Постанова

від 17.09.2024 по справі 175/3488/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 175/3488/20

провадження № 61-274св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В.,

Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Охрименком Миколою Ігоровичем , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року в складі колегії суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Халаджи О. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій, збитків за порушення умов договору та експлуатаційних витрат.

Позов мотивований тим, що між ним та ОСОБА_2 15 листопада 2015 року укладений договір про порядок використання майна.

Зазначеним договором сторони погодили предмет договору, права та обов`язки сторін, відповідальність за порушення умов договору.

За невиконання зобов`язань, передбачених пунктом 2 зазначеного договору, була погоджена відповідальність сторін за невиконання умов договору, а саме пунктом 3 договору визначено, що:

за порушення ОСОБА_2 (відповідачем) умов, встановлених в пункті/пунктах: 2.1.1 та/або 2.1.3 та/або 2.1.5 цього договору, вважається розкриттям ОСОБА_2 . конфіденційної інформації цього договору, у зв`язку з чим ОСОБА_1 припиняє оплачувати суму винагороди, вказану в пункті 1.3 цього договору та вимагає від ОСОБА_2 відшкодувати суми, які передані ОСОБА_1 по розпискам в якості штрафних санкцій за порушення даних пунктів;

за порушення ОСОБА_2 (відповідачем) умов, встановлених в пункті 2.1.4 цього договору, вважається розкриттям ОСОБА_2 . конфіденційної інформації цього договору, у зв`язку з чим ОСОБА_1 припиняє оплачувати суму винагороди, вказану в пункті 1.3 цього договору та вимагає від ОСОБА_2 відшкодувати суми, передані ОСОБА_1 по розпискам в якості штрафних санкцій та відшкодувати збитки в розмірі подвійної суми, сплаченої по розпискам за порушення даного пункту договору;

за порушення ОСОБА_2 (відповідачем) умов, встановлених в пункті/пунктах: 2.1.2 та/або 2.1.6 та/або 2.1.7 та/або 2.1.8 та/або 2.1.9 цього договору, вважається розкриттям ОСОБА_2 . конфіденційної інформації цього договору, у зв`язку з чим ОСОБА_1 припиняє оплачувати суму винагороди, вказану в пункті 1.3 цього договору та вимагає від ОСОБА_2 відшкодувати суми, передані ОСОБА_1 по розпискам в якості штрафних санкцій та відшкодувати збитки в розмірі 320 000,00 грн за порушення даних пунктів/пункту;

за порушення ОСОБА_1 пункту 1.3 договору при умові виконання ОСОБА_2 всіх своїх зобов`язань за зазначеним договором, ОСОБА_1 сплачує ОСОБА_2 неустойку (штраф) у розмірі суми, зазначеній в пункті 1.3 договору;

з моменту порушення ОСОБА_2 одного з пунктів, зазначених у пункті 2.1 договору, на ОСОБА_2 покладається обов`язок щодо компенсації половини експлуатаційних збитків на утримання об`єктів зазначених в пункті 1.1 та в пункті 2.2.4 договору.

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про виділення в натурі частки із майна, що знаходиться у спільній частковій власності, а саме майна за адресою: АДРЕСА_1 .

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до директора ТОВ «ККМ» ОСОБА_1 з запитом-вимогою про проведення аудиту фінансової звітності товариства.

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ПП «Декор» про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 03 січня 2017 року, звільнення приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення одержаної орендної плати у розмірі 59 580,00 грн.

Також відповідач зверталась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до TOB «ККМ», ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди приміщень від 03 січня 2017 року № 03/01, що підтверджується відповідним рішенням суду.

Зазначені обставини позивач вважає порушенням укладеного між сторонами договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, укладеного між сторонами.

ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь штрафні санкції у розмірі 255 000,00 дол. США; збитки у розмірі 170 000,00 дол. США, 320 000,00 грн в якості збитків за порушення умов договору та 303 529,12 грн експлуатаційних втрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафні санкції у розмірі 255 000,00 дол. США; збитки у розмірі 170 000,00 дол. США та 320 000,00 грн в якості збитків за порушення умов договору.

Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 10 510,00 грн.

