Постанова

від 19.09.2024 по справі 921/672/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2024 року

м. Київ

Cправа № 921/672/21(921/362/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Картере В. І., Огородніка К. М.,

за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І.,

учасники справи:

представник ОСОБА_1 - Степанюк Н. Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 (вх. № 5706/2024)

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024

у складі колегії суддів: Гриців В. М. (головуючий), Зварич О. В., Малех І. Б.

та на рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2023

у складі судді Боровець Я. Я.

у справі № 921/672/21(921/362/23)

за позовом арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича

до 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - 2: Приватне підприємство "Захід-Агроінвест"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Захід-Агроінвест" від 09.09.2019

у межах справи № 921/672/21

про неплатоспроможність ОСОБА_2 ,

ВСТАНОВИВ:

У цій справі перед Верховним Судом постало питання наявності / відсутності підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі приватного підприємства та ефективності / неефективності обраного позивачем способу захисту

Обставини справи

1. 18.12.2021 Господарський суд Тернопільської області постановив ухвалу про відкриття провадження у справі № 921/672/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ).

2. Визнаними судом кредиторами ОСОБА_2 є:

- Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (54 890,50 грн);

- Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (440 357,92 грн);

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле" (690 114,45 грн);

- Акціонерне товариство "КредоБанк" (891 895,71 грн).

3. 26.12.2022 Господарський суд Тернопільської області ухвалив постанову, якою визнав ОСОБА_2 банкрутом; увів процедуру погашення боргів боржника ОСОБА_2 ; призначив керуючим реалізацією майна банкрута арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича (далі - Микитів О. І. ).

4. У травні 2023 року арбітражний керуючий Микитів О. І. звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Захід-Агроінвест" (далі - ПП "Захід-Агроінвест") від 09.09.2019.

5. Позов мотивований тим, що боржник відчужив частку в статутному капіталі ПП "Захід-Агроінвест" за ціною 1,00 грн, яка є заниженою та не відповідає номінальній вартості частки. Арбітражний керуючий наполягав на тому, що цей договір є фраудаторним.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

6. 09.09.2019 ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Захід-Агроінвест", відповідно до умов якого продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у свою власність та оплачує частку в статутному капіталі підприємства у розмірі 45 % статутного капіталу номінальною вартістю 9 103 473,00 грн (пункт 2.1 договору).

7. Відомості про підприємство: найменування - Приватне підприємство "Захід - Агроінвест", код ЄДРПОУ 32865702, розмір статутного капіталу підприємства (у гривнях): для забезпечення діяльності підприємства сформовано статутний капітал у розмірі 20 229 940,00 грн. Відомості про частку в статутному капіталі підприємства, яка відчужується (є предметом купівлі-продажу) - розмір частки: 45 % статутного капіталу підприємства, номінальна вартість частки: відповідно до статуту підприємства номінальна вартість частки становить 9 103 473,00 грн (пункти 2.2, 2.3 договору).

8. Сторони домовились, що частка в статутному капіталі підприємства продається (передається у власність покупця) у розмірі 45 % статутного капіталу підприємства номінальною вартістю 9 103 473,00 грн (пункт 3.1 договору).

9. У пунктах 3.2, 3.3 договору визначено, що право власності на частку та корпоративні права на підприємство (що випливають із частки) переходять від продавця до покупця в момент укладення цього договору. З моменту укладення цього договору продавець втрачає усі права власника (учасника) підприємства. У день укладення цього договору, сторони зобов`язані підписати акт приймання-передачі частки, який додатково засвідчуватиме перехід права власності на частку від продавця до покупця.

10. Договірна ціна (вартість) частки становить 1,00 грн без ПДВ (пункт 4.1 договору).

11. Договірну ціну (вартість) частки, зазначену в пункті 4.1 цього договору (грошову суму у розмірі 1,00 грн), покупець сплатив продавцю в повному обсязі до моменту підписання цього договору (пункт 4.2 договору).

12. Пунктом 9.1 договору встановлено, що договір є укладеним (тобто набирає чинності) з моменту його підписання сторонами і нотаріального посвідчення та діє до моменту повного та належного виконання сторонами усіх своїх зобов`язань за цим договором.

13. Договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Захід-Агроінвест" від 09.09.2019 посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ваврів О.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 4114.

14. 09.09.2019 сторони договору підписали акт приймання-передачі частки в статутному капіталі ПП "Захід-Агроінвест".

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

15. 16.11.2023 Господарський суд Тернопільської області ухвалив рішення про задоволення позову; визнав недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Захід-Агроінвест" від 09.09.2019, посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ваврів О. Б., зареєстрований в реєстрі за № 4114.

16. Суд першої інстанції зазначив, що оспорюваний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі є фраудаторним і його укладення порушує права та охоронювані законом інтереси кредиторів, оскільки метою вчинення оспорюваного правочину є уникнення виконання зобов`язання зі сплати боргу та виведення майна з-під стягнення. Вчинення відповідачами оспорюваного правочину призвело до неможливості задовольнити вимоги кредиторів за рахунок такого майна.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

17. 25.04.2024 постановою Західного апеляційного господарського рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2023 у справі № 921/672/21 (921/362/23) залишено без змін.

18. Суд апеляційної інстанції підтримав висновок суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір є фраудаторним. Суд зазначив, що продаж належної ОСОБА_2 частки в статутному капіталі ПП "Захід-Агроінвест" у розмірі 45 % статутного капіталу підприємства номінальною вартістю 9 103 473,00 грн іншому відповідачу за одну гривню не відповідає критерію добросовісної поведінки; вказує не на спрямованість сторін договору на досягнення розумної ділової мети, а на виведення активів боржника та завдання йому збитків, з метою ухилення від виконання своїх зобов`язань та порушення прав кредиторів.

19. За висновком цього суду, з огляду на договірну вартість (одна гривня), ОСОБА_2 фактично безоплатно відчужив ОСОБА_1 частку у розмірі 45 % у статутного капіталу ПП "Захід- Агроінвест" номінальною вартістю 9 103 473,00 грн.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

А. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

20. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2023 у справі № 921/672/21 (921/362/23) та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

21. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржник вказав пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

22. Скаржник зазначив, що:

- суд апеляційної інстанції помилково ототожнив ринкову вартість частки у статутному капіталі товариства, яка судами не встановлена, з її номінальною вартістю, які не завжди збігаються, а тому неправильно застосував частину першу статті 12, частину другу статті 14, частину п`яту статті 21, частини другу, третю статті 22 Закону України "Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю", частину першу статті 190 ЦК України, частини першу, другу 1, 2 статті 66 ГК України та абзаців 1, 4 частини першої статті 42 КУПБ;

- суди обох інстанцій не встановили факту недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів в результаті укладення оспорюваного договору як передумови для визнання правочину недійсним на підставі абзаців 1, 4 частини першої статті 42 КУПБ;

- суди не надали оцінки обраному позивачем способу захисту, оскільки звернення з позовом про визнання недійним договору є неналежним способом захисту, адже судове рішення, що набрало законної сили, про задоволення такої вимоги не буде підставою для внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з поясненнями представника скаржника на підставі оспорюваного правочину відомості про зміну складу учасників підприємства були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а надалі скаржник відчужив свою часту на користь особи, яка не є учасником цієї справи, про що також було вчинено запис у цьому реєстрі.

Б. Доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу

23. Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

А. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

24. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що згідно зі статтею 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

25. Предметом позову у цій справі є вимога керуючого реалізацією майна банкрута про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачами.

26. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

27. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

28. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 20 Закону про банкрутство (до 21.10.2019) та у статті 42 КУзПБ.

29. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

30. Стаття 42 КУзПБ визначає спеціальні підстави для заявлення вимог про визнання недійсними правочинів за участю боржника, а саме:

- правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, зокрема, з таких підстав: боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим (частина перша статті 42 КУзПБ в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин);

- правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

31. Згідно з частиною третьою статті 42 КУзПБ у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

32. Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що оспорюваний договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі підприємства є фраудаторним і його укладення порушує права та охоронювані законом інтереси кредиторів, оскільки метою вчинення оспорюваного правочину є уникнення виконання зобов`язання зі сплати боргу.

33. Суд попередніх інстанцій також виходили з того, що визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. А тому, за висновком суду апеляційної інстанції, в такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочину боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

34. Однак, враховуючи встановлені у цій справі обставини, висновок суду апеляційної інстанції щодо ефективності обраного позивачем способу захисту є помилковим.

35. Так, оспорений договір був укладений сторонами договір купівлі-продажу і ними виконаний, що встановлено судами у цій справі та визнається учасниками справи. Відповідні відомості були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

36. Арбітражний керуючий у цій справі заявив вимогу про визнання недійсним виконаного правочину без вимоги щодо застосування наслідків такої недійсності.

37. Частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

38. Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 154), згідно з якою якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

39. Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, у якій об`єднана палата також зазначила, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

40. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55); див. також постанову Верховного Суду України від 10.09.2014 у справі № 6-32цс14).

41. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, визнання правочину недійсним (стаття 16 ЦК України).

42. Водночас визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 ГПК України. Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5-5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

43. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 22)).

44. Таким чином, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

45. Суди повинні встановити, настання яких дійсних правових наслідків прагне досягнути позивач шляхом подання позову і чи за встановлених обставин обраний позивачем спосіб захисту призведе до поновлення його прав та інтересів.

46. Верховний Суд неодноразово зазначав, що відповідно до пунктів "д" та "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" особа, яка вважає себе власником частки, що незаконно вибула з її володіння, має звертатися до володільця частки (особи, вказаної як власник в ЄДР) з позовом про стягнення частки (витребування частки з чужого незаконного володіння) або позовом про визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 923/876/16, від 17.12.2019 у справі № 927/97/19, від 18.03.2020 у справі № 466/6221/16-а). Саме такий спосіб захисту є належним, адже судове рішення, що набрало законної сили, про задоволення такої вимоги є підставою для внесення відповідних змін до ЄДР.

47. Такий висновок підтримано і низці інших постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022, у справі № 914/1191/20, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.

48. Разом з тим у постанові від 18.03.2020 у справі № 466/6221/16-а Велика Палата Верховного Суду наголосила, що у разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

49. Як зазначалося раніше, між відповідачами укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Захід-Агроінвест" та ними виконано. Арбітражний керуючий заявив вимогу про визнання недійсним виконаного правочину з метою відновлення складу учасників юридичної особи, який існував до стверджуваного порушення прав кредиторів, без вимоги щодо застосування наслідків такої недійсності.

50. Оскільки арбітражний керуючий заявив вимогу про визнання недійсним виконаного сторонами договору, не заявивши вимоги про застосування наслідків недійсності такого правочину, колегія суддів дійшла висновку, що обраний ним спосіб захисту є неефективним, адже він не призведе до поновлення порушеного права.

51. Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (див. постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 916/1895/23, від 12.06.2024 у справі № 906/633/21).

52. Однак наведеного вище суди попередніх інстанцій не врахували та неправильно застосували норми матеріального права, у зв`язку з чим прийняті у справі рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню із прийняттям у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.

53. При цьому з урахуванням встановлення обставин обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові, колегія суддів не вдається до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності / невідповідності положенням законодавства. А тому не розглядає доводи скаржника про необґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо підстав недійсності правочину.

54. Наведене вище, в свою чергу, не позбавляє позивача захистити порушене право в судовому порядку з використання способів захисту, які відповідають вимогам закону та одночасно є ефективними.

Б. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

55. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішенні у відповідній частині або змінити рішення у відповідній частині, не передаючи справу на новий розгляд.

56. Згідно зі статтею 311 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

57. Враховуючи наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 300, 301, 308 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.04.2024 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 16.11.2023 у справі № 921/672/21(921/362/23) скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Пєсков

Судді В. Картере

К. Огороднік