Постанова

від 09.12.2024 по справі 922/1935/24

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року м. Харків Справа № 922/1935/24

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Медуниця О.Є., суддя Радіонова О.О.

секретар судового засідання Семченко Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача за первісним позовом Діордієв О.С. (поза межами приміщення суду) - ордер АР №1175899 від 15.11.2024, свідоцтво ПТ №1405 від 21.03.2014.

відповідача за первісним позовом Нев`ядомський А.Д. (в залі суду) - ордер АХ №1225422 від 09.12.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" (вх.№1402Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024

у справі №922/1935/24 (суддя Добреля Н.С., повний текст рішення складено 02.10.2024)

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп", м.Івано-Франківськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", м.Харків

про стягнення коштів

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс", м.Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Санвіта Груп", м.Івано-Франківськ

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "Санвіта Груп" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до ТОВ "Імекс Макс", в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача: 1.276.350,00 грн - заборгованості за договором від 16.10.2023 №16-1023/01-ВТМ на виготовлення та поставку товару; 194.725,01 грн - пені за порушення строку оплати; 127.635,00 грн - штрафу за прострочення оплати більше ніж на 10 календарних днів; 18.431,58 грн - 3% річних; 24.316,10 грн - інфляційних втрат, а також судові витрати. Фактичними підставами позову є бездіяльність відповідача в частині оплати вартості поставленого позивачем товару на підставі Договору на виготовлення та поставку товару від 16.10.2023 №16-1023/01-ВТМ.

В подальшому ТОВ "Імекс Макс" звернулося до Господарського суду Харківської області із зустрічним позовом до ТОВ "Санвіта Груп" про стягнення з останнього безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 100.500,00 грн в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 у справі №922/1935/24 в задоволенні первісного позову відмовлено частково. Присуджено до стягнення з ТОВ "Санвіта Груп" на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 199,10 грн. Присуджено до стягнення ТОВ "Імекс Макс" на користь ТОВ "Санвіта Груп 1.276.350,00 грн заборгованість за Договором; 179.163,48 грн пеня за порушення строку оплати; 127.635,00 грн штраф; 18.431,58 грн 3% річних; 24.316,10 грн інфляційні втрати; 19.510,75 грн витрати зі сплати судового збору. В решті первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю. Витрати зі сплати судового збору за зустрічним позовом залишено за ТОВ "Імекс Макс".

Відповідач за первісним позовом не погоджуючись з рішенням місцевого суду, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (з урахуванням виправлень вх.№13609, вх.№13618 від 24.10.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 у справі №922/1935/24, в якій просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні первісних позовних вимог ТОВ Санвіта Груп та задовольнити зустрічні позовні вимоги в повному обсязі. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу заявник посилається на те, що на його думку оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- суд першої інстанції не врахував позицію відповідача за первісним позовом, який наполягає на тому, що не укладав з позивачем за первісним позовом договору №16-1023/01-ВТМ від 16.10.2023 на виготовлення та поставку товару;

- транспортні накладні від 07.11.2023 №Р6479 на суму 100.500,00 грн, від 22.11.2023 №Р6772 на суму 895.455,00 грн та від 05.12.2023 № Р7068 на суму 380.890,00 грн, які господарський суд прийняв в якості здійснення поставки за договором, - не є первинними обліковими документами та не фіксують факт здійснення поставки;

- основною помилкою місцевого господарського суду є його твердження, що електронний файл поданий ТОВ «Санвіта Груп» з зображенням Договору на виготовлення та поставка товару від 16.10.2023 №161023/01-ВТМ, - є електронним доказом, оскільки місцевим господарським судом було встановлено що паперовий документ ніколи сторонами не підписувався, і що він може містити підпис директора ТОВ «Імекс Макс» та печатку ТОВ «Імекс Макс»;

транспортні накладні від 07.11.2023 №Р6479 на суму 100.500,00 грн, від 22.11.2023 №Р6772 на суму 895.455,00 грн та від 05.12.2023 №Р7068 на суму 380.890,00 грн, не підписані обома сторонами, оскільки підпис уповноваженої особи з боку ТОВ «Імекс Макс » на цих накладних відсутній.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2024 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Радіонова О.О., Медуниця О.Є.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ Імекс Макс; встановлено строк до 18.11.2024 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 18.11.2024 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; призначено справу до розгляду на 09.12.2024; витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/1935/24. Зупинено дію рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 у справі №922/1935/24. Явку сторін в судове засідання визнано не обов`язковою.

На виконання вимоги ухвали суду з Господарського суду Харківської області до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/1935/24.

18.11.2024 через систему Електронний суд на адресу Східного апеляційного господарського суду від ТОВ "Санвіта Груп" надійшов відзив на апеляційну справу, в якому позивач за первісним позовом вважає викладені в апеляційній скарзі доводи необґрунтованими та безпідставними, вважає, що в їх задоволенні має бути відмовлено у повному обсязі. В той же час, під час розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції були належним чином застосовані норми матеріального та процесуального права, їх порушень не відбулося (зокрема, в апеляційній скарзі відсутні конкретні та обґрунтовані аргументи ТОВ «Імекс Макс» щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права), висновки суду були зроблені за результатами повного та об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, і рішення є законним та обґрунтованим.

Аргументуючи свою позицію по справі позивач посилається на те, що твердження відповідача за первісним позовом про неукладення між сторонами договору №16-1023/01-ВТМ від 16.10.2023 на виготовлення та поставку товару і про те, що транспортні накладні від 07.11.2023 № Р6479 на суму 100.500,00 грн, від 22.11.2023 №Р6772 на суму 895.455,00 грн, від 05.12.2023 №Р7068 на суму 380.890,00 грн не є первинними обліковими документами та не фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами, - не відповідають дійсним обставинам справи, і є спробою апелянта ввести суд в оману щодо фактичних правовідносин сторін. Такі твердження є інструментом для уникнення відповідальності за порушення прийнятих на себе договірних зобов`язань. Висновок же господарського суду про прийняття копії спірного Договору як доказу отриманого факсимільним чи іншим з аналогічних засобів зв`язку, та про визнання товарно-транспортних накладних є такими, що відповідають законодавчим вимогам і фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин між сторонами, - ґрунтується на засадах верховенства права і є правомірним.

В судове засідання 09.12.2024 з`явився представник відповідача за первісним позовом Нев`ядомський А.Д., який підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, та представник позивача за первісним позовом Діордієв О.С., який підтримав доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу, просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обгрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін, в яких останні висловили свою правову позицію, а також інші документи, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення зі спору.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача та пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Звертаючись із позовною заявою до господарського суду, ТОВ Санвіта Груп посилається на укладення між ним (Виробник, позивач за первісним позовом) та ТОВ "Імекс Макс" (Замовник, відповідач за первісним позовом) договору на виготовлення та поставку товару №16-1023/01-ВТМ від 16.10.2023, за умовами якого Виробник зобов`язався протягом всього терміну дії даного Договору за завданням (заявками) Замовника виробляти та поставляти товар із застосуванням засобів власного виробництва під торговельною маркою Замовника, а Замовник у свою чергу, зобов`язався прийняти та оплатити товар згідно з умовами даного Договору.

При цьому, до позову ТОВ Санвіта Груп долучена копія Договору №16-1023/01-ВТМ від 16.10.2023.

Іншими умовами Договору визначено наступне:

- загальна кількість товару в кожній партії визначається відповідно до видаткової накладної, складеної на підставі прийнятої заявки до виконання виробником. Виробник зобов`язується здійснити поставку готового товару на умовах DAP - склад виробника, відповідно до вимог Міжнародних правил тлумачення торгових термінів "Інкотермс" в редакції 2010 р. Адреса складу замовника: м. Харків, пр.Перемоги, 55Е (п. 4.1. Договору);

- зобов`язання по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі партії товару представнику замовника в місці, визначеному в пункті 4.1. Розділу 4 Договору. Датою поставки товару є дата, зазначена у видатковій накладні виробника (п.4.2. Договору);

- ціна на товар вказується сторонами в Специфікації, яка підписана уповноваженими представниками обох сторін за даним Договором, і розраховані сторонами виходячи з мінімальної партії виробництва товару. Вартість кожної партії виготовленого товару вказується у видаткових накладних та інших товаросупровідних документах, виходячи з цін, зазначених у чинній специфікації. Загальна сума Договору визначається шляхом підсумовування вартості кожної партії товару за всіма видатковими накладними, виданими за даним Договором (п.п. 5.1., 5.2. 5.3. Договору);

- оплата за товар за цим Договором здійснюється замовником у наступному порядку: замовник зобов`язаний здійснити оплату розмірі 100% вартості товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару (п. 5.9. Договору);

- за необґрунтовану відмову в оплаті вартості переданого виробником замовнику товару, а також за несвоєчасну та/або неповну оплату товару, замовник зобов`язаний сплатити виробнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється, протягом усього періоду прострочення виконання зобов`язання замовником незалежно від його тривалості, включаючи день оплати. Замовник сплачує виробнику, крім пені, передбаченої пунктом 9.1. Розділу 9 цього Договору додатково штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару при простроченні оплати вартості переданого замовнику товару більш ніж на 10 календарних днів з дати настання терміну оплати вартості переданого товару (п.п. 9.1., 9.2. Договору);

- договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками обох сторін (з дати, зазначеної на першій сторінці над текстом Договору) та діє до 31.12.2024 (п.11.1. Договору);

- факсові та електронні копії даного Договору і документів для його виконання, в тому числі заявки, додаткові угоди, повідомлення, претензії мають юридичну силу оригіналів до моменту обміну оригіналами документів, які повинні бути спрямовані іншій стороні протягом 14 календарних днів з дня їх здійснення (п.12.6. Договору).

Також позивачем до матеріалів справи були долучені копії Додаткової угоди від 16.10.2023 №1 до Договору та Специфікації від 16.10.2023 №1 (Додаток №1 до Договору), в якій визначені загальні характеристики товару, зокрема, повне найменування товару - вологі серветки антибактеріальні, 120 шт.; виробник - ТОВ "Санвіта Груп"; ціна за 1 шт. з ПДВ - 20,10 грн.

Позивач за первісним позовом стверджує, що на виконання умов Договору ним був поставлений відповідачу товар на загальну суму 1.376.850,00 грн, що підтверджується:

- видатковими накладними від 07.11.2023 №6479 на суму 100.500,00 грн, від 22.11.2023 №6772 на суму 895.455,00 грн та від 05.12.2023 №7068 на суму 380.895,00 грн, підписаними представником ТОВ "Санвіта Груп" та скріпленими печаткою підприємства (одержувачем товару - ТОВ "Імекс Макс" видаткові накладні не підписані);

- товарно-транспортними накладними від 07.11.2023 №Р6479 на суму 100.500,00 грн, від 22.11.2023 №Р6772 на суму 895.455,00 грн та від 05.12.2023 №Р7068 на суму 380.890,00 грн, які містять підписи відповідальних осіб як вантажовідправника ТОВ "Санвіта Груп", так і вантажоодержувача ТОВ "Імекс Макс";

- податковими накладними від 03.11.2023 №38 на загальну суму 100.500,00 грн, в т.ч. ПДВ - 16.750,00 грн, від 22.11.2023 №322 на загальну суму 895.455,00 грн, в т.ч. ПДВ - 149.242,50 грн, від 05.12.2023 №51 на загальну суму 380.895,00 грн, в т.ч. ПДВ - 63.482,50 грн. Вказані податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчать відповідні квитанції.

ТОВ Імекс Макс частково оплатив поставлений позивачем за первісним позовом товар за Договором на суму 100.500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №1773 від 03.11.2023.

В порядку досудового врегулювання спору, ТОВ "Санвіта груп" надіслало на адресу ТОВ "Імекс Макс" претензію вих.№13-0324/01 від 13.03.2024, в якій просило протягом 7 календарних днів з моменту отримання цієї претензії сплатити суму простроченої заборгованості за Договором та нарахованої неустойки в загальній сумі 1.503.163,23 грн.

Відповідач за первісним позовом не надав відповіді на претензію та не сплатив заборгованість за Договором, що спонукало ТОВ "Санвіта Груп" звернутися до господарського суду з цим позовом для захисту своїх порушених прав та законних інтересів

В свою чергу, ТОВ Імекс Макс проти первісного позову заперечує та наполягає на тому, що Договір на виготовлення та поставку товару №16-1023/01-ВТМ від 16.10.2023 між ним і позивачем не укладався та не підписувався в письмовому вигляді, а отже надана копія такого Договору не може бути доказом у справі.

Крім того відповідач за первісним позовом заперечує проти наданих позивачем доказів на підтвердження позовних вимог, а саме: надані ТОВ "Санвіта Груп" видаткові накладні не містять підпису покупця (ТОВ Імекс Макс), а отже не відповідають вимогам законодавства щодо оформлення первинних документів; надані товарно-транспортні накладні не містять підпису директора ТОВ Імекс Макс Канюк А.І. та печатки товариства, у зв`язку з чим не можуть бути належними та допустимими доказами отримання товару саме представником ТОВ Імекс Макс; суми податку на додану вартість за податковими накладними від 03.11.2023 №38, від 22.11.2023 №322, від 05.12.2023 №51, які були складені ТОВ "Санвіта Груп", не є включеними до податкового кредиту з ПДВ ТОВ "Імекс Макс".

ТОВ Імекс Макс подав зустрічну позовну заяву про стягнення з ТОВ Санвіта Груп грошових коштів в сумі 100.500,00 грн, перерахованих платіжною інструкцією №1773 від 03.11.2023, як безпідставно набутих та повернення їх ТОВ Імекс Манс в порядку статті 1212 ЦК України, з огляду на відсутність між сторонами по справі будь-яких договірних відносини щодо постачання товару.

Господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, яким частково задовольнив первісні позовні вимоги, зазначив, що відповідачем за первісним позовом у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 276.350,00 грн заборгованості за Договором; 179.163,48 грн пені за порушення строку оплати; 127.635,00 грн штрафу; 18.431,58 грн 3% річних; 24.316,10 грн інфляційних втрати - обгрунтованими, оскільки вони є такими, що нараховані у відповідності до приписів законодавства і укладеного сторонами договору, а також арифметично вірними (з урахуванням перерахунку здійсненого судом). Що стосується зустрічного позову, то суд відмовив в його задоволенні з огляду на те, що набуття ТОВ "Санвіта Груп" грошових коштів у розмірі перерахованих позивачем за зустрічним позовом згідно з платіжною інструкцією від 03.11.2023 №1773 відбулося на підставі Договору, що виключає можливість кваліфікації цих відносин, як кондикційних (відносин з безпідставного збагачення) і застосування до них правил статей 1212-1214 ЦК України.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В даному випадку перед колегією суддів насамперед постає питання щодо встановлення наявності між сторонами договірних відносин.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст.ст. 205, 626 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 ЦК України).

За загальним правилом, відповідно до ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За ст. 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Пунктом 12.6. спірного Договору визначено, що факсові та електронні копії даного Договору і документів для його виконання, в тому числі заявки, додаткові угоди, повідомлення, претензії мають юридичну силу оригіналів до моменту обміну оригіналами документів, які повинні бути спрямовані іншій стороні протягом 14 календарних днів з дня їх здійснення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що укладення між ТОВ "Санвіта Груп" та ТОВ "Імекс Макс" спірного правочину відбулося шляхом обміну його копіями засобами електронного зв`язку і наразі, враховуючи відсутність доказів обміну між сторонами оригіналом Договору з усіма додатками до нього, копія договору має юридичну силу оригіналу.

Такого висновку колегія суддів апеляційної інстанції дійшла з огляду на наявність низки додаткових доказів наявних в матеріалах справи (прямих і непрямих), підтверджуючих договірні правовідносини між сторонами у даній справі, а саме:

- копії Договору на виготовлення та поставку товару від 16.10.2023 №16-1023/01-ВТМ, який укладений між ТОВ "Санвіта Груп" та ТОВ "Імекс Макс, Додаткової угоди від 16.10.2023 №1 до Договору та Специфікації від 16.10.2023 №1 (Додаток №1 до Договору), кожен з яких містить підпис директора ТОВ "Санвіта Груп" Левшуна Ігоря та директора ТОВ "Імекс Макс" Канюк Альони, а також такі документи скріплені печатки підприємств;

- письмові пояснення позивача про неможливість надати суду для огляду оригінал Договору в письмовому вигляді, оскільки підписання спірного правочину відбулося між сторонами шляхом обміну електронними копіями примірнику такого Договору, а також те, що після підписання електронної копії Договору ТОВ "Імекс Макс" не надіслало на адресу ТОВ "Санвіта Груп" його паперовий примірник з підписом директора та печаткою підприємства;

- відсутність в матеріалах справи пояснень відповідача за первісним позовом стосовно наявності у ТОВ "Санвіта Груп" копії спірного Договору з підписом директора Канюк Альони та проставленої печатки ТОВ "Імекс Макс", відсутність заяви про втрату печатки ТОВ "Імекс Макс", заяв про підробку підпису директора Канюк Альони на копії Договору, відсутність судового позову про визнання Договору №16-1023/01-ВТМ від 16.10.2023 недійсним;

- переписка представників сторін за допомогою месенджера Viber з представником відповідача з приводу узгодження стікера на вологі серветки, поставки та приймання товару, неналежного виконання умов Договору,

- переписка представника позивача з представником відповідача засобами електронної пошти щодо направлення установчих документів відповідача за первісним позовом, видаткової накладної, повідомлення про завантаження товаром машини, час відправлення машини з товаром, а також нагадування про необхідність направлення на адресу ТОВ Санвіта Груп оригіналів документів;

- фото товару, який був виготовлений та поставлений Виробником Товариству відповідача за первісним позовом, - Вологі серветки МАМО антибактеріальні з Д-пантенол та клапаном, 120 шт розміщений на офіційному сайті ТОВ Імекс Макс, де на фото 5 товару міститься інформація, що товар (серветки) виготовлено ТОВ «Санвіта Груп» із зазначенням місцезнаходження виробника (76018, м.Івано-Франківськ, вул.Незалежності, буд.67, офіс 405), тобто позивачем;

- оплата ТОВ Імекс Макс товару, поставленого за видатковою накладною №6479 від 07.11.2023 платіжною інструкцією №1773 від 03.11.2023 із призначенням платежу: сплата за вологі серветки антібактеріальні згідно рахунку №3031 від 03.11.2023.

Непрямий доказ у господарському процесі це доказ, який не встановлює безпосередньо обставину, що має значення для справи, але підтверджує або спростовує її опосередковано, через зв`язок з іншими обставинами або фактами. Непрямі докази використовуються для побудови логічного ланцюга, який у своїй сукупності дозволяє суду зробити висновок про наявність або відсутність певних обставин. При оцінці непрямих доказів суд враховує їхній взаємозв`язок, узгодженість з іншими матеріалами справи, а також можливість дійти обґрунтованого висновку на їхній основі. Цей підхід узгоджується з принципом всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи, закріпленим у Господарському процесуальному кодексі України.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів констатує, що між контрагентами ТОВ Санвіта Груп та ТОВ Імекс Макс виникли зобов`язальні відносини, які регламентуються положеннями глави 54 ЦК України та §1 глави 30 ГК України, адже за своєю правовою природою укладений сторонами правочин є договором поставки.

