Ухвала

від 01.10.2024 по справі 500/8168/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті апеляційного провадження

01 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/8168/23 пров. № А/857/16711/24Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Мікули О. І.суддів -Курильця А. Р. Пліша М. А.перевіривши апеляційну скаргу заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 500/8168/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «ФИНТРЕЙД» до Тернопільської митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою судді Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2024 року апеляційну скаргу залишено без руху у зв`язку з необхідністю обгрунтування підставності подання заступником керівника Тернопільської обласної прокуратури апеляційної скарги в інтересах Тернопільської митниці у цій справі, а також у зв`язку з порушеннями строків встановлених ч.1 ст.295 КАС України, та надано десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення виявленого недоліку.

Копію зазначеної ухвали скаржник отримав 19 серпня 2024 року до електронного кабінету користувача підсистеми "Електронний суд", що підтвержується довідкою Восьмого апеляційного адміністративного суду про доставку електронного листа.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження з огляду на наступне.

На виконання вимог вказаної ухвали у встановлений судом строк, скаржником до суду подано заяву про поновлення строку апеляційного оскарження, яка обґрунтована тим, що з аналізу відповіді Тернопільської митниці, прокуратурою з`ясовано про відсутність наміру на подальший захист державних інтересів у спірних правовідносинах, що свідчить про неналежне здійснення такого захисту відповідачем. Також зазначає, що органи прокуратури не брали участі у розгляді цієї справи у суді першої інстанції та про порушення інтересів держави стало відомо лише після отримання відповідних матеріалів від Тернопільської митниці та ознайомлення з такими матеріалами, а саме: 11 червня 2024 року.

Даючи правову оцінку заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, колегія суддів зазначає наступне.

У спірному випадку мова йдеться про «неналежне здійснення захисту інтересів держави» Тернопільською митницею. При цьому, конструкція статті 23 Закону №1697-VII дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту інтересів держави або здійснює їх неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому, необхідно зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року №826/13768/16.

Як вбачається з матеріалів справи, Тернопільська митниця реалізувала своє право на апеляційне оскарження рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 500/8168/23 шляхом звернення до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою.

Відповідно до ст.44 КАС України відповідач, який діє як суб`єкт владних повноважень, однак, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Разом з тим, у цій справі відповідачем не було дотримано вимог КАС України щодо належного оформлення апеляційної скарги в частині надання документу про сплату судового збору у зв`язку з чим, Восьмий апеляційний адміністративний суд застосував передбачений процесуальним законом механізм та прийняв відповідні ухвали: про залишення апеляційної скарги без руху та в подальшому про її повернення (у зв`язку із неусуненням недоліків, а.с.101, 113-115).

З врахуванням наведених вище обставин, можна дійти висновку про те, що орган, уповноважений державою на захист її інтересів у спірних правовідносинах, а саме: Тернопільська митниця, вчиняля дії щодо апеляційного оскарження рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 500/8168/23, а тому у даному випадку не йдеться мова про пасивну поведінку митного органу та його бездіяльність щодо оскарження судового рішення, оскільки ним були вчинені юридично значимі та передбачені процесуальним законом дії, спрямовані на захист інтересів держави у справі №500/8168/23 шляхом оскарження рішення суду в апеляційному порядку.

Проте відповідачем було порушено приписи КАС України щодо належного оформлення апеляційної скарги, а тому Восьмим апеляційним адміністративним судом було застосовано передбачений цим Кодексом порядок вирішення такого питання.

Разом із тим, недотримання відповідачем вимог процесуального кодексу при реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення не може слугувати підставою для звернення заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури з апеляційною скаргою замість нього, позаяк це призведе до порушення принципу юридичної визначеності та рівності учасників справи перед законом і судом.

Так, статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Ця норма кореспондує з приписами статті 8 КАС України, яка також закріплює принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Колегія суддів зауважує, що КАС України встановлює для учасників справи відповідні правила, яких вони повинні дотримуватися у межах судової процедури, а для суду - визначає процесуальні механізми вирішення питань у межах судового провадження шляхом прийняття відповідних судових актів.

В аспекті наведеного колегія суддів зазначає, що наявність у прокурора передбачених статтею 23 Закону №1697-VII та статтею 53 КАС України повноважень на представництво інтересів держави в суді не означає, що такі повноваження можуть використовуватися у кожному разі, коли наявний у спірних правовідносинах уповноважений державний орган не недотримуватиметься норм процесуального закону при зверненні до суду. Прокурор не може виступати у суді як альтернативний суб`єкт при наявності належного державного органу і не може його замінювати у випадках недотримання останнім норм процесуального закону при зверненні до суду. Це може буде розцінено як надання суб`єкту владних повноважень певних процесуальних переваг перед іншими учасниками спору, тобто порушення принципу рівності учасників справи перед законом і судом. Також це може призвести до порушення принципу юридичної визначеності, який застосовується не тільки щодо сторін судового провадження, а й до суду, оскільки процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні розуміти наслідки їх недотримання.

З врахуванням наведеного вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що заступником керівника Тернопільської обласної прокуратури не доведено факту неналежного виконання Тернопільською митницею своїх обов`язків щодо захисту державних інтересів як підстави для звернення до суду з апеляційною скаргою у порядку статті 23 Закону №1697-VII.

Щодо посилань скаржника на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 у якості підтвердження доводів щодо права прокурора звертатися до суду в інтересах держави в особі уповноваженого органу, то колегія суддів такі відхиляє, оскільки ця позиція сформована за відмінних фактичних обставин.

Зокрема, у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду уточнила висновки, сформовані у її постановах від 15 жовтня 2019 року у справі №903/129/18, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та №925/650/18, від 17 квітня та 18 квітня 2019 року у справах № 923/560/18 та № 913/299/18 відповідно, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18 та у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі №0440/6738/18.

Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду у справі № 912/2385/18 прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, проте не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону № 1697-VII, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону №1697-VII, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх на обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові, однак якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У тож же час принагідно зауважити, що у постанові від 26 травня 2020 року у справі №912/2385/18 зазначено, що перед Великою Палатою Верховного Суду постали такі питання: 1) чи повинен прокурор доводити бездіяльність компетентного органу або ж достатньо простого посилання на таку бездіяльність у позові при обґрунтуванні підстав для представництва; 2) якими доказами прокурор має доводити бездіяльність компетентного органу; 3) чи зобов`язаний прокурор перед зверненням до суду з`ясовувати причини бездіяльності такого органу або ж достатньо доведення самого факту бездіяльності без зазначення і доведення суду її причин.

Відтак у цій постанові Великої Палати Верховного Суду уточнено раніше сформовані нею висновки щодо права прокурора звертатися до суду у порядку статті 23 Закону №1697-VII у разі підтвердження бездіяльності компетентного органу.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №553/2759/18, оскільки відповідно до обставин цієї справи підставою для звернення заступником керівника Тернопільської обласної прокуратури з апеляційною скаргою до суду слугувало те, що уповноважений орган - Тернопільська митниця самостійно не вжила заходи для оскарження рішення суду першої інстанції. Тобто підстави звернення прокурора до суду у справі №553/2759/18 та у справі, що розглядається, є різними.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №697/2655/21.

Колегія суддів повторно зауважує, що покликання апелянта, як на поважну причину пропуску строку звернення в суд, на те, що Тернопільська обласна прокуратура не приймала участі у розгляді судом першої інстанції зазначеної справи, тому не знала про оскаржуване рішення, є підставними, разом з тим, як стверджує апелянт, про оскаржуване судове рішення дізнався 01 травня 2024 року, при цьому, з апеляційною скаргою звернувся лише 18 червня 2024 року. Належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості подання апеляційної скарги в межах строку визначеного законом, апелянтом не подано. Крім того, доводи апелянта у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження про те, що про порушення інтересів держави йому стало відомо лише після отримання відповідних матеріалів від Тернопільської митниці та ознайомлення з такими матеріалами, а саме: 11 червня 2024 року, колегія суддів не приймає до уваги з наведених вище мотивів.

Відповідно до положень частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі (пункт 4 частини першої статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що вказані підстави пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними, а тому у відкритті апеляційного провадження у справі №500/8168/23 необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 298, 299, 325 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави для поновлення строку апеляційного оскарження, наведені в заяві про поновлення строку апеляційного оскарження заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури.

Відмовити у задоволенні заяви про поновлення строку апеляційного оскарження заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури.

Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 500/8168/23 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «ФИНТРЕЙД» до Тернопільської митниці про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М. А. Пліш