Постанова

від 18.09.2024 по справі 761/44867/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 761/44867/21

провадження № 61-5125св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гіпек», Товариство з обмеженою відповідальністю «Преміум інвест ЛТД», Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Консоль ЛТД»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпек» на постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Нежури В. А., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпек» (далі - ТОВ «Гіпек»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Преміум інвест ЛТД» (далі - ТОВ «Преміум інвест ЛТД»), Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Консоль ЛТД» (далі - ТОВ фірма «Консоль ЛТД») про визнання майнових прав на об`єкт нерухомості, визнання недійсним договору іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 25 липня 2003 року між ОСОБА_2 та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» було укладено договір № 1647/322-65 (р) про спільну діяльність з пайової участі у фінансуванні будівництва багатоквартирного будинку, за яким сторони зобов`язуються спільно діяти для досягнення спільної господарської мети: будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та введення його до експлуатації.

Запланованим строком закінчення будівництва і здачі об`єкта був ІV квартал 2005 року.

Замовником вказаного будівництва є ТОВ «Гіпек», яке 24 жовтня 2001 року уклало з ТОВ фірма «Консоль ЛТД» договір про спільну діяльність будівництва житлового громадського комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .

01 листопада 2007 року шляхом укладення додаткової угоди було змінено сторону договору, пайовиком ставвін, ОСОБА_1 замість ОСОБА_2

Додатковими угодами вносились зміни до договору від 25 липня 2003 року, у тому числі змінювалися номери квартири, та в останній редакції визначено, що грошовий внесок (пай) у спільну діяльність складає 250 144,4 долари США, а йому мала бути передана у натурі 4-кімнатна квартира АДРЕСА_3 .

20 грудня 2013 року йому було видано довідку про повну оплату пайового внеску в розмірі 1 352 456,32 грн, що еквівалентно 250 144,4 доларам США.

Зазначав, що він виконав зобов`язання за договором у повному обсязі, у зв`язку із чим у нього виникли майнові права на вказаний об`єкт інвестування.

Однак, ТОВ фірма «Консоль ЛТД» не виконало зобов`язання щодо будівництва об`єкта інвестування та припинило свою діяльність.

Окрім того, йому стало відомо, що ТОВ «Гіпек» передало житлово-громадський комплекс на АДРЕСА_1 в іпотеку ТОВ «Преміум інвест ЛТД» за договором іпотеки від 26 лютого 2020 року.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним майнові права на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_3 та визнати недійсним договір іпотеки серії та номер: 134 від 26 лютого 2020 року, укладений між ТОВ «Гіпек» та ТОВ «Преміум інвест ЛТД» у частині передання в іпотеку майнових прав на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року у складі судді Осаулова А. А. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав докази повної оплати вартості об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_3 , оскільки представлена ним суду довідка про повну оплату майнових прав стосується квартири № 36 у вказаному будинку.

Суд зауважив, що позивач не позбавлений можливості захистити своє порушене право у інший спосіб, зокрема, заявивши позов про повернення йому сплаченої суми коштів.

Вимогу про визнання недійсним договору іпотеки суд вважав похідною від вимоги про визнання майнових прав на об`єкт нерухомості.

Суд також врахував, що за спірним договором іпотеки передано в іпотеку майно: незавершене будівництво, Житлово-громадський комплекс, що має відсоток готовності 40 % на АДРЕСА_1 , ІІ черга будівництва, літ. Т, загальною площею 11 462,9 кв. м, житловою площею 8 383,6 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1573741780000, а майнові права, які є предметом спору, стосуються об`єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 майнові права на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Визнано недійсним договір іпотеки, серії та номер 134 від 26 лютого 2020 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пісаренко М. О., укладений між ТОВ «Гіпек» та ТОВ «Преміум інвест ЛТД» в частині передачі в іпотеку майнових прав на чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 повністю сплатив вартість пайового внеску за нерухоме майно, але введення об`єкта будівництва до експлуатації не відбулось у встановлені договором строки, а ТОВ «Фірма «Консоль ЛТД» припинило діяльність, що ставить під сумнів можливість виконання ним своїх зобов`язань за договором, тому вимоги про визнання майнових прав за позивачем на об`єкт інвестування, чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_3 є обґрунтованими.

Апеляційний суд встановив, що переданий в іпотеку будинок та будинок, в якому ОСОБА_1 було проінвестовано будівництво квартири, є одним і тим самим об`єктом незавершеного будівництва. Враховуючи, що ОСОБА_1 набув майнові права на квартиру, а ТОВ «Гіпек» фактично їх передало в іпотеку ТОВ «Преміум інвест ЛТД» без згоди позивача, договір іпотеки в частині, що стосується передачі в іпотеку майнових прав на квартиру № 33 , загальною площею 258,5 кв. м, що знаходиться на 15 поверсі в другій черзі незавершеного будівництва підлягає визнанню недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року до Верховного Суду, ТОВ «Гіпек», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2023 року.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що постанова апеляційного суду є не обґрунтованою, оскільки не містить відповіді на всі вимоги та заперечення сторін.

Суд апеляційної інстанції неправильно оцінив докази у справі щодо оплати позивачем об`єкту інвестиції, оскільки у наданій ним довідці вказано про повну оплату майнових прав на квартиру № 36 , у той час, як позов заявлено щодо квартири № 33 .

Вказує, що апеляційний суд неправильно тлумачив умови договору про пайову участь в частині внесення коштів за спірну квартиру.

Суд апеляційної інстанції зробив безпідставний висновок про те, що ТОВ фірма «Консоль ЛТД» припинило свою діяльність, а відтак не може виконати своїх зобов`язань за договором, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів припинення товариства, як юридичної особи.

Вважає, що позивач не надав судам належних доказів існування будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а у спірному договорі іпотеки відсутній такий об`єкт, адже в іпотеку було передано незавершене будівництво за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чередніченко М. М., подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що викладені в ній доводи є безпідставними, не спростовують правильності вирішення судом апеляційної інстанції спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

11 липня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 липня 2003 року між ОСОБА_2 та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» було укладено договір № 1647/322-65 (р) про спільну діяльність з пайової участі у фінансуванні будівництва багатоквартирного будинку, за яким сторони зобов`язуються спільно діяти для досягнення спільної господарської мети: будівництва житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та введення його в експлуатацію, за умовами якого пайовику в натурі має бути передано чотирикімнатну квартиру № 31 на 15 поверсі проектною площею, 225,1 кв. м, у порядку виділу долі пайовика зі спільного майна. Розмір пайового внеску складає 270 120 доларів США, запланованим строком закінчення будівництва і здачі об`єкта був ІV квартал 2005 року.

01 листопада 2007 року між ТОВ фірма «Консоль ЛТД» та ОСОБА_2 було укладено додаткову угоду до договору № 1647/322-65 (р), за якою змінено сторону договору, пайовиком став ОСОБА_1 замість ОСОБА_2 .

Додатковими угодами від: 18 листопада 2003 року, 24 вересня 2004 року, 23 лютого 2006 року, 18 грудня 2008 року, 07 липня 2011 року, 04 липня 2012 року, 11 листопада 2013 року, 20 грудня 2013 року вносились зміни до договору від 25 липня 2003 року № 1647/322-65 (р) у частині пайового внеску та об`єкту передачі.

За умовами додаткової угоди від 20 грудня 2013 року в якості внеску у спільну діяльність грошовий внесок (пай) складав 250 144,4 доларів США, а ОСОБА_1 мала бути передана у натурі 4 кімнатна квартира АДРЕСА_3 .

Згідно з довідкою ТОВ фірма «Консоль ЛТД» від 20 грудня 2013 року № 26/13 за договором від 25 липня 2003 року № 1647/322-65 (р) ОСОБА_1 була здійснена повна оплата пайового внеску у розмірі 1 352 456,32 грн, що еквівалентно 250 144,40 доларам США за 4 кімнатну квартиру АДРЕСА_7 (2 черга будівництва, 1 секція).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ТОВ «Гіпек» вказує неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 21 листопада 2018 року у справі № 465/650/16-ц (провадження № 14-356цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 та постановах Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц (провадження № 61-17989св21), від 21 грудня 2022 року у справі № 569/5399/20 (провадження № 61-7682св21), від 29 травня 2023 року у справі № 344/7794/21 (провадження № 61-5827св22), що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Також підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ТОВ «Гіпек» вказує неправильне застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, ТОВ «Гіпек» зазначає про порушення апеляційним судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ТОВ «Гіпек» задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Загальними положеннями про зобов`язання передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК Україниодностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також визначено необхідність виконання зобов`язання належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За положеннями статті 610 ЦК Українипорушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 655, 656 ЦК Україниза договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК Україниоб`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК Українинадано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Зазначено про їх поділ на нерухомі та рухомі (стаття 181 ЦК України) і що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Також у статті 182 цього Кодексупередбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Тлумачення вказаних норм дає можливість зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК Україниміститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року N 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява N 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (N 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява N 44277/98).

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права.

У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі N 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі N 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування.

Схожі правові висновки викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20).

У розумінні положень статей 203, 215 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім`я, по батькові, адресу постійного місця проживання та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Згідно зі частиною першою статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до частини другої статті 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Передача в іпотеку майнових прав на об`єкт будівництва без згоди особи (зокрема, інвестора), яка вчинила необхідні дії, спрямовані на набуття майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва, або для набуття права власності на кінцевий об`єкт будівництва, порушує її права та не відповідає вимогам статті 583 ЦК України і статті 5 Закону України «Про іпотеку» (постанови Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-91цс13, від 25 вересня 2013 року у справі № 6-85цс13, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-98цс13).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши, що ОСОБА_1 повністю сплатив вартість пайового внеску за чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , а введення об`єкта будівництва в експлуатацію не відбулося у встановлені договором строки, ТОВ фірма «Консоль ЛТД» припинило діяльність (ініційована справа про банкрутство), що унеможливлює виконання ним своїх зобов`язань за договором, суд апеляційної інстанції правильно виходив із того, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання майнових прав на об`єкт нерухомості, побудований за його кошти, та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про визнання майнових прав.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач надав докази про сплату пайового внеску за квартиру № 36, а не за квартиру № 33 , майнові права на яку були визнані за ним судом апеляційної інстанції, є безпідставними та маніпулятивними, оскільки апеляційним судом на підставі повного та всебічного дослідження всіх матеріалів справи було встановлено, що ОСОБА_1 сплатив та набув майнового права саме на спірну квартиру, а зміни в її номері неодноразово відбувалися шляхом укладення між ним та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» додаткових угод.

ТОВ «Гіпек» не спростувало того, що ОСОБА_1 був інвестором саме спірної квартири, яку сторони договору в останній редакції визначили саме № 33, як й існування двох аналогічних за технічними параметрами квартир ( № 33 та № 36) у спірному будівництві, що було його процесуальним обов`язком відповідно до статей 12, 81 ЦПК України.

Доводи з посилання на те, щоТОВ фірма «Консоль ЛТД» не ліквідовано, а перебуває в процесі банкрутства та матеріали справи не містять жодних доказів припинення товариства, як юридичної особи, не впливають на правильність ухваленого судового рішення і не спростовують факт повної сплати позивачем паю та повне інвестування спірного об`єкту, майнові права на який за ним визнано судом апеляційної інстанції.

Безпідставними є посилання заявника на недоведення позивачем факту існування будинку за адресою:АДРЕСА_1 , а у спірному договорі іпотеки відсутній такий об`єкт, адже в іпотеку було передано незавершене будівництво за адресою: АДРЕСА_1 , зважаючи на таке.

Суд апеляційної інстанції встановив, що ТОВ «Гіпек» та ТОВ фірма «Консоль ЛТД» уклали договір про спільну діяльність будівництва житлового громадського комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .

Частиною вказаного житлового громадського комплексу є друга черга будівництва, яка складається із односекційного будинку.

Загалом будівництво за адресою: АДРЕСА_1 включає дві черги будівництва, одна з яких, перша, була добудована, а друга недобудована.

Відомостей про наявність іншої черги будівництва вказаного житлово-громадського комплексу матеріали справи не містять.

ТОВ «ГІПЕК» згідно з договором іпотеки від 26 лютого 2020 року передало об`єкт незавершеного будівництва, житлово-громадський комплекс, що має відсоток готовності 40%, по АДРЕСА_1 , ІІ черги будівництва, літ. «Т», в іпотеку ТОВ «Преміум інвест ЛТД».

При цьому, у ОСОБА_1 наявні майнові права на чотирикімнатну квартиру № 33 , загальною площею 258,5 кв. м, що знаходиться на 15 поверсі багатоквартирного житлового будинку, а саме в другій черзі незавершеного будівництва.

ТОВ «Гіпек» передало в іпотеку об`єкт незавершеного будівництва, який включає в себе саме ІІ чергу будівництва. Визначення вказаної частини об`єкту незавершеного будівництва в договорі іпотеки, як будинку за літерою «Т» не спростовує того факту, що вказаний будинок та будинок, в якому ОСОБА_1 було проінвестовано будівництво квартири, є одним і тим самим об`єктом незавершеного будівництва.

Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 набув майнові права на квартиру, а ТОВ «Гіпек» фактично їх передало в іпотеку ТОВ «Преміум інвест ЛТД» без згоди позивача, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що договір іпотеки в частині, що стосується передачі в іпотеку майнових прав на квартиру № 33 , загальною площею 258,5 кв. м, що знаходиться на 15 поверсі в другій черзі незавершеного будівництва підлягає визнанню недійсним.

Верховний Суд також враховує те, що апеляційним судом визнано майнові права за ОСОБА_1 виключно на той об`єкт, який був ним повністю проінвестований, а договір іпотеки визнав недійсним виключно в частині цього об`єкту, що не може порушувати прав ТОВ «Гіпек» щодо інших, як стверджує заявник, об`єктів незавершеного будівництва.

ЄСПЛ також вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України»).

Колегія суддів відхиляє посилання касаційної скарги на те, що суд апеляційної інстанції не забезпечив належного дослідження обставин справи, доказів та не відповіли на всі аргументи заперечень проти позову, тому його судове рішення не можна вважати обґрунтованими, оскільки вважає, що апеляційний суд встановив обставини справи у достатньому обсязі для ухвалення правильного по суті, законного та обґрунтованого судового рішення.

Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права, були предметом дослідження в апеляційному суді з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпек» залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець