Рішення

від 17.10.2024 по справі 494/75/24

БЕРЕЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Березівський районний суд Одеської області

17.10.2024

Справа № 494/75/24

Провадження № 2/494/148/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2024 року м. Березівка

Березівський районний суд Одеської області у складі:

судді - Римаря І.А.,

за участю: секретаря судового засідання -Антонишиної І.С

представника відповідачів - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Березівка Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу №494/75/24 за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

15.01.2024 року до Березівського районного суду Одеської області звернулась ОСОБА_2 з позовними вимогами до ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

Згідно протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 15.01.2024 року визначено суддю Березівського районного суду Одеської області Римаря І.А.

Ухвалою суду від 05.03.2024 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 13.03.2024 року заяву позивача про забезпечення позову залишено без задоволення.

У своїй заяві позивач посилається на те, що 24.01.2019 року між нею та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно умов якого ОСОБА_2 передала ОСОБА_3 грошові кошти у сумі еквівалентній 7500.00 доларів США, а відповідач зобов`язалась повернути суму позики з урахуванням процентів у розмірі не менше 16955.00 доларів США, вся сума позики мала бути повернута разом із процентами не пізніше березня 2020 року, однак позика повернута не була. У період настання зобов`язання із погашення заборгованості по вказаному договору, відповідач 1 здійснила фіктивне відчуження належної їй нерухомості, а саме житлового будинку загальною площею 78.8 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , разом з земельною ділянкою, члену своєї родини ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 14.09.2020 року, з метою уникнення подальшого звернення стягнення на майно боржника, за рахунок вказаної нерухомості, може бути частково погашена заборгованість. У зв`язку з вищевказаним позивач просить визнати недійсним договір дарування від 14.09.2020 року.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 09.11.2024 року.

19.03.2024 року представник відповідачів на адресу суду надіслав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що повністю не погоджується з позовними вимогами, оскільки спірний договір дарування не має ознак фіктивності, та не може бути визнаний таким, що здійснений з метою невиконання договору позики. У фіктивних правочинах обидві сторони вчиняють такий правочин, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Договір дарування земельної ділянки з житловим будинком від 14.09.2020 року укладений сторонами у відповідності до вимог законодавства, а саме у письмовій формі та нотаріально посвідчений, також нотаріусом перевірено відповідні реєстри, в тому числі на предмет відсутності обтяжень, або інших обмежень прав. Договір дарування спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки у вищевказаному житловому будинку проживає та зареєстрована сім`я ОСОБА_4 , тобто прийняття дару відбулося реально, обдарована володіє, користується та розпоряджається подарованим майном. Також однією з умов, яка кваліфікує угоди, як фіктивні, є те, що після відчуження спірного майна у ОСОБА_3 відсутнє інше майно, за рахунок якого може відповідати за своїм зобов`язанням перед кредитором, однак відповідач 1 є власником іншої нерухомості. Крім того, відповідач 1 на виконання зобов`язань за договором позики, передала представнику позивача частину грошових коштів. У зв`язку з викладеним, представник відповідачів просив залишити позов без задоволення (а.с.93-97).

25.03.2024 року від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, зазначив, що представником відповідачів не надано належних та допустимих доказів про реєстрацію ОСОБА_4 та членів її сім`ї у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Посилання у відзиві на те, що ОСОБА_3 на момент укладення фіктивного договору дарування не мала простроченого зобов`язання перед позивачем, не відповідає дійсності, оскільки спірний договір укладено вже після прострочення зобов`язання. Твердження про те, що правочин реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника. Крім того, посилання представника відповідачів, що укладення фіктивного правочину не вплинуло на платоспроможність відповідача 1 не відповідає дійсності та не знаходить свого підтвердження в матеріалах справи, оскільки все її майно обтяжене іпотекою (а.с.124-125).

29.03.2024 року представником відповідачів надано заперечення на відповідь на відзив, вказав, що викладені стороною позивача аргументи не стосуються предмету позову, не підтверджують позовні вимоги та не відповідають фактичним обставинам справи. Представник позивача вказує на ненадання доказів реєстрації ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , однак реєстрація відповідача 2 разом з сім`єю та тривале її проживання з вказаною адресою підтверджується актом обстеження матеріально-побутових умов та іншими письмовими доказами. ОСОБА_3 після укладення договору дарування не перестала бути платоспроможною, до неї не було пред`явлено позовних вимог на момент відчуження земельної ділянки з житловим будинком. Посилання представника позивача на неплатоспроможність ОСОБА_3 у зв`язку з обтяженням іпотекою не відповідає дійсності, оскільки фактично обтяження відсутнє з 2017 року у зв`язку з погашенням заборгованості, на теперішній час майно ОСОБА_3 обтяжене лише арештом, накладеним за заявою ОСОБА_2 .

У судове засідання 17.10.2024 року позивач та її представник не з`явились, однак 15.10.2024 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без їхньої участі, просив задовольнити позовну заяву у повному обсязі (а.с.189-190).

У судовому засіданні 17.10.2024 року представник відповідачів заперечував проти задоволення позовних вимог, оскільки договір дарування спрямований на реальне настання правових наслідків, просив позов залишити без задоволення.

Під час розгляду справи 17.10.2024 року допитано свідків, а саме: свідок ОСОБА_5 вказала, що являється сусідкою ОСОБА_4 та знає її приблизно з 2007 року, тобто з того часу, як Інна переїхала разом з чоловіком до будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Пізніше у подружжя народились діти, вони проводили ремонтні роботи у будинку. З ОСОБА_3 знайома, раніше разом працювали, у вказаному будинку відповідач 1 не проживає, іноді приїздить на свята до дітей та онуків.

Свідок ОСОБА_6 зазначила, що являється сусідкою ОСОБА_7 , яка зі своєю сім`єю проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 більше п`ятнадцяти років, її діти тут народились та навчаються у школі у м. Березівка. За роки проживання у будинку Інна разом з чоловіком проводили ремонтні роботи. З ОСОБА_3 особисто не знайома, однак не бачила, що вона проживає за вказаною адресою.

Також указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який продовжено до 09.11.2024 року.

Заслухавши представника відповідачів, врахувавши заяву представника позивача про розгляд справи без його участі, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає залишенню без задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що відповідно до договору позики від 24.01.2019 року ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 грошові кошти у сумі, що в еквіваленті складає 7500.00 доларів США, сума позики має бути повернута не пізніше 24.03.2020 року (а.с.8).

Згідно договору дарування від 14.09.2020 року ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0.0585 га з розташованим на ній житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6-7).

Право власності на вищевказану земельну ділянку з житловим будинком, на підставі договору дарування, зареєстровано за ОСОБА_4 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.01.2024 року (а.с.4-5).

Відповідно доч.1ст.2 Цивільно-процесуальногокодексу України (далі ЦПК України)України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч. 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Згідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 58,59 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Суд не може самостійно збирати докази, що стосуються предмету спору, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Позивач вважає укладений договір дарування від 14.09.2020 року фіктивним з підстав фраудаторності (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредитора), оскільки, на його думку, ОСОБА_3 на момент укладення цього правочину розуміла, що їй загрожує стягнення заборгованості за договором позики, тому метою укладення договору було лише виведення майна з під можливого стягнення, обдарована є близьким родичем дарувальника, а сам договір є безоплатним. Тому позивач заявляє вимогу про визнання такого договору недійсним.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України). Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до змісту п.п. 4,7 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам відповідно до статті 215 ЦК 435-15 необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

В судовій практиці існує поняття «фраудаторного правочину». Нормативного визначення цей термін не має, проте за загальним змістом являє собою правочин, який направлений на шкоду кредитору.

Так, у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 р. по справі№ 755/17944/18 сформульовано висновок, що договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Щодо конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі, яка включає: момент укладення договору (коли боржник усвідомлює, що майно заберуть за борги); контрагента з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа), ціну (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

З матеріалівсправи вбачається,щоОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 грошові кошти відповідно до договору позики, проте у вказаний строк, а саме до 24.03.2024 року грошові кошти та проценти не повернуто, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Тобто, суд в кожному конкретному випадку має виходити з презумпції дійсності правочину, якщо не встановлено зворотне.

Одночасно з цим, Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, якій не вчинено.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Суд констатує, що договір дарування від 14.09.2020 року не відповідає ознакам, які притаманні фраудаторним правочинам, а отже не може бути визнаний недійсним з наступних підстав.

Так, за змістом ст. 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства .Сторони маютьправо врегулюватиу договорі,який передбаченийактами цивільногозаконодавства,свої відносини,які неврегульовані цимиактами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Тобто законодавством задекларований такий принцип як «свобода договору», а відтак сторони можуть укласти правочин з близьким родичем та навіть за наявності невиконаних зобов`язань перед третіми особами. Сам по собі факт існування заборгованості чи невиконаних зобов`язань, не свідчить про те, що договір є фіктивним.

Для визнання договору фраудаторним необхідно, щоб ймовірність стягнення заборгованості з боржника була реальною, а не уявною. За змістом позовних вимог, ОСОБА_3 вирішила подарувати належну їй земельну ділянку з житловим будинком члену своєї сім`ї, нібито з метою уникнення від сплати боргу, однак ОСОБА_4 , яка отримала земельну ділянку з житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 у подарунок, дійсно там проживає з 2007 року разом з чоловіком та дітьми, проводила ремонт у будинку, що підтверджено матеріалами справи та зазначено свідками у судовому засіданні.

Більше того,суд звертаєувагу,що позивачнезважаючи нанеповернення позикивідповідачем 1та післяспливу строкуповернення коштів(до24.03.2020року),фактично черезтиждень ,а саме01.04.2020року уклала новийдоговір позики,згідно якогонадала ОСОБА_3 грошові коштиу сумі7000.00доларів СШАта відсоткив суміеквівалентній 2520дол США, строк надання позики до 01.10.2020 року (а.с.60), про що зазначив представник позивача у заяві про забезпечення позову до Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.03.2023 року (а.с.60-62).

Водночас позивачем не доведено, що у боржника ОСОБА_3 не було іншого ліквідного майна та грошових коштів, щоб погасити борг. Розмір боргу у порівнянні з вартістю земельної ділянки з житловим будинком, а саме у розмірі 26842.00 грн. вартість земельної ділянки та 94642.00 грн. вартість житлового будинку, згідно договору дарування (а.с.6), не є співмірним, тому суд вважає, що у відповідача 1 не було наміру відчужувати майно саме з метою уникнення майнової відповідальності.

Більше того, на момент укладення оскаржуваного правочину позивачем не був ініційований судовий процес по стягненню заборгованості з ОСОБА_3 (доказів цього не надано), а навпаки надано нову позику від 01.04.2020 року зі строком до 01.10.2020 року та взагалі вказується, що з ОСОБА_3 укладено 4 договори позики (про що зазначено позивачем у заяві про забезпечення позову до Заводського районного суду м. Миколаєва від 01.03.2023 року), тому твердження ОСОБА_2 про те, що відповідач 1 навмисно здійснила відчуження будинку та земельної ділянки, маючи невиконане грошове зобов`язання за договором від 24.01.2019 року , є лише припущеннями позивача, оскільки позивачем тривалий час не було вжито заходів щодо примусового стягнення боргу в судовому порядку. Тому існування невиконаного грошового зобов`язання перед кредитором не є достатньою підставою для визнання договору відчуження майна фіктивним, оскільки боржник повинен розуміти, що існує ризик примусового стягнення боргу в судовому порядку та звернення стягнення на його майно.

Станом на день розгляду справи, у матеріалах справи відсутнє судове рішення, яким би було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики.

Верховний Суд у Постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 723/826/19 наголосив, що дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Не допускаються також дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Укладення договору дарування з близьким родичем, а також безоплатність договору, не свідчить про те, що ОСОБА_3 діяла на шкоду інтересам кредитора, оскільки чинним законодавством не заборонено укладати договори з близьким родичем та визначати зміст умов договору, його платність чи безоплатність на власний розсуд.

Беручи до уваги встановлені обставини та надані сторонами докази, суд вважає, що договір дарування земельної ділянки з житловим будинком від 14.09.2020 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченій приватним нотаріусом, не суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, не порушує майнових інтересів кредитора ОСОБА_2 , тому підстав для визнання його недійсним, суд не вбачає.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позивач належним чином не довів суду, що спірний договір дарування майна було укладено саме з метою уникнення майнової відповідальності та навмисно, з метою перешкоджання звернення стягнення на майно.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір слід віднести на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 261, 263-265, 268, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з моменту його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 24.10.2024 року.

Суддя І.А. Римар