Постанова

від 18.09.2024 по справі 201/15485/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 201/15485/17

провадження № 61-17826св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: державний реєстратор філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмова Юлія Анатоліївна, Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», Комунальне підприємство «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради,

учасники справи за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: державний реєстратор філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмова Юлія Анатоліївна, Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк», Комунальне підприємство «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року

у складі судді Антонюка О. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Макарова М. О.,

Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ»), яке перейменоване в Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі - АТ «ПУМБ»), звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє

в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної у м. Дніпрі ради, про виселення без надання іншого житла.

Позов мотивований тим, що 14 березня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» (далі - ЗАТ «ПУМБ»), яке перейменоване в ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (далі - кредитний договір), відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 82 000,00 дол. США під 11,50 % річних

з кінцевим терміном повернення коштів 14 березня 2024 року, який ОСОБА_1 зобов`язався використати на придбання нерухомості.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком

і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 14 березня 2007 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 ). У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором банк, користуючись свої правом, передбаченим Законом України «Про іпотеку», звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб шляхом набуття у свою власність предмета іпотеки. Позивач вказав, що на момент видачі кредиту у спірній квартирі (іпотечному майні) не було зареєстровано жодної особи; відповідно до пункту 1.4 договору іпотеки ОСОБА_1 стверджував, що предмет іпотеки не є для нього та членів його сім`ї єдиним можливим місцем проживання. Проте на даний час реєстрація відповідача та його родичів у спірній квартирі унеможливлює реалізацію позивачем свого конституційного права на власність, відповідачі мешкають у спірній квартирі без будь-яких підстав.

АТ «ПУМБ» з урахуванням уточнених позовних вимог просило виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла; стягнути солідарно з відповідачів на свою користь витрати зі сплати судового збору.

У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмової Ю. А.,

ПАТ «ПУМБ», Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради (далі - КП «Комунально-реєстраційні послуги») про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, державної реєстрації прав на нерухоме майно, зобов`язання поновити запис про державну реєстрацію права власності.

Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивований тим, що 14 березня

2007 року ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , ОСОБА_7 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . 17 листопада

2017 року з витягу з реєстру речових прав та обтяжень ОСОБА_1 стало відомо, що державний реєстратор Ізюмова Ю. А. 31 травня 2017 року,

порушивши норми законодавства, прийняла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «ПУМБ».

Вказав, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між ПАТ «ПУМБ» і ОСОБА_1 не укладався, положення пунктів 7.1, 7.2, 7.3 договору іпотеки не є застереженням у розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень державний реєстратор прийняла 01 червня 2017 року, тоді як дата і час державної реєстрації права власності - 30 травня 2017 року, що свідчить про проведення державної реєстрації з порушенням статей 19, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто без відповідного рішення.

Державний реєстратор всупереч пункту 1 статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» невідкладно не повідомив власника об`єкта нерухомого майна щодо подання заяви на проведення реєстраційних дій. Іпотекодержатель не направляв ОСОБА_1 вимог про усунення порушень. Державний реєстратор залишив поза увагою те, що державний виконавець щодо спірного нерухомого майна наклав два обтяження: арешт майна боржника та заборону на його відчуження, що перешкоджало проведенню реєстраційних дій. Згоду на відчуження спірного житла ОСОБА_1 не давав, спірна квартира

є єдиним житлом ОСОБА_1 , перебуває в іпотеці за кредитним договором у валюті, загальна площа квартири становить 65,5 кв. м, тому державний реєстратор під час вчинення реєстраційних дій з відчуження спірного майна не врахував норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів

в іноземній валюті» щодо заборони на вчинення такої реєстраційної дії. Державний реєстратор виконав реєстраційну дію без довідки про кількість осіб, зареєстрованих у спірній квартирі, та без дозволу органів опіки

і піклування на реєстрацію спірного майна за ПАТ «ПУМБ». Перереєстрація квартири призвела до позбавлення права на житло малолітньої дитини.

Також іпотекодержатель не повідомив ОСОБА_1 про намір звернення стягнення на предмет іпотеки та не надав можливості іншим особам, зареєстрованим у спірній квартирі, викупити її, чим порушив права іпотекодавця та інших осіб, зареєстрованих у спірній квартирі.

ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35495251 від 01 червня 2017 року, прийняте державним реєстратором філії КП «Комунально-реєстраційні послуги»

Ізюмовою Ю. А.; визнати протиправним і скасувати запис про право власності ПАТ «ПУМБ» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м, номер запису про право власності 20724715; визнати протиправним та скасувати запис про право власності номер 20724715, вчинений державним реєстратором філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Ізюмовою Ю. А. , згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м, за ПАТ «ПУМБ»; зобов`язати КП «Комунально-реєстраційні послуги» поновити запис про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М.

