Постанова

від 20.09.2024 по справі 622/137/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 622/137/22

провадження № 61-17069св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Золочівська селищна рада Харківської області, Богодухівський районна державна адміністрація Харківської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 липня 2023 року у складі судді Кириченко О. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Золочівського районного суду Харківської області з позовом до Золочівської селищної ради Харківської області, Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , про визнання дій незаконними та визнання права на земельну частку (пай).

Позовну заява обґрунтував тим, що 12 травня 1996 року Золочівська районна державна адміністрація Харківської області на підставі свого ж рішення від 21 березня 1996 року № 125 видала члену Акціонерного товариства «Промінь» (далі - АТ «Промінь») ОСОБА_3 сертифікат серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності АТ «Промінь», розміром 5,06 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилася спадщина, що складається із права на земельну частку (пай) АТ «Промінь», посвідченого сертифікатом серії ХР № 004316, яку прийняла його дружина ОСОБА_4 , однак за життя не встигла нотаріально оформити свої спадкові права. Після смерті ОСОБА_4 , спадщину у вигляді права на земельну частку (пай) АТ «Промінь» прийняв її правнук ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину на земельну частку (пай) АТ «Промінь», виданим 25 листопада 2021 року Золочівською державною нотаріальною конторою.

Позивач вказував, що 08 грудня 2021 року між ним та ОСОБА_2 , яка є законним представником ОСОБА_5 , було укладено письмовий договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності АТ «Промінь», розміром 5,06 умовних кадастрових гектарів, без визначення цієї частки в натурі (на місцевості), та розташована на території Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, у власність ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язався прийняти вказані майнові права і сплатити за них визначену даним договором грошову суму і надати послуги, передбачені підпунктом 5.5 договору.

Підпунктами 5.1, 5.2, 5.4 договору визначено, що ОСОБА_2 підтверджує ОСОБА_1 , що за результатами проведеного розподілу земель колективної власності АТ «Промінь» власнику сертифіката серії ХР № 00431 належить земельна частка (пай) № 127 АТ «Промінь» згідно схеми паювання АТ «Промінь», а також те, що на момент укладання договору земельна частка (пай) № 127 АТ «Промінь» відноситься до невитребуваних часток (паїв) цього товариства.

Права ОСОБА_1 на право на земельну частку (пай) № 127 АТ «Промінь» виникають з моменту підписання сторонами цього договору та передачі ОСОБА_2 ОСОБА_1 сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР № 004316.

Розпорядженням Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 24 лютого 2015 № 80 надано згоду Приватному підприємству «Карат-Агро» на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок невитребуваних земельних часток (паїв) загальною площею 398,2694 га, в тому числі ріллі 398,2694 га, з метою передачі їх в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель реформованого Відкритого акціонерного товариства «Промінь» (далі - ВАТ «Промінь»), розташованих за межами населених пунктів на території Золочівської селищної ради Харківської області. В додатку до цього розпорядження міститься список земельних ділянок, де під номером 14 значиться номер земельної ділянки 127, згідно з схемою паювання ВАТ «Промінь», площею 4,1825 га.

04 грудня 2015 року Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області укладено з ПП «Карат-Агро» договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення (невитребуваної земельної частки (паю) № 127), кадастровий номер 6322655100:06:005:1672, загальною площею 4,1842 га, строком на 49 років або до моменту витребування земельної ділянки її власником, а 11 травня 2016 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки.

Розпорядженням Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 02 листопада 2015 року № 408 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок невитребуваних земельних часток (паїв) ПП «Карат-Агро» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані за межами населених пунктів на території Золочівської селищної ради Харківської області. Серед переліку земельних ділянок, які передано в оренду ПП «Карат-Агро» наявна земельна ділянка, кадастровий номер 6322655100:06:005:1672, загальною площею 4,1842 га.

Позивач переконував, що зазначене свідчить про те, що земельна ділянка, кадастровий номер 6322655100:06:005:1672, загальною площею 4,1842 га згідно зі схемою паювання відповідає невитребуваній частці (паю) АТ «Промінь» № 127, та є сформованою.

