області від 18 березня 2024 року в частині стягнення з підприємства комунальної власності області «Фармація» заборгованості по заробітній платі у розмірі 24 101 грн 57 коп. та зобов`язання здійснити нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи ОСОБА_3 з 01 січня по 17 листопада 2022 року, а також розподілу судового збору скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до підприємства комунальної власності області «Фармація» про стягнення з підприємства комунальної власності області «Фармація» заборгованості по заробітній платі у розмірі 24 101 грн 57 коп. та зобов`язання здійснити нарахування та сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період роботи ОСОБА_3 з 01 січня по 17 листопада 2022 року відмовити.

Резолютивну частину заочного рішення суду першої інстанції від 18 березня 2024 року викласти в наступній редакції:

Стягнути з підприємства комунальної власності області «Фармація» на користь ОСОБА_3 16 530 грн в рахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 1 519 грн 13 коп компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати; 6 374 грн 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь підприємства комунальної власності області «Фармація» 536 грн 80 коп. судового збору.

Компенсувати підприємству комунальної власності області «Фармація» за рахунок держави у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, 1 610 грн 41 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повний текст постанови складено 25 вересня 2024 року.