Постанова

від 24.09.2024 по справі 461/9144/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/9144/23 Головуючий у 1 інстанції: В.В. Стрельбицький

Провадження № 22-ц/811/1776/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Матяш С.І.

з участю позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2

розглянувши увідкритому судовомузасіданні ум.Львові цивільнусправу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - адвоката Шпунт Мар"яна Богдановича на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2024 року в складі судді Стерльбицького В.В. в справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пилипець Роман Юрійович до ОСОБА_3 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державного реєстратора Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни, про зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

У жовтні 2023 року представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Пилипець Р.Ю. звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору державного реєстратора Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни, про зобов`язання вчинити певні дії, скасувати державну реєстрацію прав № 68457586 від 14 липня 2023 року та зобов`язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні права користування власниками квартир та нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 горищем будинку площею 69,7 кв.м., шляхом демонтажу встановленого ОСОБА_3 замка та невчинення будь-яких інших перешкод у доступі до горища.

Вимоги обгрунтовує тим, що 28.09.2021 ОСОБА_3 набув у власність квартиру АДРЕСА_2 . Загальна площа придбаної відповідачем квартири, відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 14.07.2023, складає 17,3 кв.м, з яких житлова площа 13,6 кв.м. У подальшому ОСОБА_3 звернувся до ТОВ «Сорока Урбан Девелопмент Груп» з метою виготовлення документів технічної інвентаризації на згадану квартиру. На замовлення ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт (серія та номер ТІ01:8882-6546-7887-7226 від 25.04.2023; відповідальні особи інженер ОСОБА_4 та директор ТОВ «Сорока Урбан Девелопмент Груп» ОСОБА_5 ).

Згідно із витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер документу ТІ01:8882-6546-7887-7226; суб`єкт технічної інвентаризації Товариство з обмеженою відповідальністю «Сорока Урбан Девелопмент Груп»), об`єкт технічної інвентаризації, а саме квартира АДРЕСА_2 , розташована на 1 поверсі будинку та має загальну площу 17,3 кв.м., з яких житлова площа 13,6 кв.м. У примітці технічного паспорта вказано, що до квартири належить горище площею 69,7 кв.м. У додатку до технічного паспорта, а саме плані квартири зображено, що вона складається із кімнати та кухні на першому поверсі (загальна площа 17,3 кв.м), а також мансарди з площею 69,7 кв.м.

Стверджує, що з технічного паспорта від 20.08.2001, виготовленого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, вбачається, що квартира АДРЕСА_2 має площу 17,3 кв.м. та до неї не належить жодних інших приміщень, тобто ані мансарда, ані горище. Предметом договору купівлі-продажу квартири від 28.09.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 була квартира, що складається з однієї житлової кімнати та кухні, загальною площею 17,3 кв.м. з яких житлова площа квартири становить 13,6 кв.м.

25 квітня 2023 року ТОВ «Сорока Урбан Девелопмент Груп» видало ОСОБА_3 документ із назвою «для державної реєстрації прав на нерухоме майно», за підписом директора товариства ОСОБА_5 , у якому вказано, що згідно із матеріалами технічної інвентаризації станом на 25 квітня 2023 року, загальна площа квартири АДРЕСА_2 в результаті переобмірів та уточнення усіх площ становить - 17,3 кв.м., житлова площа - 13,6 кв.м., до квартири належить горище площею - 69,7 кв.м.

14 липня 2023 року державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_9 , розглянувши заяву ОСОБА_3 від 14.07.2023 за реєстраційним номером 56205975, прийняла рішення № 68457586, яким провела державну реєстрацію прав за наведеною заявою.

Звертає увагу, що спірне приміщення горища, зважаючи на його правовий статус, є допоміжним приміщенням у багатоквартирному будинку, а отже таке не може бути поділено між співвласниками та виділено в натурі.

Рішенням про державну реєстрацію прав № 68457586 від 14 липня 2023 року протиправно проведено реєстрацію прав за заявою ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 56205975 від 14.07.2023, з огляду на відсутність в останнього будь яких правових підстав для набуття права власності на горище площею 69,7 кв.м у будинку.

Дії ОСОБА_3 щодо спільного майна багатоквартирного будинку позивач вважає порушенням права співвласників багатоквартирного будинку. Вказує, що на момент звернення до суду з позовною заявою, відповідач повністю обмежив доступ до горища інших співвласників та здійснює ремонтні роботи без належного погодження, у зв`язку з чим вона змушена звернутись до суду з даним позовом.

Разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про забезпечення позову у якій останній просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту об`єкт нерухомого майна, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер: 2466302046060 та заборонити ОСОБА_3 проводити будівельні, монтажні та ремонтні роботи на горищі площею 69,7 кв.м. у будинку АДРЕСА_1 .

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 30.10.2023 відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження. У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

10.11.2023 представник позивача ОСОБА_2 повторно звернувся до суду із заявою про забезпечення позову у цивільній справі. Просив суд накласти арешт на об єкт нерухомого майна: квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2466302046060 із описом: «Загальна площа (кв.м.): 17,3, житлова площа (кв.м.): 13,6, Опис: нежитлове приміщення (горище) площею 69,7 м.кв., згідно технічного паспорта»).

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 13.11.2023 заяву представник позивача адвоката Пилипця Романа Юрійовича про забезпечення позову залишено без задоволення.

Ухвала Галицького районного суду м. Львова від 13.11.2023 оскаржувалася в апеляційному порядку, однак постановою Львівського апеляційного суду від 14.03.2024 залишена без змін.

Оскаржуваним рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2024 року позов задоволено.

Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни про державну реєстрацію прав №68457586 від 14 липня 2023 року.

Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні права користування власниками квартир та нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 горищем будинку площею 69,7 кв.м., шляхом демонтажу встановленого ОСОБА_3 замка та невчинення будь-яких інших перешкод у доступі до горища.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2147 гривень 20 копійок.

Додатковим рішенням від 13 травня 2024 року заяву адвоката Пилипця Романа Юрійовича задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 15000 (п`ятнадцять тисяч) гривень - витрат на правничу допомогу.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_3 авдокат ОСОБА_10 , з оскаржуваним рішенням не погоджується, вважає таке безпідставним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права.

Покликається на судову практику щодо необхідності застосування ефективного способу захисту цивільного права та необхідність відмови у задоволенні позову, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та є неефективним.

Вважає, що обраний позивачем спосіб захисту, як у частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора, так і у частині позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном є неефективними, оскільки негаторний позов може бути заявлений тільки під час існування порушення прав та інтересів саме володіючого власника, тому такі вимоги є передчасними, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Також, суд першої інстанції належним чином не визначився із характером спірних правовідносин та матеріальної норми, що підлягала застосуванню.

Стверджує, що суд не врахував вимоги ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирних будинках» до спірних правовідносин, оскільки не звернув увагу, що окрім допоміжних приміщень, у багатоквартирних будинках також можуть бути розміщені й нежитлові приміщення, які мають окреме незалежне призначення, тому при вирішенні спору, ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень багатоквартирного будинку, а саме встановлення того, чи відносяться вони до допоміжних, чи є нежитловими.

При цьому, жодних доказів, що б підтверджували розміщення у спірному приміщенні інженерних комунікацій та технічних пристроїв, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир, без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою, чи використовувалися ці приміщення для обслуговування будинку позивачем не надано, а судом не встановлено.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами права власності або користування позивача щодо спірного майна, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права.

У цьому контексті зазначає про судову практику.

На думку апелянта, ухваленням оскаржуваного рішення, суд допустив непропорційне втручання у право власності відповідача на належне йому майно, при цьому, жодних претензій протягом тривалого часу щодо володіння, користування відповідачем своїм майном від позивача до звернення з цим позовом, не було.

Вважає, що тривалий час проживання відповідача у житлі, користування, поліпшення (здійснення вартісного ремонту), незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні ст. 8 Конвенції.

Крім цього, державний реєстратор виконувала делеговані державою владні функції, тому ризик будь якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У даній справі суд, ухваливши оскаржуване рішення про позбавлення права відповідача на майно, як власника спірного майна з урахуванням його поліпшень та їх вартості, не вирішив питання щодо необхідності або можливості компенсації такої вартості.

Покликаючись на практику ЄСПЛ зазначає про критерії, які необхідно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном.

Звертає увагу на те, що згода інших співвласників для реконструкції об`єкта нерухомого майна є необхідною лише у випадку, якщо реконструйований об`єкт належить на праві спільної часткової власності декільком співвласникам, при цьому, відповідач був єдиним власником квартири та спірного приміщення.

Обгрунтовуючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції послався на обставини та підстави, які не заявлялися позивачем, відтак вийшов за межі підстав та предмета позову.

Просить скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

12.07.2024 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, у якій покликаючись на обставини спірних правовідносин, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу заперечили, в обґрунтування надали пояснення, аналогічні доводам відзиву на апеляційну скаргу.

Інші учасники справи відповідач ОСОБА_3 , а також третя особа державнй реєстратор Белзької міської ради Львівської області Лободинець Н.І., будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно не прибули, відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із заступленням на чергування мобільної вогневої групи добровільного формування Львівської міської територіальної громади, інші не повідомили суд про причину неявки.

На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, закінчити розгляд справи за відсутності осіб, що не з`явилися.

За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу 24 вересня 2024 року технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що між позивачкою та відповідачем, як співвласниками багатоквартирного будинку, виник спір з приводу правомірності набуття права власності на горище, яке є спільним, неподільним майном співвласників багатоквартирного будинку.

При цьому, співвласники мають право вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників

Так, перевіривши обставини справи, допитавши свідків, суд прийшов висновку, що проведення державної реєстрації на спірне приміщення горища у будинку АДРЕСА_1 , було здійснено без будь-яких на те правових підстав.

Таким чином, за відсутності належних правовстановлюючих документів на спірне приміщення, доказів отримання згоди співвласників та (або) балансоутримувача на проведення реконструкції та зайняття частини даху будинку, а також проведення реконструкції приміщення із дотриманням вимог законодавства, тобто необхідних дозволів на їх проведення та подальше введення в експлуатацію, суд прийшов висновку про наявність правових підстав для скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Белзької міської ради Львівської області Лободинець Наталії Іванівни про державну реєстрацію прав № 68457586 від 14 липня 2023 року.

Крім цього, на переконання суду, належним, пропорційним та адекватним способом відновлення порушеного права ОСОБА_1 , як співвласника багатоквартирного будинку, буде зобов`язання ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійсненні права користування власниками квартир та нежитлових приміщень у будинку АДРЕСА_1 горищем будинку площею 69,7 кв.м., шляхом демонтажу встановленого відповідачем замка та невчинення будь-яких інших перешкод у доступі до горища, відтак задовольнив позов у повному обсязі.

Також суд вказав, що такий спосіб вирішення справи очевидно сприятиме недопущенню порушення прав інших мешканців даного будинку.

Задовольнивши позовні вимоги у повному обсязі, суд стягнув з відповідача на користь позивачки судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2147 гривень 20 копійок.

Крім цього, вказавши, що відповідно до позовної заяви позивач вказує, що очікує понести у зв`язку із розглядом справи 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, у мотивах суд зазначив, що вирішує питання розподілу витрат документально підтверджених на момент ухвалення рішення.

Перевіряючи оскаржуване рішення колегія суддів виходить з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів, однак за їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист особа здійснює на свій розсуд (ст. 20 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силуст. 12 ЦПК Українизобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Разом із тим, відповідно до положень статті 13ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права іншихосіб,завдатишкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти,заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Таким чином, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у цивільній справі 337/474/14-ц, провадження № 61-15813сво18).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного правам чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджуєтьсяз правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження№ 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження№ 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження№ 14-338цс18) та від 04 червня2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження№ 12-304гс18).

Іншими словами, колегія суддів погоджується з тим, що ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першійстатті 4 ЦПК Українита інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечатьКонституціїі законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

З наведеного слідує, що на момент звернення до суду порушення, невизнання або оспорювання право особи, яка звертається за захистом, вже має мати місце. Захист права на майбутнє законом не передбачено.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 77).

В свою чергу, 28.09.2021 відпорвідач ОСОБА_3 уклав договір купівлі-продажу квартири із ОСОБА_11 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , згідно із п. 1 якого останні передали у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 29-30).

Право власності продавців на квартиру підтверджується Свідоцтвом про право власності на квартиру АДРЕСА_4 , виданого Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради, 29.08.2001, згідно з розпорядженням від 29.08.2001 №1140; зареєстрована в ЛОДК «БТІ та ЕО» і записана у реєстрову книгу за № 52937 (п. 2 договору).

У пункті 5 договору зазначено, що квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні. Загальна площа квартири становить 17,3 кв.м, житлова площа 13,6 кв.м.

Крім цього, згідно із п. 10 договору купівлі-продажу продавці стверджують, що технічна характеристика квартири відповідає відомостям наявним у правовстановлюючому документі та технічній документації; реконструкція (зміна конфігурації розмірів обєкту, перепланування, перебудова, надбудова, додаткова прибудова і т.п.), а також виконання будівельних робіт з порушенням вимог, визначених державними будівельними нормами, стандартами і правилами, самочинно не проводилась за домовленістю сторін технічна інвентаризація квартири перед її відчуєженням не проводилась. Технічний паспорт на квартиру після підписання цього договору продавці передають покупцю. Покупець ознайомлений з технічним станом відчужуваної квартири і жодних зауважень до неї не має.

Згідно із наявною у матеріалах справи копії технічного паспорта на приватизовану квартиру АДРЕСА_2 від 20.08.2001, виготовленого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, квартира розташована на 1-му поверсі 4-рьох поверхового будинку та складається з 1- ї кімнати житловою площею 13,6 кв.м, у тому числі 1-а кімната 13,6 кв.м. та кухні площею 3,7 кв.м. Загальна площа квартири становить 17,3 кв.м (т. 1 а.с. 63).

Відповідно до довідки № 2/7641 від 13.09.2021, виданої Обласним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», станом на 29.12.2012 квартира АДРЕСА_2 зареєстрована ЛОДК БТІ та ЕО за №52937 від 03.09.2001 за ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_12 . Станом на 13.09.2021 квартира складається з 1-ї житлової кімнати та кухні, загальною площею - 17,3 кв.м, житлової - 13,6 кв.м. (т. 1 а.с. 79).

Таким чином, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції про те, що на момент укладення Договору купівлі-продажу квартири від 28.09.2021, загальна площа квартири АДРЕСА_2 у місті становила 17,3 кв.м., із яких житлова площа становить 13,6 кв.м.

Іншими словами, безумовним є те, що 28.09.2021 відповідач ОСОБА_3 придбав, відтак, набув право власності на квартиру, яка мала відповідну площу (у тому числі житлову), була самостійним об`єктом цивільних прав та не мала у своїму складі будь яких інших приміщень чи площ.

Будь які доводи апеляційної скарги чи докази не спроможні спростувати такі висновки суду.

В свою чергу, на замовлення відповідача ОСОБА_3 , 25.04.2023 ТзОВ «Сорока Урбан Девелопмент Груп», виготовило технічний паспорт (серія та номер ТІ01:8882-6546-7887-7226, Інвентаризаційна справа № 1245-ЛВ) (т. 1 а.с. 31-33).

Згідно із копією технічного паспорту, квартира АДРЕСА_2 , розташована на 1 поверсі будинку та має загальну площу 17,3 кв.м., з яких житлова площа 13,6 кв.м. У примітці технічного паспорта вказано, що до квартири належить горище площею 69,7 кв.м. У додатку до технічного паспорта, а саме плані квартири зображено, що така складається із кімнати та кухні на першому поверсі (загальна площа 17,3 кв.м), а також мансарди з площею 69,7 кв.м.

14.07.2023 ОСОБА_3 звернувся із заявою про державну реєстрацію прав № 56205975 до державного реєстратора прав на нерухоме майно Белзької міської ради Львівської області ОСОБА_9 . Із поданої заяви встановлено, що відповідач звернувся для реєстрації набуття права власності щодо об`єкта речового права, а саме квартири АДРЕСА_2 .

Одночасно ОСОБА_3 до державного реєстратора подав отриманий від ТзОВ «Сорока Урбан Девелопмент Груп» технічний паспорт серія та номер ТІ01:8882-6546- 7887-7226 від 25.04.2023 та документ, отриманий на запит державного реєстратора прав на нерухоме майно від ТзОВ «Сорока Урбан Девелопмент Груп» (т. 1 а.с. 73).

14 липня 2023 року державний реєстратор прав на нерухоме майно ОСОБА_9 , розглянувши заяву ОСОБА_3 за реєстраційним номером 56205975, прийняла рішення №68457586, яким провела державну реєстрацію прав за відповідною заявою (т. 1 а.с. 70).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, після проведення реєстраційної дії опис об`єкта: квартира АДРЕСА_1 , загальна площа (кв.м): 17.3, житлова площа (кв.м): 13.6, Опис: нежитлове приміщення (горище) площею 69,7 м.кв, згідно технічного паспорта.

Враховуючим наведене, колегія суддів погоджується з тим, що між позивачкою та відповідачем, як власниками квартир у відповідному будинку, виник спір з приводу правомірності набуття відповідачем права власності на горище у цьому будинку, оскільки такий юридичний факт відбувся після набуття ним та позивачкою права власності на відповідні квартири.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі №306/2659/16-ц, застосування конкретного способу захисту права залежить як від захисту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Захист порушеного права має бути ефективним.

Колегія суддів, виходить з того, що для вирішення даного спору необхідно встановити можливість набуття у власність спірного приміщення, виходячи із правового статусу такого, відтак виключною правовою проблемою у спірних правовідносинах є приналежність до відповідної категорії об`єктів цивільних правовідносин, спірної нерухомості.

Так, згідно зіст. 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" у вказаному законі терміни вживаються у такому значенні: багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Крім цього, п. 2ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"визначено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень п. 2 ст. 10 Закону наведено урішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004зі змінами, згідно зрішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09.11.2011.

Зокрема, у п. 1.1рішення Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004роз`яснено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.

Згідно з ч. 2ст. 382 ЦК України, зокрема, усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Спільне майнобагатоквартирного будинкує спільноюсумісною власністюспіввласників,про щозазначено вчастині першій статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

За змістом статті 6 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники мають право:1) вільно користуватися спільним майном багатоквартирного будинку з урахуванням умов та обмежень, встановлених законом або рішенням співвласників;2) брати участь в управлінні багатоквартирним будинком особисто або через представника;3) одержувати інформацію про технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку, умови його утримання та експлуатації, витрати на утримання спільного майна багатоквартирного будинку та надходження, отримані від його використання;4) безоплатно одержувати інформацію про суб`єктів права власності на всі квартири та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку і площу таких квартир та приміщень у порядку і межах, визначених законом;5) ознайомлюватися з рішеннями (протоколами) зборів співвласників, листками опитування, робити з них копії;6) на відшкодування винною особою збитків, завданих спільному майну багатоквартирного будинку, у розмірі, що відповідає частці кожного співвласника;7) інші права, визначені законом.

Разом з цим, нежитлове приміщення ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна. Аналогічне визначення нежитлового приміщення міститься в ДБН В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт.

Таке ж визначення нежитлового приміщення міститься і у п. 3 ч. 1ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку».

Відповідно дост. 4 ЖК України до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

З огляду на викладене, нежилим є приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 552/7636/14-ц.

ДБН також дає визначення поняття «ізольоване приміщення» - як частина будівлі або її відсік, який має окремий вхід ззовні, власне освітлення, вентиляцію (природну або механічну) та відокремлений від іншого об`єму споруди (будівлі) стінами та перекриттями.

Нежиле приміщення це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Таким чином, наведеним вище законодавством унормовано, що допоміжне приміщення багатоквартирного будинку і нежитлове приміщення є різними за статусом приміщеннями, як об`єктами цивільних прав, критерії їх розмежування є досить чіткими, тому відсутні підстави стверджувати, що у різних випадках одне і те ж приміщення може одночасно відноситися до допоміжного та бути нежитловим.

З врахуванням наведеного, для правильного вирішення даної справи суду необхідно з`ясувати статус спірного приміщення, а саме чи таке належить до нежитлового чи є допоміжним, оскільки саме в залежності від цього, суд може зробити висновок про можливість набуття його у власність суб`єктами цивільно-правових відносин.

Між тим, для розмежування понять допоміжні приміщення багатоквартирного будинку та нежитлові приміщення у багатоквартирному будинку значення мають технічні характеристики відповідного приміщення, місце їхнього розташування, загальна характеристика сукупності властивостей таких приміщень, а також його значення для експлуатації всього будинку.

Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі № 915/1096/18, від 18.07.2018 у справі № 916/2069/17, від 22.11.2018 у справі№904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі№914/843/17, допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Про наведене йдеться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15 вересня 2020 року, справа № 904/5047/18.

Зважаючи на те, що спірне приміщення є горищем, що не заперечується жодним із учасників справи, таке за своєю суттю не може належати до нежитлових приміщень, оскільки є допоміжним та слугує для задоволення побутових потреб власників, пов`язаних із їх життєзабезпеченням власників квартир у багатоквартирному будинку..

Крім цього, колегією суддів встановлено, що спірне приміщення не є ізольованим від житлового фонду, оскільки не має окремого входу з вулиці, що підтверджується технічним паспортом.

Більше того, сам факт можливого використання власником спірного приміщення впродовж певного часу у своїх цілях і не використання такого для обслуговування будинку, не може свідчити однозначно про те, що відповідне приміщення є нежитловим.

Також, у матеріалах справи відсутні будь які докази щодо того, у який спосіб спірне приміщення використовувалося, зокрема до набуття відповідачем такого у власність та чи було таке окремим об`єктом цивільних правовідносин.

Разом з цим, наявні матеріали справи та встановлені обставини дають підстави для висновку про те, що спірне приміщення першочергово планувалося та будувалося як допоміжне.

Таким чином, реєстрація права власності ОСОБА_3 на спірне приміщення позбавляє власників квартир будинку АДРЕСА_1 спільної сумісної власності та можливості забезпечення його належної експлуатації.

В свою чергу, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових права на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та обмежень.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» загальною засадою державної реєстрації прав є внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

З огляду на встановлені судом у справі обставини щодо належності спірного приміщення до спільної сумісної власності спільного майна власників квартир у багатоквартирному будинку, позовні вимоги про скасування реєстрації права власності за ОСОБА_3 на підставі рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Белзької міської ради Львівської області ОСОБА_9 про державну реєстрацію прав № 68457586 від 14 липня 2023 року є підставними.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що спірне приміщення є допоміжним, тому на нього не може бути зареєстроване право особистої приватної власності, у зв`язку з чим відповідне рішення реєстратора підлягає скасуванню.

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції в частині задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні майном, що свідчить про необхідність захисту порушеного права.

Так, власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (абзац третій статті 13 Конституції України).

Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктів власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Як зазначено вище, за частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливістю правового статусу допоміжних приміщень є те,що вони є спільною власністю власників квартир у багатоквартирному будинку в силу прямої норми законуі підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення співвласниками будь-яких додаткових дій. Зазначене виключає набуття будь якою особою права власності на такі приміщення, як на окремий об`єкт цивільних прав, про що зазначено вище.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Враховуючи наведене, відновлення порушеного права позивачки ОСОБА_1 , як співвласника багатоквартирного будинку, шляхом зобов`язання відповідача усунути перешкоди у здійсненні права користування горищем у будинку АДРЕСА_1 площею 69,7 кв.м., шляхом демонтажу встановленого ним замка та невчинення будь-яких інших перешкод у доступі до горища. відповідає встановленим обставинам справи та жодним чином не свідчить про непропорційне втручання у право власності.

Доводи апеляційної скарги про те, що обраний позивачем спосіб захисту, як у частині вимоги про скасування рішення державного реєстратора, так і у частині позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні майном є неефективними, оскільки негаторний позов може бути заявлений тільки під час існування порушення прав та інтересів саме володіючого власника, тому такі вимоги є передчасними, що є самостійною підставою для відмови у позові, не заслуговують на увагу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 зазначено, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Колегія суддів вважає, що заявлені позивачкою вимоги відповідають вимогам закону, обставинам справи, а найголовніше, задоволення таких буде мати наслідком припинення порушення її прав та прав інших співвласників квартир у відповідному будинку.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга представника ОСОБА_3 - адвоката Шпунта Мар"яна Богдановича на рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2024 року не підлягає задоволенню та відсутність будь яких доводів стосовно стягнення судом витрат на правову допомогу, підстави для зміни чи скасування додаткового рішення Галицького районного суду м. Львова від 13 травня 2024 року, також відсутні.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Шпунт Мар"яна Богдановича залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 30 квітня 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 25 вересня 2024 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк