Постанова

від 26.09.2024 по справі 922/940/21

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2024 року м. Харків Справа № 922/940/21

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Крестьянінов О.О.

за участі секретаря судового засідання Андерс О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу (вх.№1666Х/1) заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 26.04.2021 (повний текст рішення складено суддею Жигалкіним І.П. 06.05.2021 у приміщенні Господарського суду Харківської області) у справі № 922/940/21

за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова

до 1. Харківської міської ради, м.Харків

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Аклор, м. Харків,

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки,-

ВСТАНОВИВ:

24.03.2021 керівник Немишлянської окружної прокуратури м.Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та ТОВ Аклор про: - визнання незаконним та скасування підпункту 19.1 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів; - визнання незаконними та скасування підпунктів 5.1 - 5.3 пункту 5 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.04.2020 №2090/20 Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками; - визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2020, кадастровий № 6310138500:07:001:0128 по вул.Олімпійській, 12-А, у м.Харкові, площею 1,1862 га, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ Аклор; - зобов`язання ТОВ Аклор повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Харків, вул.Олімпійська, 12-А, площею 1,1862 га, кадастровий № 6310138500:07:001:0128, Харківській міській раді.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі спірних рішень 1-го відповідача та укладеного між відповідачами спірного договору в порушення вимог ст.ст. 124, 134,135 Земельного кодексу України 2-му відповідачеві поза конкурентної процедури проведення земельних торгів надано в оренду земельну ділянку площею, яка в кілька разів перевищує площу забудови, що належить 2-му відповідачеві на праві власності та з метою, що не пов`язана з обслуговуванням зазначеної нерухомості -для будівництва нового об`єкта,чим порушено інтереси держави, що полягало у порушенні «суспільного», «публічного» інтересу у дотриманні вимог законодавства у сфері земельних правовідносин, якими врегульовано порядок набуття права користування земельними ділянками комунальної власності на засадах рівності усіх суб`єктів землекористування та закладеного принципу економічно ефективного використання землі, що передбачає отримання місцевим бюджетом орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у визначеному на конкурентних засадах розмірі, який має бути більшим встановленого оспорюваним договором розміру орендної плати. Тому припинення користування другим відповідачем спірною земельною ділянкою комунальної власності набуте у незаконний спосіб, а так само користування цією ділянкою у порядку і на підставах визначених законодавством, становлять «суспільний», публічний» інтерес, а незаконність припинення такого права такому інтересу не відповідає.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.04.2021 у справі №922/940/21 у позові відмовлено.

В обґрунтування рішення суд послався на те, що Харківська міська рада при прийнятті оспорюваих рішень 1-го відповідача діяла на підставі чинного законодавства, в межах наданих повноважень, а зміст оспорюваного договору не суперечить законодавству, з огляду на те, що частина 2 ст. 134 Земельного кодексу України не ставить підстави продажу права оренди земельної ділянки без застосування конкурентних засад в залежність від розміру об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на земельній ділянці, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб та виду використання земельної ділянки, а тому сам факт розташування на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:07:001:0128, наданій у користування другому відповідачу належних останньому на праві власності об`єктів нерухомого майна, виключає відчуження вказаної земельної ділянки виключно на конкурентних засадах, а сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.

При цьому суд виходив з того, що державні будівельні норми не встановлюють залежність площі земельної ділянки від площі нерухомого майна, яке на ній розміщене, а прокурором не доведено належними та допустимими доказами необхідності використання другим відповідачем земельної ділянки у меншому розмірі,ніж передано йому в оренду за оспорюваними рішеннями та договором та не наведено жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою, не відповідності такого проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, в той час як з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки другому відповідачу був розроблений та погоджений з усіма необхідними службами, прокурором відповідні обставини не спростовані.

Разом з цим, суд зазначив, що задоволення позовних вимог у даній справі не відповідатиме принципу пропорційності, оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула права власності на об`єкти нерухомого майна та право оренди спірної земельної ділянки.

Крім цього, суд зазначив про недоведеність прокурором порушення внаслідок прийняття оспорюваних рішень прав чи охоронюваних законом інтересів, зокрема, територіальної громади міста Харкова - власника земельної ділянки.

Заступник прокурора Харківської області із зазначеним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на нез`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначив, зокрема, те, що у порушення норм ст.ст. 86, 236 Господарського процесуального кодексу України, судом першої інстанції не надано оцінки доводам прокурора щодо явної невідповідності площі розташованих на спірній земельній ділянці та належних другому відповідачеві об`єктів нерухомості площі цієї земельної ділянки та висновки Верховного Суду з розгляду аналогічних спорів, згідно з якими відповідно до ч. 2 статті 134 Земельного кодексу України має право на придбання на позаконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) прав саме на земельну ділянку(її частину), право на яку мав попередній власник нерухомості і яке перейшло до цього нового власника нерухомості в силу статей 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України в редакціях, які діяли на час придбання нерухомого майна, саме з метою, пов`язаною із розташуванням відповідної нерухомості, а отримання в оренду земельної ділянки у розмірах, що значно перевищують площу відповідного майна, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному ст.ст. 134, 135 Земельного кодексу України.

При цьому прокурор зауважив, що у договорах купівлі-продажу, за якими другий відповідач придбав у власність об`єкти нерухомого майна, що на час прийняття 1-м відповідачем оспорюваного рішення знаходились на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:07:001:0128, не зазначено відомостей щодо земельної ділянки (земельних ділянок), на яку (які) мав право попередній власник зазначених об`єктів нерухомого майна (зокрема, кадастрового номеру, площі) та в матеріалах справи відсутні докази щодо зазначених відомостей, в той час як спірна земельна ділянка на момент укладення зазначених договорів ще не була сформована та її формування, у тому числі визначення її площі, яка в 121 раз перевищує площу розташованих на ній належних другому відповідачеві будівель та її державна реєстрація в Державному земельному кадастрі здійснювалась на підставі заяви другого відповідача в порядку відведення земельної ділянки саме за проектом землеустрою, розробленим та затвердженим на підставі оспорюваних рішень, за яким її відведення передбачено не для мети, що пов`язана з розміщенням на ній наведених об`єктів нерухомості, а для будівництва нового об`єкта нерухомого майна житлового комплексу та торговельного центру, за умови знесення зазначених об`єктів. При цьому за змістом вищенаведених норм земельного законодавства, надання спірної земельної ділянки комунальної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Аклор» в оренду з метою здійснення нового будівництва повинно було відбутися виключно за результатами земельних торгів, незалежно від того, чи відповідає площа цієї ділянки прощі, необхідній для обслуговування розташованих на ній будівель, а тому суд першої інстанції необґрунтовано зазначив, що без проведення судової експертизи неможливо встановити обставини щодо дотримання Харківською міською радою при прийнятті оспорюваних рішень вимог статті 134 Земельного кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2021 для здійснення розгляду справи №922/940/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Дучал Н.М., судді Гетьмана Р.А., судді Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.06.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м.Харків, на рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2021 у справі №922/940/21. Встановлено строк до 29.06.2021 для подання іншими учасниками справи відзивів на апеляційну скаргу в порядку, визначеному статтею 263 Господарського процесуального кодексу України. Призначено розгляд апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Харківської області від 26.04.2021 у справі № 922/940/21 на 08.07.2021 об 11:30 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 132. Явку представників учасників судового процесу визнано необов`язковою.

16.06.2021 від другого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аклор» надійшов відзив на апеляційну скаргу(вх. № 6989), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обгрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги другий відповідач зазначив, зокрема, те, що ч. 2 статті 134 Земельного кодексу України не ставить підстави надання земельної ділянки комунальної власності в оренду без проведення земельних торгів у разі розташування на них об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб в залежності від розміру таких об`єктів та законодавством не передбачено, що при розробленні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок мають враховуватись певні пропорції співвідношення площі таких об`єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться, в той час як прокурор не підтвердив належними та допустимими доказами свої доводи щодо значного перевищення площі спірної земельної ділянки порівняно з площею розташованих на ній належних другому відповідачу об`єктів нерухомості.

30.06.2021 від першого відповідача-Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 7464), згідно з яким він просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обгрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги перший відповідач зазначив, зокрема, те, що рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів як акт індивідуальної дії вичерпав свою дію внаслідок виконання (розроблення проекту землеустрою), що свідчить про відсутність правових підстав для подальшого скасування підпункт 19.1 додатку 1 до цього рішення.

Крім цього, перший відповідач зазначив те, що вимога про визнання незаконним та скасування підпункту 19.1 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів відноситься до юрисдикції адміністративних судів та провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та обов`язків і при прийнятті такого рішення орган місцевого самоврядування виконує дозвільну функцію, що притаманна суб`єкту владних повноважень у публічнио-правових відносинах.

Крім цього перший відповідач зазначив про невідповідність чинному законодавству доводів прокурора щодо того, що площа земельної ділянки, яка відповідно до ч. 2 статті 134 Землельного кодексу України надається в оренду особі без проведення земельних торгів для обслуговування розташованих на цій ділянці належних такій особі об`єктів нерухомості, має відповідати площі, яку безпосередньо займають відповідні об`єкти та може бути дещо більше такої площі, оскільки державні будівельні норми не містять вимог які б прямо встановлювали нормативи розміру та межі земельних ділянок, не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, як і не ставлять площу відведеної земельної ділянки в залежності від площі споруд, що на них знаходяться.

Разом з цим, перший відповідач стверджує, що за змістом ч. 2 статті 134 Земельного кодексу України сам факт розташування на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, що належать на праві власності особі, є достатньою підставою для передання такій особі цієї земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.07.2021 оголошено перерву у судовому засіданні 08.07.2021 у справі №922/940/21 до 09.08.2021 о 12:30 год.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2021 у зв`язку з відпустками судді Дучал Н.М та судді Гетьмана Р.А. для розгляду справи №922/940/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Бородіної Л.І., судді Лакізи В.В., судді Тарасової І.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 зупинено провадження у справі №922/940/21 до закінчення перегляду Верховним Судом у складі Судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду справи №925/1133/18 та оприлюднення повного тексту постанови. Зобов`язано сторони повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2024 у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_1 , для здійснення розгляду справи №922/940/21 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді доповідача Пуль О.А., судді Білоусова Я.О., судді Крестьянінова О.О.