13 грудня 2021 року він звернувся до Золочівської селищної ради Харківської області із заявою про виділення земельної частки (паю) АТ «Промінь» в натурі (на місцевості) на підставі договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай) від 08 грудня 2021 року та сертифікату серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай), але 15 січня 2022 року отримав листа Золочівської селищної ради Харківської області від 05 січня 2022 року за вих. № 28/02-22 щодо неможливості виділення йому земельної частки (паю) в натурі, оскільки до сертифікату серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай) не внесено зміни, у зв`язку із чим не підтверджено перехід права.

17 січня 2022 року він звернувся до Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області із заявою про внесення змін до зазначеного сертифікату, у відповідь на що отримав лист від 17 лютого 2022 року за вих. № 01-30/490 про те, що внести зміни до сертифіката серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай) неможливо через те, що договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай) від 08 грудня 2021 року має ознаки удаваного правочину, а також нотаріально не посвідчений.

Позивач зазначив, що внаслідок незаконної відмови відповідача Золочівської селищної ради Харківської області, оформленої листом від 05 січня 2022 року за вих. № 28/02-22, у виділенні земельної частки (паю) в натурі порушені його права на земельну власність, гарантовані статтею 14 Конституції України, статтею 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

З огляду на викладене, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 19 січня 2023 року, позивач ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною відмову Золочівської селищної ради Харківської області, викладену у листі від 05 січня 2022 за вих. № 28/02-22, щодо вирішення питання про виділення йому земельної частки (паю) АТ «Промінь» в натурі (на місцевості) та визнати за ним право на земельну частку (пай) № 127 згідно схеми паювання АТ «Промінь», розташовану на території Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, згідно з договором купівлі-продажу права на земельну частку (пай) АТ «Промінь» від 08 грудня 2021 року та сертифікатом серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай), а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідно до розпорядження Верховного Суду від 14 березня 2022 № 7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Запорізької та Харківської областей)» у зв`язку із зміною територіальної підсудності для розгляду Диканському районному суду Полтавської області визначено судові справи, які належали до підсудності Шевченківського районного суду Харківської області, Сахновщинського районного суду Харківської області та Золочівського районного суду Харківської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 12 липня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконною відповідь Золочівської селищної ради Харківської області, викладену у листі від 05 січня 2022 року щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 13 грудня 2021 року про виділення йому земельної частки (паю) АТ «Промінь» в натурі (на місцевості) за рахунок земельної ділянки, кадастровий номер 6322655100:06:005:1672, загальною площею 4,1842 га та передання йому цієї земельної ділянки у власність. Зобов`язано Золочівську селищну раду Харківської області повторно розглянути на пленарному засіданні сесії заяву ОСОБА_1 від 13 грудня 2021 про виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) у передбачений законом спосіб. Вирішено питання розподілу судових витрат. Стягнуто із Золочівської селищної ради Харківської області на користь ОСОБА_1 судовий збір, пропорційно до задоволених позовних вимог, в розмірі 992,40 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконною відповіді Золочівської селищної ради Харківської області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про виділення йому земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), суд першої інстанції, виходив із того, що рішення щодо питань регулювання земельних відносин підлягають прийняттю виключно на пленарних засіданнях селищної ради, а тому дійшов обґрунтованого висновку про те, що Золочівська селищна рада Харківської області порушила порядок розгляду заяви позивача від 13 грудня 2021 року щодо виділення йому земельної частки (паю) в натурі, оскільки не розглянула вказану заяву позивача на пленарному засіданні сесії і не прийняла відповідного рішення щодо розгляду цієї заяви по суті.