У задоволенні позовних вимог щодо стягнення експлуатаційних витрат відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості в частинах про стягнення штрафних санкцій та збитків за порушення умов договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року. У частині позовних вимог про стягнення експлуатаційних витрат у розмірі 320 000,00 грн суд вважав за необхідне відмовити, оскільки позивач не надав належних доказів щодо понесення саме таких сум на експлуатаційні витрати (квитанції про сплату тощо).

Суд першої інстанції вважав необґрунтованими посилання відповідача щодо порушення умовами договору її законних прав, оскільки нормами цивільного законодавства передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже сторони вільні у здійсненні своїх цивільних прав та укладення цивільно-правових угод щодо них. При цьому відповідач відповідно до статті 654 ЦК України не скористалася своїм правом на розірвання зазначеного договору, а лише здійснювала дії як співвласник ТОВ «ККМ» щодо розірвання договорів оренди, подання скарг та позовних заяв.

Доводи відповідача щодо не підписання нею договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року є безпідставними, адже вказане цілком спростовується висновками експертів, згідно з якими підпис виконано саме відповідачем.

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2023 року в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про розподіл судових витрат відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки рішенням суду по суті задоволено більшість вимог позивача, ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача буде суперечити принципам цивільного судочинства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалу Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 11 квітня 2023 року скасовано.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 400,00 грн.

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість судових рішень Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2023 року та від 11 квітня 2023 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, зробив висновок, що суд першої інстанції помилково вважав наявними підстави для часткового задоволення позовних вимог та відсутніми підстави для ухвалення судового рішення щодо розподілу судових витрат.

Позивач, звернувшись до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій, збитків за порушення умов договору та експлуатаційних витрат, обґрунтовує його тим, що відповідач порушила умови укладеного між ними договору щодо його конфіденційності, оскільки вона неодноразово зверталась до судів з різними позовами. Проте такі твердження є необґрунтованими.

Оскільки відповідач не обмежена нормами законодавства України у праві на звернення до суду за захистом своїх прав, то не можна вважати її звернення до суду порушенням умов спірного договору щодо розкриття конфіденційної інформації. Будь-яких інших доказів на підтвердження порушення умов спірного договору позивач ОСОБА_1 суду не надав.

З огляду на результат апеляційного перегляду справи, враховуючи те, що представник відповідача звернувся до суду з клопотанням щодо розподілу судових витрат та надав документи на підтвердження цього клопотання, а відповідач є особою, яка звільнена від сплати судового збору (особа з інвалідністю 2 групи), то ухвала суду першої інстанції від 11 квітня 2023 року про відмову в задоволенні клопотання про розподіл судових витрат підлягає скасуванню.

Урахувавши загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, принципу співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, а також всі аспекти та складність справи, апеляційний суд зробив висновок про задоволення клопотання представника відповідача про повне відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковою постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 12 739,00 грн. У задоволенні інших вимог заяви відмовлено.

Апеляційний суд, врахувавши принципи справедливості, добросовісності, співмірності та розумності судових витрат, на компенсацію яких має право сторона, надавши оцінку всім аспектам та складності справи (яка, на переконання суду не є складною), зробив висновок про необхідність зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, та визначення їх розміру, який підлягає відшкодуванню позивачем, у сумі 12 739,00 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У січні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Охрименко М. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить змінити постанову апеляційного суду шляхом доповнення її мотивувальної частини обставинами щодо підтвердження нікчемності / не укладення договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які викладені у касаційній скарзі. Крім того, у касаційній скарзі викладено клопотання про розподіл судових витрат під час розгляду справи касаційним судом.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення штрафних санкцій, збитків за порушення умов договору та експлуатаційних витрат. Свої вимоги обґрунтовував тим, що між сторонами 15 листопада 2015 року укладений договір про порядок використання майна. Відповідач порушила умови зазначеного договору щодо його конфіденційності шляхом звернення до судів та інших державних органів за захистом своїх прав, адже умовами цього договору встановлено заборону на звернення до суду. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 , крім іншого, посилалась на не укладення і нікчемність договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року;

апеляційний суд, приймаючи постанову від 22 листопада 2023 року, якою скасував рішення суду першої інстанції від 31 березня 2023 року і прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позову, навів у її мотивувальній частині та оцінив лише частину доводів ОСОБА_2 , з яких вона заперечувала проти позову (щодо конфіденційності інформації). Проте суд не підтвердив та не спростував обставини нікчемності / не укладеності договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, відповідні доводи апеляційної скарги викладені лише у мотивувальній частині постанови. Отже, суд апеляційної інстанції не надав оцінки відповідним доводам апеляційної скарги, проігнорував їх, що призвело до неефективності судового захисту прав ОСОБА_2 . Не застосувавши належні норми матеріального права та не навівши в мотивувальній частині постанови підтвердження обставин нікчемності / не укладення договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, апеляційний суд фактично надав такому нікчемному / не укладеному договору статус дійсного, відповідність його умов положенням законодавства України та нічим не обґрунтований обов`язок його подальшого застосування. Зазначення таких мотивів у судовому рішенні призведе до реального ефективного судового захисту та в подальшому надасть ОСОБА_2 можливість вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належним їй майном;

на переконання відповідача, аналіз змісту документа з назвою «Договор о порядке пользования имуществом» від 15 листопада 2015 року свідчить про його нікчемність, на підставі такого договору у неї не могли виникнути будь-які права та обов`язки, оскільки всі його умови суперечать нормам чинного законодавства. Зокрема підпунктами 2.1.2 і 2.1.4 пункту 2.1 договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року обмежено права відповідача: як співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (стаття 364 ЦК України); володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (стаття 41 Конституції України); здійснювати за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, право власності на майно (стаття 316 ЦК України); володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, вчиняти щодо майна будь-які дії, які не суперечать закону (статті 317, 319 ЦК України); на розпорядження майном за згодою всіх співвласників (частина друга статті 369 ЦК України). Крім того, умовами пункту 1.2, підпунктів 2.1.6 і 2.1.7 пункту 2.1 договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року обмежуються права ОСОБА_2 як учасника ТОВ «ККМ», передбачені статутом товариства, нормами Закону України «Про господарські товариства», ГК України, ЦК України, на управління товариством, отримання інформації про діяльність товариства, відчуження частки у статутному капіталі товариства, голосування на загальних зборах кількістю голосів, пропорційній до розміру частки у статутному капіталі товариства та інші. Також у пункті 2.1.9 вказаного договору передбачено обмеження (заборона) на звернення ОСОБА_2 до суду з позовними заявами, на звернення до органів державної впади зі скаргами, зверненнями та інші обмеження. Тому такі умови договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року є нікчемними;

суд всупереч нормам процесуального права не встановив правову природу договору про порядок користування майномвід 15 листопада 2015 року, не з`ясував, що за своєю суттю цей договір має ознаки договору оренди, який укладено більше ніж на три роки, а не договору про порядок володіння і користування майном. Тому такий договір вважався би укладеним за умови його нотаріального посвідчення, державної реєстрації та оформлення передачі майна за договором на підставі документа (акта), підписаного сторонами договору. Таких дій сторони не вчиняли, що може свідчити про не укладеність цього договору;

договір про порядок користування майном від 15 листопада 2015 року використовується ОСОБА_1 для незаконного обмеження: права ОСОБА_2 на володіння, користування та розпорядження об`єктами нерухомого майна, що належать сторонам на праві спільної часткової власності, без визначення конкретного строку; права на управління товариством, учасником якого є позивачка з часткою, у розмірі 50 % статутного капіталу; право на звернення до суду за захистом своїх прав.

Аргументи іншого учасника справи

У лютому 2024 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Войчак О. О. надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що:

у касаційній скарзі відповідач просить суд касаційної інстанції змінити оскаржувану постанову апеляційного суду шляхом доповнення її мотивувальної частини обставинами щодо підтвердження нікчемності / не укладання договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року між нею та ОСОБА_1 . Разом з цим відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, яку ОСОБА_2 не врахувала, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Таким чином, суд касаційної інстанції не може задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_2 , оскільки це матиме наслідком порушення положень частини першої статті 400 ЦПК України;

згідно з умовами договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року відповідач на власний розсуд розпорядилася своїми правами, набула певних обов`язків і систематично отримувала від позивача грошові кошти на підставі вказаного договору. Отримання відповідачем коштів від позивача підтверджуються копіями власноруч написаних нею розписок. При цьому суди обґрунтовано звертали увагу на те, що у розписках відповідач зазначала про те, що кошти отримуються за використання торгівельних площ за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 . Таким чином, відповідач отримувала кошти саме на підставі та на виконання умов договору про порядок використання майна, в пункті 1.1 якого зазначені саме ці об`єкти нерухомості. Позивач припинив виконувати свої обов`язки за вказаним договором щодо сплати відповідачу коштів у розмірі по 5 000,00 дол. США, оскільки вона порушила умови договору. Більше того, ОСОБА_2 після систематичного отримання коштів за договором про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, порушення нею умов цього договору та звернення ОСОБА_1 до суду за захистом своїх порушених прав, просить суд касаційної інстанції підтвердити нікчемність / не укладання договору про порядок використання майна;

після звернення позивача до суду ОСОБА_2 та її представники почали зловживати своїми процесуальними правами та затягувати розгляд справи, саботувати судовий процес у спосіб: подання до суду, в тому числі і вищих інстанцій, безпідставних заяв та скарг; створення передумов для відкладення розгляду справи або ж подання відповідних клопотань і заяв про ознайомлення з матеріалами справи; ухилення від надання зразків для проведення почеркознавчої експертизи; ненадання своїх питань експерту під час розгляду справи судом першої інстанції, а після проведення чотирьох експертиз у справі, - пред`явленням клопотання про призначення експертизи; дискредитації висновків експертиз. Таким чином, сторона відповідача під час розгляду справи не була зацікавлена у встановленні фактичних обставин справи, справедливому вирішенні спору по суті, а мала за мету затягування розгляду справи у спосіб зловживання процесуальними правами, тобто діяла недобросовісно;

факт укладення договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року доведено належними доказами та відповідачем не спростовано. При цьому оригінал вказаного договору було досліджено експертами під час проведення кількох експертиз, та безпосередньо оглянуто судом першої інстанції у судовому засіданні, в якому була присутня сторона відповідача. Проте під час огляду договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року жодних заперечень, зауважень чи клопотань відповідач чи її представник не заявляли.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 175/3488/20 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У лютому 2024 року матеріали цивільної справи № 175/3488/20 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 18 січня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 759/24061/19, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 170/289/16-ц, від 27 травня 2021 року у справі № 711/10059/17, від 19 травня 2021 року у справі № 761/44364/18 та у постановах Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 15 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір про порядок використання майна. Договором сторони погодили предмет договору, права та обов`язки сторін, відповідальність за невиконання умов договору, зокрема, порушенням умов договору вважається розкриттям ОСОБА_2 конфіденційної інформації цього договору. Сторонами також погоджено, що строк дії зазначеного договору починається з моменту підписання та діє до офіційного припинення ОСОБА_1 усієї підприємницької діяльності і ведення бізнесу.

Також між позивачем та відповідачем укладені договори про поділ нерухомого майна подружжя від 12 лютого 2015 року, шлюбний договір від 23 лютого 2015 року.

Відповідно до розписки ОСОБА_2 02 червня 2015 року отримала грошові кошти від ОСОБА_1 у розмірі 520 000,00 дол. США згідно з договором про поділ нерухомого майна подружжя від 12 лютого 2015 року.

На виконання умов договору про поділ нерухомого майна позивач сплатив грошові кошти ОСОБА_2 , про що свідчить розписка ОСОБА_2 , згідно з якою вона отримала за період з вересня 2017 року до червня 2018 року від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 45 000,00 дол. США, фінансових претензій до ОСОБА_1 станом на 31 серпня 2017 року у неї не було.

Відповідно до розписок ОСОБА_2 отримувала грошові кошти за торгові площі, які використовувались спільно, від ОСОБА_1 : 23 січня 2019 року - у розмірі 20 000,00 дол. США; 01 лютого 2019 року - у розмірі 5 000,00 дол. США; 04 березня 2019 року - у розмірі 5 000,00 дол. США; 01 квітня 2019 року - у розмірі 5 000,00 дол. США; 07 травня 2019 року - у розмірі 5 000,00 дол. США.

13 березня 2019 року ФОП ОСОБА_4 склав висновок щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулась до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_1 про виділення в натурі частки майна, що знаходиться у спільній частковій власності, а саме нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

У червні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до директора ТОВ «ККМ» ОСОБА_1 з запитом-вимогою про проведення аудиту фінансової звітності товариства.

03 липня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ПП «Декор» про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 03 січня 2017 року, звільнення приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та стягнення орендної плати у сумі 59 580,00 грн. Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 09 серпня 2019 року у вказаній справі відкрито провадження.

Також відповідач зверталась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до TOB «ККМ», ФОП ОСОБА_1 про визнання недійсним договору оренди приміщень від 03 січня 2017 року № 03/01 (справа № 904/2836/19), в цій господарській справі 11 вересня 2019 року прийнято рішення.

ОСОБА_2 звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_1 про виділення в натурі частки із майна, що знаходиться у спільній частковій власності, а саме нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , у вказаній справі 28 жовтня 2019 року постановлено ухвалу про призначення експертизи.

У липні 2019 року ОСОБА_2 подавала скарги до Державної екологічної інспекції та до Державної служби надзвичайних ситуацій, які стосувалися діяльності ТОВ «ККМ».

ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи за загальним захворюванням.

У висновку експерта від 26 липня 2021 року № 3376-21 зазначено, що за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи - підпис від імені ОСОБА_2 , розміщений у розділі 8 «Реквизиты сторон» у графі « ОСОБА_5 » договору про порядок користування майном (назва документу мовою оригіналу «Договор о порядке пользования имуществом») від 15 листопада 2015 року - виконаний самою ОСОБА_2 .

Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2021 року клопотання експерта Тумоян Н. А. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій та збитків за порушення умов договору задоволено, надано дозвіл експерту Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз на вирізання штрихів рукописних записів та підписів у всіх наданих (досліджуваному та порівняльних) документах в рамках проведення судової технічної експертизи документа - оригінала договору про порядок користування майном (назва документу мовою оригіналу «Договор о порядке пользования имуществом») від 15 листопада 2015 року.

У висновку експертів від 08 грудня 2021 року № 3377/3378-21 вказано, що підпис від імені ОСОБА_2 , розміщений у розділі 8 «Реквизиты сторон» у графі « ОСОБА_5 » Договору про порядок користування майном (назва документу мовою оригіналу «Договор о порядке пользования имуществом») від 15 листопада 2015 року виконаний пастою синього кольору з фіолетовим відтінком для кулькових ручок; у договорі про порядок користування майном (назва документу мовою оригіналу «Договор о порядке пользования имуществом») від 15 листопада 2015 року відсутні ознаки штучного зістарювання документу; підпис від імені ОСОБА_2 , розміщений у розділі 8 «Реквизиты сторон» у графі « ОСОБА_5 » договору про порядок користування майном (назва документу мовою оригіналу «Договор о порядке пользования имуществом») від 15 листопада 2015 року, виконаний у період часу ймовірно не раніше лютого 2015 року та не пізніше грудня 2015 року.

Позиція Верховного Суду

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах(пункти 3 та 4 частини першої статті 20 ГПК України).

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).

Преюдиційність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

Судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги (частина перша та друга статті 414 ЦПК України).

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі (пункт 5 частини першої статті 409 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

у вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій, збитків за порушення умов договору та експлуатаційних витрат. Позивач зазначав, що відповідач порушила умови договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, який укладений між ним та ОСОБА_2 , щодо конфіденційності його умов, тому вона повинна нести відповідальність, яка передбачена умовами цього ж договору;

при частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості в частинах про стягнення штрафних санкцій та збитків за порушення умов договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року. У частині позовних вимог про стягнення експлуатаційних витрат у розмірі 320 000,00 грн суд вважав за необхідне відмовити, оскільки позивач не надав належних доказів щодо понесення саме таких сум на експлуатаційні витрати (квитанції про сплату тощо). Посилання відповідача щодо порушення умовами договору її законних прав суд відхилив, оскільки договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. При цьому сторони вільні у здійсненні своїх цивільних прав та укладення цивільно-правових угод щодо них. Відповідач не скористалася своїм правом на розірвання зазначеного договору, а лише здійснювала дії як співвласник ТОВ «ККМ» щодо розірвання договорів оренди, подання скарг та позовних заяв. На переконання суду першої інстанції, доводи відповідача щодо не підписання нею договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року є безпідставними, адже це спростовується висновками експертів, згідно з якими підпис на ньому виконано саме відповідачем;

апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість судових рішень Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2023 року та від 11 квітня 2023 року в межах доводів та вимог апеляційної скарги, зробив висновок, що суд першої інстанції помилково вважав наявними підстави для часткового задоволення позовних вимог та відсутніми підстави для ухвалення судового рішення щодо розподілу судових витрат. Апеляційний суд виходив з того, що позивач, звернувшись до суду з позовом у цій справі, обґрунтовував його тим, що відповідач порушила умови укладеного між ними договору щодо його конфіденційності, оскільки вона неодноразово зверталась до судів з різними позовами. Проте такі твердження є необґрунтованими, оскільки оскільки відповідач не обмежена нормами законодавства України у праві на звернення до суду за захистом своїх прав, то не можна вважати її звернення до суду порушенням умов спірного договору щодо розкриття конфіденційної інформації. Будь-яких інших доказів на підтвердження порушення умов спірного договору позивач ОСОБА_1 суду не надав;

аналіз матеріалів справи та Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11 вересня 2019 року в справі № 904/2836/19 позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «ККМ», ПП «Декор» про визнання недійсним договору задоволено в повному обсязі. Визнано договір оренди приміщення від 03 січня 2017 року № 03/01, укладений між ТОВ «ККМ» та ПП «Декор», недійсним. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Вказане судове рішення сторонами не оскаржувалось та набрало законної сили 11 жовтня 2019 року. Під час розгляду зазначеної справи суд, крім іншого, встановив, що: відповідно до пункту 1.2 Статуту ТОВ «ККМ» учасниками товариства є: громадянин України ОСОБА_1 та громадянка України ОСОБА_2 ; частки в статутному капіталі відповідно до пункту 5.5 вказаного статуту розподіляються таким чином: ОСОБА_1 - 320 000,00 грн, що складає 50 % статутного капіталу; ОСОБА_2 - 320 000,00 грн, що складає 50 % статутного капіталу;

Проте суди не звернули уваги на те, що умовами договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, зокрема пунктом 1.2, передбачено, що сторони домовились про те, що ОСОБА_1 відступив ОСОБА_2 свою частки у статутному капіталі ТОВ «ККМ», яка становить 320 000,00 грн, і вніс зміни до статуту Товариства. При цьому частки сторін стали рівними, але право голосу в Товаристві ОСОБА_2 має 10 %, а ОСОБА_1 90 %. Таким чином, умовами договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року сторони визначили корпоративні питання між собою, зокрема щодо відсотку права голосу в управлінні ТОВ «ККМ», зменшивши такий відсоток для ОСОБА_2 з 50 до 10 та збільшивши його для ОСОБА_1 з 50 до 90;

отже, спір у цій справі стосується корпоративних відносин, зокрема між учасниками юридичної особи, та пов`язаний з діяльністю, управлінням ТОВ «ККМ», використання майна для діяльності якого визначалось умовами договору про порядок використання майна від 15 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

За таких обставин судам слід було закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного, а повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.

Щодо додаткової постанови апеляційного суду

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас, додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. У разі скасування рішення у справі, ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2018 року в справі № 756/4441/17 (провадження № 61-17081св18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що: «за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Подібні висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 925/81/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 15 лютого 2023 року у справі № 911/956/17(361/6664/20), від 07 березня 2023 року у справі № 922/3289/21. Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови Центрального апеляційного господарського суду від 27 вересня 2022 року у цій справі, то додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 жовтня 2022 року також слід скасувати».

З урахуванням того, що постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року підлягає скасуванню, то і додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року також слід скасувати.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, постанова та додаткова постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з порушенням норм процесуального права, тому касаційну скаргу слід задовольнити частково, вказані судові рішення скасувати, а провадження у справі закрити.

Оскільки касаційний суд вирішив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі, то він відповідно до частини першої статті 256 ЦПК України роз`яснює позивачеві його право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись статтями 255, 256, 400, 414, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником Охрименком Миколою Ігоровичем , задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2023 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року та додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 рокускасувати.

Провадження у справі № 175/3488/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафних санкцій, збитків за порушення умов договору та експлуатаційних витрат закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесений до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії судового рішення він може звернутися до Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2023 року, постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 листопада 2023 року та додаткова постанова Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко