Постанова

від 25.09.2024 по справі 924/74/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2024 року Справа № 924/74/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Маціщук А.В.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року по справі №924/74/24 (суддя Заярнюк І.В.)

час та місце ухвалення рішення: 18 червня 2024 року; м. Хмельницький майдан Незалежності, 1, повний текст рішення складено 28 червня 2024 року

за позовом Керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах

Хмельницької обласної військової адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області

до Державного підприємства "Нігинський кар`єр"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Кам`янець-Подільське лісове господарство"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонду державного майна України

про скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути на користь держави земельні ділянки

за участю представників сторін:

від Прокурора - Ковальчук І.Л.;

від Позивача та Відповідача - не з`явилися;

від Третьої особи 1- Талалай А.С.;

від Треьої особи 2 - Паска В.В..

ВСТАНОВИВ:

Керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури (надалі Прокурор) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функції у спірних правовідносинах Хмельницької обласної військової адміністрації (надалі Позивач 1) та Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області м.Хмельницький (надалі Позивач 2) звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовною заявою до Державного підприємства "Нігинський кар`єр" (надалі Відповідач; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивачів Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Кам`янець-Подільське лісове господарство" (надалі Третя особа 1); за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд державного майна України (надалі Третя особа 2)) в якій просив:

·скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001;

· скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права постійного користування Відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 площею 79,1 Га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств, що пов`язані з користуванням надрами, яка розташована за межами населених пунктів Ніганської сільської ради Кам`янець-Подільського району, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2440984668224, номер запису про інше речове право 43651039, припинивши право постійного користування Відповідача цією земельною ділянкою;

· зобов`язати Відповідача повернути Позивачу 1 земельну ділянку площею 15,4814 Га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001, в межах і координатах, що накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0003;

· зобов`язати Відповідача повернути Позивачу 1 земельну ділянку площею 1,9828 Га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001, в межах і координатах, що накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0004.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Прокурором виявлено порушення щодо часткового накладання земельної ділянки з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 на земельні ділянки лісогосподарського призначення тащо дане підтверджується листом Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 10 лютого 2022 року №126, відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 частково накладається на земельні ділянки, на яких згідно з матеріалами лісовпорядкування 2011 року розташовані квартали 30, 31, 32 та 33 Маківського лісництва ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство". Також, відповідно до збірного кадастрового плану, виготовленого ТОВ "Джафар" на замовлення філії "Кам`янець-Подільське лісове господарство" ДП "Ліси України", земельна ділянка з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0003 на площу 15,4814 Га, а також на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0004 на площу 1,9828 Га.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року позов задоволено повністю (том 2, а.с. 7-10). Скасовано у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001. Скасувано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права постійного користування Відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 площею 79,1 Га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств, що пов`язані з користуванням надрами, яка розташована за межами населених пунктів Нігинської сільської ради Кам`янець-Подільського району, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2440984668224, номер запису про інше речове право 43651039, припинивши право постійного користування Відповідача цією земельною ділянкою. Зобов`язано Відповідача повернути Позивачу 1 земельну ділянку площею 15,4814 Га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001, в межах і координатах, що накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0003.

Зобов`язано Відповідача 1 повернути Позивачу 1 земельну ділянку площею 1,9828 Га, яка є частиною земельної ділянки з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001, в межах і координатах, що накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0004.

Рішення суду мотивовано тим, що природа правовідносин, які виникли у даній справі передбачає, що відповідно до положень норм цивільного законодавства, спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає вимогам закону і є одночасно ефективним, передбачає звернення з віндикаційним позовом, а не визнання протиправним і скасування рішення про державну реєстрацію та зобов`язання повернути у власність нерухоме майно. Аналіз статті 387 Цивільного кодексу України свідчить, що віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника.

Суд першої інстанції вказав, що натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для відновлення його права. Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції виснував, що вважає позов обґрунтованим.

Що ж стосується обставин представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивачів 1 і 2, то суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні вказав, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Суд виснував, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, і яке міститься в позові. Суд при цьому вказав, що якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення Прокурора необґрунтованим.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції Третя особа 2 звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року в справі № 924/74/24 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Третя особа 2 вважає, що вказане рішення є необґрунтованим, та що судом порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Третя особа 2 заперечує проти доводів Прокурора та вказує, що на даний час, уповноваженим органом управління ДП «Нігинський кар`єр» є Третя особа 2, що наразі Третьою особою 2 здійснюється підготовка виставлення єдиного майнового комплексу Відповідача на продаж на аукціоні з умовами, проведення якого очікується у травні поточного року. Майно, яке перебуває на балансі Відповідача перебуває у державній власності, тому не може бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Третьої особи 4. На переконання апелянта позов в даній справі стосується безпосередньо прав Третьої особи 2, а тому мав би бути заявлений в особі Третьої особи 2 та що Позивачами 1 і 2 не доведено порушення їхніх прав. Апелянт вважає, що задоволення вимог позову матиме негативні наслідки для інвестиційної привабливості Відповідача, що в подальшому негативно вплине на його ринкову вартість, оскільки будуть втрачені земельні активи підприємства та спричинені збитки в особливо великому розмірі.

Скаржник також вказав, що державним реєстратором 19 серпня 2021 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування Відповідача на земельну ділянку площею 79,1 Га з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2440984668224, номер запису про інше речове право 43651039. Зауважив, що реєстрація була здійснена на підставі вищезгаданого державного акту на право постійного користування.

Третя особа 2 зауважує, що скасування державної реєстрації права власності Відповідача на земельну ділянку, на якій розташоване майно землекористувача, та подальше її відчуження без належних на те законодавчо встановлених підстав є втручанням у право Відповідача на мирне володіння своїм майном і порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апелянт вважає, що Відповідач є належним землекористувачем земельної ділянки за кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 та використовує її за цільовим призначенням, а саме для розміщення та експлуатації основних, 13 підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємства, що пов`язані з користуванням надрами. З даного Третя особа робить висновок, що земельна ділянка за кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 жодним чином не має відношення до земель лісогосподарського призначення та не використовується як така.

Апелянт зазначає, що скасування державної реєстрації не може призвести до реального відновлення нібито порушеного права Позивача, оскільки сама по собі державна реєстрація не є підставою набуття такого права, а фактом його набуття є саме розпорядження Кам`янець-Подільською районною державною адміністрацією від 26 грудня 2012 року, яким був виданий державний акт серії ЯЯ номер 338743 на право постійного користування Відповідача земельною ділянкою площею 79,1 Га, який зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №682240003000015.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22 серпня 2024 року поновлено Третій особі 2 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року по справі №924/74/24. Зупинено дію рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року по справі №924/74/24. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Третьої особи 2 на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року по справі №924/74/24.

2 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Позивач 1 просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач 1 вказав, що земельні ділянки лісогосподарського призначення віднесені до земель державної форми власності та що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 накладається на земельні ділянки лісогосподарського призначення, Прокурор звернувся до суду з відповідними позовними вимогами. Зазначив, що відповідно абзацу 5 частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки. Вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (том 2, а.с. 68-71).

3 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Третьої особи 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Третя особа 1 просила залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Третя особа 1 вказала, накладення земельної ділянки на ділянки 1 та 2 підтверджується наявними у справі № 924/74/24 доказами: листом ВО «Укрдержліспроект» від 10 лютого 2022 року № 126; збірним кадастровим планом ТОВ «Джафар» як додатком до листа вказаного суб`єкта господарювання від 19 липня 2023 року № 6 на адресу правопопередника Третьої особи 1. При цьому відомостями ВО «Укрдержліспроект» на його переконання підтверджується (станом на 9 лютого 2022 року) не часткове, а повне накладення земельної ділянки на землі лісогосподарського фонду в межах кварталів №№ 30-33 Маківського лісництва правопопередника Третьої особи 1. Вказує, що речові права правопопередника Третьої особи 1 на землі, на яких в подальшому були сформовані як об`єкти цивільних прав Ділянки 1 та 2, підтверджувались матеріалами лісовпорядкування 2011 року (планшет № 4 Маківського лісництва ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство»), проведеного Львівською державною лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект», а також обставинами, встановленими судовим рішенням у справі № 924/943/17 за участю цих учасників спірних правовідносин (том 2, а.с. 81-85).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 5 вересня 2024 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на "25" вересня 2024 року об 14:40 год..

9 вересня 2024 року через підсистему «Електронний суд» від Прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому Прокурор просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Прокурор вказав, що повернення у державну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення, незаконно переданої Відповідачу як землі промисловості переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Вказує, що важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення та те, що спірні земельні ділянки вибули із державної власності саме як ділянки лісогосподарського призначення і використовуються Відповідачем як землі промисловості для видобування корисних копалин, тобто для цілей, які не пов`язані із веденням лісового господарства, а отже підлягають поверненню у державну власність саме як землі лісогосподарського призначення та передачі державному спеціалізованому підприємству для використання за цільовим призначення. Прокурор зазначив, що окрім Позивача 1 в якості позивача прокурором зазначено Позивача 2, який відповідно до пункту 4 Положення про Позивача 2, затвердженого наказом Держгеокадастру №603, організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за додержанням органами державної влади та місцевого самоврядування, юридичними і фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 9 вересня 2024 року клопотання Третьої особи 1 про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі №924/74/24 - задоволено. Забезпечено представнику Третьої особи 1 участь в судовому засіданні по справі №924/195/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судове засідання від 25 вересня 2024 року представники Позивачів 1 і 2, а також Відповідача не з`явилися.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, суд не викликав учасників справи у судове засідання, відповідно до частини 1 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, що вказує на те, що ухвалою суду від 5 вересня 2024 року явка сторін обов`язковою не визнавалась.

Разом з тим суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначено статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, що по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

В силу дії частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

При цьому суд констатує, що згідно з частинами 1 та 2, пунктами 1, 2, 6, 8-11 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи вищевказане суд констатує, що відкладення розгляду апеляційної скарги, визначене статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, по суті є неприпустимим з огляду на те, що це суперечить одному із завдань господарського судочинства, визначених частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (своєчасне вирішення судом спорів). При цьому апеляційний господарський суд наголошує на тому, що в силу дії частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншим міркуваннями в судовому процесі.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи справи без участі Позивачів 1 і 2 та Відповідача.

В судовому засіданні від 25 вересня 2024 року, представник Третьої особи 2 підтримав доводи наведені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, котрим відмовити в задоволенні позовних вимог Прокурора, покликаючись на те, що майно, яке перебуває на балансі Відповідача перебуває у державній власності, тому не може бути відчужене без згоди його власника - держави в особі Третьої особи 2. Саме тому, на переконання представника, позов в даній справі стосується безпосередньо прав Третьої особи 2. Представник вважає, що Позивачами не доведено порушення їхніх прав та що задоволення вимог позову матиме негативні наслідки для інвестиційної привабливості Відповідача, що в подальшому негативно вплине на його ринкову вартість, оскільки будуть втрачені земельні активи підприємства та спричинені збитки в особливо великому розмірі. Представник Третьої особи 2 зауважив, що скасування державної реєстрації права власності Відповідача на земельну ділянку, на якій розташоване майно землекористувача, та подальше її відчуження без належних на те законодавчо встановлених підстав є втручанням у право Відповідача на мирне володіння своїм майном. Представник зазначив, що скасування державної реєстрації не може призвести до реального відновлення нібито порушеного права Позивача, оскільки сама по собі державна реєстрація не є підставою набуття такого права, а фактом його набуття є саме розпорядження Кам`янець-Подільською районною державною адміністрацією від 26 грудня 2012 року, яким був виданий державний акт серії ЯЯ номер 338743 на право постійного користування Відповідача земельною ділянкою площею 79,1 га, який зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №682240003000015.

В судовому засіданні від 25 вересня 2024 року Прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги Третьої особи 2, та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Вказавши, що повернення у державну власність земельної ділянки лісогосподарського призначення, незаконно переданої Відповідачу як землі промисловості переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Зауважив, що спірні земельні ділянки вибули із державної власності саме як ділянки лісогосподарського призначення і використовуються Відповідачем як землі промисловості для видобування корисних копалин, тобто для цілей, які не пов`язані із веденням лісового господарства, та підлягають поверненню у державну власність саме як землі лісогосподарського призначення та передачі державному спеціалізованому підприємству для використання за цільовим призначення. Прокурор вказав, що накладення земельної ділянки на ділянки 1 та 2 підтверджується листом ВО «Укрдержліспроект» від 10 лютого 2022 року № 126; збірним кадастровим планом ТОВ «Джафар». Наголосив, що відомостями ВО «Укрдержліспроект» підтверджується накладення земельної ділянки на землі лісогосподарського фонду в межах кварталів №№ 30-33 Маківського лісництва правопопередника Третьої особи 1. Речові права правопопередника Третьої особи 1 на землі, на яких в подальшому були сформовані як об`єкти цивільних прав Ділянки 1 та 2, за доводами Прокурора підтверджувались матеріалами лісовпорядкування 2011 року, проведеного Львівською державною лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект».

В судовому засіданні від 25 вересня 2024 року представник Третьої особи 1 заперечив проти доводів апеляційної скарги Третьої особи 2, та просив відмовити в її задоволенні при цьому залишити рішення місцевого господарського суду без змін. Представник Третьої особи 1 вказав, що станом на час прийняття розпорядження Позивачем 1 право ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» на постійне користування земельними ділянками лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 6822485400:04:010:0003 площею 48,9111 Га та 6822485400:04:010:0004 площею 41,3407 Га підтверджувалось матеріалами лісовпорядкування, проведеного у 2011 році Львівською державною лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект». Констатував, що надалі, у 2014 році на замовлення ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство» на підставі вказаних матеріалів лісовпорядкування розроблено технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з кадастровими номерами 6822485400:04:010:0003 площею 48,9111 Га та 6822485400:04:010:0004 площею 41,3407 Га, які затверджені розпорядженням Позивача 1 від 23 січня 2015 року за №28/2015 року, відповідно до якого ці земельні ділянки також передані у постійне користування ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство».

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника Третьої особи 2, Прокурора, Третьої особи 1 перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги Третьої особи 2 слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та убачається з матеріалів справи, розпорядженням Позивача 1 від 22 жовтня 2012 року №295/2012 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення та передано у постійне користування Відповідачу земельну ділянку площею 79,1 Га, що розташована за межами населених пунктів Нігинської сільської ради Кам`янець-Подільського району, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств, що пов`язані з користуванням надрами (розробка діючого кар`єру вапняків на Нігинсько-Вербецькому родовищі).

На підставі вказаного розпорядження 26 грудня 2012 року Кам`янець-Подільською районною державною адміністрацією виданий Відповідачу державний акт серії ЯЯ номер 333743 на право постійного користування земельною ділянкою площею 79,1 Га, зареєстрований в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 682240003000015 (том 1, а.с. 44-48).

16 серпня 2021 року Відповідач зареєстрував у Державному земельному кадастрі вказану земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001.

Державним реєстратором 19 серпня 2021 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування Відподача на земельну ділянку площею 79,1 Га з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2440984668224, номер запису про інше речове право 43651039.

Відповідно до листа Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання "Укрдержліспроект" від 10 лютого 2022 року №126 земельна ділянка з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 частково накладається на земельні ділянки, на яких згідно матеріалів лісовпорядкування 2011 року, розташовані квартали 30, 31, 32 та 33 Маківського лісництва ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство".

Також, відповідно до збірного кадастрового плану, виготовленого ТОВ "Джафар" на замовлення Третьої особи 1, земельна ділянка з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0003 на площу 15,4814 Га, а також на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0004 на площу 1,9828 Га.

Станом на 22 жовтня 2012 року (на час прийняття розпорядження Позивачем 1 за №295/2012) право Третьої особи 1 на постійне користування земельними ділянками лісогосподарського призначення з кадастровими номерами 6822485400:04:010:0003 площею 48,9111 та 6822485400:04:010:0004 площею 41,3407 Га підтверджувалось матеріалами лісовпорядкування, проведеного у 2011 році Львівською державною лісовпорядною експедицією ВО "Укрдержліспроект".

На замовлення Третьої особи 1 на підставі вказаних матеріалів лісовпорядкування розроблено технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з кадастровими номерами 6822485400:04:010:0003 площею 48,9111 Га, та 6822485400:04:010:0004 площею 41,3407 Га, які затверджені розпорядженням Позивача 1 від 23 січня 2015 року №28/2015р. Відповідно до розпорядження Позивача 1 вказані земельні ділянки передані у постійне користування Третьої особи 1.

23 березня 2015 року зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право постійного користування Третьої особи 1 на земельні ділянки з кадастровими номерами 6822485400:04:010:0003 площею 48,9111 Га та 6822485400:04:010:0004 площею 41,3407 Га, номери записів про інше речове право 9162677 та 9167527.

У зв`язку з реорганізацією ДП "Кам`янець-Подільське лісове господарство" шляхом приєднання до Третьої особи 1 права на вказані земельні ділянки перереєстровані за останнім відповідно до передавального акту від 3 березня 2023 року, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 5 січня 2023 року №45.

Окружною прокуратурою листами від 8 лютого 2022 року та 6 вересня 2023 року, а також листом від 4 вересня 2023 року повідомлено Позивача 2 про виявлені порушення та запропоновано вжити заходи реагування щодо повернення зазначеної земельної ділянки у власність держави.

Позивачем 1 та Позивачем 2 відповідні заходи не вжили у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору та надіслали Прокурору листи із проханням вжити заходи представницького характеру з метою усунення порушень, що стало підставою звернення Прокурора із позовом до суду.

Прокурор стверджуючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0003 на площу 15,4814 га, а також на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0004 на площу 1,9828 Га, з огляду на що звернувся в інтересах держави в особі Позивачів 1 і 2 з даними позовними вимогами.

Щодо участі Прокурора в даній справі в інтересах держави саме в особі Позивачів 1 і 2, а не Третьої особи 2, про що зазначає апелянт в апеляційній скарзі, то колегія суддів зауважує наступне.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

В силу дії абзаців першого - третього частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню (аналогічні висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункт 40; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.37; від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20, пункт 7.16; від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, пункт 10.17; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.54; від 8 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.16).

Суд апеляційної інстанції наголошує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16, від 5 вересня 2020 року в справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 6 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.39, 8.40; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.56, 8.57).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

При цьому колегія суду враховує правові висновки ВП ВС згідно котрого: сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Також суд апеляційної інстанції враховує правовий висновок ВПВС, що відображений у пункті 10.21 постанови від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 згідно якого: втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим з відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема, безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи в публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України).

Процесуальний статус сторін залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного Прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі.

Відносини власності на землю поряд з традиційною тріадою правомочностей власника включає обов`язок щодо охорони земель, використання їх з урахуванням інтересів (екологічних, економічних, соціальних) суспільства взагалі та територіальної громади зокрема. Особливістю суспільних (публічних) інтересів є те, що на відміну від приватних їх майже неможливо захищати в суді безпосереднім носієм (носіями), а тому в державі обов`язково повинен існувати інструмент захисту такого інтересу у формі спеціального суб`єкта, яким може і повинен відповідно до Конституції України виступати такий орган як прокуратура.

У правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).

Якщо виходити з обставин цієї справи, Держгеокадастр у спірних правовідносинах виконує функції державного контролю.

Отже, органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - у випадках, які визначені у відповідних нормативно-правових актах, що регламентують повноваження Держгеокадастру (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився).

Відтак, саме на Позивача 2 покладено зобов`язання здійснювати функцію державного контролю в земельних відносинах, що по суті і стало підставою для визнання Позивача 2 одним із позивачем в даній справі.

Отже, прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді за одночасної наявності двох елементів: порушення або загрози порушення інтересів держави; нездійснення чи неналежного здійснення захисту таких інтересів відповідним суб`єктом владних повноважень, а також у разі його відсутності.

Захист від порушень права власності Українського народу безперечно належить до сфери державного інтересу й повинен забезпечуватись усіма передбаченими Конституцією України правовими механізмами, у тому числі через представництво інтересів держави в суді органами прокуратури.

Згідно частини 3 статті 122 Земельного кодексу України обласні, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб.

Судова колегія вказує, що на даний час Позивач 1 є розпорядником земель державної власності, а тому позов подано Прокурором в інтересах Позивача 1, як уповноваженого органу на розпорядження спірною земельною ділянкою.

Разом з тим, Позивач 1 проти подання Прокурором позову в його інтересах не заперечував та не висловлював ініціативи щодо звернення до суду, про наміри самостійно звернутися з позовом чи ініціювати проведення перевірки щодо виявлених прокуратурою фактів не заявив, водночас не спростував й твердження Прокурора щодо виявлених порушень законодавства, що по-суті вказує на його бездіяльність в цій частині та що вказує на підставність звернення саме Прокурора з відповідним позовом.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги щодо звернення Прокурора в інтересах держави в особі Третьої особи 2, то колегія суду зауважує, що предметом дослідження та предметом позовних вимог є земельна ділянка державної форми власності (а не майно Відповідача), яка перебуває у розпорядження Позивача 1, саме як органу виконавчої влади, котрий в силу вимог Закону України «Про місцеві державні адміністрації» здійснює правомочності розпорядника спірної земельної ділянки. При цьому Третя особа 2 є уповноваженим органом управління Відповідачем, а тому Третя особа 2 не має ніякого відношення до спірної земельної ділянки, оскільки вона не є, а ні її власником, ні її розпорядником, а лише є органом в управління якого знаходиться майно Відповідача (при цьому таке управління має тимчасовий характер з огляду на процедуру продажу Відповідача на аукціоні).

Зважаючи на все описане вище колегія суду виснує, що закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Відтак, належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25 лютого 2021 року в справі №912/9/20, від 19 серпня 2020 року в справі №923/449/18.

Суд ще раз констатує, що Прокурор листами від 8 лютого 2022 року та 6 вересня 2023 року, а також листом від 4 вересня 2023 року повідомлено Позивача 2 про виявлені порушення та запропоновано вжити заходи реагування щодо повернення зазначеної земельної ділянки у власність держави.

Позивачем 1 та Позивачем 2 відповідні заходи не вжили у зв`язку з відсутністю коштів для сплати судового збору та надіслали прокурору листи із проханням вжити заходи представницького характеру з метою усунення порушень відповідно проявивши бездіяльність в цій частині та що стало підставою звернення прокурора із позовом до суду

Зважаючи на викладене вище та з огляду на те, що Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції (розпорядження спірною земельною ділянкою та контроль за цільовим використанням земельної ділянки) у спірних правовідносинах, колегія суду прийшла до висновку, що Прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та обґрунтовано звернувся до суду в інтересах держави саме в особі Позивачів 1 і 2.

Відтак, суд прийшов до висновку про наявність законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Позивачів 1 і 2 у даній справі.

В той же час, оцінючи позовні вимоги Прокурора з урахуванням доводів апеляційної скарги суд апеляційної інстанції констатує наступне.

Згідно з статтею 19 Земельного кодексу України до землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до статті 5 Лісового кодексу України земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно з статтею 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

У відповідності до частини 2 статті 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Статтею 5 Лісового кодексу України визначено, що до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Статтею 7 Лісового кодексу України визначено, що ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності, відповідно до статті 8 Лісового кодексу України, перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності.

Законом України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" визначено, що при розмежуванні земель державної та комунальної власності не можуть передаватися до земель комунальної власності землі лісового фонду за межами населених пунктів.

Таким чином, з дня набрання чинності вказаним Законом (14 липня 2004 року) усі землі лісового фонду за межами населених пунктів віднесено до земель державної форми власності.

Відтак, оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо позовних вимог про повернення земельної ділянки, апеляційний господарський суд виходить з наступного.

Земельну ділянку як об`єкт цивільних прав на підставі отриманого правовстановлюючого документу сформовано лише 16 серпня 2021 року на підставі технічної документації із землеустрою від 11 липня 2012 року.

Речове право постійного користування на спірну земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем 19 серпня 2021 року на підставі державного акту серії ЯЯ № 333743, а підставою реєстрації права власності на земельну ділянку за Позивачем вказано Закон України № 5245-VI.

В той же час, накладення спірної земельної ділянки на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0003 на площу 15,4814 Га, а також на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0004 на площу 1,9828 Га, підтверджується наявними у справі доказами, а саме:

·листом ВО «Укрдержліспроект» від 10 лютого 2022 року № 126;

·збірним кадастровим планом ТОВ «Джафар» як додатком до листа вказаного суб`єкта господарювання від 19 липня 2023 року № 6.

Варто враховувати, що даними відомостями ВО «Укрдержліспроект» підтверджується (станом на 9 лютого 2022 року) не часткове, а повне накладення Земельної ділянки на землі лісогосподарського фонду в межах кварталів № 30-33 Маківського лісництва правопопередника Третьої особи 1.

При цьому, речові права правопопередника Третьої особи 1 на землі, на яких в подальшому були сформовані як об`єкти цивільних прав Ділянки 1 та 2, підтверджувались матеріалами лісовпорядкування 2011 року (планшет № 4 Маківського лісництва ДП «Кам`янець-Подільське лісове господарство»), проведеного Львівською державною лісовпорядною експедицією ВО «Укрдержліспроект», а також обставинами, встановленими судовим рішенням у справі № 924/943/17 за участю цих учасників спірних правовідносин (за позовом Відповідача до Державного підприємства "Кам`янець - Подільське лісове господарство", про зобов`язання внести зміни в технічну документацію проекту землеустрою ділянок за кадастровим номером 6822485400:04:010:0003 та 6822485400:04:010:0004 з урахуванням граничних меж зазначених в державному акті на право постійного користування земельною ділянкою Відповідача з подальшим внесенням відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно).

Спір про розмежування майбутньої Земельної ділянки та Ділянок 1 і 2 вже був предметом справи № 924/943/17 за участю Відповідача та правопопередника Третьої особи 1, в якій Господарським судом Хмельницької області було відмовлено в задоволенні позовних вимог Відповідача про зобов`язання внести зміни в технічну документацію проекту землеустрою Ділянок 1 та 2 з урахуванням граничних меж, зазначених в державному акті на право постійного користування земельною ділянкою Відповідача з подальшим внесенням відомостей до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З обставин справ № 924/943/17, встановлених судом першої інстанції, відомо, що: Актом на право користування землею від 5 травня 1960 року, виданим Виконавчим комітетом Кам`янець-Подільської районної, міської ради депутатів, в постійне користування правопопередника Третьої особи 1 було відведено 9047,44 га землі за описом меж. При цьому, землекористування вказаними землями підтверджується записом у державній книзі реєстрації землекористувань від 28 листопада 1958 року № 202. Земельні ділянки, на яких в подальшому були сформовані Ділянки 1 та 2, з 5 травня 1960 року ніколи не виключались зі складу державного лісового фонду. При цьому частина територій зазначених земель лісового фонду тимчасово (на 7 років) передавалась Хмельницьким обласним виконавчим комітетом відповідним актами землекористування в користування правопопереднику Відповідача (Нігинське кар`єроуправління «Сахкамінь») для розробки кар`єру з видобутку вапняку. При цьому, зазначеними актами землекористування було встановлено обов`язок після закінчення строку тимчасового користування повернення попередньому землекористувачу у придатному для використання стані «для вирощування лісокультур». Останній акт на право довгострокового тимчасового користування землею строком на 7 років для правопопередника Відповідача був датований 7 червня 1975 року.

Водночас, розпорядженням Позивача 1 від 10 липня 2012 року за № 171/2012 Відповідачу надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування під означені вище цілі орієнтовною площею 79,1 Га.

Проект землеустрою від 11 липня 2012 року, який передбачав формування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у визначених геопросторових межах, за невідомих обставин, не був із передбачуваною до формування земельною ділянкою з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 перенесений представниками правопопередника Позивача 2 до Національної кадастрової системи, внаслідок чого земельна ділянка у визначених межах як об`єкт цивільних прав сформована лише 16 серпня 2021 року.

При цьому, в обґрунтування відмови задоволення позову у справі № 924/943/17 Господарським судом Хмельницької області зазначено: «у суду наявні докази (докази про передачу спірних земель від відповідача третім особам чи позивачу після 2014 року відсутні), а саме витяги з держземкадастру, що станом на час розгляду справи спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 6822485400:04:010:0004 і 6822485400:04:010:0003 перебувають у постійному користуванні Третьої особи 1 (Державного підприємства "Кам`янець - Подільське лісове господарство"). Вказане підтверджується також проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Камянець Подільський лісгосп», за яким до таксаційного опису лісгоспу відноситься серед іншого і кар`єр відкриті простори без дерев (п. 17.14)».

Суд апеляційної інстанції констатує, що обставини котрі були встановлені в справі №924/943/17 не спростовані в законному порядку сторонами, що не брали у цій справі участі проте беруть участь у справі №924/74/24.

Таким чином, землі, на яких у 2012 році передбачалось сформувати, а у 2021 році була сформована спірна земельна ділянка, з 1960 року знаходились в постійному користуванні правопопередника Третьої особи 1 із відповідним цільовим призначенням як землі лісового фонду. Також, з плану меж земельної ділянки (опису меж) на зворотному аркуші державного акту серії ЯЯ № 333743 вбачається, що пропонована під створення майбутньої земельної ділянки територія межує із землями лісогосподарського призначення у кутових точках від «В» до «Г» (південний схід), від «Г» до «Д» (південь як землі об`єкту природоохоронного значення «Подільські Товтри») та від «Ж» до «А» (північний захід; том 1, а.с. 48). Водночас, з вказаного правовстановлюючого документу неможливо встановити її часткове накладення на землі лісогосподарського призначення, які перебували до формування земельної ділянки в постійному користуванні Третьої особи 1, оскільки такий документ не містить координат кутових точок повороту меж відповідної земельної ділянки.

Земельна ділянка з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 як і земельні ділянки з кадастровим номером 6822485400:04:010:0003, з кадастровим номером 6822485400:04:010:0004 з моменту формування постійно перебували у власності держави в особі Позивача 1 та володільця не змінювали.

Відтак, спірні правовідносини стосуються лише меж зазначених земельних ділянок в частині їхнього накладення та зачіпають виключно речові права Відповідача, Позивача 1, Третьої особи 1 щодо постійного користування спірною емельною ділянкою та ділянками 1 і 2 відповідно.

Важливим моментом при цьому є те, що з 1 січня 2013 року формування земельних ділянок і набуття на них відповідних речових прав здійснювалось виключно при здійсненні державної реєстрації, а саме: земельної ділянки (в порядку статті 79-1 Земельного кодексу України) та речових прав на неї (відповідно до вимог статті 126 Земельного кодексу України), що у тому числі підтверджується пунктом 9 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 5245-VI.

Враховуючи те, що формування земельних ділянок 1 та 2, а також оформлення на них речових прав правопопередником Третьої особи 1 відбулось значно раніше за формування спірної земельної ділянки з оформленням на неї права постійного користування з боку Відповідача, останній під час її формування (замовлення розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)) був зобов`язаний враховувати існуючі обмеження навколо ділянок 1 та 2 з кадастровим номером 6822485400:04:010:0003, з кадастровим номером 6822485400:04:010:0004, враховуючи їх цільове призначення та віднесення до об`єктів лісового фонду, у тому числі при погодженні меж даних земельних ділянок.

В той же час апеляційний господарський суд констатує, що звернення Прокурора в інтересах держави в особі Позивачів 1 і 2 з позовною вимогою про повернення спірної земельної ділянки, зумовлено тим, що: по-перше, спірна земельна ділянка ніколи не вибувала з державної форми власності, а надана лише на праві постійного користування для Позивача; по-друге, накладення спірної земельної ділянки на ділянки 1 та 2 проведено лише в певних її частинах, тобто має місце лише часткове накладення, що вказує на заявлення позовної вимоги саме щодо повернення земельної ділянки у відповідних межах та частинах її накладення. При цьому, розпорядник такої земельної ділянки та земельних ділянок 1 та 2, з огляду на їх цільове призначення не змінюється (земельні ділянки державної форми власності лісогосподарського призначення).

Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Право володіння - це забезпечена законом можливість фактичного панування над річчю, утримання її у сфері свого господарювання.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частини 2 статті 152 Земельного кодексу України).

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначається, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зайняття земельної ділянки лісогосподарського призначення з порушенням норм земельного та лісового законодавства слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісового фонду.

Відповідно до частини 10 статті 79-1 Земельного кодексу України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Підсумовуючи усе пописане вище, колегія суду виснує, що формування спірної земельної ділянки, а також набуття на земельну ділянку права постійного користування відбулось з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, що свідчить про підставність та обгрунтованість позовних вимог Прокурора до Відповідачів про повернення Позивачу 1 земельної ділянки з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001, в межах і координатах, що накладається на земельну ділянку площею 15,4814 Га з кадастровим номером 6822485400:04:010:0003; та на земельну ділянку площею 1,9828 Га з кадастровим номером 6822485400:04:010:0004. А тому колегія суду задоволює позов в цій частині та приймає рішення про повернення земельних ділянок в межах та кординатах точок її накладення.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак суд апеляційної інстанції залишає без змін оспорюване рішення.

Що ж стосується позовних вимог про скасування державної реєстрації та реєстрації речового права земельної ділянки, в розрізі заперечень Третьої особи 2, наведених в апеляційній скарзі, щодо неналежного способу захисту в частині позовної вимоги про скасування речового права, то колегія суду зауважує наступне.

Правовідносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

За змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці.

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що Державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав, вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У відповідності до положень статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України.

Таким чином, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому.

Відповідно абзацу 5 частини 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень), аналогічне зазначене в частині 13 статті 79-1 ЗК України

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Зміст цієї правової норми свідчить про те, що допускаються такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому, позовні вимоги про скасування державної реєстрації речового права не можуть бути звернені до державного реєстратора (приватного нотаріуса). Державний реєстратор (приватний нотаріус) зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі, чи не був залучений.

Відповідна правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц (пункт 72), від 4 вересня 2018 року в справі № 823/2042/16 (пункт 36), від 16 січня 2019 року в справі № 755/9555/18 (пункт 25), від 21 серпня 2019 року в справі № 805/2857/17-а, від 22 січня 2020 року в справі № 587/2326/16-ц (пункт 24).

Матеріалами справи підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 площею 79,1 Га зареєстрована на праві постійного користування за Відповідачем.

Саме тому, що даний запис в реєстрі формально наділяє Відповідача певними юридичними правами щодо земельної ділянки, а право або інтерес Позивача 1, який є розпорядником та здійснює повноваження власника щодо спірної земельної ділянки, є порушеним внесенням до реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про право власності іншого суб`єкту, який не є власником земельної ділянки.

В той же час, рішення суду про скасування державної реєстрації права комунальної власності є підставою для реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинення права комунальної власності на спірну земельну ділянку.

Саме тому на переконання апеляційного господарського суду належною позовною вимогою буде й скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки.

При цьому колегія суду відхиляє заперечення Відповідача щодо неналежного способу захисту (яке обгрунтовано покликанням лише на певні постанови Верховного Суду, які не є релевантними саме до правовідносин, які виникли в даній справі), оскільки належний та ефективний спосіб захисту прав визначається з огляду на обставини конкретної справи. У даній справі відновлення становища, яке існувало до порушення речового права, охоплює всі можливі випадки порушення права, що завершилися його незаконною реєстрацією. Враховуючи, що вони поєднані з юридичними перешкодами, задоволення судом вимог про скасування державної реєстрації з одночасним поверненням є реальним відновленням становища, яке існувало до порушення права.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, про наявність підстав для задоволення позову в частині скасування у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 та про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна державну реєстрацію права постійного користування Відповідача на земельну ділянку з кадастровим номером 6822485400:04:010:0001 площею 79,1 Га, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель і споруд підприємств, що пов`язані з користуванням надрами, які розташовані за межами населених пунктів Ніганської сільської ради Кам`янець-Подільського району, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2440984668224, номер запису про інше речове право 43651039, припинивши право постійного користування Відповідача цією земельною ділянкою (у визначених межах).

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак суд залишає без змін оспорюване рішення і в цій частині.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Третьої особи 2 не підлягає до задоволення, оскільки її доводи спростовуються усім вищевстановленим у даній постанові.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на Третю особу 2, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року по справі №924/74/24 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 18 червня 2024 року по справі №924/74/24 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 924/74/24 повернути Господарському суду Хмельницької області.

Повний текст постанови виготовлено 1 жовтня 2024 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Маціщук А.В.