Водночас відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання за ним права на земельну частку (пай) під номером 127 (якому відповідає сформована земельна ділянка, кадастровий номер 6322655100:06:005:1672), суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факт переходу до нього права на земельну частку (пай) № 127, оскільки такий не зазначений у сертифікаті на право на земельну частку (пай) серії ХР № 004316 і відповідне рішення про виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) селищною радою не приймалось.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, суд першої дійшов висновку про те, що позивач не пред`явив безпосередньо до цього відповідача жодних позовних вимог, не оскаржив його дій, рішень чи бездіяльності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 липня 2023 року - без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний Суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 липня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відповідні позовні вимоги задовольнити.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування судами правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17, від 05 липня 2023 року у справі № 127/6627/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 520/7113/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- не врахували, що Золочівська селищна рада Харківської області порушила право позивача, закріплене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, на мирне володіння майном;

- протиправно поклали на заявника обов`язок доказування обставин належності земельної частки (паю) № 127 АТ «Промінь» власнику сертифіката серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай);

- не звернули увагу на те, що з урахуванням положень статті 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» саме Золочівська селищна рада Харківської області зобов`язана була надати суду відомості про номер земельної ділянки частки (паю) АТ «Промінь», яка належить власнику сертифіката серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай), а також про фізичну особу, якій належить майнове право на земельну часту (пай) № 127; завірені належним чином копії витягу з проєкту землеустрою щодо організації території земельних частко (паїв) та матеріального розподілу земельних ділянок колективної власності між власниками земельних часток (паїв) АТ «Промінь», будь-які інші документи, на підставі яких можна встановити приналежність конкретних номерів земельних часток (паїв) АТ «Промінь» їх власникам;

- безпідставно не прийняли до уваги пояснення третьої особи ОСОБА_2 та не врахували, що ці пояснення повністю узгоджуються з іншими письмовими доказами, які знаходяться в матеріалах справи.

Також у касаційній скарзі заявник вказав на те, що апеляційний суд помилково ототожнив право на земельну частку (пай) як майнове право, посвідчене сертифікатом, із земельною ділянкою (як об`єктом нерухомості), і дійшов помилкового висновку про те, що договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай) від 08 грудня 2021 року, який укладений між заявником та ОСОБА_2 не є належним доказом переходу до заявника права власності на земельну частку (пай), через те, що договір не було посвідчено нотаріально.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 від інших учасників справи не надходило.

Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 не містить доводів щодо оскарження рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 червня 2021 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області, то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 липня 2023 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року переглядаються Верховним Судом, лише в частині вирішення судами позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права на земельну частку (пай).

Рух справи у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 30 листопада 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 липня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю .

Ухвалою Верховного Суду від 18 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав визначених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Диканського районного суду Полтавської області матеріали справи № 622/137/22; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У січні 2024 року матеріали справи № 622/137/22 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 травня 1996 року Золочівською районною державною адміністрацією Харківської області на підставі її ж рішення від 21 березня 1996 року № 125 члену АТ «Промінь» ОСОБА_3 видано сертифікат серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності АТ «Промінь», розміром 5,06 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, внаслідок чого відкрилася спадщина, що складається із права на земельну частку (пай) АТ «Промінь», посвідченого сертифікатом серії ХР № 004316, яку прийняла його дружина ОСОБА_4 , однак за життя не встигла нотаріально оформити свої спадкові права.

Після смерті ОСОБА_4 , спадщину у вигляді права на земельну частку (пай) АТ «Промінь» прийняв її правнук ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину на земельну частку (пай) АТ «Промінь», виданим 25 листопада 2021 року Золочівською державною нотаріальною конторою.

08 грудня 2021 року між позивачем ОСОБА_1 та законним представником ОСОБА_5 - ОСОБА_2 у простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай).

У пункті 2.1 договору визначено, що за цим договором сторона 2 (продавець) передає у власність стороні 1 (покупця) право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності АТ «Промінь», розміром 5,06 умовних кадастрових гектарів, без визначення цієї частки в натурі (на місцевості), що належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Золочівською державною нотаріальною конторою Харківської області від 25 листопада 2021 року, посвідченого сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії ХР № 004316.

Розпорядженням Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 24 лютого 2015 року № 80 надано згоду ПП «Карат-Агро» на розробку технічної документації щодо встановлення меж земельних ділянок невитребуваних земельних часток (паїв) за списком, що додається, загальною площею 398,2694 га, в тому числі ріллі 398,2694 га, з метою передачі їх в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель реформованого ВАТ «Промінь», розташованих за межами населених пунктів на території Золочівської селищної ради Харківської області. В додатку до цього розпорядження наявний список земельних ділянок, які планується передати в оренду, що містить номери земельних ділянок згідно зі схемою паювання ВАТ «Промінь» та площею кожної земельної ділянки, всього 93 земельні ділянки.

Розпорядженням Золочівської районної державної адміністрації Харківської області від 02 листопада 2015 року № 408 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок невитребуваних земельних часток (паїв) ПП «Карат-Агро» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані за межами населених пунктів на території Золочівської селищної ради Харківської області. Додатком до розпорядження є перелік з 65 земельних ділянок, які передаються в оренду ПП «Карат-Агро», із зазначенням площі кожної земельної ділянки та її кадастрового номера.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації іншого речового права на підставі договору від 04 грудня 2015 року, укладеного між Золочівською селищною радою Золочівського району Харківської області та ПП «Карат-Агро», зареєстровано право оренди земельної ділянки загальною площею 4,1842 га, кадастровий номер 6322655100:06:005:1672, строком на 49 років з правом передачі в піднайм (суборенду).

13 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Золочівської селищної ради Харківської області про виділення йому земельної частки (паю) АТ «Промінь» в натурі (на місцевості) за рахунок земельної ділянки, кадастровий номер 6322655100:06:005:1672, загальною площею 4,1842 га та передати вказану земельну ділянку у його власність.

Листом від 05 січня 2022 року за вих. № 28/02-22 Золочівська селищна рада Харківської області надала ОСОБА_1 відповідь на його заяву від 13 грудня 2021 року, в якій вказала, що його заяву про виділення земельної частки (паю) АТ «Промінь» в натурі (на місцевості) згідно договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай) та відповідного сертифікату на право на земельну частку (пай) розглянуто на засіданні постійної комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища, благоустрою та екології, яке відбулося 22 грудня 2021 року. За результатами розгляду було встановлено, що дата внесення змін до наданого ОСОБА_1 сертифікату не проставлена, у зв`язку із чим перехід права не підтверджено. Посилаючись на вказане, селищна рада рекомендувала ОСОБА_1 звернутися повторно, усунувши вказані недоліки.

17 січня 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області із заявою про внесення змін до зазначеного вище сертифікату.

Відповідно до повідомлення Богодухівської районної державної адміністрації Харківської області від 17 лютого 2022 року за вих. № 01-30/490, внести зміни до сертифіката серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай) неможливо через те, що договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай) від 08 грудня 2021 року має ознаки удаваного правочину, а також нотаріально не посвідчений.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Указом Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10 листопада 1994 року № 666/94 встановлено право на приватизацію земель шляхом передачі у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, трудові колективи яких виявили бажання одержати землю у власність.

На підтвердження такого права кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі.

Право на земельну частку (пай) може бути об`єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

Виходячи з положень Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 року № 899-IV (далі - Закон № 899-IV), пункту 17 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією, вважається правовстановлюючим документом при реалізації власником такого сертифікату права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Відповідно до статті 2 Закону № 899-IV сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією є основним документом, що підтверджує право на земельну частку (пай), документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

Отже, земельна частка (пай) є правом на умовну земельну частку в гектарах з відповідною грошовою оцінкою без виділення у загальному масиві земель.

Визначення конкретної земельної ділянки, що виділяється в натурі (на місцевості) власнику земельної частки (паю), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства проводиться за згодою не менш як двох третин власників земельних часток (паїв), а за її відсутності - шляхом жеребкування.

Результат розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) у межах одного сільськогосподарського підприємства оформляється відповідним протоколом, що підписується власниками земельних часток (паїв), які взяли участь у їх розподілі, та затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. До протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) додаються проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), список осіб, які взяли участь у їх розподілі.