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до державного реєстратора філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Ізюмової Ю. А. , ПАТ «ПУМБ», КП «Комунально-реєстраційні послуги» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та реєстрацію права власності.

Зустрічний позов ОСОБА_2 мотивований тим, що державна реєстрація права власності за ПАТ «ПУМБ» проведена з порушенням норм законодавства, а саме: договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, положення пунктів 7.1, 7.2, 7.3 договору іпотеки не

є застереженням у розумінні Закону України «Про іпотеку», а лише передбачають один із можливих способів звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень було прийнято державним реєстратором 01 червня 2017 року, тоді як дата і час державної реєстрації права власності - 30 травня 2017 року, що свідчить про проведення державної реєстрації з порушенням статей 19, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», тобто без відповідного рішення.

Згоду на відчуження спірного житла ОСОБА_2 не давала, квартира

АДРЕСА_1 є єдиним її житлом, перебуває в іпотеці за кредитним договором у валюті, загальна площа квартири становить

65,5 кв. м, тому державний реєстратор під час вчинення реєстраційних дій

з відчуження спірного майна не врахував норми Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо заборони на вчинення такої реєстраційної дії. Державний реєстратор виконав реєстраційну дію без довідки про кількість осіб, зареєстрованих у спірній квартирі, і без дозволу органів опіки та піклування на реєстрацію спірного майна за ПАТ «ПУМБ». Перереєстрація квартири призвела до позбавлення ОСОБА_2 та її малолітньої дитини права на житло.

Також іпотекодержатель не повідомив ОСОБА_2 про намір звернення стягнення на предмет іпотеки та не надав можливості іншим особам, зареєстрованим у спірній квартирі, викупити її, чим порушив її права та права інших осіб, зареєстрованих у спірній квартирі.

ОСОБА_2 просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 35495251 від 01 червня 2017 року, прийняте державним реєстратором філії КП «Комунально-реєстраційні послуги» Ізюмовою Ю. А.; скасувати державну реєстрацію права власності ПАТ «ПУМБ» на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею

65,5 кв. м, номер запису про право власності 20724715.

Суди розглядали справу неодноразово.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня

2020 року позовні вимоги АТ «ПУМБ» задоволено.

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 з ОСОБА_3

і ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1

і ОСОБА_2 відмовлено.

Задовольняючи позов АТ «ПУМБ» і відмовляючи в задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив

з того, що банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав, надавши кредитні кошти в користування позичальника, тоді як позичальник зобов`язання з погашення заборгованості за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим банк неодноразово на адресу позичальника та відповідачів направляв листи про наявність заборгованості за кредитним договором, в яких попереджав, що в разі невиконання вимог, зазначених

в листі, буде вимушений звернутись до суду з метою стягнення заборгованості в примусовому порядку та/або примусово звернути стягнення на предмет іпотеки, з покладенням на відповідача оплати витрат, пов`язаних

з реалізацією предмета іпотеки. Ніяких дій щодо погашення заборгованості відповідач не вчинив. Також суд вказав, що згідно з договором іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, банк законно задовольнив непогашені вимоги ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором. Крім того, суд взяв до уваги рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2018 року у справі

№ 201/18229/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ПУМБ» про визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 травня 2019 року залишене без змін, яким встановлено, що ПАТ «ПУМБ» правомірно скористалося правом на задоволення своїх вимог за рахунок набуття права власності на предмет іпотеки, і відповідна реєстрація права власності

в позасудовому порядку є фактом припинення зобов`язань за договором іпотеки та за кредитним договором як належного його виконання за умовами договору іпотеки, і в подальшому відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, тобто має місце припинення зобов`язання.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня

2020 року в частині задоволення первісних позовних вимог ПАТ «ПУМБ» скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови

в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав, що ПАТ «ПУМБ» правомірно скористалося своїм правом на задоволення вимог за рахунок набуття права власності на предмет іпотеки, і відповідна реєстрація права власності в позасудовому порядку є фактом припинення зобов`язань за договором іпотеки та за кредитним договором як належного його виконання за умовами договору іпотеки, і в подальшому відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання

є недійсними, тобто має місце припинення зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що укладений між ОСОБА_1

і ПАТ «ПУМБ» договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя внаслідок невиконання основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою. Перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем, в узгодженому договором порядку направлялась письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученою. ПАТ «ПУМБ» надало державному реєстратору всі передбачені на той час документи щодо реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження, отже, рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ПАТ «ПУМБ» було правомірним.

Постанова суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні первісного позову мотивована тим, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та є необхідним у демократичному суспільстві. Доказів наявності у відповідачів іншого житла суду першої та апеляційної інстанції не надано. Виселення покладе на відповідачів надмірний тягар та порушить баланс інтересів сторін, оскільки фактично вони стануть безхатченками.

Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 04 липня 2023 року касаційну скаргу

АТ «ПУМБ» задоволено частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2022 року в частині позовних вимог АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка діє

в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виселення та стягнення судового збору скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що під час перегляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції, пославшись на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, зазначив, що відповідачі не мають іншого житла, тому виселення покладе на відповідачів надмірний тягар, чим порушить баланс інтересів сторін. Проте суд апеляційної інстанції не встановив обставини придбання іпотечного майна

(за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів), які мають значення для вирішення спору у цій справі, оскільки вразі придбання іпотечного жилого приміщення за рахунок кредиту допускається виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення (стаття 40 Закону України «Про іпотеку» і стаття 109 ЖК України), що включає і право власника вимагати припинення права користування таким житлом. Також суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були зареєстровані в будинку всупереч умовам договору іпотеки від 14 березня 2007 року, а саме пункту 1.7.4, без письмової згоди іпотекодержателя (банку).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня

2020 року залишено без змін.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку в частині позовних вимог

АТ «ПУМБ», апеляційний суд виходив із того, що оскільки спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів, ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були зареєстровані в квартирі всупереч умовам договору іпотеки без письмової згоди іпотекодержателя (банку), дійшов висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів

з іпотечної квартири, тому що вразі придбання іпотечного жилого приміщення за рахунок кредиту допускається виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення (стаття 40 Закону України «Про іпотеку»

і стаття 109 ЖК України), що включає і право власника вимагати припинення права користування таким житлом. Відповідачі на спростування позовних вимог банку ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції не надали належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана не за кредитні кошти.

При цьому апеляційний суд вказав, що законність рішення в іншій частині, зокрема в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , колегія суддів не перевіряє згідно

з постановою Верховного Суду від 04 липня 2023 року.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

11 грудня 2023 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Жовтневого районного суду

м. Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року і ухвалити нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задовольнити, а в задоволенні позовних вимог АТ «ПУМБ» відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що банк всупереч статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» звернувся до державного реєстратора та провів перереєстрацію з грубим порушенням законодавства, оскільки така перереєстрація була здійснена без письмової згоди власника житла, на підставі договору іпотеки, повідомлень про усунення порушень банк не надсилав. Вказує, що загальна площа квартири становить 65,5 кв. м, що менше ніж 140,0 кв. м встановлених законодавством, іншого житла заявниця не має. Вказує, що спірна квартира була придбана не за кредитні кошти, оскільки вартість квартири є значно більшою ніж сума кредитних коштів.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції

в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня

2020 року у справі № 645/1979/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі

№ 802/1340/18-а, від 10 квітня 2019 року у справі № 726/1538/16-ц від

20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/1310/17, від 19 лютого 2020 року

у справі № 758/2524/17, від 15 січня 2020 року у справі № 127/16726/17-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 607/2754/16-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15-ц, від

08 липня 2019 року у справі № 727/10734/16-ц, від 01 серпня 2019 року

у справі № 725/5032/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

05 лютого 2024 року АТ «ПУМБ» подало до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що згідно з договором купівлі-продажу квартири від 14 березня 2007 року угода вчинена за 521 360,00 грн. Відповідно до договору іпотеки від 14 березня 2007 року № 5274948 за домовленістю сторін на момент укладення цього договору предмет іпотеки оцінено в сумі

521 360,00 грн. Згідно пунктом 1.1 кредитного договору від 14 березня

2007 року № 5274765, кредит надається позичальнику в розмірі

82 000,00 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 547 358,20 грн. Цільове призначення вказаного кредиту - купівля квартири АДРЕСА_1 , яка є забезпеченням виконання отриманого ОСОБА_1 кредиту. Тобто спірна квартира була придбана тільки за кредитні кошти і на час передання в іпотеку не була обтяжена реєстрацією будь-яких осіб. Крім того, вказує, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2020 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року

в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не переглядалося.

Додаткові аргументи заявника

20 лютого 2024 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просить відзив АТ «ПУМБ» залишити без уваги, а касаційну скаргу задовольнити повністю.

Відповідь мотивована тим, що у відзиві на касаційну скаргу банк наводить неправильний розрахунок співвідношення долара до гривні України, чим вводить суд в оману, оскільки на 14 березня 2007 року еквівалент

82 000,00 дол. США становив 414 100,00 грн, що в свою чергу не вистачало для придбання квартири.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

20 лютого 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від

22 грудня 2020 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 і ОСОБА_2 . Дніпровський апеляційний суд

07 листопада 2023 року не переглядав в апеляційному порядку, то відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України воно в цій частині не може бути предметом касаційного перегляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу та у відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз таких підстав.

