Рішення

від 26.09.2024 по справі 910/5946/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2024Справа № 910/5946/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансвояж»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глуско Рітейл»

про стягнення 180 052, 77 грн

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансвояж» (далі також - позивач, ТОВ «Трансвояж») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Глуско Рітейл» (далі також - відповідач, ТОВ «Глуско Рітейл») відповідно до якого просить стягнути суму компенсації в порядку застосування п. 7.5. договору № 21/05-1 від 21.05.2023 пеня в сумі 65 899,49 грн, в порядку застосування ст. 625 ЦК України інфляційні втрати в сумі 94 332,91 грн та 3% річних в сумі 19 820,37 грн, а всього 180 052,77 грн.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 21.05.2023 відкрито провадження у справі № 910/5946/24, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

06.06.2024 відповідач надав відзив на позов, а 11.06.2024 позивачем подано відповідь на відзив.

Розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Господарського суду міста Києва перебувала справа № 910/11320/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСВОЯЖ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛУСКО РІТЕЙЛ" про стягнення заборгованості в розмірі 179 292, 00 грн за договором № 21/05-1 з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 21.05.2020.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11320/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024, позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛУСКО РІТЕЙЛ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСВОЯЖ" 179 292, 00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 689,38 грн.

03.05.2024 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Як стверджує ТОВ "ТРАНСВОЯЖ", 07.05.2024 ТОВ «ГЛУСКО РІТЕЙЛ» в добровільному порядку сплатило ТОВ «ТРАНСВОЯЖ» суму заборгованості 179 292,00 грн, що підтверджується Платіжною інструкцією № 5669 від 07.05.2024. Тобто, 07.05.2024 основна заборгованість по договору була погашена.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання є підстави для нарахування та стягнення з нього пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на таке:

- позивач має право нарахувати відповідачу пеню за договором перевезення лише за період до 30.06.2023;

- строк позовної давності для звернення до суду з вимогами: про стягнення розміру пені, яку позивач мав право нарахувати до 30.01.2023 - вже сплинув; про стягнення розміру 3% річних та інфляційних збитків, які позивач мав право нарахувати до 30.01.2021 - вже сплинув;

- позивачем було неправильно взято період обчислення пені, 3% річних та інфляційних збитків, що апріорі призводить до хибного розрахунку ціни позову;

- позов не містить арифметичного розрахунку розміру нарахованих відповідачу пені, 3% річних та інфляційних збитків («додатки №№ 1-3», на які зроблено посилання в тексті позовної заяви, відсутні);

- враховуючи майновий стан відповідача і державний інтерес до стабільної роботи його активів, а також той факт, що замовником фактично погашено основну заборгованість за договором перевезення, то відповідач має законні підстави для зменшення судом розміру нарахованих йому позивачем 3% річних і пені.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території.

Відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 по справі № 910/11320/23 встановлено факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 21/05-1 з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 21.05.2020.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (вказане положення відображено в Законі України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" і поширенням на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини, прийняттям Закону України "Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції).

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 124 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/11320/23 від 24.10.2023, яке набрало законної сили не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі й у даній справі, не може йому суперечити.

У вказаному рішенні суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення з ТОВ «Глуско Рітейл» заборгованості за надані послуги перевезення в загальному розмірі 179 292,00 грн.

Як вбачається з платіжної інструкції № 5669 від 07.05.2024 ТОВ «Глуско Рітейл» сплатило на користь ТОВ «Трансвояж» 181 981,38 грн, призначення платежу: оплата за транспортні послуги перевезення нафтопродуктів згідно постанови 29.04.2024, договір № 21/05-1 від 21.05.20 в т.ч. ПДВ 29882,00 грн.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11320/23 виконано 07.05.2024.

Враховуючи викладене, позивач нараховує до стягнення з відповідача 3%, інфляційні втрати та пеню за загальний період з 01.09.2020 по 07.05.2024.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов`язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв`язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми заборгованості по лізинговим платежам), відповідальність за невиконання такого зобов`язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч. 2 ст. 625 названого Кодексу.

Окрім того, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з п. 4.1. договору № 21/05-1 від 21.05.2023, розрахунки за надані послуги здійснюються Замовником в українській національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Перевізника не пізніше 2-х робочих днів з дати погодження сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

У справі № 910/11320/23 досліджено та встановлено факт надання позивачем відповідачу послуг перевезення відповідно до актів за період з 16.07.2020 по 13.08.2020. У рішенні суду першої та апеляційної інстанції вказано про наявність обов`язку відповідача сплатити позивачу 179 292,00 грн.

Крім того, відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі № 910/11320/23, оплата наданих послуг в силу умов п. 4.1 договору, пов`язується саме з актами здачі - прийняття послуг, а не з наявністю рахунків - фактур та заявок. При цьому, суд апеляційної інстанції в цій частині, з урахуванням встановлених у справі обставин, погоджується з доводами позивача про те, що заявка на переміщення пального, є дією в межах укладеного договору та не є двостороннім правочином. Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, слід врахувати фактичні дії як позивача та відповідача щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Отже, дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (перевізником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), є допустимим доказом факту прийняття послуг від контрагента на визначену спірну суму.

Позивач у справі № 910/5946/24 визначив днем початку прострочення виконання зобов`язань за договором з 01.09.2020.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Тобто, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Суд зауважує, що Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 ЦК України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 ЦК України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

Зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Інфляційні втрати нараховуються помісячно. Сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Зважаючи на те, що відповідач сплатив суму боргу 07.05.2024, то розрахунок 3% річних та інфляційних втрат не повинен здійснюватися в день фактичної оплати, а правильним періодом нарахування з огляду на заявлений позов є з 01.09.2020 по 06.05.2024.

Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат і 3% річних. Встановлено, що розмір інфляційних втрат за вказаний період нарахування складає 96 798,35 грн, а розмір 3% річних складає 19 795,60 грн.

Стосовно заявленої до стягнення пені в розмірі 65 899,49 грн за період нарахування з 14.05.2023 по 07.05.2024, то необхідно наголосити на такому.

Частиною 1 статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до п. 7.5. договору №21/05-1 від 21.05.2023, у випадку порушення строків передбачених п. 4.1. Договору, перевізник має право нарахувати, а замовник, в цьому випадку, зобов`язаний сплатити неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення грошового зобов`язання.

Штрафними санкціями згідно з частиною 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. (стаття 549 ЦК України).

Водночас, згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. При цьому, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені судом встановлено, що позивачем нараховується пеня за період з 14.05.2023 по 07.05.2024, тобто поза межами шестимісячного строку, від дня коли зобов`язання мало бути виконане, а отже здійсненне позивачем нарахування пені, не ґрунтується на приписах закону, в зв`язку з чим, вимога про стягнення пені в розмірі 65 899,49 грн задоволенню не підлягає.

Відповідач проти заявленого позивачем розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечив, заявив про застосування строку позовної давності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на наведені вище обставини, судом було встановлено наявність порушеного права позивача та підстав для перевірки дотримання строків позовної давності.

Статтею 256 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У зобов`язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов`язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов`язання мало бути виконане.

Щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Зважаючи на те, що зобов`язання за договором згідно з наявними у справі доказами та за твердженнями позивача мали бути виконані до 01.09.2020, то строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат слід починати з 01.09.2020.

Отже, строк позовної давності для подання позову за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат розпочав свій відлік 01.09.2020 та закінчився 01.09.2023, а строк позовної давності для подання позову за вимогами про стягнення пені розпочав свій відлік 01.09.2020 та закінчився 01.09.2021.

Позовну заяву подано до суду 15.05.2024.

У той же час, суд вважає за необхідне наголосити на наступних обставинах.

На початку 2020 року з початком пандемії коронавірусної хвороби було доповнено Прикінцеві та перехідні положення ЦК України п. 12, яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.ст. 257, 258 (позовна давність), продовжуються на строк дії такого карантину.

З 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на усій території України було встановлено карантин відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211.

Постановою Кабінету міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 було постановлено відмінити з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Продовження строків позовної давності в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається (постанова Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21).

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 відмінено з 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Зважаючи на те, що прострочення відповідачем грошового зобов`язання за договором № 21/05-1 від 21.05.2023 виникло в період запровадження карантину, то строк позовної давності є продовженим в такий період, тобто до 30.06.2023.

Крім того, 17 березня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану, яким було внесені зміни до Цивільного кодексу України, а саме: розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 19 такого змісту:

"19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Тобто, оскільки з 24.02.2022 року та на момент подання позивачем у цій справі позовної заяви (15.05.2024) діяв правовий режим воєнного стану, то відповідно до пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України позивач не пропустив позовну давність, визначену статтями 257, 258 ЦК України, оскільки строк позовної давності продовжений на строк дії воєнного стану, підстав для відмови у задоволенні позову у зв`язку з його пропуском відсутні.

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не був пропущений загальний та спеціальний строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Тому, з урахуванням наведеного вище судом перерахунку, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають повному задоволенню на суму 94 332,91 грн, в межах суми заявленого позову, позовні вимоги про стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню на суму 19 795,60 грн.

Суд не вважає за необхідне розглядати заяву відповідача про зменшення розміру пені, оскільки позовні вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню, про що вказано вище.

Стосовно доводів відповідача про наявність підстав для зменшення розміру 3% річних, то суд вважає за необхідне наголосити на такому.

3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, стосовно права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте, у вказаній постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було зменшено розмір відсотків річних за ст. 625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 Цивільного кодексу України.

Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Отже, з огляду на наведене, у суду відсутні підстави для зменшення розміру 3% річних, які підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Таким чином, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог у повному обсязі, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 231, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансвояж» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Глуско Рітейл» (03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 11; код ЄДРПОУ 24812228) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансвояж» (03142, м. Київ, вул. Василя Стуса, 35/37, офіс 906; код ЄДРПОУ 41153176) інфляційні втрати в розмірі 94 332,91 грн, 3% річних в розмірі 19 795,60 грн та судовий збір в розмірі 1 918,49 грн.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 26.09.2024.

Суддя Ю.О. Підченко