Рішення

від 12.09.2024 по справі 902/600/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" вересня 2024 р. Cправа № 902/600/24

за позовом: Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1(ЛК АТП № 1) (місцезнаходження: вул. Грунтова, 1Б, м. Львів, 79066; поштова адреса: вул. Авіаційна, 1, м. Львів, 79040)

до: Фізичної особи підприємця Трач Олега Володимировича ( АДРЕСА_1 )

про стягнення 1048645,55 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

за участю представників сторін:

позивача: Петришин В.М.

відповідача: Шапошніков І.Б.

В С Т А Н О В И В :

27.05.2024 Львівське комунальне автотранспортне підприємства № 1(ЛК АТП № 1) звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи підприємця Трач Олега Володимировича про стягнення 1 048 645,55 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2024 матеріали справи розподілено судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 30.05.2024 відкрити провадження у справі 902/600/24. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначити на 27.06.2024.

17.06.2024 до суд від Фізичної - особи підприємця Трач О.В. надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/6231/24 від 17.06.2024), який долучений судом до матеріалів справи.

19.06.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № канц. 01-34/6381/24 від 19.06.2024), яка долучена судом до матеріалів справи.

За результатами проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду справи по суті на 02.09.2024, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

За результатами проведеного судового засідання 02.09.2024 суд дійшов висновку про відкладення розгляду справи по суті на 12.09.2024, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник позивача та представник відповідача.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Представник позивача позов підтримав в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

12.09.2024 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначається про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором про закупівлю товару № 18-Т від 18.09.2023. А саме позивачем вказується, що за умовами договору на виконання заявок позивача відповідач повинен був поставити товар, згідно умов договору. Так, згідно заявок від 20.09.2023 № 862/02, 28.09.2023 № 876/02, 01.11.2023 № 992/02, 13.12.2023 № 1129, 30.01.2024 № 90/02, 08.02.2024 № 13302, 20.02.2024 № 174/02 відповідачем не було вчасно поставлено товар у строки обумовлені договором, в тому рахунку товар був неналежної якості. Позивачем наголошується, що умовами договору було погоджено поставку товару на 829 500,00 грн на підставі заявок останнього. Поряд з цим, з огляду на те, що відповідачем було поставлено лише частину товару, позивач вважає, що заявки надані після припинення дії договору є такими що мали бути виконаними, оскільки договірні зобов`язання є такими що виконані не повністю. З огляду на що позивачем заявлено стягнення 981 013,35 грн пені та 67 632, 20 грн штрафу.

Відповідач проти позову заперечує, позиція останнього викладена у відзиві на позовну заяву, де доводи останнього зводяться до того, що у відповідності до умов спірного договору поставка всього товару повинна відбутись до 31.12.2023, тобто в межах дії договору погодженого між сторонам. За доводами відповідача, зобов`язання із поставки виникає лише із направлення заявок, а позивач не реалізував своє право на направлення таких в межах строку договору, тому у відповідача не виникло жодних зобов`язань із заявок, направлених після 31.12.2023, а отже, нарахування штрафних санкцій за такими заявками є необґрунтованим. Щодо доводів позивача, щодо поставки не тих товарів (не те маркування) з посиланням на листи від 04.10.2023 №888/02 та від 16.11.2023 №1049/08 із таблицями не відповідностей складені в односторонньому порядку без залучення експертів та третіх осіб, за міркуванням відповідача є неналежними та недопустимими доказами на підтвердження поставки товарів з неналежним маркуванням. Так, відповідачем вказується, що законодавством передбачено обов`язок позивача у разі відмови від отримання переданого товару прийняти його на відповідальне зберігання, що дало б змогу провести належну перевірку товарів. Однак позивач не виконав вказаний обов`язок. Відповідач зазначає, що після належного виконання відповідачем зобов`язань по договору щодо поставки товарів, він не вважається таким, що прострочив виконання своїх зобов`язань, так як таке пов`язане із неправомірною відмовою позивача від прийняття товарів, тому за не поставку товарів, які безпідставно не прийняв позивач, не може нараховуватися штрафні санкції. Поряд з цим, відповідачем зазначається про невірний обрахунок заявлених штрафних санкцій. Крім того, зазначає, що враховуючи, що за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження будь-яких збитків, завданих позивачу, варто констатувати відсутність таких збитків, а отже, штрафні санкції у розмірі 1 048 645,55 грн явно непропорційні завданим збиткам (відсутнім збиткам), з огляду на що просить суд зменшити заявлені штрафні санкції на 90%.

У відповіді на відзив позивачем вказується, що за умовами договору немає такої підстави для відмови у поставці товару, як відсутність заявки позивача, що узгоджується із загальними принципами виконання господарських зобов`язань (обов`язковість та належність виконання). Тому доводи відповідача на те, що у зв`язку із ненаданням позивачем заявки на поставку всього товару в термін до 31.12.2023 у відповідача не виник обов`язок поставити зазначений товар, є необґрунтованими. За доводами відповідача з огляду на те, що закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання (з поставки товару), яке залишилося невиконаним, після закінчення строку дії договору №18-Т можливість поставки відповідачем товару та його прийняття позивачем залишається, тобто не припиняються зобов`язання сторін за договором №18-Т, а тому посилання відповідача на те, що строк договору №18-Т закінчився 31.12.2023, та відповідно у відповідача немає обов`язку щодо його виконання на підставі заявок поданих після 31.12.2023 року, суперечить вказаним вище висновкам Верховного Суду та є необґрунтованими. Щодо листів, в яких відображено причини повернення товару від 04.10.2023 року №888/02 та від 16.11.2023 №1049/02, вважає їх належними доказами, оскільки асортимент повернутого товару не відповідав умовам договору №18-Т. При цьому, позивачем вказується, що мова не йшла про невірне маркування, якість, комплектність товару, а цей товар мав іншого виробника та інший каталожний номер.

В запереченні на відповідь на відзив відповідачем вказується, що за заявками надісланими позивачем поза межами такого строку зобов`язання не виникли, а отже, нарахування штрафних санкцій за такими заявками у будь-якому разі є безпідставним. За доводами відповідача причиною повернення товарів, позивач саме називав неналежне маркування, а не невідповідність асортименту, а тому позбавлений наразі посилатись на щось інше, крім маркування. У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази порушення відповідачем умов договору щодо якості, маркування, асортименту, комплектності тощо, а тому, відповідач належним чином виконав обов`язок із поставки товарів у повному обсязі, визначеному у не підписаних накладних №654, №741, №767 (наявні у матеріалах справи), а тому, нарахування штрафних санкції за такими поставками неправомірне.

Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне:

18.10.2023 між позивачем та відповідачем було укладено договір про закупівлю товару № 18-Т. Умовами договору між сторонами погоджено, що Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, поставити запчастини для автобусів ЧАЗ А081.10 Код за ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник» 34320000-6 Механічні запасні частини, крім двигунів і частин двигунів, а Замовник зобов`язується прийняти і оплатити такий товар (п.1.1. договору).

Відомості про товар вказані в Специфікації до договору (п.1.2. договору).

Згідно із п. 1.3. договору Постачальник підтверджує, що товар новий, належить йому на праві власності, не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не утримується третіми особами, не є предметом застави або іншим способом забезпечення виконання зобов`язань перед іншими фізичними, юридичними особами або державою.

Відповідно до п. 2.1., 2.2. договору Постачальник гарантує, що якість товару відповідає затвердженим нормам якості для товару даного виду, діючим на дату укладання цього договору та вимогам специфікації. товар відповідає вимогам екології та пожежної безпеки.

Сторони дійшли згоди, що ціна цього договору зазначена в Специфікації (додаток №1), на момент укладання договору становить 829 500, 00 грн, без ПДВ. До ціни Договору включені всі необхідні податки, збори та обов`язкові платежі, що мають бути сплачені у даному випадку, витрати на транспортування предмету закупівлі, сплату ввізного мита (для імпортного товару), податків та інших зборів і обов`язкових платежів, що сплачуються або мають бути сплачені згідно з чинним законодавством України (п. п. 3.1., 3.2. договору).

Оплата за цим договором здійснюється за кожним фактом поставки товару, впродовж 15 (п`ятнадцяти) банківських днів з дня поставки партії товару Замовнику(п.4.1. договору).

Оплата здійснюється на підставі рахунку, виставленого Постачальником.

У разі виникнення переплати коштів за поставлений Постачальником товар, Постачальник зобов`язаний повернути надмірно сплачену суму Замовнику, або за погодженням з Замовником зарахувати її в якості передоплати в рахунок майбутніх поставок, в рамках цього договору (п. 4.2. договору).

Поставка всього товару має відбутися до 31.12.2023 (п.5.1. договору).

Згідно із п. 5.2. договору Поставка товару здійснюється партіями. Термін поставки кожної партії товару, після отримання Постачальником письмової заявки від Замовника (в тому числі надісланої факсом, на електронну скриньку Постачальника) не може перевищувати 5 (п`яти) календарних днів. Обсяг поставки кожної партії Товару визначається в заявці Замовника. За письмовим погодженням Замовника, окрема партія Товару може бути поставлена у інші узгоджені Сторонами строки.Місце поставки товару: м. Львів, вул. Авіаційна, 1 (п.5.3. договору).

Факт поставки товару підтверджується підписаною Сторонами видатковою (товарно-транспортною накладною або актом приймання-передачі Товару.

Між сторонами було обопільно підписано Специфікацію (додаток 1 до договору), якого було погоджено товар, що має поставлятись.

Судом встановлено, що позивачем було направлено на електронну адресу відповідача наступні заявки на поставку товару: від 20.09.2023 № 862/02, 28.09.2023 № 876/02, 01.11.2023 № 992/02, 13.12.2023 № 1129, 30.01.2024 № 90/02, 08.02.2024 № 13302, 20.02.2024 № 174/02.

Так, з наданих доказів в матеріалах справи судом встановлено, що на виконання спірного договору та відповідно заявок відповідач здійснив поставку товару на підставі видаткових накладних: №№ 654 від 02.10.2023, 669 від 10.10.2023; 682 від 17.10.2023; 741 від 01.12.2023; 848 від 22.12.2023; 849 від 22.12.2023; 10 від 02.02.2024; № 10 від 03.02.2024.

Відповідачем було виставлено рахунки фактури на оплату №№ 654/1 від 02.10.2023, 669/1 від 10.10.2023; 682/1 від 17.10.2023; 741/1 від 01.12.2023; 848/1 від 22.12.2023; 849/1 від 22.12.2023; 10/1 від 02.02.2024; № 10/1 від 03.02.2024.

У відповідності до платіжної інструкції № 2803 від 09.10.2023 позивачем було сплачено відповідачу згідно виставленого рахунку № 654/1 від 02.10.2023 27068,00 грн; відповідності до платіжної інструкції № 2881 від 13.10.2023 позивачем було сплачено відповідачу згідно виставленого рахунку № 669/1 від 02.10.2023 19 221, 00 грн; відповідності до платіжної інструкції № 2921 від 18.10.2023 позивачем було сплачено відповідачу згідно виставленого рахунку № 682/1 від 17.10.2023 9 936, 00 грн; відповідності до платіжної інструкції № 3562 від 18.12.2023 позивачем було сплачено відповідачу згідно виставленого рахунку № 741/1 від 01.12.2023 26 186, 00 грн; відповідності до платіжної інструкції № 3644 від 27.12.2023 позивачем було сплачено відповідачу згідно виставленого рахунку № 848/1,849/1 від 22.12.2023 117 720, 00 грн; відповідності до платіжної інструкції № 361 від 06.02.2024 позивачем було сплачено відповідачу згідно виставленого рахунку № 10/1 від 03.02.2024 6 585, 00 грн; відповідності до платіжної інструкції № 3504 від 20.02.2024 позивачем було сплачено відповідачу згідно виставленого рахунку № 10/1 від 02.02.2024 2 422, 00 грн.

За заявками № 90/02 від 30.01.2024, №133/02 від 08.02.2024 № 174/02 від 20.02.2024 товар не поставлявся.

За доводами позивача частина товару була не прийнята та повернута позивачем, що стверджується листами ЛК АТП №1 від 04.10.2023, №888/02, від 16.11.2023 №1049/08 надісланими ФОП Трачу О.В з доданою таблицею невідповідностей товару.

Порушення строків поставки товару та його не поставка за вищевказаними заявками стало підставою звернення позивача з позовом до суду.

Поряд з цим, з метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача 20.12.2024 ЛК АТП №1 надіслало ФОП Трачу О.В. лист - претензію №1 за вих. №1193/02, однак претензія була залишена без уваги, відповідь на неї не надана.

25.01.2024 ЛК АТП №1 повторно направило лист - претензію №2 за вих. №76/02.

Зокрема судом встановлено, що 31.01.2024 на електрону адресу ЛК АТП №1 від ФОП Трача О.В. надійшли листи №36 та №37.

Так, листом № 36 від 31.01.2024 ФОП Трач О.В. повідомив про відмову виконання претензії. Окрім того, даним листом ФОП Трач О.В. також підтвердив факт отримання заявок на поставку товару, листів №888/02 від 04.10.2023 та №1049/08 від 16.11.2023, листів-претензій №1 (№1193/02 від 20.12.2024) та №2 (№76/02 від 31.01.2024).

Поряд з цим, у листі № 37 від 31.01.2024 ФОП Трач О.В. вказав про відмову здійснювати в подальшому поставку товару.

Листом № 124/02 від 07.02.2024 ЛК АТП №1 довело до відома ФОП Трача О.В. про недопустимість односторонньої відмови від виконання зобов`язання, а також те, що зобов`язання невиконані належним чином продовжують існувати, незважаючи на закінчення строку дії договору, даний лист залишений без задоволення.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Як встановлено судом, між сторонами виникли правовідносини з приводу виконання договору про закупівлю товару № 18-Т від 18.09.2023, предметом якого є поставка товару та його оплата.

Слід зазначити, що між сторонами укладено договір про закупівлю товару, за яким обов`язок відповідача поставити товар у відповідній кількості і якості.

Судом встановлено, що укладення договору про закупівлю товару № 18-Т від 18.09.2023 відбулося за результатами проведення процедури публічної закупівлі ID: UA-2023-08-21-003878-а код за ДК 021:2015 "Єдиний закупівельний словник № 34320000-6 Механічні запасні частини, крім двигунів і частин двигунів (запчастини для автобусів ЧАЗ А081.10).

Отже, укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з строк дії договору, умов поставки, факт поставки/непоставки товару, загальна вартість поставленого/непоставленого товару, наявність прострочення поставки товару, правомірність заявлених до стягнення пені та штрафу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ст. 266 ГК України предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 ГК України визначено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу частини 4 статті 656 ЦК України до договору купівлі-продажу, що укладається на організованих ринках капіталу та організованих товарних ринках, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і договорів купівлі-продажу фінансових інструментів, укладених поза організованим ринком, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГК України та ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із пунктом 5.2. договору Поставка товару здійснюється партіями. Термін поставки кожної партії Товару, після отримання Постачальником письмової заявки від Замовника (в тому числі надісланої факсом, на електронну скриньку Постачальника) не може перевищувати 5 (п`яти) календарних днів. Обсяг поставки кожної партії Товару визначається в заявці Замовника. За письмовим погодженням Замовника, окрема партія Товару може бути поставлена у інші узгоджені Сторонами строки. Місце поставки Товару: м. Львів, вул. Авіаційна, 1 (п.5.3. договору).

Судом встановлено, що заявки надіслані електронною поштою на поставку товару отримано постачальником (відповідачем) у цей же день, тобто заявка № 862/02 від 20.09.2023 отримана 20.09.2023; № 876/02 від 28.09.2023 отримана 28.09.2023; № 992/02 від 01.11.2023 отримана 01.11.2023, № 1129 від 13.12.2023 отримана 13.12.2023, № 90/02 від 30.01.2024 отримана 30.01.2024, № 13302 від 08.02.2024 отримана 08.02.2024, № 174/02 від 20.02.2024 отримано 20.02.2024.

Щодо співвідношення електронного документа та електронного доказу.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

За приписами ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Згідно з п. 13, 27 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис; при цьому кваліфікований електронний підпис - удосконалений електронний підпис, що створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Поняття електронного доказу наведено в ст. 96 ГПК України, за змістом якої електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі.

В ухваленому 30.01.2019 Комітетом міністрів Ради Європи керівництві "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі" зазначено, що електронні повідомлення (електронна пошта) є типовим прикладом електронних доказів, оскільки вони походять з електронного пристрою (комп`ютера або пристрою, схожого на комп`ютер) і містять відповідні мета дані.

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом (п. 68 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.07.2022 у справі №914/1003/21).

Поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до ст. 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку (п. 52 постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК України (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач (постачальник) не заперечував факт відправлення електронних заявок та їх надходження до нього.

Водночас він посилався на відсутність кваліфікованого електронного підпису на електронному листі та надсилання заявок з електронних пошт третіх осіб.

Вказане, на думку відповідача (постачальника), не давало йому змогу ідентифікувати відправника електронного листа як замовника за договором, чим позивач штучно створив ситуацію, при якій відповідач доводилось із тисячі листів знаходити заявки позивача, аналізувати такі листи на достовірність, а підписи на автентичність, і тільки після цього здійснити поставку товарів.

Проте, суд критично відноситься до таких тверджень відповідача з огляду на таке.

Згідно з п. 7 керівництва Комітету міністрів Ради Європи "Електронні докази в цивільному та адміністративному процесі" суди не повинні заперечувати юридичну силу електронних доказів лише через відсутність вдосконаленого, кваліфікованого або подібного захищеного електронного підпису.

Невикористання електронного підпису особами, які створили електронний доказ (лист, повідомлення, файл, аудіозапис, інші дані), не є підставою для визнання такого доказу недопустимим, якщо інше не встановлено законом (п. 57 постанови Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

Використання кваліфікованого електронного підпису дозволяє провести електронну ідентифікацію особи - процедуру використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.

Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

Відповідні висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21, від 03.08.2022 у справі №910/5408/21.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 надала такі висновки щодо застосування норм права: "Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі."

З наведених вище висновків слідує, що листування електронною поштою між приватними особами в процесі виконання своїх зобов`язань за правочином без накладення електронного підпису на повідомленні допускається, натомість суду з урахуванням конкретних обставин справи необхідно встановити чи дає змогу таке листування ідентифікувати їх учасників та зміст їх перемовин.

Як встановлено судом, пункт 5.2. договору передбачає, що заявка на поставку товару може бути надіслана замовником (позивачем) серед іншого й "на електронну скриньку постачальника", тобто на адресу електронної пошти відповідача (без зазначення її реквізитів).

При цьому вказаний пункт не визначає з якої адреси електронної пошти позивача має бути надіслана така заявка відповідачу.

Зазначивши в пункті 5.2 договору можливість надсилання заявки на поставку товару "на електронну скриньку" відповідач тим самим виявив згоду на отримання на таку адресу електронної пошти відповідної кореспонденції.

Суд також вважає, що, не відкривши лист, надісланий з адреси електронних пошт, відправником яких вказані Андрій Гринчишин та Техслужба АТП, з відмітками - тема "Заявки згідно договору № 18-Т від 18.09.2023" відповідач тим самим свідомо не пересвідчився в змісті листа. Вказане не свідчить про виявлення відповідачем розумної обачності.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що відповідач мав змогу ідентифікувати відправника заявки за договором із адрес електронних пошт, а отже обставина отримання від позивача відповідачем заявок на поставку товару в порядку та у відповідності до пункту 5.2 договору є доведеною.

Суд зауважує, що у випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Аналогічні висновки Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду викладені у постанові від 15.07.2022 у справі № 914/1003/21.

На підставі вищенаведеного в сукупності суд приймає до розгляду надані позивачем докази (скріншоти з електронних пошт), як належні та допустимі.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 546, 549 ЦК України, ст. 230 - 232 ГК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання є неустойка у формі пені, штрафу, яка сплачується боржником у разі порушення зобов`язання.

Також, згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Як уже зазначалось судом згідно із п. 5.2. договору Поставка товару здійснюється партіями. Термін поставки кожної партії Товару, після отримання Постачальником письмової заявки від Замовника (в тому числі надісланої факсом, на електронну скриньку Постачальника) не може перевищувати 5 (п`яти) календарних днів. Обсяг поставки кожної партії Товару визначається в заявці Замовника. За письмовим погодженням Замовника, окрема партія Товару може бути поставлена у інші узгоджені Сторонами строки. Місце поставки Товару: м. Львів, вул. Авіаційна, 1 (п.5.3. договору).

Заявки надіслані електронною поштою на поставку товару отримано постачальником (відповідачам) у цей же день :

заявка № 862/02 від 20.09.2023 отримана 20.09.2023, тобто поставка мала б бути до 25.09.2023 включно;

заявка № 876/02 від 28.09.2023 отримана 28.09.2023, тобто поставка мала б бути до 03.10.2023 включно;

№ 992/02 від 01.11.2023 отримана 01.11.2023, тобто поставка мала б бути до 06.11.2023 включно,

№ 1129 від 13.12.2023 отримана 13.12.2023, тобто поставка мала б бути до 18.12.2023 включно.

Поряд з цим, судом встановлено та не заперечується сторонами, що у відповідності до заявки на поставку товару від 20.09.2023 № 862/02, - товар було поставлено згідно видаткових накладних № 654 від 02.10.2023, №10 від 02.02.2024, № 669 від 10.10.2023; до заявки від 28.09.2023 № 876/02, - товар було поставлено згідно видаткових накладних № 669 від 10.10.2023 № 10 від 03.02.2024, № 741 від 01.12.2023; до заявки № 992/02 від 01.11.2023, - товар було поставлено згідно видаткових накладних № 10 від 03.02.2024, № 741 від 01.12.2023; до заявки 13.12.2023 № 1129, - товар було поставлено згідно видаткових накладних № 849 від 22.12.2023, № 848 від 22.12.2023.

Як зазначає позивач, відповідачем зобов`язання за договором поставки товару виконані не в повному обсязі, за вищезазначеними заявками товар був поставлений з простроченням поставки та частина повернута як товар, що не відповідає вимогам погодженим в специфікації та товар за заявками 30.01.2024 № 90/02, 08.02.2024 № 13302, 20.02.2024 № 174/02 поставлений позивачу не був, внаслідок чого, на підставі умов договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф та пеню в загальному розмірі 1 048 645,55 грн.

Оскільки, між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доводи позивача щодо наявності прострочення поставки товару у відповідності до заявок позивача, а саме, заявки на поставку товару від 20.09.2023 № 862/02 де товар було поставлено згідно видаткових накладних № 654 від 02.10.2023, №10 від 02.02.2024, № 669 від 10.10.2023; заявки від 28.09.2023 № 876/02 де товар було поставлено згідно видаткових накладних № 669 від 10.10.2023 № 10 від 03.02.2024, № 741 від 01.12.2023; заявки № 992/02 від 01.11.2023 де товар було поставлено згідно видаткових накладних № 10 від 03.02.2024, № 741 від 01.12.2023; заявки від 13.12.2023 № 1129 де товар було поставлено згідно видаткових накладних № 849 від 22.12.2023, № 848 від 22.12.2023 відповідачем не спростовано, тобто є таким, що доведені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення штрафу та пені за заявками на поставку товару від 20.09.2023 № 862/02, де товар було поставлено згідно видаткових накладних №№ 654 від 02.10.2023, 10 від 02.02.2024, № 669 від 10.10.2023; від 28.09.2023 № 876/02, де товар було поставлено згідно видаткових накладних № 669 від 10.10.2023 № 10 від 03.02.2024, № 741 від 01.12.2023; від 13.12.2023 № 1129, де товар було поставлено згідно видаткових накладних № 849 від 22.12.2023 № 848 від 22.12.2023 визнаються судом обґрунтованими.

Поряд з цим, за заявками 30.01.2024 № 90/02, 08.02.2024 № 13302, 20.02.2024 № 174/02 поставлений позивачу не був, внаслідок чого, на підставі умов договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф та пеню.

Так, суд зазначає, що поставка всього товару має відбутися у строк до 31.12.2023, що погоджена умовами договору, а саме пунктом 5.1. договору.

З огляду на що суд вважає за необхідне вказати, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Частиною першою статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору згідно з частиною першою статті 631 Цивільного кодексу України.

Отже, якщо договір припинив дію та зобов`язання які не були прийняті сторонами, не підлягають до виконання.

Тобто, позивач мав реалізувати своє право на отримання товару шляхом подання заявок до 31.12.2023.

З огляду на що, за доводами та на переконання суду подання заявок відповідачу за межами строку дії договору унеможливлюють їх виконання, з огляду на що позов в частині сягнення пені та штрафу за заявками від 30.01.2024 № 90/02, від 08.02.2024 № 13302, від 20.02.2024 № 174/02 не підлягають задоволенню.

Щодо повернення частини товару, судом не надається правова оцінка діям позивача, оскільки, даний факт не спростовує факту прострочки поставленого товару, що є предметом спору.

Суд здійснив перерахунок заявленої до стягнення пені дійшов висновку, що до стягнення підлягає сума штрафу 16 404, 40 грн та 499 243,94 грн пені.

Поряд з цим, судом було розглянуто клопотання представника відповідача щодо зменшення розміру заявленої позивачем пені та штрафу, за наслідками чого суд дійшов наступних висновків.

Дослідивши позиції учасників процесу, суд відзначає, що згідно з приписами ч.ч. 1, 2 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст. 551 Цивільного дозволяє зменшити розмір неустойки за рішенням суду за наявності кількох умов: якщо розмір неустойки значно перевищує розмір заподіяних невиконанням зобов`язання збитків; за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При цьому, законодавцем не визначено переліку таких обставин. Це питання вирішується на підставі аналізу конкретної ситуації. Зокрема, істотне значення можуть мати обставини, які стосуються ступеня виконання зобов`язання, причин невиконання або неналежного виконання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, тощо.

Правила ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.

Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення пені та штрафу, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань пені та штрафу є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Отже, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.ст. 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.09.2020 р. у справі № 915/2095/19, від 26.05.2020 р. у справі № 918/289/19, від 19.02.2020 р. у справі № 910/1199/19.

Водночас, оскільки в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Слід відзначити, що цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права.

Суд бере до уваги правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013, про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Слід також зазначити, що за наслідками розгляду справи № 911/2269/22 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 р. виклала, зокрема, такі висновки: у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, ст. 233 Господарського кодексу України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер; категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в ст. 551 Цивільного кодексу України та в ст. 233 Господарського кодексу України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником; розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду; поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора ст. 616 Цивільного кодексу України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі; визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду; індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Отже, вирішуючи у даній справі питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми пені та штрафу, що заявлені до стягнення позивачем, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, бере до уваги інтереси сторін, що заслуговують на увагу, і оцінює співвідношення розміру заявленої до стягнення пені, зокрема, із розміром збитків позивача.

Суд, враховуючи відсутність доказів понесення позивачем збитків, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, яка підлягає стягненню з відповідача на 50% відсотків.

Таке зменшення, за висновком суду є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для них.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення пені та штрафу підлягають частковому задоволенню, а саме, з відповідача підлягають до стягнення пеня в сумі 249 621,97 грн та штраф в сумі 8 202,20 грн.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

З огляду на вищевикладене, суд вважає що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

При цьому, оскільки суд зменшує розмір штрафу та пені, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 7 734,73 грн - витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Трач Олега Володимировича ( АДРЕСА_1 , ід. код НОМЕР_1 ) на користь Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1(ЛК АТП № 1) (вул. Грунтова, 1Б, м. Львів, 79066; поштова адреса: вул. Авіаційна, 1, м. Львів, 79040, код ЄДРПОУ 23884071) пеню в сумі 249 621,97 грн, штраф в сумі 8 202,20 грн та 7734,73 грн витрат на сплату судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В решті позову відмовити.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати на електронні адреси позивача - lk.atp1@ukr.net, представника позивача - viktor.petryshyn0@gmail.com, відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 та до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 23 вересня 2024 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи