Постанова

від 18.09.2024 по справі 494/75/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4945/24

Справа № 494/75/24

Головуючий у першій інстанції Римар І.А.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Громіка Р.Д.,

суддів Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,

за участю секретаря Триколіч І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Березівського районного суду Одеської області від 13 березня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.

Короткий зміст заяви про забезпечення позову.

12 березня 2024 року на адресу суду надійшла заява від представника ОСОБА_1 про забезпечення позову, яка обґрунтувана тим, що за договором позики від 24.01.2019 року заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_4 складає суму еквівалентну 16955 доларам США, строк надання позики до 24.03.2020 року. Кошти у визначені строки не повернуті. Відповідачем у період настання у неї зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором здійснено фіктивне відчуження належного їй житлового будинку загальною площею 78,8 кв.м. члену сім`ї ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 14.09.2020 року.

З наведеного вбачається, що відповідач ОСОБА_2 вчиняє різні дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності, а тому просить накласти арешт на вищевказаний житловий будинок загальною площею 78,8 кв.м. та земельну ділянку на якій він розташований, та знаходиться у власності ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції.

Ухвалою Березівського районного суду Одеської області від 13 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі №494/75/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним залишено без задоволення.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою задовольнити заяву повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що незастосування заходів забезпечення позову ускладнить в майбутньому виконання рішення суду.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог заяви, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а заява про забезпечення позову частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції послався на те, що позивачем взагалі не обґрунтовано необхідність забезпечення позову, а також не визначено чому невжиття саме запропонованих заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Більш того, суд зазначив, що вирішення заяви про забезпечення позову є фактичним вирішенням справи без розгляду її по суті.

При цьому, доводи заяви про забезпечення позову фактично співпадають з доводами самого позову, а зазначені в заяві про забезпечення позову обставини підлягають з`ясуванню виключно під час розв`язання спору по суті.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги викладені у заяві доводи заявника та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.

Однак колегія суддів повністю погодитись із такими висновками суду першої інстанції не може з огляду на наступне.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).

Відповідно до вимог постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Стаття 6 Конвенції гарантує кожному при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків право на справедливий і відкритий розгляд у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

У п. 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» зазначено, що право на суд є одним з аспектів доступу до правосуддя, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч.1-2 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

В силу вимог ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3-7 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

У відповідності до ст. 153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом присудження реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.

Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника про те, що незастосування заходів по забезпеченню позову, може утруднити або взагалі унеможливити виконання рішення суду.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Предметом позовних вимог у цій справі є визнання недійсним договору дарування від 14 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Березівського районного нотаріального округу Одеської області Мухаір В.Т., зареєстрований в реєстрі за №460, предметом якого є земельна ділянка площею 0,0585га за кадастровим номером 5121210100:02:003:0253 з розташованим на ній житловим будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2167541751212).

Вказане є підставою для висновку, що між сторонами дійсно існує спір, який може призвести до неправомірних дій відповідача щодо вчинення дій, які ускладнять або зроблять неможливим виконання рішення суду у разі, якщо суд першої інстанції за наслідками розгляду справи не дійде висновку про необхідність ухвалення іншого рішення.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що «вирішення заяви про забезпечення позову є фактичним вирішенням справи без розгляду її по суті», так як позовні вимоги і заходи забезпечення позову є різними за своєю суттю.

Між заходом забезпечення позову, про який просить заявник, і предметом позову існує безпосередній зв`язок.

Забезпечення позову буде ефективним засобом захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 , за захистом яких вона звернулась до суду, що відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Водночас колегія суддів вважає, що вжиття такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно не відповідає співмірності співвідношення негативних наслідків від вжиття такого виду забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття такого виду забезпечення, оскільки права відповідача щодо доступу до нерухомого майна та користування ним може буде обмежено.

Таким чином, подана заява підлягає задоволенню частково, підлягає застосуванню такий спосіб забезпечення позову як введення заборони на відчуження щодо житлового будинку загальною площею 78,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2167541751212, та на земельну ділянку, на якій він розташований (кадастровий номер земельної ділянки 5121210100:02:003:0253, реєстраційний номер: 309793251212), що належить на праві приватної власності ОСОБА_3 , оскільки вказаний спосіб забезпечення позову, співвідноситься з предметом позову, а отже існує конкретний зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а тому вжитий судом захід забезпечення позову буде спроможній забезпечити фактичне виконання судового рішення, у разі задоволення позову. Введення таких заходів забезпечення позову залишає спірне майно у користуванні, і тому додаткових обмежень, крім неможливості його відчуження для відповідача не існує, та дає можливість володіти та користуватися майном.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що заходи забезпечення позову носять тимчасовий характер до вирішення судом спору по суті.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, розглядаючи справу, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно застосовано норму процесуального права, а тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення, яким задовольнити частково заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Березівського районного суду Одеської області від 13 березня 2024 року скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити відчуження житлового будинку загальною площею 78,8 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2167541751212, та земельної ділянки, на якій він розташований (кадастровий номер земельної ділянки 5121210100:02:003:0253, реєстраційний номер: 309793251212).

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 30 вересня 2024 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

А.І. Дришлюк