У зв`язку з оприлюдненям повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.08.2024 поновлено провадження у справі №922/940/21 та призначено її до розгляду в судове засідання з повідомленням учасників справи 12.09.2024 р. об 11:00 год. у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, за адресою: 61058, м.Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, зал засідань №104.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 оголошено перерву у судовому засіданні 12.09.2024 у справі №922/940/21 до 26.09.2024 о 16:30 год.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, заслухавши представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.

Відповідно до п. 19.1. додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів" від 26.02.2020 р. № 2009/20 ТОВ "Аклор" надало дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1861 га, із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по вул. Олімпійській, 12-А.

Згідно п. 19.2. рішення, будівництво об`єкту виконати з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. "Ж-1", "Е-1", "Д-1", "Г-1", що належать ТОВ "Аклор" на праві приватної власності.

В інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.03.2021 р. визначено, що на праві власності ТОВ "Аклор" належати нежитлові будівлі літ. "Ж-1", загальною площею 25,3 кв.м, літ. "Е-1", загальною площею 25,0 кв.м., літ. "Д-1" загальною площею 23,0 кв.м, літ. "Г-1", загальною площею 24,8 кв.м., розташовані по вул. Олімпійській, 12-А у м. Харкові.

Відповідно до п.п. 5.1. - 5.3. п. 5 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками" від 22.04.2020 р. № 2090/20, ТОВ "Аклор" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по вул. Олімпійській, 12-А та надано ТОВ "Аклор" в оренду земельну ділянку (кадастровий № 6310138500:07:001:0128) площею 1,1862 га, із земель територіальної громади м. Харкова по вул. Олімпійській, 12-А за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури до 01.05.2025 р.

05.06.2020 на підставі вказаного рішення Харківської міської ради між Харківською міською радою та ТОВ "Аклор" укладено договір оренди землі, згідно п.п. 1, 2 якого Харківська міська рада (орендодавець) надає, а ТОВ "Аклор" (орендар) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, загальною площею 1,1862 га, з кадастровим № 6310138500:07:001:0128.

Відповідно до п. 3,8 Договору на земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. "Е-1", "Д-1", "Г-1", "Ж-1" з урахуванням знесення, інші об`єкти інфраструктури відсутні та договір укладено строком до 01.05.2025.

Як зазначено вище, предмет даного позову становлять матеріально - правові вимоги про визнання незаконними та скасування вищенаведених пунктів рішень Харківської міської ради, згідно з якими Товариству з обмеженою відповідальністю «Аклор» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1,1861 га із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по вул. Олімпійській, 12-А, затверджено відповідний проект та надано земельну ділянку в оренду, а також вимога про визнання недійсним зазначеного договору оренди.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурора перший відповідач зазначив, зокрема, те, що вимога про визнання незаконним та скасування підпункту 19.1 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів відноситься до юрисдикції адміністративних судів та провадження в цій частині підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що правовідносини, пов`язані з прийняттям та реалізацією такого рішення, не підпадають під визначення приватноправових, оскільки не породжують особистих майнових прав та обов`язків і при прийнятті такого рішення орган місцевого самоврядування виконує дозвільну функцію, що притаманна суб`єкту владних повноважень у публічнио-правових відносинах.

Щодо юрисдикції спору в частині скасування підпункту 19.1 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

У частині 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

За змістом частини 3 статті 22 зазначеного Закону, місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до положень статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначені у статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Так, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6); справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб`єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб`єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункт 10).

Разом з тим, згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим, стаття 4 КАС України містить визначення термінів, які вживаються в цьому Кодексі,зокрема, адміністративної справи, публічно-правового спору, та суб`єкта владних повноважень, а саме:

адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;

публічно-правовий спір - спір, у якому:

хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;

суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Зокрема, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Аналіз положень статті 20 ГПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію визначення суб`єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб`єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин, із яких виник спір.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала правові позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а). Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15).

У постановах від 21 березня 2018 року (справа № 536/233/16-ц), 24 квітня 2018 року (справа № 401/2400/16-ц), 30 травня 2018 року (справа № 826/5737/16), 19 червня 2018 року (справа № 922/864/17), на які міститься посилання в касаційних скаргах відповідачів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речове право на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Предметом позовних вимог прокурора у даній справі є оскарження одночасно рішень органу місцевого самоврядування, як про надання ТОВ "Аклор" дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, так і про затвердження відповідного проєкту землеустрою і надання земельної ділянки в оренду вказаній особі, а також укладеного на підставі цього рішення договору оренди земельної ділянки

З прийняттям Радою рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її в оренду ТОВ " Аклор", рішення органу місцевого самоврядування про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки було реалізовано та стало підставою для надання земельної ділянки в користування, а правовідносини сторін трансформувалися і насправді набули іншого правового змісту, на який правила адміністративного судочинства не поширюються. У зв`язку з чим предметом перевірки судом зазначених рішень є не законність дій суб`єкта владних повноважень щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а фактично правильність формування волі власника стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, оскільки в такому випадку оспорювані рішення в своїй сукупності є формою волевиявлення орендодавця щодо зміни в майбутньому правовідносин сторін на договірні орендні.

Подібні правові висновки у контексті юрисдикційної приналежності спору наведені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.06.2018 у справі № 265/2828/17, від 17.02.2021 у справі № 813/1009/17 та в постанові Верховнго Суду у складі Касаційного господарського суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20.

Таким чином, зважаючи на характер спірних правовідносин, спір у даній справі в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування зазначених вище рішень Ради не стосується захисту прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин, а виник вже із майнових відносин приватноправового характеру, а тому, з урахуванням суб`єктного складу сторін, розгляд цих вимог має здійснюватися в порядку господарського судочинства.

Щодо повноважень прокурора на звернення з позовом у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про прокуратуру прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII Про прокуратуру, який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Як убачається з позовної заяви, прокурор в інтересах держави звернувся до суду з позовом до органу, уповноваженого розпоряджатися землею територіальної громади у спірних правовідносинах та до юридичної особи, яка за результатами оспорюваних рішень та правочину отримання право землекористування.

Поряд із підставами заявленого позову прокурор навів також аргументи щодо наявності порушених, на його думку, інтересів держави та необхідності їх захисту, а також вказав про те, що звертається до суду з даним позовом самостійно, оскільки Рада, як орган, що уповноважений на здійснення захисту інтересів територіальної громади у спірних правовідносинах, є одним із відповідачів у цій справі.

Як зазначено вище, позовні вимоги прокурора у даній справі обґрунтовано тим, що на підставі спірних рішень 1-го відповідача та укладеного між відповідачами спірного договору в порушення вимог ст.ст. 124, 134,135 Земельного кодексу України 2-му відповідачеві поза конкурентної процедури проведення земельних торгів надано в оренду земельну ділянку площею, яка в кілька разів перевищує площу забудови, що належить 2-му відповідачеві на праві власності та з метою, що не пов`язана з обслуговуванням зазначеної нерухомості-для будівництва нового об`єкта, чим порушено інтереси держави, що полягало у порушенні суспільного (публічного) інтересу у дотриманні вимог законодавства у сфері земельних правовідносин, якими врегульовано порядок набуття права користування земельними ділянками комунальної власності на засадах рівності усіх суб`єктів землекористування та закладеного принципу економічно ефективного використання землі, що передбачає отримання місцевим бюджетом орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у визначеному на конкурентних засадах розмірі,,який має бути більшим, встановленого оспорюваним договором розміру орендної плати.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 наведено наступні висновки щодо комплексного застосування норм матеріального та процесуального права, а саме частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України, при вирішенні спорів про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування або органів державної виконавчої влади, визнання недійсними договорів купівлі-продажу або оренди, укладених на підставі цих рішень, та про повернення земельних ділянок цьому органу як одному з відповідачів, зокрема виключної правової проблеми щодо питання про наявність / відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, прокурор визначив одним з відповідачів.

Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи. Відповідачем у господарському судочинстві є особа, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 7.12; від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, пункт 10.13; від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц, пункт 8.12).

У пункті 7.17 постанови від 25.06.2019 у справі № 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

У пункті 38 постанови від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, пункти 77-83; від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 8.8).

Поряд із цим, таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

У разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади.

В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Отже, прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

Прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.11), від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (пункт 8.18).

Частини третя та четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» серед іншого встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Тобто, визначений частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» обов`язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.

У справах за позовами прокурора як самостійного позивача про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, який є одним з відповідачів, рішення якого оскаржується у зв`язку з недотриманням вимог земельного законодавства, що унеможливило звернення прокурора в інтересах цього органу за захистом порушених інтересів держави, адже цей орган сам їх і порушив, попереднє (до подання позову) повідомлення прокурором уповноваженого органу про вчинення ним же правопорушення призвело б до поєднання в одній особі позивача та відповідача, що є неприйнятним. При цьому відсутній орган державного контролю, до компетенції якого належить звернення до суду з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування, внаслідок чого прокурор в таких випадках виступає в інтересах держави як самостійний позивач.

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила висновок, викладений у пункті 50 постанови від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, виклавши його в такій редакції: органи Держгеокадастру можуть звертатись до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень з нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності в тих випадках, коли це прямо визначено у відповідних нормативно-правових актах (зокрема, з позовами щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився). При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що за полодженнями статті 122,абз. 5 статті 152 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), абзаців першого - третього пункту «а», абзацу першого та другого пункту «б» частини першої статті 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель», пункту 51 Положення від 14.01.2015 № 15 у спірних правовідносинах, які стосуються порушення речових прав держави чи територіальної громади на земельні ділянки, Держгеокадастр України та його територіальні органи не наділені повноваженнями власника на захист відповідного права державної або комунальної форми власності (крім земель сільськогосподарського призначення державної форми власності).

Отже, в даному випадку прокурор правомірно звернувся з даним позовом як самостійний позивач, визначивши орган місцевого самоврядування, який прийняв оскаржувані рішення та уклав з суб`єктом господарювання-ТОВ «Аклор» на їх підставі оспорюваний договір оренди-Харківську міську раду, співвідповідачем із вказаним суб`єктом, навівши у відповідності до вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві обґрунтування щодо того, в чому на його думку, полягає порушення інтересів держави внаслідок прийняття оспорюваних рішень та укладення оспорюваного правочину, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а тому підтвердив підстави для представництва інтересів держави.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам по суті спору, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Прокурор оскаржує оспорювані рішення в зазначеній частині з тих підстав, що внаслідок їх прийняття 1-м відповідачем у порушення вимог ст.ст. 124, 134,135 Земельного кодексу України 2-му відповідачеві поза конкурентної процедури проведення земельних торгів надано в оренду земельну ділянку площею, яка в кілька разів перевищує площу забудови, що належить 2-му відповідачеві на праві власності та з метою, що не пов`язана з обслуговуванням зазначеної нерухомості-для будівництва нового об`єкта.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

Оскільки на підставі підпункту 19.1 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів розроблено відповідний проект землеустрою, а на підставі підпунктів 5.1 - 5.3 пункту 5 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.04.2020 №2090/20 Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками відповідачами укладено спірний договір оренди земельної ділянки від 05.06.2020, зазначені рішення органу місцевого самоврядування в оспорюваній частині як акти індивідуальної дії вичерпали свою дію виконанням.

Разом з цим, питання дотримання першим відповідачем при прийнятті спорюваних рішень встановленої Земельним Кодексом України процедури надання земельної ділянки комунальної власності в оренду другому відповідачеві є елементом оцінки обставин справи при вирішенні інших позовних вимог, а саме, в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2020, та зобов`язання ТОВ Аклор повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Харків, вул.Олімпійська, 12-А, площею 1,1862 га, кадастровий № 6310138500:07:001:0128, Харківській міській раді,оскільки зазначене питання стосується фактичних та правових підстав цих матеріально-правових вимог.

Щодо вказаних позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно зі статтею 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За змістом ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 Земельного кодексу України в наведеній редакції, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них, зокрема, у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

З системного аналізу вищенаведених норм убачається, що особа, яка придбала нерухоме майно, відповідно до ч. 2 статті 134 Земельного кодексу України має право на придбання на позаконкурентних засадах(без проведення земельних торгів) прав саме на земельну ділянку (її частину), право на яку мав попередній власник нерухомості і яке перейшло до цього нового власника нерухомості в силу статей 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України в редакціях, які діяли на час придбання нерухомого майна, саме, з метою, пов`язаною із розташуванням відповідної нерухомості.

Відповідна правова позиція щодо системного тлумачення норми ч. 2 статті 134 Земельного кодексу України в комплексі з положеннями статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України в редакціях , що діяли на час придбання нерухомого майна, викладена в постановах Верховного Суду, зокрема:від 14.02.2018 у справі № 592/6097/15-ц; від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г; від 22.03.2018 у справі № 910/13129/7; від 14.03.2019 у справі №915/182/17; від 06.11.2019 у справі № 910/23595/17.

Крім цього частина 2 статті 134 Земельного кодексу України прямо пов`язує надання земельної ділянки на позаконкурентних засадах саме з розташуванням на цій ділянці певної будівлі чи споруди.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 14.03.2019 у справі № 915/182/17).

Відповідно до ч. 4 статі 236 Господарського процесуального кодесу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

З наведених підстав, колегія суддів відхиляє як такі, що суперечать законодавству та практиці його застосування Верховним Судом доводи відповідачів, що ч. 2 статті 134 Земельного кодексу України встановлює право на отримання власником нерухомості прав на земельну ділянку, на якій вона розташована поза конкурентним способом (без проведення земельних торгів) безвідносно до обсягу прав на таку ділянки (її частину), які перейшли до такого власника в силу положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України від попереднього власника нерухомості,зокрема не містить обмежень щодо розміру таких земельних ділянок та мети її надання, а сам факт розташування на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, що належать на праві власності особі, є достатньою підставою для передання такій особі цієї земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів. .

Як зазначено вище, на спірній земельній ділянці, кадастровий номер 6310138500:07:001:0128, по вул.Олімпійській, 12-А, у м.Харкові, площею 1,1862 га,розташовані об`єкти нерухомого майна, які належать на праві приватної власності ТОВ Аклор: будівлі літ. "Ж-1", загальною площею 25,3 кв.м, літ. "Е-1", загальною площею 25,0 кв.м, літ. "Д-1", загальною площею 23,0 кв.м, літ. "Г-1", загальною площею 24,8 кв.м, розташовані по вул. Олімпійській, 12-А у м. Харкові.

Зазначені будівлі придбані ТОВ Аклор від Джиголи Т.П., на підставі договорів купівлі-продажу частини нежитлових будівель від 21.01.2020 (т. 1 а.с. 56-71).

Отже, ТОВ Аклор, придбавши у власність на підставі Договорів купівлі-продажу від 21.01.2020 зазначені будівлі, відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України набуло право на отримання у користування земельної ділянки, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

На позаконкурентних засадах ТОВ Аклор мав право отримати таку ділянку в користування саме з метою, пов`язаною із розташуванням відповідних належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна.

У договорах купівлі-продажу від 20.01.2020, на підставі яких другий відповідач придбав у власність об`єкти нерухомого майна, які на час прийняття оспорюваних рішень знаходилися на спірній земельній ділянці, не зазначено відомостей щодо земельної ділянки (земельних ділянок), на яку(які) мали право попередній власник зазначеної нерухомості (зорема, кадастрового номеру, площі) та в матеріалах відсутні докази щодо зазначених відомостей.

Разом з тим, відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

З матеріалів справи вбачається, що на момент придбання 2-м відповідачем за договорами купівлі продажу від 20.01.2020 спірних об`єктів нерухомого майна, спірна земельна ділянка кадастровий номер 6310138500:07:001:0128 по вул.Олімпійській, 12-А, у м.Харкові, площею 1,1862 га не була сформована.

Її формування, в тому числі визначення її площі, а також її реєстрація в Державному земельному кадастрі здійснювалось на підставі заяви ТОВ "Аклор" у порядку відведення земельної ділянки саме за проектом землеустрою, розробленим та затвердженим на підставі оспорюваних рішень Харківської міської ради, за якими її відведення передбачено не для мети, що пов`язана з розміщенням на ній об`єктів нерухомого майна, які належать 2-му відповідачу, а для будівництва нового об`єкта нерухомого майна житлового комплексу торговельного центру,за умови знесення зазначених об`єктів.

Разом з тим, з матеріалів справи, а саме, технічних паспортів та інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вбачається, що зазначені будівлі займають 0,83% від площі наданої земельної ділянки.

Таким чином, розмір площі забудови становить 0,0098 га, а площа земельної ділянки, яка була виділена в оренду другому відповідачу 1,1862га, тобто, більше в 121 раз.

Отже, хибним є висновок суду першої інстанції, що прокурор не з`ясував площу відповідної нерухомості та не співставив її з розміром отриманої другим відповідачем у власність поза конкурсом земельної ділянки.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Зазначена правова позиція щодо стандарту доказування викладена в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що вищенаведеними вірогідними доказами підтверджується явна невідповідність площі отриманої 2-м відповідачем в оренду спірної земельної ділянки, меті, яка може бути пов`язана з розташуванням на ній належних 2-му відповідачу на праві власності будівель,й відповідно площі земельної ділянки, яка могла перейти до нього за вищенаведеними договорами купівлі-продажу частини нежитлових будівель від 21.01.2020.

При цьому колегія суддів враховує, що формування цієї ділянки із визначенням її площі, яка в 121 разів перевищує площу вказаних будівель, здійснено саме з метою нового будівництва житлового комплексу за умови знесення цих будівель, на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для такого будівництва, який було розроблено та затверджено на підставі оспорюваних рішень 1-го відповідача.

Разом з цим, поза увагою апеляційного господарського суду не може залишитись обставина, що нерухоме майно було придбано 2-им відповідачем 20.01.2020 і вже 19.02.2020 останній звернувся до Харківської міської ради з листом про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель територіальної громади м. Харкова (т.1 а.с.100).

Також заявник просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою для будівництва та обслуговування житлового комплексу за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська ,12-А , 4, а не для обслуговування наявних на земельній ділянці будівель, які належать йому на праві власності, в той час як положення частини другої статті 134 Земельного кодексу України не визначають виключення щодо проведення торгів, під будівництво житлових комплексів, тощо.

На підставі зазначеної заяви Департаментом містобудування та архітектури Товариству з обмеженою відповідальністю Аклор надані графічні матеріали місця розташування земельної ділянки саме для будівництва нового об`єкта житлового комплексу, за рахунок знесення належних Товариству на праві власності будівель літ. "Ж-1", загальною площею 25,3 кв.м, літ. "Е-1", загальною площею 25,0 кв.м, літ. "Д-1", загальною площею 23,0 кв.м, літ. "Г-1", загальною площею 24,8 кв.м, розташовані по вул. Олімпійській, 12-А у м. Харкові

Разом з тим, в силу наведених положень ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134 та ч. ч. 1, 2 ст. 135 Земельного кодексу, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) під будівництво нових будівель та споруд підлягали виключно продажу на земельних торгах.

Таким чином, в силу ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України 2-й відповідач у спірних правовідносинах мав право отримати спірну земельну ділялнку для здійснення нового будівництва за рахунок знесення належних йому на праві власності будівель, лише за результатами проведених земельних торгів.

Проте, всупереч зазначеним нормам земельного законодавства, 1-й відповідач шляхом прийняття оспорюваних рішень та укладення з 2-м відповідачем спірного договору оренди земельної ділянки здійснив передання ТОВ "Аклор" в оренду на позаконкурентних засадах (без проведення земельних торгів) спірної земельної ділянки комунальної власності, площа якою у 121 раз перевищує площу розташованих на цій ділянці належних Товариству на праві власності будівель, з метою, що не пов`язана з розташуванням цих будівель.

Разом з тим, наявність на спірній земельній ділянці належних ТОВ "Аклорна праві власності нежитлових будівель, які за підпунктом п. 5 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками" від 22.04.2020 р. № 2090/20 мають бути знесені, як умова для отримання такої ділянки в оренду для здійснення нового будівництва, судова колегія розцінює як механізм ухилення від отримання земельної ділянки для будівництва житлового комплексу на конкурентних засадах, яке це передбачено вимогами земельного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Підготовка до проведення та порядок проведення земельних торгів, встановлення результатів торгів, оприлюднення результатів земельних торгів регламентовано статтями 137, 138, 139 Земельного кодексу України.

Враховуючи викладене, земельним законодавством чітко передбачено порядок передачі земельних ділянок в оренду за результатами проведення земельних торгів, який Харківською міською радою дотримано не було.

З огляду на наведене, колегія суддів також відхиляє доводи відповідачів, що Державні будівельні норми Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92, затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за №44, Державні будівельні норми ДБН Б.2.2-12:2019 Планування та забудова територій, затверджені Наказом Мінрегіону №104 від 26.04.2019, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я від 19.06.1996 №173; Державні будівельні норми Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2..-15-2005, затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 №80, не містять норм, які б прямо встановлювали нормативи розміру та межі земельних ділянок, не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, як і не ставлять площу відведеної земельної ділянки в залежність від площі споруд, що на них знаходяться.

При цьому колегія суддів наголошує, що за вищенаведеними нормами земельного законодавства надання спірної земельної ділянки комунальної власності 2-му відповідачу в оренду з метою нового будівництва здійснюється виключно за результатами проведення земельних торгів, незалежно від того, чи відповідає площа цієї ділянки площі, необхідній для обслуговування розташованих на ній будівель.

Наміри Харківської міської ради та ТОВ Аклор спрямовані на отримання останнім земельної ділянки комунальної власності для нового будівництва, а наявність на земельній ділянці об`єктів нерухомості використано лише як формальний привід для уникнення процедури земельних торгів.

Суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права не надав належної оцінки вищенаведеним обставинам щодо процедури передання спірної земельної ділянки в оренду, внаслідок чого дійшов неправильного висновку про відповідність змісту оспорюваного договору законодавству, з посиланням на те, що частина 2 ст. 134 Земельного кодексу України не ставить підстави продажу права оренди земельної ділянки без застосування конкурентних засад в залежність від розміру об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на земельній ділянці, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб та виду використання земельної ділянки, а сам факт розташування на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:07:001:0128, наданій у користування другому відповідачу належних останньому на праві власності об`єктів нерухомого майна, виключає відчуження вказаної земельної ділянки виключно на конкурентних засадах.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

За ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За змістом частини 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 134 Земельного кодексу України встановлено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як зазначено вище, спірна земельна ділянка комунальної власності за оспорюваним правочином передана в оренду другому відповідачу з порушенням норм земельного законодавства, а саме, за рішенням органу місцевого самоврядування для нового будівництва, поза процедурою земельних торгів, за відсутності для цього підстав, визначених ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України.

Оскільки умови спірного договору передбачають передання в оренду другому відповідачу на підставі рішення органу місцевого самоврядування спірної земельної ділянки комунальної власності для нового будівництва, без дотримання конкурентних засад (поза процедурою земельних торгів), за відсутності для цього підстав, визначених ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, зміст цього договору суперечить діючому на час його укладення законодавству, що відповідно до ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Отже, позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2020, кадастровий № 6310138500:07:001:0128 по вул.Олімпійській, 12-А, у м.Харкові, площею 1,1862 га, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ Аклор підлягають задоволенню через їх обгрунтованість.

Таким чином, суд першої інстанції внаслідок неправильного застосування норм матеріального права дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги прокурора про визнання недійсним спірного договору оренди землі, що є підставою для скасування рішення в цій частині із прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Разом з цим, прокурором заявлено позовну вимогу про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Аклор повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Харків, вул.Олімпійська, 12-А, площею 1,1862 га, кадастровий № 6310138500:07:001:0128, Харківській міській раді,яка обґрунтована необхідінстю застосування встановлених статтею 216 Цивільного кодексу України правових наслідків недійсності спірного договору у вигляді реституції.

Щодо наведеної позовної вимоги суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Таким чином, чинне законодавство передбачає право не тільки сторін оспорюваного правочину, а й будь-якої заінтересованої особи, а в передбачених випадках прокурора, звернутись з позовом до господарського суду про визнання такого правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності такого правочину у вигляді двосторонньої реституції.

У випадку подання позову про застосування реституції заінтересованою особою, яка не є стороною правочину(або прокурором в її інтересах), зазначений спосіб захисту передбачає зобов`язання відповідачів-сторін правочину здійснити відповідні дії з повернення одна одній отриманого за таким правочином, з метою захисту інтересів заінтересованої особи.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 56 постанови від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19 зазначила, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину, а інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу.

Як було зазначено вище, в даному випадку прокурором подано самостійний позов в інтересах держави до сторін спірного правочину, в обґрунтування якого він послався на порушення внаслідок вчиненням такого правочину інтересів держави, що полягає у порушенні «суспільного», «публічного» інтересу у дотриманні вимог законодавства у сфері земельних правовідносин, якими врегульовано порядок набуття права користування земельними ділянками комунальної власності на засадах рівності усіх суб`єктів землекористування та закладеного принципу економічно ефективного використання землі, що передбачає отримання місцевим бюджетом орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у визначеному на конкурентних засадах розмірі, який має бути більшим встановленого оспорюваним договором розміру орендної плати.Тому припинення користування другим відповідачем спірною земельною ділянкою комунальної власності набуте у незаконний спосіб, а так само користування цією ділянкою у порядку і на підставах визначених законодавством, становлять «суспільний», публічний» інтерес, а незаконність припинення такого права такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на наведене, позовні вимоги прокурора про повернення спірної земельної ділянки другим відповідачем першому відповідачу як представницькому органу власника-територіальної громади міста Харкова в порядку реституції відповідає вимогам чинного законодавства, враховуючи задоволення позовної вимоги про визнання недійсним спірного договору, за яким 1-й відповідач передав в оренду 2-му відповідачеві зазначену земельну ділянку, такий спосіб захисту прямо передбачений законодавством як правовий наслідок недійсності правочину і така реституція, яка має бути проведена між відповідачами, спрямована на задоволення інтересів держави, в інтересах якої прокурором подано позов.

Отже, позовні вимоги прокурора про зобов`язання ТОВ Аклор повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Харків, вул.Олімпійська, 12-А, площею 1,1862 га, кадастровий № 6310138500:07:001:0128, Харківській міській раді підлягають задоволенню через їх обгрунтованість.

При цьому колегія суддів зазначає про необґрунтованість посилання суду першої інстанції на те, що задоволення позовних вимог про визнання спірного договору недійсним та зобов`язання другого відповідача повернути Харківській міській раді спірну земельну ділянку не відповідатиме принципу пропорційності, оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула права власності на об`єкти нерухомого майна та право оренди спірної земельної ділянки.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ ця стаття містить три окремі норми: перша, виражена у першому реченні першого абзацу, - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном. Друга, закладена у другому реченні того ж абзацу, - охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя, закріплена у другому абзаці, - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіямистатті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 звертала увагу на те, що можливість втручання у право власності шляхом визнання недійсними правочинів передбачена у ЦК України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.

Як зазначено вище, з матеріалів справи вбачається, що наміри як Харківської міської ради, так і ТОВ Аклор спрямовані на отримання останнім земельної ділянки для нового будівництва, а наявність на земельній ділянці об`єктів нерухомості використано лише як формальний привід для уникнення процедури земельних торгів, а тому, як правомірно зазначив прокурор в позовній заяві, другий відповідач -ТОВ «Актор» при укладенні договору не мав правомірних(справедливих) сподівань на отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, так як це не передбачено законом, і таким чином був обізнаним (мав бути обізнаним) про можливість порушень з боку органу місцевого самоврядування. Тому другий відповідач не може бути добросовісним набувачем права оренди спірної земельної ділянки за укладеним з Харківською міською радою нікчемним договором.

Разом з цим, втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави, зокрема і від імені територіальної громади як власника земельної ділянки.За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги (стаття 41 Конституції України), згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21, пункт 7.20)).

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права суд першої інстанції дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволеня позовних вимог в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2020, кадастровий № 6310138500:07:001:0128 по вул.Олімпійській, 12-А, у м.Харкові, площею 1,1862 га, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ Аклор та зобов`язання ТОВ Аклор повернути спірну земельну ділянку Харківській міській раді, у зв`язку з чим рішення в цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову в цій частині.

В іншій частині рішення підлягає залишенню без змін, у зв`язку з тим, що висновок суду про відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог є правильним.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витраті зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги підлягають розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 256, 269, 270, 273, п. 2 ч. 1 ст. 275, п. 4 ч. 1 ст. 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Харківської області від 26.04.2021 у справі № 922/940/21 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2020, кадастровий № 6310138500:07:001:0128 по вул.Олімпійській, 12-А, у м.Харкові, площею 1,1862 га, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ Аклор та зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Аклор повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Харків, вул.Олімпійська, 12-А, площею 1,1862 га, кадастровий № 6310138500:07:001:0128, Харківській міській раді.

Прийняти в зазначеній частині нове рішення,яким позов задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 05.06.2020, кадастровий № 6310138500:07:001:0128 по вул. Олімпійській, 12-А, у м.Харкові, площею 1,1862 га, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відпоівідальністю Аклор.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Аклор (код ЄДРПОУ 41705703, 61145, м. Харків, вул. Космічна,12) повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м.Харків, вул.Олімпійська, 12-А, площею 1,1862 га, кадастровий № 6310138500:07:001:0128, Харківській міській раді (код ЄДРПОУ 04059243, майдан Конституції, 7).

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, майдан Конституції, 7) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108,банк отримувач: Держказначейська служба України, розрахунковий рахунок: UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету (КЕКВ):2800, призначення платежу:Повернення судового збору) витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 2270 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 3405 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Аклор (код ЄДРПОУ 41705703, 61145, м. Харків, вул. Космічна,12) на користь Харківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910108,банк отримувач: Держказначейська служба України, розрахунковий рахунок: UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету (КЕКВ):2800, призначення платежу:Повернення судового збору) витрати зі сплати судового збору за подання позову в сумі 2270 грн та за подання апеляційної скарги в сумі 3405 грн.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.10.2024.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.О. Крестьянінов