Постанова

від 25.09.2024 по справі 304/828/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 304/828/21

провадження № 61-9020 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , правонаступниками якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачі:Перечинська міська рада Закарпатської області, Державна інспекція архітектури та містобудування України,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - керівник Ужгородської окружної прокуратури,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Державного агентства водних ресурсів України, Відділу архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради Закарпатської області на ухвалу Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів:

Кожух О. А., Джуги С. Д., Собослоя Г. Г. від 16 травня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Перечинської міської ради, Державної інспекції архітектури та містобудування України(ДІАМ) про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 08 квітня 2005 року вона є власником реконструйованої будівлі під торгову точку (будівля - літера «А», туалет - літера «Б»), розташованої

по АДРЕСА_1 .

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2009 року вона купила земельну ділянку розміром 0,0665 га, кадастровий номер 2123255100:01:003:0128, по АДРЕСА_1 , яка до цього знаходилася у неї в користуванні згідно з договором оренди землі

від 20 грудня 2008 року. Дана земельна ділянка належить до категорії земель несільськогосподарського призначення, за функціональним використанням - для обслуговування об`єкта комерційного призначення.

У 2010-2014 роках на вказаній земельній ділянці вона збудувала торгову точку літ. «В» та торгово-офісну будівлю літ «Г», яка є самочинною будівлею.

З метою оформлення права власності на новозбудовані об`єкти та введення їх в експлуатацію було замовлено та виготовлено Звіт про проведення технічного обстеження торгової точки літ. «В» по

АДРЕСА_1

від 05 квітня 2021 року та Звіт про проведення технічного обстеження торгово-офісної будівлі літ. Г по

АДРЕСА_1 від 05 квітня 2021 року.

Згідно з листом відділу містобудування та архітектури Ужгородської районної державної адміністрації Закарпатської області від 13 квітня 2021 року розташування будівель магазину та офісу по АДРЕСА_2 відповідають вимогам державних будівельних норм.

На підставі вказаних документів до Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області вона подала Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, проте отримала відповідь про неможливість прийняття в експлуатацію зазначених об`єктів, так як у пункті 9 розділу V Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено виключний перелік об`єктів, збудованих без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, прийняття в експлуатацію яких можливе до вищевказаної процедури, серед таких об`єкти громадські будівлі та будівлі торгівлі відсутні.

Оскільки зазначені в декларації об`єкти мають ознаки самочинного будівництва, тому їй рекомендовано звернутися до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об`єкти.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - торгову точку, літ. «В», площею 42,3 кв. м, та торгово-офісну будівлю, літ. «Г», площею 34,7 кв. м, що розташовані

по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Перечинського районного суду Закарпатської області у складі судді Ганька І. І. від 21 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме торгову точку, літ. «В» площею 42,30 кв. м., та торгово-офісну будівлю, літ «Г» площею 34,70 кв. м., що розташовані по АДРЕСА_3 .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, керівник Ужгородської окружної прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру

у Закарпатській області, Державного агентства водних ресурсів України (представник у Закарпатській області - сектор в Закарпатській області Держводагентства України), Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради, як осіб, які не брали участі у справі, у квітні 2022 року оскаржив рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 20 травня 2022 року клопотання про поновлення процесуального строку задоволено та поновлено прокурору цей строк на апеляційне оскарження рішення Перечинського районного суду від 21 грудня 2021 року.

Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ужгородської окружної прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру

у Закарпатській області, Державного агентства водних ресурсів України (представник у Закарпатській області - сектор в Закарпатській області Держводагентства України), Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради на рішення Перечинського районного суду від 21 грудня 2021 року.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 17 листопада 2023 року залучено до участі у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , як правонаступників позивача ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 16 травня 2024 року закрито апеляційне провадженняза апеляційною скаргою Ужгородської окружної прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру

у Закарпатській області, Державного агентства водних ресурсів України (представник у Закарпатській області - сектор в Закарпатській області Держводагентства України), Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради на рішення Перечинського районного суду від 21 грудня 2021 року у вказаній справі.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради не уповноважений здійснювати в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд, а також не має повноважень вирішувати питання прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію, тобто не є компетентним державним органом та учасником спірних правовідносин, і рішенням районного суду не вирішувалися питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки держави в особі відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради.

Суд зазначив, що, починаючи з 30 грудня 2020 року та на час подання прокурором апеляційної скарги повноваження щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду були віднесені до компетенції ДІАМ. ДІАМ є відповідачем у даній справі, про розгляд справи була повідомлена, подавала відзив на позовну заяву й рішення районного суду не оскаржувала.

Відповідно до положення про відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради, такий є структурним підрозділом Перечинської міської ради без права юридичної особи. Сама Перечинська міська рада, як відповідач, не заперечувала проти задоволення позову та рішення районного суду також не оскаржувала.

Отже, апеляційний суд вказав, що прокурор не підтвердив вимог закону, що у спірних правовідносинах інтереси держави представляє відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради.

Також суд апеляційної інстанції вважав, що рішенням районного суду не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси Державного агентства водних ресурсів України (далі: Держводагентства). Держводагентство не уповноважене законом на здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, не здійснює функції прийняття будівель в експлуатацію.

Відповідно до Положення про сектор у Закарпатській області Держводагентства, затвердженого наказом Держводагентства від 21 жовтня 2021 року № 818, сектор у Закарпатській області є самостійним структурним підрозділом центрального апарату Державного агентства водних ресурсів України без статусу окремої юридичної особи. Як вбачається з листа від 27 квітня 2022 року № 38/ЗК/21-22, направленого сектором в Закарпатській області Держводагентства прокурору, так і з пояснень, надісланих Державодагенством до апеляційного суду, порушень водного законодавства не вбачається. Колегія зазначала, що питання правомірності передачі у власність земельної ділянки, її знаходження у межах прибережної захисної смуги - не є предметом спору у даній справі, а відтак не входить до предмету доказування.

Також суд вказав, що Дежгеокадастр не уповноважений законом на здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, не здійснює функції прийняття будівель в експлуатацію. Рішенням районного суду не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси Дежгеокадастру.

Так, керівника Ужгородської окружної прокуратури Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області листом від 03 травня 2022 року

№ 10-7-0.72-1364/2-22 повідомило, що вважає відсутніми підстави для вжиття цим органом заходів щодо захисту інтересів держави у судовому порядку.

Апеляційний суд послався на певні судові рішення Великої Палати Верховного Суду щодо повноважень прокурора на представництво інтересів держави.

Спірний об`єкт нерухомості побудований на земельній ділянці, що належала позивачці на праві приватної власності, а питання дотримання вимог земельного законодавства при формуванні і наданні земельної ділянки у власність не є предметом спору у даній справі та не входило до предмету доказування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2024 року заступник керівника Закарпатської обласної прокуратури

в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру

у Закарпатській області, Державного агентства водних ресурсів України, Відділу архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 16 травня 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 липня 2024 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 304/828/21 із Перечинського районного суду Закарпатської області та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у задоволенні клопотання заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури про розгляд справи за участю представника Офісу Генерального прокурора відмовлено, справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга прокурора мотивована тим, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Зазначає, що підставою для касаційного оскарження ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора в інтересах держави є порушення норм процесуального права, що перешкоджають подальшому провадженню у справі. Судом застосовані норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме: від 20 листопада 2018 року у справі

№ 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 905/803/18, від 26 лютого

2019 року у справі № 915/478/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 30 червня 2020 року у справі № 727/9974/17, від 28 жовтня 2020 року у справі

№ 761/23904/19, від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17, у справі

№ 910/17792/17, від 04 лютого 2021 року у справі № 202/26139/13-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 305/1396/19, від 30 червня 2021 року у справі № 2-6635/06,

від 08 вересня 2021 року у справі № 308/9892/16-ц, від 14 вересня 2022 року

у справі № 308/360/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 308/5527/21, та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Вказує, щоапеляційний суд у порушення принципу «суд знає закони» дійшов безпідставного переконання, що у прокурора відсутнє право на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки суд першої інстанції не вирішував питання про права і обов`язки держави в особі відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради.

Оскаржуючи рішення суду у вказаній справі, прокурор виходив саме з необхідності вирішення проблем суспільного значення та виконання конституційної функції захисту в суді законних інтересів держави у разі їх порушення, якщо захист цих інтересів не здійснюють органи державної влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження.

При цьому, про наявність суспільної проблеми свідчить той факт, що позивачами виконано будівельні роботи без отримання вихідних даних, містобудівних умов та обмежень земельної ділянки, без розроблення та затвердження проектної документації та без зареєстрованої декларації про початок виконання будівельних робіт, що не гарантує безпечності об`єкта та відвідувачів самочинно збудованого об`єкта і як наслідок позивачами безконтрольно забудовано спірними об`єктами водоохоронну зону потічка «Вульшава» у м. Перечин.

Правовідносини, пов`язані з визнанням права власності на самочинне нерухоме майно, становлять також суспільний інтерес, що ототожнюється із інтересами держави, а незаконне його визнання на підставі судового рішення такому суспільному інтересу не відповідає. Відтак, порушує інтереси держави, на захист яких діє прокурор.

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, визначивши відповідачами Перечинську міську раду та Державну інспекцію архітектури та містобудування України, в якому просила визнати за нею право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - торгову точку, літ. «В», площею 42,3 кв. м, та торгово-офісну будівлю, літ. «Г», площею 34,7 кв. м, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Перечинська міська рада проти задоволення позову не заперечувала (т. 1, а. с. 135).

У відзиві на позовну заяву ДІАМ просила відмовити у задоволенні позову

(т. 1, а. с. 116-121).

Районний суд позов задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтовується неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права

(абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року N 3-рп/99 (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) вказано, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села

чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища

та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна (стаття 140 Конституції України).

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об`єкти державної власності. Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади (частини друга та третя статті 143 Конституції України).

Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Як в Конституції України, так і в законах розмежовуються такі учасники відносин, як держава і територіальні громади, а відповідно, і їх інтереси. Тлумачення

пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти саме інтереси держави в суді. Тобто Конституцією України визначено, що прокуратура уповноважена здійснювати представництво інтересів лише держави, а не територіальних громад (органів місцевого самоврядування). Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді, в тому числі й територіальних громад, не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України). Тому, за загальним правилом, не допускається представництво прокуратурою інтересів органу місцевого самоврядування. Як виняток, представництво інтересів органу місцевого самоврядування може мати місце в тому випадку, якщо органу місцевого самоврядування надано законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган місцевого самоврядування повинні стосуватися тільки тих ситуацій, якщо органу місцевого самоврядування надано законом окремі повноваження органів виконавчої влади.

Коли держава виступає в цивільних правовідносинах, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається

як поведінка держави у цивільних відносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків,

а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Стаття 56 ЦПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його

позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження

у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення

за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Питання представництва прокурором інтересів держави в суді врегульовано

у статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади, зокрема повноважень органу місцевого самоврядування, здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом

за конкретних фактичних обставин справи.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі

№ 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду

з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації,

а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Водночас розумність строку визначається судом з урахуванням того,

чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: а) значимість порушення інтересів держави, б) можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, в) наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, законодавство передбачає обов`язкове звернення прокурора

до компетентного органу перед зверненням до суду в особі такого органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. При цьому прокурор не повинен обов`язково з`ясовувати причини невжиття компетентним органом відповідних заходів та вимагати отримання відповіді від такого органу. В повідомленні до органу прокурор повинен зазначити в чому він вбачає порушення інтересів держави, а не лише повідомити про намір звернутися до суду. Звернення прокурора до суду в день звернення до компетентного органу свідчить про недотримання прокурором розумного строку.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Отже, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність

їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора,

а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021року у справі № 305/1396/19, провадження № 61-19357св20 та інших.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, прокурор вказував, що органи, в інтересах яких подано апеляційну скаргу, не залучені до участі у справі й суд вирішив питання про їх права та інтереси. Зокрема, зазначав, що спірні будівлі у встановленому законом порядку до експлуатації не приймалися, позивачка з цього приводу не звертався до Державної інспекції архітектури та містобудування України (далі: ДІАМ, органу утвореного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року № 1340, яка набрала чинності 30 грудня 2020 року), будівлі самочинно збудовано у період 2010-2014 років; позивачкою не надано дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва спірних об`єктів та введення їх в експлуатацію. Зазначені спірні об`єкти (торгова точка літ «В» та торгово-офісна будівля літ «Г») розташовані на земельній ділянці по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2123255100:01:003:0128, несільськогосподарського призначення - для обслуговування об`єкта комерційного призначення, належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11 серпня 2009 року.

Прокурор зазначав, що спірні будівлі збудовані в межах 25 метрів прибережної захисної смуги потічка «Вульшава» у м. Перечин, з порушенням вимог статті 60 ЗК України та статті 88 Водного кодексу України. Також вказувала, що звіт про технічне обстеження не є належним доказом відсутності порушень будівельних норм.

Прокурор в апеляційній скарзі посилався на те, що наявні визначені законодавством підстави для здійснення представництва інтересів держави в особі визначених ним державних органів: 1) Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, 2) Державного агентства водних ресурсів України (представник у Закарпатській області - сектор в Закарпатській області Держводагенства України), 3) Відділу містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради, оскільки оскаржуваним судовим рішенням порушуються інтереси держави в особі зазначених органів.

Прокурор вказував, що контроль за додержанням вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю - здійснює Держгеокадастр України. Колегія суддів звертає увагу апеляційного суду на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18, провадження № 12-60гс23, в якій, зокрема, зазначено таке: органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Прокурор зазначав, що здійснення державного контролю за використанням та охороною вод та відтворенням водних ресурсів, вирішення інших питань у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів - здійснює Державне агентство водних ресурсів України, котре реалізує повноваження через територіальні органи, яким є сектор в Закарпатській області Держводагенства України; відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради в силу своїх повноважень контролює дотримання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил забудови, виконання підготовчих і будівельних робіт.

Прокурор зазначав, що зазначені вище органи не залучені до участі у справі, тому вони не змогли забезпечити інтереси держави та суспільства.

Отже прокурор, звернувшись до суду з указаним позовом в інтересах держави

в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Державного агентства водних ресурсів України, Відділу архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської ради, правильно визначив державні органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, належним чином обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави в суді та визначив, у чому полягає порушення таких інтересів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції

та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки суд апеляційної інстанції порушив наведені вище норми процесуального права, що призвело до неможливості встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Закарпатської обласної прокуратури в інтересах Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, Державного агентства водних ресурсів України, Відділу архітектури, житлово-комунального господарства, транспорту та благоустрою Перечинської міської радизадовольнити.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 16 травня 2024 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець