Постанова

від 28.01.2025 по справі 922/940/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2025 року

м. Київ

cправа № 922/940/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув касаційні скарги Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Аклор»

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 у справі

за позовом керівника Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова

до 1) Харківської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Аклор»,

про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки,

(у судове засідання з`явилися прокурор: Колодяжна А. В., представники: Харківської міської ради - Руденко Д. Ю., Товариства з обмеженою відповідальністю «Аклор» - Скриннік І. А.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. 24.03.2021 керівник Немишлянської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Аклор» (далі - ТОВ «Аклор») про: - визнання незаконним та скасування підпункту 19.1 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів; - визнання незаконними та скасування підпунктів 5.1 - 5.3 пункту 5 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.04.2020 №2090/20 Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками; - визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2020, кадастровий № 6310138500:07:001:0128 по вул. Олімпійській, 12-А, у м. Харкові, площею 1,1862 га, укладеного між Харківською міською радою та ТОВ «Аклор»; - зобов`язання ТОВ «Аклор» повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, 12-А, площею 1,1862 га, кадастровий № 6310138500:07:001:0128, Харківській міській раді.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі спірних рішень 1-го відповідача та укладеного між відповідачами спірного договору в порушення вимог статей 124, 134,135 Земельного кодексу України 2-му відповідачеві поза конкурентної процедури проведення земельних торгів надано в оренду земельну ділянку площею, яка в кілька разів перевищує площу забудови, що належить 2-му відповідачеві на праві власності та з метою, що не пов`язана з обслуговуванням зазначеної нерухомості -для будівництва нового об`єкта, чим порушено інтереси держави, що полягало у порушенні «суспільного», «публічного» інтересу у дотриманні вимог законодавства у сфері земельних правовідносин, якими врегульовано порядок набуття права користування земельними ділянками комунальної власності на засадах рівності усіх суб`єктів землекористування та закладеного принципу економічно ефективного використання землі, що передбачає отримання місцевим бюджетом орендної плати за користування спірною земельною ділянкою у визначеному на конкурентних засадах розмірі, який має бути більшим встановленого оспорюваним договором розміру орендної плати. Тому припинення користування другим відповідачем спірною земельною ділянкою комунальної власності набуте у незаконний спосіб, а так само користування цією ділянкою у порядку і на підставах визначених законодавством, становлять «суспільний», публічний» інтерес, а незаконність припинення такого права такому інтересу не відповідає.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, відповідно до п. 19.1. додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів» від 26.02.2020 р. № 2009/20 ТОВ «Аклор» надало дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1861 га, із земель територіальної громади м. Харкова для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по вул. Олімпійській, 12-А.

Згідно п. 19.2. рішення, будівництво об`єкту виконати з урахуванням знесення нежитлових будівель літ. «Ж-1», «Е-1», «Д-1», «Г-1», що належать ТОВ «Аклор» на праві приватної власності.

В інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 16.03.2021 р. визначено, що на праві власності ТОВ «Аклор» належали нежитлові будівлі літ. «Ж-1», загальною площею 25,3 кв.м, літ. «Е-1», загальною площею 25,0 кв.м., літ. «Д-1» загальною площею 23,0 кв.м, літ. «Г-1», загальною площею 24,8 кв.м., розташовані по вул. Олімпійській, 12-А у м. Харкові.

Відповідно до п.п. 5.1. - 5.3. п. 5 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками» від 22.04.2020 р. № 2090/20, ТОВ «Аклор» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури по вул. Олімпійській, 12-А та надано ТОВ «Аклор» в оренду земельну ділянку (кадастровий № 6310138500:07:001:0128) площею 1,1862 га, із земель територіальної громади м. Харкова по вул. Олімпійській, 12-А за рахунок земель житлової та громадської забудови для будівництва багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури до 01.05.2025 р.

05.06.2020 на підставі вказаного рішення Харківської міської ради між Харківською міською радою та ТОВ «Аклор» укладено договір оренди землі, згідно п.п. 1, 2 якого Харківська міська рада (орендодавець) надає, а ТОВ «Аклор» (орендар) приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури, загальною площею 1,1862 га, з кадастровим № 6310138500:07:001:0128.

Відповідно до п. 3,8 Договору на земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна - нежитлові будівлі літ. «Е-1», «Д-1», «Г-1», «Ж-1» з урахуванням знесення, інші об`єкти інфраструктури відсутні та договір укладено строком до 01.05.2025.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.04.2021 у справі №922/940/21 (суддя Жигалкін І. П.) у позові відмовлено.

В обґрунтування рішення суд послався на те, що Харківська міська рада при прийнятті оспорюваних рішень діяла на підставі чинного законодавства, в межах наданих повноважень, а зміст оспорюваного договору не суперечить законодавству, з огляду на те, що частина друга статті 134 Земельного кодексу України не ставить підстави продажу права оренди земельної ділянки без застосування конкурентних засад в залежність від розміру об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на земельній ділянці, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб та виду використання земельної ділянки, а тому сам факт розташування на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 6310138500:07:001:0128, наданій у користування другому відповідачу належних останньому на праві власності об`єктів нерухомого майна, виключає відчуження вказаної земельної ділянки виключно на конкурентних засадах, а сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.

При цьому суд виходив з того, що державні будівельні норми не встановлюють залежність площі земельної ділянки від площі нерухомого майна, яке на ній розміщене, а прокурором не доведено належними та допустимими доказами необхідності використання другим відповідачем земельної ділянки у меншому розмірі, ніж передано йому в оренду за оспорюваними рішеннями та договором та не наведено жодних порушень чинного законодавства при затвердженні проекту землеустрою спірної земельної ділянки, наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою, не відповідності такого проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, в той час як з наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки другому відповідачу був розроблений та погоджений з усіма необхідними службами, прокурором відповідні обставини не спростовані.

Разом з цим, суд зазначив, що задоволення позовних вимог у даній справі не відповідатиме принципу пропорційності, оскільки докладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула права власності на об`єкти нерухомого майна та право оренди спірної земельної ділянки.

Крім цього, суд зазначив про недоведеність прокурором порушення внаслідок прийняття оспорюваних рішень прав чи охоронюваних законом інтересів, зокрема, територіальної громади міста Харкова - власника земельної ділянки.

3.2. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 у справі № 922/940/21 рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 05.06.2020 та зобов`язання ТОВ «Аклор» повернути земельну ділянку, яка розташована за адресою: м. Харків, вул. Олімпійська, 12-А, площею 1,1862 га, кадастровий № 6310138500:07:001:0128, Харківській міській раді. Прийнято в зазначеній частині нове рішення, яким позов задоволено. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова аргументована тим, що прокурор правомірно звернувся з даним позовом як самостійний позивач, визначивши орган місцевого самоврядування, який прийняв оскаржувані рішення та уклав з суб`єктом господарювання-ТОВ «Аклор» на їх підставі оспорюваний договір оренди-Харківську міську раду, співвідповідачем із вказаним суб`єктом, навівши у відповідності до вимог статті 53 Господарського процесуального кодексу України в позовній заяві обґрунтування щодо того, в чому на його думку, полягає порушення інтересів держави внаслідок прийняття оспорюваних рішень та укладення оспорюваного правочину, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а тому підтвердив підстави для представництва інтересів держави.

Оскільки на підставі підпункту 19.1 додатку 1 до рішення 33 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.02.2020 № 2009/20 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів розроблено відповідний проект землеустрою, а на підставі підпунктів 5.1 - 5.3 пункту 5 додатку 1 до рішення 35 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 22.04.2020 №2090/20 Про надання земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування об`єктів, припинення права користування земельними ділянками відповідачами укладено спірний договір оренди земельної ділянки від 05.06.2020, зазначені рішення органу місцевого самоврядування в оспорюваній частині як акти індивідуальної дії вичерпали свою дію виконанням.

ТОВ «Аклор», придбавши у власність на підставі Договорів купівлі-продажу від 21.01.2020 зазначені будівлі, відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України набуло право на отримання у користування земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

На позаконкурентних засадах ТОВ «Аклор» мав право отримати таку ділянку в користування саме з метою, пов`язаною із розташуванням відповідних належних йому на праві власності об`єктів нерухомого майна.

У договорах купівлі-продажу від 20.01.2020, на підставі яких другий відповідач придбав у власність об`єкти нерухомого майна, які на час прийняття оспорюваних рішень знаходилися на спірній земельній ділянці, не зазначено відомостей щодо земельної ділянки (земельних ділянок), на яку(які) мали право попередній власник зазначеної нерухомості (зорема, кадастрового номеру, площі) та в матеріалах відсутні докази щодо зазначених відомостей.

На момент придбання 2-м відповідачем за договорами купівлі продажу від 20.01.2020 спірних об`єктів нерухомого майна, спірна земельна ділянка кадастровий номер 6310138500:07:001:0128 по вул.Олімпійській, 12-А, у м.Харкові, площею 1,1862 га не була сформована.

Формування, в тому числі визначення площі, а також реєстрація ділянки в Державному земельному кадастрі здійснювалось на підставі заяви ТОВ «Аклор» у порядку відведення земельної ділянки саме за проектом землеустрою, розробленим та затвердженим на підставі оспорюваних рішень Харківської міської ради, за якими її відведення передбачено не для мети, що пов`язана з розміщенням на ній об`єктів нерухомого майна, які належать 2-му відповідачу, а для будівництва нового об`єкта нерухомого майна житлового комплексу торговельного центру, за умови знесення зазначених об`єктів.

З технічних паспортів та інформації з Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, вбачається, що зазначені будівлі займають 0,83% від площі наданої земельної ділянки. Таким чином, розмір площі забудови становить 0,0098 га, а площа земельної ділянки, яка була виділена в оренду другому відповідачу 1,1862га, тобто, більше в 121 раз. Отже, хибним є висновок суду першої інстанції, що прокурор не з`ясував площу відповідної нерухомості та не співставив її з розміром отриманої другим відповідачем у власність поза конкурсом земельної ділянки.

Суд врахував, що формування цієї ділянки із визначенням її площі, яка в 121 раз перевищує площу вказаних будівель, здійснено саме з метою нового будівництва житлового комплексу за умови знесення цих будівель, на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для такого будівництва, який було розроблено та затверджено на підставі оспорюваних рішень.

Однак, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) під будівництво нових будівель та споруд підлягали виключно продажу на земельних торгах.

Земельним законодавством чітко передбачено порядок передачі земельних ділянок в оренду за результатами проведення земельних торгів, який Харківською міською радою дотримано не було. У зв`язку із цим, відхилені доводи відповідачів про те, що Державні будівельні норми «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень ДБН 360-92, затверджені наказом Держкоммістобудування від 17.04.1992 за №44, Державні будівельні норми ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій», затверджені Наказом Мінрегіону №104 від 26.04.2019, Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджені наказом Міністерства охорони здоров`я від 19.06.1996 №173; Державні будівельні норми «Житлові будинки. Основні положення» ДБН В.2..-15-2005, затверджені наказом Держбуду України від 18.05.2005 №80, не містять норм, які б прямо встановлювали нормативи розміру та межі земельних ділянок, не ставлять в залежність площу земельної ділянки від розміру нерухомого майна, що розташоване на ній, як і не ставлять площу відведеної земельної ділянки в залежність від площі споруд, що на них знаходяться.

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. Харківська міська рада звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати і відмовити у задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.2. Скаржник стверджує, що судами не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 щодо застосування статей 215, 216 Цивільного кодексу України; у постановах Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», а також у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г щодо застосування Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92**», Державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення. ДБН В.2.2-15-2005».

Стосовно підстави оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що відсутній висновок щодо застосування статті 120, частини другої статті 134 ЗК України, статті 377 ЦК України.

ТОВ «Аклор» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду в частині задоволення вимог про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути земельну ділянку та залишити в силі рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

ТОВ «Аклор» вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г, від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21.

4.4. У відзивах на касаційні скарги прокурор вказує на безпідставність доводів скаржників та просить залишити без змін оскаржену постанову.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Згідно з частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Зважаючи на приписи вищевказаних норм закону, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, довід прокурора щодо відсутності такого органу суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу.

У цій справі № 922/940/21, прокурор звернувся з даним позовом як самостійний позивач, визначивши орган місцевого самоврядування, який прийняв оскаржувані рішення та уклав з суб`єктом господарювання - ТОВ «Аклор» на їх підставі оспорюваний договір оренди.

Судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови від 26.09.2024 враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 925/1133/18, у якій сформовано єдину правозастосовчу практику щодо комплексного застосування норм частин третьої, четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК України, зокрема задля вирішення питання про наявність/відсутність підстав для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем у разі, коли один орган, уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, визначено прокурором як одного з відповідачів.

За результатами розгляду вищевказаної справи Велика Палата Верховного Суду дійшла до наступних висновків.

Сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник). При цьому відповідач має бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої, в принципі, можливо було б задовольнити позовні вимоги. З огляду на зміст наведених норм захисту в судовому порядку підлягають порушене право й охоронювані законом інтереси саме від відповідача.

Виходячи з викладеного, в зазначеній категорії справ (справах за позовами прокурора, поданими на захист інтересів держави, порушених унаслідок незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб) найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги.

Насамперед Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що помилковим є підхід, за якого у цій категорії справ питання про належного відповідача вирішується як вторинне, похідне від питання про те, якого результату прагне досягнути прокурор своїм позовом. Коло відповідачів не може визначатися залежно від того, чи залишиться до кого звертатися з позовом, якщо орган, уповноважений захищати інтереси держави у відповідних правовідносинах, буде визначений прокурором позивачем, навіть якщо цей орган сам спричинив порушення інтересів держави.

Відповідач визначається незалежно від процесуальної позиції інших учасників справи та є особою, до якої звернена вимога позивача, яка своєю чергою спрямована на захист відповідного порушеного права або законного інтересу.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Поряд із цим таке процесуальне позиціонування прокурора не враховує, що згідно з обставинами справи не виключається, що уповноважений державою орган сам є учасником спірних відносин і порушником інтересів держави. У такому випадку визначення цього органу позивачем суперечило б принципу розумності. Отже, статусом позивача має наділятись прокурор, а уповноважений орган має бути відповідачем.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Отже з метою реалізації конституційної функції представництва прокурор може звернутися з позовом в інтересах держави, визначивши орган місцевого самоврядування (раду) відповідачем у справі.

Узагальнюючи наведені висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У справі яка переглядається, прокурор визначив Харківську міську раду співвідповідачем, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог (визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору оренди, стороною якого є Харківська міська рада), навівши відповідно до вимог статті 53 ГПК України в позовній заяві обґрунтування щодо того, в чому на його думку, полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку про те, що підтверджено підстави для представництва інтересів держави.

Висновок суду апеляційної інстанції стосовно наявності у Прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного позивача узгоджується з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палата Верховного Суду щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частин четвертої та п`ятої статті 53 ГПК України, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

З урахуванням викладеного та зважаючи на те, що під час вирішення подібних спорів має враховуватися саме остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів не убачає підстав вважати, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права та не врахував висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», якими обґрунтована підстава оскарження.

5.4. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.

Як слідує зі змісту касаційної скарги Харківської міської ради, вона стверджує, що відсутній висновок щодо застосування статті 120, частини другої статті 134 ЗК України, статті 377 ЦК України. Однак, жодним належних обґрунтувань щодо змісту висновку який відсутній щодо вказаних статей і співвідношення їх із обставинами справи яка розглядається наведено не було. Водночас, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до приписів частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Положеннями частини четвертої статті 120 ЗК України унормовано, що у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні на праві оренди, емфітевзису, суперфіцію у відчужувача (попереднього власника), до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, крім випадків, визначених частиною шостою цієї статті. Волевиявлення орендодавця (власника) земельної ділянки, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагається.

Водночас статтею 377 ЦК України також визначено, що до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій він розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

За приписами частини першої статті 122 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно із статтею 134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша). Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб (абзац 2 частина другої).

Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів (див. правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19).

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, отримання в оренду земельної ділянки в розмірах, що значно перевищують площу належної особі будівлі, для нового будівництва передбачає дотримання процедури проведення земельних торгів у порядку, визначеному положеннями статей 134,135 ЗК України.

Таким чином, Верховний Суд неодноразово вказував на можливість отримати комунальну земельну ділянку в користування лише в межах та з метою, пов`язаною із розміщенням та обслуговуванням належних особі на праві власності нежитлових приміщень.

Натомість, в межах справи № 922/940/21 суд апеляційної інстанції встановив та правильно зазначив, що в порушення наведених норм земельного законодавства Харківська міська рада надала на позаконкуретних засадах (без проведення земельних торгів) спірну земельну ділянку не для розміщення та обслуговування належних заявнику приміщень, а для здійснення нового будівництва.

Саме недотримання вказаних норм права і стало підставою для часткового задоволення позову. У свою чергу, скаржники жодним чином не спростували правильність висновку суду апеляційної інстанції за наявності зазначених ключових обставин.

5.5. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Щодо посилання Харківської міської ради на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновку щодо застосування статті 216 ЦК України у їх системному зв`язку, викладеному Великою Палатою Верховного Судом у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21 щодо суб`єктів, наділених повноваженнями захищати інтереси держави, які порушені або можуть бути порушені вчиненням правочину, то колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі № 918/1043/21 та № 922/1121/21 не є подібними, оскільки у справі № 918/1043/21 розглядався спір про визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання та стягнення з відповідача коштів в порядку статті 228 ЦК України.

У свою чергу, хоча Харківська міська рада посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 про те, що належним способом захисту є витребування, однак в скарзі скаржником одночасно стверджується про те, що мета прокурора спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою і в даному випадку прокуратура не є власником спірної земельної ділянки, а пред`явлення такої позовної вимоги прокуратурою, яка діє як самостійний позивач, а не в якості представника відповідного органу, суперечитиме законодавству. Тобто, заявник сам визнав відсутність підстав для застосування висновку, викладеного у зазначеній постанові.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неврахування апеляційним судом висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованого у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 оскільки за змістовим, суб`єктним і об`єктним критеріями спірні правовідносини в зазначених справах не є подібними з огляду на істотні відмінності в фактичних обставинах таких спорів, пов`язаних з правами та обов`язками їх сторін, що зумовлює різний зміст спірних правовідносин і виключає застосування вказаної правової позиції під час вирішення цього господарського спору. У справі № 183/1617/16 предметом спору є земельна ділянка державного лісового фонду, яку сільська рада з перевищенням своїх повноважень передала у приватну власність фізичній особі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Водночас у справі яка розглядається спірна земельна ділянка комунальної власності передана в оренду для нового будівництва, поза процедурою земельних торгів.

Як Харківська міська рада, так і ТОВ «Аклор» посилаються на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г щодо застосування Державних будівельних норм «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень. ДБН 360-92**», Державних будівельних норм «Житлові будинки. Основні положення. ДБН В.2.2-15-2005» та визначення площі земельної ділянки, яка може бути передана в оренду.

Однак, суд апеляційної інстанції акцентував увагу на тому, що надання земельної ділянки в оренду з метою нового будівництва здійснюється виключно за результатами проведення земельних торгів, незалежно від того, чи відповідає площа цієї ділянки площі, необхідній для обслуговування розташованих на ній будівель.

Колегія суддів зауважує, що ключовими мотивами часткового задоволення позову є те, що земельна ділянка надана для нового будівництва і без проведення торгів, а обставини визначення площі земельної ділянки не є такими, що впливають на оцінку обґрунтованості позовних вимог. У зв`язку із цим, посилання скаржників на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.07.2020 у справі № 910/9028/19, від 09.02.2018 у справі № 910/4528/15-г відхиляються.

Аналогічним чином колегія суддів відхиляє посилання ТОВ «Аклор» на постанову Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21, так як в межах вказаної справи встановлені інші обставини ніж у справі яка розглядається, а саме те, що земельна ділянка надана з метою обслуговування та експлуатації належних Товариству на праві власності об`єктів нерухомого майна.

Інших доводів та посилань в межах підстав касаційного оскарження касаційні скарги не містять.

5.6. Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржників щодо неправильного застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження, колегія суддів не убачає підстав для скасування постанови Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 у справі № 922/940/21.

6. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену у справі постанову необхідно залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін оскаржувані рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Харківської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «Аклор» залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 у справі № 922/940/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