Протокол про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), затверджений відповідною сільською, селищною, міською радою, є підставою для прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) та державної реєстрації права власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Матеріали щодо розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) зберігаються у відповідній сільській, селищній, міській раді за місцем проживання більшості власників земельних часток (паїв) та у Державному фонді документації із землеустрою та оцінки земель (стаття 9 Закону № 899-IV).

Нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості) (стаття 13 Закону № 899-IV).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права на земельну частку (пай), суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивач не довів факт переходу до нього права на земельну частку (пай) № 127, оскільки він не зазначений у сертифікаті на право на земельну частку (пай) серії ХР № 004316 і відповідне рішення про виділення йому земельної ділянки в натурі (на місцевості) селищною радою не приймалось.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17, та постановах Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 127/6627/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 520/7113/19 є безпідставними з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

У постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 542/1403/17 у справі за позовом про примусове виконання обов`язку щодо виділення в натурі земельної частки (паю) у розмірі 4,54 умовних кадастрових гектарів, Велика Палата Верховного Суду, зазначила, що за життя мати позивача отримала від районної державної адміністрації сертифікат на право на земельну частку (пай) розміром 5,1 умовних кадастрових гектарів із земель, які перебували у колективній власності КСП ім. Пархоменка. Після смерті матері позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зокрема і на зазначену земельну частку (пай). Районною державною адміністрацією внесено зміни в частині розміру земельної ділянки - паю та зазначено розмір 4,54 умовних кадастрових гектарів і, що право на земельну ділянку, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом передано позивачу. Надалі позивач звернувся до сільської ради із заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки 4,54 умовних кадастрових гектарів в натурі (на місцевості), однак сільська рада відмовила у задоволенні його заяви у зв`язку з наявністю спору про право на таку землю. Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновками судів першої та апеляційної інстанції про те, що оскільки на момент звернення позивача до суду сертифікат про право на земельну частку (пай) недійсним не визнаний та не скасований, як і свідоцтво про право на спадщину за заповітом, то наявність зазначених документів засвідчує право позивача на виділення йому земельної ділянки в натурі та отримання акта про права власності на землю, і є підстави для часткового задоволення позову.

У постанові від 05 липня 2023 року у справі № 127/6627/22 за позовом про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за законом, Верховний Суд виходив із того, що за життя спадкодавець матері позивача не набула права власності на спірну земельну ділянку площею 1,3903 га в порядку виділення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості); виготовлення державного акта на спірну ділянку серії мало місце лише після смерті вказаного спадкодавця, тобто після припинення її цивільної право- і дієздатності), а відтак, згадана земельна ділянка на момент відкриття спадщини не увійшла до її складу, та, відповідно, не могла бути успадкована матір`ю позивача. Тому Верховний Суд погодився із висновком суду першої інстанції про те, що позов про визнання за позивачем права власності в порядку спадкування на конкретно визначену в натурі земельну ділянку не може бути задоволений.

У постанові від 27 квітня 2023 року у справі № 520/7113/19 за адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки та зобов`язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, Верховний Суд зазначив про те, що відповідно до сертифіката на право на земельну ділянку (пай) позивачу належить право на земельну ділянку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Краснопавлівський», розміром 6,04 умовних кадастрових гектарів, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Розпорядженням районної державної адміністрації вирішено виділити в натурі (на місцевості) позивачу земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) по КСП «Краснопавлівський» - 6,04 умовних кадастрових гектарів за рахунок земель державного резервного фонду на території Краснопавлівської селищної ради. Позивач подав до ГУ Держгеокадастру у Харківській області відповідача заяву (з додатками до неї) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 6,04 умовних кадастрових гектар. Однак ГУ Держгеокадастру у Харківській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову і передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд виходив із того, що суди попередніх інстанцій не встановили, який правовий статус та яке цільове призначення має земельна ділянка, на яку претендує позивач, та до повноважень якого органу належить право розпоряджатися вказаною земельною ділянкою (надавати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки), зважаючи на категорію вказаної земельної ділянки. Також Верховний Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій зазначаючи про неналежність спірної земельної ділянки до земель державної власності, незважаючи на те, що розпорядженням районної державної адміністрації вирішено виділити в натурі (на місцевості) позивачу земельну ділянку за рахунок земель державного резервного фонду на території селищної ради, не дослідили питання чи відносилась, станом на час розгляду звернення позивача, бажана земельна ділянка до земель колективної власності територіальної громади. Разом з тим, Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної оцінки підставам для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та не встановили чи належним чином розглянув відповідач питання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із прийняттям відповідного рішення у відповідності до вимог земельного законодавства.

Натомість у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір сторін щодо визнання незаконною відмови Золочівської селищної ради Харківської області щодо вирішення питання про виділення позивачу земельної частки (паю) АТ «Промінь» в натурі (на місцевості) та визнання за позивачем права на земельну частку (пай), встановили, що позивач не довів факт переходу до нього права на земельну частку (пай), оскільки він не зазначений у сертифікаті на право на земельну частку (пай) і відповідне рішення про виділення йому земельної ділянки в натурі (на місцевості) селищною радою не приймалось.

Отже, у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків судів касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.

Аргументи касаційної скарги про те, що Золочівська селищна рада Харківської області порушила право позивача, закріплене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, на мирне володіння майном, Верховний Суд вважає безпідставними з огляду на таке.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, Верховним Судом не виявлено факту будь-якого втручання держави у право власності позивача.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що у цій справі судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що відповідачем Золочівською селищною радою Харківської області порушено порядок розгляду заяви позивача від 13 грудня 2021 року щодо виділення йому земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), оскільки така заява не розглядалася на пленарному засіданні сесії і не має відповідного рішення щодо розгляду заяви по суті, і цього відповідача зобов`язано повторно розглянути вказану заяву позивача від 13 грудня 2021 року у передбачений законом спосіб, тобто на час розгляду справи по суті право позивача на цю земельну частку (пай) ще фактично не порушено та не оспорюється.

Доводи касаційної скарги про те, що суди протиправно поклали на заявника обов`язок доказування обставин належності земельної частки (паю) № 127 АТ «Промінь» власнику сертифіката серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай), підлягають відхиленню з огляду на таке.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

У справі, яка переглядається позивач, зокрема заявив вимогу про визнання за ним права на земельну частку (пай) № 127 згідно схеми паювання АТ «Промінь», розташовану на території Золочівської селищної ради Богодухівського району Харківської області, згідно договору купівлі-продажу права на земельну частку (пай) АТ «Промінь» від 08 грудня 2021 року та сертифікату серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай).

Підставою для задоволення такої позовної вимоги є встановлення судом сукупності певних обставини, а саме наявність у позивача законних підстав для набуття права власності на земельну частку (пай) та факту того, що таке право власності оспорюється або не визнається іншою особою.

Суди попередніх інстанцій встановили, що у сертифікаті серії ХР № 004316 на право на земельну частку (пай) не зазначено, що його власнику належала земельна частка (пай), яка перебувала у колективній власності АТ «Промінь», саме під номером 127.

З огляду на викладене, та з урахуванням змістусертифікату серії ХР № 004316, а саме суди першої та апеляційної інстанцій цілком обґрунтовано поклали на позивача обов`язок доказування обставин належності його власнику земельної частки (паю) № 127 АТ «Промінь» на підставі такого сертифікату.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд помилково ототожнив право на земельну частку (пай) як майнове право, посвідчене сертифікатом, із земельною ділянкою (як об`єктом нерухомості), і дійшов помилкового висновку про те, що договір купівлі-продажу права на земельну частку (пай) від 08 грудня 2021 року, який укладений між заявником та ОСОБА_2 не є належним доказом переходу до заявника права власності на земельну частку (пай), через те, що договір не було посвідчено нотаріально, Верховний Суд вважає слушними, однак вони не є підставою для скасування правильного по суті і законного рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову, яке апеляційний суд своїм судовим рішенням лише залишив без змін і власного рішення по суті у цій справі не ухвалював.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи також не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваній частині відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду у оскаржуваній частині - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 12 липня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник