Постанова

від 16.08.2010 по справі 14/552

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.08.2010                                                                                           № 14/552

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Лосєва  А.М.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - ОСОБА_1 – дов. від 09.02.2009р.;

від відповідача:       не з’явились;

від третьої особи:          ОСОБА_1 – дов. №01/52 від 22.04.2010р.;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2

 на рішення Господарського суду м.Києва від 02.04.2010

 у справі № 14/552 ( .....)

 за позовом                               ФОП ОСОБА_2

 до                                                   СУСП у формі ТОВ "Укрхозімпекс"

            ТОВ "Ексклюзив"

 про                                                   повернення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

 Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Спільного Українсько-Словацького підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Укрхозімпекс” (далі - відповідач) про повернення грошових коштів, сплачених за платформи підвісні механічні А8-26 у сумі 42 796,80 грн., посилаючись на ст. ст. 208, 258, 674, 678, 680, 681 Цивільного кодексу України.

В процесі судового розгляду позивач неодноразово змінював підстави своїх вимог і згідно останньої заяви просив суд визнати його відмову від договору купівлі-продажу платформ підвісних механічних А8-26, укладеного з відповідачем, правомірною, а також зобов'язати відповідача повернути грошові кошти, сплачені позивачем за платформи підвісні механічні А8-26, у сумі 42 796,80 грн.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи про те, що у встановленому порядку та строки позивач до нього не звертався із зауваженнями щодо якості переданого товару (платформ підвісні механічні А8-26), у зв’язку з чим вимога про повернення грошових коштів є безпідставною. Окрім того, відповідач наголошував на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності на звернення з даним позовом до суду.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Ексклюзив” (далі – третя особа) підтримало позовні вимоги та просило суд позов задовольнити.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2010р. у справі №14/552 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2010р. у справі №14/552 скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, зокрема, ст. ст. 655, 656, 678, 712 Цивільного кодексу України, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2010р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.08.2010р.

В судовому засіданні 16.08.2010р. представник позивача та третьої особи підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2010р. у справі №14/552 скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 16.08.2010р. не з’явився, про поважність причин нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи у судові засідання не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін та третьої особи про місце, дату та час судового засідання, апеляційний суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

На підставі видаткових накладних №РН-0001803 від 26.09.2006р. на суму 50 302,80 грн., №РН-0001885 від 03.10.2006р. на суму 8 184 грн. позивач придбав у відповідача товар (ферма опорна 3,5 м для КХР; стійка-драбина 2,5 м для КХР; ферма страхова 3,5 м для КХР; платформа люльки 2,65 м (артикул 551016); трос сталевий для люльки сі=8,3т 1=100т А8-83-100т; лебідка із запобігачем для люльки (артикул 5510300); консоль на дах; лір-поручень (утримувач лебідки, артикул 551033); перила до люльки (артикул 551036); стійка-драбина 2,5 м для КХР). Разом з товаром відповідач передав позивачу: паспорт на платформу підвісну механічну А8-26; керівництво по експлуатації платформ підвісних механічних А8-26, А8-20, А8-15, А8-10; сертифікат відповідності Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики Державної системи сертифікації УкрСЕПРО серія ВБ №570689; додаток до сертифікату відповідності Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики Державної системи сертифікації УкрСЕПРО серія ГД №981841 (копії перелічених документів наявні в матеріалах справи).

Позивач оплатив переданий відповідачем товар, що підтверджується платіжним дорученням №126 від 26.09.2006р. та банківською випискою від 26.09.2006р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на наявність істотного порушенням вимог щодо якості товару, що дає йому право вимагати повернення сплачених за товар грошових коштів відповідно до ст. 678 Цивільного кодексу України. На думку позивача, неналежна якість придбаного ним товару підтверджується довідкою Державного підприємства „Криворізький експертно-технічний центр” Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці №08/898 від 22.09.2008р. та актом Криворізької державної інспекції промислової безпеки та охорони праці на виробництвах підвищеної небезпеки № 122/5-7 від 10.12.2008р., складеним за результатами оперативної перевірки третьої особи. Також позивач зазначав про те, що придбавав у відповідача товар з метою передати його в подальшому в оренду третій особі. Однак, зважаючи на те, що відповідач передав товар неналежної якості, третя особа звернулась до позивача з пропозицією про розірвання договору оренди платформ підвісних механічних А8-26, внаслідок чого позивач фактично позбавлявся того, на що він розраховував придбаваючи товар у відповідача.          

Місцевий господарський суд відмовив позивачу в позові повністю, мотивуючи це необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає його правомірним з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

В ст. ст. 202 , 205, 207 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладання господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладання даного виду договорів.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники  господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов‘язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як уже зазначалось вище, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на ст. 678 Цивільного кодексу України, зазначаючи про те, що товар придбавався ним для використання у своїй підприємницькій діяльності, а не в цілях, пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням.

В ст. 678 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: пропорційного зменшення ціни; безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагати заміни товару. Якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару. Положення цієї статті застосовуються, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншим законом.

Однак, суд дійшов висновку про те, що в даному випадку має місце поставка, а не безпосередньо купівля-продаж товару. У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

В ст. 264 Господарського кодексу України визначено, що матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу. Законодавством можуть бути передбачені особливості поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливий порядок здійснення поставки продукції для державних потреб. Основні вимоги щодо укладення та виконання договорів поставки встановлюються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

З наведено вище випливає, що ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України надає всім положенням ст. ст. 655-697 Цивільного кодексу України диспозитивного значення, якщо йдеться про їх застосування до зобов'язань поставки, і переважному застосуванню до зобов'язань поставки підлягають саме положення ст. ст. 264-271 Господарського кодексу України, а не ст. ст. 655-697 Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено законами, що формулюють спеціальні правила щодо поставки.

При цьому необхідно наголосити на тому, що нормами ст. 678 Цивільного кодексу України врегульовані загальні відносини з приводу купівлі-продажу, водночас відносини з приводу поставки, які виникли між відповідачем та позивачем, регулюються спеціальним законодавством, яким є Господарський кодекс України. Тобто, у разі виявлення недоліків покупець за договором поставки не отримує прав, передбачених ст. 678 Цивільного кодексу України.

Належних та допустимих доказів на підтвердження звернення позивача з вимогами про розірвання правочину, укладеного між з відповідачем, суду надано не було.

За таких обставин, позовні вимоги про повернення відповідачем грошових коштів, сплачених за платформи підвісні механічні А8-26, на підставі ст. 678 Цивільного кодексу України є безпідставними.

Окрім наведеного вище, позивач зазначав, що метою придбання товару була передача останнього в оренду третій особі в межах здійснення позивачем своєї підприємницької діяльності.

З наявної в матеріалах справи копії договору оренди обладнання №03/10-06 від 05.10.2006р., укладеного між позивачем та третьою особою, та акту здачі-приймання обладнання від 25.10.2006р. вбачається, що позивач передав, а третя особа прийняла у користування об'єкт оренди, а саме: платформи підвісні механічні А8-26, в т.ч. комплектуючі (платформи люльки 2,65 м. трос сталевий для люльки с1=8,3т 1=100т А8-83-100т, лебідка з запобігачем для люльки, консолі на дах, лір-поручень (утримувач лебідки), перила до люльки; ферми опорні 3.5 м для КХР; стійки драбини 2,5 м для КХР; ферми страхові 3,5 для КХР) на загальну вартість 58 486,80 грн.

У відповідності до договору №3505-06Д від 29.12.2006р., укладеного між Державним підприємством „Криворізький експертно-технічний центр”, як виконавцем, та третьою особою, як замовником, виконавець зобов'язався, у місячний термін після передплати, здійснити технічний огляд платформ підвісних А8-26 у кількості - 2 одиниці (копія договору наявна в матеріалах справи).

Стверджуючи про передачу відповідачем товару неналежної якості, позивач посилався на довідку Державного підприємства „Криворізький експертно-технічний центр” Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці №08/898 від 22.09.2008р. та Акту оперативної перевірки Криворізької державної інспекції промислової безпеки та охорони праці на виробництвах підвищеної небезпеки № 122/5-7 від 10.12.2008р.

В довідці Державного підприємства „Криворізький експертно-технічний центр” Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці №08/898 від 22.09.2008р. зазначено про те, що під час проведення первинного технічного огляду платформ підвісних механічних у кількості 2 одиниці А8-26 (заводський номер відсутній) вантажопідіймальністю 425 кг., рік випуску 2006р., виготовлених фірмою „САМАС” (Іспанія), які належать Товариству з обмеженою відповідальністю „Ексклюзив” (третій особі) було виявлено невідповідність нормативно-правовим актам з охорони праці та промислової безпеки.

Згідно з Актом Криворізької державної інспекції промислової безпеки та охорони праці на виробництвах підвищеної небезпеки №122/5-7 від 10.12.2008р., складеного за результатами оперативної перевірки третьої особи щодо виконання вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці при введенні в експлуатацію платформи підвісної А8-26, яка проводилась у  період з 10.12.2008р. по 10.12.2008р., було виявлено ряд порушень та запропоновано не допускати експлуатацію платформ підвісних механічних А8-26 до усунення вказаних порушень.

Третя особа звернулась до позивача за претензією №01/12 від 16.01.2009р., в якій просила вважати договір оренди обладнання №03/10-06 від 05.10.2006р. розірваним з 25.01.2009р., посилаючись на те, що об'єкт оренди неможливо ввести у експлуатацію з огляду на його недоліки та заборону відповідних органів експлуатувати об'єкт оренди.

Також в матеріалах справи наявні листи Криворізького гірничопромислового територіального управління Держгірпромнагляду №12-13/88 від 28.01.2010р., №12-13/89 від 28.01.2010р., в яких повідомлено, що платформи підвісні механічні А8-26 (виробництво фірми САМАС - Іспанія), не зареєстровані в Криворізькій державній інспекції промислової безпеки та охорони праці на виробництвах підвищеної небезпеки, та дозволи на введення платформ А8-26 в промислову експлуатацію посадовими особами інспекції не видавались.

Однак, в процесі судового розгляду було з’ясовано, що станом на дату звернення з позовом до суду та розгляду справи як в суді першої інстанції, так і в апеляційному господарському суді, обладнання, передане в оренду третій особі досі знаходиться у неї і позивачу повернуто не було. Окрім того, суду не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження досягнення між позивачем та третьою особою згоди щодо розірвання договору оренди або звернення з відповідним позовом до суду, у зв’язку з чим підстави вважати, що договір оренди обладнання припинив свою дію відсутні. До того ж, позивачем не обґрунтовано порушення його прав і охоронюваних законом інтересів з урахуванням того, що Договір оренди обладнання є чинним.

Відносно посилання позивача на те, що згідно з довідкою Державного підприємства „Криворізький експертно-технічний центр” Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці №08/898 від 22.09.2008р. та Актом оперативної перевірки Криворізької державної інспекції промислової безпеки та охорони праці на виробництвах підвищеної небезпеки №122/5-7 від 10.12.2008р. переданий відповідачем товар не може експлуатуватись, суд вважає за необхідне зазначити про те, що документи, на які посилається позивач в підтвердження недоліків товару, містять посилання на невідповідність платформ підвісних механічних А8-26 вимогам Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів, затверджених наказом Держгірпромнагляду від 18.07.2007р. №132. Натомість, товар передавався позивачу 26.09.2006р. та 03.10.2006р., у зв’язку з чим відповідач не був зобов'язаний забезпечити у 2006 році відповідність товару вимогам Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів, які затверджені наказом Держгірпромнагляду 18.06.2007р., тобто вимогам правил, які прийняті пізніше. Окрім того, у вищевказаних довідці та Акті оперативної перевірки відсутня індивідуалізація об'єкта, який оглядався та перевірявся на предмет виконання вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці та промислової безпеки, у зв’язку з чим названі документи не можуть бути прийняті судом як докази істотного порушення вимог щодо якості товару, поставленого позивачу відповідачем.

Відносно заяви відповідача про те, що позивачем було пропущено строк позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач одержав товар 26.09.2006р. та 03.10.2006р.,  передав товар в оренду третій особі 25.10.2006р., довідка №08/898 була видана 22.09.2008р., акт оперативної перевірки складений 10.12.2008р., а претензія третьої особи датована 16.01.2009р., тобто із спливом двох років з моменту придбання товарів за накладними та їх передачі в оренду. При цьому, позов до Господарського суду міста Києва пред'явлено позивачем лише в жовтні 2009 року (08.10.2009р.).

В оскаржуваному Рішенні Господарського суду міста Києва від 02.04.2010р. у справі №14/552 вказано про те, що позивач виявив факт існування недоліків в проставленому відповідачем обладнанні в момент одержання довідки Державного підприємства „Криворізький експертно-технічний центр” Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці №08/898 від 22.09.2008р. Натомість, в суді апеляційної інстанції представник позивача та третьої особи зазначав про те, що про існування недоліків в обладнанні він довідався у січні 2009 року після отримання претензії від третьої особи.

Стверджуючи про те, що ним не пропущено строк позовної давності, позивач посилається на ст. ст. 680, 681 Цивільного кодексу України. Однак, що до правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, підлягають застосуванню положення ст. 269 Господарського кодексу України, норми якої є спеціальними по відношенню до норм ст. ст. 680, 681 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч.8 ст. 269 Господарського кодексу України позови, що випливають з поставки товарів неналежної якості, можуть бути пред'явлені протягом шести місяців з дня встановлення покупцем у належному порядку недоліків поставлених йому товарів.

Тобто, навіть якщо прийняти до уваги, що позивач дізнався про недоліки в товарі (обладнанні) лише після отримання претензії третьої особи у січні 2009 року, з позовом до суду він звернувся лише в жовтні 2009 року, тобто поза межами встановленого для цієї категорії спорів строку.

Відносно вимог позивача про визнання його відмови від спірного договору купівлі-продажу платформ підвісних А8-26 правомірною, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, про те, що згідно з вимогами діючого законодавства, зокрема, ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому, законодавчо визначено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Однак, вищевказана вимога позивача про визнання відмови від договору правомірною не узгоджується із способами захисту цивільних прав та інтересів, не призводить до поновлення порушеного права позивача та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.

З урахуванням викладеного, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що дана вимога є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Однак, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, хоча згідно з нормами Господарського процесуального кодексу України обов’язок доведення обставин, викладених у позові, покладається саме на позивача.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, документально непідтвердженими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв’язку з чим колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2010р. по справі №14/552 прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга позивача з підстав, викладених в ній,  задоволенню не підлягає.

У зв’язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за її подання і розгляд покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –   

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2010р. по справі №14/552 – без змін.

2. Матеріали справи №14/552 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 19.08.10 (відправлено)