Постанова

від 30.09.2024 по справі 479/1652/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

30.09.24

22-ц/812/1382/24

Провадження № 22-ц/812/1382/24

П О С Т А Н О В А

іменем України

25 вересня 2024 року м. Миколаїв

справа № 479/1652/23

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Царюк Л.М., Яворської Ж.М.,

із секретарем Ковальським Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

представника відповідача ОСОБА_1

адвоката Бєліка Сергія Валерійовича

на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області ухвалене 11липня 2024року суддею Репушевською О.В. в приміщенні цього ж суду, (повний текст рішення складено 19 липня 2024 року), у цивільній справі за позовом

Фермерського господарства "Кирнасовського" до

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про захист земельних прав,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У березні 1995 року Кривоозерською районною радою Миколаївської області ОСОБА_3 видано Державний акт на право постійного користування землею серії МК №618, яким передано у постійне користування земельну ділянку площею 35,0 га ріллі, розташовану на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства (за межами населеного пункту).

У подальшому ОСОБА_3 створено ФГ "Кирнасовського".

08 жовтня 2008 року голова та засновник ФГ "Кирнасовського" ОСОБА_3 помер.

06 грудня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області видано наказ №11309/0/14-19-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", яким, зокрема: - припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 35,00 га ріллі, надане громадянину України ОСОБА_3 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії МК №618, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 22 березня 1995 року.

Рішенням Господарський суд Миколаївської області від 09 лютого 2022 року задоволено позовні вимоги ФГ "Кирнасовського", визнано недійсним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області №11309/0/14-19-СГ від 06 грудня 2019 року про припинення права постійного користування ОСОБА_3 спірною земельною ділянкою. Рішення залишено без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 лютого 2023 року.

Проте, 14 січня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області наказом №1060/0/14-20-СГ"Прозатвердження документаціїіз землеустроюта наданняземельних діляноку власністьбез зміницільового призначення"затвердило проектиземлеустрою щодовідведення земельнихділянок дляведення особистогоселянського господарствазагальною площею36га танадало їх у власність громадянам ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 -по 2 га кожному громадянину з окремим кадастровим номером.

Вказані земельні ділянки були сформовані за місцезнаходженням земельної ділянки площею 35,0 га, яка перебуває у постійному користуванні позивача.

У подальшому ОСОБА_1 купив вказані земельніділянки дляведення особистогоселянського господарстваплощею 2га кожна,на підставідоговорів купівлі-продажуземельних діляноквід 04лютого 2020року.

У результатіоб`єднаннявищевказаних земельнихділянок,на підставі технічної документаціїіз землеустроющодо поділута об`єднанняземельних діляноквід 28лютого 2020року,розробленої ТОВ"ГРАНДКАДАСТР",в Державномуземельному кадастрі02березня 2020року зареєстрованаодна земельнаділянка дляведення особистогоселянського господарстваз кадастровимномером 4823980700:01:000:2482,площею 36га.

02березня 2021року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди цих земельних ділянок строком до03березня 2028року.

Посилаючись на те, що земельна ділянка вибула з постійного користування ФГ"КИРНАСОВСЬКОГО" у незаконний спосіб, позивач просив:

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь фермерського господарства "КИРНАСОВСЬКОГО", земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства,загальною площею 35 га, в межах згідно з планом, визначеним в державному акті на право постійного користування землею серії МК№618, виданому Кривоозерською районною радою народних депутатів 22 березня 1995 року, яка розташована в межах території Бурилівської сільської ради Первомайського району (колишня назва району Кривоозерський) Миколаївської області (за межами населеного пункту);

- визнати за фермерським господарством "КИРНАСОВСЬКОГО", право постійного користування цією земельною ділянкою;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 , на земельну ділянку з кадастровим номером 4823980700:01:000:2482, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2050714648239, та припинити відповідне речове право;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 36 га, кадастровий номер 4823980700:01:000:2482, укладений 02 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та припинити відповідне речове право;

- скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 4823980700:01:000:2482, 4823980700:01:000:2478, 4823980700:01:000:2470, 4823980700:01:000:2479, 4823980700:01:000:2475, 4823980700:01:000:2464, 4823980700:01:000:2472, 4823980700:01:000:2468, 4823980700:01:000:2471, 4823980700:01:000:2481, 4823980700:01:000:2480, 4823980700:01:000:2469, 4823980700:01:000:2476, 4823980700:01:000:2466, 4823980700:01:000:2467, 4823980700:01:000:2473, 4823980700:01:000:2474, 4823980700:01:000:2477, 4823980700:01:000:2465 в Державному земельному кадастрі;

Відповідач ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Бєліка В.Г. позов не визнав. Посилався на недоведеність позивачем індивідуальних ознак земельної ділянки; недоведеність позивачем його права користування спірною земельною ділянкою; оскільки відповідач ОСОБА_1 не приймав участі у розгляді спору Господарським судом, то рішення суду у справі № 915/1624/21 не має преюдиційного значення.

Відповідач ОСОБА_2 участі у розгляді справи не приймав, своєї думки стосовно позову не висловив.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кривоозерського районногосуду Миколаївськоїобласті від11липня 2024року позов задоволено, з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ФГ"Кирнасовського" витребувано земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства,загальною площею 35 га, в межах згідно з планом, визначеним в державному акті на право постійного користування землею серії МК№618, виданому Кривоозерською районною радою народних депутатів 22 березня 1995 року, яка розташована в межах території Бурилівської сільської ради Первомайського району (колишня назва району - Кривоозерський) Миколаївської області (за межами населеного пункту).

За ФГ"Кирнасовського"визнано право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 35 га, в межах згідно з планом, визначеним в державному акті на право постійного користування землею серії МК№618, виданому Кривоозерською районною радою народних депутатів 22 березня 1995 року, яка розташована в межах території Бурилівської сільської ради Первомайського району (колишня назва району Кривоозерський) Миколаївської області (за межами населеного пункту).

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4823980700:01:000:2482, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2050714648239, та припинено відповідне речове право.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 36 га, кадастровий номер 4823980700:01:000:2482, серія та номер: бн, укладений 02 березня 2021 року між орендодавцем ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та припинити відповідне речове право.

Скасовано державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 4823980700:01:000:2482, 4823980700:01:000:2478, 4823980700:01:000:2470, 4823980700:01:000:2479, 4823980700:01:000:2475, 4823980700:01:000:2464, 4823980700:01:000:2472, 4823980700:01:000:2468, 4823980700:01:000:2471, 4823980700:01:000:2481, 4823980700:01:000:2480, 4823980700:01:000:2469, 4823980700:01:000:2476, 4823980700:01:000:2466, 4823980700:01:000:2467, 4823980700:01:000:2473, 4823980700:01:000:2474, 4823980700:01:000:2477, 4823980700:01:000:2465 у Державному земельному кадастрі.

З ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ФГ "Кирнасовського" в рівних частках стягнуто судовий збір у розмірі 25273,64 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що рішенням Господарського суду у справі №915/1624/21 було безспірно встановлено, що ФГ "Кирнасовського", як юридична особа з моменту свого створення й по сьогоднішній день є законним користувачем спірної земельної ділянки, а ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області не мало жодних правових підстав для позбавлення позивача права постійного користування нею, внаслідок чого визнано недійсним та скасовано наказ від 06 грудня 2019 року.

Наявність держаної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку порушує права позивача як її землекористувача та унеможливлює внесення в установленому порядку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право ФГ "Кирнасовського" на цю ділянку, тому ефективним способом порушеного права є скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та припинення відповідного речового права.

Визнання незаконним набуття фізичними особами права власності на новостворені земельні ділянки, подальше їх відчуження, об`єднання та розпорядження ґрунтується на неіснуючому праві, тому оспорюваний договір оренди порушує право постійного користування позивача. З цих підстав договір оренди підлягає визнанню недійсним.

Наявність в державному земельному кадастрі державної реєстрації інших земельних ділянок, які перетинаються з земельною ділянкою позивача площею 35 га в межах згідно з планом, вказаним в держаному акті, порушує права позивача як законного землекористувача та унеможливлює внесення до державного земельного відомостей про земельну ділянку, яка перебуває у його постійному користуванні, отже усі речові права та їх обтяження, зареєстровані щодо земельних ділянок, які перетинаються, припинені, а їх державна реєстрація підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Бєлік В.Г., посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована тим, що справа розглянута неповноважним судом, оскільки рішення ухвалено суддею Кривоозерського районного суду Миколаївської області після скасування апеляційним судом постановленої нею ухвали про забезпечення доказів у справі № 479/609/23 за позовом ФГ «Кирнасовського» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору оренди, припинення речових прав, скасування державної реєстрації земельної ділянки та усунення перешкод у користуванні нею. Отже, за приписами частини першої статті 37 ЦПК України, суддя не мала права повторно брати участь у розгляді справи з тих самих позовних вимог.

Крім цього апелянт зазначав, що позивачем не надано допустимих доказів виникнення у нього права користування земельною ділянкою.

З інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вбачається, що ФГ «Кирнасовського» зареєстроване 04.04.2003 року, отже воно не є тією ж самою юридичною особою, яка була зареєстрована 05.04.1995 року як ФГ «Кирнасовського».

Право без державної реєстрації не підлягає судовому захисту, а позивачем не було надано доказів укладення договору оренди спірної земельної ділянки між ФГ «Кирнасовського» та його засновником.

Крім цього позивачем не надано проекту відведення земельної ділянки з координатами кутових точок, а технічна документація не містить інформації про власника земельної ділянки, її кадастровий номер, каталогу поворотних точок меж або каталогу супутникових координат.

Суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит позивача ОСОБА_22 , його представника адвоката Синкевича Р.І., виконавця тежнічної документації ОСОБА_23 , директора ПП «Мередіан» та ФОП ОСОБА_24 , який виконував технічний звіт з кадастрової зйомки. Такі дії суду призвели до розгляду справи на підставі підроблених документів кадастрової документації, оскільки з приводу протиправних дій інженерагеодезиста ОСОБА_24 відбулося засідання Кваліфікаційно комісії.

Також апелянт просив призначити у справі експертизу з питань землеустрою.

Договори купівлі-продажу земельних ділянок від 04.02.2020 року, за якими ОСОБА_1 набув право власності на земельні ділянки п`ятнадцяти осіб, не скасовані і не визнані недійсними, та державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 є чинною.

Оскільки власниками земельних ділянок розміром по 2 га кожна були 15 громадян, та саме у них ОСОБА_25 придбав земельну ділянку, то ОСОБА_22 не може виступати позивачем за позовом про припинення права власності, так як на час її придбання не був її власником.

Узагальнені доводи інших учасників

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

2.Мотивувальна частина

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

22 березня 1995 року Кривоозерською районною радою Миколаївської області ОСОБА_3 видано державний акт на право постійного користування землею серії МК №618, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №71а, та передано у постійне користування земельну ділянку площею 35,0 га ріллі, розташовану на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства (за межами населеного пункту).

ОСОБА_3 було створено ФГ "Кирнасовського" та 05 квітня 1994 року затверджено його Статут.

ІНФОРМАЦІЯ_1 голова та засновник ФГ "Кирнасовського" ОСОБА_3 помер.

02 серпня 2021 року рішенням загальних зборів членів Фермерського господарства "Кирнасовського" затверджено статут Фермерського господарства "КИРНАСОВСЬКОГО" у новій редакції.

Пунктом 2.1 Статуту визначено, що Господарство здійснює самостійну господарську діяльність, а згідно з п.4.1. останнє має право, зокрема, самостійно господарювати на землі; використовувати земельні ділянки відповідно до цілей, для яких вони надані; добровільно відмовитись від земельної ділянки.

Відповідно до п.9.1.1. Статуту до земель фермерського господарства належать землі, передані ФГ у приватну власність, у користування, що підтверджено відповідно Державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею.

Пунктом 9.2. Статуту встановлено, що у постійному користуванні фермерського господарства знаходиться земельна ділянка площею 35,0 га, яка розташована на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, видана першому засновнику ФГ "Кирнасовського" ОСОБА_3 відповідно до державного акту на право постійного користування землею.

Проте, наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №11309/0/14-19-СГ від 06 грудня 2019 року було припинено право постійного користування земельною ділянкою загальною площею 35,00 га ріллі, надане на підставі державного акту на право постійного користування землею серії МК №618.

Рішенням Господарського суд Миколаївської області рішенням від 09 лютого 2022 року у справі №915/1624/21 вказаний наказ визнано недійсним та скасовано.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01 грудня 2022 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 лютого 2023 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01 грудня 2022 року у справі також залишено без змін.

За висновками, наведеними в рішенні Господарського суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року у справі №915/1624/21, позивачем доведено його право постійного користування земельною ділянкою за вказаним вище актом про постійне користування землею від 22 березня 1995 року, а спірний наказ від 06 грудня 2019 року №11309/0/14-19-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" не оснований на вимогах законодавства України.

Позиція апеляційного суду

Частиною другою статті 19КонституціїУкраїни встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 15-1ЗКУкраїни до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 84ЗКУкраїни у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

На час надання засновнику фермерського господарства права постійного користування спірною земельною ділянкою був чинним Земельний кодексвід18грудня1990 року (далі - ЗК України 1990 року), який у відповідній редакції передбачав певне регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою.

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7ЗКУкраїни 1990 року). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні ради народних депутатів (частина перша статті 23ЗКУкраїни 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50ЗКУкраїни 1990 року). Землю у постійне користування надавали ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7ЗКУкраїни 1990 року).

Велика Палата Верховного Суду у пункті 22 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) зазначила, що передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство"). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство (як самостійна юридична особа), а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду зазначила у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17).

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у пункті 23 постанови від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (провадження № 14-63цс20) дійшла висновку, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства відбувається фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього переходять до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює цей висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем.

Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник (наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17 - 18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24 - 6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові).

01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України.

Фермерські господарства та фізичні особи до зазначеного переліку не належали. Водночас у пункті 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України від 25 жовтня 2001 року було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

Конституційний Суд України 22 вересня 2005 року ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України зазначив, що відсутні підстави визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України, оскільки використання у ній терміна "набувають" (який означає "ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь") свідчить, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини Рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права.

Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо такої ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (провадження № 14-355цс19)).

Пунктом 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України"Продержавнийземельнийкадастр" передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Відповідно до частини п`ятої статті 116ЗКУкраїни (в редакції, чинній на час розгляду справи) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У справі, яка переглядається, право постійного користування ФГ «Кирнасовського» земельною ділянкою площею 35 га на час звернення з позовом до суду не припинилося ні внаслідок переоформлення такого права, ні через смерть його засновника ОСОБА_3 .

Такий висновок узгоджується із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Відповідно до статті 396ЦКУкраїни особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до глави 29 цього Кодексу.

Глава 29 ЦК України в тому числі регулює поняття негаторних і віндикаційних способів захисту.

Згідно зі статтею 387ЦКУкраїни власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень частини першої статті 388ЦКУкраїни власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено

в частині першій статті 388 ЦК України.

У постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "власник з дотриманням вимог статті 388ЦКУкраїни може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права. Оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов`язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані. Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав".

Залишаючи рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01 грудня 2022 року у справі №915/1624/21 без змін, Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2023 року виходив з того, що оспорюваний наказ не може вважатися таким, що прийнятий на підставі закону, оскільки діяльність ФГ «Кирнасовського» на час його видачі не припинилася, а інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, закріплені встатті 141 ЗК України, відсутні, судами попередніх інстанцій не встановлені та відповідачем не наведені. Отже, прийнявши спірний наказ всупереч вимог земельного законодавства, відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння майном, що свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є підставою для визнання його недійсним у судовому порядку, що вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четвертастатті 82 ЦПК України).

Колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу, що одними з основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними.

Ефективний захист прав особи має бути спрямованим на відновлення справедливості.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

За правилами доказування, визначеними статтями12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності достатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надав належну оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки право постійного користування ФГ «Кирнасовського» земельною ділянкою 36 га на час звернення з позовом до суду не припинилося. Відповідно поділ земельної ділянки площею 36 га на 18 земельних ділянок, розпорядження ними, об`єднання в нову земельну ділянку розміром 36 га та передача в оренду ОСОБА_2 безумовно порушують права ФГ «Кирнасовьского», як постійного користувача спірної земельної ділянки, яка вибула із законного володіння фермерського господарства.

Таким чином ФГ «Кирнасовського» не втратило право користування земельною ділянкою площею 36 га, яка була надана його засновнику ОСОБА_3 на підставі державного акту на право постійного користування землею серія МК № 618І.

Судом попередньоїінстанції належнимчином дослідженонаявні уматеріалах справидокази,які даютьпідстави стверджувати,що земельнаділянка зкадастровим номером4823980700:01:000:2482,яка належить ОСОБА_1 ,є однієюі тієюж земельноюділянкою,яка булапередана упостійне користування ОСОБА_3 на підставірішення від17березня 1995року №4 Кривоозерської районної ради Миколаївської області.

З огляду на наведене суд першої інстанції, оцінивши відповідно до статті 89ЦПКУкраїни надані учасниками справи докази, дійшов правильного висновку про доведеність того факту, що спірна земельна ділянка вибула з користування ФГ «Кирнасовський» та була надана Головним Управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області у власність іншим особам з порушенням норм чинного законодавства, зокрема частини п`ятої статті 116 ЗК України, та поза межами його повноважень, визначених частиною четвертою статті 122 ЗК України.

Отже, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на користь позивача.

Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 10 липня

2023 року у справі № 670/217/20 (провадження № 61-1169св23), та від 20 вересня 2024 року у справі № 475/379/22 (провадження № 61-8545св24).

Довід апеляційної скарги про те, що договори купівлі-продажу земельних ділянок від 04.02.2020 року, за якими ОСОБА_1 набув право власності на земельні ділянки п`ятнадцяти осіб, не скасовані і не визнані недійсними, та державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 є чинною на висновки суду не впливають з огляду на викладені вище обґрунтування.

Твердження апелянта про те, що справа розглянута неповноважним судом є помилковим.

Апелянт вважав що суддя Кривоозерського районного суду Миколаївської області Репушевська О.В. не мала повноважень на розгляд справи по суті спору з тих підстав, що постановою Миколаївського апеляційного суду від 11 липня 2024 року було скасовано ухвалу судді від 03 серпня 2023 року про забезпечення доказів.

Зазначав, що суддя повинна була заявити самовідвід на підставі частини першої статті 37 ЦПК України.

Проте, підстави для відводу (самовідводу) судді передбачені статтею 36 ЦПК України. Також, згідно з частиною другою статті 36 ЦПК України, суддя підлягає відводу (самовідводу) за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 37ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі.

Оскільки апеляційним судом було скасовано ухвалу суду першої інстанції про забезпечення доказів, а не про закриття провадження у справі, і ця ухвала не є судовим рішенням, яким закінчено розгляд справи, тому у судді були відсутні підстави для відводу (самовідводу), в розумінні частини першої статті 37 ЦПК України.

Посилання апелянта на ненадання позивачем проекту відведення земельної ділянки з координатами кутових точок, технічної документації, яка б містила інформацію про власника земельної ділянки, її кадастровий номер, каталогу поворотних точок меж або каталогу супутникових координат, є неспроможним, оскільки наявна у матеріалах справи технічна документація є цілком достатньою для ідентифікації спірної земельної ділянки. Будь-яких доказів, які б викликали сумніви щодо меж цієї земельної ділянки апелянтом суду не надано.

Перереєстрація ФГ «Кирнасовського» у 2003 році не викликає сумнівів у тому, що воно є тією ж самою юридичною особою, яка була зареєстрована 05.04.1995 року як ФГ «Кирнасовського». Зокрема з тих підстав, що апелянтом не надано жодного доказу того, що на території цього ж району Миколаївської області є зареєстроване інше фермерське господарство з такою ж назвою.

Довід апеляційної скарги про те, що відмова суду першої інстанції у допиті свідків: позивача ОСОБА_22 , його представника адвоката Синкевича Р.І., виконавця тежнічної документації ОСОБА_23 , директора ПП «Мередіан» та ФОП ОСОБА_24 , який виконував технічний звіт з кадастрової зйомки, призвели до розгляду справи на підставі підроблених документів кадастрової документації, є голослівним та жодним доказом не підтвердженим.

Отже, доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а тому рішення підлягає залишенню без змін відповідно до положень статті 375 ЦПК України.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141ЦПКУкраїни та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, витрати відповідача, понесені ним при поданні апеляційної скарги залишаються за його рахунок.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Бєліком Сергієм Валерійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Кривоозерського районногосуду Миколаївськоїобласті від11липня 2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Л.М.Царюк

Ж.М.Яворська