Окрема думка

від 05.09.2024 по справі 921/2/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

05 вересня 2024 року

м. Київ

cправа № 921/2/21(921/338/22)

У нинішній справі на розгляд суду винесено питання визнання недійсним договору купівлі-продажу майна майбутнього боржника у процедурі банкрутства як фраудаторного та витребування відчуженого майна від поточного його власника, який, в свою чергу, набув право власності на спірне майно в результаті низки перепродажів.

Судами визнано недійсним договір купівлі продажу №1 від 05.05.2020, укладений між ПАТ "Тернопільський електромеханічний завод" та фізичною особою ОСОБА_1 (первісним покупцем); витребувано у ТОВ "Меридіан Авіа Агро" як поточного володільця на користь ПАТ "Тернопільський електромеханічний завод" гелікоптер Мі-2, 1983 року випуску, заводський номер 548029023.

Суди першої та апеляційної інстанції встановили, що спірний гелікоптер

- вибув від позивача як первісного власника за 6 500 грн на користь фізичної особи-покупця ( ОСОБА_1 ) по договору купівлі-продажу №1 від 05.05.2020;

- 19.03.2021 відповідач - ТОВ "Меридіан Авіа Агро" набув його у власність від іншої особи (не первісного покупця) за 405 тис грн., які були ним сплачені на користь продавця 25.03.2021;

- постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 встановлено, що "оскільки спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2000 року № 1454, скасованого в судовому порядку у справі № 31/89 через його незаконність, волі територіальної громади м. Львова на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.";

- у матеріалах цієї справи відсутні докази того, що відповідач - ТОВ "Меридіан Авіа Агро" є недобросовісним набувачем;

- договір на підставі якого він набув певні права, є недійсним з моменту укладення, а відтак, воля законного власника (позивача у цій справі) на первинне відчуження такого майна під час укладання договору 05.05.2020, є відсутньою.

05.09.2024 постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняті судові рішення залишено без змін.

Вважаю, що у даному випадку слід було скасувати прийняті судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції з огляду на відсутність дослідження судами принципу пропорційності як критерію втручання у право відповідача на володіння майном.

Щодо відсутності волі при укладенні фраудаторного правочину (первісного правочину)

У нинішній справі суди дійшли висновку про те, що визнання первісного правочину по відчуженню майна майбутнього банкрута фраудаторним свідчить про відсутність волі такої особи і надає право на витребування спірного майна від відповідача, навіть за наявності ознак добросовісності останнього.

Подібна позиція суперечить постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23), де встановлено, що визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача (п.96).

У даній же справі судами навіть було встановлено ознаки добросовісності відповідача, що з точки зору зазначеної вище постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду мало б призводити до скасування прийнятих рішень та відмови у позові вже з цієї підстави.

Водночас, слід зауважити, що мною було викладено окрему думку й до постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23) в розрізі того, що сама по собі добросовісність не виключає необхідності дослідження дотримання принципу пропорційності як більш широкого поняття в розумінні Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Тому вважаю за необхідне продовжити у даній справі виклад окремої думки й щодо загальних принципів втручання у право власності відповідача.

Щодо загальних принципів втручання у право власності

Згідно зі статтею 330 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Згідно зі статтею 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як випливає з сутності заявлених позовних вимог в частині витребування спірного майна, вони ґрунтуються на підставі статті 388 ЦК України.

Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Верховною Радою України було ратифіковано з відповідними застереженнями, серед іншого, Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року та Перший протокол до Конвенції.

У силу статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Таким чином, норми статті 388 ЦК України можуть бути застосовані у конкретній справі у тій мірі, у якій вони не суперечать Конвенції та Першому протоколу з урахуванням практики ЄСПЛ.

Статтею 1 Першого протоколу встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (п.166 Рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014).

Тож умовами допустимості втручання у право приватної особи на мирне володіння майном визначено умови наявності інтересів суспільства, законність та відповідність загальним принципам міжнародного права.

Щодо категорії "законності".

Європейський суд з прав людини вказує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (п. 40 Рішення у справі "Будченко проти України").

У нинішній справі витребування майна до ліквідаційної маси в цілому відповідає умовам законності з огляду на сталість способів захисту, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

Щодо категорії "наявності інтересів суспільства".

У даному випадку категорія суспільного інтересу розкривається у неприпустимості дій, що підривають основи права неплатоспроможності, згідно з якими врегулювання неплатоспроможності у справі про банкрутство можливо щодо добросовісного боржника, а суспільство має розраховувати на те, що дії всіх учасників, дотичних до справи про банкрутство, будуть добросовісними та спрямованими на фінансове врятування добросовісних боржників. Тому у національній системі права встановлено кримінальну відповідальність за доведення до банкрутства (стаття 219 КК України), адміністративну - за приховування стійкої фінансової неспроможності (стаття 164-15 КУпАП); незаконні дії у разі банкрутства (стаття 165-16 КУпАП); незаконні дії у разі банкрутства (стаття 166-16 КУпАП); фіктивне банкрутство (стаття 166-17 КУпАП).

За таких обставин, думається, що втручання у право власності відповідача видається, на перший погляд, таким, що відповідає зазначеному критерію, принаймні з точки зору створення загальної атмосфери нетерпимості до фактичного "виведення" майна від боржника, який невдовзі переходить у процедуру банкрутства. Натомість слід окремо, у розрізі наявності інтересів суспільства, зосередитися на тому, що в даному випадку здійснюється втручання у право на майно однієї приватної особи задля задоволення права на майно іншої приватної особи, що, в кінцевому рахунку, ставить під сумнів дотримання зазначеного критерію.

Категорія "пропорційності".

Характеризуючи цю категорію, доцільно звернутися спочатку до практики Великої Палати Верховного Суду, зокрема, до постанови від 02.11.2021 у справі №925/1351/19.

Так у згадуваній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила (п.6.40-6.42): "6.40. критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". 6.41. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах. 6.42. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна."

Суди у нинішній справі, обґрунтовуючи правомірність втручання у право відповідача на майно, на постанову Великої палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16, якою (п.7.4,7.5.) встановлено, що: "7.4. Оскільки спірні земельні ділянки вибули з комунальної власності на підставі розпорядження Львівської обласної державної адміністрації від 15 грудня 2000 року № 1454, скасованого в судовому порядку у справі № 31/89 через його незаконність, волі територіальної громади м. Львова на таке вибуття не було. Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, від 23 листопада 2016 року у справі № 916/2144/15, від 2 листопада 2016 року у справі № 522/10652/15-ц і від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 та з висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц.

7.5. Установлення цього факту є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України."

Натомість, посилання судів у даній справі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 є неприйнятними, принаймні, з темпоральної точки зору у силу, яка зводиться до обов`язковості застосування саме останньої позиції Великої Палати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17). Також нерелевантним посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №914/3224/16 є й з сутнісної точки зору. Відносини з захисту права власності на землі комунальної власності, що були незаконно відчужені зі скасуванням у подальшому відповідних рішень органу місцевого самоврядування у судовому порядку та відносини щодо незаконного відчуження майна, належного приватній особі та подальшого витребування такого майна від іншої добросовісної приватної особи, є за своєю природою різними, оскільки у першому випадку йдеться про захист колективних майнових інтересів громади на комунальну землю, а в другому- про відсутність будь-яких колективного (суспільного) інтересу.

Тому більш вірним у спірній ситуації, видається, було б застосування більш пізньої позиції Великої Палати Верховного Суду з релевантного питання, яка викладена у постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19, що розкриває застосування принципу пропорційності при вирішенні питання втручання судами у право відповідача на майно саме у випадку витребування майна від приватної особи на користь підприємства-боржника, оскільки саме такі відносини виникли у справі Великої Палати Верховного Суду №925/1351/19.

У даному випадку більш пропорційним видається відшкодування шкоди, завданої боржникові при укладенні першого правочину по відчуженню належного боржникові майна, за рахунок осіб, які вчиняли такий правочин, а не за рахунок добросовісного набувача спірного майна.

За таких обставин, прийняті судові рішення підлягали скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для вирішення питання пропорційності втручання у право відповідача на володіння спірним майном.

Суддя В. Пєсков