Приписами частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з вимогами частини першої статті 265 Господарського кодексу України, визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною першою статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

В даному випадку в пункті 4.2 спірного Договору визначено, що зобов`язання по поставці товару вважаються виконаними з моменту передачі партії товару представнику замовника в місці, визначеному в пункті 4.1 Розділу 4 Договору (адреса складу замовника: м.Харків, пр.Перемоги, 55Е). Датою поставки товару є дата, зазначена у видатковій накладні виробника.

Як зазначалося вище за текстом постанови, в якості доказів поставки товару позивачем надано видаткові накладні та товарно-транспортні накладні. Водночас, факт отримання товару на підставі означених документів відповідачем заперечується.

Судом було встановлено, що надані позивачем видаткові накладні зі сторони ТОВ "Імекс Макс" не підписані.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до приписів ст.1 означеного Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведені положення процесуального права, суд апеляційної інстанції звертається до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18 та від 29.01.2020 у справі №916/922/19.

В означених постановах Верховний Суд зауважив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що за наслідком її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже окрім обставин оформлення первинних документів, значення має наявність або відсутність реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними накладними, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця, тощо). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити дану обставину іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Таким чином у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Для з`ясування правової природи як господарської операції (спірної поставки), так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від д 05.12.2018 у справі №915/878/16.

З наданих позивачем за первісним позовом товарно-транспортних накладних №Р6479, №Р6772, №Р7068 вбачається, що:

- вантажовідправником товару є підприємство позивача ТОВ Санвіта Груп, а вантажоодержувачем - підприємство відповідача ТОВ Імекс Макс;

- пунктом розвантаження є: м.Харків, пр.Перемоги, 55Е (зазначена адреса вказана також у пункті 4.1. Договору);

- зазначено товар - вологі серветки антибакреріальні МАМО;

- супровідними документами на вантаж є: видаткові накладні №6479 від 07.11.2023, №6772 від 22.11.2023, №7068 від 05.12.2023; рахунки №3031 від 03.11.2023, №3369 від 22.11.2023, №3212 від 05.12.2023; посвідчення про якість.

Дані товарно-транспортні накладні підписана зі сторони ТОВ Санвіта Груп завідувачем складу Кобевко П.Я. та зі сторони ТОВ Імекс Макс Тітар Т.В. Доказів того, що Тітар Т.В. не перебуває з відповідачем у трудових відносинах матеріали справи не містять. При цьому відповідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомості які є відкритими та загальнодоступними, вбачається, що Тітар Т.В. у період з 27.03.2020 до 21.02.2022 була керівником ТОВ Імекс Макс. Доказів того, що Тітар Т.В. звільнений з підприємства відповідача і на підприємстві не працює відповідачем не надано.

Колегія суду апеляційної інстанції, оцінюючи доводи сторін та матеріали справи, дійшла висновку, що відповідно до норм чинного законодавства України, товарно-транспортні накладні №Р6479 від 07.11.2023 на суму 100.500,00 грн, №Р6772 від 22.11.2023 на суму 895.455,00 грн та №Р7068 від 05.12.2023 на суму 380.890,00 грн, які підписані обома сторонами, є первинними обліковими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Вони відповідають вимогам, зокрема, статті 9 цього Закону, фіксують факт здійснення господарської операції та підтверджують наявність договірних відносин між сторонами, що, у свою чергу, є підставою для виникнення обов`язку здійснити розрахунки за поставлений товар.

При цьому, колегія суддів вважає доцільним висновок господарського суду щодо відсутності печатки на вказаних товарно-транспортних накладних, адже наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Згідно зі статтею 58-1 ГК України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Також на підтвердження факту здійснення спірної поставки товару за спірним Договором на загальну суму 1.376.850,00 грн позивачем за первісним позовом долучено до матеріалів справи податкові накладні від 03.11.2023 №38 на загальну суму 100.500,00грн, в т.ч. ПДВ - 16.750,00 грн, від 22.11.2023 №322 на загальну суму 895.455,00 грн, в т.ч. ПДВ - 149.242,50 грн, від 05.12.2023 №51 на загальну суму 380.895,00 грн, в т.ч. ПДВ - 63.482,50 грн, які були зареєстровані Єдиному реєстрі податкових накладних, що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанціями.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

За умови подання платником податків належним чином оформлених документів, які згідно з правовими нормами повинні бути виписані на господарські операції певного виду, та підтвердження суми ПДВ податковими накладними, зареєстрованими відповідно до вимог статті 201 Податкового кодексу України, задекларовані платником податків дані податкового обліку вважаються підтвердженими (правомірними), якщо не буде доведено зворотного.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

Підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

З наведеного колегія суддів робить висновок, що долучені позивачем за первісним позовом податкові накладні від 03.11.2023, 22.11.2023, 05.12.2023 із відповідними квитанціями про їх реєстрацію в ЄРПН, свідчить про належне оформлення податкових наслідків та фактичність господарської операції (з урахуванням позиції, сформульованої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17, що основним критерієм є комплексний аналіз доказів на підтвердження реального здійснення господарської операції).

Крім того, колегія суддів бере до уваги наявну в матеріалах справи Інформацію Головного управління ДПС у Харківській області, з якої вбачається, що ТОВ "Імекс макс" 19.06.2024 були подані до контролюючого органу уточнюючі розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість у зв`язку з виправленням самостійно виявлених помилок шляхом зменшення податкового кредиту в листопаді 2023 на суму 165.993,00 грн та в грудні 2023 на суму 63.482,00 грн. При чому подання таких уточнюючих розрахунків до контролюючого органу відбулося вже після звернення ТОВ "Санвіта Груп" до Господарського суду з позовом, а також після постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі №922/1935/24.

Також важливим доказом у даній справі на підтвердження позиції позивача за первісним позовом є наявна в матеріалах справи платіжна інструкція №1773 від 03.11.2023 відповідно до якої ТОВ "Імекс макс" сплатило ТОВ "Санвіта Груп" 100.500,00 грн і в якій в якості призначення платежу зазначено - сплата за вологі серветки антібактеріальні згідно рахунку №3031 від 03.11.2023.

В свою чергу рахунок №3031 від 03.11.2023, як вже було досліджено вище, - був одним із супровідних документів до товарно-транспортних накладних.

З огляду на зазначені обставини та наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, враховуючи фактичні дії сторін, а також те, що докази, подані позивачем за первісним позовом для підтвердження факту поставки товару відповідачу на суму 1.376.850,00 грн, є більш переконливими порівняно з доказами, наданими відповідачем для спростування цих обставин, колегія суддів підтримує висновок господарського суду про належне підтвердження ТОВ "Санвіта Груп" факту поставки вологих антибактеріальних серветок на користь ТОВ "Імекс Макс" загальною вартістю 1.376.850,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 5.9. Договору визначено, що оплата за товар за цим Договором здійснюється замовником у наступному порядку: замовник зобов`язаний здійснити оплату розмірі 100% вартості товару протягом 14 календарних днів з моменту отримання товару.

Станом на дату звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача за Договором становила 1.276.350,00 грн. При цьому, відповідачем доказів, які б спростовували факт наявності заборгованості у вказаному розмірі до суду не надано, а заперечення останнього не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, що свідчить про достатність правових підстав для задоволення первісних позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 1.276.350,00 грн.

Крім суми заборгованості позивач за первісним позовом просив суд стягнути з відповідача компенсаційні витрати, саме: пеню в розмірі 194.725,01 грн, штраф - 127.635,00 грн, 3% річних - 18.431,58 грн та інфляційні втрати - 24.316,10 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов`язання.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом ст. ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до пунктів 9.1., 9.2. Договору, за необґрунтовану відмову в оплаті вартості переданого виробником замовнику товару, а також за несвоєчасну та/або неповну оплату товару, замовник зобов`язаний сплатити виробнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється, протягом усього періоду прострочення виконання зобов`язання замовником незалежно від його тривалості, включаючи день оплати. Замовник сплачує виробнику, крім пені, передбаченої пунктом 9.1. Розділу 9 цього Договору додатково штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченого товару при простроченні оплати вартості переданого замовнику товару більш ніж на 10 календарних днів з дати настання терміну оплати вартості переданого товару.

Як вірно зазначив суд першої інстанції сприраючись на наведені приписи законодавства та умови укладеного сторонами Договору, позивачем правомірно було нараховано до стягнення з підприємства відповідача суму штрафу, 3% річних та інфляційних втрат .

В той же час, здійснивши за допомогою системи "Ліга Закон" перерахунок пені з урахуванням періодів її нарахування, колегія суддів погоджується із сумою, визначеною судом першої інстанції, а саме: за ТТН від 22.11.2023 №Р6772 за період з 07.12.2023 до 03.06.2024 на суму 895.455,00 грн, - арифметично правильний її розмір становить 128.669,02 грн, а за ТТН від 05.12.2023 №Р7068 за період з 20.12.2023 до 03.06.2024 на суму 380.895,00 грн пеня становить 50.494,46 грн. В іншій частині пеня на загальну суму 15.561,53 грн нарахована безпідставно та помилково.

Стосовно зустрічного позову ТОВ Імекс Макс, то колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Предметом зустрічного позову є стягнення з ТОВ "Санвіта Груп" безпідставно отриманих коштів у розмірі 100.500,00 грн.

Згідно зі статтею 1212 ЦК України, підставою для виникнення позадоговірних зобов`язань є наявність трьох умов: набуття або збереження майна боржником; здійснення цього за рахунок іншої особи кредитора; відсутність правових підстав для набуття або збереження цього майна.

Відповідно до статті 1212 ЦК України, відсутність правових підстав для набуття майна є спеціальною ознакою кондиційних правовідносин і необхідною умовою для застосування наслідків безпідставного збагачення.

У разі договірного характеру правовідносин, положення частини першої статті 1212 ЦК України не застосовуються. Колегія суддів звертає увагу, що виходячи із засад змагальності, позивач за зустрічним позовом мав довести факт набуття відповідачем коштів за його рахунок за відсутності правових підстав для цього. Однак такий обов`язок доказування позивач за зустрічним позовом не виконав. Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що спірна сума у розмірі 100.500,00 грн була перерахована відповідачу на підставі Договору на виготовлення та поставку товару від 16.10.2023 №16-1023/01-ВТМ. Цей факт підтверджується встановленими судом обставинами при розгляді первісного позову.

Таким чином, набуття ТОВ "Санвіта Груп" коштів у зазначеній сумі мало під собою належні правові підстави, що виключає можливість кваліфікації цих відносин як кондикційних і застосування до них правил статей 1212 1214 ЦК України.

Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційної інстанції, оцінюючи надані сторонами докази у їх сукупності, дійшла висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом про стягнення 100.500,00 грн є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відтак, доводи, викладені в апеляційній скарзі, відхиляються колегією суддів, як безпідставні, необґрунтовані та такі, що стосуються виключно переоцінки доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Імекс Макс" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24.09.2024 у справі №922/1935/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 11.12.2024

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя О.О. Радіонова