Окрема думка

від 29.10.2024 по справі 921/672/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

29 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 921/672/21(921/53/23)

судді Білоуса В.В. до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В. від 29.10.2024 у справі № 921/672/21(921/53/23).

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду: Погребняка В.Я. - головуючого, Білоуса В.В., Васьковського О.В. 29.10.2023 ухвалив судове рішення у формі постанови у справі № 921/672/21(921/53/23). Цією постановою касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле" задоволено частково, змінено мотивувальну частину та залишено без змін резолютивну частину постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 921/672/21(921/53/23).

Із прийнятим рішенням суду касаційної інстанції не погоджуюся з таких підстав.

Господарський суд Тернопільської області ухвалою від 18.11.2021 відкрив провадження у справі № 921/672/21 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; увів мораторій на задоволення вимог кредиторів; увів процедуру реструктуризації боргів боржника та призначив керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича.

Господарський суд Тернопільської області постановою від 26.12.2022 у справі № 921/672/21 припинив процедуру реструктуризації боргів фізичної особи ОСОБА_1 . Припинив повноваження керуючого реструктуризацією боргів фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича. Визнав банкрутом фізичну особу ОСОБА_1 . Увів процедуру погашення боргів боржника ОСОБА_1 . Призначив керуючим реалізацією майна банкрута фізичної особи ОСОБА_1 арбітражного керуючого Микитіва Олега Ігоровича.

У січні 2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів: 1. ОСОБА_1 , 2. ОСОБА_2 , 3. ОСОБА_3 , 4. ОСОБА_4 про визнання недійсними: договору дарування квартири від 26.04.2019, договору купівлі - продажу квартири від 18.02.2020, договору купівлі - продажу квартири від 22.09.2022 та скасування державних реєстрацій права власності.

Позов мотивований тим, що договір дарування квартири від 26.04.2019, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І.Т., зареєстрований в реєстрі за № 2791, укладений на шкоду кредитора - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле". ОСОБА_1 здійснив відчуження квартири, знаючи про заборгованість перед позивачем та про майбутні негативні майнові наслідки. Вказані обставини свідчать про те, що договір дарування квартири та договори купівлі-продажу квартири мають ознаки фраудаторного правочину - договору, що вчиняється на шкоду кредиторам.

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 27.09.2023 у справі

№ 921/672/21(921/53/23) вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 16 104,00 грн покласти на відповідача 1 - ОСОБА_1 .

3. Визнати недійсним договір дарування квартири від 26.04.2019 укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І.Т., зареєстрований в реєстрі за № 2791.

4. Визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири від 18.02.2020 укладений між ОСОБА_2 , від імені якої діяв ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Козар М.М., зареєстрований в реєстрі за № 276.

5. Визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири від 22.09.2022 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Демкович Ю.Л., зареєстрований в реєстрі за № 2223.

6. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034486261101.

7. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034486261101.

8. Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1034486261101.

9. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінсоле", вул. Київська, 4 Л, офіс 3, м. Вишневе, Бучанський район, Київська область, код ЄДРПОУ 40546191 - 16 104,00 грн судового збору.

10. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Суд першої інстанції встановив, що договір дарування та довіреність на представництво інтересів ОСОБА_1 від ОСОБА_2 посвідчені приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І.Т. 26.04.2019 - тобто того ж числа, що і укладення договору дарування. Враховуючи, що за оспорюваним договором дарування, який укладено у період протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 (за два роки до судових процедур банкрутства), тобто у підозрілий період, між заінтересованими особами (батьком та дочкою), при цьому за наявності значних боргових зобов`язань перед кредиторами, суд першої інстанції встановив, що оспорюваний правочин вчинено з метою уникнення задоволення вимог кредитора за рахунок майна, що є предметом продажу за такими договорами, а відтак боржник використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам його кредитора, в той час, як особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів, а угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.09.2022 у справі № 921/672/21(921/53/23) скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні вказаного позову, апеляційний господарський суд виходив, зокрема, із наступного:

- на час укладення оспорюваного договору дарування квартири від 26 квітня 2019 року у ОСОБА_1 не виникло зобов`язань з погашення заборгованості й перед іншими кредиторами, вимоги яких до боржника визнав суд у справі № 921/672/21 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_1 ;

- ОСОБА_1 не відчужував квартиру АДРЕСА_2 після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості. Такі докази у матеріалах справи відсутні;

- за обставинами справи № 607/29452/19 зобов`язання з погашення заборгованості перед ТОВ "Фінансова компанія "Фінсоле" настали у ОСОБА_1 з моменту отримання ним вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Фінсоле" від 26.11.2019 (рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20.04.2021 у справі № 607/29452/19, яке набрало законної сили);

- сама по собі наявність укладених договорів, строк виконання зобов`язань за якими не настав, не забороняє особі вчиняти інші правочини, не вказує на неплатоспроможність цієї особи. Власник вправі розпорядитись належним йому майном на власний розсуд, в тому числі й подарувати;

- таким чином, безпідставними є висновки суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір дарування вчинено за наявності значних боргових зобов`язань перед кредиторами, з метою уникнення задоволення вимог кредитора за рахунок майна, що є предметом договору дарування, боржник використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам його кредитора. Такі висновки не ґрунтуються на доказах, не відповідають встановленим обставинам справи;

- укладення оспорюваного договору не призвело до неплатоспроможності боржника чи неможливості виконання грошових зобов`язань перед кредиторами.

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 27.03.2024 у справі № 908/3091/16 (908/1041/21) вказав, зокрема, що 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, який в силу пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, поширює свою дію на подальший розгляд справ про банкрутство незалежно від дати порушення (відкриття) провадження у таких справах, за винятком справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації.

Отже, правове регулювання провадження у справах про банкрутство регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство, норми яких є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.

На відміну від вимог Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, законодавство про банкрутство (як стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і стаття 20 Закону про банкрутство у редакції, чинній з 19.01.2013) не визначає вимоги до укладеного правочину, а врегульовує спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів, укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.

Критерієм для застосування положень статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 (якими було уточнено висновки цієї судової палати, наведені у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16).

Ураховуючи, що провадження у справі № 921/672/21 про неплатоспроможність боржника фізичної особи ОСОБА_1 відкрито 18.11.2021, а договір дарування квартири укладено 26.04.2019, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Згідно частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

Системний аналіз частин першої та другої цієї норми дозволяє дійти висновку про те, що її структура визначає різні умови застосування підстав для визнання правочину недійсним.

Так, відповідно до частини першої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину.

Тоді як частиною другою статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів.

Оскільки за встановленими судами обставинами боржник у підозрілий період (провадження у справі про неплатоспроможність відкрите 18.11.2021), уклавши договір дарування із заінтересованою особою (донькою боржника) безоплатно здійснив відчуження майна, то в цьому випадку наявні правові підстави для визнання недійсним договору дарування квартири від 26.04.2019, на підставі частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, що узгоджується із правовою позицією, сформованою у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13, щодо застосування цієї норми закону у часі.

Окрім того, змінюючи мотивувальну частину та залишаючи без змін резолютивну частину постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 921/672/21(921/53/23) Верховний Суд виходив, зокрема, із неефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Системний аналіз положень вказаної норми процесуального закону дає підстави для висновку про те, що у випадку коли закон або договір не визначає ефективного способу захисту порушеного права, це не може бути підставою для відмови судом в позові, а суд у такому випадку може визначити такий спосіб захисту, який не суперечить закону і захистити порушене право.

В частині другій статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства визначено спосіб захисту прав кредиторів від дій/бездіяльності недобросовісного боржника і це визнання недійсними правочинів боржника з підстав вказаних у цій нормі закону.

Зазначення такого способу захисту законодавцем у цій нормі (частина друга статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства) надає арбітражному керуючому, кредиторам легітимні очікування про те, що законодавчо встановлений спосіб захисту прав є ефективним і відповідно до положень принципу диспозитивності, закріплених у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, має право обиратися ними самостійно.

Тому, підстави для залишення без змін резолютивної частини постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 921/672/21(921/53/23) щодо відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування квартири від 26.04.2019 були відсутні.

Залишення без змін резолютивної частини постанови Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі № 921/672/21(921/53/23) із зміною її мотивувальної частини з підстав неефективності способу призводить до порушення принципу процесуальної економії, ставить у невигідне положення позивача перед іншими учасниками справи, призводить до необхідності заявлення ще одного позову про визнання недійсним договору з тих же підстав і витребування майна, із необхідністю сплати судового збору, та загалом призводить до породження нових спорів.

Тому відповідно до статті 312 Господарського процесуального кодексу України постанова Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у цій справі підлягала скасуванню в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування квартири від 26.04.2019, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування квартири від 26.04.2019.

29.10.2024

Суддя Касаційного господарського суду В. В. Білоус

у складі Верховного Суду