Фактичні обставини справи

14 березня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого

є ПАТ «ПУМБ», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5274765, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 82 000,00 дол. США під 11,50 % річних строком до 14 березня 2024 року. ОСОБА_1 зобов`язався використати кредит на придбання нерухомості, сплатити проценти за користування кредитом та повернути банку кредит частинами в розмірах, порядку та в строки, визначені кредитним договором, що передбачено пунктами 2.1, 3.1, 3.4 цього договору.

У пункті 1.2 кредитного договору сторони узгодили, що кредит надається позичальнику для придбання нерухомості, а саме квартири

АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв. м.

На забезпечення виконання зобов`язань за цим кредитним договором ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру

АДРЕСА_1 , про що укладений договір іпотеки від 14 березня 2007 року

№ 5274948, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О. М. за реєстровим номером 59.

Відповідно до пункту 1.7.4 договору іпотеки іпотекодавець без попереднього письмового погодження іпотекодержателя, не має права реєструвати третіх осіб на житловій площі, що входить до складу предмета іпотеки.

Відповідно до пункту 1.4 договору іпотеки іпотекодавець стверджував, що предмет іпотеки не є для нього та членів його сім`ї єдиним можливим місцем проживання та/або сукупний дохід членів сім`ї достатній для придбання або найму іншого житла в разі звернення стягнення на предмет іпотеки.

У зв`язку з нездійсненням ОСОБА_1 у встановлені кредитним договором та додатковою угодою строки платежів за кредитом та нарахованими процентами у нього виникла прострочена заборгованість за сумою кредиту.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 липня

2014 року позовні вимоги банку про стягнення суми кредитної заборгованості за кредитним договором від 14 березня 2007 року № 5274765 задоволено.

30 травня 2017 року банк, користуючись своїм правом, передбаченим Законом України «Про іпотеку» та іпотечним договором, звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у свою власність предмета іпотеки.

Відповідно до листа відділу обліку проживання фізичних осіб Дніпровської міської ради Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 15 вересня 2017 року № 4/5-165 за адресою:

АДРЕСА_3 зареєстровані: ОСОБА_1 - з 01 серпня 2013 року дотепер, ОСОБА_2 - з 01 серпня 2013 року дотепер, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - з 01 серпня 2013 року дотепер,

ОСОБА_4 - з 01 листопада 2016 року дотепер (т. 1, а. с. 35).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Згідно з нормами статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла,

а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом

і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства», пункт 50 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року

у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України»).

Концепція житла за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановлених у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації

у національному праві. Тому чи є «житлом» місце конкретного проживання, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ від 11 січня

1995 року у справі «Баклі проти Сполученого Королівства», пункт 63).

Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).

Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення

у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК України). Тобто починає діяти частина друга статті 109 ЖК України щодо можливості виселення з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі

№ 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК України. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками.

Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають

у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.

Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.

Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку

є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження

№ 14-109цс22).

Установивши, що спірна квартира була придбана за рахунок кредитних коштів, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 були зареєстровані у квартирі всупереч умовам договору іпотеки - без письмової згоди іпотекодержателя (банку), суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для виселення відповідачів з іпотечної квартири, оскільки в разі придбанняіпотечного жилого приміщення за рахунок кредитудопускається виселення мешканців без надання іншого постійного житлового приміщення (стаття 40 Закону України «Про іпотеку» і стаття 109 ЖК України), що включає і право власника вимагати припинення права користування таким житлом. Відповідачі на спростування заявлених позовних вимог банку ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді не надали належних та допустимих доказів того, що спірна квартира була придбана не за кредитні кошти.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи,

а значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Колегія суддів зазначає, що апеляційний суд переглянув справу

відповідно до висновків, зроблених Верховним Судом у постанові від 04 липня 2023 року у цій справі.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів

є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, арішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від

07 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом виселення з житла

і зобов`язання вчинити певні дії - без змін, оскільки підстав для їх скасування в цій частині немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Щодо заявлених клопотань

ОСОБА_2 в касаційній скарзі одночасно просить подати до Конституційного Суду України відповідне клопотання про визнання неконституційним положення частини другої статті 109 ЖК України.

Вивчивши заявлене клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що таке клопотання слід залишити без розгляду з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду приймає рішення про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України.

Аналіз вказаного Закону свідчить про те, що окремі колегії суддів відповідних судових палат Верховного Суду не наділені повноваженнями щодо вирішення питання про звернення до Конституційного Суду України з відповідними поданням.

Оскільки згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» окрема колегія суддів судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не має повноважень вирішувати питання про звернення до Конституційного Суду України з питань конституційності законів, вказане клопотання ОСОБА_2 слід залишити без розгляду.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання ОСОБА_2 про звернення до Конституційного Суду України залишити без розгляду.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 грудня

2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг

і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба

в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом виселення з житла і зобов`язання вчинити певні діїзалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов