Постанова

від 05.02.2025 по справі 440/11265/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 р.Справа № 440/11265/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , Мельнікової Л.В. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06.12.2024, (головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун) по справі № 440/11265/24

за позовом ОСОБА_1

до Октябрського районного суду м. Полтави

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- визнати Октябрський районний суд м. Полтави винним у порушенні:

процесуальних термінів вручення ухвал Октябрського районного суду м. Полтави від 14.05.2024 по справі №554/5054/24, від 31.05.2024 по справі №554/5583/24 та від 01.07.2024 по справі №554/6503/24;

частин 5 і 6 ст. 128 ЦПК щодо порядку та строків вручення повісток ОСОБА_1 як учаснику справ № 554/5054/24 і № 554/5583/24;

- визнати порушення процесуальних термінів вручення ухвал Октябрського районного суду м. Полтави від 14.05.2024 по справі №554/5054/24, від 31.05.2024 по справі №554/5583/24 та від 01.07.2024 по справі №554/6503/24 незаконними та протиправними такими, що призвели до порушення його права на отримання їх у дводенний термін як передбачено ч.5 ст.272 ЦПК;

- визнати порушення частин 5 і 6 ст.128 ЦПК щодо порядку та строків вручення повісток ОСОБА_1 як учаснику справ № 554/5054/24 і № 554/5583/24 незаконними та протиправними, такими що порушують його право на вчасне інформування про стан справ в порядку визначеному законом;

- визнати бездіяльність Октябрського районного суду м. Полтави у вигляді невиконання зобов`язання суду вирішувати питання щодо відводу судді (ч. 11 ст. 40 КАС України) незаконною і протиправною такою що порушує право ОСОБА_1 на справедливий та повноважний суд;

- визнати заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди порушенням права на отримання ухвал Октябрського районного суду м. Полтави від 14.05.2024 по справі № 554/5054/24, від 31.05.2024 по справі №554/5583/24 та від 01.07.2024 по справі № 554/6503/24 у дводенний термін як передбачено ч. 5 ст. 272 ЦПК;

- стягнути з державного бюджету на користь ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди завданої Октябрським районним судом м. Полтави порушенням його прав;

- визнати нанесення діями Октябрського районного суду м. Полтави додаткової моральної шкоди ОСОБА_1 у вигляді хвилювання.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 закрито провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, тоді як вирішення в адміністративному суді спору за такими позовними вимогами буде втручанням у здійснення правосуддя іншим судом.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що суди/судді не можуть взагалі бути відповідачами по жодному із видів судочинства.

Вказує, що чинним законодавством не визначено процедури апеляційного/касаційного оскарження саме дій чи бездіяльності суду при порушенні прав людини на вільний доступ до судового рішення, а подання скарги до Вищої ради правосуддя є позасудовим засобом впливу на суддю.

З урахуванням наведеного, вважає, що звернення до суду з цим позовом є ефективним засобом захисту його прав.

Октябрський районний суд м. Полтави (далі - відповідач) не подав відзив на апеляційну скаргу.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

На підставі ч. 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно із ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

Так, предметом позову в цій справі є протиправність, на думку позивача, дій Октябрського районного суду м. Полтави, які полягають у порушенні процесуальних термінів вручення ОСОБА_1 ухвал від 14.05.2024 по справі №554/5054/24, від 31.05.2024 по справі № 554/5583/24 та від 01.07.2024 по справі №554/6503/24, порядку та строків вручення йому повісток як учаснику справ № 554/5054/24 і № 554/5583/24, а також протиправна бездіяльність відповідача у вигляді не вирішення питання щодо відводу судді.

Тобто, як вірно зазначив суд першої інстанції позовні вимоги стосуються дій/бездіяльності суду при вирішенні конкретної справи, вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог позивача слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 280/1334/19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16 та постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №1.380.2019.003105, від 26 січня 2023 року у справі №420/9956/22, від 02 березня 2023 року у справі № 990/54/22.

Суд першої інстанції також дійшов вірного висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства позовних вимог ОСОБА_1 щодо стягнення з державного бюджету на його користь грошової суми у розмірі 2 000 000 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої відповідачем порушенням його прав, а також визнання нанесення діями відповідача додаткової моральної шкоди позивачу у вигляді хвилювання, оскільки такі є похідними від вимог щодо визнання протиправними дій / бездіяльності суду.

В свою чергу, як зазначено у п. 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №757/43355/16-ц, позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції, що суди/судді не можуть взагалі бути відповідачами по жодному із видів судочинства колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на невірному тлумаченні позивачем судового рішення.

Суд першої інстанції зазначив, що суди/судді не можуть відповідачами лише у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Натомість, у випадках, коли суд (суддя) виконує інші адміністративні функції не пов`язані зі здійсненням правосуддя, останній може бути зазначений особою в якості відповідача, якщо він вважає, що його рішеннями, діями або бездіяльністю порушені права.

Доводи скаржника про те, що чинним законодавством не визначено процедури апеляційного/касаційного оскарження саме дій чи бездіяльності суду при порушенні прав людини на вільний доступ до судового рішення колегія суддів вважає помилковими, оскільки процесуальним законодавством врегульовано питання оскарження ухвал суду або викладення незгоди з ними під час оскарження судового рішення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 06.12.2024 по справі № 440/11265/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді А.О. Бегунц Л.В. Мельнікова Повний текст постанови складено 10.02.2025 року