Постанова від 24.04.2025 по справі 479/1652/23

757

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 479/1652/23

провадження № 61-14118св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєліка Сергія Валерійовича на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року в складі судді Репушевської О. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року в складі колегії суддів Тищук Н. О., Царюк Л. М., Яворської Ж. М.

у справі за позовом Фермерського господарства «Кирнасовського» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права постійного користування земельною ділянкою, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору оренди, припинення речових прав, скасування державної реєстрації земельної ділянки, витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2023 року Фермерське господарство «Кирнасовського» (далі -

ФГ «Кирнасовського») звернулося до судeз позовом, у якому просило:

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ФГ «Кирнасовського» земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 35,0 га, в межах згідно з планом, визначеним у державному акті на право постійного користування землею серії МК № 618, виданому Кривоозерською районною радою народних депутатів 22 березня 1995 року, яка розташована в межах території Бурилівської сільської ради Первомайського району (колишня назва району - Кривоозерський) Миколаївської області (за межами населеного пункту);

- визнати за ФГ «Кирнасовського» право постійного користування цією земельною ділянкою;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4823980700:01:000:2482, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2050714648239, та припинити відповідне речове право;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 36,0 га з кадастровим номером 4823980700:01:000:2482, укладений 02 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і припинити відповідне речове право;

- скасувати державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 4823980700:01:000:2482, 4823980700:01:000:2478, 4823980700:01:000:2470, 4823980700:01:000:2479, 4823980700:01:000:2475, 4823980700:01:000:2464, 4823980700:01:000:2472, 4823980700:01:000:2468, 4823980700:01:000:2471, 4823980700:01:000:2481, 4823980700:01:000:2480, 4823980700:01:000:2469, 4823980700:01:000:2476, 4823980700:01:000:2466, 4823980700:01:000:2467, 4823980700:01:000:2473, 4823980700:01:000:2474, 4823980700:01:000:2477, 4823980700:01:000:2465 у Державному земельному кадастрі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в березні 1995 року Кривоозерською районною радою Миколаївської області ОСОБА_3 було видано державний акт на право постійного користування землею серії МК № 618, яким передано в постійне користування земельну ділянку площею 35,0 га ріллі, розташовану на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства (за межами населеного пункту).

ОСОБА_3 створено ФГ «Кирнасовського». ІНФОРМАЦІЯ_1 та засновник ФГ «Кирнасовського» - ОСОБА_3 помер.

06 грудня 2019 року Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області видано наказ № 11309/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою», яким, зокрема, припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 35,00 га ріллі, надане громадянину України ОСОБА_3 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії МК № 618, зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 22 березня 1995 року.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року задоволено позовні вимоги ФГ «Кирнасовського», визнано недійсним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 06 грудня 2019 року № 11309/0/14-19-СГ про припинення права постійного користування ОСОБА_3 спірною земельною ділянкою. Рішення залишено без змін постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 лютого 2023 року.

Проте 14 січня 2020 року Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області наказом № 1060/0/14-20-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельних ділянок у власність без зміни цільового призначення» затвердило проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства загальною площею 36 га та надало їх у власність громадянам: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 - по 2 га кожному громадянину з окремим кадастровим номером.

Вказані земельні ділянки були сформовані за місцезнаходженням земельної ділянки площею 35,0 га, яка перебуває у постійному користуванні позивача.

У подальшому ОСОБА_1 купив вказані земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га кожна на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 04 лютого 2020 року.

У результаті об`єднання вищевказаних земельних ділянок на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 28 лютого 2020 року в Державному земельному кадастрі 02 березня 2020 року зареєстрована одна земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 4823980700:01:000:2482, площею 36,0 га.

02 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір оренди цих земельних ділянок строком до 03 березня 2028 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

11 липня 2024 року рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області позов задоволено.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ФГ «Кирнасовського» земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства загальною площею 35,00 га в межах згідно з планом, визначеним в державному акті на право постійного користування землею серії МК № 618, виданому Кривоозерською районною радою народних депутатів 22 березня 1995 року, яка розташована в межах території Бурилівської сільської ради Первомайського району (колишня назва району - Кривоозерський) Миколаївської області (за межами населеного пункту).

Визнано за ФГ «Кирнасовського» право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, загальною площею 35,0 га в межах згідно з планом, визначеним в державному акті на право постійного користування землею серії МК № 618, виданому Кривоозерською районною радою народних депутатів 22 березня 1995 року, яка розташована в межах території Бурилівської сільської ради Первомайського району (колишня назва району - Кривоозерський) Миколаївської області (за межами населеного пункту).

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 4823980700:01:000:2482, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2050714648239 та припинено відповідне речове право.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 36,0 га, кадастровий номер 4823980700:01:000:2482, серія та номер: бн, укладений

02 березня 2021 року між орендодавцем - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та припинено відповідне речове право.

Скасовано державну реєстрацію земельних ділянок з кадастровими номерами 4823980700:01:000:2482, 4823980700:01:000:2478, 4823980700:01:000:2470, 4823980700:01:000:2479, 4823980700:01:000:2475, 4823980700:01:000:2464, 4823980700:01:000:2472, 4823980700:01:000:2468, 4823980700:01:000:2471, 4823980700:01:000:2481, 4823980700:01:000:2480, 4823980700:01:000:2469, 4823980700:01:000:2476, 4823980700:01:000:2466, 4823980700:01:000:2467, 4823980700:01:000:2473, 4823980700:01:000:2474, 4823980700:01:000:2477, 4823980700:01:000:2465 у Державному земельному кадастрі.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

25 вересня 2024 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року залишено без змін.

Судові рішення мотивовано тим, що рішенням Господарського суду в справі № 915/1624/21 встановлено, що ФГ «Кирнасовського» як юридична особа з моменту свого створення є законним користувачем спірної земельної ділянки, а Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області не мало жодних правових підстав для позбавлення позивача права постійного користування нею, внаслідок чого визнано недійсним та скасовано наказ від 06 грудня 2019 року. Наявність державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку порушує права позивача як її землекористувача та унеможливлює внесення в установленому порядку до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право ФГ «Кирнасовського» на цю ділянку, тому ефективним способом порушеного права є скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку та припинення відповідного речового права.Визнання незаконним набуття фізичними особами права власності на новостворені земельні ділянки, подальше їх відчуження, об`єднання та розпорядження ґрунтується на неіснуючому праві, тому оспорюваний договір оренди порушує право постійного користування позивача. З цих підстав договір оренди підлягає визнанню недійсним. Наявність в Державному земельному кадастрі державної реєстрації інших земельних ділянок, які перетинаються з земельною ділянкою позивача площею 35,0 га в межах згідно з планом, вказаним в держаному акті, порушує права позивача як законного землекористувача та унеможливлює внесення до державного земельного відомостей про земельну ділянку, яка перебуває у його постійному користуванні, отже, усі речові права та їх обтяження, зареєстровані щодо земельних ділянок, які перетинаються, припинені, а їх державна реєстрація підлягає скасуванню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

23 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлік С. В. через систему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, в якій просить їх скасувати, направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Також просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, а також зобов`язати суд за нового розгляду справи призначити експертизу з питань землеустрою.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що в справі відсутні підстави стверджувати, що витребувана в ОСОБА_1 земельна ділянка за метричними даними є тією ж земельною ділянкою, що була надана ОСОБА_3 . Клопотання відповідача про призначення судової експертизи з метою визначення координат земельної ділянки ОСОБА_3 залишені судом без задоволення.

Матеріали справи не містять доказів: створення 05 квітня 1995 року ОСОБА_3 Селянського фермерського господарства «Кирнасовський»; державної реєстрації Селянського фермерського господарства «Кирнасовський»; передачі ОСОБА_3 права користування земельною ділянкою Селянському фермерському господарству «Кирнасовський»; реорганізації цього господарства у ФГ «Кирнасовського»; передачі ОСОБА_3 права користування земельною ділянкою ФГ «Кирнасовського»; що Селянське фермерське господарство «Кирнасовський» та ФГ «Кирнасовського» є однією юридичною особою.

Єдиним допустимим доказом виникнення в ФГ «Кирнасовського» права постійного користування земельною ділянкою може бути державний акт на право постійного користування землею. У матеріалах справи такий державний акт ФГ «Кирнасовського» відсутній. ФГ «Кирнасовського» не зареєструвало за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Тобто у ФГ «Кирнасовського» право постійного користування земельною ділянкою не виникло, тому ФГ «Кирнасовського» не має права на судовий захист.

Крім того, спірна земельна ділянка перейшла в спадок ОСОБА_22 , а не ФГ «Кирнасовського».

ОСОБА_1 не був учасником справи № 915/1624/21, тому встановлені в ній обставини не є преюдиційними.

Суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 10 квітня 2019 року в справі № 275/82/18, від 11 грудня 2019 року в справі № 320/4938/17, від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18, від 01 квітня 2020 року в справі № 320/5724/17, в постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/17, від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц, від 21 січня 2021 року в справі № 910/27779/14, щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові; щодо ефективності способу захисту порушеного права; щодо преюдиційності фактів.

Необхідно відступити від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме висновку Верховного Суду в постанові від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц про те, що право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки; з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства, в такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 22, 23, 92 Земельного кодексу (далі - ЗК) України про право господарства на постійне користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник, без необхідності доведення факту державної реєстрації такого господарства; статті 16 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України про витребування в постійне користування майна, яке залишається приватною власністю.

Позиція інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 березня 1995 року Кривоозерською районною радою Миколаївської області ОСОБА_3 видано державний акт на право постійного користування землею серії МК № 618, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 71а, та передано у постійне користування земельну ділянку площею 35,0 га ріллі, розташовану на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства (за межами населеного пункту).

ОСОБА_3 було створено ФГ «Кирнасовського» та 05 квітня 1994 року затверджено його Статут.

ІНФОРМАЦІЯ_1 та засновник ФГ «Кирнасовського» - ОСОБА_3 помер.

02 серпня 2021 року рішенням загальних зборів членів ФГ «Кирнасовського» затверджено Статут у новій редакції.

Пунктом 2.1 Статуту визначено, що господарство здійснює самостійну господарську діяльність, а згідно з пунктом 4.1 останнє має право, зокрема, самостійно господарювати на землі; використовувати земельні ділянки відповідно до цілей, для яких вони надані; добровільно відмовитись від земельної ділянки.

Відповідно до пункту 9.1.1. Статуту до земель фермерського господарства належать землі, передані господарству у приватну власність, у користування, що підтверджено відповідно державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею.

Пунктом 9.2 Статуту встановлено, що в постійному користуванні фермерського господарства знаходиться земельна ділянка площею 35,0 га, яка розташована на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, видана першому засновнику ФГ «Кирнасовського» далі - ОСОБА_3 відповідно до державного акта на право постійного користування землею.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 06 грудня 2019 року № 11309/0/14-19-СГ було припинено право ОСОБА_3 на постійне користування земельною ділянкою загальною площею 35,0 га ріллі, надане на підставі державного акта на право постійного користування землею серії МК № 618.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року в справі № 915/1624/21 зазначений наказ визнано недійсним та скасовано. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01 грудня 2022 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 лютого 2023 року рішення Господарського суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 01 грудня 2022 року в справі № 915/1624/21 залишено без змін.

За висновками, наведеними в рішенні Господарського суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року в справі № 915/1624/21, позивачем доведено його право постійного користування земельною ділянкою за вказаним вище актом про постійне користування землею від 22 березня 1995 року, а спірний наказ від 06 грудня 2019 року № 11309/0/14-19-СГ «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» не ґрунтується на вимогах законодавства України.

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18 зазначила, що згідно із частиною першою статті 51 ЗК України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За змістом частини першої статті 23 ЗК України право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на час надання земельної ділянки така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-IV)) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

У статті 1 Закону № 973-IV унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 973-IVправо на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 973-IV).

У пунктах 48-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18 зроблено висновок про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. Можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року в справі № 320/5724/17.

З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону № 973-IV Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду.

За змістом частин першої, п`ятої статті 7 ЗК України (у редакції, чинній на час оформлення державного акта на право користування землею серії МК № 618 від 23 травня 1995 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, який діяв із 01 січня 2002 року (час набрання чинності ЗК України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас Конституційний Суд України в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Тому громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали в постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року в справі № 615/2197/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 ЗК України (у редакції 2001 року) та статті 27 ЗК України (1990 року) зазначила, що підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18).

У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18 зроблено висновок про те, що в разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

У пунктах 72, 73 постанови від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (пункт 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року в справі № 906/392/18).

Заявник як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень посилається на те, що матеріали справи не містять доказів: створення 05 квітня 1995 року ОСОБА_3 Селянського фермерського господарства «Кирнасовський»; державної реєстрації Селянського фермерського господарства «Кирнасовський»; передачі ОСОБА_3 права користування земельною ділянкою Селянському фермерському господарству «Кирнасовський»; реорганізації цього господарства у ФГ «Кирнасовського»; передачі ОСОБА_3 права користування земельною ділянкою ФГ «Кирнасовського»; що Селянське фермерське господарство «Кирнасовський» та ФГ «Кирнасовського» є однією юридичною особою. ОСОБА_1 не був учасником справи № 915/1624/21, тому встановлені в ній обставини не є преюдиційними.

Верховний Суд зауважує, що відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09 лютого 2022 року в справі № 915/1624/21 встановлено, що на підставі рішення Кривоозерської районної ради Миколаївської області від 17 березня 1995 року № 4 ОСОБА_3 надано у постійне користування земельну ділянку площею 35,0 га ріллі, розташовану на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, для ведення селянського (фермерського) господарства.

22 березня 1995 року ОСОБА_3 видано державний акт на право постійного користування землею серії МК № 618, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 71.

У подальшому ОСОБА_3 створено ФГ «Кирнасовського», Статут якого затверджено головою ФГ «Кирнасовського» - Кирнасовським М. К. 05 квітня 1995 року та зареєстровано головою Кривоозерської районної державної адміністрації, про що складено акт реєстрації господарства, який зареєстровано в Книзі записів актів реєстрації селянських (фермерських) господарств за № 84.

04 квітня 2003 року проведена державна реєстрація ФГ «Кирнасовського» з визначенням ідентифікаційного коду юридичної особи: 22431083, про що зроблено запис 04 квітня 2003 року в журналі обліку реєстраційних справ за № 60. Зазначений бланк змінено 13 грудня 2010 року на свідоцтво серії А01 № 500037 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 року голова та засновник ФГ «Кирнасовського» - ОСОБА_3 помер.

02 серпня 2021 року рішенням загальних зборів членів ФГ «Кирнасовського» затверджено Статут ФГ «Кирнасовського» у новій редакції.

Пунктом 9.2 Статуту встановлено, що в постійному користуванні фермерського господарства знаходиться земельна ділянка площею 35,0 га, яка розташована на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, видана першому засновнику ФГ «Кирнасовського» - ОСОБА_3 відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії МК № 618, виданого Кривоозерською районною радою Миколаївської області 22 березня 1995 року для ведення селянського (фермерського) господарства.

Вказаний статут засвідчений нотаріально та зареєстрований у реєстрі за № № 741, 742.

Відповідно до частини п`ятої статті 82 ЦПК України ОСОБА_1 , який не був учасником справи № 915/1624/21, мав можливість спростувати встановлені в ній обставини, однак цього не зробив.

Крім того, в цій справі наявний Статут ФГ «Кирнасовського» у новій редакції (т. 1, а. с. 33-39), де зазначено, що в постійному користуванні фермерського господарства знаходиться земельна ділянка площею 35,0 га, яка розташована на території Бурилівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, видана першому засновнику ФГ «Кирнасовського» - ОСОБА_3 відповідно до державного акта на право постійного користування землею серії МК № 618, виданого Кривоозерською районною радою Миколаївської області 22 березня 1995 року для ведення селянського (фермерського) господарства.

Суди попередніх інстанцій, здійснюючи розгляд справи та задовольняючи позовні вимоги з урахуванням правових висновків, викладених, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18, зробили правильний висновок, що в правовідносинах користування спірною земельною ділянкою ФГ «Кирнасовського» набуло права та обов`язки землекористувача (з часу державної реєстрації фермерського господарства) та у зв`язку із смертю засновника селянського (фермерського) господарства - ОСОБА_23 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серія МК № 618І, таке право не припинилося.

Відповідно поділ земельної ділянки площею 36,0 га на 18 земельних ділянок, розпорядження ними, об`єднання в нову земельну ділянку розміром 36,0 га та передача в оренду порушують права ФГ «Кирнасовського» як постійного користувача спірної земельної ділянки, що вибула із законного володіння фермерського господарства.

Стосовно доводів касаційної скарги про те, що єдиним допустимим доказом виникнення в ФГ «Кирнасовського» права постійного користування земельною ділянкою може бути державний акт на право постійного користування землею; що ФГ «Кирнасовського» не зареєструвало за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник та не має права на судовий захист, необхідно зазначити таке.

Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо такої ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня

2019 року в справі № 663/1738/16-ц).

Пунктом 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності).

Тобто технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ФГ «Кирнасовського» для ведення фермерського господарства на території Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області є правовою підставою реєстрації право користування земельною ділянкою ФГ «Кирнасовського», що спростовує доводи касаційної скарги про те, що у ФГ «Кирнасовського» не виникло право постійного користування земельною ділянкою.

Судами попередньої інстанції належним чином досліджено наявні в матеріалах справи докази, які дають підстави стверджувати, що земельна ділянка з кадастровим номером 4823980700:01:000:2482, яка належить ОСОБА_1 , є однією і тією ж земельною ділянкою, яка була передана в постійне користування ОСОБА_3 на підставі рішення від 17 березня 1995 року № 4 Кривоозерської районної ради Миколаївської області.

Зокрема суди оцінили технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ФГ «Кирнасовського» для ведення фермерського господарства на території Кривоозерської селищної ради Первомайського району Миколаївської області (т. 1, а. с. 120-177).

Відповідно до частин сьомої, восьмої статті 79-1 ЗК України винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Згідно зі статтею 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

У статті 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон про землеустрій) визначено, що документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо.

Відповідно до статті 55 Закону про землустрій встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача.

Тобто технічна документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ФГ «Кирнасовського» є землевпорядною документацію, яка визначає межі земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні ФГ «Кирнасовського». Врахувавши вказаний доказ, суди не допустили порушень статті 78 ЦПК України про те, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

ОСОБА_1 висловлював заперечення стосовно змісту технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ФГ «Кирнасовського» та просив призначити земельно-технічну експертизу в справі.

Ухвалою від 20 червня 2024 року клопотання про призначення такої експертизи суд залишив без розгляду і Верховний Суд не вбачає необґрунтованості у відхиленні заявленого клопотання (частина третя статті 411 ЦПК України), з огляду на таке.

Ухвалою суду 03 квітня 2024 року підготовче провадження в справі № 479/1652/23 закрито, справу призначено до судового розгляду на 20 червня 2024 року.

17 червня 2024 року через систему «Електронний суд» до суду надійшло клопотання представника відповідача про призначення судової експертизи.

У судовому засіданні 20 червня 2024 року було розпочато розгляд справи по суті.

Згідно з положеннями глави 3 розділу ІІІ ЦПК України, якою врегульовані питання та межі підготовчого судового засідання, клопотання про проведення експертного дослідження в межах цивільної справи, вирішується на стадії підготовки до судового розгляду.

Відповідач заявив клопотання щодо проведення земельно-технічної експертизи після закінчення підготовчих дій та після початку розгляду справи по суті.

Відповідно до положень частини другої статті 222 ЦПК Українисуд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Положеннями частини четвертої статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Клопотання представника відповідача Алексюка О. В. про призначення експертизи подано з порушенням відповідних процесуальних строків та без належного обґрунтування причин його подання з порушенням таких строків, тому порушень судом вимог закону щодо не призначення судової експертизи в справі не встановлено.

Відповідно до частини п`ятої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на час розгляду справи) земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина друга статті 152 ЗК України).

Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до глави 29 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з його волі. Власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено

в частині першій статті 388 ЦК України.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

З огляду на наведене суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, оцінивши відповідно до статті 89 ЦПК Українинадані учасниками справи докази, правильно виснував про доведеність того факту, що спірна земельна ділянка вибула з користування ФГ «Кирнасовського» та була надана Головним Управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області у власність іншим особам з порушенням норм чинного законодавства, зокрема частини п`ятої статті 116 ЗК України, поза межами його повноважень, визначених частиною четвертою статті 122 ЗК України.

Отже, спірна земельна ділянка підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння на користь позивача.

Заявник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме висновку Верховного Суду в постанові від 23 червня 2020 року в справі № 179/1043/16-ц про те, що право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки; з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства,в такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

Клопотання учасника справи про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду повинно бути мотивованим, містити достатні та обґрунтовані підстави для передачі, визначені статтею 403 ЦПК України.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 червня 2020 року в справі № 922/989/18 виклала правовий висновок щодо переходу права постійного користування до фермерського господарства і такий висновок є чітким та зрозумілим, Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеного в зазначеній постанові в справі № 922/989/18, а також для задоволення клопотання заявника про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Доводи, наведені заявником, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права, неврахуванні актуальної практики Верховного Суду щодо переходу права постійного користування, а також хибній оцінці характеру спірних правовідносин.

Заявник також посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 22, 23, 92 ЗК України про право господарства на постійне користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник, без необхідності доведення факту державної реєстрації такого господарства; статті 16 ЦК України про витребування в постійне користування майна, яке залишається приватною власністю.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту цієї норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

У цій справі заявник не обґрунтував, яким чином формування висновку щодо застосування статей 22, 23, 92 ЗК України про право господарства на постійне користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник, без необхідності доведення факту державної реєстрації такого господарства; статті 16 ЦК України про витребування в постійне користування майна, яке залишається приватною власністю, впливає на вирішення спору між сторонами, в якому встановлено, що ФГ «Кирнасовського» набуло права та обов`язки землекористувача з часу державної реєстрації фермерського господарства та у зв`язку із смертю засновника селянського (фермерського) господарства - ОСОБА_23 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею серія МК № 618І, таке право не припинилося.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 10 квітня 2019 року в справі № 275/82/18, від 11 грудня 2019 року в справі № 320/4938/17, від 22 січня 2020 року в справі № 910/1809/18, від 01 квітня 2020 року в справі № 320/5724/17, в постановах Верховного Суду від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/17, щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові; щодо ефективності способу захисту порушеного права; щодо преюдиційності фактів.

Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.

Крім того, не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Заявник посилається на судову практику Верховного Суду, яка сформована в справах з відмінними від цієї фактичними обставинами, та в частині наслідків вирішення спорів є нерелевантною до спірних правовідносин.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують, стосуються переоцінки доказів, оцінка яких надана судами попередніх інстанцій як судами факту, а суд касаційної інстанції як суд права позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бєліка Сергія Валерійовича залишити без задоволення.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 11 липня 2024 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська