Постанова

від 25.09.2024 по справі 640/17298/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа №640/17298/19

адміністративне провадження № К/990/25776/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

за участю:

секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

представника позивача Коваленко Я.В.,

представника відповідача Кальковець В.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріо-Інвест" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року (судді: Кузьмишина О.М., Костюк Л.О., Федотов І.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріо-Інвест" до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

установив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маріо-Інвест» (далі - позивач, ТОВ «Маріо-Інвест») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року №0021451404, №0021431404 та №0021441404.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2021 року позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке, на думку позивача, є законним та обґрунтованим.

Правовою підставою касаційного оскарження у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадках, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що спірні господарські відносини є реальними, підтверджені належними й достатніми первинними документами, пов`язані із господарською діяльністю позивача та мали чітку економічну мету. Однак, у ході судового розгляду судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки наведеним вище обґрунтуванням, а висновки суду про нереальність вказаних господарських операцій ґрунтуються виключно на припущеннях та інформації з баз даних контролюючих органів, яка не можуть мати самостійного доказового значення. Наголошує, що відображення відповідних операцій у бухгалтерському та податковому обліку здійснено у цілковитій відповідності з вимогами чинного законодавства України. Вважає, що за умови недоведеності податковим органом наявності замкненого кола засобів, яке могло б свідчити про узгодженість дій платника податків і його контрагентів, для одержання неправомірної податкової вигоди, такий платник не може нести негативні наслідки внаслідок дій інших осіб, які перебувають поза межами його впливу, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування.

В контексті посилань суду апеляційної інстанції на матеріали кримінальних проваджень, фігурантами яких є деякі посадові особи підприємств-контрагентів, зазначає про необхідність урахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року по справі №160/3364/19, в якій ВП ВС відступила від правового висновку ВСУ щодо несумісності статусу фіктивного підприємства з легальною підприємницькою діяльністю, визначивши, що суб`єкт господарювання з ознаками фіктивності є правосуб`єктним, незважаючи на дефекти при його створенні або мету діяльності. З урахуванням наведеної вище позиції ВП ВС, а також з огляду на принцип індивідуальної юридичної відповідальності, вважає, що ознака «фіктивного підприємництва» з боку контрагента не має правового значення для платника податків. Натомість, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника додатків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

У підсумку вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, відповідно до висновків суду першої інстанції. Проте, суд апеляційної інстанцій не надав належної правової оцінки наведеним вище фактичним обставинам справи та доводам позивача, що призвело до порушення норм процесуального та матеріального права і, як наслідок, до прийняття незаконного та необґрунтованого судового рішення.

В аспекті порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права скаржник окремо зазначає про те, що, вирішуючи даний спір, переслідуючи мету своєчасного судового розгляду, суд не дотримався визначених ч.1 ст. 2 КАС України вимог щодо справедливого судового розгляду, що призвело до того, що справа була розглянута за відсутності представника позивача з порушенням загальних принципів адміністративного судочинства; отже, дискреційні повноваження щодо вирішення питання про відкладення судового розгляду суд апеляційної інстанції використав без дотримання принципу пропорційності.

У відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган просить залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу Товариства - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходив апеляційний суд при ухваленні рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом ГУ ДФС у м. Києві від 14.12.2018 №18231 призначено проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Маріо-Інвест», за результатами якої складено Акт від 02.04.2019 №341/26-15-14-04-04/39077437 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Маріо-Інвест» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, валютного законодавства- за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 03.04.2014 по 30.09.2018».

26 квітня 2019 року на підставі означеного вище Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0021451404, №0021431404 та №0021441404.

Так, податковим повідомленням-рішенням від 26.04.2019 №0021451404 позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість та згідно з пунктом 123.1. статті 123 розділу І ПК України за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) зменшено розмір від`ємного значення, що зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду на суму 2 227 000,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 26.04.2019 №0021431404, на підставі встановленого порушення п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п.134.1.1. п. 134.1. ст. 134, п. 135.1. ст. 135 ПК України, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у сумі 236 550 713,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням від 26.04.2019 №0021441404 позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 23 894 086,00 грн.

Не погоджуюсь із зазначеними рішеннями контролюючого органу позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що неподання податкової та фінансової звітності контрагентом-постачальником позивача не може мати негативних наслідків для позивача, який у повній мірі дотримується вимог чинного законодавства України. Окрім того, суд зазначив, що наявні кримінальні провадження є свідченням лише того, що проводиться досудова перевірка фактів, викладених в кримінальних провадженнях, збираються необхідні докази на доведення наявності чи відсутності в діяннях посадових осіб підприємств злочинних діянь, що передбачені кримінальним законодавством. Сам факт наявності кримінального провадження не може бути доказом, що доводить наявність фіктивних ознак діяльності будь-якого з підприємств та за своєю сутністю не може встановлювати та підтверджувати порушення вимог податкового чи іншого законодавства, зокрема позивачем.

Приймаючи протилежне рішення та відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції керувався тим, що сукупність обставин та фактів, виявлених контролюючим органом в ході податкової перевірки платника податку, свідчать про непідтвердження реальності спірних операцій за укладеними з контрагентами правочинами.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Наведені норми податкового законодавства дають підстави для висновку, що дохід, витрати, а також податковий кредит, для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність цих операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника.

Реальність (фактичне вчинення) господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності виникає у результаті руху активів, зміни зобов`язань чи власного капіталу платника, відповідності економічному змісту господарських операцій, оформлених належними первинними документами.

Своєю чергою, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Наявність належно оформлених первинних документів є обов`язковою ознакою господарської операції, однак не єдиною. За своєю правовою суттю господарською операцією є операція, яка змінює зміст активів платника податку, а первинні документи лише підтверджують факт її проведення.

Таким чином, основною, первинною, ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою. Навіть належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не завжди свідчить про безумовну їх відповідність дійсному змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.

Судами встановлено, що у період, що перевірявся податковим органом, ТОВ «Маріо-Інвест» здійснювалися господарські операції з контрагентами-постачальниками товару (насіння соняшника та ріпаку), діяльність яких поставлена під сумнів податковим органом, а саме: ТОВ «Сонях Од», ТОВ «Агро-Сонях», ТОВ «Джилонг», Монблант», ТОВ «Агро-Град Груп», ТОВ «Тристар Агро», ТОВ «Еко-Грейн Лайт», ТОВ «Алкмар-Сервіс», ТОВ «Арс Торг Груп», ТОВ «Укргосппрод», ТОВ «Південний Агрохолдінг», ТОВ «Тхундерстрак», ТД «Український продукт», ТОВ «Спец-Агроторг», ТОВ «Поп Корн», ТОВ «Созопол», ТОВ «Укр Прод-Стандарт-Плюс», ТОВ «Араті Агроінвест», ТОВ «Брайтон Сітігруп», ТОВ «Терра-Агро Юкрейн», ТОВ «Лайф-Ленд Інвест», ТОВ «Агро Поставка України», ТОВ «Зернові традиції України», ТОВ «Укркорнтрейд», ТОВ «Сурат», ТОВ «Сеед», ТОВ «Авентіно», ТОВ «Флюгегехаймен», ТОВ «Желаніє», ТОВ «Кротоне Агроникс», ТОВ «Промоут Корн», ТОВ «Перше зернове», ТОВ «Трайп»,ТОВ «Файбах», ТОВ «Еко-Грейн Тім», ТОВ «Агроблід Юг», ТОВ «Колос-Грін», ТОВ «Сервіс Агроінвест», ТОВ «Аскон Лайт», ТОВ «Бушель Агро», ТОВ «Тор Транс Трейд», ТОВ «Ронго», ТОВ «Грин Стоун», ТОВ «Фабрика Вилли Вонка», ТОВ «Агромир Юг», ТОВ «Бєл Транс», ТОВ «Юниском Трейдинг Груп», ТОВ «Саламанка», ТОВ «Агро Микс», ТОВ «Скай Хост», ТОВ «Авента Холдінг», ТОВ «Агро Раунд», ТОВ «Мегасид», ТОВ «Колос Тренд», ТОВ «Агромистр», ТОВ «Никоптторг», ТОВ «Кантон Агро», ТОВ «Інтелс Компані», ТОВ «Агро Традиції», ТОВ «Кристалгруп Агрокомпані», ТОВ «Грейн-Тренд», ТОВ «Бригс», ТОВ «Турнир-Агро», ТОВ «Агро-Лідер-Плюс», ТОВ «Прегос», ТОВ «Гірасол», ТОВ «Агро-Мирор», ТОВ «Амбар Агро», ТОВ «Скорт», ТОВ «Марбл Си», ТОВ «Пури», ТОВ «Еко Компані, ТОВ «Торговий Дім Агро-Еко Трейд», ТОВ «Твенте Агрогруп», ТОВ «Левел Агро», ТОВ «Никопотторг», ТОВ «ССГ ОИЛ Груп», ТОВ «Санфл Авер», ТОВ «Давекс Експо», ТОВ «Ісіда Агро», ТОВ «Корнторг», ТОВ «Доход», ТОВ «Авеліно Агротрейд», ТОВ «Нібулон Трейд», ТОВ «Агрокомторг», ТОВ «Сурамар Агро», ТОВ «Агронік», ТОВ «Агро-Юг-Торг», ТОВ «Діамант Агро Трейд Ентерпрайз Україна», ТОВ «Сантрейд», ТОВ «Агро Оіл Трейд», ТОВ «Флагман-Агрокультур» та ТОВ «Спецінвест».

З усіма наведеними вище товариствами позивачем було укладено типові (аналогічні за змістом) договори постачання насіння соняшника та ріпаку, у яких позивач є Покупцем, а товариства-контрагенти - Постачальниками.

Зі змісту акту перевірки від 02.04.2019 №341/26-15-14-04-04/39077437 вбачається, що податковим органом встановлені факти документального оформлення ТОВ «Маріо-Інвест» операцій з придбання товару за взаємовідносинами з такими контрагентами-постачальниками сировини з метою уникнення від нарахування податкових зобов`язань з ПДВ при постачанні готової продукції (олії соняшникової), виробленої з неї.

Так, зокрема, податковим органом встановлено, що з моменту реєстрації контрагентів-постачальників по день складення акту перевірки звітність, яка б підтверджувала ведення контрагентами фінансово-господарської діяльності, відсутня або не подавалася, а саме: податкова декларація з податку на прибуток підприємств з додатками до неї, фінансовий звіт малого підприємництва, податкова декларація з податку на додану вартість з додатками, нарахування єдиного внеску, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку; встановлено відсутність у контрагентів постачальників необхідних трудових та матеріальних ресурсів для самостійного вирощування сировини (відсутні земельні ділянки у власності чи користуванні), відсутні об`єкти для зберігання та транспортування насіння; не встановлено фактів придбання контрагентами товарів (послуг), необхідних для здійснення сільськогосподарської діяльності (для обробки ґрунту, посіву насіння соняшника, ріпаку, збирання врожаю, послуг з оренди складських приміщень, сільськогосподарської техніки, транспортних засобів; не встановлено походження поставленого насіння соняшника, ріпаку та їх виробництво по ланцюгу постачання до ТОВ «Маріо-Інвест» та його виробництво, вирощування; встановлені обставини внесення недостовірної інформації до представлених товарно- транспортних накладних на перевезення насіння соняшника, ріпаку, зокрема ,серед перевізників зазначені товариства, які не мали автотранспорту у власності або у користуванні, не зазначено адресу пунктів навантаження сировини, тощо.

Так, відповідно до видаткових накладних, місцем їх складання зазначено: м. Одеса, Одеська область, м. Миколаїв, смт Овідіополь, м. Черноморськ, Черкаська область, м. Жашків, які були підписані від ТОВ «Маріо-Інвест» Костюченком Ю.В .. Разом з тим, на запит податкового органу щодо надання підтверджуючих документів про відрядження зазначеної особи Товариство відповіді, так само як і самих запитуваних документів, не надано, у зв`язку з чим складено відповідний Акт про ненадання документів у повному обсязі від 25.03.2019.

Також податковим органом направлено запит стосовно того, чи перевірялися контрагенти-постачальники соняшника стосовно наявності у них власних чи орендованих земель, наявності технічних можливостей для вирощування та постачання соняшника, ведення ними господарської діяльності, подання податкової звітності, на який отримано відповідь, що переважна кількість контрагентів Товариства є підприємствами, які не мають виробничих потужностей для виробництва сільгосппродукції і є посередниками між кінцевим покупцем товару та виробником. Відповідно, такий характер діяльності контрагентів не потребує наявності специфічних промислових або виробничих потужностей. Інформація стосовно подання контрагентами податкової звітності не запитувалася, оскільки отримання таких відомостей для укладення договорів

Відтак, у даному випадку, виходячи з товарно-транспортних накладних, судами встановлено, що Замовником та Вантажовідправником є контрагенти позивача, щодо яких податковим органом не встановлено походження товарів насіння соняшника та ріпаку для ТОВ «Маріо-Інвест».

Окрім того, стосовно ряду товариств-контрагентів позивача, а саме: ТОВ «Ісіда Агро», «ССГ Оіл Групп», «Еко компані», «Авеліно Агротрейд», «Сурамар Агро», «Саламанка», «Монблант», «Агро Традиції», «Давекс Експо», «Нібулон Трейд», «Авента Холдинг», ТД «Арго-Еко Трейд», «Агро-Сонях», «Араті Агроінвест», «Тристар Агро», «Авентіно», «Спецінвест», «Бром ЛТД», «Діамант Агро Трейд Ентерпрайз Україна», «Континент-Оіл», «Флагман-Агрокультур», «Твенте Агрогруп», «Левел-Агро», «Санфл Авер», «Алкмар Сервіс», «»Грейн Тренд» порушені кримінальні провадження за ознаками здійснення фіктивної підприємницької діяльності, реєстрації в органах державної реєстрації фізичних осіб-підприємців з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким, що не мали наміру провадити господарську діяльність або реалізовувати повноваження, отримані пояснення керівників таких підприємств про непричетність до реєстрації та ведення фінансово-господарської діяльності.

З Єдиного державного реєстру судових рішень судами попередніх інстанцій також встановлено, що окремі посадові особи означених вище контрагентів були визнані винними у вчиненні кримінального правопорушення на підставі:

- вироку Святошинського районного суду м. Києва від 10.04.2019 у справі №759/4967/19 стосовно засновника та директора ТОВ «Торговий дім Агро-Еко Трейд», якого визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 205-1 КК України (внесення в документи, які відповідно до закону подаються для реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей);

- вироку Печерського районного суду м. Києва від 24.07.2018 у справі №757/15725/18-к, яким встановлені обставини фіктивного підприємництва ТОВ «Санфл Авер» та засуджено засновника за ч.5 ст.27, ч.1 ст. 205 КК України;

- вироку Печерського районного суду м. Києва від 21.09.2018 у справі №757/31164/18-к стосовно засновника ТОВ «Сурамар Агро» (фіктивне підприємництво).

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши подані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали реального характеру, й, незважаючи на обсяг та зміст наданих позивачем документів, фактично ним здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій.

Надаючи оцінку таким висновкам суду апеляційної інстанції у світлі доводів заявника касаційної скарги Суд звертає увагу на наступне.

У постанові від 7 липня 2022 року у справі №160/3364/19 Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи аспект засудження посадової особи підприємства за статтею 205 КК України зауважила на тому, що в податкових правовідносинах виникнення прав та обов`язків пов`язане насамперед зі спеціальним статусом платника податків, а не із загальною цивільно-правовою дієздатністю юридичної особи. За наявності статусу платника податків суб`єкт господарювання має підстави для складення первинних та інших документів, які повинні братися до уваги при підтвердженні даних податкового обліку. Разом з тим, Великою Палатою Верховного Суду зауважено, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показах, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

У наведеній постанові Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Дійсно, Велика Палата Верховного Суду у згаданому вище рішенні відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 1 грудня 2015 року у справі №826/15034/14 (який, з-поміж іншого, був застосований судом апеляційної інстанції в цій справі), про безумовні й наскрізні наслідки фіктивного підприємства (його несумісність з легальною підприємницькою діяльністю), поряд з тим, ВП ВС запровадила диференційований підхід до аналізу господарських операцій між суб`єктами господарювання залежно від фактично встановлених вироками обставин і їх впливу на правовідносини у справі, що розглядається адміністративним судом.

Роблячи узагальнюючі висновки у цій справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий орган навів як прямі, так і непрямі докази, що підтверджують його висновки про неможливість здійснення контрагентами ТОВ «Маріо-Інвест» господарських операцій з позивачем за спірними правочинами.

Тут варто додати й те, що платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись також і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податків при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи мають бути достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Верховний Суд звертає увагу, що доводи касаційної скарги в частині незгоди позивача з висновками суду апеляційної інстанції щодо безтоварності господарських операцій не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема, і у постановах, на які посилається скаржник у касаційні скарзі. Наведені позивачем постанови Верховного Суду ухвалені у адміністративних справах за інших фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, та загалом стосуються оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів (оцінюючий фактор). На обґрунтування своєї позиції скаржником наведено витяги з судових рішень у справах, у яких наведено оцінку того чи іншого аргументу контролюючого органу. Натомість, у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції надавав умотивовану оцінку сукупності обставин, оскільки надання оцінки кожному окремому аргументу сторони без урахування інших унеможливило б всебічний і об`єктивний розгляд справи.

Крім того скаржник не зазначає, яку саме норму матеріального права судом апеляційної інстанції застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника, наявний у постановах Верховного Суду, у чому саме полягає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права. Фактично ж доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно оцінив наявні у матеріалах справи докази.

Отже, переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права. Висновки суду апеляційної інстанції є результатом оцінки наявних у його розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка судом здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

Доводи скаржника щодо неповноти встановлення обставин справи не знайшли свого підтвердження в ході касаційного перегляду справи, оскільки суд ретельно перевірив всі доводи й аргументи позивача, в тому числі обставини господарських взаємовідносин з його контрагентами, умови договорів, висновки акта перевірки, наявність основних засобів, трудових та інших ресурсів для виконання обумовлених правочином поставок, та встановив відсутність реального здійснення таких господарських операцій.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи заявника касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права в частині неповідомленння його належним чином про дату, час і місце судового засідання та розгляду справи за його відсутності, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, про час та місце судового засідання, призначеного на 27 липня 2022 року, апеляційний суд повідомляв позивача шляхом:

- направлення в електронному вигляді «повістки-повідомлення» через підсистему «Електронний суд» на адресу його представника (т.29, а.с. 235);

- у паперовому вигляді, засобами поштового зв`язку за контактною адресою, вказаною позивачем в матеріалах справи (т.29 а.с.а.с.236-2367);

- засобами телефонного зв`язку за номером, вказаним позивачем в матеріалах справи (т.29 а.с. 238).

Наведене свідчить, що судом апеляційної інстанції було вжито всіх можливих заходів для забезпечення дотримання та реалізації як позивачем, так і іншими учасниками справи належним їм процесуальних прав.

Своєю чергою, позивач направив на адресу суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду справи до закінчення/скасування дії воєнного стану в України. За результатом розгляду заявленого клопотання, колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для відкладення розгляду справи, оскільки обставини, покладені позивачем в основу цього клопотання, вже були предметом оцінки суду в межах вирішення клопотання ТОВ «Маріо-Інвест» про зупинення провадження у цій справі, у задоволенні якого через необґрунтованість було відмовлено ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022.

У контексті наведених вище обставин Верховний Суд звертає увагу, що відкладення розгляду справи є правом суду та вирішується на його розсуд, основною процесуальною передумовою реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Крім того, суд керувався базовим принципом, за яким розумність строків розгляду справи судом є однією із основних засад адміністративного судочинства.

Підсумовуючи наведене колегія суддів вважає, що наведені скаржником доводи не підпадають під ознаки обставин, що є обов`язковою підставою до скасування судового рішення, яка визначена пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України, оскільки не стосуються випадку неповідомлення або неналежного повідомлення про дату, час і місце судового засідання.

Отже, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи. Решта аргументів скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі вимоги щодо переоцінки доказів відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі повноважень касаційного суду і не є свідченням неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень ПК України.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2022 року залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маріо-Інвест", - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська