Ухвала

від 30.09.2024 по справі 440/11265/24

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

30 вересня 2024 рокум. ПолтаваСправа № 440/11265/24

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Супрун Є.Б., ознайомившись з матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до Октябрського районного суду м. Полтави про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

23.09.2024 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Октябрського районного суду м. Полтави, в якому просить суд (мовою автора):

- визнати бездіяльність відповідача у вигляді невиконання зобов`язання суду щодо вручення мені копій судових ухвал (ч. 5 ст. 251 КАС) незаконною і притиправною такою що порушує моє право на публічність, гласність і відкритість судового процесу (ч. 1 ст. 11 Закону "Про судоустрій та статус суддів" - далі ЗССС та ст. 6 Європейської Конвенції - далі ЄК);

- визнати бездіяльність відповідача у вигляді невиконання зобов`зання суду вирішувати питання щодо відводу судді (ч. 11 ст. 40 КАС) незаконною і протиправною такою що порушує моє право на справедливий та повноважний суд (ст.ст. 7 та 8 ЗССС та ст. 6 ЄК);

- стягнути з державного бюджету на мою користь грошову суму у розмірі 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди завданної відповідачем порушенням моїх прав.

Надаючи оцінку питанню прийнятності в адміністративному провадженні такої вимоги позовної заяви як: визнання бездіяльності відповідача у вигляді невиконання зобов`язання суду вирішувати питання щодо відводу судді (ч. 11 ст. 40 КАС) незаконною і протиправною, такою, що порушує право заявника на справедливий та повноважний суд (ст.ст. 7, 8 ЗССС та ст. 6 ЄК), суд зауважує наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України №1402 VIII від 02.06.2016 "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (ч. 3 ст. 6 Закону №1402 VIII).

У зв`язку з цим суд зауважує, що чинне законодавство України не передбачає можливості розгляду у суді позовних вимог про визнання незаконними дій/бездіяльності іншого суду після отримання останнім позовної заяви, скарги тощо та визначення складу суду для її розгляду, оскільки такі дії/бездіяльність є пов`язаними з розглядом судової справи навіть після його завершення.

Оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Згідно з пунктом 57 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів, зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Згідно з пунктом 21 Великої хартії суддів (Основоположних принципів), затвердженої Консультативною радою європейських суддів 17.11.2010, засоби для виправлення суддівських помилок мають бути передбачені відповідною системою апеляційного оскарження. Виправлення будь-яких інших помилок в адмініструванні правосуддя є виключною відповідальністю держави.

Консультативна рада європейських суддів вважає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Суд зауважує, що такий підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Отже, вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у такій справі рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

За змістом пункту 19 Великої хартії суддів (Основоположних принципів) у кожній державі закон чи фундаментальна хартія суддів повинні визначати неналежну поведінку, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність та відкриття дисциплінарного провадження щодо судді.

Тобто, за наявності для цього підстав і у визначеному законом порядку суддя може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за відповідну неналежну поведінку.

Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем або іншою особою, яка бере участь у цивільній або адміністративній справі. Це можливо лише у випадках, коли суд (суддя) виступає як звичайна установа (особа), а не як орган (особа), що здійснює правосуддя. Заяви та скарги, спрямовані на притягнення суду (судді) як відповідача, не підлягають розгляду в суді першої інстанції, оскільки законом передбачено інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.

Як свідчить зміст позовної заяви, в обґрунтування аналізованої позовної вимоги позивач зазначає, що його заяви про відвід суддів у справах №554/5053/24, №554/5054/24, №554/5583/24, №554/6503/24 не розглянуті судом у розумний строк.

Таким чином, вказана позовна вимога про оскарження бездіяльності відповідача стосується вчинення (невчинення) судом певних процесуальних дій.

Відтак, вирішення у суді спору за такою позовною вимогою буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Суд звертає увагу на те, що приписи "позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України) та "справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства" (п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства відповідно, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами.

З огляду на наведені вище аргументи суд вважає, що позовна вимога про визнання бездіяльності Октябрського районного суду м. Полтава у вигляді невиконання зобов`зання суду вирішувати питання щодо відводу судді (ч. 11 ст. 40 КАС) незаконною і протиправною такою що порушує право позивача на справедливий та повноважний суд (ст.ст. 7 та 8 ЗССС та ст. 6 ЄК) не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Вказаний підхід відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, від 08.10.2020 у справі №826/56/18, а також правовій позиції Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного Суду у постановах від 09.11.2020 у справі №420/3143/20, від 18.11.2021 у справі №580/3638/21, від 26.01.2023 у справі №420/9956/22, від 21.07.2022 у справі №580/5292/21, від 08.05.2023 у справі №580/2605/22.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 вказаної Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine» від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, §33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та з судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними означеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, а також встановленням у законі особливостей відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Тож у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо визнання бездіяльності Октябрського районного суду м. Полтави у вигляді невиконання зобов`язання суду вирішувати питання щодо відводу судді (ч. 11 ст. 40 КАС України) незаконною і протиправною, такою, що порушує право заявника на справедливий та повноважний суд (ст.ст. 7, 8 ЗССС та ст. 6 ЄК), слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 170, 171, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Октябрського районного суду м. Полтави про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди в частині позовних вимог щодо визнання бездіяльності Октябрського районного суду м. Полтави у вигляді невиконання зобов`язання суду вирішувати питання щодо відводу судді (ч. 11 ст. 40 КАС України) незаконною і протиправною, такою, що порушує право заявника на справедливий та повноважний суд (ст.ст. 7, 8 ЗССС та ст. 6 ЄК).

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею, але може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання до Другого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Є.Б. Супрун