Постанова

від 11.12.2024 по справі 910/5946/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" грудня 2024 р. Справа№ 910/5946/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Скрипки І.М.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 (повний текст рішення складено 26.09.2024)

у справі № 910/5946/24 (суддя Підченко О.Ю.)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвояж"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл"

про стягнення 180 052, 77 грн, -

В С Т А Н О В И В :

У 2024 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансвояж" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" про стягнення 180 052, 77 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання є підстави для нарахування та стягнення з нього пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 поовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвояж" інфляційні втрати в розмірі 94 332,91 грн, 3% річних в розмірі 19 795,60 грн та судовий збір в розмірі 1 918,49 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 21/05-1 з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 21.05.2020 встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 по справі № 910/11320/23, у зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення заявлених до стягнення інфляційних втрат і 3% річних. Одночасно, місцевий господарський суд зазначив, що закінчення строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом припало на період дії воєнного стану, а відтак строк позовної давності щодо позовних вимог не сплинув.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3% річних відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції, дійшов помилково висновку, що позивачем не був пропущений загальний строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки даний висновок ґрунтується на підставі п.19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України в редакції, яка вже втратила чинність на момент пред`явлення позову. Водночас, апелят підкреслює, що місцевим господарським судом безпідставно не враховано, що відповідач перебуває у несприятливому матеріальному становищі, яке підтверджується останньою затвердженою фінансовою звітністю, а також той факт, що основне грошове зобов`язання перед позивачем вже було виконане добровільно.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.10.2024 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Скрипка І.М., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 та витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5946/24.

18.10.2024 року відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвояж", позивача у справі, надійшло клопотання про визнання зловживання процесуальними правами, відповідно до якого заявник просить вжити заходів процесуального реагування на факт зловживання процесуальними правами представником відповідача Демченко С.В., залишити апеляційну скаргу без розгляду в порядку ч. 3 ст. 43 ГПК та надати належну оцінку відсутності повноважень у Демченка С.В. щодо реалізації представництва (самопредставництва) в суді апеляційної інстанції.

24.10.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/5946/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 встановлювався строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

08.11.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі та доказами направлення копії апеляційної скарги позивачу у справі.

Ухвалою Півнінчого апеляційного господарського суду від 08.11.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі №910/5946/24, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

14.11.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансвояж", позивача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій останній просив рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11320/23, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024, встановлено факт невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором № 21/05-1 з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 21.05.2020, у зв`язку з чим, позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЛУСКО РІТЕЙЛ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСВОЯЖ" 179 292, 00 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 689, 38 грн.

Як вбачається з платіжної інструкції № 5669 від 07.05.2024 ТОВ "Глуско Рітейл" сплатило на користь ТОВ "Трансвояж" 181 981, 38 грн, призначення платежу: оплата за транспортні послуги перевезення нафтопродуктів згідно постанови 29.04.2024, договір № 21/05-1 від 21.05.20 в т.ч. ПДВ 29882,00 грн.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11320/23 виконано 07.05.2024.

При цьому, як вбачається з п. 4.1. договору № 21/05-1 від 21.05.2023, розрахунки за надані послуги здійснюються Замовником в українській національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Перевізника не пізніше 2-х робочих днів з дати погодження сторонами акту приймання-передачі наданих послуг.

У справі № 910/11320/23 досліджено та встановлено факт надання позивачем відповідачу послуг перевезення відповідно до актів за період з 16.07.2020 по 13.08.2020. У рішенні суду першої та апеляційної інстанції вказано про наявність обов`язку відповідача сплатити позивачу 179 292,00 грн.

Крім того, відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі № 910/11320/23, оплата наданих послуг в силу умов п. 4.1 договору, пов`язується саме з актами здачі - прийняття послуг, а не з наявністю рахунків - фактур та заявок. При цьому, суд апеляційної інстанції в цій частині, з урахуванням встановлених у справі обставин, погоджується з доводами позивача про те, що заявка на переміщення пального, є дією в межах укладеного договору та не є двостороннім правочином. Оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, слід врахувати фактичні дії як позивача та відповідача щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Отже, дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (перевізником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), є допустимим доказом факту прийняття послуг від контрагента на визначену спірну суму.

Позивач у справі № 910/5946/24 визначив днем початку прострочення виконання зобов`язань за договором з 01.09.2020.

Враховуючи викладене, позивач нараховує до стягнення з відповідача 3%, інфляційні втрати та пеню за загальний період з 01.09.2020 по 07.05.2024.

В свою чергу, місцевий господарський суд, у зв`язку з встановленим у рішенні Господарського суду міста Києва від 24.10.2023 у справі № 910/11320/23 фактом невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань дійшов висвноку про задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, інфляційні втрат, однак зазначив, що розрахунок 3% річних та інфляційних втрат не повинен здійснюватися в день фактичної оплати, а правильним періодом нарахування з огляду на заявлений позов є з 01.09.2020 по 06.05.2024.

Одночасно, з приводу заявленої вимоги про стягнення пені за період з 14.05.2023 по 07.05.2024, вказав, що дана вимога поза межами шестимісячного строку, від дня коли зобов`язання мало бути виконане, а отже остання не ґрунтується на приписах закону та задоволенню не підлягає.

В той же час, як зазначалося раніше, скаржник не погоджується з відмовою у задоволенні клопотання про застосування строків позовної давності та підкреслює, що до спірних правовідносин з перевезення вантажу в частині застосування строків позовної давності положення ст. 258, 925 ЦК України не застосовується, а застосовуютьсяя положення частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України та статті 137 Статуту, як спеціальні норми, що мають пріорітет у правозастосуванні.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. ( ст.256, 257 ЦК України).

Якщо позовні вимоги визнані господарським судом обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але у будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Таким чином, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи та застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач вважає, що строк позовної давності з вимогами про стягнення розміру 3% річних та інфляційних збитків вже сплинув.

Згідно з частиною першою статті 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

У пункті 6 частини 3 статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку із перевезенням вантажу, пошти.

У пункті 3 статті 925 Цивільного кодексу України зазначено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається до транспортних кодексів (статутів).

За статтею 137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п`ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина 1 статті 259 Цивільного кодексу України).

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України введено військовий стан в Україні. В подальшому військовий стан в Україні неодноразово продовжувався. Зокрема, останніми смізнами, строк дії воєнного стану в Україні продовжено до 07.02.2025.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідача, що строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення розміру 3% річних та інфляційних збитків, які позивач мав право нарахувати вже сплинув, оскільки, як зазначалося вище, перебіг позовної давності зупинено.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що закінчення строку позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" 3% річних та інфляційних втрат, припало на період дії воєнного стану, а відтак, строк позовної давності щодо позовних вимог не сплинув.

З приводу твердження апелянта щодо не врахування судом першої інстанції, що відповідач перебуває у несприятливому матеріальному становищі, яке підтверджується останньою затвердженою фінансовою звітністю, а також той факт, що основне грошове зобов`язання перед позивачем вже було виконане добровільно колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 614 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно зі ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Крім того, як унормовано ч. 1 ст. 96 ЦК України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 названого Кодексу і статтею 193 ГК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Разом з тим, оцінюючи обставини справи колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, а тому, укладаючи спірні договори з визначеним строком поставки, позивач повинен був оцінити погоджений сторонами строк виконання зобов`язання з поставки товару та відповідно об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказаний строк.

Відповідно до ст. 618 ЦК України боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

При цьому, згідно з ч. 2, ст. 528 ЦК України у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Укладаючи договір сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін.

При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Згідно з положеннями статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, при цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій як неустойка, штраф, пеня. При цьому порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відповідно до статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Однак, суд апеляційної інстанції підкреслює, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.04.2018 у справі № 910/11857/17, від 16.10.2018 у справі № 910/19094/17, від 06.11.2018 у справі № 910/9947/15, від 29.01.2019 у справі № 910/11249/17, від 19.02.2019 у справі № 910/7086/17, від 04.12.2019 у справі № 910/15714/18, від 16.01.2020 у справі №910/14522/18.

У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат на суму 94 332,91 грн та стягнення 3% річних на суму 19 795,60 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом повно та всебічно досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 року у справі №910/5946/24 відповідає фактичним обставинам справи, ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак передбачених законом підстав для зміни та скасування оскаржуваного рішення немає.

Доводи наведені апелянтом в апеляційній скарзі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, при цьому апеляційним судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Враховуючи вимоги ст. 129 ГПК України, судовий збір за подання апеляційної скарги покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Глуско Рітейл" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 у справі №910/5946/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2024 року у справі №910/5946/24 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/5946/24.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

І.М. Скрипка