30.09.24
22-ц/812/1173/24
Єдиний унікальний номер судової справи: 479/447/23 Головуюча в 1-й інстанції Репушевська О. В.
Провадження 22-ц/812/1173/24 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.
Постанова
Іменем України
30 вересня 2024 року м. Миколаїв справа № 479/447/23
Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючої-судді Самчишиної Н. В.,
суддів Коломієць В.В., Серебрякової Т.В.,
із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,
за участю: представника позивачки ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , подану від її імені адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем, на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 19 червня 2024 року, ухвалене в складі головуючої судді Репушевської О. В. в приміщенні суду в смт. Криве Озеро Миколаївської області о 12 год. 15 хв., із складенням його повного тексту, по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації,-
встановив:
У квітні 2023 року ОСОБА_2 , діючи через свого представника адвоката Кравченка О. С., звернулась до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма Корнацьких», ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування позову зазначала, що починаючи з 30 вересня 2003 року вона є власником земельних ділянок площею 5,2497 га та 5,2497 га, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані в межах Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області на підставі державних актів на право приватної власності на землю МК №088053 та №088014 від 30 вересня 2003 року відповідно.
Вказані земельні ділянки перебувають у користуванні ТОВ «Агрофірма Корнацьких» на підставі окремих договорів оренди землі №12/к і №13/к від 01 січня 2005 року, що укладені між сторонами строком на 50 років, з виплатою щорічної орендної плати. Договори зареєстровано у державному реєстрі за № 37372235 та за № 37371494 та підписано від імені ОСОБА_2 , як орендодавиці, її представником за довіреністю ОСОБА_3 .
Однак, позивач не мала наміру укладати вищезазначені договори оренди з ТОВ «Агрофірма Корнацьких», проте дійсно нею було видано довіреність на ОСОБА_3 .
На думку позивача, договори оренди є неукладеними, у зв`язку з тим, що представник не мав повноважень на підписання договорів оренди 01 січня 2005 року. Оскільки довіреності на ім`я ОСОБА_3 були видані 10 жовтня 2003 року, то відповідно до чинного на той час законодавства (стаття 67 ЦК Української РСР) строк їхньої дії не міг перевищувати трьох років, а тому станом на 01 січня 2005 року повірений ОСОБА_3 вже не мав жодних повноважень на укладання договору оренди земельної ділянки від імені ОСОБА_2 .
Більш того, як в подальшому позивачці стало відомо, підпис у договорах оренди належних їй земельних ділянок виконано не ОСОБА_3 , а невідомою особою, внаслідок чого договори є неукладеним, а їхня державна реєстрація підлягає скасуванню.
На підставі наведеного, ОСОБА_2 просила усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом скасування державної реєстрації договорів оренди землі від 01 січня 2005 року, зареєстрованих в Державному реєстрі земель за №№ 37372235 та 37371494.
Клопотала про витребування у відповідача ТОВ «Агрофірма Корнацьких» примірників договорів оренди належних їй земельних ділянок, а також у відповідача ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Цихоні В.А. довіреності, видані від її імені на представництво інтересів, та про зобов`язання відповідача ОСОБА_3 надати вільні зразки його підпису, що вчинені ним за два роки до дати укладення договору оренди та за два роки після вчинення цього правочину, а також експериментальні зразки почерку не менше ніж на 10-15 аркушах у вигляді записів прізвища та ініціалів.
Заперечуючи проти позову, ТОВ «Агрофірма Корнацьких» у відзиві на позовну заяву посилалося на його необґрунтованість.
ОСОБА_3 позов не визнав, підтримав в повному обсязі заперечення та доводи, наведені ТОВ «Агрофірма Корнацьких» у відзиві на позовну заяву.
25 січня 2024 року позивачка ОСОБА_2 , діючи через свого представника ОСОБА_1 до суду подала клопотання про призначення судової-почеркознавчої експертизи на предмет з`ясування чи її представником ОСОБА_3 виконані підписи у договорах оренди або іншою особою. Клопотання мотивовано інформацією, яка стала відома позивачці.
В цей же день представником ТОВ «Агрофірма Корнацьких» надані пояснення, у яких він заперечував проти проведення у справі експертизи, з підстав неможливості її призначення з метою перевірки гіпотези позивачки, яка ґрунтується на припущеннях.
Ухвалою Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2024 року у задоволенні клопотання представника позивачки про витребування у відповідача ОСОБА_3 зразків підпису та у задоволенні клопотання представника позивачки про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи відмовлено. Підготовче провадження закрито.
Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 19 червня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що договір оренди укладено сторонами у відповідності до вимог законодавства, внаслідок чого відсутні підстави для усунення перешкод шляхом скасування його реєстрації.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якої діє представник - адвокат Кравченко О.С., посилаючись на те, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи просив скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд відмовив у проведенні почеркознавчої експертизи на предмет визначення факту укладення спірних договорів, при тому послався на недоведеність вимог позивачкою. Також помилково вказав на наявність у представника орендодавиці ОСОБА_3 обсягу цивільної дієздатності при укладенні договору та не звернув увагу на те, що позивачкою висловлені сумніви про підписання договорів від її імені ОСОБА_3 , а не будь-якою іншою невідомою особою.
Відзиви на апеляційну скаргу відповідачами не подані.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 є власницею земельної ділянки площею 5.2497 га, кадастровий номер: 4823980400:02:000:0077, що розташована в межах території Багачівської сільської ради Первомайського (Кривоозерського) району Миколаївської області, що підтверджено даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №251025359, виданого 02 квітня 2021 року(а.с.20).
ОСОБА_2 також є власницею земельної ділянки площею 5.2497 га, кадастровий номер: 4823980400:02:000:0078, що розташована в межах території Багачівської сільської ради Первомайського (Кривоозерського) району Миколаївської області, що підтверджено даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №251027608, виданого 02 квітня 2021 року(а.с.21).
01 січня 2005 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» укладені окремо два договори оренди землі строком на 50 років, на період з 01 січня 2005 року до 31 грудня 2054 року. Договори зареєстровані у Кривоозерському районному відділі МРФ ДП «Центр ДЗК» 28 серпня 2006 року за №040601700041 та за № 040601700042.
Відповідно до умов вказаних двох договорів ОСОБА_2 передала ТОВ «Агрофірма Корнацьких» в оренду земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею по 5.25 га, які знаходиться на території Багачівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області, що підтверджується актами прийому-передачі земельних ділянок (а.с.14-19, 58-59).
Обидва два договори підписано від імені представника ТОВ «Агрофірма Корнацьких» та від імені власниці землі ОСОБА_2 її представником ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідчених нею довіреностей від 10 жовтня 2003 року (а.с.60-61).
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.
За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі та за бажанням однієї з сторін може бути посвідчений нотаріально, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
За частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі» є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).
Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України).
Таким чином, за встановленими судом у справі обставинами, сторонами узгоджені усі суттєві умови договорів оренди, які їх уклали в письмовій формі 01 січня 2005 року та підписали через своїх представників за належно оформленими повноваженнями, після чого зареєстрували договори оренди у Кривоозерському районному відділі МРФ ДП «Центр ДЗК» 28 серпня 2006 року за №№040601700041 та 040601700042.
Від імені позивачки, як орендодавиці, її волевиявлення на укладення договорів оренди, яке нею висловлено у підписаних особисто та нотаріально посвідчених довіреностях від 10 жовтня 2003 року, підтверджено представником ОСОБА_3 у межах повноважень, визначених цим довіреностями.
Згідно із частиною першою статті 67 ЦК Української РСР, чинного на час видачі ОСОБА_2 довіреності ОСОБА_3 (10 жовтня 2003 року), строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення.
Посвідчена державним нотаріусом довіреність, що призначається для вчинення дій за кордоном і не містить вказівки про строк її чинності, зберігає силу до її скасування особою, яка видала довіреність.
Пославшись на вказану норму права, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вказані довіреності, в яких не було визначено строку, не припинили свою дію 01 січня 2005 року, а, відповідно, ОСОБА_3 мав повноваження на укладення договорів оренди землі від 01 січня 2005 року з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» в інтересах ОСОБА_2 , тому ці договори є укладеними.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду.
Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинність з 01 січня 2004 року, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно із частиною третьою статті 5 ЦК України якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Апеляційний суд вважає, що норма статті 67 ЦК Української РСР, згідно з якою якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення, у разі якщо у довіреності не було зазначено строк її дії, не встановлювала чітко її строк в один рік, як правильно вказав суд першої інстанції, а тільки передбачала, що вона зберігає свою силу протягом року з дня її вчинення.
Тобто, із закінченням року дія довіреності мала бути припинена відповідно до чинного на той час законодавства. Однак підстави для припинення довіреності, яка була видана під час дії норм ЦК Української РСР та продовжувала діяти після 01 січня 2004 року, слід визначати відповідно до норм, чинних на час її припинення, тобто положень статті 248 ЦК України, оскільки щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Відповідно до частини першої статті 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі:
1) закінчення строку довіреності;
2) скасування довіреності особою, яка її видала;
3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;
4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;
5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;
6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.
Оскільки довіреності ОСОБА_2 не передбачали строку їхньої дії, а норма ЦК Української РСР, яка визначала збереження ними сили протягом одного року з дня їх вчинення не втратила чинність з 01 січня 2004 року, то жодної із наведених у частини першої статті 248 ЦК України підстави не відбулося на час укладення договорів оренди землі від 01 січня 2005 року.
Отже, апеляційний суд погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що ОСОБА_3 мав повноваження на підписання вказаних договорів в інтересах ОСОБА_4 , тому висновки суду першої інстанції, що ці договори є укладеними - правильними.
Крім цього, в позовній заяві про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками, позивачка посилалася на те, що як їй згодом стало відомо, ОСОБА_3 від її імені договори не підписував, внаслідок чого договори оренди є неукладеним, але «як саме» і «яким згодом» їй стало відомо про такі обставин нею у змісті позову не наведено та у судових засіданнях не підтверджено.
За змістом частин другої і третьої статті 12 ЦПК України здійснення всіх процесуальних прав і обов`язків, передбачених законом, учасниками справи відбувається за рівних прав. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Предметом доказування у справі є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Тому дослідження обставин, що входять до предмету доказування, може бути предметом висновку експерта (частина друга статті 102 ЦПК України).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. При тому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини п`ята і шоста статті 81 ЦПК України).
Аналіз наведених норм процесуального права свідчить про те, що сторона, яка зазначає про те, що нею договір не підписано, може на підтвердження таких обставин справи, які входять до предмету доказування, надати докази, зокрема, висновок експерта, або заявити клопотання перед судом про сприяння їй у реалізації своїх прав та призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи.
В той же час сторона не може ґрунтувати доказування наведених нею обставин справи на припущеннях, для перевірки яких перекласти тягар надання доказів на іншу сторону, та вимагати від суду зобов`язати іншого учасника справи, до якого нею позовних вимог не заявлено, подати певні докази на підтвердження заявлених обставин, обов`язок доказування яких покладено саме на цю сторону, що ініціювала спір.
В цьому випадку не є слушним посилання представника позивача на зміст постанови Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі №760/10691/18, оскільки за обставинами справи, яка переглядалася касаційним судом, підпис на іншому договорі оспорювався позивачем з тих підстав, що саме цей учасник справи його не підписував, внаслідок чого касаційним судом виснувано, що обов`язок доказування невідповідності підпису позивача на оспорюванному договорі процесуальний закон покладає на позивача, а тому саме він зобов`язаний це доводити, зокрема у спосіб, визначений ним та законом, шляхом проведення у справі судової почеркознавчої експертизи.
В даній справі, позивачкою не оспорюються свої підписи на довіреностях, якими нею уповноважено представника на підписання договорів оренди, а оспорюється, та виключно на припущеннях, можливість не підписання договорів оренди, на укладення яких вона уповноважила ОСОБА_3 від її імені.
Враховуючи наведене, у призначенні судової почеркознавчої експертизи на предмет можливого не підписання договорів оренди від імені ОСОБА_2 її представником ОСОБА_3 , судом обґрунтовано відмовлено, з огляду на неможливість подання доказів, які ґрунтуються на припущеннях, та їх надання суду за рахунок покладення тягаря доказування на іншого учасника справи, до якого вимог не заявлено, тобто за поданим ОСОБА_2 позовом вони не є тими доказами, що входять до предмета доказування відносно заявленої нею матеріально-правової вимоги до іншої особи.
За правилами пункту 1 частини другої статті 11 ЦЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.
За змістом частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору (правочину) не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (згідно із частиною першою статті 203 ЦК України). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
За частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі та за бажанням однієї з сторін може бути посвідчений нотаріально, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.
Зокрема, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (згідно із частиною першою статті 125 ЗК України). Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (частина п`ята статті 126 ЗК України).
У тому разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Разом з тим, судом правильно встановлено, що волевиявлення на умови укладення договорів оренди одним із повірених, зокрема ОСОБА_3 , від власниці землі ретельно викладено позивачкою ОСОБА_2 у змісті нотаріально посвідчених довіреностях від 10 жовтня 2003 року(а.с.60,61).
Ці умови перенесено у зміст договорів оренди, укладених 01 січня 2005 року у письмовій формі. Укладення договорів з перевищенням повноважень, які б не відповідали волевиявленню ОСОБА_2 , викладеному у змісті довіреностей, позивачкою не заявлено.
Не заявлено про порушення таких повноважень і представником власниці повіреним ОСОБА_3 , як не оспорено ним і власне підписання умов договорів оренди від імені ОСОБА_2 . Тому укладені договори оренди є правомірними у розумінні змісту положень статті 204 ЦК України.
За цих обставин та на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, ґрунтуючись на належно досліджених ним доказах, дійшов правильного висновку про недоведеність порушення прав та інтересів позивачки.
Намагання представника позивачки в суді першої та апеляційної інстанцій зібрати докази на обґрунтування заявлених ними вимог, пред`явлених до ТОВ «Агрофірма Корнацьких», передусім із зазначенням ОСОБА_3 в якості відповідача, до якого матеріально-правової вимоги ними не заявлено, свідчать про порушення стороною процесуальних принципів, передбачених статтями 11-13, 81 ЦПК України, та відсутність у сторони доказів на підтвердження обставин, заявлених нею у позові та змісті апеляційної скарги.
Встановивши, що відповідач ОСОБА_3 не оспорює свій підпис на договорах оренди, договори укладено та виконуються в межах волевиявлення позивачки, яке викладено нею у змісті виданих та посвідчених довіреностях, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для усунення перешкод та скасування державної реєстрації.
Оскільки такий висновок відповідає фактичним обставинам справи та вимогам закону, то не вбачається підстав для скасування чи зміни судового рішення.
Інші доводи апеляційної скарги позивачки та її представника, на думку колегії суддів, зводяться до помилкового розуміння норм процесуального та матеріального права, переоцінки обставин, правильно встановлених та оцінених судом першої інстанції, і на законність судового рішення у справі не впливають.
За таких обставин, і відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану від її імені адвокатом Кравченком Олександром Сергійовичем, залишити без задоволення, а рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 19 червня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, в порядку і випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Н.В. Самчишина
Судді: В.В. Коломієць
Т.В. Серебрякова
Повний текст постанови складено 01 жовтня 2024 року.
Суд | Миколаївський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 30.09.2024 |
Оприлюднено | 03.10.2024 |
Номер документу | 122000632 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою |
Цивільне
Миколаївський апеляційний суд
Самчишина Н. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні