Постанова

від 18.09.2024 по справі 185/941/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6719/24 Справа № 185/941/24 Суддя у1-йінстанції - Врона А.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - Городничої В.С.,

суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря судового засідання Панасенко С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у м.Дніпрі апеляційну скаргуУправління освітиРубіжанської міськоївійськової адміністраціїСєвєродонецького районуЛуганської області нарішення Павлоградськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 29квітня 2024року усправі запозовом ОСОБА_1 до Управлінняосвіти Рубіжанськоїміської військовоїадміністрації Сєвєродонецькогорайону Луганськоїобласті простягнення заборгованостіпо заробітнійплаті,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, пред`явленим до Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, на предмет стягнення з відповідача на її користь суму заборгованість по заробітній платі в розмірі 52 187,06 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн, обґрунтовуючи це тим, що ОСОБА_1 працювала вчителем початкових класів Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №2 Рубіжанської міської ради Луганської області, була звільнена 31 серпня 2022 року за власним бажанням за ст.38КЗпП України на підставі заяви від 18 серпня 2022 року. Через військові дії трудова книжка на руках у позивача відсутня. За період роботи позивача перед нею зі сторони відповідача виникла заборгованість по заробітній платі, яка підтверджена довідкою від 11 грудня 2023 року (а.с.1-4).

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати - задоволено.

Стягнуто з Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з виплати заробітної плати за період з 01 червня 2022 року по 31 серпня 2022 року в розмірі 52 187 гривень 06 коп з відрахуванням податку та обов`язкових платежів.

Стягнуто з Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.

Стягнуто з Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в межах суми виплати заробітної плати за один місяць(а.с.87,88).

Рішення суду мотивовано тим, що позивач, звернувшись з даним позовом 25 січня 2024 року, не пропустила встановлений ст. 233 КЗпП строк, оскільки отримала довідку про наявність підтвердженої заборгованості по заробітній платі лише у грудні 2023 року, а тому є всі підстави для стягнення з відповідача на користь позивача такої заборгованості по заробітній платі, яка нарахована за період її роботи з 01червня 2022року по31серпня 2022року врозмірі 52187грн 06коп та не була виплачена позивачеві.

Не погодившись з таким рішення суду, Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Управління освіти не є роботодавцем для вчителя, не зберігає, не видає, не здійснює записи до трудових книжок вчителів. Роботодавцем позивача є Рубіжанська спеціалізована шкода І-ІІІ ступенів №2 Рубіжанської міської ради Луганської області, а тому ст. 47, 116 КЗпП до відповідача не застосовуються. Централізована бухгалтерія відповідача є лише обслуговуючою організацією комунальних закладів освіти і проводить розрахунки, видає письмові повідомлення про нараховані суми заробітної плати тільки за запитом роботодавця, тобто, закладу освіти або працівника закладу освіти - вчителя. Апелянт стверджує, що позивач з таким запитами з моменту свого звільнення 30 серпня 2022 року не зверталась, а з даним позовом звернулась лише у січні 2024 року, тобто, через тривалий час. При цьому, у відповідності до ст. 234 КЗпП за сплином річного терміну звернення позивача до суду з дня отримання наказу про звільнення поновлення пропущених строків не є можливим.

Також апелянт зазначає, що позивач в цей час, за який просить стягнути заробітну плату, не працювала і не знаходилась на робочому місці, а після звільнення в матеріалах справи відсутня інформація про місцезнаходження позивача, щоб свідчило про перебування її на підконтрольній території України, адже перебування позивача на території країни-агресора виключає підстави для виплат заробітної плати позивачеві.

Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У серпні 2024 року позивач, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подала відзив на апеляційну скаргу (а.с.126-132), в якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №2 Рубіжанської міської ради Луганської області від 18.08.2022 року № 56-К/ТР звільнено ОСОБА_1 , вчителя початкових класів Рубіжанської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №2 Рубіжанської міської ради Луганської області, 31.08.2022 за власним бажанням ст.38 КЗпП України, на підставі заяви ОСОБА_1 від 18.08.2022 року.

Відповідно до довідки про нарахування №20 від 11.12.2023 року, наданої Управлінням освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, ОСОБА_1 працювала до 31.08.2022 року у Рубіжанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2 Рубіжанської міської ради Луганської області, загальна сума нарахованого доходу у вигляді заробітної плати за період з 01.06.2022 року по 31.08.2022 року: 52187,06 грн, в тому числі, за червень 2022 року - 17178,09 грн, за липень 2022 року - 17789,77 грн, за серпень 2022 року - 17219,20 грн.

Заробітна плата за період з 01.06.2022 року по 31.08.2022 року у розмірі 52187,06 грн ОСОБА_1 не виплачена, що не заперечувалось сторонами у справі.

Згідно з листом №489 від 11.12.2023 року Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації, вказана сума заробітної плати була нарахована наприкінці 2022 року, проте не виплачена через те, що залишки коштів освітньої субвенції 2022 були перераховані Державною казначейською службою України до Державного бюджету України

Відповідно до вимог ч. 1ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. 1 ст.76ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 6ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися не припущеннях.

За положеннями ст.43 Конституції Україникожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною другою статті 233КЗпП України встановлено в редакції статті, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на момент звільнення позивача, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

В силу ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Відповідно до вимог ч. ч. 1 та 2ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 21КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Так, апелянт наводить доводи в своїй апеляційній скарзі щодо пропуску позивачем строку, визначеного для звернення з даним позовом до суду, до яких колегія суддів відноситься критично, оскільки постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року у справі №380/653/23 чітко визначено, що відповідно до частини другої статті 233КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Отже, до 19 липня 2022 року КЗпПУкраїни не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22.

Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми ст. 116 та 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Судом першої інстанції, з чим повністю погоджується і колегія суддів, вірно встановлено, що позивач дізналась про нараховану та невиплачену заробітну плату із довідки відповідача, датованої 11 грудня 2023 року, трудова книжка не була надіслана позивачу в день звільнення, як і письмове повідомлення про суми, нараховані працівникові при звільненні.

Позивач звернулась з цим позовом 24 січня 2024 року під час дії змін, внесених до ст. 233 КЗпП, тобто, не пропустивши строк, встановлений ст. 233 КЗпП, як і не пропустивши річний строк, встановлений ст. 234 КЗпП, як наголошує апелянт у своїй скарзі, тому такі доводи апелянта не можуть бути прийняті до уваги при розгляді апеляційної скарги.

Також доводи апелянта про те, що позивач перебуває на непідконтрольній території України чи території росії, що унеможливлює виплату їй заробітної плати, яка нарахована, але невиплачена їй, не знайшли свого підтвердження, як і доводи невиконання роботи та відсутність позивача на робочому місці в період, за який остання просить стягнути заробітну плату, оскільки такі доводи доречні при розгляді спору про розмір заробітної плати, яка ще не була нарахована.

Колегія суддів наголошує, що в даній справі в період роботи позивача, їй вже була нарахована, але невиплачена заробітна плата у розмірі, визначеному роботодавцем позивача, який просить стягнути позивач з відповідача, що підтверджено довідкою про нарахування №20 від 11.12.2023 року, наданої Управлінням освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області, тому спору в даній справі про її розмір немає.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до цитування апелянтом встановлених судом першої інстанції обставин на підставі письмових доказів, наданих сторонами, а також засновуються на власній інтерпретації обставин справи, а тому колегія суддів вважає такі доводи безпідставними та зазначає, що обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі, вже були предметом розгляду судом першої інстанції і судом надано на ці доводи вичерпну відповідь.

Колегія суддів наголошує, що апелянтом не зазначено жодних додаткових обґрунтувань чи нових доказів, що не були досліджені судом першої інстанції та чому не була надана правова оцінка. Такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для скаржника, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління освіти Рубіжанської міської військової адміністрації Сєвєродонецького району Луганської області залишити без задоволення.

Рішення Павлоградськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 29квітня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційногосуду набираєзаконної силиз дняїї проголошення,але можебути оскарженав касаційномупорядку доВерховного Судупротягом тридцятиднів.

Головуючий: В.С. Городнича

Судді: М.Ю. Петешенкова

Т.П. Красвітна