Ухвала

від 24.09.2024 по справі 492/967/19

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 492/967/19

провадження № 51-3812 ск 24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши касаційну скаргу засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на вирок Саратського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року і ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року щодо них,

встановив:

Вироком Саратського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року, засуджено до покарання:

ОСОБА_4 за ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу;

ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 296 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на його користь шкоду: моральну у розмірі 80 000 грн та матеріальну у сумі 3 770, 13 грн.

Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, речових доказів та процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано винуватими у тому, що вони 28 березня 2017 року, приблизно о 05 год 40 хв., діючи з єдиним прямим умислом, за попередньою змовою з п`ятьма невстановленими особами, на головах яких були одягнені маски темного кольору (балаклави), перебуваючи по АДРЕСА_1 , неподалік автобусної зупинки, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням іншого предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, вчинили хуліганство при наступних обставинах.

Так, п`ять невстановлених осіб, на головах яких були одягнені маски темного кольору (балаклави), діючи умисно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , перебуваючи по АДРЕСА_1 , неподалік автобусної зупинки, кинули під колеса пасажирського автобусу марки "Mercedes-Benz", д.н.з. НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_6 , заздалегідь приготовлений металевий ціпок із загостреними шипами, чим спричинили аварійну зупинку транспортного засобу, а також завдали потерпілому ОСОБА_6 матеріальної шкоди на суму 3 770, 13 грн.

Своїми діями вказані невстановлені особи разом з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 створили реальну загрозу життю та здоров`ю водія ОСОБА_6 та пасажирів вказаного автобусу, оскільки могли призвести до дорожньо-транспортної пригоди і травмування осіб, які перебувати у даному транспортному засобі, а також спричинили пошкодження майна та тимчасово порушили рух транспорту.

Після цього, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_5 та п`ятьма невстановленими особами на автомобілі марки "Mitsubishi", моделі «Pajero», д.н.з. НОМЕР_2 , чорного кольору, під керуванням ОСОБА_4 , що на праві власності належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Транспортник 1718", директором якого являється ОСОБА_5 , під`їхали до автобусної зупинки, де останній, продовжуючи злочинний умисел, перебуваючи в громадському місці, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, ігноруючи загальноприйняті правила поведінки в суспільстві, висловлюючись нецензурною лайкою, цинічно ображаючи ОСОБА_6 , вилив зі скляної банки в обличчя потерпілого заздалегідь заготовлену речовину - зелений діамантовий розчин, до складу якого згідно з Інструкцією про застосування входить спирт, та який за умови попадання на слизову оболонку очей може спричинити хімічні опіки, тим самим створивши реальну загрозу для життя та здоров`я ОСОБА_6 .

Вчинивши вказані дії, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та п`ять невстановлених осіб покинули місце події.

У касаційній скарзі засуджені, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження, у зв`язку з відсутністю в їх діях складу кримінального правопорушення. В обґрунтування вказують, що суд першої інстанції не врахував наявність факту давніх неприязних відносин між ними та потерпілим ОСОБА_6 , не встановив мотиву вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 КК України, чим допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджують, що мотивом їх дій був захист власного бізнесу та припинення незаконного зайняття підприємницькою діяльністю потерпілим, яка завдавала матеріальної шкоди їхньому підприємству, а тому, на думку засуджених, наявний склад злочину проти особи. Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, належним чином не проаналізував доводи апеляційної скарги, не перевірив правильність застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність та не навів переконливих мотивів прийнятого рішення.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 2 частини 2 статті 428 КПК України з огляду на таке.

Згідно зі ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставами для перегляду судового рішення в касаційному порядку.

При розгляді скарги Суд виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Таким чином, Верховний Суд не перевіряє доводи касаційної скарги, які стосуються невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України).

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Європейський Суд у рішенні від 21 квітня 2011 року «Нечипорук і Йонкало проти України» та рішенні від 6 грудня 1998 року «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Доводи касаційної скарги засуджених про безпідставність кваліфікації їх дій за ч. 4 ст. 296 КК України, та, як наслідок, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, є безпідставними з огляду на таке.

За приписами ст. 296 КК України, хуліганством визнається грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Безпосереднім об`єктом кримінально-правової охорони за статтею 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також моральних-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на ці правоохоронювані цінності, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Таке посягання, як правило, здійснюється у людних або громадських місцях, зазвичай з ініціативи правопорушника, супроводжується нецензурною лайкою та/або фізичним насильством, пошкодженням майна і призводить до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

За зовнішніми ознаками хуліганство певним чином схоже на ряд інших злочинів, зокрема, на ті з них, що посягають на здоров`я, честь і гідність людини, її майно. Критеріями розмежування цих діянь є насамперед об`єкт посягання, що визначає правову природу та суспільну небезпечність кожного з них, і мотив як ознака суб`єктивної сторони злочину.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок, при цьому проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.

Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства, як злочину проти громадського порядку та моральності, від злочинів проти особи.

Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.

Дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, підлягають кваліфікації як хуліганство лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Таким чином, для юридичної оцінки діяння за статтею 296 КК України обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

Зміст і спрямованість протиправного діяння мають істотне значення для його правової оцінки та в кожному конкретному випадку визначаються виходячи з часу, місця, обстановки й інших обставин його вчинення, характеру дій винного, а також поведінки потерпілого і стосунків, що склалися між ними.

Як слідує з вироку суду, місцевий суд за наслідками безпосереднього дослідження доказів, зокрема, показань потерпілого ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які вказали, що під час заїзду в с. Фараонівка на пасажирському автобусі під керуванням ОСОБА_6 почули шипіння від пробитих коліс, у зв`язку з чим водій зупинив транспортний засіб на автобусній зупинці та вийшов на вулицю, де до нього під`їхав автомобіль, з якого вийшли ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , після чого потерпілого було облито речовиною зеленого кольору; висновку експерта № 486-Т від 19 липня 2017 року щодо наявності пошкоджень на трьох автомобільних шинах; протоколів пред`явлення особи для впізнання від 11 та 14 лютого 2019 року за участю свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_12 відповідно; протоколу огляду від 23 квітня 2019 року щодо наявності плям речовини зеленого кольору на светру потерпілого; протоколу проведення слідчого експерименту від 27 березня 2019 року зі свідком ОСОБА_12 , дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.

Мотивуючи своє рішення в цій частині, суд першої інстанції вказав, що твердження сторони захисту про відсутність в діях ОСОБА_4 та ОСОБА_5 хуліганського мотиву є необґрунтованими, оскільки зміст і спрямованість їх протиправного діяння були встановлені виходячи з часу його вчинення, приблизно о 05 год 40 хв., місця, обстановки й інших обставин його вчинення, які свідчать про грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства і існуючих норм поведінки, що супроводжувалося особливою зухвалістю, оскільки обвинувачені безпричинно, з хуліганських мотивів кинули під колеса мікроавтобусу заздалегідь приготовлений для пошкодження майна металевий ціпок із загостреними шипами, що призвело до пошкодження майна, тимчасового порушення руху транспорту і аварійної зупинки автобусу, а також створило реальну загрозу для життя та здоров`я громадян, серед яких були діти, після чого у присутності пасажирів автобусу демонстративно облили потерпілого заздалегідь заготовленим розчином зеленки.

Крім того, судом було спростовано доводи щодо наявності неприязних відносин між обвинуваченими та ОСОБА_6 , адже як убачається з наданих показань ОСОБА_4 , потерпілий у 2005-2007 роках працював водієм у автотранспортному підприємстві ОСОБА_5 та мав нормальні відносини з ними, а надані стороною захисту численні заяви обвинувачених до різних інстанцій щодо здійснення ОСОБА_6 нібито «незаконних перевезень» не свідчать про відсутність в їх діях хуліганського мотиву, з огляду на відсутність повноважень щодо здійснення контролю за пасажирськими перевезеннями.

Оцінивши надані стороною обвинувачення докази, місцевий суд дійшов висновку, що вказані докази у їх сукупності є достатніми та взаємопов`язаними для доведення винуватості ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 4 ст. 296 КК України.

Не погодившись із вироком місцевого суду, захисник подав апеляційну скаргу.

За приписами статей 370, 419 КПК України в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Судове рішення повинно бути ухвалене судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції в порядку апеляційної процедури, в межах доводів апеляційної скарги захисника, апеляційний суд дійшов належних висновків про відсутність підстав для їх задоволення, при цьому, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, проаналізував доводи апеляційної скарги, яка аналогічна доводам касаційної скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , належним чином їх перевірив, надав змістовні відповіді, з наведенням мотивів постановленого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.

За наслідками апеляційного розгляду судом не було встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Вирок місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанції відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України.

Переконливих аргументів, які б свідчили про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не наведено та Судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність їх перевірки за матеріалами кримінального провадження, а із касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд

постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на вирок Саратського районного суду Одеської області від 05 квітня 2023 року і ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 червня 2024 року щодо них.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3