Постанова

від 26.09.2024 по справі 420/14676/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/14676/24Перша інстанція: суддя Ярощук В.Г.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого:Градовського Ю.М.

суддів:Турецької І.О.,

Шеметенко Л.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 липня 2024р. про повернення позовної заяви в частині позовних вимог по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання дій протиправними, стягнення недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Одеського ОАС, ДСА України, у якому просив:

- визнати протиправними дії Одеського ОАС щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1.01.2021 по 30.04.2024, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2 102грн.;

- стягнути з ДСА України на користь позивача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 1.01.2021 по 30.04.2024 у розмірі 1 119 430,48грн. (з утриманням із цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті) шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація, в порядку, передбаченому Законом України від 5.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 червня 2024р. адміністративний позов залишено без руху, у зв`язку з тим, шо позовні вимоги в частині стягнення суддівської винагороди за період з 19.07.2022 по 31.01.2024 подані з порушенням тримісячного строку звернення до адміністративного суду; позивачу надано строк для подачі клопотання про поновлення строку.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 липня 2024р. відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Одеського ОАС, ДСА України повернуто в частині позовних вимог, а саме щодо:

- визнання протиправними дії Одеського ОАС щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 19.07.2022 по 31.01.2024, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2 102грн.;

- стягнення з ДСА України на користь позивача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 19.07.2022 по 31.01.2024 шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація, в порядку, в порядку, передбаченому Законом України від 5.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а ухвали суду - без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи ухвалу про повернення позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не наведено ні у позовній заяві, ні у заяві про поновлення процесуального строку належних обставин, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість подання ним позову у строки, встановлені процесуальним законодавством, а тому він пропустив без поважних причин строк звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо стягнення суддівської винагороди за період з 19.07.2022р. по 31.01.2024р..

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Перевіряючи правомірність та законність ухвали суду про повернення позову в частині позовних вимог, у межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Відповідно до ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до правових висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 27 квітня 2023р. у справі №300/4201/22 та від 25 квітня 2023р. у справі №380/15245/22, положення ст.122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У подальшому, Законом України від 1 липня 2022р. №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022р., частини перша і друга статті 233 КЗпП України викладені у новій редакції, а саме: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116)».

Отже, порівнюючи положення ст.233 КЗпП, колегія суддів дійшла висновку, що до 19 липня 2022р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відтак, судова колегія зазначає, що до 19 липня 2022р. право позивача на звернення до суду з даним позовом не обмежувалося будь-яким строком, а з 19 липня 2022р. реалізацію цього права закон обмежив трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, згідно з п.1 глави ХІХ «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених ст.233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Карантин в Україні, пов`язаний з COVID-19, закінчився 30 червня 2023р. відповідно до Постанови КМУ від 27 червня 2023р. № 651.

Відтак, тримісячний строк, визначений ст.233 КЗпП України, розпочав свій перебіг 19 липня 2022р. і мав би закінчитися 19 жовтня 2022р., якби не приписи п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, на підставі яких цей строк був продовжений до 30 червня 2023р..

У доводах апеляційної скарги апелянт вказує, що початок перебігу строку звернення до суду з позовом в частині вимог з 19.07.2022р. по 30.06.2023р. необхідно проводити з 1.07.2023р..

Однак, такі посилання апелянта колегія суддів вважає помилковими, оскільки аналіз ст.233 КЗпП України у зіставленні з п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у ст.233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто, якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов`язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у ст.233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив`язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Отже, судова колегія дійшла висновку, що позивач помилково трактує п.1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України. У цій нормі чітко передбачено продовження строків, установлених ст.233 цього Кодексу, саме на строк дії карантину і не визначено, що такі строки продовжуються або ж можуть бути продовжені на три місяці з дня припинення карантину.

При цьому, колегія суддів зауважує, що доводи апелянта про необхідність застосування до даних правовідносин усталену практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постановах Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №460/17052/21, від 3.08.2023 у справі №280/6779/22 та від 18.01.2024 у справі №240/5105/23, є помилковими, оскільки у світлі обставин справ, які були на розгляді у Верховного Суду, позивачі звертались із позовами у строк, визначений ст.233 КЗпП, який продовжувався на період дії карантину, тобто у період з 19.07.2022р. по 30.06.2023р..

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду щодо позовних вимог про стягнення суддівської винагороди у період, починаючи саме з 19.07.2022р..

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.09.2024р. у справі №200/5637/23.

Щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду у період з 19.07.2022р. по 31.01.2024р., колегія суддів зазначає наступне.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об`єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 8 жовтня 2020р. у справі №9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.

В обґрунтування пропуску строку ОСОБА_1 зазначив, що Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. Крім цього, у місті Одеса, у якому здійснює судочинство позивач, з 19.07.2022 по 31.01.2024 пролунало понад 700 сигналів повітряних тривог. Вказане впливає, зокрема, на те, що підготовка до розгляду справ, що перебувають у провадженні позивача, вимагає на це виділяти не лише робочий час, але і передбачений чинним законодавством час відпочинку та вихідні дні. Позивач у першу чергу займався тим, щоб не похитнути і так не стабільний авторитет судової влади України тривалим розглядом справ, що перебувають у його провадженні і фізично не міг приділити необхідний час для звернення до суду за відновленням свого порушеного права.

Надаючи оцінку вказаному обгрунтуванню, судова колегія зазначає, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022р. №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, ЗУ «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022р. строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14 березня 2022р. №133/2022, від 18 квітня 2022р. №259/2022, від 17 травня 2022р. №341/2022, від 12 серпня 2022р. №573/2022, від 6 лютого 2023р., від 1 травня 2023р. №254/2023, від 26 липня 2023р. №451/2023, від 6 листопада 2023р. №734/202, від 5 лютого 2024р. №49/2024, 6 травня 2024р. №271/2024. Указом Президента України від 23 липня 2024р. №469/2024 продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024р. строком на 90 діб, тобто він діє і дотепер.

Варто наголосити, що після затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022р. №64/2022, будь-яких змін в аспекті перебігу процесуальних строків на апеляційне оскарження судових рішень, та їх обчислення до КАС України не вносилось.

З огляду на зазначене, судова колегія зазначає, що дійсно, введений в країні воєнний стан суттєво ускладнив (подекуди унеможливило) повноцінне функціонування, зокрема, і роботи громадян України. Між тим, сама по собі ця обставина, без належного її обґрунтування крізь призму неможливості ситуативного (в конкретних умовах) виконання процесуальних прав і обов`язків учасника справи, й підтвердження її належними й допустимими доказами, не може слугувати підставою для поновлення пропущеного процесуального строку.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, Одеська міська територіальна громада, на території якої проживає позивач, не відносилась до територій активних бойових дій та територій можливих бойових дій відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за №1668/39004.

Інших доводів та доказів на підтвердження того, що запровадження воєнного стану, повітряні тривоги вплинули на неможливість звернення до суду у строки, визначені законодавством, до суду апеляційної інстанції не надано.

Так само і посилання позивача на його зайнятість на робочому місці, а відповідно на існування перешкод для своєчасної реалізації права на подання позову, які не підтверджені жодними відповідними доказами, не можуть слугувати підставою для поновлення строку на подання адміністративного позову, оскільки саме позивач зацікавлений у відновлені своїх порушених прав, а тому зобов`язаний добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому, колегія суддів зауважує, що неможливість здійснення процесуальних дій учасником процесу задля визнання підстави поважною причиною пропуску процесуального строку має бути реальною. Указані ж доводи позивача є неаргументованими, адже не містять належного підтвердження доказами.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду.

З огляду на вищезазначене, колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку слід повернути позов в частині позовних вимог, а саме щодо визнання протиправними дії Одеського ОАС щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 19.07.2022 по 31.01.2024, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, тобто 2 102грн.; стягнення з ДСА України на користь позивача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 19.07.2022 по 31.01.2024 шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», розпорядником якої є Державна судова адміністрація, в порядку, в порядку, передбаченому Законом України від 5.06.2012 №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 3.08.2011 №845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316,328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 5 липня 2024р. про повернення позовної заяви в частині позовних вимог залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з моменту отримання.

Головуючий:Ю.М. Градовський

Судді І.О. Турецька

Л.П. Шеметенко