Постанова

від 25.09.2024 по справі 750/9071/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 вересня 2024 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/9071/18

Головуючий у першій інстанції Требух Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/731/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Висоцької Н.В., Мамонової О.Є,

секретар: Шкарупа Ю.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «МСТИСЛАВ»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_2

Особи, які подали апеляційні скарги: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «МСТИСЛАВ» про звернення стягнення на предмет іпотеки (суддя Требух Н.В. ), ухвалене у м. Чернігів об 11 годині 55 хвилин, повний текст рішення складено 17.03.2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року до суду з позовом звернулась ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «МСТИСЛАВ», в якому просить в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 12 серпня 2010 року звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №351 від від 20 серпня 2010 року, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «Торговий дім «МСТИСЛАВ», посвідченим приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Глобою Н.М. та зареєстрованим в реєстрі за № 352/1 на нежитлове приміщення загальною площею 609,7 кв.м. в тому числі площі підвалу 365.2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , шляхом його продажу на прилюдних електронних торгах у межах процедури виконавчого провадження передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» із встановленням початкової ціни на підставі оцінки, проведеної ТОВ «Експертна компанія «ІТЕКО» від 01.11.2021 року в розмірі 1780210 грн.

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 12 серпня 2010 року між ОСОБА_3 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір позики в сумі 510000 грн зі сплатою 24% річних строком дії договору до 30.08.2015 року. В подальшому в забезпечення виконання умов договору позики було укладено іпотечний договір від 20.08.2010 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Торговий дім «МСТИСЛАВ», посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Глобою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 352/1 на нежитлове приміщення загальною площею 609,7 кв.м. в тому числі площі підвалу 365.2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Взяті на себе зобов`язання за договором позики в строк визначений договором позики ОСОБА_2 не виконав та кошти не повернув. Позивачка набула права вимоги за договором позики від 12 серпня 2010 року та Договором іпотеки від 20.08.2010 року на підставі договору про відступлення права вимоги від 29.05.2017 року, про що в письмовому вигляді первісний іпотекодержатель повідомив ОСОБА_2 , як директора ТОВ «Торговий дім «МСТИСЛАВ». Нею також було надіслано на адресу боржника ОСОБА_2 досудові вимоги про необхідність виконання зобов`язання та можливе звернення на предмет іпотеки у разі невиконання зобов`язань, які залишені без задоволення. Оскільки ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконав вчасно, відмовляється їх виконувати новому кредитору, то позивачка керуючись п.6.4 Договору іпотеки звернулась до суду з даним позовом.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «МСТИСЛАВ» про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено частково, в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 12.08.2010 року, яка в загальному розмірі становить 922 153,02 грн, з яких: 496 254,46 грн основна сума боргу; 204 701,87 грн несплачені відсотки; 1 906,55 грн пеня за несплаченими відсотками; 152 846,37 грн інфляційні втрати за основною сумою боргу; 66 443,77 грн інфляційні втрати за несплаченими відсотками звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно Договору іпотеки від 12.08.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Глоба Н.М. за реєстровим №351, а саме: нерухоме майно: нежитлове приміщення загальною площею 609,7 кв.м., в тому числі площа підвалу 365,2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 13320373, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження, за ціною предмету іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 704,80 грн.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що постановою Верховного Суду від 13.12.2023 року визначено заборгованість за договором позики в розмірі 922 153,02 грн, яка на час постановлення судового рішення не сплачена, тому позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню. Разом з тим, суд при визначенні способу реалізації шляхом проведення електронного аукціону ціну предмету іпотеки у рішенні суду не зазначає. Позивачка звільнена від сплати судового збору, а тому в силу вимог ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 704,80 грн.

Додатковим рішенням від 09 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивачки 1000 грн витрат за проведення оцінки предмету іпотеки. Задовольняючи частково заяву позивачки про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що покладення на позивачку тягара негативних наслідків несвоєчасного розгляду справи не відповідатиме завданню цивільного процесуального законодавства щодо справедливого розгляду справи, а тому суд дійшов висновку про необхідність відшкодування витрат позивачки на складання звіту про оцінку майна затвердженого 28.08.2018 року у розмірі 1000 грн, оскільки даний звіт пов`язаний із розглядом справи, проте не був врахований судом через виключення в подальшому вимоги закону про зазначення у рішенні суду початкової ціни предмету іпотеки.

В апеляційній скарзі третя особа ФОП ОСОБА_2 просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі зазначає, що норми Закону України « Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. Оскільки позивачем по справі не наведено доказів неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом стягнення заборгованості на підставі рішення суду по справі № 750/5173/17-ц в рамках його примусового виконання в порядку встановленому Законом України « Про виконавче провадження», то відсутні підстави для задоволення позову та звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, особа яка подала апеляційну скаргу вважає, що при розгляді та прийнятті оскаржуваного рішення у справі судом було допущено порушення ст.103 ЦПК України в частині відмови в задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи із визначенням ринкової вартості майна, що виступає предметом забезпечення виконання зобов`язань за договором позики. Проведена ж оцінка викликає сумніви в її правильності, що підтверджує і висновок експертного оціночно-будівельного дослідження згідно якого ринкова вартість нежитлового приміщення майже в двічі перевищує розмір, визначений попередньою експертизою. Також, ФОП ОСОБА_2 вважає, що на момент ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 не погоджується з рішенням Деснянського районного суду, вважає що суд надмірно довго проводив розгляд справи, що не відповідає вимогам ч.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, але до цього часу не виніс остаточного судового рішення. Судом першої інстанції не аргументовано чому не було застосовано положення ст.ст.139, 263 ЦПК України та не ухвалено рішення щодо відшкодування витрат у сумі 3000 гривень які були сплачені за проведення трьох експертних досліджень, кожний висновок яких був чинний протягом шести місяців з дня його складання.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону частково не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що 12 серпня 2010 року між ОСОБА_3 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір позики в сумі 510000 грн зі сплатою 24% річних строком дії договору до 30.08.2015 року.

В подальшому в забезпечення виконання умов договору позики було укладено іпотечний договір від 20.08.2010 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Торговий дім «МСТИСЛАВ», посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Глобою Н.М. та зареєстрований в реєстрі за № 352/1 на нежитлове приміщення загальною площею 609,7 кв.м. в тому числі площі підвалу 365.2 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .( а.с.13-16 т.1) Нежитлове приміщення належить ТОВ «Торговий дім «МСТИСЛАВ» на підставі договору купівлі-продажу від 20.12.2007 року. ( а.с.81-91,207-212 т.1)

Взяті на себе зобов`язання за договором позики в строк визначений договором позики ОСОБА_2 не виконав та кошти не повернув.

Позивачка набула права вимоги за договором позики від 12 серпня 2010 року та Договором іпотеки від 20.08.2010 року на підставі договору про відступлення права вимоги від 29.05.2017 року ( а.с.17,23,24 т.1). Відповідні відомості про державну реєстрацію іпотеки внесені за № 24042679 від 05.12.2017 та зареєстровано за позивачем , як іпотекодержателем право іпотеки на нежитлове приміщення магазину в АДРЕСА_1 загальною площею 609.7 кв.м. в тому числі площі підвалу 365.2 кв.м., яке виникло на підставі договору іпотеки №351 від 12.08.2010 року укладеного на забезпечення виконання договору позики від 12 серпня 2010 року.( а.с. 207-212 т.1) Про відступлення права вимоги ОСОБА_3 повідомив ОСОБА_4 , як директора ТОВ «Торговий дім «МСТИСЛАВ» про відступлення права за іпотечним договором від 20.08.2010 року новому іпотекодержателю ОСОБА_1 ( а.с.25 т.1).

До позовної заяви позивачкою було додано висновок про вартість об`єкту оцінки від 28.08.2018 року за яким ринкова вартість нежитлового приміщення магазину, загальною площею 609.7 кв.м. в тому числі площі підвалу 365.2 кв.м. становила 1540259 грн. ( а.с.27 т.1

Також на замовлення ОСОБА_1 15.01.2020 року проведено оцінку майна та додано до матеріалів справи звіт про оцінку майна нежитлового приміщення магазину в АДРЕСА_1 загальною площею 609.7 кв.м. в тому числі площі підвалу 365.2 кв.м., за яким вартість майна становить 1204272 грн.(а.с.139-169 т.1) У зв`язку із зменшенням вартості майна за зазначеною експертною оцінкою на яке позивач просить звернути стягнення, остання в заяві від 06.02.2020 року уточнила позовні вимоги. ( а.с.135 т.1)

За проведення експертної оцінки майна ОСОБА_1 згідно з квитанцією №25167502 від 04 оютого 2020 року сплатила ТОВ «ЕК «ІТЕО» 1000 грн, а також згідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 28.08.2018 року - 1000 грн. ( а.с. 136 т.1)

Пантелієнко також було додано в ході судового розгляду справи ще один звіт від 03.07.2020 року про оцінку майна нежитлового приміщення магазину в АДРЕСА_1 загальною площею 609.7 кв.м. в тому числі площі підвалу 365.2 кв.м., за яким вартість майна становить 1592840 грн.(а.с.3-46 т.2)За проведення експертної оцінки згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру №1 від 01.07.2020 рокупозивачка сплатила 1000 грн. ( а.с.57) У зв`язку із збільшенням вартості майна за зазначеною експертною оцінкою на яке позивач просить звернути стягнення, остання в заяві від 10.09.2020 року уточнила позовні вимоги. ( а.с.1-2 т.2)

Заявою від 03.11.2021 року ОСОБА_1 уточнила свої позовні вимоги та просила звернути стягнення на майно шляхом його продажу на електронних торгах за ціною відповідно до звіту про оцінку майна від 01.11.2021 року в розмірі 1780210 грн.( а.с.11-145 т.2) За проведення зазначеної оцінки були сплачені кошти 02.11.2021 року.( а.с.105)

Рішенням Деснянського районного суду Чернігівської області від 30.10.2020 року залишеного без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 08.11.2021 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю « Торговий дім «Мстислав» до ОСОБА_1 про визнання майнової поруки припинено відмовлено. Рішення суду набуло законної сили. ( а.с. 96-100 т.2)

По справі було призначено ухвалою суду від 30 вересня 2022 року судову оціночно-будівельну експертизу ( а.с.193-195 т.2) відповідно до висновку № СЕ-19/125-23/7932-ОБ від 20.01.2023 року якої, ринкова вартість нежитлового приміщення загальною площею 609.7 кв.м. в тому числі площа підвалу 365.2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 станом на дату проведення експертизи становить 4199615 грн. ( а.с. 13-32 т.3)

На спростування висновку судово оціночно-будівельної експертизи щодо вартості об`єкту нерухомого майна ОСОБА_2 , як представником відповідача подано висновок експерта № С-24015 від 02.02.2024 року за яким ринкова вартість нежитлового приміщення загальною площею 609.7 кв.м. в тому числі площа підвалу 365.2 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 станом на дату проведення експертизи становить 7920613 грн. ( а.с.47-103 т.3)

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку").

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-ц/16 (провадження № 12-117гс18) та від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) зазначено, що: "наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством. Схожі правові висновки виклав Верховний Суд України у постановах від 3 лютого 2016 року у справі № 22-ц/796/716/2014 (провадження № 6-1080цс15) та від 9 вересня 2014 року у справі № 922/3658/13 (провадження № 3-71гс14)".

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки позивачем по справі не наведено доказів неможливості звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом стягнення заборгованості на підставі рішення суду по справі № 750/5173/17-ц в рамках його примусового виконання в порядку встановленому Законом України « Про виконавче провадження».

Зазначена позиція узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-ц/16 (провадження № 12-117гс18) та від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19).

Отже, законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання і цим правом скористалась ОСОБА_1 .

Пунктом 6.1. Договору іпотеки від 20.08.2010 року передбачено, що у разі порушення боргового зобов`язання, умов договору позики або умов цього договору іпотекодержатель надсилає боржнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушення зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. У разі реалізації іпотекодержателем свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу до 20.12.2012 року здійснюється виключно за погодженням з Фондом комунального майна Чернігівської міської ради та на умовах, які зазначені в договорі купівлі-продажу від 20.12.2007 року.

Позивачкою було надіслано на адресу боржника досудові вимоги про необхідність виконання зобов`язання та можливе звернення на предмет іпотеки у разі невиконання зобов`язань, які залишені без задоволення.( а.с.18-19,26 т.1)

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 зазначала, що прострочена сума заборгованості у зв`язку з невиконанням договору позики становить 102622.92 дол. США, яка складається з заборгованості по договору 54479.41 дол. США, по відсотках за період з 30.10.2013 року по 27.08.2015 року 48143.51 дол. США. В якості доказів наявності заборгованості позивачкою надано відповідні розрахунки. ( а.с. 6-11 т.1)

У постановах Верховного Суду від 1 вересня 2021 року у справі № 201/6750/16 (провадження № 61-6433св20) та від 24 листопада 2021 року у справі № 363/4951/18 (провадження № 61-16554св20) зазначено про обов`язковість встановленням дійсного розміру заборгованості за кредитним договором на момент прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрали законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини, якщо інше не встановлено законом.

Матеріали справи містять постанову Верховного суду від 13 грудня 2023 року якою рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 03 травня 2018 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року скасовано і ухвалено нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено частково. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 12 серпня 2010 року у розмірі 922 153,02 грн, з яких: 496 254,46 грн - основна сума боргу; 204 701,87 грн - несплачені відсотки; 1 906,55 грн - пеня за несплаченими відсотками; 152 846,37 грн - інфляційні втрати за основною сумою боргу; 66 443,77 грн - інфляційні втрати за несплаченими відсотками. ( а.с.104-114)

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) вказала, що при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням.

Колегія суддів враховує, що сторонами у справі не надано доказів виконання умов договору позики добровільно чи виконання судового рішення про стягнення заборгованості в примусовому порядку після постановлення Верховним судом рішення та визначення суми заборгованості. Сторони, реалізовуючи свої процесуальні права на власний розсуд, таких доказів суду не надавали.

Отже, судовим рішенням встановлено наявність заборгованості за договором позики у зв`язку з його невиконанням та визначено її розмір. Суд першої інстанції вважав доведеним розмір заборговансоті судовим рішенням та поклав його в основу судового рішення з чим погодждується і колегія суддів апеляційного суду.

Доводи апеляційної скарги щодо допущення судом першої інстанції порушень ст.103 ЦПК України в частині відмови в задоволенні клопотання про призначення повторної експертизи із визначенням ринкової вартості майна, що виступає предметом забезпечення виконання зобов`язань за договором позики не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Суд розглянувши позов, задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 частково, зазначивши в резолютивній частині судового рішення загальний розмір заборгованості за договором позики, але не визначав вартість предмету іпотеки зазначивши про необхідність такого визначення вартості при безпосередній його реалізації на стадії виконння судового рішення. Таким чином, необхідності проведення повторної експертизи в ході розгляду даної справи не має.

Не зазначення в резулютивній частині судового рішення, що є предметом даного перегляду, початкової ціни предмету іпотеки відповідає правовому висновку зробленову у постанові Великої Палати Верховного суду від 21.03.18 року № 235/3619/15-ц, де суд зазначив : «виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася. З урахуванням наведеного, Велика Палата Верхового Суду дійшла висновку про те, що у спорах цієї категорії, лише не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення, та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень».

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнено пунктом 5-2, за змістом якого у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статей 41, 47 цього Закону (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах), то існують підстави для зупинення виконання рішення суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Після спливу вказаного строку правила статей 41,47 Закону України «Про іпотеку» відновлять свою дію без постановлення окремого рішення суду або прийняття окремого закону.

Враховуючи, що позивачка звернулась з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки яким є нежитлове приміщення та перебуває у власності юридичної особи норми Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» не підлягають зстосуванню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на тривалий розгляд справи та не вирішення судом першої інстанції питання щодо відшкодування витрат понесених позивачкою на залучення спеціалістів щодо оцінки майна. Ухвалою апеляційного суду від 26.06.2024 року зазначена справа була знята з апеляційного розгляду та направлена до суду першої інстанції для розгляду заяви ОСОБА_1 про компенсацію судових витрат. Додатковим рішенням від 09 серпня 2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивачки 1000 грн витрат за проведення оцінки предмету іпотеки. Додаткове рішення не оскарджується.

Враховуючи те, що висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, апеляційний суд приходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суд забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційнійних скаргах доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 375, 377, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07 березня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст рішення складено 26 вересня 2024 року.

Головуючий: Судді: