Рішення

від 23.09.2024 по справі 477/2576/23

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 477/2576/23

Провадження № 2/201/1220/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Галко С.Д.,

за участі:

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_2 , про стягнення витрат на навчання, -

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 08 грудня 2023 року за підсудністю з Жовтневого районного суду Миколаївської області надійшла позовна заява Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_2 , про стягнення витрат на навчання, у якій позивач просить стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача витрати на навчання у розмірі 335368, 86 грн. та судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог, позивач посилався на те, що на підставі рішення приймальної комісії наказом ректора Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» №704-ос від 06 серпня 2016р. ОСОБА_2 зарахована на перший курс Дніпропетровської державної медичної академії МОЗ України.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №473 від 16 березня 2021р. змінено тип та перейменовано Державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України ДЗ «ДМА» на Дніпровський державний медичний університет.

01 вересня 2016 року між позивачем та відповідачем укладено угоду №72 про підготовку фахівців з вищою освітою. Згідно з умовами укладеної Угоди відповідач зобов`язується прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку.

Згідно наказу позивача №334-ос від 21 червня 2022р. «Про завершення навчання» відповідачу присуджено освітньо-кваліфікаційний рівень за спеціальністю, видано документ про вищу освіту у зв`язку із завершенням навчання.

Згідно направлення на інтернатуру №105 від 03 червня 2022р., виданого позивачем, відповідач була направлена до КНП «Криворізька інфекційна лікарня №1» Криворізької міської ради для проходження інтернатури. 13 липня 2022р. відповідач заявою відмовилась від проходження інтернатури за власним бажанням через введення в Україні воєнного стану через ризики для життя, не відпрацювавши три роки після закінчення закладу вищої освіти.

Таким чином, відповідач не дотрималася умов Угоди про підготовку фахівців з вищою освітою від 01 вересня 2016 року №72, укладеної між позивачем та відповідачем, в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення вищого навчального закладу три роки відповідно до направлення, тобто вона порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання.

Згідно розрахунку суми яка за державним замовленням витрачена з державного бюджету на навчання відповідача в закладі вищої освіти позивача складає 335 368 грн. 86 коп., які позивач просить суд стягнути на їх користь з відповідача.

Згідно з частиною другою статті 52 Закону України від 23 травня 1991 року «Про освіту», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено частиною другою статті 52 Закону України «Про освіту» (яка була чинною з 23 березня 1996 року по 06 вересня 2014 року, у тому числі на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року № 84), пунктом 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», пунктом 14 постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 1996 року № 992 «Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням» (чинний на час укладення типової угоди про підготовку фахівця з вищою освітою від 01 вересня 2008 року № 84) та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367.

Зазначеними вище нормативними актами визначено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати (а.с. 2-5).

Не погодившись з позовними вимогами представником відповідача 06 лютого 2024 року на адресу суду надіслано відзив на позовну заяву, в якій остання підтвердила, що дійсно ОСОБА_2 в період з серпня 2016 року по червень 2022 року навчалася в Дніпропетровському державному медичному університеті.

У відповідності до п.5 «Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» затвердженого Наказом міністерства охорони здоров`я України від 25.12.1997р. №367 (далі по тексту Порядок №367) який був чинний на момент зарахування відповідача "Керівники вищих закладів освіти після зарахування осіб на навчання за державним замовленням укладають ними угоду за формою, уміщеною в додатку 1".

01 вересня 2016 року між відповідачем, та позивачем було укладено Угоду про підготовку лікаря №72 на виконання п.5 Порядку №367.

Згідно Угоди, позивач взяв на себе обов`язок «після закінчення навчання та одержання випускником відповідної кваліфікації забезпечити місцем працевлаштування в державному секторі народного господарства, де вона зобов`язана відпрацювати не менше трьох років».

В свою чергу, відповідач зобов`язана була «прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до бюджету вартість навчання в установленому порядку».

21 червня 2022 року, згідно Наказу №334-ос "Про завершення навчання" відповідачу присвоєно кваліфікацію "Лікаря" та видано Диплом.

На підставі Наказу МОЗ України № 1254 від 22.06.2021 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.2021 року затверджено "Положення про інтернатуру" та зокрема, п.2 визначено, що "вимоги Положення, затвердженого пунктом 1 цього наказу, поширюються на осіб, які вступають в інтернатуру з 2022 року».

На виконання Положення №1254 відповідач приймала участь у розподілі та отримала пропозицію щодо спеціальності та бази проходження інтернатури "інфекційні хвороби"; КНП "Криворізька інфекційна лікарня №1" Криворізької міської ради.

Наказом Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації №303-о від 24 червня 2022 року "Про зарахування в інтернатуру" Відповідача, випускницю 2022 року, зараховано у КНП "Криворізька лікарня №1" Криворізької міської ради на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності "Інфекційні хвороби" з 01 серпня 2022 року по 31 липня 2024 року.

Разом з тим, Наказ №303-о від 24 червня 2022 року не містив інформацію про місце подальшого працевлаштування та не передбачав обов`язку відпрацювання після інтернатури відповідачем.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України місто Кривий Ріг, Дніпропетровської області, в якому розташований заклад охорони здоров`я та відповідно місце проходження інтернатури, знаходився під постійними обстрілами, що створювало пряму загрозу для життя і здоров`я відповідача.

Враховуючи таку обставину відповідач була вимушена відмовитися від проходження інтернатури та звернулася з відповідною заявою до позивача. Позивач не заперечує, що відповідач зверталася з такою заявою, про розгляд заяви відповідача не повідомлено.

Також, відповідач зверталась із заявою про неможливість приступити до інтернатури до Департаменту охорони здоров`я Дніпропетровської обласної військової адміністрації, про розгляд якої її не повідомлено. Наразі, відповідач вимушено перебуває за межами України, має прихисток від війни в Німеччині.

Відповідач не може погодитись з таким твердженням позивача, у зв`язку з тим, що на час виникнення спірних правовідносин, а саме укладення Угоди №72 від 01.09.2016р., частину 2 ст. 52 Закону України від 23 травня 1991 року "Про освіту" виключено на підставі Закону № 1556-VII від 01.07.2014р.

Інші, наведені в позовній заяві нормативні акти, на підставі яких позивач просить суд стягнути кошти з відповідача, не регулюють спірні відносини, оскільки не застосовувались при направленні відповідача на інтернатуру.

Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями Жовтневого районного суду Миколаївської області від 28 вересня 2023 року указана позовна заява передана для розгляду судді Глубоченко С.М. (а.с.30).

18 жовтня 2023 року згідно із вимогами ч. 6ст. 187 ЦПК Українисуддя звернувся до Єдиного державного демографічного реєстру, щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача. (а.с.35-36).

18 жовтня 2023 року надійшла відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача. (а.с.35-36).

Ухвалою судді від 18 жовтня 2023 року справу направлено за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська. (а.с.37-38).

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 08 грудня 2023 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.45).

Ухвалою суду від 11 грудня 2023 року позовну заяву залишено без руху, встановлено недоліки та надано строк на їх усунення. (а.с.47).

Ухвалою судді від 19 грудня 2023 року відкрито спрощене провадження у цивільній справі за позовом Дніпровського державного медичного університету до ОСОБА_2 , про стягнення витрат на навчання. (а.с.50-51).

Представником відповідача 04 березня 2024 року подані клопотання про витребування доказів. (а.с.82-84, 89-91).

Ухвалами суду від 04 березня 2024 року задоволені клопотання про витребування доказів(а.с.100-103).

На виконання ухвали суду про витребування доказів 21 березня 2024 року від КНП «Криворізька інфекційна лікарня №1» Криворізької міської ради надійшла відповідь. (а.с.107-110).

10 квітня 2024 року на виконання ухвали суду про витребування доказів Дніпровським державним медичним університету подано заяву з додатками. (а.с.114-118).

13 червня 2024 року представник відповідача через систему «Електронний суд» подано клопотання про витребування доказів. (а.с.124-130), яке ухвалою суду від 13 червня 2024 року було задоволено частково. (а.с.138-139).

На виконання ухвали суду про витребування доказів 16 серпня 2024 року від Дніпровського державного медичного університету надійшла заява з додатками. (а.с.142-168).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, просили слухати справу за їх відсутності, на задоволенні позовних вимог наполягав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Фактичні обставини встановленні судом

Наказом Міністерства охорони здоров`я України №473 від 16 березня 2021р. змінено тип та перейменовано Державний заклад «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України ДЗ «ДМА» на Дніпровський державний медичний університет. (а.с.21-22).

На підставі рішення приймальної комісії наказом ректора Державного закладу «Дніпропетровська медична академія Міністерства охорони здоров`я України» №704-ос від 06 серпня 2016р. ОСОБА_2 зарахована на перший курс Дніпропетровської державної медичної академії МОЗ України. (а.с.10)

Відповідно до укладеної між Дніпропетровською державною медичною академією МОЗ України та ОСОБА_2 01 вересня 2016 року №72 про підготовку фахівців з вищою освітою, відповідач зобов`язується прибути після закінчення вищого закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років, а у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати відповідно до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку. (а.с.6)

Згідно наказу позивача №334-ос від 21 червня 2022р. «Про завершення навчання» відповідачу присуджено освітньо-кваліфікаційний рівень за спеціальністю, видано документ про вищу освіту у зв`язку із завершенням навчання. (а.с.13).

Відповідно до направлення на інтернатуру №105 від 03 червня 2022р., виданого позивачем, відповідач була направлена до КНП «Криворізька інфекційна лікарня №1» Криворізької міської ради для проходження інтернатури. (а.с.16).

Згідно заяви відповідача від 13 липня 2022р. остання відмовилась від проходження інтернатури за власним бажанням через введення в Україні воєнного стану через ризики для життя, не відпрацювавши три роки після закінчення закладу вищої освіти.(а.с.17)

Наказом Дніпропетровської обласної військової адміністрації Департаменту охорони здоров`я № 303-о від 24 червня 2022 року відповідача направлено для проходження заочної частини інтернатури на базу КНП «Криворізька інфекційна лікарня №1» Криворізької міської ради. (а.с.71).

Відповідно до листа КНП «Криворізька інфекційна лікарня №1» Криворізької міської ради №253 від 12 лютого 2024 року відповідач для зарахування на посаду лікаря та проходження заочної частини інтернатури в 2022 році до закладу не з`явилась. (а.с.86).

До матеріалів справи долучено детальний розрахунок грошових коштів, які підлягають поверненню за навчання за державним замовленням у розмірі 335368, 86 грн. (а.с.117,143-168) та надано належну документацію, яка підтверджує такий розмір грошових коштів.

Листом Дніпропетровської обласної військової адміністрації Департаменту охорони здоров`я від 07 червня 2024 року на запит адвоката відповідача про надання інформації, повідомлено що згідно з реєстрацією вхідної та вихідної документації в автоматизованій системі діловодства ДОКПРОФ, заяви від ОСОБА_2 в 2022 році про неможливість приступити до проходження інтернатури не надходило (а.с.134).

Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного позивачем, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Згідно ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно дост. 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 2ст. 13 ЦПК Українипередбачено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 10 ЦПК Україницивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1ст. 76 ЦПК Українидоказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1статті 77 ЦПК Українивизначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

Відповідно до ч. 2ст. 78 ЦПК Україниобставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогамистатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частина 7ст. 81 ЦПК Українипередбачає, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положеннямист. 89 ЦПК Українивизначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

У відповідності до ст.ст. 526,530ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином та у встановлені строки відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Не погоджуючись з вимогами позовної заяви відповідач посилалась на два аргументи, перший аргумент вказує на те, що норму ст. 52 Закону України від 23 травня 1991 року "Про освіту", якою було зобов`язано випускників вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направлятись на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, виключено на підставі Закону № 1556-VII від 01.07.2014р. тобто на час виникнення спірних правовідносин, а саме укладення Угоди №72 від 01.09.2016р., дану норму було скасовано.

Щодо даного питання, суд зазначає, що таку норму закону було дійсно виключено і на момент 2016 року, коли позивач та відповідач уклали угоду про підготовку фахівців з вищою освітою, дана норма не була чинною та не мала юридичної сили.

Проте, в свою чергу, суд звертаю увагу на факт того, що у вищевказаній угоді міститься пункт в розділі «Студент зобов`язується»: «прибути після закінчення вищого навчального закладу на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років. У разі відмови їхати за призначенням відшкодувати до державного бюджету вартість навчання в установленому порядку».

В Угоді №72, а саме у вищевказаних пунктах відсутні посилання на норму ст. 52 Закону України «Про освіту», а отже обов`язок відпрацювання мала виключно підписана відповідачем угода. Підписанням даної угоди відповідач погодилась зі всіма викладеними умовами та наслідками, а отже заздалегідь знала, що у разі відмови від відпрацювання, остання має сплатити відшкодування вартості навчання.

Крім того, відповідач аргументує свою відмову від проходження відпрацювання, тим, що лікарня знаходиться у місті де існують часті обстріли внаслідок початку повномасштабного вторгнення, і вона побоюється за своє життя. Проте, матеріали справи не містять доказів, відповідно до яких, відповідачка зверталась до позивача з вимогою змінити місце відпрацювання на більш безпечне або оскаржувала таке призначення саме до КНП «Криворізька інфекційна лікарня №1» Криворізької міської ради. Що свідчить про намір відповідача уникнути проходження відпрацювання в КНП «Криворізька інфекційна лікарня №1» Криворізької міської ради.

Другим аргументомвідповідача є те, що Наказ №303-о від 24 червня 2022 року не містив інформацію про місце подальшого працевлаштування та не передбачав обов`язку відпрацювання після інтернатури відповідачем.

З даного приводу, суд зазначає наступне, чинним законодавством не передбачено норми відповідно до якої Наказ про зарахування в інтернатуру, має містити інформацію про обов`язок відпрацювання. Також суд наголошує, що даний обов`язок відповідач визнала та погодилась його виконувати, коли підписала Угоду від 01 вересня 2016 року №72 про підготовку фахівців з вищою освітою.

Обов`язок особи, яка зобов`язалась відпрацювати за направленням після завершення її навчання за рахунок коштів держави, не передбачає втручання у її права, гарантовані статтею 4 Конвенції щодо заборони примусової чи обов`язкової праці. ЄСПЛ підкреслює, що не кожна праця, яку вимагають від особи під загрозою «покарання», становить заборонену цим положенням «примусову чи обов`язкову працю». Слід врахувати, зокрема, характер і обсяг даної діяльності, вільне укладення відповідних домовленостей (угод) у зв`язку із чим особа усвідомлює принцип і обсяг свого зобов`язання, яке вона бере, отримуючи безкоштовну освіту тощо. Такі обставини дозволяють відрізнити «примусову працю» від роботи, якої можна розумно вимагати за відповідних обставин. В протилежному випадку ЄСПЛ застосовує поняття «непропорційний тягар» та перевіряє, чи на особу було накладено такий тягар, що є єдиним чинником, на підставі якого ЄСПЛ може встановити порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.

Обов`язок особи відшкодувати на користь держави кошти, витрачені на її навчання (пов`язані із цим витрати, їх окремі види тощо) за невиконання вимоги про відпрацювання за направленням не є втручанням у право власності особи, гарантоване статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції, та не становить порушення принципу пропорційності. Відповідно до практики ЄСПЛ такі суми відшкодування на корить держави можуть визначатись з урахуванням вартості навчання, виплат на утримання особи, яка навчається (наприклад, вартість проживання, їжі та обладнання, наданих особі під час навчання), субсидованої державою стипендії особі, яка навчається.

Стаття 2 Протоколу № 1 до Конвенції захищає та гарантує загальне особисте право особи на освіту. Держави не зобов`язуються організовувати за власний кошт або субсидувати освіту визначеного виду або рівня. Водночас, держава не зобов`язана виключно утримуватись від порушень цього права, а несе й відповідні позитивні зобов`язання, аби забезпечити дотримання права, захищеного статтею 2 Протоколу № 1 до Конвенції. Відповідні обмеження не повинні звужувати згадане право настільки, щоб порушити його сутність і позбавити його ефективності. Такі обмеження мають бути передбачуваними для зацікавленої особи і переслідувати законну мету.

Обов`язок випускника відшкодувати до державного бюджету повну вартість навчання за умов, що були погоджені між сторонами, передбачено пунктом 2Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів», та пунктом 21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженимнаказом Міністерстваохорони здоров`яУкраїни від25грудня 1997року №367 (який діяв на момент направлення відповідача на інтернатуру).

Зазначеними вище нормативними актами визначено, що випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направлені на роботу; незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням; у разі, якщо його звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати.

Відповідно достатті 43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до роз`яснень, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 607/3693/17 від 26 січня 2021 року, якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням.

Велика Палата Верховного Суду вважає розумним та справедливим відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця.

На переконання Великої Палати Верховного Суду покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасник умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства, щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах.

Враховуючи, що відповідач не виконала обов`язок, встановлений угодою № 72 від 01 вересня 2016 року, на місце направлення не прибула, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача кошти, витрачені з державного бюджету, на навчання у розмірі 335368,86 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265, 280, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимогиДніпровського державногомедичного університетудо ОСОБА_2 ,про стягненнявитрат нанавчання задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпровського державного медичного університету (код ЄДРПОУ 02010681) витрати на навчання у розмірі 335 368 грн.86 коп.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Дніпровського державного медичного університету (код ЄДРПОУ 02010681) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 5030, 54 грн.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 24 вересня 2024 року

Суддя С.О. Демидова