Постанова

від 23.09.2024 по справі 915/1804/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2024 рокум. ОдесаСправа № 915/1804/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2024 року, м. Одеса, суддя Семенчук Н.О.

у справі №915/1804/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурстехнобуд", Львівська обл., Львівський р-н, м. Пустомити

до відповідача Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі філії Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ

про стягнення 170 854 грн. 16 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

В листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурстехнобуд", м. Пустомити, Львівська область звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурстехнобуд" Львівська обл., Львівський р-н, м. Пустомити основний борг в сумі 59 400 грн., інфляційні в розмірі 82 193 грн. 89 коп., 3% річних в розмірі 29 260 грн. 27 коп. та відшкодувати судовий збір.

Зокрема, позовні вимоги ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем умов договору №50-09-2022/1-123-01-22-07719 від 19.09.2022 в частині своєчасної оплати за виконані позивачем роботи.

16.04.2024 через систему «Електронний суд» позивач надав до суду першої інстанції заяву (вх.№4589/24), в якій зазначив, що після відкриття провадження у справі відповідач добровільно перерахував на поточний рахунок позивача суму основного боргу в розмірі 59 400 грн. У зв`язку з цим позивач на підставі п.1 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України відмовився від позову в частині стягнення суми основної заборгованості та просив суд прийняти відмову позивача від позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 59 400 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2024 відмову від позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурстехнобуд», м. Пустомити, Львівська область в частині стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 59 400 грн. прийнято та закрито провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18.04.2024 року у справі №915/1804/23 (суддя Семенчук Н.О.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурстехнобуд", м. Пустомити, Львівська область до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі філії Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Южноукраїнськ, задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі філії Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Южноукраїнськ на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурстехнобуд", м. Пустомити, Львівська область інфляційні в розмірі 52 248 грн. 99 коп., 3% річних в розмірі 29 260 грн.27 коп., витрати по сплаті судового збору у сумі 1 962 грн.81 коп., у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 52 248 грн. 99 коп., суд першої інстанції дійшов висновків про те, що зазначена сума розрахована позивачем арифметично невірно, оскільки останнім помилково визначено початок періоду нарахування, внаслідок чого до стягнення належать інфляційні в сумі 52 248 грн. 99 коп..

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Акціонерне товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2024 року у справі № 915/1804/23 скасувати частково, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Ресурстехнобуд», м. Пустомити, Львівська область в задоволенні вимог про стягнення інфляційних в сумі 52 248 грн.99 коп. та 3 % річних в розмірі 29 260 грн. 27 коп.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, в апеляційній скарзі відповідач зазначив, що джерелом доходу Акціонерного товариства «НАЕК «Енергоатом» є виробництво електричної енергії. Діяльність з продажу електроенергії регулюється спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про ринок електричної енергії» та відповідними підзаконними актами на його виконання. Тому, можливості Акціонерного товариства «НАЕК «Енергоатом» щодо продажу електроенергії і відповідно отримання коштів за неї є чітко визначеними і обмеженими.

Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 Акціонерне товариство «НАЕК «Енергоатом» зобов`язане продавати вироблену ним електроенергію Державному підприємству «Гарантований покупець», що є монополістом-покупцем електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів. Іншим джерелом надходження коштів є оплата відпущеної електроенергії Приватним акціонерним товариством «НЕК «Укренерго», що виступає оператором системи передачі, адміністратором комерційного обліку і адміністратором розрахунків на ринку електричної енергії відповідно до Закону.

Скаржник зауважує, що на даний час склалася критична ситуація в системі розрахунків за вироблену електроенергію, пов`язана з масштабною і систематичною неоплатою Державним підприємством «Гарантований покупець» купленої ним електроенергії та ПрАТ «НЕК «Укренерго» отриманої електроенергії. Також, проблема поточної заборгованості перед Акціонерним товариством «НАЕК «Енергоатом» набула кризового характеру на тлі величезної заборгованості, що накопичилася за минулі роки у зв`язку з тим, що з Акціонерним товариством «НАЕК «Енергоатом» не розрахувалося і Державне підприємство «Енергоринок» - попередній єдиний покупець електроенергії за схемою, що існувала раніше до 01.07.2019 до зміни моделі ринку (до прийняття і набуття чинності Законом),

Також скаржник звертає увагу суду на те, що, за результатами господарської діяльності у 2020 році чистий збиток Акціонерного товариства «НАЕК «Енергоатом» склав 4 845 208 000,00 грн, доказом чого є звіт про фінансовий результат за 2020 рік, інформація розміщена у вільному доступі на офіційному сайті Державного підприємства «НАЕК «Енергоатом». Крім того, прострочена заборгованість перед Акціонерним товариством «НАЕК «Енергоатом» за фактично реалізовану електроенергію за 2021 рік становить 19 млрд грн. (інформація є у вільному доступі та наявна на офіційному сайті Акціонерного товариства «НАЕК «Енергоатом).

Тобто, скаржник зауважує, що заборгованість перед Акціонерним товариством «НАЕК «Енергоатом», в свою чергу, спричиняє неможливість відповідача розраховуватися зі своїми постачальниками товарів та належним чином виконувати зобов`язання за договорами. А наведені вище обставини і їх докази доводять відсутність у цьому вини відповідача і, що можливості його впливу на цю ситуацію є вкрай обмеженими.

Також, скаржник зауважує, що Акціонерне товариство «НАЕК «Енергоатом» є оператором чотирьох діючих атомних електростанцій України, на яких експлуатується 15 атомних енергоблоків, з яких 13 типу ВВЕР-1000 і два ВВЕР-440, загальною встановленою потужністю 13 835 МВт, 2 гідроагрегати Ташлицької ГАЕС встановленою потужністю 302 МВт та 2 гідроагрегати Олександрівської ГЕС встановленою потужністю 11,5 МВт. Відповідно до Закону України «Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку» на Акціонерне товариство НАЕК «Енергоатом» покладено функції експлуатуючої організації, що відповідає за безпечне виробництво електроенергії.

Крім того, скаржник вказує, що основними завданнями Компанії є подовження ресурсу наявних та спорудження нових енергопотужностей, придбання свіжого і вивезення відпрацьованого ядерного палива, створення національної інфраструктури поводження з опроміненим ядерним паливом, фізичний захист об`єктів атомної енергетики, тобто відсутність фінансування такого підприємства відображається безпосередньо на якості виконання програм з безпеки, виключність такої ситуації яскраво підтверджує інцидент найвищого сьомого рівня за шкалою міжнародних ядерних випадків, що стався на Чорнобильській АЕС.

Скаржник вважає, що вищевикладені обставини свідчать про брак коштів у відповідача не з власної вини, а внаслідок нерозрахунку Державного підприємства «Гарантований покупець» з відповідачем, а оскільки він є монополістом-покупцем електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів, то інших варіантів реалізації електроенергії для забезпечення власного належного фінансово-економічного становища у відповідача не було, і це спричиняє заборгованість за іншими зобов`язаннями відповідача, тобто даний випадок через це є винятковим, оскільки цей процес регламентований державою, а не просто продиктований ринком електроенергії. Тому, на думку відповідача, вказані обставини свідчать про наявність підстав не застосовувати до нього положення ст. 625 Цивільного кодексу України.

Крім того, на думку відповідача, додаткові стягнення у вигляді інфляційних та 3% річних створять додаткові фінансові навантаження, та, як наслідок, можуть призвести до затримки у фінансуванні планових робіт на АЕС, що безпосередньо вплине на процес вироблення електроенергії та зростання ще більших фінансових наслідків для останнього, які можуть призвести до настання негативних наслідків для Акціонерного товариства «НАЕК «Енергоатом», що в подальшому може вплинути на споживачів електроенергії. Отже, дані обставини зумовлюють виключне становище відповідача, створюючи нерівні умови поряд з іншими суб`єктами господарської діяльності, з огляду на неможливість продажу електроенергії іншим суб`єктам енергетичного ринку в рамках чинного законодавства України.

Крім того, скаржник вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, неправильно тлумачено норми статті 625 Цивільного кодексу України та порушено норми процесуального права, а саме, статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

База нарахування 3% річних та інфляційних втрат за рішенням суду включає в себе податок на додану вартість, нарахований на вартість послуг (робіт) за договорами. Скаржник вказує, що нарахування передбачених статтями 536 та 625 Цивільного кодексу України процентів за своєю правовою природою не може застосовуватись до об`єктів за відсутності відносин користування чужими коштами, в даному випадку до об`єкту, що є елементом системи справляння податку на додану вартість, функціонування якої регулюється Податковим кодексом України, а тому, на думку відповідача, включення до бази нарахування трьох процентів річних сум податку на додану вартість, нарахованих на вартість послуг (робіт), є необґрунтованим, таким що суперечить правовій природі процентів, передбачених статтями 536 та 625 Цивільному кодексу України.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.06.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2024 року у справі №915/1804/23, справу вирішено розглядати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи не скористався, відзив на апеляційну скаргу, в строк, визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги в порядку письмового провадження, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ задоволення не потребує, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2024 року у справі №915/1804/23 є законним, обґрунтованим та не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу" Південноукраїнська атомна електрична станція", м. Южноукраїнськ (правонаступник Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом") (далі - відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурстехнобуд", м. Пустомити (далі - позивач, підрядник) було укладено договір №50-09-2022 (реєстраційний №НАЕК 1-123-01-22-07719 від 19.09.2022) про закупівлю робіт за темою «Капітальний ремонт, улаштування водозахисної мембрани мастики ЖКМк з армуванням склотканиною покрівлі куполу РВ енергоблоку №3».

У відповідності до п.1.1 договору, підрядник, в межах договірної ціни, виконує на свій ризик власними силами і засобами, якісно і у встановлений договором термін, роботи за темою: «Капітальний ремонт, улаштування водозахисної мембрани мастики ЖКМк з армуванням склотканиною покрівля куполу РВ енергоблоку №3», за кодом згідно Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016:2010 (далі ДКПП):43.99. Обсяг робіт за договором визначаються Відомістю обсягів робіт (додаток №4).

Згідно п.1.2 договору, підрядник здає, в обумовлені терміни, виконані роботи замовнику, за свій рахунок усуває дефекти, що виявилися в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Замовник зобов`язується прийняти та сплатити виконані роботи. Вартість договору визначається протоколом узгодження договірної ціни (додаток №1) (п.1.3 договору).

Пунктом 1.5 договору визначено, що місцем виконання цього договору, у тому числі (але не виключно) місцем виконання робіт, виконання грошових зобов`язань, місцем нарахування та сплати штрафних санкцій, виконання будь-яких зобов`язань, пов`язаних з якістю та своєчасністю виконання робіт, є місто Южноукраїнськ.

Відповідно до п.2.1 договору, договірна ціна робіт, доручених до виконання підряднику складає: 5 639 400,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 939 900,00 грн., у тому числі: вартість з ПДВ зазначається у разі, якщо підрядник є платником ПДВ. Джерело фінансування: власний бюджет (кошти від господарської діяльності підприємства).

У відповідності до п.3.1 договору, терміни виконання робіт визначені в Графіку виконання робіт (додаток №3), який є невід`ємною частиною цього договору, роботи будуть виконуватися в III-IV кварталах по 20.12.2022 року. Виконання робіт по п.1.1 здійснюється підрядником згідно Графіку виконання робіт додаток №3) (п.3.2 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки виконуються наступним чином: оплата за виконані роботи здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок підрядника після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складену на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В протягом 45 банківських днів. Підрядчик складає акти виконаних робіт у відповідності до визначеного в пункті 1 договору коду згідно ДКПП.

Згідно п.5.4 договору, приймання актів виконаних робіт виконавця здійснюється за формою КБ-2В до 25 числа поточного місяця, приймання довідки про вартість виконаних будівельних робіт за формою КБ-3 до 28 числа поточного місяця.

Замовник зобов`язаний в термін 10-ти днів підписати акти виконаних робіт і повідомити про це підрядника або направити підряднику мотивовану відмову. Якщо в термін 10-ти днів підрядник письмово не повідомлений про мотивовану відмову, роботи вважаються прийнятими замовником і підлягають оплаті.

Відповідно до п.17.5 договору, договір набуває чинності з дати підписання договору та скріплення його печаткою та діє до 31.12.2022.

У відповідності до п.17.10 договору, всі додатки і доповнення до цього договору є його невід`ємною частиною, а саме: - додаток №1 - Протокол узгодження договірної ціни; - додаток №2 - Договірна ціна з додатками; - додаток №3 - Графік надання послуг; - додаток №4 - Відомість обсягів послуг.

Договір підписаний належним чином та скріплений печатками сторін.

Також, з матеріалів справи вбачається, що між сторонами був узгоджений та підписаний Протокол узгодження договірної ціни до договору №50-09-2022, згідно якого сторони досягли згоди про вартість робіт: договірна ціна робіт, доручених до виконання підряднику складає 5 639 400,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 939 900,00 грн., а також додаток №2 - Договірна ціна з додатками; - додаток №3 - Графік надання послуг; - додаток №4 - Відомість обсягів послуг.

На виконання умов договору та додатків до нього позивач виконав роботи, а відповідач прийняв роботи, що підтверджується актом №1 приймання виконання будівельних робіт за грудень 2022 року (форма КБ-2в) на загальну суму 5 639 400 грн., який підписаний сторонами без заперечень та зауважень та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2022 року (форма КБ-3) на суму 5 639 400 грн., яка також належним чином оформлена.

В строк, обумовлений сторонами в договорі, а саме, протягом 45 банківських днів після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, тобто, 17.02.2023 (включно), відповідач не здійснив оплату виконаних робіт.

Після звернення позивача до суду відповідачем була сплачена в добровільному порядку сума основного боргу, в зв`язку з чим провадження у справі в цій частині позову було закрито.

Інших належних та допустимих доказів щодо наявних між сторонами спірних правовідносин матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі є встановлення судом обставин на підтвердження або спростування підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми нарахованих ним інфляційних та 3% річних за несвоєчасну оплату за виконані виконавцем роботи.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Так, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено та не заперечується сторонами, що між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу" Південноукраїнська атомна електрична станція" (правонаступник Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі філії "Відокремлений підрозділ "Південноукраїнська атомна електрична станція" Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"), м. Южноукраїнськ та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурстехнобуд", м. Пустомити, було укладено договір №50-09-2022 (реєстраційний №НАЕК 1-123-01-22-07719 від 19.09.2022) про закупівлю робіт за темою «Капітальний ремонт, улаштування водозахисної мембрани мастики ЖКМк з армуванням склотканиною покрівлі куполу РВ енергоблоку №3».

На виконання умов договору та додатків до нього позивач виконав роботи, а відповідач прийняв роботи, що підтверджується актом №1 приймання виконання будівельних робіт за грудень 2022 року (форма КБ-2в) на загальну суму 5 639 400 грн., який підписаний сторонами без заперечень та зауважень та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за грудень 2022 року (форма КБ-3) на суму 5 639 400 грн., яка також містить підписи позивача та відповідача.

При цьому відповідач сплатив кошти в розмірі 5 639 400 грн. за виконані позивачем роботи з порушенням строку вищезазначеного договору, що і стало підставою для нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних.

З приводу вказаного, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

При цьому нарахування 3% річних прямо передбачено Цивільним кодексом України та не вимагає додаткового зазначення про можливість такого нарахуванням в господарському договорі, а мод бути нараховано та стягнуто безпосередньо на підставі вищевказаної норми права, з огляду на що доводи апеляційної скарги відповідача в цій частині судовою колегією до уваги не приймаються.

Проценти, передбачені ст. 625 Цивільного кодексу України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів. Тобто такі проценти є гарантією для кредитора у вигляді настання певних негативних правових наслідків для боржника через неналежне виконання ним узятих за договором зобов`язань.

Передбачене законом (ст. 625 Цивільного кодексу України) право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов`язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс.

При зверненні до суду з такими вимогами саме позивач самостійно обирає як суму боргу, так і період нарахування інфляційних (прострочку боржника), оскільки це відноситься до предмету позову, і ці суми та дати можуть не співпадати з повною сумою боргу та повним періодом прострочки. Це є правом кредитора, а суд тільки перевіряє обґрунтованість наданого розрахунку та його відповідність як нормам права, так і конкретним фактичним обставинам кожної справи.

Так, позивачем в даному випадку було заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних на суму 29 260 грн. 27 коп. та 82 193 грн. 89 коп. інфляційних втрат.

Судом першої інстанції було встановлено часткову арифметичну невірність розрахунку позивача та здійснено перерахунок заявленої суми інфляційних, за результатами чого місцевий господарський суд стягнув інфляційні за прострочку виконання відповідачем його грошового договірного зобов`язання в сумі 52 248 грн.99 коп., з чим апеляційний господарський суд погоджується.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає про безпідставність доводів скаржника щодо того, що скрутне матеріальне становище його підприємства, яке не залежить від нього, а від інших державних підприємств, які не сплачують йому борги, є в даному випадку виключною підставою для звільнення відповідача від відповідальності, зважаючи на таке.

Так, укладаючи договір, що є підставою позову, сторони чітко, на власний розсуд, погодили умови проведення розрахунків за послуги і не ставили їх в залежність від інших обставин, при цьому спірний правочин за своїми умовами не передбачає проведення відповідачем розрахунків лише за наявності відповідного фінансування.

Відтак, зважаючи на вимоги ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України та принципи свободи договору, у даному випадку, відповідач не може бути звільнений від відповідальності за неможливість виконання ним грошового договірного зобов`язання.

У ст. 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Проте, ст. 617 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України визначено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику цього суду як джерело права.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 рішень відповідно).

Відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов`язку виконати господарські зобов`язання. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 30.03.2020 у справі № 910/3011/19, від 03.04.2018 у справі №908/1076/17.

Крім того, посилання скаржника на факт перебування ринку електричної енергії України в кризовому стані, колегією суддів також до уваги не приймається з огляду на вимоги ст. 42 Господарського кодексу України, яка визначає, що підприємництво є самостійною господарською діяльністю, яка здійснюється на власний ризик, відтак сам по собі основний вид господарської діяльності відповідача у вигляді виробництва електроенергії жодним чином не свідчить про наявність правових підстав взагалі для звільнення останнього від відповідальності за порушення саме грошових зобов`язань за нормами ст.625 Цивільного кодексу України, норми якої застосовуються без наявності вини у прострочці такого виконання.

З огляду на вказане судова колегія вважає доводи скаржника, зазначені ним в апеляційній скарзі, непереконливими, а вимоги такими, що не потребують задоволення.

Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч.1 ст. 76, ч. 1 ст. 78, ч. 1 с. 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що оскаржуване та переглянуте в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставами для скасування вірного по суті рішення.

За таких обставин судова колегія вважає, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2024 року у справі №915/1804/23 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", м. Київ, в особі Відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція", Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ на рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2024 року у справі №915/1804/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 18.04.2024 року у справі №915/1804/23 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Я.Ф. Савицький А.І. Ярош