Рішення

від 24.09.2024 по справі 922/1935/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2024м. ХарківСправа № 922/1935/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

за участю секретаря судового засідання Хруслової А.К.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "САНВІТА ГРУП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМЕКС МАКС" простягнення коштівта за зустрічним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ІМЕКС МАКС" доТовариства з обмеженою відповідальністю "САНВІТА ГРУП" простягнення коштів

за участю представників:

позивача (відповідача за зустрічним позовом) Діордієв О.С.

відповідача (позивача за зустрічним позовом) Нев`ядомський А.Д.

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "САНВІТА ГРУП" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "ІМЕКС МАКС", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача: 1.276.350,00 грн - заборгованості за договором від 16.10.2023 №16-1023/01-ВТМ на виготовлення та поставку товару; 194.725,01 грн - пені за порушення строку оплати; 127.635,00 грн - штрафу за прострочення оплати більше ніж на 10 календарних днів; 18.431,58 грн - 3% річних; 24 316,10 грн - інфляційних втрат, а також судові витрати.

Фактичними підставами позову є бездіяльність відповідача в частині оплати вартості поставленого позивачем товару на підставі Договору на виготовлення та поставку товару від 16.10.2023 №16-1023/01-ВТМ.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.06.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/1935/24.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.06.2024 у справі №922/1935/24 продовжений строк підготовчого провадження на 30 днів.

В подальшому ТОВ "ІМЕКС МАКС" звернулося до Господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до ТОВ "САНВІТА ГРУП" про стягнення з останнього грошових коштів у розмірі 100.500,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.07.2024 у справі №922/1935/24 прийнято зустрічний позов ТОВ "ІМЕКС МАКС" до спільного розгляду з первісним позовом, вимоги за зустрічним позовом об`єднати в одне провадження з первісним позовом у межах справи №922/1935/24.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 06.08.2024 закрито підготовче провадження у справі №922/1935/24 та призначено справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 у справі №922/1935/24 залишено без розгляду клопотання ТОВ "САНВІТА ГРУП" про долучення доказів.

Присутній у судовому засіданні 24.09.2024 представник ТОВ "САНВІТА ГРУП" первісні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Представник ТОВ "ІМЕКС МАКС" у судовому засіданні по суті 24.09.2024 проти первісного позову заперечує та просить суд відмовити в його задоволенні, вимоги за зустрічним позовом підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Заслухавши вступне слово представників сторін, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються первісні та зустрічні позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

До матеріалів справи позивачем за первісним позовом була долучена копія Договору на виготовлення та поставку товару від 16.10.2023 №16-1023/01-ВТМ, укладеного між ТОВ "САНВІТА ГРУП" як виробником та ТОВ "ІМЕКС МАКС" як замовником (далі - Договір). Згідно з його умовами виробник зобов`язався протягом всього терміну даї даного Договору за завданням (заявками) замовника виробляти та поставляти товар із застосуванням засобів власного виробництва під торговельною маркою замовника, а замовник у свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити товар згідно з умовами даного Договору.

Згідно з пунктом 4.1. Договору загальна кількість товару в кожній партії визначається відповідно до видаткової накладної, складеної на підставі прийнятої заявки до виконання виробником. Виробник зобов`язується здійснити поставку готового товару на умовах DAP - склад виробника, відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "ІНКОТЕРМС" в редакції 2010 р. Адреса складу замовника: м. Харків, пр. Перемоги, 55Е.

Зобов`язання по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі партії товару представнику замовника в місці, визначеному в пункті 4.1. Розділу 4 Договору. Датою поставки товару є дата, зазначена у видатковій накладні виробника (пункт 4.2. Договору).

Відповідно до пунктів 5.1., 5.2. 5.3. Договору ціна на товар вказується сторонами в Специфікації, яка підписана уповноваженими представниками обох сторін за даним Договором, і розраховані сторонами виходячи з мінімальної партії виробництва товару. Вартість кожної партії виготовленого товару вказується у видаткових накладних та інших товаросупровідних документах, виходячи з цін, зазначених у чинній специфікації. Загальна сума Договору визначається шляхом підсумовування вартості кожної партії товару за всіма видатковими накладними, виданими за даним Договором.

Пунктом 5.9. Договору передбачено, що оплата за товар за цим Договором здійснюється замовником у наступному порядку: замовник зобов`язаний здійснити оплату розмірі 100% вартості товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін (з дати, зазначеної на першій сторінці над текстом Договору) та діє до 31.12.2024 (пункт 11.1. Договору).

Також позивачем до матеріалів справи були долучені копії Додаткової угоди від 16.10.2023 №1 до Договору та Специфікації від 16.10.2023 №1 (Додаток №1 до Договору), в якій визначені загальні характеристики товару, зокрема, повне найменування товару - вологі серветки антибактеріальні, 120 шт.; виробник - ТОВ "САНВІТА ГРУП"; ціна за 1 шт. з ПДВ - 20,10 грн.

Як зазначає позивач за первісним позовом ним на виконання умов Договору був поставлений відповідачу товар на загальну суму 1.376.850,00 грн. На підтвердження наведених обставин позивачем за первісним позовом були надані:

- видаткові накладні від 07.11.2023 №6479 на суму 100.500,00 грн, від 22.11.2023 №6772 на суму 895.455,00 грн та від 05.12.2023 №7068 на суму 380.895,00грн, котрі підписані представником ТОВ "САНВІТА ГРУП" та скріплені печаткою підприємства, натомість одержувачем ТОВ "ІМЕКС МАКС" видаткові накладні не підписані;

- товарно-транспортні накладні від 07.11.2023 №Р6479 на суму 100.500,00 грн, від 22.11.2023 №Р6772 на суму 895.455,00 грн та від 05.12.2023 №Р7068 на суму 380.890,00 грн, які містять підписи відповідальних осіб вантажовідправника ТОВ "САНВІТА ГРУП" та вантажоодержувача ТОВ "ІМЕКС МАКС";

- податкові накладні від 03.11.2023 №38 на загальну суму 100.500,00 грн, в т.ч. ПДВ - 16.750,00 грн, від 22.11.2023 №322 на загальну суму 895.455,00 грн, в т.ч. ПДВ - 149.242,50 грн, від 05.12.2023 №51 на загальну суму 380.895,00 грн, в т.ч. ПДВ - 63.482,50 грн. Вказані податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчать відповідні квитанції.

Поставлений позивачем за первісним позовом товар за Договором був частково оплачений відповідачем на суму 100.500,00 грн, про що свідчить платіжна інструкція від 03.11.2023 №1773 на суму 100.500,00 грн.

13.03.2024 ТОВ "САНВІТА ГРУП" надіслало на адресу ТОВ "ІМЕКС МАКС" претензію від 13.03.2024 вих. №13-0324/01, в якій просило протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї претензії сплатити суму простроченої заборгованості за Договором та нарахованої неустойки в загальній сумі 1.503.163,23 грн.

Втім, відповідач за первісним позовом відповіді на претензію не надав, заборгованість за Договором не сплатив, що стало підставою для звернення ТОВ "САНВІТА ГРУП" до господарського суду з даним позовом з метою захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Заперечуючи проти первісного позову відповідач зазначає, що спірним Договір між ним і позивачем не укладався та не підписувався в письмовому вигляді, а отже надана копія такого Договору не може бути доказом у справі. Крім того зазначає, що надані ТОВ "САНВІТА ГРУП" видаткові накладні не містять підпису покупця (ТОВ "ІМЕКС МАКС"), а отже не відповідають вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів. Також, надані товарно-транспортні накладні не містять підпису директора ТОВ "ІМЕКС МАКС" Канюк А.І. та печатки товариства, у зв`язку з чим не можуть бути належними та допустимими доказами отримання товару саме представником ТОВ "ІМЕКС МАКС". Окрім цього, суми податку на додану вартість за податковими накладними від 03.11.2023 №38, від 22.11.2023 №322, від 05.12.2023 №51, які були складені ТОВ "САНВІТА ГРУП", не є включеними до податкового кредиту з ПДВ ТОВ "ІМЕКС МАКС". Таким чином, позивачем за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів в обґрунтування позовних вимог.

У зустрічному позові ТОВ "ІМЕКС МАКС" зазначає, що оскільки між ним та ТОВ "САНВІТА ГРУП" були відсутні будь-які договірні відносини щодо постачання товару, то перераховані на підставі платіжної інструкції від 03.11.2023 №1773 кошти в сумі 100.500,00 грн є безпідставно набутими, а тому підлягають поверненню згідно положень статті 1212 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За положенням частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами частини першої статті 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між юридичними особами (пункт 1 частини першої статті 208 ЦК України).

Судом встановлено, що до матеріалів справи позивачем за первісним позовом долучені копія Договору на виготовлення та поставку товару від 16.10.2023 №16-1023/01-ВТМ, який укладений між ТОВ "САНВІТА ГРУП" та ТОВ "ІМЕКС МАКС, а також копії Додаткової угоди від 16.10.2023 №1 до Договору та Специфікації від 16.10.2023 №1 (Додаток №1 до Договору).

Зазначені вище документи мітять підпис директора ТОВ "САНВІТА ГРУП" Левшуна Ігоря та директора ТОВ "ІМЕКС МАКС" Канюк Альони, також такі документи скріплені печатки підприємств. У відповідності до ст. 91 ГПК України за клопотанням відповідача судом було витребувано ухвалою від 25.06.2024 у ТОВ "САНВІТА ГРУП" оригінал спірного Договору.

На виконання вимог ухвали суду від 25.06.2024 позивачем за первісним позовом були надані письмові пояснення, в яких він зазначає про неможливість надати суду для огляду оригінал Договору в письмовому вигляді, оскільки підписання спірного правочину відбулося між сторонами шляхом обміну електронними копіями примірнику такого Договору. Крім того, відповідач зазначає, що після підписання електронної копії Договору ТОВ "ІМЕКС МАКС" не надіслало на адресу ТОВ "САНВІТА ГРУП" його паперовий примірник з підписом директора та печаткою підприємства.

В свою чергу, відповідач за первісним позовом заперечує факт укладення між учасниками справи Договору та додатків до нього, а також факт поставки товару. Натомість жодних пояснень з приводу наявності у ТОВ "САНВІТА ГРУП" копії спірного Договору з підписом директора Канюк Альони та проставленої печатки ТОВ "ІМЕКС МАКС" відповідач за первісним позовом не надав, як і не зазначив про втрату печатки ТОВ "ІМЕКС МАКС", а також про те, що підпис директора Канюк Альони на копії Договору є підробленим.

Разом із тим, відповідачем за первісним позовом було подано до суду клопотання в порядку статті 91 ГПК України, в якому поставив під сумнів відповідність наданої ТОВ "САНВІТА ГРУП" копії Договору її оригіналу.

Статтею 91 ГПК України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, законодавцем було прийнято вказану норму з тією метою, щоб суд міг приймати свої рішення виключно стосовного достовірних доказів, які б не створювали хибне уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Разом із тим, частиною сьомою статті 91 ГПК України передбачено, що документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв`язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.

Згідно з умовами пункту 12.6. Договору факсові та електронні копії даного Договору і документів для його виконання, в тому числі заявки, додаткові угоди, повідомлення, претензії мають юридичну силу оригіналів до моменту обміну оригіналами документів, які повинні бути спрямовані іншій стороні протягом 14 календарних днів з дня їх здійснення.

Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази обміну між ТОВ "САНВІТА ГРУП" та ТОВ "ІМЕКС МАКС" оригіналом Договору з усіма додатками до нього, у зв`язку з чим копія договору має юридичну силу оригіналу до моменту обміну оригіналами документів у відповідності до пункту 12.6. Договору який міститься в матеріалах справи. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем за первісним позовом не ставиться під сумнів наявність підпису директора Алени Канюк та печатки підприємства ТОВ "ІМЕКС МАКС" на наданій позивачем копії, так в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до правоохоронних органів щодо втрати печатки відповідачем та підробки документів, окрім цього в матеріалах справи відсутні докази визнання відповідного договору недійсним, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про прийняття на підставі частини сьомою статті 91 ГПК України копії спірного Договору як доказу отриманого факсимільним чи іншим з аналогічних засобів зв`язку.

Згідно приписів частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що укладення між ТОВ "САНВІТА ГРУП" та ТОВ "ІМЕКС МАКС" спірного правочину відбулося шляхом обміну його копіями засобами електронного зв`язку. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам чинного законодавства України та за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 ЦК України.

В силу вимог статті 712 ЦК України продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов`язків.

Як встановлено частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №927/986/17 визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги (товару) і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду від 05.07.2019 зі справи №910/4994/18).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з частини першою статті 1 вказаного Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Документами, які є підставою для оприбуткування товару та внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри, є накладні та товарно-транспортні накладні. При цьому вказані первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити та містити дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що у спірних правовідносинах доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують передачу товару покупцю (позивачу), тому належним і допустимим доказом поставки товару є видаткові та/або товарно-транспортні накладні у разі, якщо вони містять усі необхідні реквізити.

Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем за первісним позовом видаткові накладні від 07.11.2023 №6479 на суму 100.500,00 грн, від 22.11.2023 №6772 на суму 895.455,00 грн та від 05.12.2023 №7068 на суму 380.895,00грн не містять підпису отримувача товару - ТОВ "ІМЕКС МАКС".

При цьому, судом враховано, що наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363, затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила).

Відповідно до Розділу 1 даних Правил передбачено, що товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил визначено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Згідно п.п. 11.4, 11.6 Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.01.2020 у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.

У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 03.06.2022 у справі №922/2115/19.

Певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020у справі №129/1033/13-ц, провадження №14-400цс19; п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19, провадження №12-57гс21).

З поданих позивачем за первісним позовом товарно-транспортних накладних від 07.11.2023 №Р6479 на суму 100.500,00 грн, від 22.11.2023 №Р6772 на суму 895.455,00 грн та від 05.12.2023 №Р7068 на суму 380.895,00 грн вбачається, що вантажовідправником товару є підприємство позивача ТОВ "САНВІТА ГРУП", а вантажоодержувачем є підприємство відповідача ТОВ "ІМЕКС МАКС". У даних товарно-транспортних накладних зазначено, що пунктом розвантаження є: м. Харків, пр. Перемоги, 55Е (зазначена адреса вказана також у пункті 4.1. Договору), а також те, що супровідними документами на вантаж є: видаткові накладні від 07.11.2023 №6479, від 22.11.2023 №6772, від 05.12.2023 №7068; рахунки від 03.11.2023 №3031, від 22.11.2023 №3212, від 05.12.2023 №3369; посвідчення про якість. Також в товарно-транспортних накладних зазначено товар - вологі серветки антибакреріальні МАМО. Дані товарно-транспортні накладні підписана зі сторони ТОВ "САНВІТА ГРУП" завідувачем складу ОСОБА_1 та зі сторони ТОВ "ІМЕКС МАКС" ОСОБА_2 . Доказів того, що ОСОБА_2 не перебуває з відповідачем у трудових відносинах матеріали справи не містять. При цьому відповідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості які є відкритими та загальнодоступними, вбачається, що ОСОБА_2 у період з 27.03.2020 до 21.02.2022 була керівником ТОВ "ІМЕКС МАКС". Крім того, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача ТОВ "ІМЕКС МАКС" до правоохоронних органів, стосовно того що товар було отримано від підприємства відповідача невідомою особою.

З огляду на вищезазначені норми чинного законодавства України, товарно-транспортні накладні від 07.11.2023 №Р6479 на суму 100.500,00 грн, від 22.11.2023 №Р6772 на суму 895.455,00 грн та від 05.12.2023 №Р7068 на суму 380.890,00 грн, які підписані обома сторонами є первинними обліковими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами. А отже, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

Що стосується заперечень відповідача за первісним позовом щодо відсутності на товарно-транспортних накладних печатки ТОВ "ІМЕКС МАКС", суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 58-1 ГК України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб`єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.

Наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну від 24.05.1995 №88, передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, у статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенні про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку печатка та штамп юридичної особи не вказані у якості обов`язкового реквізиту первинного бухгалтерського документа (видаткової накладеної) на отримання товару.

Законом України від 23.03.2017 №1982-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами-підприємцями", який набрав законної сили 19.07.2017, із законодавства виключені вимоги про обов`язкове використання печаток (незалежно від їх наявності у суб`єктові господарювання. Виключається можливість визнання документу (угоди, правочину) недійсним (неукладеним, невчиненим) у зв`язку з відсутністю відбитку печатки.

Окрім цього, суд зазначає, що за змістом приписів частин третьої, восьмої статті 19 ГК України обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженими (правомірними), якщо не буде доведено зворотного.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Разом із тим, підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29.06.2021 року в справі № 910/23097/17.

На підтвердження факту здійснення спірної поставки товару за Договором на загальну суму 1.376.850,00 грн позивачем за первісним позовом також долучено до матеріалів справи податкові накладні від 03.11.2023 №38 на загальну суму 100.500,00грн, в т.ч. ПДВ - 16.750,00 грн, від 22.11.2023 №322 на загальну суму 895.455,00 грн, в т.ч. ПДВ - 149.242,50 грн, від 05.12.2023 №51 на загальну суму 380.895,00 грн, в т.ч. ПДВ - 63.482,50 грн, які були зареєстровані Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями.

З метою встановлення обставин, зокрема, фактичного постачання товару покупцю та його прийняття ним, а також вчинення відповідачем (який під час розгляду справи заперечував факт спірної поставки), юридично значимих дій, у тому числі реєстрації відповідних податкових накладних, формування податкового кредиту за вказаною господарською операцією з позивачем, ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.06.2024 витребувано від Головного управління ДПС у Харківській області:

- інформацію та документальне підтвердження (копії податкової декларації) щодо відображення та/або використання ТОВ "ІМЕКС МАКС" в податковій звітності податкового кредиту з ПДВ за податковими накладними від 22.11.2023 №322 та від 05.12.2023 №51, які були складені ТОВ "САНВІТА ГРУП".

З наданих Головним управлінням ДПС у Харківській області документів вбачається, що ТОВ "ІМЕКС МАКС" 19.06.2024 були подані до контролюючого органу уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок шляхом зменшення податкового кредиту в листопаді 2023 на суму 165.993,00 грн та в грудні 2023 на суму 63.482,00грн.

Проте, суд критично оцінює уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань відповідача з ПДВ (як доказ нездійснення поставки позивачем товару), подані до Головного управління ДПС у Харківській області після закінчення звітного 2023 року 19.06.2024, оскільки подання ТОВ "ІМЕКС МАКС" таких уточнюючих розрахунків до контролюючого органу відбулося вже після звернення ТОВ "САНВІТА ГРУП" до Господарського суду з даним позовом, а також після постановлення судом (та отримання відповідачем 06.06.2024) ухвали про відкриття провадження у справі №922/1935/24,. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідні дії відповідача не спростовують факту добровільного вчинення ТОВ "ІМЕКС МАКС" юридично значимих дій з реєстрації відповідних податкових зобов`язань у спірному періоді (листопад-грудень 2023) та формування покупцем податкового кредиту за господарською операцією з поставки позивачем відповідачу товару на суму 1.376.850,00 грн (у т.ч. ПДВ на загальну суму 229.475,00 грн), тоді як підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.

Суд звертає увагу на те, що коли сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але спочатку реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, а потім у подальшому уточнює свої податкові зобов`язання після звернення постачальника до суду з позовом про стягнення заборгованості, та належним чином не пояснює свої дії, то така поведінка сторони не є добросовісною.

Окрім цього, матеріали справи не містять жодних доказів звернення відповідача за зустрічним позовом до контролюючого органу зі скаргами на позивача, який фактично не отримував товар, але зазначений у податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, як отримувач цього товару.

Крім того, в матеріалах справи наявна платіжна інструкція №1773 від 03.11.2023 року відповідно до якої ТОВ "ІМЕКС МАКС" сплатило ТОВ "САНВІТА ГРУП" 100500,00 грн. призначення платежу : сплата за вологі серветки антібактеріальні згідно рахунку №3031 від 03.11.2023 року.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи наведені обставини, а також наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, беручи до уваги фактичні дії сторін, а також зважаючи на те, що надані позивачем за первісним позовом на підтвердження факту поставки відповідачу товару на загальну суму 1.376.850,00 грн докази є більш вірогідними, ніж докази, надані відповідачем на спростування означених обставин, суд дійшов висновку про підтвердження ТОВ "САНВІТА ГРУП" факту поставки на користь ТОВ "ІМЕКС МАКС" товару - серветки вологі антибактеріальні загальною вартістю 1.376.850,00 грн.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України передбачено строк (термін) виконання зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню за настанням цієї події.

Судом встановлено настання строків виконання грошових зобов`язань відповідача за зустрічним позовом. Так, Договором (пунктом 5.9.) визначено, що оплата за товар за цим Договором здійснюється замовником у наступному порядку: замовник зобов`язаний здійснити оплату розмірі 100% вартості товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Станом на дату звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за Договором становила 1.276.350,00 грн.

Всупереч вимог статті 13 та статті 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень) відповідачем доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості в розмірі 1.276.350,00 грн до суду не надано, а заперечення останнього були відхилені судом у мотивувальній частині даного рішення.

Враховуючи приписи статті 526 ЦК України та статті 193 ГК України, якими передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись сторонами у встановлених договором або законом порядку і строках, приймаючи до уваги викладені обставини, доведеність з боку позивача за первісним позовом факту порушення відповідачем умов Договору та діючого законодавства, та оскільки відповідачем не спростовано наявності заборгованості - суд дійшов висновку про наявність у справі достатніх правових підстав для задоволення первісних позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1.276.350,00грн.

У відповідності до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Крім суми заборгованості позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 194.725,01 грн, штраф у розмірі 127.635,00 грн, 3% річних у сумі 18.431,58 грн та інфляційні втрати в розмірі 24.316,10 грн.

В силу частини другої статті 20 ГК України захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня та штраф за прострочення оплати товару передбачені пунктами 9.1., 9.2. Договору. Згідно з ними за необґрунтовану відмову в оплаті вартості переданого виробником замовнику товару, а також за несвоєчасну та/або неповну оплату товару, замовник зобов`язаний сплатити виробнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється, протягом усього періоду прострочення виконання зобов`язання замовником незалежно від його тривалості, включаючи день оплати.

Замовник сплачує виробнику, крім пені, передбаченої пунктом 9.1. Розділу 9 цього Договору додатково штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару при простроченні оплати вартості переданого замовнику товару більш ніж на 10 календарних днів з дати настання терміну оплати вартості переданого товару.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наведені вище норми права та встановлені судом обставини, а саме факт прострочення відповідачем за первісним позовом зобов`язання за Договором в частині своєчасної оплати поставленого товару в обумовлений строк, свідчать про правомірність нарахування відповідачу пені, штрафу, відсотків річних та інфляційних втрат.

При цьому, суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а в силу статей 217, 230 ГК України штраф та пеня визначені як види штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. Відтак, в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі №911/1351/17).

Перевіривши правильність нарахування позивачем штрафу, 3% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що такі розрахунки виконані арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов Договору. Отже, позовні вимоги в цій частині є законними та обґрунтованими.

Натомість у розрахунках пені позивачем допущені помилки в періоді її нарахування. Так, кінцевим строком на оплату поставленого товару на підставі ТТН від 22.11.2023 №Р6772 на суму 895.455,00 грн є 06.12.2023, а товару на підставі ТТН від 05.12.2023 №Р7068 на суму 380.895,00 грн - 19.12.2023. Таким чином період прострочення становить з 07.12.2023 до 03.06.2024 та з 20.12.2023 до 03.06.2024 відповідно.

Здійснивши перерахунок пені за ТТН від 22.11.2023 №Р6772 за період з 07.12.2023 до 03.06.2024 на суму 895.455,00 грн, суд зазначає, що арифметично правильний її розмір становить 128.669,02 грн, а за ТТН від 05.12.2023 №Р7068 за період з 20.12.2023 до 03.06.2024 на суму 380.895,00 грн пеня становить 50.494,46 грн. В іншій частині пеня на загальну суму 15.561,53 грн нарахована безпідставно та помилково.

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених первісних позовних вимог, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог ТОВ "САНВІТА ГРУП" шляхом стягнення з ТОВ "ІМЕКС МАКС" 1.276.350,00 грн - заборгованості Договором; 179.163,48 грн - пені за порушення строку оплати; 127.635,00 грн - штрафу за прострочення оплати більше ніж на 10 календарних днів; 18.431,58 грн - 3% річних; 24.316,10 грн - інфляційних втрат.

Щодо зустрічного позову ТОВ "ІМЕКС МАКС", суд зазначає наступне.

Предметом зустрічного позову є стягнення з ТОВ "САНВІТА ГРУП" безпідставно отриманих грошових коштів на суму 100.500,00 грн.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, згідно з частинами першою-третьої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань виникає за наявності трьох умов:

1) набуття або збереження майна боржником;

2) набуття або збереження майна відбувається за рахунок іншої особи -кредитора;

3) для набуття або збереження боржником майна кредитора відсутні жодні правові підстави - договір, інший правочин, закон, адміністративний акт або інші з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України.

При цьому у відповідності до статті 1212 ЦК України з названих умов (відсутність правових підстав набуття майна) є спеціальною ознакою саме кондиційних правовідносин і є необхідною умовою для застосування наслідків безпідставного збагачення, визначених статтями 1212-1214 ЦК України. За таких обставин договірний характер правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17.

Таким чином з урахуванням статей 13, 74 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом) умовою визнання обґрунтованими позовних вимог позивача за зустрічним позовом у даній справі є доведення факту набуття відповідачем майна за рахунок позивача саме за відсутності правових підстав для цього.

Однак в даному випадку цей тягар доказування позивачем за зустрічним позовом не витриманий - доказів відсутності правових підстав для перерахування позивачем відповідачеві спірних грошових коштів не надано. Навпаки, матеріали справи свідчать про протилежне, - про те, що грошові кошти в розмірі 100.500,00 грн були сплачені за наявності належних правових підстав, а саме - Договору на виготовлення та поставку товару від 16.10.2023 №16-1023/01-ВТМ. Про це свідчать встановлені судом факти під час розгляду первісного позову.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про те, що набуття ТОВ "САНВІТА ГРУП" грошових коштів у розмірі перерахованих позивачем за зустрічним позовом згідно з платіжною інструкцією від 03.11.2023 №1773 відбулося на підставі Договору, що виключає можливість кваліфікації цих відносин, як кондиційних (відносин з безпідставного збагачення) і застосування до них правил статей 1212-1214 ЦК України.

Враховуючи наведене, оцінюючи подані сторонами докази в їх сукупності, оскільки позивач за зустрічним позовом перерахував кошти на підставі договору, у зв`язку з чим застосування норми ст. 1212 ГПК України щодо повернення безпідставно отриманих коштів є необґрунтованим та безпідставним, а тому позовні вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення з відповідача за зустрічним позовом грошових коштів у сумі 100500,00 грн, задоволенню не підлягають.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п`ята статті 236 ГПК України).

Частиною четвертою статті 11 ГПК України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат за первісним та зустрічним позовами, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачем за первісним позовом помилково в позовній заяві вказано ціну позову в розмірі 1.624.867,59 грн, замість 1.641.457,69 грн. Таким чином, розмір судового збору, який підлягав сплаті за первісним позовом, становить 19.697,51 грн. Натомість, ТОВ "САНВІТА ГРУП" було сплачено 19.498,41грн, а отже решта судового збору в сумі 199,10 грн підлягає стягненню з ТОВ "САНВІТА ГРУП" в дохід Державного бюджету України.

Згідно з частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, витрати ТОВ "САНВІТА ГРУП" зі сплати судового збору за первісним позовом у розмірі 19.510,75 грн покладаються на ТОВ "ІМЕКС МАКС" пропорційно розміру задоволених первісних позовних вимог; витрати ТОВ "ІМЕКС МАКС" зі сплати судового збору за зустрічним позовом у розмірі 2.422,40 грн залишаються за останнім.

Керуючись статтями 1, 4, 20, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні первісного позову відмовити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САНВІТА ГРУП" (Україна, 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 67, офіс 405, код ЄДРПОУ 41051973) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 199,10 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІМЕКС МАКС" (Україна, 61072, Харківська обл., м. Харків, пр. Науки, буд. 54, код ЄДРПОУ 42831345) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "САНВІТА ГРУП" (Україна, 76018, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, буд. 67, офіс 405, код ЄДРПОУ 41051973)

- 1.276.350,00 грн заборгованість за Договором;

- 179.163,48 грн пеня за порушення строку оплати;

- 127.635,00 грн штраф;

- 18.431,58 грн 3% річних;

- 24.316,10 грн інфляційні втрати;

- 19.510,75 грн витрати зі сплати судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

5. В решті первісного позову відмовити.

6. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

7. Витрати зі сплати судового збору за зустрічним позовом залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю "ІМЕКС МАКС".

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "02" жовтня 2024 р.

СуддяН.С. Добреля