Постанова

від 26.03.2025 по справі 757/5467/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 757/5467/21 головуючий у суді І інстанції Григоренко І.В.

провадження № 22-ц/824/7774/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

26 березня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Надточий К.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінг Девелопмент» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила поновити її на посаді директора з кадрових питань ТОВ «Вінг Девелопмент»; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 09 січня 2020 року по 06 січня 2021 року у розмірі 121 674,00 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача відшкодування за спричинену моральну школу у розмірі 12 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 жовтня 2018 року позивач працювала на посаді директора з кадрових питань ТОВ «Вінг Девелопмент». 17 грудня 2019 року на ім`я Директора ТОВ «Вінг Девелопмент» ОСОБА_2 вона написала заяву про надання щорічної основної відпустки з 18 грудня 2019 року по 09 січня 2020 року та того ж дня Директором ТОВ «Вінг Девелопмент» ОСОБА_2 її усно було повідомлено про звільнення із займаної посади. Вказує, що після закінчення відпустки 10 січня 2020 року вона прибула за місцезнаходженням ТОВ «Вінг Девелопмент», проте до робочого місця допущена не була, без пояснення підстав, наказу про звільнення позивачу вручено не було, належним чином оформленої трудової книжки та довідки про роботу та заробітну плату не видано. Позивач вважає таке звільнення незаконним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки нею була подана заява на ім`я Директора ТОВ «Вінг Девелопмент» ОСОБА_2 лише з проханням про надання відпустки, без звільнення із займаної посади. Вважає, що при поновленні її на раніше займаній посаді, відповідач зобов`язаний виплатити їй середній заробіток за час вимушеного прогулу за період часу з 09 січня 2020 року по 06 січня 2021 року у розмірі 121 674,00 грн., розрахований відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці». Крім того, діями відповідача їй було завдано моральну шкоду, яка полягає у глибоких душевних стражданнях, внаслідок чого вона втратила нормальні життєві зв`язки, була змушена докладати додаткові зусилля для організації життя, яку позивач оцінює у розмірі 12 000,00 грн. та просить стягнути з відповідача.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильним застосуванням застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , зазначає, що судом не враховано положення ст. 38 КЗпП України, не з`ясовано дійсні обставини справи, а саме відсутність у позивача волевиявлення на звільнення за власним бажанням. Судом першої інстанції не прийнято до уваги подані документи, якими підтверджується факт не проведення розрахунку з позивачем, з огляду на що суд помилково дійшов висновку щодо належного розрахунку.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Вінг Девелопмент», вказує, що доводи апеляційної скарги є безпідставними, не мають законодавчого обґрунтування, через що скарга не може бути задоволена. Судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що з 01 жовтня 2018 року на підставі наказу (розпорядження) від 28 вересня 2018 року № 193553-0000000104 ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора з кадрових питань ТОВ «Вінг Девелопмент».

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 на ім`я директора ТОВ «Вінг Девелопмент» ОСОБА_2 написала заяву про надання їй щорічної відпустки з 18 грудня 2019 року по 09 січня 2020 року, тривалістю 20 календарних днів.

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 , як менеджер, на ім`я Генерального менеджера проєкту ОСОБА_3 написала заяву про надання їй щорічної відпустки з 18 грудня 2019 року по 09 січня 2020 року, тривалістю 20 календарних днів, з послідуючим звільненням.

Наказом ТОВ «Вінг Девелопмент» від 09 січня 2020 року № 03-к-0000000104 ОСОБА_1 звільнено з посади директора з кадрових питань на підставі статті 38 КЗпП України - розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Листом від 13 лютого 2020 року № 11 ОСОБА_1 направлено копію наказу про звільнення від 09 січня 2020 року № 03-к-0000000104. Крім того, ОСОБА_1 запропоновано надати власноруч написану заяву про звільнення на ім`я директора підприємства, надати особову справу та повідомити реквізити для зарахування нарахованих виплат, у випадку їх не отримання.

Також судом встановлено, що Головним управлінням Держпраці у Київській області за зверненням ОСОБА_1 щодо можливого порушення законодавства про працю було проведено інспекційне відвідування ТОВ «Вінг Девелопмент», за результатами якого було складено припис про усунення виявлених порушень від 31 липня 2020 року № КВ 752/2000/АП/П. Зобов`язано відповідача усунути відповідні порушення щодо здійснення з позивачкою розрахунку та виплати сум за час затримки по день фактичного розрахунку; проведення виплат всіх сум, що належать працівникові від підприємства у день звільнення.

На виконання припису про усунення виявлених порушень від 31 липня 2020 року № КВ 752/2000/АП/П ТОВ «Вінг Девелопмент» було здійснено донарахування ОСОБА_1 належних до виплати сум за час затримки по день фактичного розрахунку, про що також повідомлено позивача.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 подала заяву про звільнення із займаної посади на підставі ст.38 КЗпП України, що надавало підстави та зобов`язувало відповідача провести її звільнення на таку вимогу, як це передбачено ст. 38 КЗпП України. Заява позивача від 17 грудня 2019 року на ім`я Генерального менеджера проєкту ОСОБА_3 містила вимогу про її звільнення, в ній не було зазначено іншого підприємства або організації, що підтверджується змістом вказаної заяви. В свою чергу, на виконання вимог КЗпП України, відповідач, з метою недопущення порушення прав працівника, передбачених Конституцією України, порушення вимог Конвенції про скасування примусової праці видав наказ, яким ОСОБА_1 звільнено 09 січня 2020 року з посади на підставі ст.38 КЗпП України. Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції зазначив, що оскільки ці позовні вимоги є похідними від позовних вимог про поновлення позивача на роботі, вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню. Правові підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні, оскільки суд не встановив порушень роботодавцем законних прав позивача.

Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Частиною другою статті 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як вбачається з наказу № 03-0000000104 від 09 січня 2020 року підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади директора кадрових питань на підставі ст.38 КЗпП (розірвання трудового договору з ініціативи працівника) зазначена заява.

ОСОБА_1 як на підставу позовних вимог посилалась на те, що вона заяву про звільнення з посади директора з кадрових питань ТОВ «Вінг Девелопмент» за власним бажанням не подавала, звільнятись з роботи не збиралася.

Заперечуючи проти позовних вимог представником відповідача до суду надані дві заяви ОСОБА_1 , датовані 17 грудня 2019 року.

Одна заява від імені позивача датована 17 грудня 2019 року та адресована директору ТОВ «Вінг Девелопмент», про надання позивачу відпустки, не містить вимоги позивача на звільнення за власним бажанням.

Інша заява ОСОБА_1 , датована 17 грудня 2019 року, адресована Генеральному менеджеру проєкту ОСОБА_3 , а не директору ТОВ «Вінг Девелопмент», в якому працювала ОСОБА_1 на посаді директора з кадрових питань.

З листа директора ТОВ «Експлуатаційна компанія «Сервіс» Фещенко С. від 22 грудня 2020 року, вбачається, що ТОВ «Е.К. «Сервіс» та ТОВ «Вінг Девелопмент» є різними юридичними особами.

Отже, в заяві ОСОБА_1 , адресованій директору ТОВ «Вінг Девелопмент» відсутнє волевиявлення позивача на звільнення за власним бажанням, інша заява, адресована Генеральному менеджеру проєкта ОСОБА_3 , не свідчить, що вона була подана директору ТОВ «Вінг Девелопмент», в трудових відносинах з яким перебувала ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції зазначених обставин не врахував і дійшов помилкового висновку, що подана ОСОБА_1 на ім'я Генерального менеджера проєкту ОСОБА_3 заява про її звільнення як менеджера, містила вимогу про звільнення з посади директора з кадрових питань ТОВ «Вінг Девелопмент».

Вказана заява не була адресована директору ТОВ «Вінг Девелопмент», не була написана позивачем, як директором з персоналу ТОВ «Вінг Девелопмент», що не давало підстав директору ТОВ «Вінг Девелопмент», її розглядати і вирішувати.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги ОСОБА_1 щодо незаконності її звільнення за власним бажанням є обґрунтованими, звільнення є не законним, оскільки проведено з грубим порушенням вимог ст. 38 КЗпП України, а саме за відсутності заяви працівника про звільнення за власним бажанням.

За змістом ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки, позивача звільнено незаконно, він має бути поновлений на посаді з відповідача в силу вимог ст. 235 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09 січня 2020 року по 06 січня 2021 року у розмірі 121 674,00 грн.

Згідно положень п. 2, 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з наявної у матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 , останніми повними місяцями роботи позивача були листопад та грудень 2019 року, в яких позивач отримав зарплату в розмірі 9 000,00 грн. за листопад та 11 279,26 грн. за грудень (т. 1, а.с. 17).

Загальна кількість відпрацьованих робочих днів листопад та грудень 2019 року становить 42 днів. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 482,83 грн. в день. (20279,26/42).

Таким чином, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється шляхом множення середньоденного заробітку (482,83грн.) на кількість робочих днів станом на 06 січня 2021 року, які мають бути оплачені середнім заробітком (251 день), та становить 121 190,33 грн.

Зважаючи на викладене, належним розміром відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача є 121 190,33 грн., без врахування податків та інших обов`язкових платежів.

Також позивач просила стягнути на її користь відшкодування за спричинену моральну шкоду у розмірі 20 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частинами 2-4 ст. 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).

Враховуючи принципи розумності, справедливості та характер протиправних дій відповідача, розмір матеріальних збитків завданих його діями, наслідки спричинені для позивача, апеляційний суд приходить до висновку, що сума у розмірі 5 000,00 грн. є достатньою компенсацією спричиненої моральної шкоди.

Щодо порушення позивачем строку звернення до суду.

З матеріалів справи вбачається, що 09 січня 2020 року відповідачем виданий наказ № 03-к-0000000104 про припинення трудового договору із позивачем.

Належних та допустимих доказів на підтвердження вручення ОСОБА_1 наказу про звільнення в день звільнення відповідачем суду не надано. Сам факт направлення відповідачем 26 лютого 2020 року на адресу місця проживання ОСОБА_1 копії наказу про звільнення не дає підстав вважати її врученою позивачу, оскільки доказів на підтвердження цьому факту матеріали справи не містять. Позивач же отримання копії наказу заперечує.

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що копію наказу ТОВ «Вінг Девелопмент» вона отримала через свого представника 23 грудня 2020 року. До суду з позовом позивач звернулася 28 січня 2021 року (дата відправлення позовної заяви через Укрпошту) (а.с.30), тобто з пропуском встановленого законом місячного строку звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Так, відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі. Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права. Положення частини другої статті 233 КЗпП України деталізує це правило стосовно випадків звільнення працівника. У такому разі строк обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення. Тобто для такої категорії трудових спорів встановлено спеціальне правило обчислення початку строку виникнення права на звернення до суду, відмінне від загального правила, за яким виникнення цього права пов`язується з моментом, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18 (провадження № 61-5845св19), від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20 (провадження № 61-18714св20), від 08 травня 2024 року у справі № 593/1161/21 (провадження № 61-14077св23).

Разом з тим, пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.

Такий правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 947/8885/21 (провадження № 61-7480сво22).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19» визначено, що з 12 березня 2020 року на всій території України встановлено карантин.

Надалі постановами Кабінету Міністрів України цей карантин на території України продовжувався та був відмінений з 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651.

Отже, на момент отримання позивачем копії наказу про звільнення (23 грудня 2020 року) строк на звернення до суду з цим позовом, не сплив, оскільки останній вже був зупинений у зв`язку з введенням карантину, який був скасований лише в 2023 році.

Відтак звернення позивача до суду з цим позовом 28 січня 2021 року, здійснено в межах строку визначеного ст. 233 КЗпП України.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, неповно з`ясував обставини справи, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення та ухвалення нового судового рішення по суті вимог позивача.

При подачі позовної заяви позивач сплатила судовий збір за вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 908,00 грн.

При подачі апеляційної скарги позивач сплатила судовий збір за вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 1 362,00 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача на її користь пропорційно до задоволених вимог (41.6%), а саме у розмірі 2 154,23грн. ((908 грн.+1362)*41.6%).

При подачі позовної заяви та апеляційної скарги за вимогу немайнового характеру (поновлення на роботі) та вимогу майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу) сплаті підлягав судовий збір у загальному розмірі 3 187,11 грн. ((908+1216,74)+( 2124,47*150%)).

Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, а позивач звільнена від сплати судового збору за вказані вимоги, судовий збір, що підлягав сплаті, підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 лютого 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінг Девелопмент» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора з кадрових питань ТОВ «Вінг Девелопмент» з 09 січня 2020 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінг Девелопмент», місце знаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2, ідентифікаційний код 38449605, на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09 січня 2020 року по 06 січня 2021 року у розмірі 121 190,33 (сто двадцять одна тисяча сто дев`яносто) гривень 33 копійки без врахування податків та інших обов`язкових платежів, які мають бути вирахувані окремо та відшкодування за спричинену моральної шкоди у розмірі 5 000,00 (п`ять тисяч) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінг Девелопмент», місце знаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2, ідентифікаційний код 38449605, на користь ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 2 154,23 (дві тисячі сто п`ятдесят чотири) гривні 23 копійки.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінг Девелопмент», місце знаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 143/2, ідентифікаційний код 38449605, в дохід держави судовий збір у розмірі 3 187,11 (три тисячі сто вісімдесят сім) гривень 11 копійок.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.