Рішення

від 18.09.2024 по справі 136/1089/24

ЛИПОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 136/1089/24

провадження № 2/136/251/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2024 р. м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області у складі: головуючого суддіІванця О.Д., за участю секретаря судового засідання Вознюк М.Я., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

07.06.2024 позивач ОСОБА_1 , через свого представника, звернулась з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

14.03.2019 було розірвано шлюб між сторонами. Під час шлюбу за рахунок державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, які отримувала позивачка відбулося будівництво та відновлення житлового будинку по АДРЕСА_1 . Так позивачка з 01.07.2005 по 31.12.2017 отримувала державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям, загальна сума якої за весь період становить 373 371, 34 грн. Крім того, позивачка отримувала допомогу по догляду за дітьми до досягнення трирічного віку на загальну суму 65 187,08 грн. Рішенням Липовецького районного суду від 01.03.2023 по справі за №136/192/20, було проведено розділ житлового будинку за АДРЕСА_1 між сторонами по 1/2 частині позивачеві та відповідачу без визначення часток сторін в натурі. Натомість, ще на стадії добудови житлового будинку та введення його в експлуатацію, відповідач, у вказаний житловий будинок не вселявся та в ньому не проживав жодного дня через те, що починаючи із 2015 року по даний час, проживає за адресою АДРЕСА_1 , в іншій сім`ї з іншими дітьми - постійно. Після розірвання шлюбу, з березня 2019 року відносини між позивачем та відповідачем погіршились. Відповідач жодним чином в утриманні будинку, ремонті та оплаті комунальних послуг участі не бере, викрадає із території житлового будинку різні речі для власного користування, має місце вчинення ним сварок, скандалів, погроз насильством відносно позивачки та їх неповнолітніх дітей. Таким чином, відповідач порушує право позивача на спокійне життя, завдає моральних та фізичних страждань та систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для позивача та її сина проживання, при цьому заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. Викладені обставини послугували підставою для звернення до суду.

Разом з позовною заявою позивач ОСОБА_1 , через свого представника, подала до суду заяву про забезпечення позову, згідно якої просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_1 , виданий Липовецьким РВ УМВС України у Вінницькій області 28.04.2001 року, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , входити, проникати на подвір`я, самовільно вселятись до житлового приміщення (будинку) із господарськими побудовами за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою суду від 10.06.2024 у задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.

Ухвалою суду від 21.06.2024 призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони не подали до суду своїх заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач у визначений судом строк подав відзив на позовну заяву, який обґрунтовував наступним.

Позовні вимоги позивача відповідачем не визнаються в повному обсязі, оскільки обставини викладені в позовній заяві та на які посилається позивач, як на обґрунтування їх позовних вимог, є надуманими, необґрунтованими, безпідставними, враховуючи наступне. Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 14.03.2019 було розірвано шлюб між ним та позивачем. Рішенням суду від 01.01.2023 по справі №136/192/20, було проведено розподіл житлового будинку за АДРЕСА_1 , між ним, ОСОБА_2 та позивачем по частки, без визначення часток сторін в натурі, тобто в ідеальній долі. Відповідач зазначає, що після проведення розподілу будинку, з метою уникнення постійних конфліктних ситуацій, які між ними виникали, у зв`язку із користуванням частками даного будинку, він був змушений переїхати із даного будинку, та із 2015 року по даний час винаймає окремий будинок за адресою АДРЕСА_1 . Враховуючи те, що він є співвласником даного будинку, він іноді приходить до нього, щоб забрати свої особисті речі, які у ньому залишились. Незважаючи на те, що він не проживає у вказаному будинку він все-таки, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили, залишається співвласником даного будинку. Відповідач зазначає, що обставини викладені позивачем у позовній заяві, щодо будівництва будинку за рахунок державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку взагалі суперечать висновкам Липовецького районного суду викладеним у рішенні Липовецького районного суду від 01 березня 2023 року по справі за №136/192/20 про розподіл житлового будинку, на яке Позивач посилається на підтвердження своїх позовних вимог. Крім того, позивачем, на підтвердження своїх позовних вимог не надано доказів обставин наведених у позовній заяві щодо вчинення ним сварок, крадіжок та вчинення з його сторони протиправних дій щодо неї та їхньої дитини. Так, зміст позовних вимог зводиться до захисту прав позивача як співвласника житлового будинку від нібито порушень з його боку, як відповідача, який зареєстрований у цьому будинку, шляхом визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням. Враховуючи викладене, відповідач вважає, що позов про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням не підлягає задоволенню, оскільки він є законним володільцем частини будинку, підстав для позбавлення його права власності немає.

Відповідач заперечення щодо відповіді на відзив не подав.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази, встановив наступні фактичні обставини.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області (заочне) від 14.03.2019 по справі №136/2565/18 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано (а.с. 7-8).

Надалі, рішенням суду від 05.11.2019 по справі №136/1393/19 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/3 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи стягнення від дня пред`явлення позову 29.07.2019 і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Як зазначила позивачка у позовній заяві, під час шлюбу відбулося будівництво та відновлення житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Рішенням суду від 01.03.2023 по справі №136/192/20 визнано за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, право власності на 1/2 частини об`єкту незавершеного будівництва (житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами), який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та право забудовника на вказану частину об`єкту незавершеного будівництва житлового будинку, а також визнано за ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, право власності на 1/2 частини земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 0522280600:01:001:0342, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Інша 1/2 частина зазначеного будинку належить відповідачеві, що не заперечується позивачем.

Відповідно до довідки Турбівської селищної ради Вінницького району Вінницької області відповідач ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 16.02.1996 по терепішній час (а.с.38).

З Акту обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_2 від 20.05.2024 (а.с. 19) слідує, що відповідач зареєстрований в АДРЕСА_1 , але за даною адресою не проживає протягом п`яти останніх років. Без реєстрації проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

На запит представника позивача адвоката Маліцького М.В. до Управління правці та соціального захисту населення Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області, надійшла відповідь від 16.04.2024 за №35-12/3-202/1 (а.с. 20) з якої вбачається, що ОСОБА_1 , 1977 р. н., зареєстрована за адресою: с. Вахнівка, Вінницького району, Вінницької області, перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Липовецької районної державної адміністрації, як одержувач державних соціальних допомог. Відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» ОСОБА_1 з 01.07.2005 по 31.12.2017 отримувала державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям. До складу сім`ї згідно з інформацією, зазначеною заявницею в декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулися за призначенням усіх видів державної соціальної допомоги, входили: ОСОБА_2 , 1976 р.н.; ОСОБА_1 , 1977 р.н.; ОСОБА_5 , 1996 р.н.; ОСОБА_6 , 1997 р.н.; ОСОБА_7 , 1999 р.н.; ОСОБА_3 , 2004 р.н.; ОСОБА_4 , 2009 р.н. Загальна сума призначеної виплаченої державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям за вище зазначений період становить 373 371,34 грн. (триста сімдесят три тисячі триста сімдесят одна) грн. 34 коп.

Відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» ОСОБА_1 отримувала допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку на: ОСОБА_3 , 2004 р.н.- з 01.04.2007 по 08.11.2007, ОСОБА_4 , 2009 р.н.- з 11.02.2010 р. по 23.12.2012. Загальна сума виплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_1 на вище зазначених дітей становить 65 187,08 грн. (шістдесят п`ять тисяч сто вісімдесят сім) грн. 08 коп. З 1 січня 2018 року заявниця на обліку не перебуває та ніяких виплат визначених чинним законодавством не отримує (а.с. 20).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частина перша статті 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частини другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловживала.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання у них (ст. 379 ЦК України). Конституція України проголошує недоторканність житла (ст. 30). Недоторканість житла не зводиться лише до неможливості незаконного проникнення у житло особи, його основний сенс - забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об`єктом яких є житло - будинок, квартира, кімната у гуртожитку.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (ст. 41 Конституції України). Однак, як зазначено в ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Держава гарантує не тільки свободу придбання житла, але й можливість стабільного користування, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду (ст. 47 Конституція України ).

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб ( ч. 1 ст. 316 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України у постанові від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

П. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. 21.02.1990 p.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).

Так, зміст позовних вимог зводиться до захисту прав позивача як співвласника житлового будинку від порушень з боку відповідача, який зареєстрований у цьому будинку, шляхом визнання таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України визначено, що право власності це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зіст. 358 ЦК Україниправо спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Дослідивши зібрані в справі докази, оцінюючи докази зібрані у справі кожен окремо, їх достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на таке.

Як було встановлено в ході судового розгляду позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який належить їм на праві спільної часткової власності. Відповідач зареєстрований за вищезазначеною адресою, втім там не проживає. При цьому суд зазначає, що на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження його майна. Разом з тим, позивачкою не надано суду будь-яких доказів, на підтвердження того, що відповідач своєю неправомірною поведінкою чинить перешкоди у здійсненні права користування належним їм будинком, порушуючи її право власності. Таким чином у суду відсутні підстави для обмеження права власності відповідача, в частині права користування належним йому майном, а саме житловим будинком, шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням (будинком), розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .

Серед іншого суд зауважує, що реєстрація відповідача у будинку відповідача жодним чином не перешкоджає позивачеві в користуванні цим нерухомим майном, про що було зазначено в позові. Суд враховує, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено.

З огляду на викладене, у задоволенні позову слід відмовити за його безпідставності та необгрунтованості.

Враховуючи, що в позові відмовлено відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України підстави для стягнення судових витрат на користь позивача відсутні.

Керуючись ст.12,13,76-81,89, 141,258-259,263-265,273,354-355 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП-невідомо, паспорт серія НОМЕР_2 виданий 10.07.2015) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП-невідомо, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 28.04.2001) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Д. Іванець